Особливості сучасного міжнародно-правового регулювання повітряних перевезень вантажів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОВІТРЯНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖІВ

Маркуш Д.Ю., магістрант факультету міжнародної торгівлі і права Київського національного торговельно-економічного університету

Досліджено сучасний стан міжнародно-правового регулювання і організації повітряних перевезень вантажів.

Ключові слова: повітряне право, вантаж, міжнародно-правове регулювання, цивільна авіація, ІКАО.

Исследовано современное состояние международно-правового регулирования и организации воздушных перевозок грузов. Кпючевыеслова: воздушное право, груз, международно-правовое регулирование, гражданская авиация, ИКАО.

Researched the modern state of legal regulation and organization of air transport of goods.

Key words: air law, cargo, international legal regulation, civil aviation, ICAO.

Постановка проблеми. Економічна роль цивільної авіації в світовій транспортній системі досить велика. Світова система транспорту немислима без авіації: будь-яка, навіть тимчасова його зупинка практично рівносильна стихійному лиху, паралізує економіку і побут країни.

За своїм прямим призначенням цивільна авіація здійснює перевезення пасажирів, вантажу та пошти. Частина з них виконується за внутрішніми повітряними лініями всередині держави і не виходить за її межі. Інші беруть початок в одній державі і завершуються в іншій. Таке перевезення стає міжнародним, і на нього поширюється дія міжнародних повітряно-транспортних договорів і конвенцій, умови і вимоги яких повинні дотримуватися при здійсненні будь-якого міжнародного повітряного перевезення. З цієї точки зору цивільна авіація як міжнародний повітряний транспорт становить органічну частину світової транспортної системи.

Стан опрацювання. Дослідженню питань особливостей сучасного міжнародно-правового регулювання повітряних перевезень присвячені праці багатьох фахівців у галузі міжнародного права . Зокрема, дана тема була вивчена у працях таких вчених, як Гетьман-Павлова І.В., Скороход Ю.С., Садиков О.Н., Калямкарян Р.А., Савічев Г.П., Колосов Ю.М., Верещагін О.М., Зіневич А.В. та ін.

Метою статті є дослідження сучасного стану міжнародно-правового регулювання і організації повітряних перевезень вантажів.

Для досягнення даної мети необхідним є вирішення наступних завдань:

- розглянути міжнародно-правові документи, угоди і конвенції в галузі міжнародного повітряного права;

- дослідити міжнародні документи з питань повітряного простору;

- проаналізувати правове становище сторін договору перевезення вантажів повітряним транспортом;

- розглянути зміст договору перевезення вантажів повітряним транспортом.

Виклад основного матеріалу. Міжнародне повітряне право - це галузь міжнародного права, що є сукупністю загальновизнаних і спеціальних принципів і норм, якими визначається правове становище повітряного простору та літальних апаратів, встановлюється режим використання цього простору для цілей цивільної авіації.

Особливістю здійснення міжнародних перевезень у порівнянні з внутрішніми є те, що джерелами правового регулювання таких перевезень є як національне законодавство, так і міжнародно-правові акти.

Визначення термінів «міжнародна цивільна авіація» і «міжнародний повітряний транспорт». У міжнародному праві ці терміни часто використовуються для вказівки здійснюваних у внутрішньому і міжнародному повітряних просторах за допомогою цивільних повітряних суден видів міжнародної діяльності, регульованих міжнародним повітряним правом (МПП) [3, с. 7].

Під терміном «міжнародна цивільна авіація» розуміється частина, яка має національність держави реєстрації цивільних повітряних суден, допущених ним до виконання міжнародних польотів на підставі національного повітряного законодавства для експлуатації міжнародних повітряних ліній, встановлених угодами про повітряне сполучення. За термінологією Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року (Чиказької конвенції), такі повітряні судна належать до «зайнятих у міжнародній аеронавігації». Згідно зі ст. 11 [1] цієї Конвенції до них застосовуються закони і правила про допуск, перебування та вибуття, що діють на іноземній території відносно всіх повітряних суден з інших держав, незалежно від їх національності, яких слід дотримуватися зайнятими в міжнародній аеронавігації повітряними судами під час перебування на території іноземної держави. Вказівка на зайнятість повітряного судна в міжнародній аеронавігації має ключове значення для застосування і дотримання такими повітряними судами ст. 9 (Заборонені зони), ст. 10 (Посадка в митному аеропорту), ст. 12 (Правила польотів), ст. 13 (Правила про в'їзд і випуск), ст. 14 (Запобігання розповсюдженню хвороб), ст. 15 (Аеропортові та подібні їм збори), ст. 16 (Огляд повітряних суден) Чиказької Конвенції 1944 року [1]. Практичне застосування цих норм Конвенції здійснюється за допомогою двосторонніх угод про повітряне сполучення. У них норми Чиказької конвенції отримують адресність і конкретику, юридично пов'язують його і роблять можливим спочатку встановлення, а потім і експлуатацію міжнародних повітряних сполучень.

До участі в міжнародній аеронавігації допускаються належним чином оформлені повітряні судна. Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року вимагає, щоб повітряні судна мали «національність тільки тієї держави, в якій вони зареєстровані» (ст. 17). Незаконною оголошена подвійна реєстрація повітряного судна, хоча «його реєстрація може переходити від однієї держави до іншої» (ст. 18). Ці норми встановлюють прямий і безпосередній юридичний зв'язок повітряного судна з державою його реєстрації, що має виключно важливе значення при вирішенні питань відповідальності за шкоду, заподіяну пасажиру і його багажу при міжнародних перевезеннях, розслідуванні подій, наданні допомоги повітряним суднам, що зазнали лиха, арешті повітряного судна, наданні аеронавігаційних, радіо- і метеорологічних послуг повітряним судам, зайнятим у міжнародній аеронавігації. Таким чином, термін «міжнародна цивільна авіація» прямо асоціюється з повітряними судами, зайнятими в міжнародній аеронавігації та допущеними державами їх реєстрації до виконання міжнародних польотів на основі національних законів і правил. Вирішальну роль серед них грають повітряні кодекси держав. У них встановлено загальні правила, що визначають режим міжнародних польотів у повітряному просторі держави [1].

Інший часто і широко вживаний термін при регулюванні міжнародних повітряних сполучень - «міжнародний повітряний транспорт». Статті ч. З Чиказької конвенції, під заголовком «Міжнародний повітряний транспорт», пов'язані з інформацією і звітами про перевезення, які повинні подавати до Ради ІКАО авіапідприємства, зайняті в міжнародному повітряному сполученні (ст. 67). Правом держав є встановлення маршрутів, за якими в межах певної території здійснюється будь-яке міжнародне повітряне сполучення, а також вказування аеропортів, використовуваних в таких повідомленнях (ст. 68). В інших статтях Конвенції йдеться про вдосконалення аеронавігаційних засобів (ст. 69), їх фінансування (ст. 70), надання коштів Радою ІКАО (ст. 71), придбання або використання земельних ділянок під аеронавігаційні засоби (ст. 72). За їх змістом можна зробити висновок: термін «міжнародний повітряний транспорт» охоплює перевізну діяльність авіапідприємств, зайнятих у міжнародному повітряному сполученні, надання Раді ІКАО звітів про неї, а також аеропортову діяльність і фінансування аеронавігаційних засобів за допомогою Ради ІКАО [4, с.452]. Фактично цей термін характеризує економічну сторону перевізної діяльності міжнародного повітряного транспорту.

Встановлення відмінностей між поняттями «міжнародна цивільна авіація» і «міжнародний повітряний транспорт» дозволяє визначити характер особливостей міжнародного повітряного права. Головною особливістю є об'єктивний розподіл міжнародного повітряного права на дві групи норм. Перша складається з принципів і норм, що регулюють міжнародні польоти повітряних суден, зайнятих у міжнародній аеронавігації, друга група регламентує перевізну діяльність комерційного повітряного транспорту, зайнятого в міжнародних повітряних сполученнях. Такий поділ, як зазначалося раніше, призвів до утворення інституту «права міжнародних польотів» і інституту «права міжнародних повітряних сполучень і перевезень». Автономність і самостійність цих інститутів не перешкоджає їхній тісній взаємодії, незважаючи на те, що норми інституту міжнародних польотів не застосовуються до регулювання міжнародних повітряних сполучень і перевезень і навпаки [6;7].

Беручи участь у здійсненні міжнародних повітряних зв'язків, держави відкривають свій суверенний повітряний простір не стільки для міжнародних польотів, скільки для міжнародних повітряних перевезень пасажирів і вантажу. Саме міжнародні перевезення роблять міжнародні польоти економічно вигідними і доцільними. При цьому держави не зацікавлені в епізодичних польотах. Вони мають потребу у встановленні відносин у цій галузі з іншими країнами на тривалій і постійній основі. Юридичною формою оформлення таких відносин є угоди про міжнародні повітряні сполучення. Завдяки цьому вони стають стабільними і міцними, забезпечують регулярність і ефективність польотів і перевезень. Саме тому найважливішою, якщо не головною, метою міжнародного повітряного права є створення правових рамок, що забезпечують взаємодію інститутів міжнародних польотів і міжнародних авіаперевезень. Вирішуючи різні правові завдання, ці інститути працюють злагоджено і синхронно, спільно створюють загальний правовий простір, в якому діють принципи і норми, спрямовані на те, «щоб міжнародна цивільна авіація могла розвиватися безпечним і упорядкованим чином», а «міжнародні повітряні сполучення могли встановлюватися на основі рівності можливостей і здійснюватися раціонально і економічно» [1] (відповідно до преамбули Чиказької конвенції 1944 року).

Забезпечення публічно-правових та цивільно-правових інтересів держави в сфері міжнародних польотів і авіаперевезень. У міжнародних відносинах держава реалізує свою публічну владу і виступає як публічно-правова та цивільно-правова особистість, що має чіткі міжнародні публічні і економічні інтереси. Так, проблема забезпечення безпеки цивільної авіації довгий час носила суто технічний характер. Але коли в кінці 60-х рр. минулого століття терористи стали захоплювати і викрадати літаки, виникла явна загроза громадським інтересам держав. Такі дії підривали безпеку міжнародних повітряних сполучень у всьому світі. З метою захисту публічних інтересів держав у сфері міжнародної цивільної авіації були створені міжнародно-правові інструменти [5, с. 66]. У 1970 - 1971 рр. під егідою ІКАО прийнято дві Конвенції по боротьбі з викраденням і захопленням літаків.

У сфері міжнародних авіатранспортних відносин публічна влада проявляється у владних діях, здійснюваних державними органами від імені держави щодо самого повітряного простору, так і тих, хто його використовує. Владні дії пов'язані із захистом публічних інтересів суспільства і держави, їх належного забезпечення, вони ґрунтуються на законі і зобов'язані йому відповідати. Використання права і закону на захист і забезпечення публічного інтересу призводять до появи публічно-правових інтересів держави.

Міжнародні польоти належать до виняткових публічно-правових інтересів будь-якої держави. їх здійснення в повітряному просторі, на який поширюється суверенітет, прямо стосується суверенних прав держави на його володіння, розпорядження та користування. Як публічно-правова особистість, що володіє суверенними правами, держава своєю владою визначає умови доступу іноземних повітряних суден у суверенний повітряний простір для здійснення міжнародних польотів. Ці умови визначаються в національному законі і міжнародному договорі. І в тому, і в іншому випадку проявляється воля держави як публічно-правової особистості. Тим самим держава як публічно-правова особистість через дії своїх публічних органів реалізує право розпорядження суверенним повітряним простором, надає його в користування іноземним повітряним суднам на певних умовах, встановлених у міжнародному договорі і національному законодавстві. Надається, звичайно, не весь повітряний простір, а лише його незначна частина.

Польоти іноземних повітряних суден у національному повітряному просторі здійснюються на спеціально виділених для цього міжнародних повітряних маршрутах, за суворими правилами польотів. Визначення порядку і режиму міжнародних польотів над державною територією належить до внутрішньої компетенції кожної держави, є юридичною формою реалізації її владних повноважень як публічно-правової особистості.

Такий формально-юридичний вияв публічно-правової влади в галузі міжнародних польотів має суттєве практичне значення. Виступаючи власником і розпорядником національного повітряного простору, держава прямо зацікавлена у його раціональному економічному використанні. Між міжнародними польотами і міжнародними авіаперевезеннями існує явна економічна взаємозалежність. Міжнародні польоти доцільні тільки тоді, коли здійснюються з метою міжнародних перевезень. Економічна взаємозалежність породжує юридичну взаємозалежність. У цьому випадку держава виступає одночасно як публічно-правова та цивільно-правова особистість [7, с. 587]. Виникаючі при міжнародному повітряному перевезенні відносини носять переважно цивільно-правовий характер. Весь цикл міжнародного авіаперевезення, крім отримання дозволу на користування комерційними «свободами повітря» з боку держави, пов'язаний із рішенням приватноправових питань між авіаперевізником та пасажиром.

Щоб усунути національне різномаїття в регулюванні цих питань, держави спільними зусиллями виробили уніфіковані правила, які встановили загальні підходи до вирішення деяких питань цивільно-правової відповідальності перевізника при міжнародному повітряному перевезенні. Держави для захисту і забезпечення своїх цивільно-правових інтересів на основі міжнародного публічного договору уніфікували різноманітні національні правила про відповідальність перевізника при міжнародних авіаперевезеннях і прийняли однакові правила, загальні для застосування авіаперевізниками з усіх країн. Уніфікація правил міжнародного повітряного перевезення здійснена Варшавською конвенцією 1929 і Монреальської конвенції 1999 року [2].

Таким чином, у міжнародному повітряному праві держава діє як публічно-правова та цивільно-правова особистість, що має чіткі публічно-правові і цивільно-правові інтереси в сфері міжнародних польотів і міжнародних авіаперевезень. До їх інтересів входить правове сприяння діяльності авіапідприємств, які здійснюють регулярні та нерегулярні міжнародні авіаперевезення, що є однією з найважливіших функцій міжнародного повітряного права. Ця функція реалізується в процесі створення приватноправових норм, адресованих суб'єктам недержавних авіаційних відносин. З цієї точки зору, міжнародне публічне повітряне право виконує завдання сприяння розвитку міжнародного приватного повітряного права.

Висновок. Стрімкий розвиток міжнародної цивільної авіації, тобто цивільної авіації держав, яка задіяна в міжнародних повітряних сполученнях, призвів до створення Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, схваленої на конференції в Чикаго в листопаді 1944 р. (Чиказька конвенція) [1] , і до заснування Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), Конвенцією про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень ІКАО від 28.05.1999 року [2] та Міжнародними договорами авіаційного перевезення.

Питання міжнародних перевезень вантажів регулюється Конвенцією для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреаль, 28 травня 1999 року) [2]. Основним органом, який регулює питання перевезень авіаційним транспортом, вважається Міжнародна Організація Цивільної Авіації (ІСАО), проте важливу роль у регулюванні питань міжнародного повітряного права грають Міжнародні правила, прийняті ІСАО, двосторонні авіаційні угоди, а також національне законодавство [3,с.21].

Беручи до уваги, що майбутній розвиток міжнародної цивільної авіації може в значній мірі сприяти створенню і збереженню дружби і взаєморозуміння між державами і народами світу, а зловживання нею може перетворитися на загрозу загальній безпеці, бажано уникати конфліктів і розвивати таке співробітництво між державами і народами, від якого залежить мир на землі [6, с. 581].

но-правова та цивільно-правова особистість [7, с. 587]. Виникаючі при міжнародному повітряному перевезенні відносини носять переважно цивільно-правовий характер. Весь цикл міжнародного авіаперевезення, крім отримання дозволу на користування комерційними «свободами повітря» з боку держави, пов'язаний із рішенням приватноправових питань між авіаперевізником та пасажиром.

Щоб усунути національне різномаїття в регулюванні цих питань, держави спільними зусиллями виробили уніфіковані правила, які встановили загальні підходи до вирішення деяких питань цивільно-правової відповідальності перевізника при міжнародному повітряному перевезенні. Держави для захисту і забезпечення своїх цивільно-правових інтересів на основі міжнародного публічного договору уніфікували різноманітні національні правила про відповідальність перевізника при міжнародних авіаперевезеннях і прийняли однакові правила, загальні для застосування авіаперевізниками з усіх країн. Уніфікація правил міжнародного повітряного перевезення здійснена Варшавською конвенцією 1929 і Монреальської конвенції 1999 року [2].

Таким чином, у міжнародному повітряному праві держава діє як публічно-правова та цивільно-правова особистість, що має чіткі публічно-правові і цивільно-правові інтереси в сфері міжнародних польотів і міжнародних авіаперевезень. До їх інтересів входить правове сприяння діяльності авіапідприємств, які здійснюють регулярні та нерегулярні міжнародні авіаперевезення, що є однією з найважливіших функцій міжнародного повітряного права. Ця функція реалізується в процесі створення приватноправових норм, адресованих суб'єктам недержавних авіаційних відносин. З цієї точки зору, міжнародне публічне повітряне право виконує завдання сприяння розвитку міжнародного приватного повітряного права.

Висновок. Стрімкий розвиток міжнародної цивільної авіації, тобто цивільної авіації держав, яка задіяна в міжнародних повітряних сполученнях, призвів до створення Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, схваленої на конференції в Чикаго в листопаді 1944 р. (Чиказька конвенція) [1] , і до заснування Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), Конвенцією про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень ІКАО від 28.05.1999 року [2] та Міжнародними договорами авіаційного перевезення.

Питання міжнародних перевезень вантажів регулюється Конвенцією для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреаль, 28 травня 1999 року) [2]. Основним органом, який регулює питання перевезень авіаційним транспортом, вважається Міжнародна Організація Цивільної Авіації (ІСАО), проте важливу роль у регулюванні питань міжнародного повітряного права грають Міжнародні правила, прийняті ІСАО, двосторонні авіаційні угоди, а також національне законодавство [3,с.21].

Беручи до уваги, що майбутній розвиток міжнародної цивільної авіації може в значній мірі сприяти створенню і збереженню дружби і взаєморозуміння між державами і народами світу, а зловживання нею може перетворитися на загрозу загальній безпеці, бажано уникати конфліктів і розвивати таке співробітництво між державами і народами, від якого залежить мир на землі [6, с. 581].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

правовий повітряний перевезення вантаж

1. Конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 1944 року (підписаною в Чикаго 7 грудня 1944 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : 1|йр://2акоп2.гас1а.доу.иа/1а\«5/51ю\«/995_038?ю1о=1.

2. Конвенція про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень ІКАО від 28.05.1999 року (підписана у Варшаві 12жовтня 1929 року) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_594.

3. Верещагин А.Н. Международное воздушное право: Проблемы международно-правового регулирования воздушных сообщений. - М.,2000.-26с.

4. Гетьман-Павлова И.В. Международное частное право. - М., 2005. - 752 с.

5. Зіневич А.В. Правовая регламентация нерегулярных международных полетов гражданских воздушных судов. - М., 2006. - 73 с.

6. Каламкарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное воздушное право: Учебник. - М., 2005. - 632 с.

7. Колосов Ю.М., Кузнецов В.И. Международное публичное право: Учебник. - М., 2003. -624 с.

8. Садиков О. Н. Правовое регулирование муждународных перевозок/Садиков О.Н.-М.: Юрид. лит., 1981г. -288 с.

9. Скороход Ю.С.. Міжнародна організація цивільної авіації II Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.:Л. В. Губер- ський (голова) та ін. - К.:3нання України, 2004. -Т. 2. -812 с.

Размещено на Allbest.ru