Право на повагу до приватного життя працівника відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право на повагу до приватного життя працівника відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини

Ласько І.М.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри соціального права Львівського національногоуніверситету імені Івана Франка

Прус І.М.,

студент IV курсу юридичного факультету Київського національногоуніверситету імені Тараса Шевченка

У статті досліджено Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини щодо порушення права на повагу до приватного та сімейного життя. Конкретизовано зміст «приватності» життя працівника згідно з європейськими стандартами. Виокремлено способи захисту трудових прав працівників. право людина приватний трудовий

Ключові слова: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини, право на приватністьжиття, працівник.

В статье исследованы Конвенция о защите прав человека и основных свобод, а также решения Европейского суда по правам человека, касающиеся нарушения права на уважение частной и семейной жизни. Конкретизировано содержание «приватности» жизни работника согласно европейским стандартам. Выделены способы защиты трудовых прав работников.

Ключевые слова: Конвенция о защите прав человека и основных свобод, решения Европейского суда по правам человека, право на «приватность» жизни, работник.

The article examines the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the decisions of the European Court of Human Rights concerning the violation of the right to respect for private and family life. The content of the «privacy» of the employee's life according to European standards is specified. The ways of protecting workers' labor rights are outlined.

Key words: the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the decision of the European Court of Human Rights, right to privacy, worker.

Постановка проблеми. Із прийняттям Радою Європи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) [1] на Європейському континенті розпочався процес створення якісно нової європейської системи захисту прав і свобод людини, яка стала фундаментом для національних правових систем усіх країн Європи [2]. Одним із позитивних наслідків ратифікації Конвенції Україною є те, що громадяни України набули право на звернення до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). На сьогодні цей орган є одним із дієвих інститутів захисту прав людини в Європі. Він уповноважений здійснювати розгляд справ, пов'язаних із дотриманням країнами - учасницями Конвенції.

Відповідно до п. 1 ст. 32, статей 33, 34, п. 1 ст. 46 і 47 Конвенції юрисдикція цього суду охоплює всі питання щодо тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. З огляду на узагальнений характер положень Конвенції та наявність великої кількості оціночних понять, В.О. Туманова справедливо зауважує, що завдяки рішенням ЄСПЛ деталізувався й розширився каталог прав, що знаходили захист у ньому; обмежені формулювання доповнювалися ширшим змістом; створювалися норми, які явно не виражені у змісті Конвенції, а містяться в ній у завуальованому вигляді [3, с. 89]. Таким чином, норми Конвенції діють так, як вони витлумачені ЄСПЛ.

Варто наголосити, що участь України в правовій системі Конвенції та додержання встановлених нею гарантій не тільки сприяє зростанню авторитету України на міжнародній арені, але й допомагає державі виявити деякі суттєві недоліки побудови і функціонування національної правової системи та вдосконалити окремі її сфери. Як правильно зазначають вчені, що у цьому контексті

Суд як міжнародна судова інстанція, юрисдикція якої є обов'язковою, виступає своєрідним каталізатором процесу реформування та вдосконалення внутрішньої правової системи держави, оскільки саме до нього надходять заяви з метою вирішення питань, які не знайшли свого розв'язання на національному рівні, що, у свою чергу, дозволяє йому робити висновки про найболючіші проблеми національної правової системи [4, 783-784].

Стан опрацювання. Особливості рішень ЄСПЛ та їх вплив на трудові правовідносини досліджувались у працях таких вчених, як Т. Дудаш, Л.А. Луць,, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, П.М. Рабінович, О.М. Рим, Д.Ю. Хорошковська, Н.М. Хуторян, О.М. Ярошенко.

Мета статті. Зважаючи на сучасні тенденції соціально-демократичних перетворень, пов'язаних із євроінтеграцією, виникає необхідність у підвищенні ефективності трудових прав та гарантій працівника, а також трудових прав роботодавця.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на те, що Конвенція «в основному гарантує громадські і політичні права, проте багато з них все ж таки мають соціальні або економічні аспекти» (Аігеу проти Ірландії, 9 жовтня 1979)

Зокрема, Конвенція містить лише кілька статей, які закріплюють гарантії трудових прав людини. Це ст. 4 про заборону примусової праці та ст. 11 про право створювати профспілки, свободу вступу до них з метою захисту своїх інтересів. Однак на трудові права опосередковано можуть впливати ст. 6 (право на справедливий суд), ст. 14 (заборона проявів дискримінації при реалізації прав та свобод), а також ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції.

Якщо рішення ЄСПЛ щодо порушення права на справедливий суд та заборону проявів дискримінації щодо реалізації прав та свобод у трудових правовідносинах так чи інакше досліджувались, то рішення ЄСПЛ щодо порушення права на повагу до приватного і сімейного життя лише набувають своєї актуальності.

Стаття 8 Конвенції проголошує:

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Аналіз змісту цієї статті, змушує звернути увагу на наступне. По-перше, зазначена стаття включає не лише право на повагу до приватного життя, а й на повагу до сімейного життя, житла і кореспонденції. По-друге, важливим є з'ясування таких питань, зокрема, чи було таке втручання у відповідності із законом, чи було досягнуто законної цілі (чи цілей), а також чи було воно пропорційним переслідуваній цілі(цілям). Без сумніву, що під час розгляду прав, гарантованих досліджуваною статтею, звичайно, найскладнішим є встановити, чи мало місце втручання саме у «приватне» життя. Це пояснюється тим, що Європейський Суд дотепер не дав чіткого визначення «приватного» життя. Він цілком свідомо уникає цього і надає перевагу зосередженню на конкретному питанні.

Зокрема, серед численних рішень ЄСПЛ щодо порушень статті 8 Конвенції необхідно виокремити рішення ЄСПЛ щодо власне збору та зберігання без відома працівника особистих даних, пов'язаних із використанням ним телефону, електронної пошти та Інтернету.

Як приклад можна навести рішення ЄСПЛ у справі «Халфорд^проти Сполученого Королівства» від 25 липня 1997 [6]. Йдеться про те, що заявниця, яка була офіцером поліції-жінкою з найвищим званням у Сполученому Королівстві, перенесла дискримінаційне провадження, оскільки їй було відмовлено у підвищенні на посаду заступника Головного констебля протягом семи років. До Європейського суду вона скаржилась, що її дзвінки в офісі та домашні телефони начебто прослуховувалися з метою отримання інформації, яка могла б бути використана проти неї в цьому процесі.

Європейський суд з прав людини визнав порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини в частині прослуховування дзвінків, здійснених з офісних телефонів заявника. Це вперше було визнано, що розмови, які здійснювала Заявниця зі своїх офісних телефонів, підпадають під поняття «приватне життя» і «кореспонденція», а тому стаття 8 Конвенції була застосована до цієї частини скарги. Суд також зазначив, що існує обґрунтована ймовірність того, що дзвінки заявниці з її офісу прослуховувалися поліцією з першочерговою метою зібрати матеріали, які б допомогли їм у захисті в порушеному проти них процесі щодо дискримінації за ознакою статі. Таке прослуховування було визнано втручанням органів державної влади у здійснення права заявниці на повагу до її приватного життя і кореспонденції. Зрештою, Суд зазначив, що Закон про перехоплення комунікацій 1985 року не застосовувався до внутрішніх комунікаційних систем, якими керують органи державної влади, і що в національному законодавстві не було передбачено іншого положення про прослуховування телефонних дзвінків, зроблених на таких системах. Отже, не можна сказати, що втручання було «відповідно до закону», оскільки національне законодавство не забезпечило належного захисту заявниці від порушення поліцією її права на повагу до особистого життя та кореспонденції. Проте, Суд не виявив порушення статті 8 Конвенції в частині дзвінків, здійснених з дому заявниці, оскільки не було встановлено втручання щодо них.

У іншій справі, наприклад «Копланд проти Сполученого Королівства» [7], Заявниця працювала у Кармартенширському коледжі, державному органі. У 1995 році вона стала персональним помічником директора коледжу і повинна була тісно співпрацювати з новопризначеним заступником директора. В Суді вона скаржилася, що під час роботи в коледжі її телефон, електронна пошта та використання Інтернету контролювалися за вказівкою заступника директора.

Суд постановив, що в цій справі було порушено статтю 8 Конвенції. Він нагадав, зокрема, що відповідно до своєї практики телефонні дзвінки з офісних приміщень «prima facie» підпадають під поняття «приватне життя» та «кореспонденція». З чого логічно випливає, що електронна пошта, відправлена з робочого місця, має бути захищена так само, як і інформація, отримана з використання персонального Інтернету. Що ж до заявниці, то її не було попереджено про прослуховування дзвінків, а тому вона обґрунтовано розраховувала на конфіденційність дзвінків, зроблених із робочого телефону, як і конфіденційність використання її електронної пошти та Інтернету.

Суд також зазначив, що сам факт того, що дані могли бути законно отримані коледжем у формі телефонних рахунків, не було перешкодою для прослуховування. Також не було доречним, щоб дані не були розкриті третім особам або використовувалось проти заявниці у дисциплінарному або іншому процесі. Відповідно, Суд встановив, що збір та зберігання особистих даних, пов'язаних із використанням заявницею без її відому телефону, електронної пошти та Інтернету, становили втручання у її право на повагу до її приватного життя та кореспонденції.

І на завершення згадаємо ще гучну справу «Барбулеску проти Румунії» [8]. Ця справа стосується рішення приватної компанії щодо звільнення працівника - заявника - після здійснення моніторингу його електронних повідомлень та доступу до їх змісту.

Заявник скаржився, що рішення його роботодавця ґрунтувалося на порушенні його приватного життя і що національні суди не змогли захистити його право на приватне життя та кореспонденцію.

Велика палата одинадцятьма голосами проти шести визнала порушення статті 8 Конвенції та вирішила, що влада Румунії недостатньо захистила право заявника на повагу до його приватного життя та кореспонденції. І відповідно не змогла досягти справедливого балансу між інтересами, що розглядаються. Зокрема, національні суди не змогли визначити, чи отримав заявник від свого роботодавця попереднє повідомлення про можливість контролю його повідомлень; не розглянули того факту, що заявнику не було повідомлено характеру чи ступеня контролю, або ступеня втручання в його приватне життя та кореспонденції. Крім того, національні суди не змогли визначити, по- перше, конкретних причин, що обґрунтовували введення заходів спостереження; по-друге, чи міг роботодавець використати заходи, що призводять до меншого втручання в приватне життя та кореспонденцію заявника; і по-третє, чи може бути доступ до комунікацій без повідомлення заявника.

Аналіз цих рішень ЄСПЛ дає змогу дійти висновку, що приватне життя включає таємницю передачі інформації, зокрема безпеку і таємничість поштової, телефонної, електронної та інших форм передачі інформації.

Необхідно звернути увагу на ще одне порушення права на повагу до приватного та сімейного життя,_иЩО спричинило порушення трудових прав працівника. Йдеться про справу «Суріков проти України» (№. 42788/06) [9].

Зазначена справа стосувалася відмови роботодавця Сурикова (державне підприємство) підвищити його на підставі того, що він був визнаний непридатним до військової служби в 1981 році через проблеми, пов'язані з психічним здоров'ям.

Зокрема, Суріков почав працювати в Державному підприємстві видавництві і друкарні «Таврида» в серпні 1990 року. Спочатку він був найнятий робочим, а 1997 року попросив директора «Тавриди» помістити його в резервний список для підвищення до посади інженера відповідно до його кваліфікації. Не отримавши жодної відповіді, у 2000 році Суріков подав заяву вдруге і отримав відмову. Суріков звернувся до Центрального районного суду м. Сімферополь, намагаючись змусити його роботодавця розглянути питання про його кандидатуру на посаду інженера.

Під час провадження «Таврида» стверджувала, що відмова була пов'язана зі станом психічного здоров'я Сурікова, зокрема, той факт, що він був визнаний непридатним до військової служби в 1981 році. У 1997 році відділ кадрів підприємства отримав у військового комісаріату довідку про це. Суд відхилив скаргу Сурікова, постановивши, що підвищення працівників знаходилось в межах розсуду роботодавця. Це рішення було підтверджене Верховним судом Автономної Республіки Крим.

У 2002 році, після направлення «Тавриди», Суріков пройшов медичне обстеження і отримав довідку, підписану шістьма медичними фахівцями, яка засвідчувала його придатність для роботи на посаді інженера. У серпні 2003 року він був призначений старшим робітником і в квітні 2006 року - інженером-технологом.

Протягом періоду з 2000 до 2006 року Суріков був залучений в цивільне провадження проти «Тавриди» щодо передбачуваного незаконного збирання, використання та розповсюдження його особистих даних про його здоров'я. Він також стверджував, що стандартизовані підстави для його звільнення з військової служби в 1981 році не були досить конкретними для того, щоб складати підставу для наступної відмови в його підвищенні, а також те, що в будь-якому випадку, інформація була застарілою. Він скаржився, що, якщо підприємство мало сумніви щодо його здоров'я, воно повинне було попросити його надати поточну медичну довідку. Його заяви були безуспішними. Використавши усі національні способи захисту своїх порушених прав, він звернувся до ЄСПЛ.

Суріков скаржився на те, що його роботодавець довільно зібрав, зберігав і використовував закриту і застарілу інформацію щодо його психічного здоров'я під час розгляду його заяви про підвищення і незаконно розкрив цю інформацію (його колегам і в суді) і посилався на статтю 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).

ЄСПЛ звернув увагу на те, що національне законодавство, на яке посилався заявник (зокрема, стаття 32 Конституції України, Закон України «Про інформацію», Основи законодавства України про охорону здоров'я), містить низку гарантій щодо захисту інформації медичного характеру, проте у справі заявника ці гарантії фактично не діяли.

Висновки

Зважаючи на те, що реалізація Конвенції та виконання рішень Суду визначаються Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [10], стаття 17 зазначеного Закону передбачає, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практику Суду як «джерело права». На виконання цього законодавчого положення вітчизняні суди посилаються на рішення ЄСПЛ під час розгляду. Це дає нам сподівання вірити у те, що позитивна європейська практика швидко буде відображатись у нашій правозастосовній практиці. Водночас, працівникам будуть гарантовані права на рівні з європейськими.

Список використаних джерел

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод: міжнародний документ Ради Європи від 4 листопада 1950 року [Електронний ресурс]:. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004.

Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на представленні Спеціальної доповіді «Стан дотримання Україною європейських стандартів з прав і свобод людини» з нагоди 60-річчя Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» 22 жовтня 2010 року: [Електронний, ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

Туманов В.А. Европейский Суд по правам человека : очерк организации и деятельности / В.А. Туманов - М.: Норма, 2001. - С. 89.

Супрун Д.М. Основні аспекти входження України в юрисдикційний механізм Європейської конвенції з прав людини II Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / за ред. О.Л. Жуковської. - К.: ВІПОЛ, 2004. - С. 783-784.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Аігеу проти Ірландії» від 9.10.1979 р. [Електронний ресурс]: Информационнотематический листок European Court of Human Rights. - Декабрь. -2010. -Режим доступу: http: //echr.coe.int/echr/rss.aspx.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Халфорд проти Сполученого Королівства» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://eurocourt.in.ua/GetArticlesByCategory.asp?Categoryld=2.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Копланд проти Сполученого Королівства» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf/?

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Барбулеску проти Румунії» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : jurliga.ligazakon.ua.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суріков проти України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://sc.gov.ua/uploads/tinymce/files/CypiKOB%20npoTH%20yKpa!'HH.pdf.

Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р. № 3477 - IVII Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № ЗО. - С. 1114.

Размещено на Allbest.ru