Правові засади реалізації цілей сталого розвитку у господарському законодавстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

Новікова B.C.,

кандидат юридичних наук, науковий співробітник відділу проблем модернізації господарського права та законодавства Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України

У статті розглянуто правові засади реалізації цілей сталого розвитку в господарському законодавстві України. Проаналізовано наукові підходи до визначення концепції сталого розвитку. Висвітлено основні тенденції і закономірності модернізації господарського за-конодавства з урахуванням принципів сталого розвитку.

Ключові слова: модернізація господарського законодавства, сталий розвиток, принципи сталого розвитку, модернізація, господарське законодавство.

В статье рассматриваются правовые основы реализации целей устойчивого развития в хозяйственном законодательстве Украины. Проанализированы научные подходы к определению концепции устойчивого развития. Отражены основные тенденции и закономер-ности развития хозяйственного законодательства с учетом принципов устойчивого развития.

Ключевые слова: модернизация хозяйственного законодательства, устойчивое развитие, принципы устойчивого развития, модернизация, хозяйственное законодательство.

In article the author studies legal bases of realization of sustainable development goals in the economic legislation of Ukraine. The author has analyzed scientific approaches to definition of the concept of sustainable development and has shown the main tendencies and regularities of development ofthe economic legislation taking into account the principles of sustainable development.

Key words: modernization of economic legislation, sustainable development, principles of sustainable development, modernization, economic legislation.

Постановка проблеми. Проблема удосконалення господарського законодавства була предметом активних наукових досліджень протягом усього періоду незалежності України. Аналіз сучасного господарського законодавства дає підстави стверджувати, що існує необхідність змін і доповнень до Господарського кодексу України та необхідність його модернізації, усунення неточностей і не- узгодженостей з іншим законодавством України. При цьому зазначені зміни мають здійснюватися з урахуванням сучасних тенденцій розвитку господарювання, зокрема, принципів сталого розвитку.

Концепція сталого розвитку в сучасній світовій соціально-економічній теорії та практиці розглядається як стратегія вирішення проблем збереження та відтворення навколишнього природного середовища і забезпечення високого рівня життя населення планети [1, с. 351]. Питання сталого розвитку актуалізувалися для України в зв'язку з укладенням Угоди про Асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом - з іншого. Сприяння сталому розвитку є одним із головних напрямів посилення співпраці між сторонами, які визнають важливість врахування економічних, соціальних і екологічних інтересів не тільки свого покоління, але і майбутніх.

За роки незалежності України термін «сталий розвиток» згадується у різних варіаціях (сталий розвиток; сталий, екологічно збалансований розвиток; сталий соціально-економічний розвиток; сталий розвиток економіки/ територій; сталий економічний розвиток; сталий, збалансований розвиток) з'являвся в окремих нормативно-правових актах як засада, мета, напрям, передумова, принцип, орієнтир розвитку без чіткого уніфікованого визначення, проте ці визначення є досить неузгодженими між собою. Чинні нормативно-правові акти, розроблені національні програми та закони не охоплюють всіх аспектів цієї багатогранної і складної проблеми - переходу України до ста-лого розвитку. У зв'язку із цим в Україні виникає необхідність структурних змін у побудові ефективної політики, які би забезпечили сталі темпи економічного зростання, вирішення соціальних проблем, покращення навколишнього середовища та успішну інтеграцію країни у світовий соціально-економічний простір [2, с. 326].

Стан опрацювання. Проблемні аспекти модернізації господарського законодавства України на базі Господарського кодексу України розглядалися у працях О.О. Ашуркова, О.М. Бірюкова, Г.Л. Знаменського, В.К. Мамутова, Р.Б. Прилуцького, В.А. Устименка, О.В. Шаповалової та ін. Результати цих досліджень є змістовними і ґрунтовними, проте окремі питання розвитку господарського законодавства з урахуванням принципів сталого розвитку ще не знайшли достатнього висвітлення у науковій літературі та потребують подальшого дослідження.

Мета статті - висвітлити основні тенденції і закономірності модернізації господарського законодавства з урахуванням принципів сталого розвитку, визначити правові засади реалізації цілей сталого розвитку в Україні.

Виклад основного матеріалу. Господарський кодекс України в системі господарського законодавства займає своє особливе ієрархічне та предметне місце. Поряд із цим нормативно-правове регулювання господарської діяльності здійснюється господарським законодавством, яке не обмежується лише нормативними приписами ГК України, хоча має здійснюватися відповідно до нього.

Водночас сучасний етап розвитку людства вирізняється такими особливостями, котрі, на наш погляд, унеможливлюють вирішення проблеми формування нового господарського законодавства «старими» методами. Тому дуже важливим є правильно розуміти, аналізувати й оцінювати ці особливості та їхній вплив на правове регулювання економіки країни.

В умовах сьогодення перед українським суспільством стоїть важливе завдання - оновлення господарського законодавства на базі Господарського кодексу України відповідно до міжнародних стандартів, зокрема до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Загальні засади модернізації українського законодавства відповідно до положень УАЄС окреслені в ст. 474 Угоди. Україна має здійснювати поступове наближення свого законодавства до права ЄС відповідно до Додатків І-ХГІУ до цієї Угоди на основі зобов'язань, визначених у Розділах IV (Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею), V (Економічне та галузеве співробітництво) та VI (Фі-нансове співробітництво та положення щодо боротьби з шахрайством), а також відповідних додатків до вказаних розділів УАЄС [3].

Існує декілька офіційних визначень стратегії сталого розвитку. Відповідно до визначення, яке наводиться Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), стратегія сталого розвитку - це скоординований набір процесів аналізу, дискусій, навчання, планування та інвестицій, що формуються шляхом участі та постійного вдосконалення й інтегрують економічні, соціальні та екологічні цілі суспільства, шукаючи компроміси. У документі, підготованому Комісією ООН зі сталого розвитку для Всесвітнього саміту 2002 року, надається інше визначення: стратегія зі сталого розвитку є координованим, із залученням зацікавлених осіб, інтерактивним процесом міркування та дій для досягнення економічних, екологічних і соціальних цілей у збалансований та інтегрований спосіб. Процес включає аналіз ситуації, формулювання політики та плану дій, упровадження, моніторинг і регулярний перегляд. Це - циклічний та інтерактивний процес планування, участі та дій, у якому наголос робиться на управлінні процесами у напрямі цілей сталості, а не на розробленні плану як кінцевого результату. На підставі наведених визначень окремі українські дослідники доходять висновку про те, що стратегія сталого розвитку розуміється не як кінцевий незмінний продукт, а інтерактивний процес, заснований на повторюваних циклах аналізу прийняття рішень, плануванні, впроваджені, перегляді тощо, який не може бути одноразовим завданням, тому в ідеалі стратегія сталого розвитку має поєднати довгостроковий орієнтир із середньостроковими завданнями та короткостроковими діями і, з одного боку, бути певними рамками для прийняття рішень, а з іншого - планом дій із конкретними цілями та часовими межами [4, с. 28].

Національні стратегії сталого розвитку найкраще розроблені у європейських країнах, їм належить найбільший відсоток прийнятих стратегій, і саме їм належать найперші в історії розроблені стратегії сталого розвитку. На думку окремих авторів, такий стан справ може пояснюватися тим, що, в країнах «старої» Європи традиційно була добре розроблена екологічна політика, а також існуванням наднаціональних ініціатив зі сталого розвитку, які стимулюють розроблення національних (зокрема, Стратегія сталого розвитку Європейського союзу, Стратегія сталого розвитку скандинавських країн). Попри існування рекомендацій Комісії ООН зі сталого розвитку, стратегія сталого розвитку кожної країни є своєрідною, що зумовлюється економіко-правовими особливостями кожної країни, адміністративними традиціями, інституційною спроможністю, розподілом горизонтальної та вертикальної відповідальності між органами влади тощо [4, с. ЗО].

Ідеї модернізації національного законодавства на принципах сталого розвитку мають неоднозначну оцінку з боку науковців. Здебільшого впровадження принципів сталого розвитку має підтримку з боку великого кола науковців, проте мають місце і певні сумніви. Цілі національної еко-номіки орієнтовані на досягнення економічного зростання та благополуччя населення всередині окремо взятої країни. При цьому питання щодо наслідків, до яких приведе реалізація цих цілей для інших країн та людства загалом, відходить на другий план. Тому окремі автори ставлять під сумнів актуальність принципів сталого розвитку для усіх без винятку країн, бо якщо розвинуті країни вже усвідомили важливість переходу на шлях сталого розвитку та почали вживати заходів для досягнення цілей сталого розвитку, то для країн із перехідною економікою та країн, що розвиваються, першочерговими є інші завдання. Так, для країн із перехідною економікою пріоритетним є забез-печення економічного зростання, низький рівень інфляції, подолання бідності та покращення якості життя населення. Для країн, що розвиваються, пріоритетним є забезпечення економічного зростання, подолання бідності та смертності, підвищення рівня життя. Таким чином, під час переходу на національний рівень залежно від ступеня розвитку країни завдання забезпечення сталого розвитку ма-ють різні пріоритети - у розвинутих країнах забезпечення сталого розвитку має один із найвищих пріоритетів, для країн, що розвиваютьсяя. - один із найнижчих. За таких умов зусиль лише міжнародного співтовариства та міжнародних організацій недостатньо для переходу людства на шлях сталого розвитку, головна увага має бути спрямована на реалізацію концепції на національному рівні [5, с. 65].

Основним завданням кожної держави є розроблення та впровадження національної політики, яка, з одного боку, сприятиме економічному розвитку країни, а з іншого - буде відповідати концепції сталого розвитку. Наукові дослідження при цьому мають бути зосереджені не лише на пошуку шляхів забезпечення економічного розвитку країн, а й на розробленні та впровадженні механізмів, які будуть забезпечувати реалізацію цілей національної економіки в межах сталого розвитку.Оскільки процес реалізації концепції є досить складним та не може бути забезпеченим лише зусиллями міжнародної спільноти, вирішальна роль у переході до сталого розвитку належить самим країнам [5, с. 66].

Важливим питанням у реалізації концепції сталого розвитку (особливо у зв'язку з тим, що вона часто розглядається як така, що еволюціонує) стало виявлення її практичних і вимірюваних індикаторів. У цьому напрямі зараз працюють як міжнародні організації, так і наукові кола. У науковій літературі виділяються близько 135 індикаторів, які характеризують різні аспекти стійкого розвитку. Базовий набір індикаторів стійкого розвитку поділяють на три основні групи: соціальні (41 соціальний індикатор об'єднано в п'ять агрегованих блоків, таких як боротьба з бідністю, демографічна динаміка, сприяння освіті, захист здоров'я населення); економічні (23 економічні індикатори об'єднанні в три основні групи, такі як економічний розвиток, зміна характеру споживання, фінансові ресурси і механізми); екологічні (55 індикаторів об'єднано в екологічному розділі (водні, земельні, інші природні ресурси, атмосфера, відходи)). Детальний аналіз наведених індикаторів дає змогу визначити стан розвитку певної країни [6].

Термін «сталий розвиток» є загальновизнаним та найбільш широко вживаним як серед науковців, так і серед політичних представників, недержавних організацій та спільноти. Варто відзначити, що через те, що це визначення є досить загальним і містить лише ідею та не містить конкретних рішень чи інструментів для реалізації концепції, воно постійно доповнюється та уточнюється. У науковій літературі все частіше згадуються принципи сталого розвитку, проте здебільшого автори мають на увазі не принципи, а цілі сталого розвитку. У Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020» [7], Цілях сталого розвитку ООН [8], а також нещодавно представленій національній доповіді Міністерства економічного розвитку і торгівлі «Цілі сталого розвитку: Україна» [9] розглядаються цілі сталого розвитку, рекомендації з досягнення Глобальних цілей, проте не йдеться про принципи сталого розвитку.

Незважаючи на те, що принципи сталого розвитку прямо не згадуються у нормативних актах, зазначені принципи, побудовані на цілях сталого розвитку, висвітлюються у науковій літературі. Зокрема, до основних загальних принципів сталого розвитку можна віднести такі:

- природні ресурси, які належать народові і становлять матеріальну основу його існування незалежно від форм власності, є обмеженими і мають використовуватися з урахуванням потреб нинішнього та майбутніх поколінь;

- природокористування повинно базуватися на заощадливому та науковому підходах;

- будь-яка антропогенна діяльність має узгоджуватися із законами природи та обмеженнями, які з цих законів випливають;

- екологічно орієнтоване виробництво має бути економічно ефективним;

- одержаний від господарської діяльності результат не може бути меншим від шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу;

- усі соціально-економічні перетворення повинні спрямовуватися на утвердження засад гуманізму, демократії і цінностей громадянського суспільства.

Окрім цього, виділяються такі науково-організаційні принципи сталого розвитку, як:

- науковість - максимальне використання результатів наукових досліджень;

- відповідність міжнародним нормам;

- узгодженість - програми сталого розвитку, від сільських до державних, повинні узгоджуватися між собою, спрямовуватися на виконання національної програми сталого розвитку, яка відповідає міждержавним і міжнародним програмам;

- гуманність - програма сталого розвитку має спрямовуватися на забезпечення сприятливих умов життя людини (високої якості навколишнього середовища, ефективної економіки і здорової людини);

- регіональність - кожен фізико-географічний район має свої специфічні історичні, етнічні, кліматичні, соціально-економічні та інші особливості, які необхідно враховувати під час складання місцевих, районних та обласних програм сталого розвитку;

- комплексність - досягти мети сталого розвитку можна лише за умови інтегрованого збалансованого поєднання в єдиній комплексній програмі продуманої екологічної, соціальної та економічної політики демократичних інститутів;

- етапність - реалізація програми сталого розвитку - довготривалий, праце- та капіталоємний процес; тому важливою умовою її результативності є обґрунтування вузлових етапів втілення у життя [10].

З огляду на це важливим є змінити господарське законодавство на таких принципах, які б забезпечували не стільки кількісне зростання виробництва і збагачення окремих осіб та компаній, скільки його орієнтацію на забезпечення першочергових потреб людства, збереження навколишнього природного середовища і заощадження ресурсів. При цьому ефективним кроком у досягненні за-значених цілей може стати модернізація господарського законодавства на принципах сталого розвитку. Виконання цього завдання полягає, по-перше, у нарощуванні змісту кодексу за рахунок норм чинних актів, які довели свою корисність у процесі правозастосування; по-друге, в узгодженні норм, які залишилися за межами кодексу, з нормами останнього. Стан досліджень виявляє те, що окремі господарські відносини не потребують фрагментарного правового вдосконалення, вони потребують оновлення, що відповідало б сучасному рівню вирішення зазначеної проблеми.

Відповідно до ст. 6 ГК України загальними принципами господарювання в Україні є забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідніс-тю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини [11]. Тому для модернізації господарського законодавства на принципах сталого розвитку важливим є закріплення зазначених принципів у господарському законодавстві.

Висновки. Останніми роками питання взаємодії між державною економічною політикою і законодавством стало актуальним та вельми значущим у практичному плані. Громадськість все частіше звертає увагу на відставання законодавства від потреб економічної політики та й взагалі від економічного розвитку. З іншого боку, чимало нарікань висловлюється на адресу різної невиразності в економічній політиці, на її неспроможність дати чіткі орієнтири для розвитку законодавства [12, с. 75]. Зрозуміло, що без чітких та зрозумілих орієнтирів, тобто завдань для нормотворчої роботи, не може бути і чіткого законодавства. На нашу думку такими орієнтирами мають стати саме принципи сталого розвитку. З огляду на це першим кроком на шляху до модернізації господарського законодавства має бути узгодження загальних принципів господарювання в Україні, які містяться у ст. 6 ГК України, із принципами сталого розвитку. Модернізація господарського законодавства має відбуватися з урахуванням принципів сталого розвитку. При цьому залишається важливим питання забезпечення взаємозв'язку та узгодженості форми та змісту правового регулювання економічних відносин шляхом напрацювання науково обґрунтованих принципів модернізації господарського законодавства України та його адаптації до економічного законодавства ЄС у контексті виконання вимог сталого розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

розвиток господарський законодавство україна

1. Домарадзька Г.С. Реалізація «Концепції сталого розвитку» в Україні, як передумова ефективної інтеграції у світову економіку / Г.С. Домарадзька, М.Б. Фурман II Вісник Національного університету «Львівська політехніка». - 2012. - № 748. - С. 350-356.

2. Макосій С.Д. Зарубіжний досвід реалізації стратегії сталого розвитку / С.Д. Макосій II Молодий вчений. - 2016. - № 6(33). - С. 324-328.

3. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони: Угода, Список, Міжнародний документ від 27.06.2014 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/984_011/page12

4. Данилишин Б.М. Розроблення національних стратегій сталого розвитку: корисний досвід для України / Б.М. Данилишин, О.П. Мас- люківська II Механізм регулювання економіки. - 2008. -№ 3. -Т. 2,- С. 26-30.

5. Ключко В.Г. Сталий розвиток національної економіки в умовах глобалізації: визначення та основні чинники / Ключко В.Г. II ВісникХарківського національного університету імені В.Н. Каразіна-2013. - № 1068. - С. 61-67.

6. Про Стратегію сталого розвитку «Україна - 2020»: Указ Президента України №5/2015 від 12.01.2015 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.Ua/laws/show/5/2015

7. БизІаіпаЬІесіеуеІортепІдоаІз - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/sustainabledevelopment/sustainable- development-goals/

8. Національна ДОПОВІДЬ «ЦІЛІ сталого розвитку: Україна» / Міністерство економічного розвитку і торгівлі. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ьйр:/Лмм«.те.доу.иа/Ооситеп(5/Ое(аіІ?Іапд=ик-иА&ІЬ=2Ь9і69Ьа-74с6-4е49-а8Ье-8ЬЬ4Ь9944ееаШІе=Ма(5ІопаІпаЬороу ІЬТзіІІБІаІодоКогуКки-икгаіпа-

9. Кулініч О.М. Сталий розвиток національної економіки як ознака цивілізаційних процесів XXI століття/ О.М. Кулініч II Актуальні проблеми економіки. - 2012. - № 1 (127). - С. 25-31.

10. На меті - сталий розвиток України //Вісник Національної академії наук України - 2007. -№2,- С. 14-44.

11. Господарський Кодекс України: Кодекс від 16.01.2003 № 436-ІУ. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15

12. Прилуцький Р.Б. Господарське законодавство України: сучасний стан та перспективи подальшого розвитку / Р.Б. Прилуцький II Юридична наука. -2012. - № 2. -С. 70-84.

Размещено на Allbest.ru