Особливості висунення версій при виявленні ознак протидії розслідуванню

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Особливості висунення версій при виявленні ознак протидії розслідуванню

Семеногов B.B.,

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри криміналістики

Анотація

У статті узагальнено та проаналізовано поняття «версія», визначено його роль у процесі розслідування. Окреслено проблеми побудови версій в умовах подолання протидії розслідуванню. Акцентовано увагу на особливостях висунення версій при розслідуванні вбивств, прихованих інсценуванням.

Ключові слова: протидія розслідуванню, версія, слідча версія, джерела висунення версій, розслідування вбивств.

Аннотация

В статье обобщено и проанализировано понятие «версия», определена его роль в процессе расследования. Обозначены проблемы построения версий в условиях преодоления противодействия расследованию. Акцентировано внимание на особенностях выдвижения версий при расследовании убийств, скрытых инсценировкой.

Ключевые слова: противодействие расследованию, версия, следственная версия, источники выдвижения версий, расследование убийств.

Annotation

FEATURES OF ADVANCEMENT OF VERSIONS WHEN DETECTING SIGNS OF COUNTERACTION TO THE INVESTIGATION

The article summarized and analyzed the concept of "version", defines their role in the investigation process. The problems of versioning in conditions of overcoming the counteraction to the investigation are indicated. Attention is focused on the peculiarities of the nomination of versions in the investigation of murders concealed by the dramatization.

Key words: counteraction to investigation, version, investigative version, sources of nomination of versions, investigation of murders.

версія розслідування кримінальний слідчий

Постановка проблеми. У процесі виявлення і переробки доказової інформації під час розслідування злочинів, слідчий стикається з проблемою впливу об'єктивних і суб'єктивних факторів, що навмисно чи мимоволі перешкоджають цьому процесу, а також стають на заваді ефективному використанню одержаної інформації. Слід зазначити, що проблеми протидії слідству завжди цікавили криміналістів. Як зазначає В. О. Образцов, боротьба за володіння інформацією в кримінальному процесі не обходиться без подолання серйозної протидії з боку осіб, незацікавлених у встановленні істини і прийнятті правильних обґрунтованих правових рішень. Ці особи прагнуть приховати, завуалювати, знищити справжні джерела й носії інформації, фабрикують уявні, фальшиві матеріально фіксовані докази, видумують інші дезінформаційні акції [1,с. 34].

Стан опрацювання. Питання протидії розслідуванню були предметом досліджень Р.С. Бєлкіна, О.І. Гурова, Л.Я. Драпкіна, О.Р. Ратінова та інших вчених-криміналістів. Деякі автори розглядали питання подолання протидії при провадженні окремих слідчих дій (Р.С. Бєлкін, І.О. Биховський, А.М. Васильєв, Г.Г. Доспулов та ін.). Особливості розслідування в умовах протидії висвітлювали у своїх наукових роботах також О.Я. Баєв, І.Ф. Герасимов, М.П. Яблоков та ін. Протидію розслідуванню злочинів слід сприймати, певною мірою, як природне явище, пам'ятати про яке необхідно завжди. Це випливає з самої сутності слідчої діяльності, для якої, як зауважив В.Л. Васильєв, характерним є подолання опору з боку незацікавлених в успішному розслідуванні справи осіб. На думку психологів та соціологів, конфлікт притаманний будь-якому виду діяльності людини. Не є виключенням і діяльність слідчого, завдяки цьому найбільшу загрозу збереженню доказів становить не плин часу, а свідома протидія осіб, зацікавлених у перекручуванні результатів розслідування. Цим розслідування злочинів найбільше відрізняється від інших видів пізнавальної діяльності. Певною мірою протидія присутня при розслідуванні практично кожного кримінального провадження.

Щодо питання розробки конкретної системи прийомів та способів подолання протидії розслідуванню, то, за незначним виключенням (В.П. Бахін, В.М. Карагодін, В.С. Кузьмічов, С.Ю. Журавльов, С.І. Мєдвєдєв, В.А. Овєчкін), воно залишається недостатньо вирішеним порівняно з потребами практики. Цій проблематиці присвятив докторську дисертацію та монографію В.М. Карагодін («Подолання протидії попередньому розслідуванню», Свердловськ, 1992), де зробив спробу охарактеризувати та визначити поняття протидії, запропонував класифікацію її актів та зупинився на проявах протидії з боку представників. С.Ю. Журавльов у дисертації «Протидія діяльності у розкритті та розслідуванні злочинів та тактика його подолання» (Нижній Новгород, 1992) розглянув діяльність органів слідства та дізнання у розслідуванні економічних злочинів.

Метою статті є узагальнення й аналіз поняття версії, а також особливості їх побудови в умовах подолання протидії розслідуванню. Зосередження уваги на деяких проблемних питаннях, висунення версій щодо злочинів, зокрема вбивств, які приховуються інсценуванням, з метою подолання протидії та запобігання помилок у розслідуванні.

Виклад основного матеріалу. Планування й організація розслідування злочинів, у тому числі в умовах подолання протидії, пов'язано з висуненням слідчих версій, кожна з яких ретельно перевіряється. Слідча версія є засобом одержання доказової інформації

Версія за своєю логічною природою - це різновид гіпотези. Її мета - встановлення істини шляхом узагальнень, експериментів, усіляких форм, інших видів інтелектуальної діяльності слідчого, яка має пізнавальний характер. У процесі розслідування злочинів слідчий володіє лише частиною необхідної інформації, при вивченні якої йому належить відновити картину вчиненого злочину в повному обсязі. Відповідно, особливі труднощі становлять злочини з елементами протидії, оскільки під час їх аналізу не помітні складники природних причинних зв'язків, знищені чи замасковані сліди, відносини між речами й подіями постають у переверненому вигляді, а суть того, що трапилося, змінена.

Слідча версія, як різновид гіпотези, визначається особливостями й характером сфери, у якій відбувається дослідження. Логічна природа слідчої версії так само, як і вимоги, що пред'являються до неї, виходить із сутності і природи гіпотези. Гіпотеза, як і версія, повинна відповідати вимогам, які висуваються до неї завданнями розслідування, й відповідати комплексу умов: а) не суперечити достовірним науковим знанням; б) з'ясовувати факти, для пояснення яких вона застосовується; в) бути достатньою для того, щоб з її допомогою можна було пояснити усі факти. Але є й інші, яким вона повинна відповідати. Це обґрунтованість, що означає логічну послідовність і визначеність версії, залежність її побудови від конкретних фактів. Слідча версія має пояснювати всю сукупність фактів, а не їх частину. І тільки при задоволенні зазначеним вимогам вона буде найбільш повного й докладною.

Поняття «версія» вчені-криміналісти визначають по- різному. О. М. Васильєв охарактеризував слідчу версію як індуктивний умовивід слідчого у формі припущення, заснований на фактичних даних про подію злочину і його окремі обставини, що підлягають перевірці за логічними правилами дедукції [2, с. 55]. При цьому акцентувалася увага на індуктивному процесі міркувань, що обмежує висунення версій, тим самим залишаючи невикористаними інші методи побудови останніх.

Більш широке тлумачення версії було запропоновано О. М. Ларіним, який визначає слідчу версію в такий спосіб: «... Це споруджувана з метою встановлення об'єктивної істини у справі інтегральна ідея, образ, який несе функції моделі досліджуваних обставин, створений уявою (фантазією), містить можливу оцінку наявних даних, служить поясненням цих даних і виражень у формі гіпотези.» [З, с. 13]. Таке визначення нам вбачається занадто громіздким, воно містить неточності (зокрема, версія не може ґрунтуватися на фантазії й уяві слідчого).

Формулювання поняття «слідча версія» ми знаходимо в роботах багатьох учених: І. Ф. Герасимова, Л. Я. Драпкіна, Р. С. Бєлкіна та ін. Найбільш лаконічним нам видиться визначення, запропоноване В. О. Коноваловою, яка трактує версію як обґрунтоване припущення про подію злочину й особу злочинця, де категорія «подія злочину» охоплює всі пов'язані з нею можливі обставини, у тому числі й їхнє походження, причинні залежності, механізм та інші дані, припущення про наявність яких і дозволяє встановити об'єктивну істину - розкрити злочин [4, с. 13-14.]

Будь-яка версія може привести до позитивних результатів лише в тому випадку, якщо вона обґрунтована, тобто спирається на вірогідно встановлені й перевірені факти. Побудова версій обов'язково допускає логічну обробку вихідних даних, що складається, по-перше, з аналізу фактів та індуктивного їхнього узагальнення, і, по-друге, з аналізу взаємозв'язків і взаємовідносин між фактами з наступним синтезуванням їх у єдину систему взаємозалежних обставин. Аналітико-синтетичний підхід до вихідного емпіричного матеріалу дозволяє виявити специфічні залежності між фактами і побудувати припущення, що пояснює походження цих фактів. Недостатність вихідного первинного матеріалу при побудові версії зумовлює необхідність одночасного висунення декількох реально можливих у даних умовах версій із наступною їх перевіркою і з'ясуванням справжнього значення кожної з них [5, с. 41].

Побудова слідчих версій визначається видом скоєного злочину, способом його вчинення і приховування, тобто спирається на первісну слідчу ситуацію. Вагома роль у висуненні версій належить негативним обставинам, до яких можуть бути віднесені сліди, речові докази, «докази поведінки», що порушують уяву слідчого чи суперечать природному розвитку подій і причинно-наслідковим зв'язкам, що випадають із ланцюга механізму скоєння злочину.

Головним у логічному дослідженні змісту версії є уявлення про те, які факти, явища чи обставини повинні існувати в реальній дійсності, якщо висунута версія відбиває об'єктивну істину. Ці наслідки, будучи також можливими судженнями, знаходять свій вираз у сформульованих слідчим запитаннях, що підлягають з'ясуванню. Вони дозволяють значно розширити знання слідчого про обставини злочину, дозволяють прогнозувати існування окремих фактів, тобто систематизувати приховані сторони злочину. У цьому плані версія виступає логічною передумовою або умовою планування розслідування [6, с. 56].

Негативні обставини служать підставами для побудови версії, якщо така ще не сформувалася, або ж підставами для спростування попередньої й висунення нової версії.

Висунення версій при розслідуванні злочинів, зокрема вбивств, прихованих інсценуванням, досить специфічне. Це пояснюється виявленням у ході розслідування протиріч, що не вписуються в логічну схему дій злочинця, тим самим викликаючи підозри про інсценування події, що орієнтує слідчого на інше сприйняття доказової інформації, а значить і на пошук інших підстав для висунення версій.

В. О. Коновалова відзначає, що при виявленні ознак інсценування вбивства в розумовій схемі слідчого, який висуває версії про подію злочину, існує паралельно ніби дві події: одна з них є реально підготовленою картиною події, інша виникає при виявленні інсценування. При цьому слідчому необхідно встановити, яка з них є щирою, а яка помилковою [7, с. 219].

Особливе значення для висунення версії про наявність інсценування мають попередні судження фахівців, зокрема, при огляді місця події і трупа. Проведення різних експертиз може підтвердити точку зору слідчого про невідповідність тих чи інших обставин події, що відбулася. Якщо результати експертизи суперечать іншим матеріалам у справі, це також дає підставу для висунення версії про інсценування. Отже, ми бачимо, що версія є основою виявлення інсценування. Висунення слідчим декількох версій про характер події, що сталася, дає можливість детально дослідити отриману первісну інформацію і правильно спланувати весь процес розслідування. Перевірка кожної версії сприяє виявленню невідповідностей між окремими обставинами, що дозволяє виокремити одну правильну версію, яка і стає «робочою». Слідчий, оглядаючи місце події, висуває низку типових для конкретного виду злочину слідчих версій. Так, за наявності факту падіння тіла з висоти, типовими версіями будуть: самогубство, нещасний випадок; убивство. Аналізуючи отриману інформацію в ході опитування заявника, очевидців і свідків, слідчий уже на первісному етапі розслідування може відкинути помилкову версію. При проведенні подальших слідчих дій виникає нова версія щодо події, що трапилася. Так, оглядаючи труп (за попередньою версією самогубця) з вогнепальним пораненням у груди, слідчий звернув увагу на те, що пістолет знаходиться в його лівій руці. На його запитання родичі відповіли, що загиблий не був лівшею. У зв'язку з цим була висунута нова версія: вбивця, будучи сам лівшею, а тому, інсценуючи самогубство, вклав пістолет у ліву руку трупа. Це припущення було використано під час розшуку вбивці й дало позитивний результат [8, с. 311].

Практика розслідування вбивств, прихованих інсценуванням, свідчить про те, що в більшості випадків спочатку висувається версія про саму подію, а вже потім - інсценування, яке може бути створене на місці злочину або поза ним. Наступними висуваються версії щодо часу інсценування. Найчастіше воно відбувається вже після вчинення злочину, хоча відомі випадки інсценування й у момент скоєння злочинної дії і навіть до її скоєння. Так, особа, яка задумала вчинити вбивство з наступним інсценуванням самогубства поширює неправдиві відомості про кількаразовий намір потерпілого вчинити акт суїциду, скаржиться на психічні чи інші захворювання останнього і таке інше.

Важливим є висунення версії щодо особи, яка вчинила злочин. Перевірка відповідних версій дозволяє звузити коло підозрюваних осіб, причетних до вбивства і його інсценування. Ілюстрацією цього може служити наступний приклад із практики. У кімнаті, де був убитий хазяїн, на столі лежали різні продукти зі слідами того, що за столом сиділо двоє людей. Дружина вбитого пояснила, що її чоловік вечеряв з невідомим, який і вбив його. Слідчий, спираючись на показання дружини вбитого, висунув версію, що вбивство вчинив хтось зі знайомих загиблого по роботі. Однак дослідження вмісту шлунка потерпілого показало, що той вживав інші продукти, а не ті, на які вказувала його дружина і які знаходилися на столі, що стало підставою до висунення нової версії: вбивство скоїла дружина загиблого. Ця версія була досконало перевірена й доведена [8, с. 350].

Виявлення інсценувань розпочинається зі з'ясування їхніх ознак і механізму їх утворення, перевірки окремих версій про елементи складу злочину з наступним формулюванням загальної версії про саму сутність інсценування. Однак практиці відомі випадки, коли розслідування починалося із висунення загальної версії з наступним висуненням і перевіркою окремих версій. О. М. Ларін вважає, що доведеність однієї окремої версії ще не є підтвердженням або спростуванням загальної. У той же час достовірний висновок про сутність того, що трапилося, можливий лише на підставі і всебічній перевірці сукупності окремих версій [9, с. 90].

Паралельно з версією про вбивство, приховане інсценуванням, повинна перевірятися й та, що допускає реальне самогубство, нещасний випадок, природну смерть і т.д. Усі висунуті версії мають спиратися на наступні обставини: характер насильницької смерті; положення трупа; знаряддя і способи вбивства; кількість передбачуваних злочинців; предмети, викрадені чи забуті злочинцем; особа потерпілого; характер ушкоджень на трупі; місце злочину; шлях проникнення й відходу підозрюваного; особисті зв'язки потерпілого та ін. [10, с. 260]. Це скоріше загальні підстави висунення версій. Негативні ж обставини, що виявляються при розслідуванні із зазначених підстав і будуть виступати підґрунтям для висунення версії про інсценування.

Пізнання, здійснюване експертом, має свої особливості, але також здійснюється у сфері висування і перевірки відповідних версій. Пізнавальна сутність експертних версій не відрізняється від інших напрямків наукових досліджень. Будучи особою, яка володіє спеціальними знаннями, експерт досліджує зібраний матеріал науковими методами, характерними даній галузі знань. Він може висунути власну версію, перевірену в процесі слідчих дій та експертних досліджень [11, с. 20].

Досить часто версії базуються на висновках експертних досліджень. Наприклад, якщо була висунута версія про самогубство, то позитивна відповідь експерта на запитання, чи міг померлий за життя сам заподіяти собі ті травми, які виявлені на трупі; чи міг він після цього зробити відповідні дії (пройти деяку відстань, перезарядити зброю і т.п.), не спростовує версію про самогубство, але й не може цілком виключити версію інсценування, оскільки, як відзначає А. І. Вінберг, «немає таких поранень, заподіяних власного рукою, яких не могла б нанести стороння рука» [12, с. 158]. Негативна ж відповідь на поставлені запитання цілком спростує версію про самогубство і дасть усі підстави думати про вчинення вбивства з наступним інсценуванням.

Висунуті слідчі версії залежать від вибору виду інсценування. Виділяють такі види версій:

а) про вбивство з інсценуванням самогубства (шляхом самоповішення, самоспалення, з використанням вогнепальної, холодної зброї, із застосуванням гострих предметів, із використанням отруйних речовин, падіння з висоти, утоплення);

б) інсценування нещасного випадку (на воді, на виробництві, при поводженні з вогнепальною зброєю, при дорожньо-транспортному випадку, при роботі з електричним струмом, із хижими й небезпечними тваринами, з вибухонебезпечними, отруйними, радіоактивними речовинами, падіння з висоти, при необережному поводженні з вогнем або при випадковій загибелі людини у вогні та ін.);

в) про інсценування необхідної оборони;

г) про інсценування природної смерті;

ґ) про інсценування вбивства іншою особою;

д) про інсценування власної смерті.

Убивства, приховані інсценуванням становлять певну складність для розслідування, особливо при висуненні й перевірці версій. Нерідко зустрічаються помилки при побудові версій, але помилкова версія може бути перевірена і спростована. Тяжкі наслідки можуть мати місце, якщо початкова помилка слідчого у висуненні версії одержить подальшу розробку і тоді особа, винна у вчиненні злочину, може уникнути покарання.

Версія, виконуючи свою пізнавальну роль, потребує до себе обережного ставлення. Логічні помилки, саме про них йде мова, можуть бути допущені як у процесі формування версії, так і в ході її перевірки, що може призвести до втрати істинних доказів і спрямування розслідування помилковим шляхом, а також судових помилок, як результату хибних оцінок які можуть мати місце при розслідуванні [13].

Разом із тим при формуванні версій слід виходити не тільки з очевидного, але і з протилежних уявлень, що не дозволить залишатися в полоні традиційних уявлень і розширить діапазон мислення до всіх можливих варіантів версій, які визначаються комплексом наявних обставин. У цьому відношенні не можна не відзначити позитивну роль так званих помилкових версій, які в процесі перевірки спростовуються і тим самим обмежують коло версій, які з найбільшим ступенем ймовірності пояснюють подію злочину або обставини, що носять приватний характер. Помилкові версії мають у своїй основі не надумані уявлення про подію, способи її вчинення, особу злочинця, а фрагменти дійсної події, яка знайшла своє відображення в слідах, речові докази, показання свідків [4].

Висновок

Враховуючи все викладене вище, можна зазначити, що криміналістична версія має велике значення в діяльності з розкриття і розслідування злочинів, особливо при подоланні протидії. Версії становлять організуючу основу слідчої, оперативно-розшукової, експертної діяльності, судового слідства. Правильна побудова версій, їх перевірка допомагає в подоланні протидії розслідуванню й викритті винних осіб, що сприяє встановленню істини й досягненню результатів відповідної роботи правоохоронних органів. Так, на підставі слідчих версій організується і планується розслідування злочинів, визначаються його напрямки, шляхи встановлення певних фактів. Завдяки цьому встановлюються всі обставини, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а в підсумку - істина, вирішуються завдання кримінального судочинства, навіть через подолання протидії розслідуванню.

Список використаних джерел

1. Образцов, В.А. Основы криминалистики / В.А. Образцов. - М.: Юристъ, 1996. - 160 с.

2. Васильев А.Н. Следственная тактика. /А.Н. Васильев. - М.: Юрид. лит., 1976. -200 с.

3. Ларин А.М. От следственной версии к истине. /А.М. Ларин. - М.: Юрид. лит., 1976. -198 с.

4. Коновалова В.Е. Версия: концепция и функции в судопроизводстве. /В.Е. Коновалова. - X.: Консум, 2000. -176 с.

5. Старченко А.А. Гипотеза. Судебная версия. / А.А. Старченко. - М.: Изд-во Моек, ун-та, 1962. - 72 с.

6. Бандура О. А. Криминалистическая версия: гносеологический, логический и психологический аспекты [Текст] : учеб, пособ. /

O. А. Бандура, В. Г. Лукашевич. - К.: НИиРИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1991. - 80 с.

7. Коновалова В.Е. Убийство: искусство расследования: монография / В.Е. Коновалова-Х.: Право, 2013. -320 с.

8. Кузьмичов В.С. Криминалистический анализ расследования преступлений. / В.С. Кузьмичов. - К.: НАВСУ - НВТ «Правник», 2000. - 360 с.

9. Э.ЛаринА.М. Работаследователясдоказательствами./А.М.Ларин.-М.: Юрид. лит., 1966.-155с

10. Кузьмічов В. С. Криміналістика : [навч. посіб.] / В. С. Кузьмічов, Г. I. Прокопенко; за заг. ред. В. Г. Гончаренка, Є. М. Моісеєва. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 368 с.

11. Левков В.М. Криміналістичні версії: текстлекцій. / В.М. Левков. -X.: Юрид. ін-т, 1991. -24 с.

12. Винберг, А. И. Косвенные доказательства в советском уголовном процессе [Текст] / А. И. Винберг, Г.М. Миньковский, P. Д. Рахунов. - М.: Госюриздат, 1956. -219 с.

13. Коновалова В.О. Криминалистическая версия: познавательная функция в судопроизводстве. / Коновалова В.О. II Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: матеріали Наук.-практ. конф., (м. Харків, 24 - 25 травня 2005 р.) - X.: Національна юридична академія України імені Я. Мудрого / відп. за вип. Ю.М. Грошевий., 2005. - С. 286-289.

Размещено на Allbest.ru