Особлива жорстокість в умисному вбивстві: кваліфікація та компаративістика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особлива жорстокість в умисному вбивстві: кваліфікація та компаративістика

Постановка проблеми

кримінальний правовий вбивство умисний

Умисне вбивство з особливою жорстокістю [1] завжди відбувається із заподіянням потерпілому надзвичайно тяжких страждань і мук, про що може свідчити, зокрема, тривалість процесу вчинення діяння та застосування таких засобів та знарядь, які об'єктивно не можуть привести до негайної смерті жертви (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо) [2].

Стан опрацювання. Кримінально-правове вивчення різних видів вбивств в Україні не стало предметом спеціального дослідження. Різні аспекти зазначеної проблематики досліджувалися вітчизняними фахівцями, зокрема М.І. Бажановим, А.В. Байловим, Ю.В. Бауліним, В.К. Грищуком, М.І. Мельником, В.О. Навроцьким, Л.А. Остапенко, О.Л. Старко, В.В. Сташисом, В.Я. Тацієм та іншими. Але відсутні комплексні порівняльно-правові дослідження кримінальної відповідальності за такі злочини, що вказує на необхідність детального дослідження зазначеної проблеми.

Метою статті є подальше теоретичне розроблення теми кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, з урахуванням сучасних досягнень кримінально-правової науки.

Виклад основного матеріалу

Вивчення кримінальних справ [3; 4; 5] дало змогу дійти висновку, що в судовій практиці наявність особливої жорстокості нерідко пов'язують із заподіянням потерпілому великої кількості поранень, що не завжди слід вважати критерієм особливо жорстокого способу вчинення злочину, тому що нанесення жертві великої кількості ран може бути викликане обставинами, що виключають наявність особливої жорстокості. Проблема множинності поранень завжди була предметом полеміки на доктринальному рівні, оскільки в кримінально-правовій літературі не існує єдиної думки щодо цього питання [6, с. 44-45].

Існує позиція, що вбивство шляхом нанесення великої кількості ран, незалежно від того, чи наносилися вони протягом тривалого часу або декількох хвилин, зі значними проміжками часу або безпосередньо одна за одною, чи було кожне з поранень смертельним чи несмертельним, настала смерть миттєво або через якийсь час, повиннокваліфікуватися як вчинене з особливою жорстокістю. Стверджується, що множинність ударів у кожному разі свідчить про наявність у діях винного особливої жорстокості. Велика кількість поранень, заподіяних потерпілому, є достатньою підставою для визнання вбивства вчиненим з особливою жорстокістю навіть у тому разі, якщо потерпілий знепритомнів від перших ударів і через це не зазнавав особливих мук і страждань [7, с. 58-59].

Ми не поділяємо цю позицію, тому що вважаємо, що під час визначення наявності особливої жорстокості у вчиненому діянні заподіяння численних поранень потерпілому необхідно пов'язувати з умислом винної особи. Встановлення факту заподіяння великої кількості поранень не є підставою для кваліфікації вчиненого з особливою жорстокістю. Судовій інстанції необхідно довести, що винний діяв з умислом, спрямованим на вчинення злочину з цією кваліфікуючою ознакою. Так, якщо злочинець у процесі вчиненого наносить численні рани жертві, усвідомлюючи, що тим самим заподіює їй зайві муки, то слід говорити про особливо жорстокий спосіб вчинення злочину, навіть якщо потерпілий знепритомнів від нанесення перших ударів.

Нам видається правильною думка авторів, які вважають, що під час вирішення питання щодо наявності в діях злочинця особливої жорстокості за численних поранень необхідно враховувати такі істотні моменти, як свідомий вибір знаряддя, застосування якого не могло не привести до множинності поранень; тривалість побиття потерпілого, час між нанесенням першого та останнього ударів; розташування ран та інших ушкоджень на тілі жертви; характер і локалізація заподіяних поранень; співвідношення сил винного та потерпілого; обстановка місця події [8, с. 49-50].

Поділяючи запропоновану позицію, ми вважаємо, що сукупність перерахованих обставин може слугувати встановленню умислу винного на вчинення вбивства. Як характерний прояв особливої жорстокості під час вбивства шляхом нанесення великої кількості поранень можна навести такий приклад із судової практики. Так, громадянка В. перебувала за місцем проживання свого знайомого громадянина Т. та вживала з останнім спиртні напої. Між ними виникла сварка з тієї причини, що громадянин Т. намагався вступити з громадянкою В. у статеві відносини, а остання відмовилася від цього. У процесі сварки громадянка В. з метою умисного вбивства громадянина Т. ізпомсти за сексуальні домагання спочатку штовхнула обвинуваченого на диван, потім скинула останнього з дивана на підлогу, схопила кухонний ніж зі столу та нанесла вказаним ножем два удари йому в живіт. Усвідомлюючи, що смерть громадянина Т. не настала, вона продовжила свої злочинні дії і, діючи умисно, з метою позбавлення його життя з особливою жорстокістю, бажаючи, щоб смерть мала особливо болісний характер та спричиняла громадянинові Т. особливі фізичні страждання, нанесла йому п'ять різаних поранень грудної клітини та живота, а потім, перевернувши громадянина Т. на живіт, продовжуючи свої дії, спрямовані на завдання йому особливої фізичної болі, нанесла удар ножем у спину. Після чого громадянка В. розбила керамічну тарілку, уламки від якої помістила в ротову порожнину громадянина Т., та вдавила їх туди ногою.

У результаті протиправних дій обвинуваченої громадянину Т. були спричинені проникаюче колото-різане поранення живота з пошкодженням печінки, яке належить до тяжких тілесних ушкоджень за ознаками небезпеки для життя; проникаюча рана в лівій надлопатковій області, яка належить до легких тілесних ушкоджень, та садна грудної клітини та живота, які належать до легких тілесних ушкоджень. Смерть громадянина Т. настала від гострого загального малокрів'я на ґрунті проникаючого колото-рі- заного поранення живота з пошкодженням печінки.

Суд визнав громадянку В. винною за пунктом 4 частини другої статті 115 КК України, оскільки своїми умисними діями вона вчинила умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене з особливою жорстокістю [5].

У дійсності кількість поранень не завжди дає змогу кваліфікувати вбивство як вчинене з особливою жорстокістю. Деякі вчені стверджують, що не можна говорити про особливу жорстокість у тому разі, якщо вбивство відбулося у результаті спровокованої потерпілим сварки та за відсутності умислу винного на вбивство з особливою жорстокістю. Ця обставина пов'язується цими науковцями з тим, що відсутність умислу на вчинення злочину з особливою жорстокістю може бути зумовлене наявністю збудженого стану злочинця, викликаного провокуючою поведінкою жертви. За відсутності підстав для визнання вчиненого у стані афекту у подібних ситуаціях позбавлення життя слід кваліфікувати як просте вбивство [9, с. ЗО].

А наявність пом'якшуючих обставин під час вчинення умисного вбивства, навіть якщо воно й мало ознаки особливої жорстокості, кваліфікується тільки за привілейованими статтями про вбивство Кримінального кодексу України [2].

Однак у ситуації, описаній вище, дії винної громадянки В., хоча і вчиняються під емоційним впливом провокуючої поведінки жертви, все ж таки не зводяться до спричинення смерті потерпілому, вони характеризуються надмірністю уражень, які повинні були наноситися лише для заподіяння смерті. Більше того, ці дії мають характер глумління над потерпілим, особливо це відзначається у епізоді із заштовхуванням винною керамічних уламків у ротову порожнину жертви.

З цього випливає, що вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю не тільки у разі нанесення великої кількості поранень потерпілому, але й за наявності інших ознак, що належать до об'єктивної сторони, для яких характерна особлива жорстокість.

Про особливо жорстоке вбивство також слід говорити у ситуаціях, якщо винний позбавляє потерпілого життя, заподіюючи жертві тривалі фізичні страждання шляхом давання потерпілому надзвичайно хворобливої, повільно діючої отрути. Цей спосіб слід вважати особливо жорстоким під час встановлення умислу винного на заподіяння подібних страждань потерпілому.

Треба сказати, що Кримінальний кодекс Франції у статті 221-5 встановлює посилену кримінальну відповідальність за умисне вбивство шляхом отруєння, тим самим визначаючи такий спосіб позбавлення життя жертви жорстоким, тобто обставиною, що обтяжує вбивство [10, с. 174].

Зауважимо, що у разі отруєння жертви заподіяні їй фізичні страждання можуть бути як багаторазовими, так і однократними, оскільки в останньому разі вони не стають менш болісними.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю і в тому разі, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих психічних чи моральних страждань (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) [2].

На наш погляд, прояв особливої жорстокості може виражатися шляхом застосування психічного впливу не тільки до жертви, але й щодо близьких потерпілому осіб, що присутні на місці події, які, безсумнівно, будуть терпіти при цьому найсильніші душевні муки. Таким чином, обстановка вчинення злочинів подібного роду може також свідчити про виявлення винним особливої жорстокості.

До інших обставин, що свідчать про прояв винним особливої жорстокості, на нашу думку, слід відносити і заподіяння жертві особливих психічних страждань не тільки в процесі позбавлення життя жертви, але й до вчинення вбивства.

Дослідник Я.Г. Смілянський підкреслює, що заподіянням подібного найсильнішого психічного стресу потерпілого може послужити й обстановка вчинення злочину, коли умислом винної особи охоплюється позбавлення життя, зґвалтування, вчинення насильницьких дій сексуального характеру або заподіяння різної тяжкості шкоди здоров'ю одній жертві на очах у іншої, заподіюючи тим самим останній особливі душевні страждання [11, с. 284].

На думку професора С.В. Бородіна, однією з ознак особливої жорстокості можна вважати вбивство декількох осіб - одної за одною [12, с. 146]. Цю позицію розділяють інші вчені-правознавці, вважаючи, що до вбивств із особливою жорстокістю слід віднести і вбивства у присутності наступної жертви, за умови, якщо винний усвідомлював, що другий потерпілий розумів характер його наступних дій та їх спрямованість [13,с. 52].

Вважаємо, що злочин не підлягає кваліфікації за пунктом 4 частини другої статті 115 КК України, якщо умислом винного не охоплювалося заподіяння особливих психічних страждань своїм жертвам, наприклад, у разі почерго- вого вбивства двох потерпілих у процесі взаємної бійки.

Нерідко під час кваліфікації протиправного діяння доводиться відмежовувати вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, від вбивства особи, яка завідомо для винного перебуває в безпорадному стані.

Так, професор Ю.М. Антонян, вважає «слушним визнання вбивства як вчиненого з особливою жорстокістю в тих ситуаціях, коли винний під час реалізації свого умислу використовує безпомічний стан потерпілого, який усвідомлює, що його позбавляють життя, але через вік, хворобу або з інших причин не здатний опиратися. Тут жорстокість проявляється в безжалісності та у завідо- мих для винного особливих стражданнях потерпілого. Не може бути визнане вчиненим з особливою жорстокістю вбивство сплячої людини, хоча вона теж перебувала у безпорадному стані, але не могла усвідомлювати небезпеку, що їй загрожує. Отже, необхідне усвідомлення жертвою небезпеки, але якщо цього немає через її вік, хвороби та інші фактори, то немає й особливої жорстокості.

Останнє затвердження повністю стосується малолітніх і старих. Багато хто з них через вік та психічні, пов'язані зі старістю хвороби не в змозі усвідомити можливу загибель або каліцтво. Взагалі, не може вважатися вчиненим з особливою жорстокістю злочин проти малолітнього або старого тільки тому, що це малолітній або старий [14, с. 53].

Загалом підтримуючи таку позицію, ми переконані, що для вирішення цієї ситуації необхідно застосувати відомий вітчизняному кримінальному праву інститут «виняткового цинізму».

Вища судова інстанція визначає винятковий цинізм як дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, в тому числі це пов'язане зі знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані [15].

Дійсно, особливі страждання для перерахованих потерпілих в такому разі виражаються не стільки у жорстокому фізичному впливі на них з боку винного, скільки в тому, що, усвідомлюючи факт знущання над собою та реальну і невідворотну небезпеку позбавлення життя, вони не можуть опиратися вбивці і є, таким чином, «приреченими» на смерть, що, зрозуміло, є причиною особливих моральних страждань для потерпілого перед смертю. З іншого боку, це свідчить про виняткову, патологічну аморальність вбивці, що не може не бути підставою для визнання таких дій обставиною, що обтяжує умисне вбивство.

Так само це стосується кваліфікації дій злочинця, що вчинив знущання над трупом після вбивства.

Пленум Верховного Суду України у пункті 8 своєї Постанови від 7 лютого 2003 року зазначає, що знущання над трупом, вчинене після вбивства, слід відносити до вбивства з особливою жорстокістю, напевно, вважаючи, що це свідчить про умисний прояв особливої жорстокості [2].

Ця позиція представляється нам непереконливою через те, що якими би жорстокими не були дії злочинця, як би не глумився винний над трупом, у будь-якому разі мертва людина не може зазнавати ніяких мук чи страждань. Крім того, після вчинення вбивства, настання смерті потерпілого забезпечення кримінально-правої охорони його життя припиняється. Кажучи про знущання над трупом, ми говоримо про інші суспільні відносини, а саме передбачені статтею 297 КК України, в якій йдеться вже про охорону норм суспільної моральності, а не про життя і здоров'я.

Висновки

Однак, якщо розглядати глумління вбивці над трупом як прояв виняткового цинізму, як демонстративну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, то визначення такого діяння кваліфікованим вбивством, на нашу думку, не буде суперечливим. До речі, Кримінальний кодекс Латвії містить окрему норму, яка встановлює відповідальність за вбивство за обтяжуючих обставин - «сполучене з наругою над трупом» (п. 5 ст. 117 Кримінального кодексу Латвії) [16, с. 143].

Отже, пропонуємо пункт 4 частини другої статті 115 КК України доповнити словами «або винятковим цинізмом».

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341-111 II Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - ст. 131.

2. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 [Електронний ресурс] II Верховна Рада України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03.

3. Вирок по справі № 1/0614/282/11 від 02 квітня 2012 року Малинського районного суду Житомирської області / Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] II Режим доступу до журн.: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22340949.

4. Вирок по справі № 1/1219/90/2012 від 17 вересня 2012 року Новопсковського районного суду Луганскої області / Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] II Режим доступу до журн.: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26999635.

5. Вирок по справі № 247/2800/13-к від 27 листопада 2013 року Торезького міського суду Донецької області / Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] II Режим доступу до журн.: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35597520.

6. Кузнецова Н.Ф. Вопросы квалификации умышленного убийства / Н.Ф. Кузнецова II Вестник МГУ. -Серия: Право. - 1961. - № 2. - С. 37-45.

7. Аниянц М.К. Ответственность за преступленияпротивжизни по действующемузаконодательствусоюзныхреспублик / М.К. Аниянц. -М.: Юрид. литература, 1964. -211 с.

8. Тишкевич С.И. Квалификация преступлений против жизни. Учебное пособие / С.И. Тишкевич. - Минск: Изд-во МВШМ МВД СССР, 1991. - 78 с.

9. Попова Н.П. Проблемы квалификации убийства, совершенного с особой жестокостью / Н.П. Попова II Проблемы социальноэкономического развития Сибири. -2011. -№6,- С. 26-38.

10. Уголовный кодекс Франции / [Науч. ред. Л.В. Головко, Н.Е. Крыловой; предисл., пер. с фр. Н. Е. Крыловой]. -С.-Пб.: Юридический центр Пресс, 2002. - 648 с.

11. Смілянський Я.Г. Особливості складу злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України / Я.Г. Смілянський //Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики: Матеріали 2-ї міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса 8 жовт. 2010 р.): У 2-х т. / Нац. ун-т «Одеська юрид. акад.», Міжнар. гуманіт. ун-т, Одес. нац. ун-т ім. І. Мечнікова, Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, Прикарпат. юрид. ін-т Львів, держ. ун-ту внутр. справ. - Одеса: Б. в., 2010. -Т.1: Кримінальне, кримінально-виконавче право та кримінологія. - 2010. -С. 281-284.

12. Бородин С.В. Преступления против жизни / С.В. Бородин. - СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. - 467 с.

13. Садреев К.О Квалификации умышленных убийств, совершенных с особой жесткостью / К. Садреев, И. Мухамедзянов II Социалистическая законность. - М.: Известия, 1981. - № 10. -С. 52-53.

14. Антонян Ю.М. Понятие особой жестокости и преступления с особой жестокостью / Ю.М. Антонян II Социалистическая законность. - М.: Известия, 1990. -№6,- С. 53-55.

15. Про судову практику у справах про хуліганство: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 10 [Електронний ресурс] II Верховна Рада України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06.

16. Уголовный кодекс Латвийской Республики. Принят 8 июля 1998 г. Введен в действие с 1 апреля 1999 г. С изменениями и дополнениями на 1 августа 2001 г.: Перевод с латышского / [Науч. ред.: А.И. Лукашов (Пер.), Э.А. Саркисова]. - С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2001.-313С.

Размещено на Allbest.ru