Гендернии вимір права на гідність і особисту недоторканість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Гендерний вимір права на гідність і особисту недоторканість

Дашковська Олена Ростиславівна доктор юридичних наук, професор кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Стаття присвячена дослідженню гендерних характеристик права людини на гідність та особисту недоторканість як об'єкта захисту прав жінки в контексті заборони дискримінації за ознакою статі. Зазначено, що найважливішою умовою права на гідність є особиста недоторканність людини, яка може бути порушена в результаті застосування до неї насильства як у публічній, так і в приватній сферах, розглянуто міжнародні механізми захисту і реалізації права на особисту недоторканість, зокрема правові інструменти протидії домашньому насильству, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню, сексуальним домаганням.

Ключові слова: право на гідність право, на особисту недоторканість, домашнє насильство, сексуальні домагання, гендернірівність, недискримінація.

Статья посвящена исследованию гендерных характеристик права человека на достоинство и личную неприкосновенность как объекта защиты прав женщин в контексте запрета дискриминации по признаку пола. Отмечено, что важнейшим условием права на достоинство является личная неприкосновенность женщины, которая может быть нарушена в результате применения насилия как в публичной, так и в частной жизни, рассмотрены международные механизмы защиты права на личную неприкосновенность, в частности правовые инструменты противодействия домашнему насилию, бесчеловечному или унижающему достоинство обращению, сексуальным домогательствам.

Ключевые слова: право на достоинство право на личную неприкосновенность, домашнее насилие, сексуальные домогательства, гендерные равенство, недискриминация.

The article is devoted to the study of the gender characteristics of human rights to dignity and personal integrity as an object ofprotection of women's rights in the context of the prohibition of discrimination on the basis of sex. It is noted that the most important condition for the right to dignity is the personal inviolability of a person, which may be violated as a result of the use of violence against person in the public and private spheres of life. International mechanisms of the protection and realization of the right to personal integrity, in particular legal instruments of countering domestic violence, inhuman or degrading treatment, sexual harassment are analyzed.

It is noted that the UN General Assembly recommended to governments of all countries to condemn violence against women and to proceed to its elimination by all appropriate measures immediately, including establishment of penalties for committing crimes against women, implementation of the system of emergency measures aimed to protecting women from crimes and etc.

It is noted also that the problem of sexual harassment at work is relevant for many countries in the world. It is not an isolatedphenomenon, but rather an unpleasant and irresistible aspect of the labor relations of millions of women. It is no coincidence that the European Commission has repeatedly adopted the relevant recommendations to explain to members of the European Union the non-conformity of the practice of sexual harassment with the principle of equal treatment enshrined in the Equal Treatment Directive.

In Ukraine, sexual harassment at work serves as a prerequisite for employment (education) sometimes. It happens that sexual relationship is seen as the condition of employment and promotion, which is essential in the context of unemployment. Such actions contravene current labor legislation in Ukraine, which does not allow any direct or indirect limitation of the rights of an employee, the imposition of direct or indirect benefits upon employment depending on gender, age, nationality and other circumstances which are not related to the business qualities of workers. Forced to enter into a sexual relationship with a person who is physically or professionally dependent is classified as a criminal offense against a person in accordance with Art. 154 of the Criminal Code of Ukraine. However, it is more than difficult to prove the coercion of sexual contact during hiring or during work, especially in conditions of actual indifference to the given problem of the prosecutor's office, the police and other law enforcement agencies. Therefore, the institute of sexual harassment at work in the criminal, administrative and civil law aspects needs to be more thoroughly developed.

Keywords: right to dignity, right to personal inviolability, domestic violence, sex

Постановка проблеми

людина недоторканність жінка захист

Право на гідність -- одне з основних прав людини, тому не випадково Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., починається саме зі слів: «Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах»(ст.1).

Гідність - це сукупність високих моральних, світоглядних, професійних якостей людини, які надають їй підстави для самоповаги та усвідомлення своєї суспільної цінності. Комплекс елементів, умов і передумов дотримання гідності людини передбачає, що найважливішою серед них є особиста недоторканність, яка може бути порушена в результаті застосування до неї насильства як у публічній, так і в приватній сферах життя. Уявлення про рівну гідність усіх людей є ідеологічним джерелом їх рівноправності, перешкодою встановлення безпідставних привілеїв чи обмежень.

Змістом права на повагу до гідності людини є встановлена законодавством та гарантована державою сукупність норм, які надають кожній людині впевненість у своїй суспільній цінності, можливість усвідомлювати себе як особистість, поважати власні моральні принципи й етичні норми, наполягати на повазі до себе інших людей, державних органів та посадових осіб, а також вимагати, щоб будь-які сумніви щодо її моральних якостей та етичних принципів були належним чином обґрунтовані [1, с. 152].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розуміння таких явищ, як людська гідність та особиста недоторканість, форм і методів їх захисту аналізували такі українські науковці, як О.В. Грищук, О.В. Пащенко, П.М. Рабінович, С.П. Рабінович, О.Х. Юлдашев. Теоретичною основою статті є праці вітчизняних та зарубіжних вчених-гендеристів - С. Айвазової, Н. Болотіної, Л. Завадської, Л. Кормич, Н. Лавріненко, І. Лаврінчук, К. Левченко, Л. Леонтьєвої, О. Матвієнко, Т. Мельник, Н. Оніщенко, С. Поленіної, О. Руднєвої, З. Ромовської, Л. Смоляр, М. Томашевської, О.Уварової, Г.Христової та ін.

Метою статті є визначення гендерних характеристик змісту права людини на повагу до своєї гідності та особистої недоторканості як об'єкта захисту в контексті заборони дискримінації за ознакою статі шляхом аналізу міжнародно-правових механізмів захисту прав жінки відповідно до основних положень концепції гендерної рівності.

Виклад основного матеріалу

Основоположна цінність особистої гідності кожної людини відображена у ст. 28 Конституції України, яка проголошує, що «кожен має право на повагу до гідності». Ця норма є відтворенням положень, що містяться у ст. 5 Загальної декларації прав людини, статтях 7 і 10 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 3 Європейської конвенції з прав людини. Зазначені нормативно-правові акти прямо забороняють застосування катувань людини; жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження з людиною; застосування покарань, які є жорстокими, нелюдськими або такими, що принижують гідність людини; медичні, наукові чи інші досліди щодо людини без її вільної згоди. При цьому, в першу чергу, наголошується на неприпустимості насильницьких дій щодо людини у публічній сфері, що в більшості випадків є гендерно нейтральним.

По іншому характеризується проблема насильства у приватній сфері життя, де для жінок ризик піддатися насильству набагато вищий порівняно з чоловіками. Тому Генеральна Асамблея ООН 20 грудня 1993 р. для комплексного вирішення цієї проблеми прийняла спеціальну Декларацію «Про ліквідацію насильства щодо жінок». Згідно зі ст.1 Декларації поняття «насильство щодо жінок» визначається як «будь-який акт насильства, вчинений на підставі статевої ознаки, який заподіює чи може заподіяти фізичну, статеву чи психологічну шкоду або страждання жінкам, включаючи погрози вчинення таких актів, примус чи безпідставне позбавлення волі, будь то в суспільному або в приватному житті».

З огляду на глобальний характер насильства щодо жінок Генеральна Асамблея ООН рекомендувала урядам усіх країн засудити насильство щодо жінок і невідкладно приступити до його ліквідації всіма належними заходами, у тому числі шляхом встановлення у національному законодавстві санкцій за вчинення злочинів проти жінок, реалізації системи екстрених заходів, спрямованих на запобігання і захист жінок від злочинних посягань та ін.

Акти насильства щодо жінок у громадських місцях (на вулицях, у транспорті, на роботі, тощо) і вдома залежно від характеру діяння кваліфікуються як адміністративні правопорушення та кримінальні злочини з одночасним вирішенням питання про відшкодування заподіяної шкоди в цивільно-правовому порядку. Однак, навіть коли насильство чиниться вдома, порушуються не лише права та інтереси конкретної жінки, але й публічні інтереси інших осіб, які охороняються законом. Тому насильство щодо жінок є проблемою публічного, а не приватного права.

На жаль, таке ганебне явище, як домашнє насильство, поширене в усьому світі. Його форми охоплюють фізичне, сексуальне і психічне насильство, погрози убивством і завдання шкоди здоров'ю, доведення до самогубства шляхом жорстокого ставлення до потерпілого, примус до споживання алкоголю, наркотичних речовин, до заняття проституцією і багато іншого. Але найбільш поширеною в родині формою насильства, від якої найчастіше страждають жінки і неповнолітні діти, є рукоприкладство. Так, відповідно до офіційної статистики Міністерства юстиції США з 3,5 мільйонів нападів на жінок майже 3 мільйони вчиняються їх чоловіками і коханцями [2].

Рада Європи 26 березня 1985 р. схвалила резолюцію про ліквідацію насильства в сім'ї, зміст якої присвячено заходам по запобіганню насильству, налагодженню міждержавної інформації з цих питань, розробки рекомендацій щодо форм і методів можливого втручання уповноважених державних органів у приватне життя у разі виявлення актів насильства щодо жінок. В Англії, за даними британської кримінальної статистики, поліція одержує на один рік більше 1 млн. повідомлень від жінок, які стали жертвами насильства знайомих чоловіків. При цьому домашнє насильство становить 25% усіх нападів на жінок, зареєстрованих поліцією [2].

У Південній Кореї побиття жінок є невід'ємною частиною сімейного побуту. Дані одного з опитувань, проведеного серед жінок Сеула соціальними працівниками ООН, свідчать, що більше 50% заміжніх жінок були жертвами побиття їх чоловіками принаймні один раз на місяць. І, незважаючи на ці факти, експерти ООН поставили Південну Корею на 107 місце, залишивши за нею ще 18 країн світу [3, с. 56].

З огляду на глобальність проблеми насильства в сім'ї ООН розробила відповідні рекомендації у формі модельного законодавства [4, с. 118], відповідно яких національні закони про насильство в сім'ї повинні бути зорієнтовані на досягнення одночасно декількох цілей:

захист жертв насильства;

запобігання подальшому насильству;

покарання осіб, що вчинили насильство щодо домочадців або жінок, пов'язаних близькими узами з нападником.

У рекомендаціях ООН зазначені необхідні умови попередження насильства, зокрема, формування громадської думки і підвищення рівня поінформованості населення країни у цій галузі; створення служб невідкладної допомоги жертвам різних видів

насильства та їх родинам; консультування і психокорекція насильника, жертви та інших членів родини, включаючи дітей; навчання і консультування суддів, прокурорів,

поліцейських і соціальних працівників ефективним діям у ситуаціях, пов'язаних з насильством у сім'ї.

Рекомендації ООН передбачають максимальне розширення кола відносин, що підлягають регулюванню законодавством про ліквідацію насильства в сім'ї. Воно повинне поширюватися не лише на подружжя та спільно проживаючих осіб, але й на колишніх подружжя чи партнерів, які спільно не проживають, а також на інших родичів, хатніх робітниць та членів їх сімей. Спеціально підкреслено, що держави не повинні допускати, щоб релігійні чи культурні звичаї або ознаки громадянства перешкоджали захисту постраждалих осіб від насильницьких дій у родині.

В Україні недоторканість особи гарантується насамперед нормами кримінального права. У Кримінальному кодексі України поряд із загальним порядком відповідальності за порушення прав особи є також спеціальні розділи «Злочини проти волі, честі та гідності особи» (розділ III) та «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» (розділ IV). Важливо відзначити, що в Україні застосовуються деякі практичні кроки у боротьбі з домашнім насильством. Вперше серед країн СНД в Україні було прийнято Закон «Про попередження насильства в сім'ї», в різних містах (Києві, Харкові, Донецьку та ін.) створені й активно діють кризові центри для жінок, які стали жертвами насильства в сім'ї та центри допомоги особам, які пережили сексуальне насильство.

Довгі роки і навіть десятиліття сексуальні домагання в багатьох країнах світу не вважалися правопорушенням, якщо вони не мали ознак кримінального злочину. Країною, що зруйнувала такого роду стереотипи, були США, де у 1965 р. на законодавчому рівні було визнано правопорушенням «незаконну практику наймача, який загрожує працівнику звільненням, зниженням зарплати або будь-яке інакше діяння, що дискримінує його в пільгах, перевагах, часі й умовах роботи з причини його раси, кольору шкіри, релігії, статі чи національної приналежності». У 1991 р. Акт про громадянські права було доповнено правом особи вимагати компенсаційних виплат за шкоду, завдану сексуальними домаганнями, а в 1992 р. Верховний Суд США роз'яснив, що студентки, які постраждали від сексуальних домагань під час навчання, вправі вимагати відповідного відшкодування від навчальних закладів і в 1993 р. своїм рішенням ухвалив, що жертва сексуального домагання не повинна спеціально доводити факт психічних страждань, пов'язаних із сексуальним домаганням. В університетах, школах, державних установах і приватних підприємствах США діє ефективна система контролю за додержанням вимог законодавства про сексуальні домагання, приблизно у 75% всіх американських компаній існує служба контролю за фактами сексуального домагання та їх запобігання [5, с. 3-4].

Проблема сексуальних домагань на роботі є актуальною і для країн Європи. Дослідження свідчать, що правопорушення такого роду -- не ізольований феномен, а скоріше малоприємний і непереборний аспект трудових відносин мільйонів жінок Європи [6, с. 39]. Не випадково Європейська комісія неодноразово приймала відповідні рекомендації, щоб роз'яснити членам Європейського Союзу невідповідність практики сексуальних домагань принципу рівного ставлення, зафіксованому в директиві про рівне ставлення, яка була прийнята ще в 1976 р. Європейським Судом справедливості. Відповідно до цих рекомендацій були внесені зміни і уточнення у національне законодавство багатьох держав-учасниць Європейського Союзу.

В України сексуальні домагання на роботі деколи виступають як передумова прийому на роботу (навчання), умова трудових відносин та просування по службі, що має істотне значення в умовах безробіття. На жаль, мова йде не про окремі ексцеси, а про поширене явище. Так, за даними опитування, проведеного центром гендерних досліджень, за кожна четверта жінка в Україні зазнає сексуальних домагань на роботі. Причому ця цифра занижена, оскільки більшість українських жінок під сексуальним домаганням розуміють лише безпосередній сексуальний напад [7, с. 224-225].

Сексуальні домагання мають місце як у державних установах (організаціях, підприємствах, навчальних закладах), так і в приватному секторі виробничих відносин (приватних підприємствах, акціонерних товариствах, ліцеях тощо). Про це свідчать публікації у засобах масової інформації далеко не поодиноких оголошень про прийом на роботу приблизно такого змісту: «запрошується на роботу молода приваблива жінка з гарною фігурою і без комплексів» [7, с. 16-17].

Такі дії суперечать чинному в Україні законодавству про працю, яке не допускає будь-яке пряме або непряме обмеження прав працівника, встановлення прямих або непрямих переваг при прийомі на роботу залежно від статі, віку, національності та інших обставин, не пов'язаних з діловими якостями працівника. Примушування до вступу в статевий зв'язок з особою, від якої чоловік або жінка перебувають у матеріальній або службовій залежності, кваліфікується як кримінальний злочин проти особи відповідно до ст. 154 КК України. Однак, довести факт примусу до сексуального контакту при прийомі на роботу або під час роботи більш ніж складно, особливо в умовах фактичної байдужності до даної проблеми прокуратури, поліції й інших правоохоронних органів. До того і самі жінки не прагнуть афішувати такого роду факти, не без підстави маючи сумніви довести факт сексуального домагання в суді. Тому, саме у цьому питанні необхідна значна активізація правозахисної діяльності громадських об'єднань, особливо жіночих [9, c 147].

Потребує більш ґрунтовної розробки і сам інститут сексуальних домагань на роботі у кримінально-правовому, адміністративно-правовому та цивільно-правовому аспектах. При цьому доцільно ширше використовувати досвід країн, де цій проблемі суспільством і державою приділяється велика увага, у першу чергу США і Канади.

Сексуальні домагання є формою тендерної дискримінації. Як постановив Верховний суд США, для працівника, який змушений терпіти сексуальні домагання від роботодавця, змінюються умови роботи. Один із типів сексуальних домагань - «надмірна увага та сексуальні зауваження», неважливо «серйозні або звичайні», що створюють «ворожу робочу атмосферу». (рішення Апеляційного суду США (Пуерто-Ріко) у справі Estrella Medina-Revera; Omar Cajigas-Quinons; подружжя Cajigas-Meina, проти MVM,INC від 10 квітня 2013 року. )

У США для характеристики сексуальних домагань визнаними у судовій практиці є такі ключові слова, як «небажаний фізичний контакт», «небажані залицяння» (справа Mentor Saving Bank v. Vinson, 1986; справа Moylan v. Maries Countries, 1986). При цьому тлумачення дії як «небажаної» здійснюється з врахуванням усіх обставин, включаючи природу поведінки; минуле і життєвий досвід учасників; обстановку на робочому місці; непристойну лексику, що використовується; врахування того, якою була би реакція «розважливої людини» у подібній робочій обстановці. Закон вимагає надання доказів того, що причиною небажаного переслідування була стать потерпілої особи.

Суди США покладають відповідальність за участь, потурання і заохочення сексуальних домагань на роботі на роботодавця, прагнучи, щоб керівники й адміністративні працівники не допускали поведінки, що може призвести до дискримінації підлеглих працівників за ознакою їх статі[8].

У США поширена пам'ятка з безпеки і способів самозахисту від сексуальних домагань, до яких належать наступні дії, якщо вони провадяться без попередньої згоди потерпілого (потерпілої): 1) сексуальні домагання в будь-який (прихованої чи явний) формі; 2) прохання про сексуальні послуги; 3) інші словесні чи фізичні дії сексуального характеру. Примітно, що для того, щоб вважатися жертвою сексуального домагання, не обов'язково самому бути об'єктом сексуального приставання. Досить бути «ким завгодно, на кого вплинула образлива поведінка». Наприклад, начальник говорить комусь (не вам), що в нього (неї) красиві ноги. Для вас ці слова образливі, отже ви -- жертва сексуальних домагань. Зрозуміло, що на сьогодні в українських умовах за такої постановки питання жертвою сексуального домагання можна вважати практично кожну другу працюючу жінку. Але в США висловлюються заперечення проти настільки розширювального тлумачення поняття «сексуальне домагання на роботі» [3].

Пам'ятка не лише розшифровує поняття «сексуальне домагання» і наводить таблицю основних типів подібних правопорушень, але і дає рекомендації щодо можливих шляхів самозахисту від небажаних посягань на роботі. Рекомендується, насамперед, звернутися зі скаргою з цього приводу до керівництва, якщо ж від сексуальних домагань не вдається позбутися шляхом переговорів, або якщо, керівництво не в змозі подолати дану проблему, варто звертатися до суду. При цьому позиватися можна, як безпосередньо до сексуального агресора, так і до керівника організації, який допустив можливість подібної агресії. За даними Міністерства праці США, загальна сума виплат у справах про сексуальні домагання становить по країні більше одного мільярда доларів на рік і найчастіше сплачуються роботодавцями, які допустили можливість сексуальних домагань на робочих місцях.

Переносячи досвід США на український ґрунт, необхідно пам'ятати, що мова не йде про «службові романи» чи сексуальні стосунки, що виникли на добровільній основі між співробітниками. Домагання статевого зв'язку -- це відносини влади і підпорядкування, а не сексуальні відносини на взаємній добровільній основі. Невипадково соціологічні дослідження, проведені в низці країн світу, свідчать, що залежність потенційної жертви від роботодавця різко підвищує імовірність сексуального переслідування[8].

Висновки

Гідність - це моральна властивість людини, яка відображає її унікальну, неперевершену цінність. З моменту народження кожного його гідність є однаково рівною із гідністю інших людей. Усвідомлення цього усіма веде до формування в особи почуття власної гідності, очікування поваги до неї з боку інших людей, установку на відстоювання своїх прав, а також визнання рівних прав усіх інших людей. Тому держава повинна створити усі умови і засоби реалізації принципів та норм права, які забезпечують реалізацію, охорону та захист права на гідність і особисту недоторканість осіб в умовах тендерної рівноправності суб'єктів правовідносин.

Список використаних джерел

1. Рабінович П. М. Права людини і громадянина: навчальний посібник / П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк. - К.: Атака, 2004. - 464 с.

2. Запобігання домашньому насильству і торгівлі жінками / Р. Безпальча та ін. - К.: Україна, 2001. - 256 с.

3. Заявляем наши права / Інститут женщин, права и развития ; Пер. с англ. М. Шулер. - М.: Глас, 1996. - 192 с.

4. Проблеми насильства в сім'ї: правові та соціальні аспекти / упоряд. О. М. Руднєва; наук. ред. А. П. Гетьман. - Х.: Право, 1999. - 212 с.

5. Human Rights of Women. National and International Perspectives / Ed. R Cook. - Philadelphia, 1994. - 607 р.

6. Sexual Politics and the European Union. The New Feminist Challenge. - Providence; Oxford, 1996. - 173 p.

7. Тендерний аналіз українського суспільства / за наук. ред. Т. Мельник. - К.: ПРООН, 1999. - 294 с.

8. Тищенко О.В. Сексуальні домагання на роботі: соціально-правовий аспект питання // Адвокат. - 2004. - № 11. - C. 15-16.

9. Дашковська О.Р. Жінка як суб'єкт права в аспекті тендерної рівності: монографія. - Харків: Право, 2005. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru