Державна політика інформатизації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Інформація та її роль у державному управлінні

2. Державне управління в умовах розвитку інформаційного суспільства

3. Кадрова політика у сфері інформатизації

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сьогодні спостерігається бурхливий кількісний і якісний ріст комп'ютерних мереж. Ця тенденція, яка очевидно збережеться в найближчі десятиліття, добре ілюструється безпрецедентним ростом мережі Інтернет, що охопила всі країни світу. Локальні комп'ютерні мережі, що є основою автоматизації діяльності підприємств і фірм, і розподілені мережі, що охоплюють міста, регіони і континенти, проникли в усі сфери людської діяльності, включаючи економіку, науку, культуру, освіту, промисловість і т.д.

Однією з важливих характеристик сучасного суспільства є бурхливий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій, які, окрім помітного зниження тимчасових і просторових бар'єрів у розповсюдженні інформації, відкрили нові перспективи у сфері державного управління.

Призначенням веб-ресурсів органів виконавчої влади на початку їх становлення насамперед було інформування громадськості про їх діяльність та процеси, що відбуваються у державі, підвищення ефективності та прозорості діяльності цих органів. Нормативно-правовими актами, що регулюють цю сферу, визначено перелік обов'язкової до оприлюднення на веб-сайтах органів виконавчої влади інформації, вимоги до їх актуалізації та оформлення.

Для забезпечення надання якісних електронних інформаційних та, особливо, адміністративних послуг, а також збільшення їх кількості, необхідно подальше вдосконалення веб-сайтів органів державної влади, органів місцевого самоврядування; забезпечення інтеграції електронних інформаційних ресурсів у систему електронних інформаційних ресурсів для інформаційної взаємодії органів державної влади; забезпечення розвитку Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади для надання комплексних електронних інформаційних та адміністративних послуг з використанням мережі Інтернет громадянам та бізнесу на основі системи електронних інформаційних ресурсів органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Надання органами державної влади електронних інформаційних та адміністративних послуг громадянам та бізнесу на базі електронних інформаційних ресурсів з використанням мережі Інтернет є вкрай важливим для підвищення ефективності державної влади та суттєвим кроком до впровадження Електронного урядування в Україні.

Електронне урядування побудоване з двох взаємопов'язаних підходів. По-перше, це бізнес-модель, адаптована до сучасних потреб та прийнята з боку підприємницького сектора, сутність якої полягає в отриманні конкурентних переваг завдяки реалізації таких заходів, як безперервний процес удосконалення, зосередження уваги на основних повноваженнях публічних адміністрацій та реорганізації їх внутрішніх адміністративних процесів. По-друге, це використання широкого спектру інформаційно-комунікаційних технологій. Електронне урядування це також адаптація державного управління до умов інформаційного суспільства, сутність якого полягає у налагодженні взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування між собою, з громадянами та бізнесом за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

Враховуючи викладене, у галузі державного управління багатьох країн світу виникла потреба в адмініструванні електронного урядування. Оскільки передумовою для ефективної розробки і впровадження електронного урядування є здатність управлінців самостійно і разом з іншими аналізувати державну політику та комплекси ситуацій, які чекають на своє залагодження і по яких необхідно приймати конкретні рішення, розробляти різноманітні варіанти рішень, обмірковувати їх переваги і недоліки, приймати і обґрунтовувати належні управлінські рішення. Україна проголосила вступ до Європейського Союзу одним із пріоритетних напрямків розвитку країни. Для будь-якої країни, яка входить до Європейського Союзу, висуваються вимоги стосовно адаптації до європейських стандартів, зокрема, вимоги у сфері електронного урядування, у тому числі, питання професійної підготовки фахівців у сфері електронного урядування та електронної демократії. Проведення серйозних соціальних і економічних перетворень неможливе без різкого підвищення якості управління, неодмінною умовою чого є, насамперед, створення інформаційної системи. При цьому важлива саме розробка стратегії розвитку інформаційного простору, насамперед окремого регіону, яка буде орієнтована на майбутні потреби суспільства. У цьому випадку потрібен аналіз сучасних тенденцій у розвитку держави та суспільства, узагальнення світової практики, що дасть можливість визначити «обличчя» управлінських структур XXI століття.

Актуальною є розробка такої стратегії модернізації інформаційних служб держапарату, яка серйозно змінить ефективність прийняття управлінських рішень. Створення таких служб (відділів) - це не тільки технічна проблема формування відповідних комп'ютерних мереж і баз даних, це і підготовка фахівців, здатних грамотно та ефективно експлуатувати відповідні ресурси. електронний виконавчий інформаційний державний

Об'єкт дослідження - процес формування кадрового забезпечення у сфері електронного урядування.

Предмет дослідження - сукупність організаційних та економічних механізмів, кадрового забезпечення в електронному урядуванні.

1. Інформація та її роль у державному управлінні

Основою державного управління є інформація як сукупність будь-яких знань, даних, фактів, характеристик про відповідні предмети, явища, процеси, відношення і т. ін. По суті, всі управлінські процеси -- це не що інше ніж пошук, фіксація, оцінка, закріплення, розповсюдження соціальної інформації, тобто тієї інформації, яка зв'язана із відображенням, пізнанням і перетво¬ренням різних форм життєдіяльності людей. Але в управлінні взагалі і в державному управлінні зокрема відбувається взаємодія не з усією інформацією, а тільки з тією, яка безпосередньо необхідна для формування і реалізації державно-управлінських впливів. Ідеться про управлінську інформацію.

Управлінська інформація -- це частина соціальної інформації, яка виділена з її загального масиву за критеріями придатності та обслуговування державно-правових процесів формування і реалізації управлінських впливів.

Така інформація повинна бути орієнтована за такими напрямками: по-перше, за місцем і роллю держави в системі приватної і суспільної життєдіяльності людей і, відповідно, за компетенцією конкретних державних органів (обсяг і зміст управлінської інформації повинен корегуватися з компетенцією державних органів); по-друге, за характером і ієрархією законів і інших нормативних правових актів, які підлягають обов'язковій реалізації в управлінських процесах; по-третє, за властивостями, формами і закономірностями керованих об'єктів, які диференціюють і конкретизують управлінські впливи різних державних органів, а також формують специфічні види правовідносин.

За характером, сферами виникнення, призначенням та формами закріплення інформацію, що використовується в управлінні, поділяють на три великих класи: науково-технічна, управлінська, обліково-статистична.

Відомості про науково-технічну інформацію містяться в науково-технічній літературі, патентах, проектно-конструкторській та технологічній документації.

До управлінської інформації належать планова, нормативна та інша. Вона міститься в господарських договорах, заявках, замовленнях, різноманітних розпорядницьких документах.

Обліково-статистична інформація відображає результати діяльності адміністративно-господарських одиниць. Вона призначена для використання як вихідна для прийняття рішень.

Виділяють також змістову, організаційну, функціональну, рівневу інформацію.

Змістова інформація класифікується за об'єктами відображення (трудові, матеріальні ресурси, засоби виробництва, фінанси), галузями діяльності (промисловість, сільське господарство) та за типами відносин (економічні, соціальні, технічні).

Організаційну інформацію поділяють на систематизовану, тобто регламентовану за складом показників, адресами, періодичністю, строками передавання, формами подання та несистематизовану.

У функціональній інформації розрізняють планову, координаційну, облікову, контрольну та ін.

Рівнева ознака дає змогу виділити спрямованість інформації: командна, що надходить від суб'єкта до об'єкта управління; повідомляюча, яка надходить у протилежному напрямку; горизонтальна, яка забезпечує інформаційний обмін між партнерами одного рангу.

Для виконання своєї ролі в управлінні інформація повинна відповідати таким вимогам: точності, періодичності, своєчасності, повноти, корисності, доступності.

2. Державне управління в умовах розвитку інформаційного суспільства

В умовах побудови інформаційного суспільства модель державного управління повинна відповідати технології електронного урядування. Механістичне накладання інформаційних технологій на адміністративно-бюрократичний апарат з його процедурами функціонування не дасть очікуваного ефекту.

Реалізація технологічних рішень електронного урядування вимагає певної адаптації системи державного управління до нових умов функціонування. З одного боку роль органів влади повинна бути переглянута з наближенням їх діяльності до умов ринку, конкуренції та обслуговування громадян. Нова концепція управління публічного менеджменту змінює роль держави та делегує частку управлінських функцій громадам та громадянам. З іншого боку залишає за собою функції щодо захисту прав та свобод громадян, контролю за додержанням норм та вимог чинного законодавства.

В цих умовах державне управління стає більш гнучким.

Встановлюються нові зв'язки між владою, громадянським суспільством та бізнесом. Найбільш важливим напрямом комунікацій стає взаємодія органів державної влади з використанням електронного документообігу та цифрового підпису (G to G), забезпечується взаємодія органів влади з громадянами (G to C), та бізнесом (G to B). Через механізми державного управління, з урахуванням нових викликів інформаційного суспільства, реалізується ряд функцій держави з питань організації, координації, регуляторної діяльності, контролю.

В сучасних умовах парламентсько-президентської моделі управління значну роль відіграють політичні важелі впливу на уряд та технологію прийняття рішень з основних питань розвитку суспільства. За цих умов збільшується роль та участь громадян, як електорату політичних сил, що в свою чергу передбачає організацію діалогу влади та суспільства, створення адекватних механізмів такої взаємодії. Модель «Електронного урядування», завдяки можливостям інформаційних технологій, найбільш задовольняє новим вимогам суспільного розвитку.

Ефективне управління в таких умовах, для збереження злагоди у суспільстві та тенденцій розвитку, повинно базуватися на достовірній, достатній та неупередженій інформації. З іншого боку, державні органи повинні інформувати суспільство щодо поточного стану справ у державі, забезпечувати можливість участі громадян в обговоренні питань розвитку та проектів рішень з різних напрямків життєдіяльності.

Модель державного управління повинна відповідати вимогам конкретних періодів побудови інформаційного суспільства. Формування таких моделей передбачає послідовність дій, а саме:

- визначити фази (етапи) розбудови інформаційного суспільства;

- визначити які показники (індикатори) розвитку (стану) інформаційного суспільства відповідають певним фазам (етапам);

- розробити перелік найважливіших заходів у різних напрямках діяльності для досягнення необхідних показників;

- запровадити адекватну структуру органів управляння, яка змозі забезпечити реалізацію цих заходів.

До складу моделі повинні увійти:

- компоненти системи державного управління;

- функції та завдання органів державної влади та місцевого самоврядування;

- інформаційна інфраструктура держави;

- показники (індикатори) розвитку (стану) інформаційного суспільства.

Для здійснення управління необхідно визначити цілі управління та конкретні завдання, які планується досягти на певному етапі розвитку інформаційного суспільства. Цілі та завдання можуть бути представленні конкретними показниками (індикаторами) стану інформаційного суспільства. Сьогодні цілі та очікувані результати розвитку інформаційного суспільства мають нечіткий характер (наприклад, підвищення рівня демократії, посилення економічного росту, посилення ролі громадськості в управлінні), не конкретизовані та не мають конкретних вимірів.

Управління процесами розвитку інформаційного суспільства, в першу чергу, здійснюють органи державної влади, які планують, організують та координують виконання завдань розвитку інформаційного суспільства.

Центральним органом з цих питань є Кабінет Міністрів України, але він безпосередньо не здійснює управління, а делегує повноваження центральним органам виконавчої влади. Відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до основних повноважень Кабінету Міністрів України відноситься проведення політики у сфері інформатизації та сприяння становленню єдиного інформаційного простору на території України. Інші центральні органи влади повинні забезпечити виконання завдань в межах своїх повноважень. Так, питаннями формування відповідної загальної нормативно-правової бази інформаційного суспільства повинен займатися Мінюст. Питаннями реформування організаційної структури органів влади та підготовки кадрів - Головдержслужба, питаннями підвищення ефективності виконання проектів інформатизації та технічної політики в інформаційній сфері - Державний комітет інформатизації, питаннями наукової та освітянської діяльності - Міністерство освіти та науки, питаннями удосконалення механізмів фінансування процесів розвитку інформаційного суспільства - Міністерство економіки та Міністерство фінансів. Інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень повинні розробити відповідні галузеві програми розвитку інформаційного суспільства. (наприклад, Міністерство охорони здоров'я - програму інформатизації медицини, Міністерство транспорту та зв'язку - інформатизації транспортної галузі).

В організаційному плані впровадженню електронного урядування сприяє те, що у центральних та місцевих органах виконавчої влади в Україні визначені відповідальні особи з питань розвитку інформаційного суспільства з числа заступників керівника, а на структурні підрозділи з питань розвитку та впровадження інформаційних технологій обласних та районних держадміністрацій покладені функції забезпечення розвитку інформаційного суспільства. Позитивними організаційними передумовами впровадження електронного урядування є також створення Державного комітету інформатизації України та повернення йому статусу як окремого центрального органу виконавчої влади, на якій покладені завдання з розвитку інформаційного суспільства, інформатизації та впровадження електронного урядування тощо. Однією з невирішених актуальних проблем ефективного формування та реалізації державної політики в цій сфері залишається відсутність офіційно визнаної національної системи індикаторів та в цілому системи вимірювання. Статистичні спостереження не відповідають потребам державного управління по повноті, точності, достовірності, оперативності, функціональності, а також не орієнтовані на аналіз ефективності виконання стратегій, планових та програмних документів в цій сфері. Інформація від учасників ринку інформаційно-комунікаційних технологій в основному носить несистемний, фрагментарний, часто суб'єктивний характер. Опитування та аналіз, що здійснюють в цій сфері Держкомінформатизації та іншими ЦОВВ є обмеженими, стосуються в основному тільки окремих питань стану інформатизації органів виконавчої влади та недостатньо узгоджені між собою. Тому серед пріоритетних напрямів, визначених в Програмі діяльності Кабінету Міністрів України «Подолання впливу фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток» та розпорядженні Кабінету Міністрів України від 15.08.2007 № 653-р, є розробка Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства.

Але відповідні завдання для органів влади чітко не визначенні, не мають відповідного фінансового забезпечення та системи контролю за їх діяльністю з цих питань. Тобто, завдання органам влади щодо управління процесами розвитку інформаційного суспільства чітко не визначенні, і як наслідок, адекватних координованих управлінських дій з їхнього боку не відбувається.

Механізмами державного управління процесами розвитку інформаційного суспільства є: нормативно-правове регулювання діяльності органів влади, юридичних та фізичних осіб в інформаційній сфері та відповідне фінансове заохочення та підтримка, удосконалення освітянської діяльності серед державних службовців та громадян щодо питань та завдань розвитку інформаційного суспільства, удосконалення організаційної структури органів влади та їх функцій.

Крім того, необхідно враховувати можливі управляючі дії з боку інших суб'єктів суспільства: громадян, громадянських організацій, бізнесу та їх об'єднань. При активній та конструктивній діяльності цих складових, їх можливо розглядати у складі органів управління, в іншому випадку - як зовнішній фактор впливу.

3. Кадрова політика у сфері інформатизації

Розвиток інформаційного суспільства в Україні вимагає наявності належним чином підготовлених кадрів. Національна система вищої освіти вносить значний внесок у вирішення цього питання, що демонструють високі відсотки участі українських студентів в міжнародних змаганнях з програмування на кшталт TopCoder, в якому учасники нашої країни за сумою набраних балів вже традиційно посідають високі місця.

Одночасно галузеві асоціації визнають як нестачу кадрів, так і неповну відповідність рівня знань випускників вимогам галузі. Підтвердженням є і той факт, що за підсумками міжнародної олімпіади з інформатики для школярів у 2013 році учасники команди України посіли 59, 113, 125 та 133 місця серед 150 учасників, не завоювавши жодної золотої медалі (присуджується за місця з 1 по 25), у той час, як золоті медалі здобули представники КНР - 4, РФ - 3, США - 2, Болгарії, Словаччини, Туреччини, Ірану, Румунії, Південної Кореї, Бразилії, Тайваню, Білорусі.

Причинами можуть бути як застарілість навчальних планів, так і недостатність сучасних механізмів підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів, до якої додається фактор відносно низьких порівняно з промисловістю ІКТ посадових окладів у сфері освіти. Співпраця між сферою ІТ-освіти та галуззю ІКТ носить періодичний характер у формі окремих проектів між провідними вищими навчальними закладами та окремими представниками галузі.

Відповідно до дослідження ефективності ІТ-освіти Асоціації
«ІТ Україна» в 2013 році, ефективність підготовки ІТ-випускників ТОП-12 вищих навчальних закладів-лідерів ІТ-освіти лише 37% випускників протягом 2000-2012 років працевлаштувалися в галузі розробки програмного забезпечення. Зазначені 12 вишів забезпечують більше половини кадрів для зазначеної галузі. В цілому, серед зайнятих в ІТ-галузі профільну ІТ-освіту мають лише 60% відсотків.

Також слід враховувати той фактор, що на сьогоднішній день інновації в ІКТ є прерогативою закордонних великих компаній. Як наслідок, знання щодо тих чи інших інформаційних технологій стають частиною національної освітньої програми із суттєвим запізненням. Наприклад, ще й досі програмування в багатьох школах країни викладають на базі продукту
Delphi 7 (версія 2001 р.), в основному - неліцензійного.

Україна вже зараз відчуває суттєвий дефіцит кадрів у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Але порівняно із країнами ЄС, чи США, які уже зараз зіткнулися з гострою нестачею ІТ-спеціалістів, для нашої країни ця проблема поки що не набула таких масштабів.

Але ІТ-ринок України динамічно розвивається, тому у своїй політиці розвитку ми повинні врахувати глобальні тенденції та приділяти велику увагу підготовці ІТ-спеціалістів.

Зараз у світі приблизно 18,2 млн. ІТ-спеціалістів. До 2019 року їх кількість може зрости на 45% - до 26,4 млн. На сьогодні лідером в ІТ є США, які мають 3,6 млн. розробників, далі йде Індія (2,75 млн.). За прогнозами експертів, вже у 2018 році ситуація поміняється і кількість індійських спеціалістів збільшиться до 5,2 млн. проти 4,5 млн. американських. До цього часу Китай матиме майже 1,9 млн. програмістів, а Росія - близько 1,3 млн.

Разом з цим, кількість ІТ-фахівців в Україні на початок 2014 року становить близько 250 тис. чоловік, 40 тис. із них - сертифіковані висококласні спеціалісти, що створюють конкурентоспроможну експортоорієнтовану продукцію.

Існуючий річний приріст ІТ фахівців складає 15,5 тис. осіб, і він не в змозі забезпечити потреби індустрії.

Ця проблема носить глобальний характер. Так, згідно з даними Європейської Комісії, невдовзі з проблемою дефіциту кадрів в ІТ-галузі зіткнеться і Євросоюз: прогнозують, що уже до кінця 2015 року нестача ІТ-спеціалістів на теренах ЄС може сягнути 900 тис. І це при тому, що кількість випускників ІТ-спеціалістей в Україні тримається на рівні 100 тис.

Ключовим фактором, який впливає на розвиток сфери інформаційно-комунікаційних технологій, є забезпечення підприємств цього сектору економіки достатньою кількістю кваліфікованих фахівців.

Зараз держава вживає серйозних заходів для збільшення обсягів підготовки фахівців з вищою освітою у сфері інформаційно-комунікаційних технологій з одночасним підвищенням рівня якості їх практичної підготовки. Зокрема, важливим кроком у цьому напрямку було рішення Уряду щодо збільшення в двічі держзамовлення на підготовку ІТ-спеціалістів.

Також є необхідність удосконалювати механізм державно-приватного партнерства у питанні підготовки фахівців для інформаційно-комунікаційних технологій. Не менш важливим є розвиток мережі фізико-математичних шкіл і створення нових фізико-математичних класів, оскільки саме таке спеціалізоване навчання є фундаментом для формування висококласних спеціалістів в галузі інформаційних технологій.

Для прискорення вирішення цих проблем необхідно збільшувати підготовку ІТ-спеціалістів, перш за все, у тих регіонах, де планується швидке і значне зростання нових робочих місць в ІТ галузі, це - Київ, Харків, Львів, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк і Луганськ.

Для ефективного функціонування інформаційного суспільства та системи електронного урядування зокрема, необхідно вжити заходів щодо їх належного кадрового забезпечення та збільшення рівня інформаційної грамотності населення:

- забезпечити своєчасну підготовку і періодичне навчання відповідальних осіб, які беруть участь у роботі центрів надання послуг за європейськими фаховими стандартами, зокрема навчання впродовж життя;

- сприяти підвищенню рівня володіння засобами інформаційно-комунікаційних технологій громадянами та державними службовцями;

- збільшити кількість фахівців в інформаційній сфері, за програмами підготовки країн НАТО та інших країн Заходу;

- Кабінету Міністрів України вжити заходів для використання інформаційних технологій в системі освіти, забезпечити повне фінансування цього напряму з метою інтеграції електронних освітніх ресурсів з інформаційними системами забезпечення функціонування державного управління;- ввести в школах та ВНЗ, у сфері підвищення кваліфікації державних службовців обов'язковий курс з медіа грамотності,комунікацій та інформаційної (кібер) безпеки;

- запровадити у Національній академії державного управління при Президентові України спеціальну Програму підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, яка повинна передбачати навчання технологіям інформаційного суспільства та електронного урядування й особливостям державного управління в нових умовах;

- забезпечити інтеграцію електронних освітніх ресурсів з інформаційними системами забезпечення функціонування державного управління;

- визначити та науково обґрунтувати концептуальні підходи щодо розроблення єдиної методики підготовки магістрів державного управління з інформаційних технологій.

Висновки

Однією з основних умов успішної реалізації державної політики у сфері розвитку інформаційного суспільства є забезпечення навчання, виховання, професійної підготовки людини для роботи в інформаційному суспільстві.

Основними засадами розвитку інформаційного суспільства та Національною доктриною розвитку освіти необхідно визначити пріоритетні заходи, що спрямовані на реалізацію державної політики у зазначеній сфері, здійснення яких, зокрема, забезпечить удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві, створить умови для приведення рівня і якості освітнього потенціалу у відповідність з вимогами кадрового забезпечення інноваційного розвитку України, а саме:

забезпечення поступової інформатизації системи освіти, спрямованої на задоволення освітніх інформаційних і комунікаційних потреб учасників навчально-виховного процесу;

- формування та впровадження інформаційного освітнього середовища в системі загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти;

- розроблення індивідуальних модульних навчальних програм різних рівнів складності залежно від конкретних потреб, а також випуск електронних підручників та енциклопедій;

- створення інформаційної системи підтримки освітнього процесу, системи інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері управління навчальними закладами, інформаційно-технологічного забезпечення моніторингу освіти;

- забезпечення у повному обсязі навчальних закладів комп'ютерними комплексами та мультимедійним обладнанням;

- розвиток мережі електронних бібліотек на всіх освітніх рівнях;

- створення системи дистанційного навчання, у тому числі для осіб з обмеженими можливостями та дітей, які перебувають на довготривалому лікуванні, та забезпечення на їх основі ефективного впровадження і використання інформаційно-комунікаційних технологій на всіх освітніх рівнях усіх форм навчання;

- забезпечення навчально-виховного процесу засобами інформаційно-комунікаційних технологій, а також доступу навчальних закладів до світових інформаційних ресурсів;

- створення відкритої мережі освітніх ресурсів;

- створення національного науково-освітнього простору, який ґрунтуватиметься на об'єднанні різних національних багатоцільових інформаційно-комунікаційних систем;

- розроблення методологічного забезпечення у частині використання комп'ютерних мультимедійних технологій у процесі викладання предметів та дисциплін;

- удосконалення навчальних планів, відкриття нових спеціальностей з новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, втілення принципу «освіта протягом усього життя»;

- забезпечення вільного доступу до засобів інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційних ресурсів, особливо у сільській місцевості та важкодоступних населених пунктах;

- підвищення рівня комп'ютерної грамотності населення, зокрема пенсіонерів, малозабезпечених осіб та осіб, що потребують соціальної допомоги та реабілітації;

- створення умов для оволодіння протягом найближчих п'яти років усіма випускниками шкіл комп'ютерною грамотністю;

- забезпечення всіх навчальних закладів широкосмуговим доступом до міжнародних науково-освітніх мереж та Інтернету.

Список використаних джерел

1. Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні; розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 № 386-р, електронний ресурс - режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80.

2. О.А. Баранов «Концепцептуальні засади розвитку електронного урядування в Україні» / О.А. Баранов, М.С. Демкова, С.В. Дзюба, А.В. Єфанов, І.Б. Жиляєв, Е.Л. Клепець, Ю. Місніков, Отт Арво, Т.В. Попова, І.А. Рубан, А.І. Семенченко, С.А. Чукут./ за ред. А.І. Семенченко, 2009р. 82 с.

3. Про стан інформатизації та інформаційного суспільства в Україні за 2014 рік; Кабінет Міністрів України; Електронний ресурс - режим доступу: www.dknii.gov.ua/sites/.../dodatok_1_0.docx.

4. Дубов Д.В., Дубова С.В. Основи електронного урядування. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. 176 с.

5. Д.БАКУМЕНКО, Л.М.УСАЧЕНКО, О.В.ЧЕРВЯКОВА «Теоретичні засади державного управління» навч.посіб./ 2013 /Електронний ресурс/ режим доступу: http://elibrary.nubip.edu.ua/15152/1/Bakumenko_.pdf.

Размещено на Allbest.ru