Шляхи та напрямки ефективного реформування сектора безпеки в Україні

В статье исследованы основные направления совершенствования деятельности сектора безопасности, изложены некоторые проблемы, которые должны быть решены в первую очередь в процессе реформирования сектора безопасности. Уделено внимание необходимости комплексного и системного подхода к указанному вопросу.

In the article investigational basic directions of improvement of activity of sector of safety, some problems which must be decided above all things in the process of reformation of sector of safety are expounded. Attention of necessity of the complex and system going is spared near the indicated question.

Ситуація, що склалася на території сходу України, змусила звернути увагу влади на необхідність удосконалення та покращення діяльності сектору безпеки, хоча це питання викликало чимало дискусій і обговорень з боку науковців та практиків ще з часів здобуття Україної незалежності. Варто зазначити, що значних помилок і втрат можна було уникнути, вдаючись до поступового, реального та вчасного реформування сектора безпеки України. Однак тепер ми маємо якомога точніше проаналізувати допущені помилки і врахувати їх при наступних змінах, які відбуватимуться у сфері діяльності органів та структур, що відносяться до сектора безпеки.

В авторитарних країнах безпека розглядається як благо влади, яку сектор безпеки охороняє від решти суспільства. Натомість у демократичних країнах безпека є благом суспільним і забезпечує права та свободи людини. Тому утвердження і розвиток демократії можливі лише за умови зміни філософії безпеки, завдань, функцій та процедур діяльності силових інститутів - всього того, що охоплює реформа сектору безпеки. Для України, яка обрала демократичний шлях розвитку, реформування сектору безпеки життєво необхідне. Перед Україною не стоїть дилема - або безпека, або демократія. Демократія - це об'єкт захисту, а не перешкода на шляху до більшої безпеки. Звуження меж демократії заради безпеки у повсякденному житті - це завжди капітуляція перед загрозами. Реформування сектору безпеки - це справа усіх гілок влади України. Від того, наскільки точно і конкретно будуть враховані всі складові цього процесу, залежатиме безпека держави, її сучасне й майбутнє, стан забезпечення прав і свобод її громадян. У сучасному світі, де межа між війною та миром розмита, воєнна організація, яка розрахована на масоване застосування сил та засобів безпеки за заздалегідь визначеними сценаріями, не може слугувати надійним захистом. Сектор безпеки нового типу має гнучко реагувати на значну кількість непе- редбачуваних і переважно обмежених за масштабом загроз, забезпечуючи цілісність системи влади та державного управління. Сектор безпеки має бути деполітизованим, тобто знаходитися поза політичною боротьбою. Принцип деполітизації передбачає заборону використання силових інститутів держави для досягнення політичних інтересів окремими політичними силами, партіями, рухами, угрупованнями чи особами. При цьому деполітизація сектору безпеки не повинна заважати реалізації працівниками силових структур їхніх законних політичних прав. Водночас принцип деполітизації не може бути ширмою для безвідповідальності при виконанні завдань державної політики безпеки і оборони, визначеної законодавством України. Однак виникла інша реальна загроза - спроба підпорядкування силових структур певним олігархічним групам.

Метою статті є з'ясувати проблемні питання, що виникають у діяльності сектора безпеки та запропонувати шляхи їх вирішення з метою вдалаго реформування галузі діяльності сектора безпеки. Звернути увагу на значущість та масштаб деяких невирішених питань, що постають перед державою при удосконаленні діяльності сектора безпеки.

Реформа сектору безпеки України є однією з головних умов її подальшої європейської та євроатлантичної інтеграції, висунутих НАТО та ЄС, що втілено практично в усіх планах дій щодо співпраці з цими організаціями. Характер управління сектором безпеки є надійним індикатором якості демократії в країні. Для Європейського Союзу і НАТО стан сектора безпеки та тенденції його розвитку є важливим показником готовності до інтеграції. Європейська та євроатлантична культура безпеки є одночасно філософією, системою цінностей та стандартами повсякденної роботи, які має запровадити Україна. Європейський вибір обумовлює необхідність комплексної трансформації сектору безпеки з метою приведення його у відповідність до європейських та євроатлантичних стандартів. Для цього потрібно забезпечити подальші реформування та розвиток Збройних Сил України, інших військових формувань. При цьому необхідно подолати певну неузгодженість реформ силових інститутів [1].

Якщо розглядати основні проблеми, що потребують негайного вирішення та мають привертати увагу з боку держави, то головними із них, на думку автора, є такі: недостатня взаємодія державних орагнів та структур, що відносяться до сектора безпеки, неналежне матеріально-технічне забезпечення таких органів, недосконале нормативно-правове забезпечення діяльності сектора безпеки, недостатня спрямованість у напрямку взаємодії із громадськістю, відсутність відповідних програм до такого напрямку діяльності, потреба у підвищенні рівня захисту інформації, що використовується сектором безпеки, а також потреба у належних системах, які забезпечували б безперервний обмін інформацією з іншими державами на належному рівні, недостатнє використання міжнародного досвіду. Перелік таких проблем можна було б продовжити, однак варто зупинитись на деяких із них.

Так, під взаємодією розуміють погоджені за місцем, метою, порядком і часом, сигналами та способами взаємного сповіщення для найбільш ефективного використання сил і засобів під час виконання поставлених завдань дії правоохоронних органів та військових формувань держави [2, с. 66]. Під моделлю взаємодії слід розуміти її адекватний опис (структура, функції суб'єктів, напрямки і способи взаємодії), що зберігає головні ознаки реального процесу взаємодії та відображає його найбільш суттєві властивості. Модель взаємодії включає такі основні елементи: 1) суб'єкти взаємодії; 2) фактори, що впливають на організацію взаємодії; 3) форми та способи взаємодії; 4) напрямки організації взаємодії; 5) критерії і методи оцінки ефективності взаємодії.

Правове регулювання питання взаємодії сектора безпеки повинно здійснюватися: на загальнодержавному (стратегічному) рівні - шляхом існування (внесення) відповідних норм до законів України про відповідні військові формування або правоохоронні органи спеціального призначення; міжгалузевому рівні - шляхом видання встановленим порядком постанов Кабінету Міністрів України або міжвідомчих наказів (планів) центральних органів виконавчої влади; регіональному рівні - шляхом видання сумісних наказів (планів) регіональних органів управління [3, с. 42].

Провідне значення у забезпеченні громадської безпеки відіграє діяльність Президента України, Верховної Ради України та уряду, оскільки саме вони формують державну політику у сфері безпеки. Їх взаємодія з іншими органами та структурами повинна полягати у наданні правильних і діючих розпоряджень, прийнятті законів та підзаконних нормативно-правових актів, контролі діяльності органів та структур, що відносяться до сектора безпеки, сприяння належному матеріально-технічному забезпеченню державних органів тощо. Крім того, саме вони діють у масштабах всієї держави та в інтересах народу.

Також окремим та актуальним питанням постає взаємодія Служби безпеки України із засобами масової інформації, адже надмірне використання відомостей, які мають відношення до протидії злочинам проти державного устрою та конституційного ладу, передбачених розділом першим Особливої частини Кримінального кодексу України, може призвести до загрози державній безпеці. реформування сектор безпеки

Останнім часом все більше трапляються випадки спричинення загрози екологічній безпеці, до профілактики та оперативного відвернення наслідків яких Україна не готова через недостатнє матеріально-технічне забезпечення. Вказане питання потребує негайного вирішення, насамперед, належного шляхом фінансування та матеріального забезпечення органів та підрозділів забезпечення екологічної безпеки. Особливу увагу необхідно приділити діяльності Державної екологічної інспекції, що в першу чергу дозволить спрямувати сили та засоби держави в напрямку профілактики загроз екологічній безпеці держави. Крім того, важливу роль в удосконаленні діяльності сектору безпеки мають наукові розробки та пропозиції з економічної безпеки, що матимуть практичне спрямування. Їх узагальнення та дослідження дозволить знайти прогалини у даній проблематиці та запропонувати конкретні шляхи вирішення. Тому належне фінансування наукових розробок у даній сфері є запорукою позитивних змін.

Що стосується використання зарубіжного досвіду в сфері забезпечення безпеки, то слід відмітити, що копіювання діяльності сектора безпеки інших держав не надасть очікуваних результатів. Підхід до вказаного питання має бути системним, необхідно використовувати найбільш вдалі напрацю- вання, а також враховувати історичний тип розвитку нашої держави, стан сучасного законодавства, стан технічного прогресу, економічне забезпечення населення та інші особливості.

Взаємний обмін інформацією при забезпеченні безпеки між різними державними інститутами є одним із напрямків удосконалення діяльності сектора безпеки. Інформаційні системи та інформаційно-аналітичні центри різних рівнів функціонують і створюються для забезпечення діяльності органів державної влади та недержавних структур. Функціонують і вдосконалюються інформаційно-аналітичні системи Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, Конституційного Суду, Верховного Суду, Генеральної Прокуратури, Міністерства внутрішніх справ та інших державних органів України. Міністерство внутрішніх справ України, зокрема в нормативно-правових актах, вказує на необхідність затвердження технології обміну інформацією з правоохоронними органами іноземних держав, її накопичення і використання в органах внутрішніх справ України. На сьогоднішній день у системі МВС України діє [4] інформаційна мережа, яка забезпечує галузеві служби міністерства, органи та підрозділи внутрішніх справ. Взаємодія з регіональними підрозділами та підрозділами, розташованими за межами центрального апарату, здійснюється способами електронної пошти, комутованими каналами, діє система електронного документообігу. З використанням виділених каналів зв'язку здійснюється взаємодія з інформаційними мережами Верховної Ради України та Державною прикордонною службою України, Державною міграційною службою України, Державною службою з надзвичайних ситуацій. Налагоджується взаємодія з іншими правоохоронними органами за допомогою комутованих каналів. Об'єм оперативної інформації для обміну між підрозділами внутрішніх справ, іншими правоохоронними органами, в тому числі іноземними, постійно збільшується. При цьому виникає не тільки проблема відсутності сучасної інформаційної мережі, яка не дозволяє організовувати прямий доступ до наявних інформаційних масивів, а й проблема формування нових інформаційних масивів, банків даних з урахуванням вимог чинної нормативно-правової бази [5, c. 11, 12]. Особливо це стосується обміну інформацією з іноземними державами, що мають значно досконалішу та розвинуту систему зв'язку та захисту інформації від стороннього втручання, адже виток певної інформації за межі конкретного ресурсу може стати причиною загрози державної безпеки. Тому ми маємо не лише здійснювати обмін інформацією з іншими державами, а співпрацювати з ними у напрямку покращення засобів захисту інформаційних систем.

Із вищевказаного можна зробити висновок, що головне призначення реформування сектора безпеки полягає у тому, щоб органи державної влади були націлені насамперед на створення належних умов для повноцінної реалізації громадянами своїх прав і свобод, закріплених Конституцією України. Удосконалення сектора безпеки не повинно бути пов'язаним лише із діяльністю державних органів, що забезпечують національну безпеку, цілісність і недоторканість кордону, необхідно брати до уваги безперервну потребу кожного пересічного громадянина у збереженні його індивідуальної безпеки, що включає безпеку від протиправних посягань, екологічну, соціальну безпеку тощо, тобто сили та засоби мають бути скоординовані в напрямку структурного, комплексного реформування державних органів, що забезпечують сектор безпеки.

Література