Особливості правового регулювання оренди об’єктів культурної спадщини за цивільним законодавством України

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Національний академія прокуратури України

Цивільне право та процес

Особливості правового регулювання оренди об'єктів культурної спадщини за цивільним законодавством України

О.А. Менська,

здобувач кафедри цивільно-правових дисциплін

Анотація

У статті розглянуто питання оренди об'єктів культурної спадщини, зокрема, досліджено особливості правовідносин оренди об'єктів культурної спадщини, порядок та умови передачі цих об'єктів в оренду. Окрім того, зосереджено увагу на змісті та формі договору оренди на об'єкти культурної спадщини.

Сформульовано висновки щодо оренди об'єктів культурної спадщини, зокрема, запропоновано провести розробку єдиного критерію оцінювання пам'яток культурної спадщини щодо можливості передачі їх в оренду, і критерії, за яких об'єкти культурної спадщини безумовно не можуть бути передані в оренду.

Ключові слова: пам'ятка культурної спадщини, об'єкт культурної спадщини, оренда, договір оренди.

Аннотация

В статье рассмотрена аренда объектов культурного наследия, в частности, исследованы особенности правоотношений аренды объектов культурного наследия, порядок и условия передачи этих объектов в аренду. Кроме того, сосредоточено внимание на содержании и форме договора аренды объектов культурного наследия.

Сформулированы выводы относительно аренды объектов культурного наследия, в частности, предложено провести разработку единого критерия оценки памятников культурного наследия с возможностью передачи их в аренду, и критерии, по которым объекты культурного наследия безусловно не могут быть переданы в аренду.

Ключевые слова: памятник культурного наследия, объект культурного наследия, аренда, договор аренды.

Annotation

The paper deals with the lease of cultural heritage, in particular there are investigated the features of legal relations regarding the lease of cultural heritage, the procedure and conditions of lend-lease of these facilities. In addition, there are pointed up on the content and form of the contract for the lease of cultural heritage.

There are highlighted the characteristics of the lease as an alternative financial mechanism for the preservation of the objects of cultural heritage in the paper. These issues are of scientific interest for both theory and practice, whereas the lease unlike the sale or privatization is a real possibility of their saving. Besides that the article argues that the clear advantage of the lease of objects of cultural heritage is that the lease does not entail a change of proprietary. Also the advantages include the reduction of state funds costs for proper maintenance of these objects as repairs should be held by the lessee.

In the paper there are made some conclusions regarding the lease of objects of cultural heritage, especially proposed to develop a single criterion of evaluation of monuments of cultural heritage regarding the possibility of transferring them out, and the criteria by which cultural heritage certainly can not be leased.

Keywords: monument of cultural heritage; object of cultural heritage; lease; contract for the lease.

За багаторічну історію нашої держави було накопичено велику кількість визначних об'єктів культурної спадщини. Україна займає чільне місце серед інших країн за кількістю об'єктів культурної спадщини, при цьому, на превеликий жаль, потенціал нашої держави не використовується повністю через неякісне державне управління у сфері охорони та збереження об'єктів культурної спадщини: брак необхідних технологій, відсутність належного фінансування, внаслідок чого реставрація та ремонт пам'яток проводяться в мізерних обсягах. Однак слід зазначити, що навіть за умови високих економічних показників держава не зможе самостійно утримувати такі об'єкти. оренда культурний спадщина договір

Пунктом 14 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) встановлено, що з Державного бюджету України здійснюються видатки на програми реставрації пам'яток архітектури, спорудження (створення) пам'ятників і монументів державного значення. Пунктом 9 ч. 1 ст. 91 БК України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури.

Так, наприклад, у бюджеті міста Києва на 2015 рік із спеціального фонду на збереження, розвиток, реконструкцію та реставрацію пам'яток історії та культури було закладено 2 млн 378 тис. грн [1].

Бюджетом міста Одеси на 2015 рік на фінансову підтримку з утримання об'єктів культурної спадщини, пам'яток історії було закладено 1 млн 875 тис. грн [2].

Як вбачається, державного фінансування на збереження об'єктів культурної спадщини шляхом проведення ремонтно-реставраційних робіт є недостатньо.

Ми вважаємо, що виходом із такої ситуації може стати залучення недержавних джерел фінансування, спрямованих на збереження об'єктів культурної спадщини, а саме використання оренди, яка обумовлює типові відносини з переходу майна в тимчасове оплатне користування, адже кошти за такого користування стануть постійним, надійним джерелом поповнення бюджету, що, у свою чергу, надасть можливість утримувати їх у належному стані.

Питанням орендних відносин у науковій літературі присвятили свої праці відомі вчені-цивілісти, зокрема, М. Брагінський, С. Братусь, В. Вітрянський, В. Грибанов, О. Дзера, О. Іоффе, В. Луць, І. Спасибо-Фатєєва, Є. Суханов, Є. Харитонов, Я. Шевченко, В. Щербина та ін.

Окремим питанням охорони і захисту об'єктів культурної спадщини присвячені роботи науковців інших галузей права, зокрема Т. Каткової, І. Пивовар, Т. Курило, Б. Одайника, Я. Гайворонського, Я. Фурмана та ін.

Незважаючи на певну кількість публікацій щодо правового статусу об'єктів культурної спадщини, проблеми цивільно-правових засобів збереження об'єктів культурної спадщини з використанням інституту оренди є досить новими для сучасної вітчизняної цивілістики. Можемо констатувати недостатність вивчення проблематики, пов'язаної із цивільно-правовими способами збереження об'єктів культурної спадщини за допомогою укладення договору оренди. А тому звернення до цієї теми є актуальним та своєчасним.

Враховуючи наведене, вважаємо за необхідне зупинитися на окремих актуальних аспектах застосування оренди об'єктів культурної спадщини як цивільно-правового механізму їх збереження.

Насамперед звернімо увагу на те, що під об'єктами культурної спадщини тут ми розуміємо ті об'єкти, які віднесені до них статтею 1 Закону України “Про охорону об'єктів культурної спадщини” [3].

Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України), можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини (ч. 1 ст. 18 Закону України “Про охорону об'єктів культурної спадщини”). Без такого погодження їх відчуження забороняється.

Тобто передувати укладенню будь-якого правочину, предметом якого є об'єкт культурної спадщини, має проходження майбутнім власником або володільцем погоджувальної процедури.

Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 6-1 Закону України “Про охорону об'єктів культурної спадщини”). Результатом такого рішення може бути згода органу охорони культурної спадщини на вчинення відповідного правочину.

Зазвичай, згода надається за умови включення до договору низки умов, головною серед яких є зобов'язання використовувати об'єкт виключно за його призначенням. Під призначенням розуміється конкретизація майбутнього використання цього об'єкту, як то ресторан, готель, сувенірна лавка та ін., що не може змінюватись за рішенням власника чи користувача. Потенційний орендар пам'ятки або її частини зацікавлений у включенні до договору всіх істотних умов, на яких наполягає відповідний державний орган. У іншому разі договір може бути визнано недійсним. Також варто усвідомлювати, якщо орендар планує використовувати приміщення іншим чином, аніж у режимі використання, встановленому органом охорони культурної спадщини, або забажає провести певні серйозні переобладнання, то він має знову пройти погоджувальну процедуру.

Відповідно до ч. 3, 5 ст. 24 Закону України “Про охорону об'єктів культурної спадщини” власнику або користувачу необхідно буде проходити погоджувальну процедуру кожного разу при зміні режиму використання пам'ятки, наприклад, при розміщенні реклами на пам'ятках національного значення, в межах зон охорони цих пам'яток, історичних ареалів населених місць. Це дозволяється лише за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Зазначимо, що забороняється змінювати призначення пам'ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (ч. 3 ст. 24 Закону України “Про охорону об'єктів культурної спадщини”). Це ж стосується і розміщення реклами на пам'ятках.

Згідно з ч. 4 ст. 16 Закону України “Про рекламу” [4] розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках національного або місцевого значення та в межах зон охорони цих пам'яток, історичних ареалів населених місць здійснюється відповідно до Закону України “Про рекламу” на підставі дозволів, які оформляються за участю органів виконавчої влади, визначених Законом України “Про охорону культурної спадщини”.

Тобто розміщення реклами на пам'ятках національного значення, в межах зон охорони цих пам'яток, історичних ареалів населених місць дозволяється за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Що ж стосується розміщення реклами на пам'ятках місцевого значення, в межах зон охорони цих пам'яток дозволяється за погодженням з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (ст. 24 Закону України “Про охорону об'єктів культурної спадщини”).

Слід зауважити, що для реалізації цього права необхідно укласти відповідний договір, у тексті якого мають бути чітко прописані умови використання об'єкта культурної спадщини, а також можливі майбутні фізичні зміни такого об'єкта.

Розглянемо один із видів договорів, укладення і виконання якого дасть змогу зберегти об'єкти культурної спадщини, - договір оренди.

Основним законодавчим актом, що врегульовує орендні правовідносини є Цивільний кодекс України (далі - ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк. Частина 2 цієї статті встановлює, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Таким законом є Закон України “Про оренду державного та комунального майна” (далі - Закон) [5]. Відповідно до ст. 2 цього Закону під орендою слід розуміти засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Необхідною умовою, що передує укладенню договору оренди, є оцінка об'єкта оренди. Окрім випадків, коли для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди, якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому (ст. 11 Закону). Одним із нагальних питань у цьому аспекті є грошова оцінка пам'ятки культурної спадщини, адже кожна пам'ятка має майнову цінність, що обчислюється в грошовій одиниці України (ст. 19 Закону). Така оцінка об'єкта оренди, в цьому випадку пам'ятки культурної спадщини, здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України [6].

Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві визначеному статтею 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (ст. 9 Закону).

Орган, уповноважений управляти державним майном, на сьогодні такими органами є Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, Національна академія наук України, галузеві академії наук (ст. 4 Закону України “Про управління об'єктами державної власності” [7], розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. Орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених Законом, органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника.

Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна.

Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. Коли надходять дві і більше заяви орендодавець оголошує конкурс на право оренди.

При цьому у разі надходження заяви про оренду майна на короткий строк (не більше п'яти днів та без права продовження строку дії договору оренди) або заяви від бюджетної установи, музею, підприємства чи громадської організації у сфері культури і мистецтв (у тому числі національної творчої спілки або її члена під творчі майстерні), та інших організацій, оголошення про намір передати майно в оренду не розміщується і договір оренди укладається з таким заявником без проведення конкурсу (ч. 4 ст. 9 Закону).

Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору (ст. 12 Закону).

Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває в комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря (ст. 10 Закону).

Істотною умовою договору оренди пам'яток культурної спадщини є умови щодо забезпечення збереження таких об'єктів відповідно до умов охоронного договору та до вимог Закону України “Про охорону культурної спадщини”.

Пам'ятка культурної спадщини передається в оренду у строкове користування. Термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Але при цьому термін договору оренди не може бути меншим ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує ще менший термін (ст. 17 Закону).

Оскільки предметом оренди є передання пам'ятки в тимчасове користування, у разі закінчення встановленого сторонами строку оренди і наявності відповідної заяви однієї зі сторін договір припиняється. У протилежному випадку, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Окрім того, після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право за інших однакових умов на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі, якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору (ст. 17 Закону).

Орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню, що має особливе значення для пам'ятки культурної спадщини.

Орендні відносини носять оплатний характер (ст. 19 Закону). Орендар зобов'язаний вносити орендну плату в повному обсязі та своєчасно, тобто в строки, визначені договором.

Так, орендодавець за передачу пам'ятки орендарю отримує від останнього орендну плату в певних розмірах. Для об'єктів, що перебувають у державній власності, розмір оплати визначається Кабінетом Міністрів України. Розрахунок орендної плати і порядок використання плати за оренду державного майна здійснюється відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 [8].

Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

При цьому Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Орендар, у свою чергу, може відшкодувати вкладені в ремонт чи реставрацію для збереження об'єкту свої кошти, відкривши на території пам'ятки крамницю, пристосувавши її під готель чи ресторан, може здійснювати продаж сувенірної продукції та інші культурно-просвітницькі заходи, водночас не порушуючи первісного вигляду самого об'єкту та зберігаючи його історичний вигляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України “Про охорону об'єктів культурної спадщини” без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі, зокрема, це стосується і питання суборенди.

На практиці дедалі більшого поширення набувають випадки недодержання умов договору оренди пам'яток, що створює передумови для виникнення спорів щодо питань суборенди пам'ятки. Так, на відкритому судовому засіданні Одеського апеляційного господарського суду була розглянута апеляційна скарга Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної Державної адміністрації про зобов'язання виконати умови договору оренди користування пам'яткою культурної спадщини. Вимоги позову були мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Південне книготоргове товариство” на підставі договору оренди прийняло в оренду користування пам'ятку культурної спадщини - колишній будинок Торичеллі та надалі відповідно до умов договору оренди Товариство має право передавати за письмовою згодою Управління окремі площі орендованого приміщення в суборенду фізичним і юридичним особам в порядку, передбаченому чинним законодавством України [9].

Як свідчать матеріали справи, між Одеською обласною радою в особі Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю “Південне книготоргове товариство” укладений договір оренди пам'ятки культурної спадщини з охоронними умовами. За умовами цього договору оренди орендар мав право передавати за письмовою згодою орендодавця органу охорони окремі площі орендованого приміщення в суборенду фізичним та юридичним особам в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Товариство надіслало листа на адресу Управління з проханням надати згоду на передачу в суборенду зазначених вище частин приміщень іншим особам. Управління відмовило в наданні згоди на передачу в суборенду частини нежитлових приміщень, мотивуючи цю відмову на надання згоди на передачу в суборенду частини нежитлових приміщень тим, що при передачі в користування приміщень у будівлях - пам'ятках слід дотримуватись вимог спеціального законодавства України, а саме Закону України “Про охорону культурної спадщини”, зокрема, як вже зазначалося вище, частиною 2 статті 19 цього Закону без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, забороняється передавати пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі [3].

Недодержання умов договору оренди пам'яток створює передумови для виникнення спорів. На практиці дуже часто виникають випадки, коли рішення суду приймаються при неповному з'ясуванні обставин та неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема це стосується порядку погоджень про передачу у володіння, користування та управління об'єктів культурної спадщини центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, в частині отримання погодження на оренду цих об'єктів (див. наприклад, постанову Київського апеляційного господарського суду у справі № 5011-7/14930-2012 [10]), а також питання щодо суборенди (див., наприклад, Постанову Господарського суду України у справі № 20/244-08-5626[11]). Це свідчить про неправильність застосування судами норм законодавства у сфері охорони об'єктів культурної спадщини в частині їх оренди, суборенди.

Оренда як альтернативний фінансовий механізм збереження об'єктів культурної спадщини становить науковий інтерес як для теорії, так і для практики, і на відміну від продажу чи приватизації, на нашу думку, є реальною можливістю їх збереження. Крім того, очевидною перевагою оренди об'єктів культурної спадщини є те, що оренда не тягне за собою зміну власника - об'єкт лишається у власності держави або власника (фізичної чи юридичної особи). Також до переваг можна віднести й зменшення витрат державних коштів на утримання в належному стані цих об'єктів, адже ремонтні роботи повинен проводити орендар.

Для збереження об'єктів культурної спадщини для наступних поколінь, по-перше, необхідно розробити довготривалу державну програму розвитку пам'яткоохоронної галузі, удосконалити чинне цивільне законодавство, зокрема, щодо забезпечення прозорих умов при здійсненні передачі їх в оренду з метою залучення якомога більшої кількості орендарів, що надалі дасть змогу перетворити ці об'єкти в об'єкти туристичної інфраструктури.

По-друге, необхідно провести розробку єдиного критерію оцінювання пам'яток культурної спадщини щодо можливості передачі їх в оренду і критеріїв, за яких об'єкти культурної спадщини, безумовно, не можуть бути передані в оренду.

По-третє, слід посилити контроль за дотриманням умов охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, створити ефективну систему контролю державних органів та громадськості за належним рівнем експлуатації пам'яток зі встановленням більш суворої цивільної відповідальності шляхом збільшення сум штрафів.

Додатково зазначимо, що окреслені в цій статті питання, поряд з іншими питаннями оренди об'єктів культурної спадщини, потребують подальшого вивчення та наукового обговорення.

Список використаних джерел

1. Про бюджет міста Києва на 2015 рік : Рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 60/925 (із змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Київської міської ради від 04.03.2015 р. № 163/1028) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // kmr.ligazakon.ua/ SITE2/l_docki2.nsf/alldocWWW/4BD07617E61E6724C2257DDD006DF017?OpenDocument.

2. Про бюджет міста Одеси на 2015 рік : Рішення Одеської міської ради від 21 січня 2015 року № 6259-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // omr.gov.ua/ru/acts/council/ 67004/.

3. Про охорону об'єктів культурної спадщини : Закон України від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 1805-14.

4. Про рекламу : Закон України від 3 червня 1996 р. № 270/96-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // zakon1.rada.gov.ua/laws/show/270/96-%D0%B2%D1%80.

5. Про оренду державного та комунального майна : Закон України від 10.04.1992 р. № 2269- XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2269-12.

6. Про затвердження методики грошової оцінки пам'яток : Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1447 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1447-2002-%D0%BF.

7. Про управління об'єктами державної власності : Закон України від 21.09.2006 р. № 185V [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // zakon2.rada.gov.ua/laws/show/185-16.

8. Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу : Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // zakon2.rada.gov.ua/laws/show/786-95-%D0%BF.

9. Постанова Апеляційного господарського суду м. Одеси від 17 серпня 2010 р. у справі № 4/21-10-820 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // www.reyestr.court.gov.ua/ Review/10926437.

10. Постанова Київського апеляційного господарського суду у справі № 5011-7/149302012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // reyestr.court.gov.ua/Review/37024820.

11. Постанова Господарського суду України у справі № 20/244-08-5626 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http : // reyestr.court.gov.ua/Review/6450129.

Размещено на Allbest.ru