Адміністративно-правове забезпечення екологічної безпеки в Україні: виклики сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.9:502.58](477)'06

Адміністративно-правове забезпечення екологічної безпеки в Україні: виклики сьогодення

Т.О. Проценко,

доктор юридичних наук, професор

О.І. Логвиненко,

кандидат юридичних наук, доцент

Одна з проблем, що виникають сьогодні в сфері екологічної безпеки, на погляд авторів, насамперед спричинена тим, що збереження, охорону і відтворення природного середовища забезпечує те саме відомство, що водночас здійснює і контроль та користування об'єктами навколишнього середовища. Проведено аналіз сфер діяльності, окремих завдань та функцій Міністерства екології та природних ресурсів України. Відповідно, запропоновано вдосконалити нормативно-правове підґрунтя у сфері екологічної безпеки й створити цілісний і досконалий механізм її адміністративно-правового регулювання в Україні.

Ключові слова: навколишнє природне середовище, глобальне забруднення, екологічна безпека.

Одна из проблем, возникающих сегодня в сфере экологической безопасности, по мнению авторов, прежде всего вызвана тем, что сохранение, охрану и воспроизводство природной среды обеспечивает то же ведомство, что одновременно осуществляет контроль и пользование объектами окружающей среды. Проведен анализ сфер деятельности, отдельных задач и функций Министерства экологии и природных ресурсов Украины. Соответственно, предложено усовершенствовать нормативно-правовую основу в сфере экологической безопасности и создать целостный и совершенный механизм ее административно-правового регулирования в Украине. екологія правовий адміністративний

Ключевые слова: окружающая природная среда, глобальное загрязнение, экологическая безопасность.

One of the problems arising today in the sphere of ecological safety according to authors, first of all is caused by the fact that the preservation, protection and reproduction of an environment is provided by the department which at the same time exercises the control and use of the objects of an environment. The analysis of the fields of activities, several tasks and functions of the Ministry of Ecology and Natural Resources of Ukraine is carried out. So, it is offered to improve the standard and legal basis in the sphere of ecological safety and to create the complete and perfect mechanism of its administrative and legal regulation in Ukraine.

Keywords: natural environment, global pollution, ecological safety.

Сьогодні рівень екологічної небезпеки зумовлений насамперед наслідками діяльності людини, яка зрештою починає розуміти, що природу потрібно сприймати у кількох аспектах: як могутню силу і як крихкий організм, який можна зруйнувати недбалими діями. Нещодавня пожежа у Василькові, невпорядковані звалища сміття навколо міст по всій країні, горіння торф'яників, сухої трави, вирубування лісів, забруднення річок і озер, незаконний видобуток бурштину переконливо доводять це. Міжнародна спільнота визнає, що небезпека глобальної екологічної катастрофи й екологічна загроза існуванню людської цивілізації спричинені науково-технічним прогресом.

З середини XX століття екологічні негаразди призвели до суттєвих негативних наслідків: вже знищено значні масиви лісів; втрачено ґрунти сільськогосподарського призначення; вкрай виснажені біоресурси Світового Океану, морів, річок та інших водоймищ, збідніло на понад 100 видів хребетних біорозмаїття планети і під загрозою зникнення перебувають ще 600 видів. Органічне сміття людство виробляє в 2000 разів швидше, ніж вся біосфера. Глобальне забруднення навколишнього середовища призвело до потепління середньорічна температура вже підвищилася на 0,3-0,6 градусів, і ці показники зростають, що може призвести до масового танення льодовиків і підвищення рівня моря та затоплення прибережних регіонів і островів. У багатьох регіонах не вистачає прісної води та чистого повітря. Почастішали природні катаклізми: повені, землетруси. Глобальне забруднення навколишнього середовища супроводжується зниженням імунітету, погіршенням здоров'я людей, появою нових хвороб, негативними змінами в генофонді З кінця минулого століття, усвідомлюючи, що стан довкілля безпосередньо залежить від діяльності людини, світове співтовариство почало активно виявляти дедалі більшу зацікавленість в його охороні, забезпеченні сталого розвитку країн і регіонів для збереження довкілля в інтересах майбутніх поколінь. Окремі питання щодо проблематики окреслених питань знайшли своє відображення у працях вчених В. І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Ю.С. Шемшученка, Ю.М. Тодико, С.Б. Гавриша, О.С. Заржицького, А.Б. Качинського, Б.Г. Розовського, В.І. Курила, В.А. Липкана, В.Л. Мунтяна, Л.О. Бондаря, В.В. Петрова та ін.

Як правова категорія екологічна безпека тлумачиться доволі різнопланово, однак, здебільшого науковці зосереджували увагу лише на проблемах довкілля [1, с. 117; 2, с. 4]. Слід зазначити, що останніми роками екологічну безпеку вченіправознавці почали розглядати значно ширше: як частину міжнародної екологічної безпеки, складову частину національної безпеки, діяльність держави щодо забезпечення життєво важливих екологічних інтересів; захист людини і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу; умову збереження здоров'я людей і забезпечення сталого соціально-економічного розвитку; боротьбу з екологічно небезпечними наслідками діяльності людини тощо [3, 4, 5, 6, 7, 8, 9].

Зважаючи на сучасний стан навколишнього середовища і відсутність упорядкованої системи нормативно-правових актів та єдиної концепції забезпечення екологічної безпеки, держава відповідно до міжнародних стандартів визначила одним зі стратегічних завдань проведення реформи у сфері екологічної безпеки для забезпечення гармонійного розвитку людини і збереження навколишнього середовища для майбутніх поколінь [10].

Низка проблем, що виникають сьогодні в сфері екологічної безпеки, регулюється нормами міжнародного права. Проте вони не можуть застосовуватися однаковою мірою до всіх частин земної кулі, оскільки кожен регіон має власні природні особливості, природні ресурси, різні рівні економічного розвитку й ступінь забруднення. Відтак, відповідно до рівня розвитку і міжнародних стандартів кожна країна встановлює правила користування природними ресурсами і відповідальність за їх порушення.

В Україні питаннями екологічної безпеки опікується низка державних структур, серед яких чільне місце посідає Міністерство екології та природних ресурсів України. У Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” український законодавець вперше визначив, що саме державні органи влади мають вживати заходів із екологічної безпеки. У ст. 1 названого Закону зазначається: завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є забезпечення екологічної безпеки [11, ст. 546]. Міністерство екології та природних ресурсів України відповідно до Положення “Про Міністерство екології та природних ресурсів України” [12] є у системі центральних органів виконавчої влади головним органом. В Положенні законодавець чітко визначив сфери, на які поширюється компетентність діяльності міністерства, котрі, на наш погляд, можна поділити на кілька груп збереження і охорони природнього середовища, відтворення, контролю, наукового забезпечення та користування об'єктами навколишнього середовища (абзац другий п. 1).

З наведеного нами поділу сфер діяльності Міністерство екології та природних ресурсів України чітко простежується, що збереження, охорону і відтворення природнього середовища має забезпечувати те саме відомство, що водночас здійснює і контроль та користування об'єктами навколишнього середовища. Серед покладених на Міністерство охоронних завдань охорона навколишнього природного середовища; реалізація екологічної безпеки; біологічна й генетична безпека (згідно з компетенцією); поводження з відходами (без врахування радіоактивних), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, визначення й використання природних ресурсів; використання екологічної мережі; використання природно-заповідного фонду; використання надр; використання, щоправда, за зауваженням законодавця, невиснажливе, біота ландшафтного різноманіття (п. 3).

Відповідно до визначених завдань Міністерство екології та природних ресурсів України у сфері раціонального використання, відтворення й охорони об'єктів тваринного і рослинного світу, біота ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі: здійснює управління формуванням, збереженням і використанням національної екологічної мережі (п/п. и п. 5); у сфері організації, охорони та використання природно-заповідного фонду: забезпечує нормативно-правове регулювання з питань щодо: спеціального використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду (п/п. а п. 6). Таким чином, Міністерство екології та природних ресурсів України поєднало в собі функції з користування цими природними об'єктами й водночас збереження й охорони.

Ймовірно, саме через те, що функціями охорони й збереження, з одного боку, та користування, з іншого, наділений один орган центральної державної влади, на територіях Рівненської, Волинської і частини Житомирської областей триває незаконний видобуток бурштину, що завдає надзвичайної шкоди не лише навколишньому природньому середовищу, коли замість лісу залишаються «лисі галявини», а й здоров'ю та життю людей, які беруть участь в цьому.

З-поміж проаналізованих пропозицій вчених [13, 14, 15, 16, 17, 18, 19], які вважають, що на часі реформування центральних органів державної влади, зокрема, і у сфері екологічної безпеки, нам імпонує позиція В.О. Зуєва, на думку якого було б доцільним “розмежувати ці органи на основі поресурсового підходу та диференціації повноважень з розпорядження природними об'єктами і контрольноінспекційних повноважень. Відтак, структура центральних органів державної влади складалася б з двох відомств за повної відсутності ознак підлеглості одне одному” [15]. Це цілком стосується і центральних органів державної влади, які наділені повноваженнями у сфері екологічної безпеки. Так, відповідно до сфери, на яку поширюється компетентність діяльності центральних органів влади, та на основі поресурсового підходу й диференціації повноважень, логічно було б розмежувати Міністерство екології та природних ресурсів на два рівнозначних органи центральної державної влади. У переліку функцій центрального органа, який здійснюватиме повноваження у сфері збереження і охорони, необхідно закріпити: контрольно-інспекційну, “погоджувальну (у частині погодження лімітів використання природних об'єктів на рівні держави та адміністративно-територіальних одиниць), експертну, інспекційну (з перевірки дотримання екологічного законодавства підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності), інформаційну” [15] (інформації про стан навколишнього природного середовища та результати своєї діяльності). Центральний орган у сфері наукового забезпечення та користування об'єктами навколишнього середовища (“поресурсового управління” [15]) здійснюватиме науково-організаційну, інформаційно-навчальну (інформування про стан навколишнього природного середовища та проведення навчальних заходів), екологічного-моніторингову функції. На наш погляд, для цього насамперед слід вдосконалити нормативно-правове підґрунтя у сфері екологічної безпеки відповідно до реалій сьогодення й створити цілісний і досконалий механізм її адміністративно-правового регулювання в Україні з урахуванням відповідальності як фізичних осіб, так і суб'єктів господарювання.

Список використаних джерел

1. Случик В. Місце екологічної безпеки в системі національної безпеки та її значення в Євроінтеграційному процесі України / В. Случик, М. Матківський // Вісник Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. 2009. № 27. С. 115-118.

2. Яцик А.В. Екологічна безпека : момент істини / А.В. Яцик // Охорона біологічного різноманіття: матеріали наукового семінару. Київ, 2000. 344 с.

3. Гаврилишин Б. Стратегія сталого розвитку та європейська модель “Еко-соціальної ринкової економіки” як основа конкурентоздатної України в сучасну епоху / Б. Гаврилишин, В. Вовк [Електронний ресурс]. Режим доступу : http : //www.greenkit.net/Members/intereco/strategy.

4. Васюта О.А. Екологічна політика України на зламі тисячоліть : моногр. / О.А. Васюта. К. : КМУ, 2003. 306 с.

5. Веклич О.О. Потрібен “евроремонт” економічного механізму екологічного регулювання / О.О. Веклич, В.В. Бугас // Вісн. НАН України. 2006. № 3. С. 49-57.

6. Хлобистов Є.В. Фінансові механізми екологічної політики/ Є.В. Хлобистов // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): наук. журн. Вип. 3-4 / гол. ред. О.П. Степанов. К. : НАНУ, 2004. С. 744-752.

7. Андеева Н.Н. Экологически ориентированные инвестиции : выбор решений и управление : монография / Н.Н. Андеева. Одесса : ИПРЭЭИ НАН Украины, 2006. 536 с.

8. Журавльова Ж. Стратегія екологічної безпеки України у контексті міжнародного досвіду / Ж. Журавльова [Електронний ресурс]. Режим доступу : http : //www.niss.gov.ua /Monitor/

Juli08/21.htm.

9. Азаров С.І. Становлення екологічної безпеки як наукової дисципліни / С.І. Азаров, Ю.В. Литвинов, В.Л. Сидоренко // Екологічна безпека та природокористування : зб. наук. пр. К., 2012. Вип. 11. С. 43-48.

10. Стокгольмська Декларація (щодо питань навколишнього середовища Міжнародний документ, витяг від 16.06.1972 [Електронний ресурс]. Режим доступу : // http : //zakon4. rada.gov.ua.

11. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР) 1991. № 41. Ст. 546.

12. Про Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України : Указ Президента від 13.04.2011 № 452/2011 // Офіційний вісник України. 2011 р. № 29. Ст. 1258.

13. Качинський А. Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращання : монографія / А.Б. Качинський. К. : НІСД, 2001. 312

14. Писарев В. Экологическая безопасность как компонент национальной безопасности США / В. Писарев // США-ЭПИ. 1997. № 6. С. 5-16.

15. Зуев ВА. Організаційно-правові аспекти природокористування та охорони навколишнього природного середовища [Текст] : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.06 / В.А. Зуєв ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. Х., 2003. 20 с.

16. Шмандій В. М. Екологічна безпека одна з основних складових національної безпеки держави / В.М. Шмандій, О.В. Шмандій // Екологічна безпека. 2008. Вип. 1. С. 9-15.

17. Регіональна екологічна безпека в системі сталого розвитку / О.В. Харламова, Т.Є. Ригас, М.С. Копил та ін. // Охорона навколишнього середовища промислових регіонів як умова сталого розвитку України : зб. статей VI Всеукр. науково-практ. конф. Запоріжжя : ТОВ “Фінвей”, 2010. С. 217-219.

18. Харламова О. В. Теоретичні основи управління екологічною безпекою техногенно навантаженого регіону / О.В. Харламова, М.С. Мальований, Л.Д. Пляцук // Екологічна безпека. 2012. Вип. 1(1). С. 9-12.

19. Економічні аспекти екологічної безпеки : монографія / М.І. Сокур, В.М. Шмандій, П.С. Гаврилов та ін. Кременчук : ПП Щербатих, 2011. 200 с.

Размещено на Allbest.ru