Сучасні напрями удосконалення уніфікації нормативної правової термінології у процесі нормотворення

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.113:62

Сучасні напрями удосконалення уніфікації нормативної правової термінології у процесі нормотворення

О.В. Кушнарьова,

кандидат юридичних наук

Розкрито теоретико-методологічні основи уніфікації нормативної правової термінології в процесі нормотворення. З'ясовано, що важливість ролі уніфікації нормативної правової термінології виявляється в чіткості процесуальної форми її здійснення, зокрема в дотриманні процедури чотирьох основних етапів.

Визначено основні вимоги щодо використання нормативної правової термінології, дотримання яких дозволить забезпечити високу якість законів, інших нормативно-правових актів, а також правозастосовних, тлумачних (інтерпретаційних) та правореалізаційних актів, а відповідно і ефективність правового регулювання, в чому і полягає їх роль.

Ключові слова: уніфікація, нормативна правова термінологія, види, завдання, способи, прийоми, юридична техніка.

Раскрыты теоретико-методологические основы унификации нормативной правовой терминологии в процессе нормотворчества. Установлено, что важность роли унификации нормативной правовой терминологии проявляется в четкости процессуальной формы ее осуществления, в частности, в соблюдении процедуры четырех основных этапов.

Определено основные требования относительно использования нормативной правовой терминологии, соблюдение которых позволит обеспечить высокое качество законов, других нормативно-правовых актов, а также правоприменительных, толковых (интерпретационных) и правореализационных актов, а соответственно и эффективность правового регулирования, в чем и заключается их роль.

Ключевые слова: унификация, нормативная правовая терминология, виды, задачи, способы, приемы,, юридическая техника.

Paper studies theoretical and methodological bases of unification of regulatory language in the process of rulemaking. Moreover in this paper it is comprehended that the importance of the role of unification of regulatory language is reflected in precision form of an action unification in particular in the abidance of procedure of four principal stages.

Basic requirements on the use of legal and regulatory terms, compliance with which will ensure the high quality of the laws and other legal acts, as well as law enforcement, intelligent (interpretation) and legal realization acts and, consequently, the effectiveness of legal regulation as their main role are defined.

Keywords: unification, regulatory language, kinds, responsibilities, directions, actions, legal technique.

За останні роки значно збагатилася тематика наукових праць, спрямованих на дослідження уніфікації нормативної правової термінології у процесі нормотворення. Однак цілісного дослідження в цьому напрямі, на жаль, так і не було здійснено. Проаналізовані в попередніх розділах роботи теоретиків і практиків або обмежені хронологією, або зосереджені на вузьких аспектах.

Водночас на сьогодні існує чимало проблем, що перешкоджають формуванню в Україні системи уніфікованої нормативної правової термінології, до яких, у першу чергу, слід віднести:

відсутність організаційно-правової основи для здійснення та регулювання питань уніфікації нормативної правової термінології;

відсутність єдиного тезаурусу нормативної правової термінології;

низький рівень культури мовлення осіб, які займаються правотворчістю, недостатня професійна підготовка молодих фахівців у різних галузях права, відсутність необхідних спеціалістів;

наявність труднощів у відтворенні правничих понять українськими термінами, що стало проблемою у зв'язку з багаторічним обмеженням функціонування української мови на тлі широкого використання російської.

З огляду на викладене вище, можна виділити декілька напрямів перспективного розвитку і вдосконалення процесу уніфікації нормативної правової термінології в Україні.

1. Удосконалення правових засад щодо регулювання процесів уніфікації нормативної правової термінології.

Аналіз літературних джерел свідчить про те, що під час реалізації нормотворчої функції суб'єктів нормотворення постала проблема відсутності розробленої теоретичної моделі нормотворчої діяльності. Наприклад, практика застосування Закону України “Про центральні органи виконавчої влади” свідчить про наявність спірних питань щодо нормотворчих функцій між міністерством та іншими центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується відповідним міністром. Науковці також вбачають прогалини та колізії в правовому регулюванні нормотворчої діяльності. Відтак, вирішення зазначених питань потребує теоретичного осмислення та обґрунтування [1; 2].

Насамперед, ми вважаємо, що першим кроком на шляху до уніфікації нормативної правової термінології має стати прийняття Закону України “Про нормативно-правові акти”, який би передбачав основи зазначеного процесу.

Тут варто згадати, що намагання прийняти такий законопроект відбувається вже не перший рік, однак на сьогодні безрезультативно. Так, проект закону України “Про нормативно-правові акти” був зареєстрований народними депутатами у Верховній Раді України у 1997 році за ініціативи В.М. Стретовича, у 2007 році - І.Т. Зварича, у 2008 році - О.В. Лавриновича, Р.М. Зварича, у 2010 році - Ю.Р. Мірошниченка, К.М. Ляпіної, у 2012 - Ю.Р. Мірошниченка.

Прийняття такого закону мало б забезпечити закріплення основ застосування нормативної правової термінології, зокрема: поняття нормативного правового терміну, основні вимоги, що висуватимуться до нормативних правових термінів, правила легального визначення термінів тощо. Крім того, закріплення в зазначеному законі понять, ознак і видів нормативних правових актів, а також їх співвідношення один з одним, сприятиме встановленню ієрархічної підпорядкованості термінології різних нормативних правових актів і забезпеченню її відповідності [3].

Водночас ми вважаємо слушною пропозицію Т.М. Рахманіної щодо закріплення в такому законі поняття уніфікації термінології, щоправда, на відміну від пропозиції автора, не юридичної термінології, а нормативної правової [4].

Правова регламентація процесу уніфікації нормативної правової термінології передбачає нормативне закріплення Правил підготовки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, наприклад, рекомендаційного характеру. Хоча в деяких зарубіжних країнах (наприклад, у “Довіднику з нормотворчої техніки” Німеччини, “Принципах законодавчої техніки” Польщі, “Законотворчих конвенціях одноманітного застосування права Канади” та ін.) вимоги юридичної техніки отримали нормативне закріплення, а їх використання є обов'язковим [5].

На сьогодні, наприклад, діють Регламенти Верховної Ради України [6], Кабінету Міністрів України, Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870 [7], Рекомендації з питань підготовки, державної реєстрації та обліку відомчих нормативно-правових актів, затверджені постановою колегії Міністерства юстиції України від 27.03.1998 № 3, Методичні рекомендації щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки” (схвалені постановою колегії Мінюсту від 21.11.2000 № 41), рекомендації обласних управлінь юстиції тощо.

Тобто єдиного нормативного правового акту, який би забезпечив одностайність під час розробки будь-якого проекту (чи то закону, чи то Указу Президента, чи то актів уряду або відомчих правових документів) не існує, а відтак немає і упорядкованості системи. Крім того, хоча зазначені документи і містять деякі правила юридичної техніки, однак майже не регламентують питань мови нормативних правових актів, а також її термінології.

2. Удосконалення організаційних засад щодо регулювання процесів уніфікації нормативної правової термінології.

Що стосується організаційної основи уніфікації нормативної правової термінології, то для її вдосконалення, за умови відповідного правового регулювання, необхідно, на нашу думку, реалізувати заходи, запропоновані нами нижче.

У нашій роботі ми пропонуємо ведення єдиного тезаурусу законодавства. Зрозуміло, що обов'язково має бути уповноважений і відповідальний орган, на який будуть покладені відповідні функції. Однак, ми вважаємо, що не має сенсу спеціально створювати або державний орган, або організацію.

Звертаючись до історії, ми бачимо, що деякі спроби щодо утворення спеціальних органів або організацій, які б вирішували питання упорядкування термінології не увінчалися успіхом. Так, ще у 1931 році при Президіумі ЦВК СРСР була створена спеціальна комісія із учених-юристів та філологів, до обов'язків якої належало, по-перше, серйозне вивчення наявної мови законів і виявлення недоліків у цій сфері і, по-друге, розробка науково обґрунтованих рекомендацій з питань мови права. Як стверджує О.В. Сурілов, “Комісія покладених на неї завдань не виконала і суттєвий слід у розробці спеціальної юридичної термінології не залишила” [3, с. 153].

Доцільніше було б утворити структурний підрозділ у складі Міністерстві юстиції України (наприклад, у складі Департаменту реєстрації та систематизації нормативних актів, правоосвітньої діяльності), який би здійснював суто уніфікацію нормативної правової термінології.

3. Формування та підтримання у контрольному стані єдиного тезаурусу нормативної правової термінології.

Сучасна юридична наука базується на позиціях, що правові норми продуктивні тоді, коли їх зміст відповідає об'єктивним умовам і закономірностям розвитку суспільства, в якому вони функціонують, коли їх зміст відповідає суспільній свідомості населення, в першу чергу, принципам моралі і рівню правосвідомості, і коли норми певної галузі права діють узгоджено з нормами інших галузей [8].

Від себе додамо, що ефективність правових норм залежить також від наявності єдиного тезаурусу законодавства, доступного як для фахівців, так і для пересічного громадянина.

На відміну від правознавців (хоча і для них іноді складно миттєво зорієнтуватися, у якому нормативному правовому акті є визначення тому чи іншому терміну), не обізнаній людині важко користуватися законодавством, адже воно насичене термінологією, яка міститься в різних нормативних правових актах. Зазначимо, що як самі правові норми, так і термінологія мають не тільки прямий характер, але й відсильний і бланкетний.

За вдалим висловлюванням А.В. Суперанської, тезауруси окремих сфер знань створюються для зручності збору та накопичення термінологічного матеріалу [9]. Таким чином, маючи “під рукою” зібрані у єдиний, так званий “словник-довідник” терміни, як розробка нових, так і інтерпритація вже існуючих нормативних правових актів не викликатиме зайвих питань, а відтак їх реалізація буде успішною, а можливість їх порушення - мінімальною.

Більше того, зазначаючи разом з терміном місце його розташування (наприклад, епідемія - масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу (пункт 8 частини 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України)) можливо уникнути ситуації, коли один термін має визначення, іноді дещо відмінні, у двох і більше нормативних правових актах, (наприклад, термін “епідемія” визначено ще й у Законі України “Про захист населення від інфекційних хвороб”). І до того ж за таких умов відбувається значна економія часу та сил суб'єктів нормотворення, а також зменшення об'єму тексту нормативного правового акту.

Причому формування тезаурусу має відбуватися, так би мовити, ієрархічно, тобто від нормативного правового акту найвищої юридичної сили (наприклад, Конституції) до відповідного акту нижчої юридичної сили (наприклад, відомчі накази, акти органів виконавчої влади, місцевого самоврядування тощо), враховуючи при цьому всю систему законодавства.

Звісно, недостатньо лише сформувати тезаурус, тому що розвиток законодавства по своїй суті є процесом безперервним, його необхідно постійно оновлювати.

4. Запровадження у вищих навчальних закладах юридичного профілю обов'язкових предметів “Основи нормотворчої діяльності”, “Основи юридичної техніки”.

Як зазначає О.М. Литвинов, ефективність законодавства залежить від багатьох факторів, чільне місце серед яких належить техніко-юридичному стану його норм. Інтерес до законодавчої техніки цілком зрозумілий: численні нормативні правові акти, покликані регулювати суспільні відносини, у потрібний момент не спрацьовують через технічні погрішності. Тому під час створення і вдосконалення правових норм необхідно дотримуватися правил, прийомів і засобів, вироблених наукою та апробованих на практиці [1].

Не підлягає сумніву наукова позиція Є. В. Тягнирядна про те, що концепція розвитку юридичної освіти в Україні передбачає підготовку висококваліфікованих юридичних кадрів, здатних до активної, творчої участі в державно-правовому житті, які володіють політичною, правовою і, що надзвичайно важливо, належною мовленнєвою культурою [10].

З огляду на необхідність підготовки висококваліфікованих юридичних кадрів, структура запропонованого нами курсу може передбачати, зокрема мовленнєву підготовку юриста, яка включатиме різні аспекти нормотворчості, пов'язані з розробкою, вживанням та упорядкуванням термінології законодавства.

Необхідність формування в майбутніх юристів відповідних здібностей у напрямі роботи з нормативною правовою термінологією обумовлюється ще й тим, що в процесі ознайомлення з нормативними актами молоді фахівці зустрічаються з непослідовним вживанням термінологічних одиниць, порушенням мовної цілісності текстів, калькуванням конструкцій з російської мови, невдалою синонімією, відсутністю адекватних юридичних понять, низьким рівнем мовленнєвої культури, великою кількістю русизмів, діалектизмів, полонізмів, галицизмів тощо [11].

Варто наголосити, що правознавство, як і будь-яка інша наука, оперує цілою низкою специфічних термінів і визначень, використовує чималий професійний словниковий запас, знання якого необхідні кожному юристу, незалежно від його спеціалізації [10].

Водночас насиченість законодавчого твору термінологією в значній мірі визначається професіоналізмом розробників законопроекту: кількість термінів, їх поєднання один з одним може бути різним і залежить від теми, ідеї законодавчого тексту, культури законодавця. Розповсюдженість термінології в законодавчій мові, як зазначає Т.Б. Земляна, в переважній мірі обумовлена властивостями права [12].

Необхідність запропонованих нами дисциплін зумовлена ще й тим, що на сьогодні до укладачів проектів нормативних правових актів висувається жорстка вимога знати та застосовувати на практиці привила нормотворчої техніки. Разом з тим, розробників повинен цікавити не лише юридичний зміст проектів. Необхідно визначати: чи не суперечать положення проектів Конституції та законам України, чи органічно вони вписуються в систему національного законодавства. Також розробник повинен забезпечити зрозумілість тексту, відсутність термінологічного навантаження тощо. Проте якість нормотворчої роботи можна покращити не лише завдяки загальній та правовій культурі і свідомості всіх учасників нормотворчої діяльності, але й, у першу чергу, завдяки підвищенню рівня професійної підготовки розробників [13].

Опрацьовуючи проект нормативного правового акту, спеціаліст має пам'ятати, що норма права - це узагальнення, типізація певних життєвих ситуацій, що відображені в термінах [14]. Точні визначення юридичних термінів складають зміст дефінітивних норм, де юридичні визначення повинні даватися всім термінам, які мають вирішальне значення для правового регулювання [12].

Всі правові поняття, що використовуються в нормативних правових актах, мають певну цінність і значимість. Однак неможливо дати нормативне визначення їм усім без виключення, у зв'язку з чим, зокрема в недосвідченого фахівця, виникає проблема виділення критеріїв необхідності визначення того чи іншого правового поняття в тексті нормативного правового акта.

Викладення зазначених курсів, на нашу думку, має передбачати засвоєння майбутніми фахівцями певної кількості одиниць лексичного мінімуму. Так, наприклад, одним зі способів засвоєння нормативних правових термінів має стати робота з текстами у вигляді окремих висловів, усталених словосполучень та певної кількості термінів спеціального та загальногуманітарного характеру. Крім того, ми погоджуємося з позицією І.І. Вакулик про те, що образність вислову, глибина закладеної в ньому думки допомагає розкрити значення слова (від себе додамо - значення терміну) в усій його багатоманітності та змістовності [15].

І нарешті ми вважаємо за необхідне під час вивчення (оволодіння) зазначеного курсу організувати проходження практики у відповідних юридичних підрозділах з питань нормотворчої діяльності.

Таким чином, у контексті термінологічної стратегії навчання основам нормотворчості у вищих навчальних закладах юридичного профілю важливим завданням підготовки майбутніх спеціалістів є формування практичних умінь і навичок щодо володіння технікою створення науково і логічно обґрунтованих термінів нормативних правових актів. При цьому важливе значення мають знання і уміння оперувати загальною правовою термінологією. Вивчення такої термінології, практичне застосування термінологічних одиниць, розгляд актуальних питань терміновживання допомагають реалізувати завдання успішного формування згаданих вище навичок [16].

Підсумовуючи викладене, ми вважаємо за необхідне сформувати такі висновки:

для ефективної уніфікації нормативної правової термінології необхідно вирішити питання правової регламентації зазначеного процесу, у зв'язку з чим нами обґрунтовано важливість прийняття закону України “Про нормативно-правові акти” та Правил підготовки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів (обов'язкового або рекомендаційного характеру), а також внесення змін до чинних нормативних правових актів;

з метою забезпечення організаційної основи для уніфікації нормативної правової термінології, нами запропоновано утворення у структурі державних органів відповідних структурних підрозділів, на які мають бути покладені завдання щодо утворення, функціонування та вчасного внесення відповідних змін до тезаурусу національного законодавства, а також передбачення посади “літредактора” у складі юридичного підрозділу;

дієвим засобом досягнення ефективності національного законодавства та його термінології має бути тезаурус національного законодавства, який, на нашу думку, має бути оформлений у вигляді електронного банку термінологічних даних;

ефективній уніфікації нормативної правової термінології сприятиме підвищення професіоналізму молодих правознавців завдяки введенню нових навчальних дисциплін, спрямованих на поглиблене вивчення основ нормотворення;

безпосередні розробники проектів нормативних правових актів, як юристи, так і вузькоспрямовані фахівці, мають постійно підвищувати кваліфікацію, контактуючи з науковцями, лінгвістами, спеціалістами різних галузей знань тощо. уніфікація нормативний правовий термінологія

Список використаних джерел

1. Литвинов О.М. Про нормотворчу техніку в контексті ефективності кримінологічного законодавства / О.М. Литвинов // Право і безпека. - X., 2012. - № 1. - С. 157-161.

2. Охріменко Н. Нормотворча діяльність міністерств в Україні : проблеми реалізації / Н. Охріменко / / Вісник Національної академії державного управління при Президентові. - К., 2012. - № 3. - С. 182-189.

3. Фомина Л.Ю. Унификация нормативной правовой терминологии : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Л.Ю. Фомина. - Саранск, 2006. - 187 с.

4. Рахманина Т.Н. Вопросы унификации терминологии нормативно-правовых актов (по материалам Свода законов СССР) / Т.Н. Рахманина / / Проблемы совершенствования советского законодательства : Труды ВНИиСз. - М., 1986. - Т. 34. - С. 23-33.

5. Денисов Г.И. Юридическая техника : теория и практика / Г.И. Денисов // Журнал российского права. - 2005. - № 8. - С. 86-96.

6. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лют. 2010 р. № 1861-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2010. - № 14-15, № 16-17. - Ст. 133.

7. Про затвердження Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України :

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 06 верес. 2005 р. № 870 // Офіційний вісник України. - 2005. - № 36. - Ст. 2200.

9. Стащенко А.С. До питання вдосконалення шляхів підвищення ефективності сучасного законодавства / А.С. Стащенко // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К., 2009. - Вип. 46. - С. 94-99.

10. Суперанская А.В. Общая терминология : терминологическая деятельность / А.В. Су- перанская, Н.В. Подольская, Н.В. Васильева - М. : Едиториал УРСС, 2005. - 288 с.

11. Тягнирядно Є.В. Юридична термінологія як один із складників формування мовленнєвої культури правознавців / Є.В. Тягнирядно // Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. - Хмельницький, 2010. - № 56. - С. 135-138.

12. Сушинська І.М. Юридична термінологія як один із складників формування мовленнєвої культури студентів-правознавців / І.М. Сушинська, П.Г. Давидов // Культура народов Причерноморья. - Симф., 2006. - № 82, т. 2. - С. 164-167.

13. Земляная Т.Б. О единстве терминологии нормативно-правовых актов / Т.Б. Земляная, О.Н. Павлычева // Юрислингвистика. - 2010. - № 11. - С. 11-41.

14. Снігур І.Й. Типові помилки розробників законопроектів / І.И. Снігур // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К., 2009. - Вип. 46. - С. 150-155.

15. Гойман-Калинский И.В. Элементарные начала общей теории права : учеб. пособ. для вузов / И.В. Гойман-Калинский, Г.И. Иванец, В.И. Червонюк ; под ред. В.И. Червонюка. - М. : Колос, 2003. - 544 с.

16. Вакулик І.І. Римське право в латиномовній термінології : метод. посіб. / 1.1. Ваку- лик. - К. : НУБІП України, 2010. - 140 с.

17. Варлакова Т.В. Юридическая терминология как объект изучения и основа профессионально-речевой компетенции выпускников ВУЗа МВД / Т.В. Варлакова // Психопедагогика в правоохранительных органах. - Омск, 2008. - № 1 (32). - С. 55-57.

Размещено на Allbest.ru