Проблема адміністративної відповідальності батьків-вихователів за неправомірні дії неповнолітніх в умовах функціонування закладів квазісімейних форм виховання

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Проблема адміністративної відповідальності батьків-вихователів за неправомірні дії неповнолітніх в умовах функціонування закладів квазісімейних форм виховання

О.В. Алексеева,

здобувач ДНДІ МВС України

Дослідження присвячено проблемі адміністративної відповідальності батьків- вихователів за неправомірні дії неповнолітніх в умовах функціонування закладів квазісімейних форм виховання. Зокрема, висвітлюються питання, чи повинні, і якщо повинні, то в якій саме формі нести адміністративну відповідальність за неправомірні дії своїх вихованців педагоги, які реалізовують квазісімейні форми виховання.

Ключові слова: неповнолітній, батьки-вихователі, адміністративна відповідальність, неправомірні дії, квазісімейні форми виховання.

Исследование посвящено проблеме административной ответственности родителей-воспитателей за неправомерные действия несовершеннолетних в условиях функционирования учреждений квазисемейных форм воспитания. В частности, освещаются вопросы, должны, ли и если должны, то в какой именно форме нести административную ответственность за неправомерные действия своих воспитанников педагоги, реализующие квазисемейные формы воспитания.

Ключевые слова: несовершеннолетний, родители-воспитатели, административная ответственность, неправомерные действия, квазисемейные формы воспитания.

Research is devoted to the issue of administrative responsibility of foster parents for the wrong acts of minors in the functioning of the institutions of kvazifamily forms of education. In particular, it highlights the issue of whether, and if it is so, in what form the teachers implementing kvazifamilye forms of education have to bear an administrative responsibility for the wrong acts of their foster children.

Keywords: minor, foster parents, administrative liability, wrong acts, kvazifamily forms of education.

Ми знаємо про те, що адміністративну відповідальність за неправомірні дії неповнолітніх разом з підлітками розділяють ті, хто їх виховує. Це видається цілком логічним, тому що часто протиправні діяння неповнолітніх стають логічним наслідком недбалого ставлення до них з боку дорослих.Саме звідси беруть початок світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як людини. Проте, на жаль, незалежно від історичних обставин чи рівня благополуччя тієї чи іншої держави складається так, що певна частка дітей за певних обставин лишаються поза сімейним вихованням, без батьківської опіки. Останнім часом через складну соціально-політичну ситуацію, яка склалася в Україні сьогодні, кількість таких дітей різко зросла. Це й біологічні сироти, і ті, чиї батьки пропали безвісти, і ті діти, які стають сиротами при живих батьках, так звані соціальні сироти. Тому проблема пошуку альтернативних позасімейних форм виховання, як ніколи раніше, набуває сьогодні особливої актуальності і гостроти. До таких, за законодавством, належать усиновлення, опіка, піклування, патронат, дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім'я. Умовно всі ці інститути можна поділити на три групи, що включають у себе сімейну форму (улаштування дітей у сім'ю); інтернатну форму (улаштування в навчально-виховні заклади); квазісімейну форму (влаштування дітей у сім'ю зі збереженням державної підтримки) виховання. Усиновлення дітей-сиріт та оформлення опіки (піклування) в Україні були і залишаються пріоритетними формами влаштування долі дитини, залишеної без батьківської опіки. Водночас визначення державних пріоритетів сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, створює передумови розвитку в Україні відносно нових соціальних інституцій in parentis (“замість батьків”) : дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, патронату та ін., що належать до т. зв. квазісімейних форм виховання. Звичайно, нині їм приділяється чимало уваги, як із боку ЗМІ, так і науковцями.

Наше дослідження присвячено питанню, чи повинні, і якщо повинні, то в якій саме формі, нести адміністративну відповідальність за неправомірні дії своїх вихованців педагоги, які реалізовують квазісімейні форми виховання.

Спільним для всіх квазісімейних форм виховання є, на нашу думку, те, що дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, передають на виховання в сім'ю іншої особи. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (як і при фактичному вихованні). Також при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини особи, зазначені в статті 212 СК України (ст. 224 СКУ). Якщо усиновлена дитина приймається в сім'ю на правах біологічної дитини з усіма правовими наслідками, то у прийомну сім'ю - до досягнення нею повноліття (18 років) або ж до закінчення навчання, але не пізніше 23 років. За цього сімейних правовідносин між прийомними батьками і прийомними дітьми не виникає. За вихованцями зберігається статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Це передбачає збереження за дитиною раніше призначених аліментів, пенсій та інших державних виплат. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей (відповідно до механізму єдиного фінансового забезпечення, “гроші ходять за дитиною”). При влаштуванні дитини до прийомної сім'ї за дитиною зберігається правовий зв'язок із родичами та батьками. Вихованці мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Форму такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з батьками- вихователями та за участю соціального працівника, який здійснює соціальне супроводження.

Втім, кожен різновид квазісімейного виховання має свої особливості. За договором про патронат над дітьми орган опіки і піклування передає дитину, яка є сиротою, або з інших причин позбавлена батьківського піклування, як правило, з урахуванням згоди самої дитини, патронатному вихователю за плату, а патронатний вихователь зобов'язується виховувати й утримувати дитину у своїй сім'ї, захищати її права та інтереси як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень (ст. 252 СК). Прийомна сім'я - це сім'я або особа, що не перебуває в шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. Порядок прийому дітей в сім'ї встановлено Постановою Кабінету міністрів України № 565 від 26 квітня 2002 року “Про затвердження Положення про прийомну сім'ю”. Ті, хто взяли дітей у прийомну сім'ю, є прийомними батьками, а влаштовані діти - прийомними дітьми. На відміну від прийомної сім'ї, до дитячого будинку сімейного типу влаштовується від 5 до 10 дітей. Батькам-вихователям надається додаткова житлова площа, а робота з виховання зараховується до трудового стажу. В прийомну сім'ю можна взяти дитину, вражену ВІЛ-інфекцією, тоді як до ДБСТ це неможливо. Саме останні є, на нашу думку, найбільш прийнятною формою квазісімейного виховання сучасності, аналіз роботи таких будинків дозволяє визначити міру відповідальності батьків-вихователів за неправомірні дії їхніх підопічних за квазісімейних форм виховання.

В Україні створення дитячих будинків сімейного типу розпочалося ще за радянського періоду у 1988 р. На початок 2000 р. функціонували вже 91 дитячий будинок сімейного типу у 22 областях держави, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, а у 2005 р. функціонувало 128 таких сімей, надалі ці цифри лише зростали через доведену часом доцільність упровадження цієї форми виховання. Досвід функціонування дитячих будинків сімейного типу в Україні засвідчує, що їхні функції як соціального інституту не відрізняються від функціонування звичайної біологічної сім'ї. Водночас слід відзначити низку особливостей, притаманних лише дитячому будинку сімейного типу:

батьки біологічно не пов'язані з прийомними дітьми;

батьки-вихователі повинні виконувати обов'язки не лише вихователів, але й господарів великої родини;

перед такою сім'єю постають завдання щодо корекції та компенсації вад розвитку вихованців, відставання та занедбаності здоров'я, а також подолання наслідків психічних травм.

Таким чином, за цією ознакою виховання у ДБСТ наближається як до професійного (фостерного) виховання, так і до виду названого батьківства, державного піклування, змішаного виду, оскільки у кожному виду улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, правовий зв'язок дітей з батьками та родичами за походженням зберігається, що не має місця лише при батьківському виді. Наступною ознакою є кореспондентність (взаємність) прав і обов'язків учасників правовідносин. У ДБСТ на батьків-вихователів та орган, що прийняв рішення про створення ДБСТ, за договором покладаються певні обов'язки щодо вихованців, які, у свою чергу, мають щодо прийомних батьків певні права. Батьки- вихователі мають більший обсяг прав та обов'язків щодо дітей-вихованців, порівняно з державною та змішаною формами, проте обсяг прав та обов'язків є меншим порівняно з названим батьківством та батьківською формою. Зазначене вище дає підстави зробити висновок швидше про солідарну відповідальність батьків-вихователів за адміністративні проступки та кримінальні діяння своїх неповнолітніх підопічних. Втім, не слід нехтувати тим фактом, що ці діти могли бути передані до квазісімейного закладу уже в педагогічно занедбаному стані, а отже, на нашу думку, слід брати до уваги час перебування дитини в ньому. Також у з'ясуванні подібних випадків варто дослухатися до висновків, які має надати соціальний супровід, що здійснює контроль за умовами виховання у ДБСТ (прийомній, патронатній сім'ї) тощо. Біологічні батьки в будь-якому разі не мають нести юридичної відповідальності за неправомірні дії своїх дітей, які перебувають у квазісімейному виховному закладі, адже a priori в цей період їхній вплив на неповнолітнього є обмеженим і фактично не може завдати йому шкоди.

квазісімейний виховання неповнолітній адміністративний неправомірний

Список використаних джерел

Сімейний кодекс України : Закон України від 10.01.2002 № 2947-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2002. - № 21-22. - Ст. 1353 (зі змінами).

Кушніренко Ю.М. Усиновлення як форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування / Ю.М. Кушніренко // Митна справа. - 2013. - № 4(88), ч. 2, кн. 1. - С. 309-313.

Махоткіна Л.Б. Проблеми соціального батьківства в Україні / Л.Б. Махоткіна // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. - 2014. - № 4(2). - С. 46-57.

Свіденська Г. Психологічні особливості дитячо-батьківських відносин у прийомній сім'ї / Г. Свіденська // Психологія. - 2014. - № 1. - С. 65-69.

Ляшето Ю.Ю. Історія становлення та розвитку інституту соціально-правової захищеності дітей найбільш уразливих категорій в Україні періоду розбудови громадянського суспільства (90-ті рр. XX ст.) / Ю.Ю. Ілляшенко // Гуманітарний вісник. - № 21. Вип. 3. Ч. 1. - С. 70-82.

В.Пєша І.В. Соціальне становлення дітей в дитячих будинках сімейного типу : авто- реф. дис. ... канд. педаг. наук / І.В. Пєша ; НПУ ім. М.П. Драгоманова. - К., 2000. - 17 с.

Размещено на Allbest.ru