Правове регулювання інформаційної безпеки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання інформаційної безпеки в Україні

Дмитрук І.М.

Анотація

В статті аналізується поняття інформаційної безпеки. Розглядаються завдання, об'єкти та напрями захисту. Дається характеристика нормативно-правових актів, що прямо чи опосередковано регулюють інформаційну безпеку держави. Проводиться аналіз проблем, які існують у сфері державної інформаційної політики. Надаються рекомендації для доопрацювання національного законодавства в цій галузі.

Ключові слова: інформаційна безпека, інформація, інформаційні відносини, державна інформаційна політика, правове регулювання інформаційної безпеки. правовий інформаційний безпека

Постановка проблеми. Загальною декларацією прав людини від 10 грудня 1948 року [1] в статті 19 визначено, що "кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів".

Закріплені положення є дуже важливими для України на сучасному етапі розвитку, коли забезпечення свободи слова та вільний доступ до інформації надто помітно впливає на становлення особистості. Її можливість вільно формувати ідеї, думки, висловлювати переконання - одне з найважливіших прав, що підтверджується рядом міжнародно- правових актів. Зокрема, не лише Загальною декларацією прав людини 10 грудня 1948 року, а й розробленим на її основі Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, прийнятим ООН 16 грудня 1966 року [2].

Одну з ключових функцій держави, що полягає в захисті та забезпеченні інформаційної безпеки, визначила і Конституція України. Згідно статті 17 це є справою всього Українського народу [3].

Пріоритетності вказана тема набуває в нинішній, далеко не ідеальний період, коли в час глобалізації інформаційних відносин та інформаційних технологій право відстає в розвитку, що інколи призводить до колізійності норм, неможливості врегулювання таких відносин.

Право особистості, як суб'єкта інформаційних відносин, на необмежений державними кордонами й територіальною юрисдикцією держави доступ до інформації перетворюється на інформаційний вплив. Не завжди цей процес носить позитивний характер. Тому стан захищеності суб'єкта інформаційних відносин тісно пов'язаний із станом його інформаційного розвитку, що відображається на доцільності використання такого поняття, як "інформаційна безпека".

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання правового регулювання інформаційної безпеки в Україні потребує ґрунтовних наукових досліджень. Безперечно, вони були предметом науково-теоретичного вивчення таких учених, як Аверкієв С., Білоус О., Василюк В., Гончаренко М., Жданов І., Климчук С., Лук'яненко А., Нашинець-Наумова О. та інших. Разом з тим, у наукових працях недостатню увагу приділено розвитку інформаційної безпеки в контексті формування Концепції інформаційної безпеки України.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. В Україні актуальною проблемою сьогодення слід визначити розробку Концепції інформаційної безпеки держави, виходячи із загальносуспільних та загальнодержавних підходів і формування правового поля країни, що регулюватиме доволі нові, породжені глобалізаційними інформаційними процесами, відносини.

Мета статті. Головною метою цієї роботи є дослідження поняття інформаційної безпеки та його правового регулювання.

Виклад основного матеріалу. Інформаційний потенціал країни належить до стратегічних ресурсів тому, що в інформаційній інфраструктурі держави в тій чи іншій мірі задіяні значні людські, фінансові або матеріальні ресурси, які за своїми обсягами наближаються до деяких галузей економіки.

В сучасному суспільстві незрівнянно зросла значущість інформації - з точки зору забезпечення її безпеки. Підвищилася вразливість суспільства, що пов'язана з втратою або недотриманням інформації. З урахуванням розвитку інформатизації суспільства, проникнення інформаційних технологій в усі сфери життя суспільства, необхідно передбачити перехід від принципу забезпечення безпеки інформації до принципу забезпечення інформаційної безпеки [4, с. 97].

Вказані принципи є взаємодоповнюючими, але не тотожними. Перший з них - принцип забезпечення безпеки інформації - з правової точки зору передбачає здійснення всеохоплюючого системного правового регулювання інформації, що в свою чергу робить її безпечною для користувачів. Другий - принцип забезпечення інформаційної безпеки - потребує більш детального аналізу. Зокрема, тут необхідно визначити дефініцію "інформаційна безпека".

Згідно Закону України "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства на 20072015 роки" під інформаційною безпекою розуміється стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави, при якому запобігається завдання шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність використовування інформації; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване поширення, використання, порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації [5].

В цілому - це стан захищеності інформаційного простору, який забезпечує формування та його розвиток в інтересах особистості, суспільства, держави. Василюк В.Я. розглядає таке поняття як стан захищеності, що забезпечує відсутність недопустимого ризику нанесення шкоди від несанкціонованого її розголошення, витоку, модифікації або знищення. В ряді випадків особливе значення має недопущення несанкціонованої модифікації або знищення інформації [6, с. 22].

Інформаційна безпека може розглядатися в двох аспектах. У вузькому - як безпека інформації; у широкому - це стан захищеності як від загроз безпеки інформації, так і від загроз нанесення шкоди інформаційним технологіям. Діяльність у галузі забезпечення інформаційної безпеки повинна бути регламентована системою законодавчих і підзаконних актів [6, с. 22].

Виходячи з аналізу цього поняття, можна прийти до висновку, що принцип забезпечення інформаційної безпеки - це виклик часу. Широке поняття, що містить в собі певний стан захищеності, який забезпечується побудовою складної системи відносин, відображає комплекс заходів, що структуруються в державну політику в сфері інформаційної безпеки. Він потребує детального правового врегулювання та, з теоретичної точки зору - більш глибокого дослідження. Адже забезпечення даного принципу тепер напряму впливає на фізичну недоторканість особи, її право на конфіденційність, на свободу слова та на ряд інших важливих конституційних прав.

Теоретичний рівень тут має чітко визначити відношення до чого чи до кого може забезпечуватися інформаційна безпека.

По-перше, це людина та суспільство в цілому. Такі об'єкти відносин, що складаються в сфері інформаційної безпеки забезпечуються, перш за все, наявністю конституційних прав та обов'язків, гарантій захищеності від втручання в особисте життя держави та інших суб'єктів посягання.

По-друге, варто назвати державу. Як будь-який публічний інститут, цей елемент правових відносин буде розкриватися наявністю сили державного примусу через встановлення ряду заборон та обмежень шляхом правової регламентації. В таких відносинах держава виступає ще й безпосереднім суб'єктом, оскільки через розгалужену систему своїх органів впроваджує офіційно встановлену державну політику в сфері інформаційної безпеки. Вона повинна зосередити свою увагу на конкретних проблемах, зокрема, забезпеченні конституційних прав і свобод громадян в інформаційній сфері, формуванні та використанні державних інформаційних ресурсів і забезпеченні широкого та вільного доступу до них, модернізації інформаційної інфраструктури, захисту інформаційного простору країни від негативного зовнішнього та внутрішнього впливів.

Зважаючи на те, що інформаційна безпека впроваджується в різних напрямах, важливо визначити її конкретні позиції. Це надасть можливість конструктивно окреслити та розкрити загальну концепцію держави в цій сфері. До основних завдань системи забезпечення інформаційної безпеки можна віднести:

1. Захист конституційних прав, свобод та інтересів громадян країни, державного суверенітету, територіальної цілісності, недоторканості державного кордону, конституційного ладу держави [6, с. 22];

2. Створення нових та захист існуючих технічних даних, накопичення, збереження та охорона інформаційних технологій і програмного продукту;

3. Формування ефективної нормативно-правової бази для регламентації дій в інформаційному просторі держави, напрацювання дієвих механізмів протидії деструктивним проявам у цій сфері [7, с. 284];

4. Підвищення якості вітчизняних ЗМІ, максимальне очищення інформаційного простору від іноземних ЗМІ;

5. Ефективне ведення активної діяльності з метою запобігання протиправним діянням в інформаційній сфері, зокрема, боротьба з кіберзлочинністю, запобігання та припинення тероризму, протидія диверсійно-терористичної та розвідувальної діяльності в інформаційній сфері, захист інтелектуальної власності та ін.

Відповідно до поставлених завдань слід виділити основні напрями забезпечення інформаційної безпеки, серед яких:

- запобігання розповсюдженню інформації, що провокує політичну або соціальну нетерпимість;

- збереження власної культурної ідентичності за умов посилення процесів глобалізації;

- формування та поширення духовних цінностей, які відповідають інтересам країни та сприяють вихованню громадянського і патріотичного обов'язку;

- фінансова підтримка засобів масової інформації, існування незалежних державних джерел фінансування [8; с. 7].

На інформаційну безпеку держави має великий вплив експансія в Україну іноземного інформаційного ресурсу, особливо російського, який вже на протязі багатьох років використовується в Україні. Вітчизняному виробнику неможливо конкурувати з продуктом, що вже окупив себе в інших державах. Тобто, суспільна думка формується під систематичним впливом закордонних засобів масової інформації. Проте ситуація стрімко змінилася. Законотворець потурбувався про очищення інформаційного простору та створення сприятливих умов для українських засобів масової інформації шляхом формування відповідної законодавчої бази. Зокрема, був прийнятий Закон України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України" від 17.04.2014 року № 1227-VII [9]. Цей нормативно- правовий акт створює правові основи діяльності Суспільного телебачення і радіомовлення України, визначає засади діяльності Національної суспільної телерадіокомпанії України. Згідно пункту 1 статті 1 Закону, з метою задоволення інформаційних потреб суспільства, залучення громадян до обговорення та вирішення найважливіших питань, забезпечення національного діалогу, сприяння формуванню громадянського суспільства створюється Суспільне телебачення та радіомовлення України. Крім того, Постановою КМУ від 14.01.2015 № 2 "Питання діяльності Міністерства інформаційної політики України" [10] було створено спеціальний профільний орган - Міністерство інформаційної політики України, основними завданнями якого є забезпечення інформаційного суверенітету України, зокрема, з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів; забезпечення здійснення реформ ЗМІ щодо поширення суспільно важливої інформації.

Першими результатами діяльності профільного міністерства було створення Експертної ради при Міністерстві інформаційної політики України наказом від 18.03.2015 року № 10 [11]. Відповідно до Положення про Спеціалізовані експертні ради при Міністерстві інформаційної політики України вона здійснює свою діяльність на громадських засадах. Її рішення носять рекомендаційний характер. Основним завданням цього органу є надання консультацій, експертних висновків, пропозицій з питань розвитку інформаційного простору України та розробка Концепції інформаційної безпеки.

Концепція інформаційної безпеки - це сукупність нормативно-правових актів, куди повинна входити Доктрина інформаційної безпеки, ряд нормативно-правових актів, які вже регулюють інформаційні відносини та ті перспективні акти, які обов'язково повинні прийнятися.

Сучасний стан суспільно-економічного розвитку України, побудова правової демократичної держави породжує глибоку потребу обговорити нові суспільні явища. Потрібна об'єктивна, актуальна, оперативна, широкодоступна інформація, що дасть підстави для усвідомлення, порівняння цих явищ, аналізу окремих важливих факторів, нових ідей для поглиблення громадсько- політичних та інших корисних знань і уявлень, а відтак, для формування думки, позиції, подальших конкретних дій.

Вирішення поставлених завдань можливе тільки завдяки державній інформаційній політиці, спрямованій на відкритий демократичний розвиток держави, на побудову громадянського суспільства як здатної до самоорганізації інформаційної системи [8, с. 10]. На сьогоднішній день Концепція державної інформаційної політики перебуває лише в стадії формування, хоча потреба в ній відчувається з дня в день.

При детальному дослідженні поняття "інформаційна безпека" та його правового регулювання виник ряд суперечностей. Перш за все, відсутня правова доктрина державної інформаційної політики, що в свою чергу сприяла б розробці Концепції інформаційної безпеки. Нормативно-правові акти, що регулюють інформаційні відносини, приймались у різні часові рамки, які втратили свою актуальність нині. Тому потребує детального доопрацювання та узгодження понятійний апарат в даній сфері. Деякі категорії взагалі не мають чіткого визначення, що призводить до їх неоднозначного трактування. Вимагають якісної систематизації значна кількість юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини.

Список літератури