Шляхи і напрями вдосконалення державного регулювання зайнятості населення в ринкових умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхи і напрями вдосконалення державного регулювання зайнятості населення в ринкових умовах

Постановка проблеми. Зайнятість населення є однією із найголовніших характеристик ринку праці та визначає соціально-економічний розвиток країни. Ринок праці виконує важливу роль в системі відтворення. Саме на ринку праці відбувається купівля-продаж робочої сили, оцінюється її корисність та суспільна значущість. Стійке економічне зростання розширює можливості зайнятості, приводить до скорочення безробіття, збільшення продуктивності праці та підвищення доходів працівників. У разі, коли економічне зростання не супроводжується збільшенням кількості робочих місць, підвищенням продуктивності праці та доходів, користь отримують тільки ті, хто працює, а загалом відбуваються зростання безробіття та збільшення розриву між зайнятими і безробітними. Необхідність усунення подібних деформацій обґрунтовує актуальність дослідження державного регулювання зайнятості в контексті забезпечення стійкого економічного зростання України.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи, а саме молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо). Неповне використання робочої сили суспільства посилюється недостатньою розвиненістю ринкової економіки та її інститутів. Тобто саме процес трансформації економічної системи в Україні, який супроводжувався формуванням ринку праці, зумовив виникнення такої гострої соціальної проблеми, як хронічне безробіття. Усі ці проблеми знижують рівень життя більшості населення країни, збільшують кризові явища в економіці, стримують структурні перетворення, перешкоджають створенню умов для стабілізації й економічного зростання, а тому потребують невідкладного вирішення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемами зайнятості населення займаються зарубіжні та вітчизняні вчені-економісти. Важливі аспекти розвитку сфери зайнятості в умовах зрілих ринкових відносин розглядали М. Вебер, Дж. Кейнс, Т. Парсонс, П. Самуель - сон, М. Фрідмен, Ф. Хайєк, Й. Шумпетер [1]; загальнотеоретичні основи зайнятості населення та ринку праці в Україні вивчали В. Близнюк, Д. Багиня, В. Будкін, Т. Каранчук, Т. Мірош - ніченко, Л. Шевченко, Т. Заєць, М. Корецький; можливості удосконалення саме державного регулювання та державної політики зайнятості досліджували О. Бражко, О. Жадан, В. Золо - тарьов, В. Міненко, О. Мордвінов, В. Мороз, Н. Морозова, О. Фурсін, І. Хохрякова, О. Шинкаренко, О. Штанська та інші науковці [1].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на важливість і цінність наукових праць зазначених вище авторів, окремі питання державного регулювання зайнятості населення залишаються недостатньо вивченими. Йдеться передусім про закономірності функціонування механізмів, методів і засобів державного регулювання, їх зміст і взаємозв'язок.

Мета статті полягає у науково-теоретичному обґрунтуванні пріоритетних напрямів державного регулювання зайнятості населення в Україні в умовах нестабільної економічної ситуації.

Виклад основного матеріалу дослідження. Як відомо, здійснення державної політики у сфері зайнятості є конституційно закріпленим обов'язком держави щодо правового регулювання процесів праці й соціально-трудових відносин, встановлення соціальних гарантій зайнятості, оплати праці і прожиткового мінімуму, економічної підтримки соціально вразливих груп населення. Тому головними функціями органів державного управління щодо здійснення політики зайнятості населення є визначення мети і завдань державного управління зайнятістю населення; формування стратегії, поточних і довгострокових програм зайнятості; координація інтересів всіх суб'єктів державного управління процесом зайнятості; стимулювання процесів соціально-економічного розвитку для вирішення проблем зайнятості; моніторинг і аналіз результатів політики зайнятості; контроль виконання визначених завдань [3, с. 195].

Проте державне регулювання зайнятості не повинно використовуватись для обмеження ринкового механізму саморегулювання.

Водночас треба враховувати темпи і характер ринкових перетворень української економіки, для якої є неприйнятною орієнтація лише на механізм ринкового регулювання зайнятості, оскільки в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки діє орієнтація на продуктивну зайнятість, що базується на необхідності вкладень коштів у забезпечення належних умов для існування людини, зростання її добробуту. Тому забезпечення продуктивної зайнятості можливе лише за умови поєднання активних дій органів державного управління з ринковими регуляторами зайнятості.

Основними цільовими орієнтирами механізму державного регулювання зайнятості в цих умовах є:

— економічна доцільність досягнення певного рівня зайнятості та вибору відповідних регулюючих заходів;

— достатня і стабільна ефективність розподілу ресурсів праці;

— утвердження гуманістичних і демократичних рис суспільства.

Як показує аналіз економічної літератури, в нинішніх економічних умовах, що склалися на ринку праці в Україні, державне регулювання зайнятості населення переважно спрямоване на допомогу традиційним групам ризику та особам, які знаходяться під загрозою звільнення з промислових та інших підприємств. Водночас потребують вирішення з боку держави питання, які створюють реальну небезпеку для країни, а саме питання деградації структури робочих місць і людського потенціалу внаслідок скорочення зайнятості у галузях, що потребують праці високої якості, і збільшення зайнятості в торгівлі та посередницькій діяльності переважно у неформальному секторі; збільшення довгострокового безробіття.

Згідно з даними вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань зайнятості серед економічно активного населення віком 15-70 років було встановлено, що рівень зайнятості населення змінювався протягом 2012-2016 рр., а саме у 2012 р. він становив 59,7%, у 2013 р. - 60,2%, у 2014 р. - 56,6%, у 2015 р. - 56,7%, а на 1 жовтня 2016 р. він складав 57,2%. Найвищий рівень цього показника спостерігався серед осіб віком 35-49 років, а найнижчий - у молоді віком 15-24 років та осіб віком 60-70 років [4-8].

У структурі зайнятого населення за професійними групами, наприклад, у 2015 р. найбільшу частку складали особи, які працювали у найпростіших професіях (18,4%), професіонали (17, 7%) та працівники сфери торгівлі та послуг (16,4%). Розглядаючи зайняте населення за видами економічної діяльності, слід відзначити, що найбільша частка населення зайнята у сфері сільського, лісового та рибного господарства та промисловості, що становило у 2015 р. 17,45% та 15,65% від загального обсягу відповідно. Найменша частка у 2015 р. спостерігається у сфері мистецтва, спорту, розваг та відпочинку і становить 1,26% від загального обсягу [7].

Відповідний статевий розподіл зайнятих осіб свідчить про те, що значне домінування жінок порівняно з чоловіками спостерігалося серед технічних службовців (83,5% проти 16,5%); працівників сфери торгівлі та послуг (67,5% проти 32,5%); фахівців (64,6% проти 35,4%); професіоналів (61,0% проти 39,0%), натомість чоловіки переважали серед кваліфікованих робітників з інструментом (86,3% проти 13,7%) та робітників з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування (83,8% проти 16,2%) [4-7].

Серед загальної кількості зайнятих осіб кожний шостий працював у промисловості або у торгівлі, сьомий - у сільському господарстві.

У 2015 р. у восьми регіонах країни рівень зайнятості населення віком 15-70 років перевищував середній показник по Україні (м. Київ, Дніпропетровська, Харківська, Рівненська, Миколаївська, Київська, Вінницька, Одеська області). При цьому найвище значення цього показника спостерігалося у м. Києві (62,0%) [7].

Слід також відзначити, що сьогодні, в умовах ринкової економіки, поширюється неформальна зайнятість населення, яка охоплює усі неформальні робочі місця як у неформальному, так і в офіційному (формальному) секторах економіки. Наприклад, у 2015 р. кількість неформально зайнятого населення становила 4,3 млн., або 26,2% від усього зайнятого населення. Для осіб у віці 15-24 роки цей показник становив 36,1%, а у віці 60-70 років - 37,2%. Більш схильними працювати неформально (58,8%) були чоловіки. Неформальні трудові відносини переважали у секторі самостійної зайнятості [7].

Зазначені категорії населення (пенсіонери та молодь) є найбільш вразливішими та соціально незахищеними в сучасних умовах господарювання, що спонукає їх до пошуку неформальних джерел отримання додаткових засобів існування.

У 2015 р. серед неформально зайнятого населення понад дві третини (67,5%) складали особи, які мали професійно-технічну та повну загальну середню освіту, а серед офіційно зайнятого населення переважали особи з вищою освітою (включаючи повну, базову та неповну вищу освіту) (61,8%) [7].

У загальній кількості зайнятого населення найбільша частка неформально зайнятих осіб спостерігалась в Івано-Франківській області (53,8%), а найменша - в м. Києві (13,7%).

Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15-70 років становила у 2012 р. 1,7 млн. осіб, у 2013 р. 1,6 млн. осіб, у 2014 р. 1,8 млн. осіб, у 2015 р. 1,7 млн. осіб, а станом на 1 жовтня 2016 р. 1,6 млн. осіб, з них майже дві третини складали мешканці міських поселень. При цьому рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) у 3,5 рази перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок - у 2,5 рази, чоловіків - у 5,2 рази; у міських поселеннях - у 3,9 рази, сільській місцевості - у 3,1 рази). Найвищий рівень безробіття (за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15-24 роки, а найнижчий - серед осіб віком 50-59 років [4-8].

Станом на 1 листопада 2015 р. в середньому в країні на одне вільне робоче місце претендувало 10 безробітних (на 1 листопада 2014 р. ця кількість становила 8 осіб), серед працівників сільського господарства - 53 особи [7].

Серед основних причин незайнятості безробітного населення (за методологією МОП) у віці 15-70 років слід виділити вивільнення з економічних причин - 27,8% (у 2014 р. - 22,3%), звільнення за власним бажанням, за угодою сторін - 28,9% (у 2014 р. - 31,8%), непрацев - лаштування після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів - 16,4% (у 2014 р. - 16, 7%) [6; 7]. Внаслідок цього ^швидко збільшується безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для усіх охочих працювати. Згідно з даними Державної служби статистики України кількість вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених роботодавцями, на кінець 2015 р. становила лише 25,9 тис., що на чверть (26,6%) менше, ніж на кінець 2014 р., а це збільшило навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) загалом по країні зі 145 осіб на кінець 2014 р. до 189 осіб на кінець 2015 р. Серед регіонів найбільше навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) на кінець 2015 р. спостерігалося у Запорізькій (1 846 осіб) і Луганській (1 400 осіб) областях, а найменше - у м. Києві (43 особи). Це свідчить про територіальні та структурні диспропорції на ринку праці країни щодо невідповідності у територіальному розподілі пропозиції робочої сили та попиту на неї [6; 7].

Серед основних базових макроекономічних вад, що впливають на цю ситуацію і потребують вирішення державою на шляху формування ефективної моделі національного ринку праці, на початку 2017 р. слід назвати [9, с. 5]:

— складну економічну ситуацію, пов'язану з анексією Криму та військовими подіями на сході країни;

— внутрішні міграційні процеси, пов'язані з політичною нестабільністю в країні;

— високий рівень тіньової зайнятості;

— високий рівень економічно неактивного населення працездатного віку;

— низький рівень зайнятості у співвідношенні до всього населення;

— відставання якості робочої сили від потреб сучасної економіки;

— дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили практично за всіма групами професій;

— суттєвий рівень безробіття серед молоді;

— низький рівень підприємницької ініціативи громадян;

— відсутність механізмів співпраці та взаємодії між Державною службою зайнятості та приватними агентствами зайнятості.

Все вищезазначене свідчить про необхідність термінового вирішення цих проблем з боку держави. При цьому слід відзначити, що сучасний механізм державного регулювання наслідків функціонування економіки, пов'язаний з виникненням безробіття, досить складний, органічно має поєднувати ринковий механізм саморегулювання економічних процесів і систему заходів державного сприяння зайнятості. Важливим напрямом активізації державної політики в цій сфері є розроблення програм сприяння зайнятості, основною метою яких є не зростання виробництва, а створення умов для працевлаштування безробітних. Ці програми узагальнюють конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості як окремих категорій населення, передусім маргінальних груп, а саме молоді, жінок, інвалідів, так і специфічних випадків загрози безробіття, зумовлених економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо). У зв'язку з цим пріоритетними напрямами державного регулювання зайнятості населення мають стати:

Бібліографічний список

зайнятість населення державний політика

1. Іванченко А. Формування та розвиток механізмів державного регулювання зайнятості населення в Україні: авто - реф. дис…. канд. наук з держ. упр.: спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / А. Іванченко. - Х.: [б.в.], 2015. - 20 с.

2. Зоідзе Д. Регулювання зайнятості населення: автореф. дис…. канд. екон. наук: спец. 08.09.01 «Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика» / Д. Зоідзе. - Х.: [б.в.], 2004. - 18 с.

3. Вірт Ю. Шляхи і напрямки державного регулювання ринку праці в Україні в умовах економічної кризи / Ю. Вірт, Н. Заярна // Наук. вісн. НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20. - С. 195-198.

4. Економічна активність населення 2012: стат. збірник / Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

5. Економічна активність населення 2013: стат. збірник / Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

6. Економічна активність населення 2014: стат. збірник / Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

7. Економічна активність населення України 2015: стат. збірник / Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

8. Міненко В. Державне регулювання ринку праці та зайнятості населення: теоретичний аспект / В. Міненко // Актуальні проблеми державного управління. - 2009. - №2 (36).

Размещено на Allbest.ru