Еволюція прав людини під впливом процесу глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція прав людини під впливом процесу глобалізації

Дашковська O.P.

доктор юридичних наук

Стаття присвячена актуальній проблемі - дослідженню основних напрямків впливу глобалізації на співвідношення індивідуальних і породжених нею колективних прав. Зазначено, що в кожному соціумі індивідуальні та колективні права повинні не тільки врівноважувати, але й взаємно підтримувати і доповнювати один одного. Колективні права за потребою повинні сприяти реалізації індивідуальних прав, а індивідуальні права - створювати основу і служити орієнтиром щодо відповідності критеріям «людського виміру» для колективних прав.

Ключові слова: глобалізація, покоління прав людини, індивідуальні права людини, колективні права людини.

Статья посвящена актуальной проблеме - исследованию основных направлений влияния глобализации на соотношение индивидуальных и рожденных глобализацией коллективных прав. Отмечено, что в каждом социуме индивидуальные и коллективные права должны не только уравновешивать, но и взаимно поддерживать и дополнять друг друга. Коллективные права по необходимости должны способствовать реализации индивидуальных прав, а индивидуальные права - создавать основу и служить критериями «человеческого измерения» коллективных прав.

Ключевые слова: глобализация, поколения прав человека, индивидуальные права человека, коллективные права человека.

The article is devoted to the actual problem which is the main directions of influence of globalization processes on the ratio of individual and generated by the globalization of collective rights. It is noted that in each society, individual and collective rights should not only balance, but also mutually support and complement each other. Collective rights should, as appropriate, promote the realization of individual rights, and individual rights create the basis and serve as a benchmark for compliance with the criteria of the «human dimension» for collective rights.

Key words: globalization, generation of human rights, individual human rights, collective human rights.

Постановка питання. В умовах глобалізації, коли права індивіда неминуче пов'язуються з правами всього людства, всесвітні виклики зумовили серйозні труднощі в реалізації практично всіх основних прав людини, у зв'язку із чим права людини набули значущість самостійної глобальної проблеми, що посідає специфічну нішу в розширеному каталозі глобальних проблем сучасності [1, с. 51].

Не підлягає сумніву той факт, що глобалізація світових процесів, пропонуючи багато нового в підходах до розуміння сутності прав людини, не змінює їх відправних засад, які визначили «вищу цінність цього явища, підтверджену століттями розвитку» [2, с. 6]. Безперечним є й те, що змінюючи умови життя національного, регіонального та світового співтовариств, глобалізація викликає нагальну необхідність і потребу в зміні деяких підходів до розуміння сутності прав людини, а також переосмислення низки фундаментальних, здавна сформованих і усталених положень юридичної науки.

Стан опрацювання. Права людини становлять значний науковий інтерес і для сучасних дослідників. Так, дослідженню окремих аспектів правового статусу людини в умовах глобалізації приділяли увагу такі вчені, як О. Білорус , В. Костицький, Є. Лук'янова, М. Марченко, О. Осинська, В. Погорілко, П. Рабінович, О. Смірнова, Ю. Тодика, Л. Удовика, І. Яковюк та ін.

Розглядаючи глобалізацію як новий етап на шляху розвитку не тільки суспільства і держави, а й прав людини, всі автори, які досліджують права людини, одностайні в тому, що процес глобалізації як об'єктивний за своєю природою і характером не може не позначитися відповідним чином на правах людини, а отже, на поглядах та ідеях, що є основою цієї теорії.

Метою статті є дослідження, наскільки радикально змінюються права людини, уявлення про них в юридичній науці і практиці, в яких напрямках відбуваються ці зміни під впливом глобалізації. Окрему увагу становить питання: що відбувається в умовах глобалізації з правами людини першого та другого поколінь, «витісняються» вони як індивідуальні за своїм характером права, або «заміщаються» колективними правами, або ж органічно вписуються в них і поєднуються з ними?

Виклад основного матеріалу. Співвідносячи права людини з тими чи іншими суспільно-економічними процесами, спостерігаємо, що «кожен етап розвитку суспільних відносин висував своє покоління прав людини, покликаних подолати нестійкість ситуації і стабілізувати суспільний розвиток» [2, с. 36]. Відповідно, на кожному етапі розвитку суспільства з появою нового покоління прав людини виникала об'єктивна необхідність і природна потреба їх глибокого вивчення, осмислення, а пізніше - переосмислення.

Так було з першим поколінням прав людини, яке виникло в результаті перемоги буржуазних революцій і охоплювало переважно особисті і політичні права людини, зокрема право обирати і бути обраним, право на участь у веденні державних справ, право на свободу слова, думки, совісті і віросповідання, рівність всіх перед законом та ін. Права людини першого покоління традиційно розглядалися як «негативні» по відношенню до держави феномени. Вони формувалися, осмислювався, а пізніше - переосмислювалися не як засіб взаємозв'язку і взаємодії людини і громадянина з державою, а як засіб захисту від свавілля держави. Вони «зобов'язували державу утримуватися від втручання у сферу особистої свободи і створювати умови участі громадяну політичному житті» [3].

На відміну від першого покоління прав людини, що засновані на традиційних ліберальних цінностях захисту прав людини від свавілля держави, повної свободи і незалежності їх від держави, права людини другого покоління формуються на інших постулатах. А саме - на неоліберальних поглядах на державно-правове життя взагалі і на права людини зокрема.

Основна увага в другому поколінні прав людини приділяється не індивідуальним та політичним правам, а соціальним, економічним та культурним, зокрема праву на працю і на вільний розвиток своїх здібностей, праву на відпочинок, праву на соціальне забезпечення, праву на освіту, праву на участь у культурному житті суспільства, на доступ до культурних цінностей та ін.

Друге покоління прав людини, на відміну від першого покоління - «негативних» прав, - називається «позитивними» правами і свободами. При цьому мається на увазі, що соціально-економічні права, на відміну від громадянських і політичних прав, не тільки не протиставляються державі, а навпаки, припускають її активну і різнобічну участь у забезпеченні цих прав і свобод.

Реалізація традиційних ліберальних цінностей, що наповнили формально-юридичний зміст першого покоління прав людини, призвела до усунення держави від впливу на економічні та інші тісно пов'язані з ними відносини, породила «егоїзм і свавілля особистості, призвела до зосередження багатств в руках небагатьох осіб, до зростання знедолених і незаможних» [4, с. 258]. Подібна ситуація викликала нестабільність і напруженість у суспільстві, на яку своєчасно і гнучко відреагували неоліберальні доктрини. У результаті цього була висунута ідея формування соціальної держави, основною метою якої є забезпечення всіх прав і свобод другого покоління і створення необхідних умов для сталого розвитку суспільства. глобалізація індивідуальний колективний право

Поява в другій половині XX століття третього покоління прав людини, які отримали назву колективних, в загальнотеоретичному плані стало результатом осмислення нового етапу їх розвитку, який асоціюється з процесом глобалізації та переосмислення попередніх етапів їх еволюції. До них належать право націй і народу на самовизначення, право на мир, на економічний розвиток, право на безпечне навколишнє середовище та інші. Багато дослідників небезпідставно вважають, що ці права «перебувають лише на початку процесу юридичного визнання їх на національному і міжнародному рівнях як прав, юридична природа яких є «предметом дискусій» [5, с. 378]. Критичний настрій щодо третього покоління прав людини нагадує аналогічне ставлення і ситуацію, що склалися свого часу навколо другого покоління - соціальних і економічних прав. Сьогодні, як і тоді, щодо другого покоління прав людини, висловлюються досить критичні зауваження на адресу колективних прав. Низка сучасних держав не визнає їх як такі і на цій підставі не приєднується до Міжнародного пакту про соціальні, економічні та культурні права, мотивуючи це тим, що колективні права не є суб'єктивними і не підлягають захисту в судовому порядку.

Поява третього покоління прав людини свідчить про усвідомлення як людством у цілому, так і окремими спільнотами солідарних інтересів, нехтування якими може перервати нормальний розвиток людства, народу, соціальної групи. Це відповідь на виклик історичного розвитку, «коли війни приносять незліченні лиха людству, руйнують сталий розвиток міжнародного співтовариства, держав і народів» [2, с. 37].

Констатуючи той факт, що в соціальній сфері існують і діють два елементи - індивід і різні асоціації людей, громадські об'єднання, держава і суспільство в цілому, - відмітимо, що саме суспільство має особистісно-об'єднуючий характер, що неминуче накладає відбиток на соціальні доктрини, які, як правило, віддають перевагу одному з елементів організації і життєдіяльності суспільства - індивідуальним або колективним правам [6, с. 13].

У тих соціальних утвореннях, яким є, наприклад, американське суспільство, де історично перевага віддається індивідуалізму, безсумнівно, індивідуальні права традиційно мали і мають пріоритет перед колективними правами. Тому невипадково США певною мірою ігнорують колективні права людини, вважаючи, що держави не мають зобов'язань щодо забезпечення цих прав, «все більше відчувається діалог про права людини, включаючи право на розвиток, і все менше спостерігається реальне обговорення, спрямоване на забезпечення цих прав» [7, с. 167].

В інших спільнотах, до яких належить Європейський Союз, де індивідуалізм досить органічно поєднується з колективізмом і де «індивідуалізація» особистості, яка виступає у вигляді її відносної автономності, не тільки не суперечить, але і органічно вписується в її соціалізацію, осмислює усвідомлення людиною значення для неї суспільства, сприйняття громадських інтересів, цінностей і норм, -у таких спільнотах, як правило, не виникає проблем щодо співвідношення індивідуальних і колективних прав.

Незважаючи на те, що індивідуальні та колективні права відрізняються за своєю природою і характером, маючи на увазі той факт, що в колективних прав якісно інші властивості, які визначаються цілями і інтересами колективної спільноти, що в них інший носій - суб'єкт, і що колективні права не можна розглядати як суму індивідуальних прав осіб, що входять в ту чи іншу спільність або колектив, - незважаючи на значні відмінності цих прав у будь-якому сучасному цивілізованому суспільстві, вони не тільки не протиставляються один одному, а, навпаки, взаємно поєднуються і доповнюються.

Колективні права не повинні ігнорувати індивідуальні права людини, суперечити їм або обмежувати їх. Якщо колективні права призводять до обмеження прав окремої людини, то це означає, що цілі, які об'єднують таку спільність, є антигуманними і протиправними. Отже, колективні права не можуть не тільки суперечити, а й бути вище індивідуальних прав. Вони повинні перебувати з ними в гармонії і перевірятися ними «на якість» [2, с. 36].

Говорячи про вплив глобалізації на права людини, а також про вплив процесів глобалізації на співвідношення індивідуальних і породжених глобалізацією колективних прав, необхідно відзначити, що в загальній теорії прав людини, що розвивається в епоху глобалізації, в теорії індивідуальних і колективних прав, а також у практиці їх реалізації повинен бути знайдений найбільш оптимальний варіант їх співвідношення, загальний баланс, який є одночасно стабільним і динамічним завдяки розвитку світового та регіонального правопорядків.

У практичному плані в кожному соціумі індивідуальні та колективні права повинні не тільки врівноважувати один одного, а й взаємно підтримувати і доповнювати. Колективні права при цьому за потребою повинні сприяти реалізації індивідуальних прав, а індивідуальні повинні створювати основу і служити своєрідним орієнтиром щодо відповідності критеріям «людського виміру» для колективних прав.

Той факт, що доктрина індивідуальних прав і теорія колективних прав будуються на різних принципах західного лібералізму, а саме що перша виходить із того, що людська особистість є моральною цінністю і що всі люди в моральному і правовому відношенні рівні, а друга виходить із того, що тільки держави є первинними суб'єктами міжнародних відносин і що тільки вони виступають як представники всього суспільства, - даний факт не може і не повинен служити перешкодою на шляху створення гармонійних відносин між індивідуальними і колективними правами, з одного боку, і сприяти їх поглинанню єдиною теорією - з іншого [8, с. 34].

Породивши умови і передумови для виникнення і розвитку колективних прав людини і зробивши помітний вплив на теорію прав людини в цілому, процес глобалізації економічних, соціально-політичних та інших відносин одночасно вніс корективи і спонукав до створення, осмислення і переосмислення її окремих складових частин.

Це стосується необхідності внесення змін у колишні уявлення про механізм забезпечення та захисту прав людини. Якщо класичне розуміння було обмежено бінарними опозиціями, що протиставляють права людини тільки державі і, в той же час, для забезпечення і захисту прав людини, особливо - другого покоління прав, воно незмінно апелювало знову ж до держави, то в умовах, що породжуються глобалізацією, ситуація в значній мірі змінюється [1, с. 14].

Поява в епоху глобалізації нових реальних і потенційних суб'єктів порушення прав людини, з одного боку, та захисту цих прав - з іншого, вимагає не тільки осмислення нової ситуації, що склалася в цій сфері суспільних відносин, а й переосмислення колишнього уявлення про механізм забезпечення та захисту прав людини.

Особливо це стосується таких інноваційних ідей і зовнішньополітичних технологій, які під виглядом захисту прав «пригноблених» націй і народів та затвердження в тій чи іншій країні «справжньої демократії» передбачають порушення загальновизнаних принципів суверенності держав, можливість і допустимість втручання одних державу внутрішні справи інших. Подібне явище, як відомо, вже мало місце в історії - в колоніальний період, коли одні, «цивілізовані», народи під приводом «окультурення» і залучення інших народів до «справжньої» цивілізації втручалися в їх внутрішнє життя і підпорядковували собі інші народи. Поряд із загальною теорією прав людини і механізмом забезпечення і захисту цих прав певного коригування під впливом процесу глобалізації вимагають і інші теоретично і практично важливі положення, що стосуються прав людини.

Висновки

Незважаючи на значну кількість міжнародних інституцій, основоположну роль у забезпеченні прав людини все ж таки відіграє держава. Перед державою постає складне завдання зберегти та посилити свій авторитет як на міжнародному рівні, так і серед власних громадян, і самостійно визначати пріоритетні напрямки правового регулювання суспільних відносин для забезпечення, набуття та використання людиною своїх прав та свобод. Разом із тим не слід забувати, що в сучасному світі існує значна кількість загроз та перешкод для реалізації та захисту прав людини, які потребують окремого дослідження та пошуку шляхів їх подолання.

Список використаних джерел

1. Глухарева Л.И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование) /Л.И. Глухарева. - М. : Издательство «Юристь», 2003. - 304 с.

2. Права человека: итоги века, тенденции, перспективы. / Отв. ред.: Лукашева Е.А.-М.: Норма, 2002. - 448 с.

3. Права человека. Учебникдля вузов. / Отв. Ред. Е.А. Лукашева. - 2-е изд., перераб. - М. : Норма; ИНФРА-М, 2011. - 560 с.

4. Матузов Н.И. Актуальные проблемы теории права / Н.И. Матузов. - Саратов : Изд-во Сарат. гос. академии права, 2004. -512 с.

5. Carpizo J. The Current Tendencies of Human Rights II California Western International Law Journal. - 1993. -№2.- P. 378.

6. Человек, народ, государство в конституционном строе Российской Федерации / Эбзеев Б.С. - М. : Юрид. лит., 2005. - 576 с.

7. Mark St. The Human Right to Development: Between Rhetoric and Reality// Harvard Human Right Journal. -2004. -Vol. 17-P. 167.

8. Freeman M. Are here Collective Human Rights?// Political Studies. - 1995. - Vol. XLIII. - P. 34.

Размещено на Allbest.ru