Третейські суди: альтернативна форма захисту законних прав людини і громадянина

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРЕТЕЙСЬКІ СУДИ: АЛЬТЕРНАТИВНА ФОРМА ЗАХИСТУ ЗАКОННИХ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Андрієвська Л.О., викладач

кафедри цивільно-правових дисциплін

Свєчнікова К.В., студентка юридичного факультету

Анотація

третейський судочинство судовий захист

У статті проаналізована характеристика основних закономірностей та перспектив розвитку національного законодавства про третейське судочинство. Досліджується доцільність функціонування інституту третейського судочинства з точки зору права на доступ до правосуддя та своєчасність судового захисту. У процесі дослідження автори визначають інститут третейського судочинства як альтернативний спосіб вирішення спірних правовідносин, який є ефективним і демократичним.

Ключові слова: правосуддя, цивільний процес, третейській суд, захист, охоронювані права, спір.

Аннотация

В статье проанализирована характеристика основных закономерностей и перспектив развития национального законодательства о третейском судопроизводстве. Исследуется целесообразность функционирования института третейского судопроизводства с точки зрения права на доступ к правосудию и своевременность судебной защиты. В процессе исследования авторы определяют институт третейского судопроизводства как альтернативный способ решения спорных правоотношений, который является эффективным и демократичным.

Ключевые слова: правосудие, гражданский процесс, третейский суд, защита, охраняемые права, спор.

Annotation

The article analyzes the characteristics of the main regularities and prospects of the development of national legislation on arbitration proceedings. The expediency of the functioning of the institute of arbitral proceedings in terms of the right to access to justice and the timeliness of judicial protection is explored. In the course of the research, the authors identify the institute of arbitral proceedings as an alternative way of resolving controversial legal relations, which is effective and democratic.

Key words: justice, civil process, arbitration court, defense, protected rights, dispute.

Постановка проблеми

Важливими передумовами становлення України як демократичної, соціальної, правової та розвинутої європейської країни є забезпечення ефективного захисту прав людини і громадянина в процесі здійснення правосуддя, яке засновано на принципах об'єктивності, законності та справедливості. Саме тому в умовах демократичного реформування основних сфер соціально-політичного життя чільне місце належить функціонуванню інституту третейського суддівства як недержавного, незалежного органу цивільної та господарської юрисдикції, одного із атрибутів сучасної правової держави та громадянського суспільства. Інструментом, здатним сформувати в державі цивілізовані соціальні, економічні та політичні відносини, є досконала правова система, яка забезпечена ефективним судочинством, складовою частиною якого є третейські суди.

Роль альтернативних методів вирішення спорів суттєво зросла за останні роки в умовах інтернаціоналізації правовідносин. У першу чергу це стосується саме третейського судочинства, як способу створення ефективної системи вільного та самостійного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб. У зв'язку із цим дослідження третейського судочинства як особливої, альтернативної процесуальної форми захисту прав людини і громадянина набуває ще більшої актуальності, особливо враховуючи поширену світову практику включення до договорів з іноземними контрагентами арбітражних застережень [4].

Стан опрацювання

Багато науковців приділяли велику увагу питанню щодо третейського судочинства, серед яких особливо слід відзначити праці Козирєва В.П., Короєда С.О., Рабенко С.Л., Вінаградової О.О., Носиревої О.І., Попова М.О., Притики Ю.Д., Скворцова О.Ю., Тарасова В.Н. Дослідження розвитку третейського судочинства в Україні дає можливість глибоко усвідомити його сутність і принципи побудови.

Але наявність великої кількості наукових досліджень визначеної проблеми не знижують необхідності подальшого наукового пошуку її вирішення.

Метою даної роботи є аналіз наукових праць, законодавства України про третейські суди, спірних і проблемних аспектів діяльності постійно діючих третейських судів в Україні, а також подальші перспективи розвитку та удосконалення тієї частини законодавства, що стосується третейського судочинства.

Виклад основного матеріалу

Інститут третейського судочинства, як і інші альтернативні способи вирішення спірних відносин, є ефективним і демократичним, оскільки дає змогу учасникам уникнути недоліків, що характерні державним судам. Разом із тим, внаслідок недосконалості національного законодавства, недостатнього правового регулювання не лише не дає позитивних результатів, але викликає значні ускладнення і проблеми. Тому аналіз наукових праць і національного законодавства надає нам можливість зробити певні висновки та пропозиції щодо вдосконалення цього правового інституту.

Закон України «Про третейські суди» визначає основне завданням третейського суду - захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Також у цьому Законі, а саме в статті 4 визначається вичерпний перелік основоположних засад організації і діяльності третейського суду, а саме до них відноситься: законність; незалежність третейських суддів та підкорення їх тільки законові; рівність всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; змагальність сторін, свобода в наданні ними третейському суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості; обов'язковість для сторін рішень третейського суду; добровільність утворення третейського суду; добровільна згода третейських суддів на їхнє призначення чи обрання в конкретній справі; арбітрування; самоврядування третейських суддів; всебічність, повнота та об'єктивність вирішення спорів; сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду.

Також Закон визначає підсудність третейських судів. Дані суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, але існують винятки, тобто ряд справ, які зазначені в статті 6, які не можуть розглядатися такими судами, а підвідомчі тільки державним. До них ми відносимо: справи в спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; справи в спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; справи, пов'язані з державною таємницею; справи в спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); справи про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справи, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; справах у спорах, що виникають із трудових відносин; справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; інші справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справах, коли хоча б одна зі сторін спору є нерезидентом України; справи, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; справах у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Не дивлячись на це, все одно будь-яка держава об'єктивно зацікавлена в розвитку третейського судочинства. Це детермінується багаточисельними перевагами третейських судів перед державними судами. Однією з переваг розгляду справ саме в третейських судах, на нашу думку, є те, що вони є незалежними з боку держави, тобто внутрішня структура самоврядування, але разом із тим вони діють тільки на основі закону та відповідно до Конституції України та європейських стандартів. Це дає змогу вирішити спір більш ефективними і демократичними засобами, оскільки дає змогу учасникам уникнути недоліків, що характерні державним судам.

Серед загальновизнаних переваг розвинутої системи третейського судочинства не останнє місце займає й той факт, що значним чином знижується навантаження на державні суди, а також за рахунок меншого формалізму в процедурах розгляду спорів прискорюється процес їх вирішення, що надзвичайно важливо в підприємницькій діяльності як всередині держави, так і за її межами.

Діяльність третейських судів безпосередньо пов'язана з нормативно-правовим регулюванням, а саме законодавчим актам, які покликані на регулювання діяльності таких судів. Внаслідок недосконалості національного законодавства, особливо щодо розгляду спорів всередині держави, не лише не дає позитивних результатів, але викликає значні ускладнення і проблеми.

До числа недоліків третейських судів перш за все відносяться питання про їх створення. Чи зобов'язаний постійно діяти третейський суд мати організаційно-правову форму юридичної особи? Організаційно-правову форму юридичної особи мають тільки організації - засновники третейських судів. Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про третейські суди» постійно діючий третейський суд утворюється та діє при зареєстрованих згідно із чинним законодавством організаціях, та наводиться їх перелік. Таким чином, правове становище третейського суду обмежується словами «діє при...», що породжує багато питань теоретичного і практичного значення. Наприклад, третейський суд - це що: самостійна особа, орган організації засновника, якась установа, просто група фізичних осіб - третейських суддів або щось інше? У законі відповіді немає. Більше того, з практичної точки зору під час здійснення третейського судочинства виникають питання: а чи підлягає оподаткуванню третейський збір, чи можливе правонаступництво відносно третейського суду, чи можливо ліквідувати третейський суд? Безумовно, що перелік цих питань можна продовжити. На погляд авторів, можливою альтернативою існуючому невизначеному становищу постійно діючого третейського суду може бути надання йому статусу юридичної особи у формі приватної установи. Тим паче, що відносно цього питання передбачаються на законодавчому рівні внесення змін до Цивільного і Господарського кодексів України [2].

На даний час у Цивільному кодексі України, а саме в ст. 16 закріплене право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Господарським кодексом України в ст. 5 серед конституційних основ правопорядку у сфері господарювання передбачається забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству. Зміст наведених статей не відображає бачення законодавця щодо визначення поняття «суд» і його розуміння лише як державного суду або його тлумачення в широкому розумінні, яке включає і третейський суд. На відміну від ст. 11 Цивільного Кодексу Російської Федерації, де зазначається, що захист порушених або оспорюваних цивільних прав здійснює у відповідності до підвідомчості справ, встановленої процесуальним законодавством, суд, арбітражний суд або третейський суд. Таким чином, у даній статті визначаються дві основні форми захисту прав: державними і третейськими судами. Аналогічна за змістом ст. 6 Цивільного Кодексу Української PCP «Захист цивільних прав», яка визначала, що захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом. Тобто наведене положення Цивільного Кодексу Української PCP свідчить про віднесення законодавцем третейського розгляду до позасудової форми захисту прав [4].

За допомогою позасудової форми захисту прав вирішуються питання з відновлення порушених прав суб'єктів господарювання правочинними органами в спеціальному порядку. До правочинних органів можна віднести органи державної влади (наприклад Антимонопольний комітет, державні адміністрації), органи місцевого самоврядування, третейські суди та міжнародний комерційний арбітраж.

Конституція України в ч. 5 ст. 55 передбачає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Наведене положення Конституції України не визначає виключного переліку всіх можливих і допустимих форм захисту прав, а навпаки, залишає на розсуд заінтересованих осіб можливість звернутися за захистом прав до державного суду у відповідності до його компетенції, встановленої законом, або обрати альтернативну форму захисту своїх прав шляхом звернення до третейського суду, і вказує на те, що дані форми не повинні суперечити закону.

Тобто ми бачимо, що Конституція України не виключає можливості обрання альтернативної форми захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, до якої і відноситься третейський суд. Тому вважаємо за потрібне внести зміни до Цивільного і Господарського кодексу України шляхом доповнення відповідних статей нормами, які чітко вказуються на таку альтернативну форму захисту прав, як третейські суди.

Згідно зі ст. З Закону України «Про судоустрій і статус суддів» третейські суди не віднесені до судової системи України. Таким чином, звернення до третейського суду не є для суб'єктів господарювання реалізацією їх права на судовий захист. У той же час ст. З Закону України «Про третейські суди» визначає завданням третейського суду захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у преамбулі зазначає, що виходить із визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку.

Висновки

Таким чином, внутрішні третейські суди та міжнародний комерційний арбітраж входять до юрисдикційної системи держави, оскільки наведені вище норми уповноважують такі установи на вирішення спорів шляхом застосування особливої третейської процедури розгляду спорів, а тому також вважаємо за потрібне доповнити норми відповідними приписами, які розширюють список судової системи України, доповнюючи її третейськими судами.

На нашу думку, третейські суди є вдалою альтернативною формою захисту своїх законних прав та інтересів. Розглядаючи справи, які входять у межі компетенції розгляду справ третейськими судами, зменшується навантаження на державні суди, які зараз, на жаль, не встигають розглянути справи вчасно через велику завантаженість і брак кадрів. Також хочемо акцентувати ще раз увагу на той факт, що дані суди є недержавним органом, тобто зменшується вплив держави на діяльність суддів третейського суду, при цьому їх діяльність чітко відповідає і не порушує норми чинного законодавства. Третейські суди, на нашу думку, слугують для нас зараз рятувальним кругом, який на собі витягує велику кількість спорів та полегшує роботу державних судів.

Список використаних джерел

1. Про третейські суди: Закон України від 11 травня 2004 р. № 1701-ІУ// Відомості Верховної Ради України.2004. № 35. Ст. 412.

2. Козирєва В.П. Законодавство України про третейські суди: основні закономірності та перспективи розвитку [Електронний ресурс] / В.П. Козирєва, А. П. Гаврилішин II Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. 2016. №1. С. 134.

3. Короєд С.О. Третейське судочинство: питання трансформації у досудову форму захисту прав [Електронний ресурс] / С.О. Короєд II Судова апеляція. 2014. №2, С. 63.

4. Рабенко С.Л. Третейське судочинство як альтернативна юрисдикційна форма захисту прав суб'єктів господарювання / С.Л. Ра- бенко II Часопис Київського університету права. 2012. № 2. С. 362. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/ ШРМ/СЬкир_2012_2_88.

5. Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24.02.1994 р. № 4002-ХІІII Відомості Верховної Ради України. 1994. № 25. С. 198.

Размещено на Allbest.ru