Злочини проти людства російсько-радянського комуністичного режиму (30-40-ві рр. ХХ ст.) та їх вплив на сучасну політику путінської Росії

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94:323.281(470+571) «193/194»

Злочини проти людства російсько-радянського комуністичного режиму (30-40-ві рр. ХХ ст.) та їх вплив на сучасну політику путінської Росії

Ю. Терешко

Анотація

У статті розкриваються основні злочини проти людства російського радянського тоталітарного комуністичного режиму в 1930-64 рр. ХХ ст. А також спадковість і вплив цих злочинів на неоімперську політику терору путінської Росії. Стаття покликана проаналізувати природу тотального терору російського Кремля проти України і української нації, націй СРСР, а також націй країн Ценрально - Східної Європи в зазначений період.

Ключові слова: російський радянський комуністичний режим, злочини проти людства, тоталітарний режим, сталінізм, політика терору, Друга світова війна, неоімперська політика, путінська Росія, імперський синдром.

Key words: Russian Soviet communist regime, crimes against humanity, totalitarian regime, Stalinism, the policy of terror, the Second World War, neoimperial policy, Russia in time of Putin, imperial syndrome.

комуністичний режим злочин людство

Минула 70-та річниця закінчення Другої світової війни , яку розв'язали два тоталітарні режими : націонал-соціалістична Германія і комуністична російсько-радянська імперія...

Жертвами війни стали десятки мільйонів європейців, більшість з яких вірили, або робили вигляд , що вірять у «світле комуністичне» чи «націонал-соціалістичне» майбутнє.

Найбільші непоправні втрати понесла Україна і українська нація, яка стала головним театром військових дій після 22 червня 1945 року. Близько 15-ти мільйонів українців стали жертвами найбільш людиноненависницьких тоталітарних режимів у 40-ві рр. ХХ століття.

Проте і сьогодні кдбістське керівництво Росії в особі Путіна продовжує переконувати зазомбоване масове пострадянське суспільство, що СССР виграв би війну з Германією і без допомоги України і її нації. Лише за останні 25 років російські неоімперіалісти, керуючись принципом розділяй і володарюй, зуміли розв'язати велику кількість військових конфліктів на пострадянському просторі за участю проросійських ренегатів і сепаратистів-терористів. Так з' явились терористичні квазідержавні утворення ПМР на території Молдови, Абхазія та Південна Осетія у Грузії, окупований Нагорний Карабах в Азербайджані. За наслідками Другої світової війни Росія продовжує тимчасово окуповувати частину Германії-Східну Прусію (провінцію і м. Кьонігсберг), фінську Карелію, Східну Естонію, українськю Кубань, китайську Маньжурію, японські Курильські о-ви і о. Сахалін, фактично окупувала Таджикістан.

Проте імперська параноя російських кдбістів при владі і бажання Путіна «вляпатись» в історію як « собиратель земель русских» прзвели до окупації українського Криму « мирними зеленими чоловічками », проведення в рамках « православного русского мира» маразматичної політики створення міфічної «новоросії» та відкритої гібридної війни з Україною на східних її кордонах , створення псевдодержав-терористів ЛНР-ДНР т.з. «Лугандонії»... Невиліковні психічні розлади свідомості російських православних кдебістів-неосталіністів та неоімперська шизофренія спонукали Кремль і російський парламент під виглядом війни з ІДІЛ санкціонувати масовані бомбардування житлових кварталів цивільного населення Сирії, що фактично призвело до початку Третьої світової гібридної війни. Як закономірний наслідок і відповідь ісламістів - підірваний французький Аеробус А - 321 російської авіакомпанії “Когалымавиа”, численні терористичні акти в Україні, Росії , Франції, Туреччині, Іраку, Ізраїлі та ін..

Все це і набагато більше результат невиліковної хвороби московської держави з моноло-татарською історією і ментальністю та її зазомбованого населення . Назва цієї хвороби - людиноненависницький імперський шовінізм, що бере початок ще з часів «оприччини» Івана Грозного (васала і правонаступника Золотої орди), котрий вкрав і привласнив головний символ Візантійської імперії (двоголовий орел) в рамках першої міфологізованої теорії «русского мира», відомою під назвою «Третий Рим».

Тому закономірно, що Йосиф Сталін (Джугашвіллі) продовжив імперську великоросійську політику Івана IV - Петра І , спрямовану на тотальне поневолення і примусову русифікацію , а в разі супротиву повного знищення всіх інших народів найбільшої у світі за територією імперії. За образом і подобою опричників в СССР було створено орган постійного терору - таємну політичну поліцію (ЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ - прим. автора), головним завданням якої з особливим садизмом знищувати будь-яке вільнодумство, прагнення до незалежності , знищувати справжніх і уявних « ворогів народу», наводити тваринний страх на цивільне населення, що перетворилось на покірну біомасу в руках комуністичної номенклатури. Близько 40.000.000 українців стали жертвами політики комуністичного терору у період з 1917 по 1956 рр. Це була найстрашніша трагедія для української нації, яка прагнула незалежності , свободи , поваги і власної демократичної європейської держави.

1937 рік вважається символом сталінського терору, коли в СРСР почалися масові репресії. Як з'ясували німецькі вчені, більшість жертв були з простого народу, а в Україні - переважно заможні і не дуже хлібороби. Тобто дві третини мешканців села. Про сталінський терор 1937 року написано достатньо книжок, щоб заповнити бібліотеку. І все ж таки білі плями залишаються.

Що спричинило наказ наркома внутрішніх справ Єжова № 00447, що дав старт масовому терору? Як його виконували в радянській провінції'? Яку роль відігравали місцеві органи НКВС?Ці питання досліджували вчені з Німецького історичного інституту (Москва), Рурського університету (Бохум) разом зі своїми колегами в Росії та Україні.

Історична довідка: 400 тисяч розстріляних.

31 липня 1937 року Політбюро ЦК КПРС затвердило наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР Миколи Єжова № 00447. Цей наказ передбачав переслідування колишніх куркулів, злочинців, членів релігійних громад, колишніх членів політичних партій, противників більшовиків під час громадянської війни, козаків та інших, кого тоді називали "антирадянськими елементами".

Наказ дав старт кампанії терору, що тривала від серпня 1937 до листопада 1938 року. В обхід юстиції вироки ухвалювали так звані "трійки" у складі місцевого партійного керівника, представника НКВС та прокурора.

За сучасними оцінками, жертвами терору стали 800 тисяч осіб. Приблизно половина з них була розстріляна, інша половина отримала довгі терміни ув'язнення. Чимало з ув'язнених пізніше загинули в таборах.

"Це було криваве соціалістичне змагання місцевих чекістів, хто швидше свій ліміт використає, - каже Кокін. - Багато що залежало від місцевих керівників. Особливо німецьких дослідників вразило, наскільки сплановано велося знищення людей. "Це було бюрократично організоване явище, яке треба назвати масовим убивством", - каже Бернд Бонвеч.

- "Ми не знали, що терор насправді був спрямований проти звичайних людей, - додає Марк Юнґе. - Це було справжнім відкриттям, як терор став "Великим". Терор проти радянських еліт був жахливим явищем, але насправді страждали прості селяни чи дрібні злочинці" [4] .

- "Історична Правда": у 2007 році Служба безпеки України заявила, що кампанія з розкуркулення, спрямована на ліквідацію найзаможніших селян, на практиці вилилася у репресії проти "середняків", які складали дві третини українського селянства.

- За словами речниці СБУ Марини Остапенко, "від дій комуністичної влади СРСР, спрямованої на так зване розкуркулення, постраждало 500 тисяч осіб.

- У статті «Сталинские палачи-рекордсмены» російського інтернет видання «Толкователь» стверджується: “Сталинисты и советские патриоты незаслуженно умалчивают о ещё одном типе «стахановцев» - палачах НКВД. Среди них есть настоящие рекордсмены: генерал Василий Блохин лично расстрелял 20 тыс. человек, Пётр Магго - 10 тыс. Большинство из палачей умерли своей смертью, похоронены с почестями и до сих пор чтимы силовиками.

- Говоря о сталинских репрессиях, чаще всего упоминают только ГУЛАГ. Однако он был лишь частью репрессивной машины. Сотни тысяч людей до ГУЛАГа не доживали, заканчивая свой путь в расстрельных комнатах или полигонах. НКВД (позднее МГБ) отладили систему расстрелов, работавшую как машина.

- Масштаб этой системы поражает. Так, на пике репрессий, в 1937 году было расстреляно 353.074 человека - т.е. почти по 1 тыс. в день. В 1938 году - 328.618. Далее число расстрелов резко уменьшилось (1939 год - 2552, 1940 - 1649, 1950 - 1609; примерно на таком уровне до смерти Сталина было ежегодное число людей, приговорённый к ВМН). Тем не менее, у расстрельных дел мастеров и в эти годы работы хватало - то надо было казнить десятки тысяч польских офицеров (Катынь, Калинин), то дезертиров во время ВОВ” [9].

Цілі народи, які викликали у радянського фюрера підозру підлягали депортації і знищенню. Крім української нації до таких «ворогів» комуністичного режиму потрапили татари, чеченці, литовці, латиші, естонці, євреї, цигани та багато інших, які втратили все, часто навіть життя.

Керівники ВКП (б) СССР Сталін-Троцький виношували плани здійснити світову пролетарську (комуністичну) революцію під лозунгом: «Пролетарии всех стран соединяйтесь!». Це стало можливим лише з початком Другої світової війни 1 вересня 1939 року ( а не 22 червня 1945 року як стверджував проросійський екс-депутат від КПУ-ПР О. Царьов - прим. автора) . Саме тоді був підписаний план Молотова - Рібентроппа про розподіл Європи між двома імперіями з тоталітарними режимами. На початку вересня 1939 р. Совєтський Союз за наказом з Кремля окупував Західну Україну, Бесарабію, Західну Білорусь мотивуючи це прагненням воз'єднати братні слов'янські народи, звільнивши їх від польського фашизму. Окупація Латвії, Литви, Естонії, катастрофічна для Червоної армії зимова війна з Фінляндією пояснювалась комуністичними пропагандистами також необхідністю боротьби з міфічними фашистами і ворогами-експлуататорами пролетаріату та всіх трудящих..

Жорстокий тоталітарний режим перетворював радянських солдат на безжальних чудовиськ, які чинили масові військові злочини проти цивільного населення у всіх окупованих Червоною армією країнах Центрально-Східної Європи. Найбільшим садизмом і жорстокістю відзначались червоноармійці на окупованих територіях Східної Германії ( Прусії ) ґвалтуючи і вбиваючи мирне населення. Все це виправдовувалось російсько-рададянською сталінською пропагандою про справедливу помсту “ фашистським окупантам”. У 2011 році в Германії вийшов російсько-німецько-український завідомо збитковий кінофільм режисерів Ахіма фон Борріса Эдуарда Резніка: «4 дня в мае» про військові злочини офіцерів Червоної армії проти німецьких дітей-підлітків [1] . Сюжет фільму ґрунтувався на реальних історичних подіях, що мали місце в окупованій СССР Східній Німеччині і на основі публіцистичної статті російського журналіста Дмитрия Фоста "Русская былина"[10]. Практично одразу фільм був заборонений у Росії у відповідь на істерію псевдоветеранів “Великої вітчизняної війни” (ВВВ) і православних активістів.

У 2011 році в Німеччині вийшла перша книга, присвячена сексуальному насильству червоноармійців в окупованому Берліні. Авторка книги 80-літня Габріела Кепп, порушуючи багатовікове табу на публікацію злочинів, які чинили бійці армії-визволительки, не побоялась написати на палітурці книги спогадів “Чому у мене не було сексу” своє справжнє ім'я. І сьогодні вона бачить у снах всі ці жахіття. Епідемія масових насильств поширилась настільки, що Ватикан дозволив, вперше за свою історію, аборти зґвалтованим дівчатам-підліткам і жінкам. Раніше цій темі була присвячена лише одна книга “Жінка в Берліні”, автор якої залишилась невідомою. Габріела Кепп підкреслила, що що вона зобов'язана розповісти про звірства “героїв” Червоної армії від імені усіх жертв, оскільки “крім неї це вже зробити нікому”. У 1945 році дівчині було 15 років. За даними компетентних експертів-дослідників вік жертв насильства становив від 9 до понад 90 років, кожна з яких була згвалтована до 12 разів. У 1945 році у Берліні знаходилось до 5.000.000 радянських солдат і офіцерів. Фройлен Кепп була зґвалтована російськими солдатами чотири рази лише за один день... Закономірно, що кадебістська російська влада продовжує заперечувати факти масових насильств, вчинених російськими радянськими військовослужбовцями проти німецьких дівчат і жінок [10].

Авторитетний американський історик, професор англійської середньовічної літератури в Скрентонському університеті Остін Епп (Austin J. App, 1902 - 1984) в квітні 1946 року опублікував свою роботу “Гвалтування жінок у завойованій Європі” (Ravishing the Women of Conquered Europe).

Автор стверджував , що одним з найбільших злочинів проти людства російського радянського комунізму були масові гвалтування підлітків і жінок окупованої Європи після перемоги сталінського комуністичного режиму у 1945 році. З наближенням Червоної армії до Берліну місто перетворювалось у столицю без чоловіків. З цивільного населення 2 700 000 чоловік , близько 2 000 000 були діти і жінки. Страх перед насильством і загрозами зґвалтувань поширився по місту як чума. Жінки шукали інформацію про швидкий спосіб самогубства. На отруту був шалений попит. Радянські солдати увірвались благодійний пологовий будинок і сиротинець Хаус Делем і в особливо жорстокій формі масово ґвалтували вагітних і тих, хто тільки народили дітей. Точна кількість зґвалтованих і замордованих російско-радянськими садистами німецьких дівчат і жінок ніколи не буде встановлена. Але, за оцінками деяки лікарів , в одному лише Берліні понад сто тисяч дівчат і жінок у віці від 10 до 70 і більше років.

24 березня 1945 року наш “благородний радянський союзник з Росії” увійшов у Данциг. 50-літня данцигська вчителька повідомила, що її 15-літню племінницю російські військові згвалтували сім разів, а інша племінниця, 22 роки, була згвалтована 15 разів. Радянський офіцер наказав усім жінкам і дітям шукати прихистку у головній кафедральній кірхі (соборі) міста. Коли вони зібрались, туди зайшли російські більшовицькі виродки і під звуки органа і церковних дзвонів всю ніч массово і багатократно гвалтували дітей та жінок , влаштувавши сатанинський шабаш. Католицький пастор у Данцигу зізнався: “Вони (російські радянські червоноармійці - прим. автора) масово ґвалтували 8-літніх дівчаток і підлітків, з особливою жорстокістю вбивали дітей, які намагались захистити своїх матерів” [11].

Тим самим сьогодні займаються російські військові рашистської армії у Чечні, Приднєстров'ї, Нагорному Карабасі, Абхазії і Грузії, ЛНР-ДНР “Лугандонії”, незабаром у Сирії... В одній лише Чеченській Республіці рашисти замордували, зґвалтували і позбавили всього майна понад 200 000 мирних чеченців, росіян, українців та ін!!!

Рабичев Леонид Николаевич - з грудня 1942 року лейтенант, командир взводу 100-ї окремої армійської роти ВНОС при управліні 31-ї армії. Брав участь у боях у східній Прусії (Гольдап, Кьонігсберг), Сілезії (Данциг, Льовенберг, Бунцлау, Хайльсберг та ін.) дійшов до Праги, про що написав мемуари: Рабичев Леонид. Война всё спишет. Воспоминания офицера-связиста 31 армии. 1941-1945. -- М: Центрполиграф, 2010. -- 254 с. У своїй відеосповіді радянський офіцер відверто заявив про масові зґвалтування, мордування і вбивства, які мали місце у невеликому місті східної Прусії Хайленбайлі. Безчинства почались після того, коли радянський комендант наказав зігнати усіх дітей і жінок у головну кірху міста. Російські радянські військові спочатку з особливим садизмом звалтували усіх дітей і жінок, а пізніше з особливою жорстокістю вбили усіх жертв і свідків їх злочинів (Детальніше див. на www.youtube.com/watch?v=6DuWH2p-uuw - прим. автора) [7] .

Британський архієпископ Бернард Гріффін (Bernard Griffin, ) відвідавши окуповані Радянською армією райони Східної Німеччини, Австрії заявив: “В одному лише Відні російські червоноармійці зґвалтували приблизно 100 000 !!! жінок і дівчат багаторазово, включно з 9-літніми дітьми і жінок дуже похилого віку!..” Через день після окупації радянськими військами Нейссе (Neisse), Сілезія, було багаторазово зґвалтовано 182 католицькі монахині. В єпархії Катовіце було 66 вагітних, раніше зґвалтованих, монахинь.

У журналі “Північна Америка” ( Nord Amerika) від 1 листопада 1945 р. священник зробив зізнання, що йому відомі німецькі села в яких все жіноче населення упродовж кількох тижнів масово ґвалтувалось радянськими військовими. Сільвестер Міхельфельдер (Sylvester Michelfelder), лютеранский пастор, писав в журналі "Крисчен Сенчери" (Christian Century): "Натовп безкарних садистів в радянській, а деколи в американській формі грабують потяги. Дітей і жінок ґвалтують на очах у всіх". 27 квітня 1945 р. “Радіо Ватикан” заявило, що з радянської окупаційної зони доносяться благання про допомогу від жертв військових садистів, прибульців з “російського комуністичного раю”. Радянські солдати гвалтували всіх дівчаток і жінок від 8-ми років і більше, а якщо за це німці вбивали насильника у військовій формі, то за це масово знищували цивільне населення, повідомляв американський журнал “Тайм” (Time) від 11 червня 1945 року [11].

Проте російська комуністична влада в умовах «ворожого» оточення найбільше серед усіх європейських держав боялась і тероризувала власну армію, знищивши за доносами і «щирими зізнаннями» напередодні війни з Німеччиною більшість червоних командирів і генералів. Ненависть до власної армії поєднувалась з параноєю. СССР була єдиною країною у Європі, яка відмовилась підписувати в рамках міжнародної організації Червоного Хреста угоду про гуманне ставлення до військовополонених, що призвело до мільйонів померлих від голоду і хвороб полонених червоноармійців. Садист Сталін свого часу заявив: ”У нас нету военнопленных! У нас есть предатели Родины!” . І тим самим підписав смертний вирок власному сину і мільйонам інших синів, батьків, братів !..

Наприкінці Великої Вітчизняної війни з фашистського полону були звільнені 1,8 млн радянських військовослужбовців. 344 тисячі з них були згодом засуджені на батьківщині. Про це повідомив начальник управління Міноборони РФ з увічнення пам'яті загиблих під час захисту Вітчизни генерал-майор Алєксандр Кіріллін, інформує "Інтерфакс".

Він уточнив, що всі 1,8 млн. звільнених із полону військовослужбовців були "направлені в спеціальні фільтраційні табори НКВС", де перевірялася ступінь їхньої провини і визначалося, чи була здача в полон добровільною і чи не було співпраці з німцями. Саме в цих таборах були визнані винними і отримали термін більше 344 тисяч колишніх військовополонених.

Всього ж, за словами Кірілліна, в перші роки війни потрапили в полон понад 4 млн. радянських солдатів і офіцерів. Більше 5 млн. радянських військовослужбовців, згідно з документами, пропали без вісті. З них приблизно 85% - це ті, хто потрапив у полон, зазначив генерал-майор.

Також Кіріллін повідомив, що "за різними оцінками, від 800 тисяч до 1 млн. наших співгромадян служили у Вермахті". За його словами, в основному це були допоміжні і господарські частини [2].

Російські історики-славісти Мурашко Г. П. , Носкова А. Ф. у статті «Советское присутствие в Восточной Европе. 1944-1948 гг.: некоторые политические аспекты (По новым материалам архивов России)» стверджують, що радянське керівництво бачило сенс військово-політичної присутності у Східній Європі не в насадженні класичного окупаційного режиму і негайної совєтизації за допомогою військової сили, головне завдання зводилось до забезпечення участі політичних сил, орієнтованих на СССР [7, c. 81].

Однак факт залишається фактом, що мільйони українців були мобілізовані до Червоної армії і воювали проти німецьких війск. Український історик Олег Гринів у статті “Українці у роки Другої світової війни” вважає, що частина цих наших земляків могла бути переконана, що вона воює за інтереси рідного українського народу. У воєнний час розповсюджувались різні чутки про ту волю, яку дасть "великий" Сталін після війни. А чого добились українці? Лише місця в ООН і приєднання Закарпатської України. Україна втратила, як тепер знаємо, за роки війни 2,5 мільйона військових і 5,5 мільйона цивільних осіб. Таких втрат не зазнав жоден народ, якого охопила війна. Наші втрати в людях на 1,5 млн. осіб більші, ніж втрати Німеччини, і десь на 2-3 млн. людей перевищують втрати Росії.

Як не було би тяжко нашим землякам-червоноармійцям, вони мусять зрозуміти, що аж ніяк не боролись за інтереси українського народу, а тільки за інтереси "імперії зла", в якій панівне становище завжди займав російський народ. Отже, такі ветерани в часи війни були жертвами тоталітарного режиму. Вони не визволяли рідної землі, а тільки допомагали одному окупантові (московським більшовикам) вигнати іншого окупанта (гітлерівців). Після цього "визволення", як вже згадувалось, в Україні знову був штучно організований голод, а в західноукраїнських землях ще 7-8 років тривала національно-визвольна боротьба. Наприкінці 50-х років розпочалась жорстока русифікація України, себто більшовицька яничаризація українців, яким Москва видавала смертний вирок.

Найродючіші чорноземи були знищені, затоплені штучними морями, що з часом перетворились у болото. Злочинна діяльність Москви та її київських сатрапів призвела до найтяжчого злочину в мирний час -- аварії на Чорнобильській АЕС. Таким було "визволення", за яке воювали українці в лавах червоних війск. Ми не маємо права зневажати їх, та не маємо підстав вважати їх національними героями. Вони -- жертви найбільшого ворога України [5].

Джерела та література

1. Боррис Ахим фон. Четыре дня в мае. Кинофильм [Електронний ресурс]. - Режим доступу:їїр://т. wikipedia.org/ шікі/4_дня_в_мае

2. Волкогонов Д. А. Семь вождей . В 2-х кн. -- М.: Новости, 1998.-- Кн. - 1. -- 480 с.

3. В СРСР були засуджені близько 350 тисяч військовослужбовців, які побували в полоні. Українська правда.-07.02.2011.

[Електронний ресурс]. - Режим доступу http://www.istpravda.com.Ua/short/2011/02/7/22248/.

4. Гончаренко Р. 1937-ий. Кампанія з розкуркулення: так добивали українське селянство . 03.02.2011 ., Deutsche Welle. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http://www.istpravda.com.ua/digest/2011/02/3/21436/view_print/

5. Гринів О. Українці у роки Другої світової війни.- Київ: Український інститут національної пам'яті, 2007.- 12 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :ttp://chtyvo.org.ua/authors/Hryniv/Ukraintsi_v_roky_Druhoi_svitovoi_viiny/.

6. Кепп Габріела. Чому у мене не було сексу. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ru.tsn.ua/svit/v-germanii-vyshla-kniga-o- zverstvah-sovetskih-soldat-kotorye-nasilovali-detey.html.

7. Мурашко Г.П. , Носкова А.Ф. Советское присутствие в Восточной Европе . 1944-1948 гг.: некоторые политические аспекты / / Авторитарные режимы в ценральной и Восточной Европе ( 1917-1990-е годы). Центрально-европейские исследования. Выпуск 1.- М: Институт славяноведения РАН, 1999. -С.80-94.

8. Рабичев Леонид. Война всё спишет. Воспоминания офицера-связиста 31 армии. 1941-1945. -- М: Центрполиграф, 2010. -- 254 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.e-reading.club/book.php?book=1010020 ; [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.youtube.com/watch?v=6DuWH2p-uuw.

9. Сталинские палачи-рекордсмены // Толкователь .-07.02.2013. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Толкователь . http://ttolk.ru/ ?p=15741.

10. Фост Д. И. "Русская былина" // Вокруг света.- № 5 (2788).- май.- 2006 . [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://archive.is/ 20130127200628/www.istrodina.com/rodina_articul.php3?id=1884&n=98.

11. 11.Austin J. App. Ravishing the Women of Conquered Europe. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://maxpark.com/ community/2039/content/1967034.

Размещено на Allbest.ru