Територія як ключова ознака держави та її характеристики

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.2

ТЕРИТОРІЯ ЯК КЛЮЧОВА ОЗНАКА ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ

В.М. Шкабаро,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри права

Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля

В.М. ЯЩЕНКО,

магістрант спеціальності «Правознавство»

Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля

Статтю присвячено теоретичному дослідженню важливості території для існування держави, визначенню принципу територіальної цілісності в законодавстві. Визначено різновиди територій.

Ключові слова: територія держави, фактична територія, юрисдикційна територія, сухопутна територія, водна територія, повітряна територія.

Одержано 14.09.2015.

Статья посвящена теоретическому исследованию важности территории для существования государства, определению принципа территориальной целостности в законодательстве. Определены виды территорий.

Ключевые слова: территория государства, фактическая территория, юрисдикционная территория, сухопутная территория, водная территория, воздушная территория.

This article is devoted to the theoretical study of the importance of territory for the existence of the state, the territorial integrity of the legislation. Defined types of areas.

Key words: territory of the state, the actual territory jurisdictional area, land area, water area, air area.

Постановка проблеми. Будь-яка держава існувати без території не може. Територія є обов'язковою і невід'ємною ознакою держави, постійним та безумовним атрибутом державності. Територія є матеріальною базою існування держави та визначає простір, на який поширюється її суверенітет і влада.

Стаття 2 Конституції України проголошує, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а її територія в межах існуючого кордону є цілісною й недоторканною [1]. Цілісність та недоторканність території Української держави не припускає самовизначення або відторгнення тієї чи іншої частини території від України, бо це буде означатиме порушення конституційного ладу. Більш того, принцип цілісності не може бути виключений з Конституції, бо вона, у свою чергу, відповідно до статті 157 Конституції не може бути змінена, якщо зміни спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

З огляду на все вищенаведене можна констатувати, що питання території держави, проблеми визначення та встановлення її меж - державних кордонів, види та функції державної території, безумовно, є дуже актуальним на будь-якому етапі розвитку держави та суспільства.

Стан дослідження. Юридична наука має деякі дослідження території держави. В основному ця тема була предметом розгляду науки міжнародного публічного права. У рамках широкої правової проблематики питання території Української держави майже не досліджувалися. В юридичній науці зустрічаються наукові роботи щодо аналізу лише деяких аспектів та проблем території держави. Питання території досліджували такі провідні українські науковці, як О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко, О.Ф. Скакун, О.Г. Кучабський, М.І. Марчук, І.В. Долматов, відомі російські вчені, наприклад, С.М. Бабурін, І.В. Лексін, Д.І. Бистрова та зарубіжні дослідники, зокрема Г. Кельзен та інші.

Метою статті є з'ясування поняття території як однієї з основних ознак держави, аналіз та дослідження видів території.

Виклад основного матеріалу. Говорячи про територію як ознаку держави, слід відзначити, що на відміну від первісного ладу, де суспільна влада поширювалась на людей за кровно-родинною ознакою, залежно від їх приналежності до того чи іншого роду, фратрії, племені чи союзу племен, за державного ладу державна влада розповсюджується на них залежно від території їх проживання. Тому територію і розглядають як одну з ознак держави. Кожна держава володіє на своїй території усією повнотою влади та виключає будь-яке втручання у справи «свого» суспільства іноземних держав. У правових системах різних країн, а також у міжнародному праві загальновизнаними є принципи територіального верховенства, територіальної цілісності та недоторканності як складові аспекти державності. Вітчизняні та закордонні автори, визнаючи та розвиваючи дані принципи, тим не менш, іноді по-різному розуміють та інтерпретують їхній зміст, так само як і зміст самого поняття «територія». Ці розбіжності багато в чому зумовлені концептуальними (теоретичними), ідеологічними та/або соціально-політичними аспектами, що формують світогляд та переконання (а відповідно і побудови) певних мислителів та політичних діячів [2].

Зокрема Г. Кельзен визначає територію держави як «територіальну сферу розповсюдження національного правового порядку» та розглядає її у двох розуміннях - вузькому та широкому. Під територією у вузькому значенні автор розуміє «простір, у межах якого лише одна держава, а саме та, якій належить ця територія, уповноважується видавати загальнообов'язкові акти». У той же час схожа діяльність інших держав на цій території повністю виключається. Територія держави в широкому розумінні включає в себе поряд з територією у вузькому розумінні також простір, де на рівних підставах можуть діяти водночас декілька держав. До такої відносять, зокрема, водний простір, що має статус відкритого моря. На цьому просторі кожна держава має право на вільне плавання своїх суден під національним прапором. На кожному із суден діють закони «своєї» держави. До території держави в широкому розумінні відносять також території, що не належать жодній з держав. їхній правовий статус аналогічний статусу відкритого моря [2].

Територія держави є матеріальним вираженням верховенства і незалежності народу, який проживає на ній. Тільки народ в цілому володіє правом розпоряджатися своєю територією. Будь який етнос, який проживає на території держави, має право на культурно- національне самовизначення (розвиток). Відмежування держави як явища статичного, одномоментного, певної системи інститутів і ознак, що існує на даний конкретний період, від державності як континууму, що розгортається в часі і просторі процесу самовираження народу, сприяє формуванню територіальної свідомості. Територіальна свідомість як процес самовираження людей з територіями передбачає право цих людей визначати межі цих територій [3, с. 10].

Сучасні дослідники у галузі теорії держави і права майже одноголосні в питанні віднесення території до обов'язкових елементів держави.

Сьогодні територія сприймається як невід'ємний атрибут держави як на теоретико- юридичному, так і на законодавчому рівні: сучасна держава вже не мислиться без території. Примітними у цьому зв'язку є положення Конвенції про права й обов'язки держав, підписаної 26 грудня 1933 р. у Монтевідео на VII Міжнародній конференції Американських держав. Ця конвенція називає чотири ознаки, якими повинна володіти держава як суб'єкт міжнародного права: а) постійне населення; б) певна територія; в) уряд; г) здатність зав'язувати стосунки з іншими державами [4]. Ця Конвенція є юридично обов'язковою тільки для держав Північної й Південної Америки, що її підписали, однак є підґрунтям для посилання на неї й інших держав, які не підписали її. держава законодавство територіальний цілісність

Говорячи про склад території держави, елементи, що входять до неї, зазвичай поділяють на дві групи: реальна, фактична територія, межі якої чітко визначені міжнародними договорами і внутрішнім законодавством; юрисдикційна територія, що постійно змінює свої розміри й конфігурацію.

Реальна територія містить у собі: сухопутний простір; водний простір (акваторія) - територіальне море й внутрішні води; повітряний простір (аероторія), розташований над сухопутним і водним просторами; надра, що розташовуються під сухопутним і водним просторами.

Юрисдикційна територія - це територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави (простір, в межах якого діє національне законодавство). Юрисдикційна територія держави складається з фактичної території, а також територій з «особливим правовим режимом» - ділянок місцевості, які в географічному сенсі не належать до цієї держави, проте підпадають під його юрисдикцію внаслідок правил, встановлених у міжнародно-правових актах. Як подібні територіальні утворення можуть розглядатися «зони екстериторіальності», а також окуповані території. До юрисдикційної території входить: військові кораблі й літальні апарати, а також морські й повітряні судна, що перебувають на некомерційній державній службі, незалежно від їхнього місцезнаходження; торговельні морські й повітряні судна під прапором даної держави, що перебувають у відкритому морі або в повітряному просторі над відкритим морем; космічні об'єкти, що належать державі; трубопроводи й підводні кабелі; нафтові й інші добувні вишки у відкритому морі; території дипломатичних представництв і консульств.

Можна констатувати, що принципи, оформлені в Конституції України, які визначають правовий режим її території, дозволяють істотно розширити запропонований відомим науковцем С.М. Бабуріним перелік основних принципів правового регулювання державної території. Варто визнати, що на основі положень Конституції України до системи основних принципів входять:

принцип територіальної цілісності й недоторканності;

принцип непорушності (недоторканності) державних кордонів;

принцип гарантованості;

принцип референдумної зміни кордонів;

принцип законодавчого визначення територіального устрою;

принцип з'єднання централізації й децентралізації при здійсненні державної влади;

принцип збалансованості у розвитку регіонів;

принцип закріплення права територіальної громади на вирішення питань місцевого значення [5].

Названі конституційні принципи, що визначають правовий режим території України, перегукуються з основними принципами міжнародного права, що встановлюють сучасне міжнародно-правове розуміння державної території, серед яких: недоторканність і цілісність державної території, невтручання у внутрішні справи держави, самовизначення, заборона агресивних воєн і відмова від анексій, мирне вирішення міжнародних суперечок, непорушність кордонів, а також право народів розпоряджатися своїми природними ресурсами [5].

Як вже було зазначено, однією з головних ознак держави є її територія, іншими словами, територія - це матеріальна база держави. Це частина земної кулі, з якою історично пов'язаний державний народ, що має кордони, визнані міжнародним співтовариством. Відповідно, територія держави - це простір, в межах якого здійснюється державна влада. Територія - це елемент, без якого держава не може існувати; атрибут держави [6].

Сучасна Україна - велика держава, що відновила свою незалежність наприкінці другого тисячоліття. Країна має вигідне географічне і геополітичне положення, потужний природно-ресурсний, трудовий і виробничий потенціал, великі можливості для економічного розвитку.

Територія держави становить географічний образ держави та її зміст або характеристику. Так, наприклад, до складу України входять 24 області, Автономна Республіка Крим та два міста зі спеціальним статусом - Київ і Севастополь. Найбільші міста держави - Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Львів. Найбільші за площею області України - Одеська (33,3 тис. кв. км), Дніпропетровська та Чернігівська (по 31,9 тис. кв. км), за кількістю населення - Донецька (4,8 млн жителів), Дніпропетровська (3,6 млн жителів) і Харківська (2,9 млн жителів). Найменшими є, відповідно, Чернівецька (8,1 тис. кв. км), Закарпатська (12,8 тис. кв. км), Тернопільська (13,8 тис. кв. км), Івано-Франківська (13,9 тис. кв. км) за площею і Чернівецька (0,9 млн жителів), Волинська і Тернопільська (по 1,1 млн жителів) - за населенням [7].

Більшість областей України мають вихід до її державних кордонів. Повністю внутрішніми є тільки п'ять областей - Хмельницька, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська і Дніпропетровська. П'ять областей мають вихід до Чорного та Азовського морів.

Столиця України Київ - одне з найстаріших міст Європи та світу. Його історія налічує щонайменше півтори тисячі років. Київ був свідком багатьох бурхливих подій, з ним пов'язане виникнення давньоруської держави - Київської Русі. Місто було її політичним і культурним центром, саме тут було закладено основи державотворення, тут був створений перший давньоруський кодекс законів «Руська Правда». Про Київ писали в давніх літописах, візантійських хроніках, про нього розповідали давньоруські билини, скандинавські саги, твори європейських та східних авторів. Столиця - головний адміністративний центр держави, її назва і статус закріплені Конституцією України. Основна функція столиці - керування політичним, соціальним, культурним і економічним життям країни [8]. Адміністративна область - це частина території України, яка має чітко визначені кордони й систему місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Середня площа області в Україні складає 24 тис. кв. км. Кожна область поділяється на адміністративні райони, усього їх нараховується 490 - у середньому 19 районів на одну область. У всіх областях існують міста обласного значення, більше їх у східних областях.

У 1991 р. Верховна Рада України прийняла рішення про відновлення автономії Криму. Автономна Республіка Крим має свою Верховну Раду, Конституцію, прапор; татарське населення має свій владний орган - меджліс [8].

Згідно зі статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні й інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу [1]. Таким чином, Основним Законом держави передбачене право народу на володіння, користування і розпорядження як самою територією, так і всіма її природними ресурсами і багатствами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають із міжнародного співробітництва держав на принципі взаємної вигоди і міжнародного права. Таким чином, територія виступає не тільки як матеріальна база й екологічне середовище існування народу, але і є матеріальною базою суверенітету як основної властивості державної влади. Недарма міжнародне право передбачає, що жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений належних йому засобів існування. Слід також враховувати, що як об'єкт права власності державна територія може бути предметом цивільно- правових угод: купівлі-продажу, міни, дарування, оренди та ін. [9].

Охарактеризуємо зазначені види державної території України більш докладно. Прийнято вважати, що сухопутна територія включає всю сушу, незалежно від місця розташування її окремих складових частин. Будинки і споруди, що спираються на ґрунт або проникають усередину його, розглядаються як приналежність території, і усе, що відбувається на них або в них, відбувається в межах державної території.

Острівні території або анклави характеризують окреме розташування частин сухопутної території.

Острів, відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 року - це природно утворений простір суші, оточений водою, що знаходиться вище рівня води під час приливу (ч. 1 статті 121). За винятком скель, не придатних для підтримки життя людини або самостійної господарської діяльності, острови однаковою мірою з іншими частинами сухопутної території держави можуть мати територіальні води, зону, що прилягає, або континентальний шельф, економічну зону. У певних випадках наявність острова поруч із континентальним узбережжям може стати фактором, що впливає на проходження прямих вихідних ліній для відліку ширини територіальних вод. При перебуванні острову поблизу території іншої держави або у вузькому морському проході нерідко виникає необхідність у міжнародних угодах для визначення статусу морських проходів. Відповідно до діючого в Україні законодавства, острови, що належать Україні (зокрема, острів Зміїний, розташований у Чорному морі), мають територіальні води, економічну зону і континентальний шельф. Деякі автори включають до складу сухопутної території держави також надра на технічно доступну для геологічного вивчення й освоєння глибину, не виділяючи їх в окремий вид державної території. Теоретично глибина надр не обмежена і поширюється до центру земної кулі у вигляді сегмента земної кулі з вершиною в центрі планети й основою у вигляді поверхні території кожної даної держави [6].

Правовий режим надр регламентується в Україні Конституцією України і Кодексом України про надра 1994 року. Надра є виключною власністю народу України і даються тільки в користування. Угоди або дії, що у прямій або непрямій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Відповідно до статті 4 Кодексу України про надра народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради [10]. До надр належать суцільні породи, породи, що знаходяться в рідкому і газоподібному стані, у тому числі такі, що містять корисні копалини й енергетичні ресурси, і наявні серед порід природні пустоти. Надра містять у собі не тільки підземні ділянки, але і ділянки дна водойм, континентального шельфу і виняткової (морської) економічної зони.

Правовий режим штучних об'єктів у надрах - підземних споруд і виробіток - визначається Гірничим Законом України від 6 жовтня 1999 року лише в межах, необхідних для забезпечення охорони надр і безпеки гірничих робіт [11].

Правовий режим підземних вод визначається Водним кодексом України. Водна територія держави складається з внутрішніх морських та інших вод і територіальних вод (територіального моря) [12]. Внутрішні морські води - це моря, повністю оточені сушею однієї і тієї держави. До внутрішніх вод належать також води рік і озер, що омивають береги однієї держави.

Статтею 6 Закон України «Про державний кордон України» від 18 грудня 1991 року до внутрішніх вод України віднесено:

морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для обчислювання ширини територіального моря України;

води портів України, обмежені лінією, що проходить через постійні портові споруди, що найбільше виступають у бік моря;

води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюються один або декілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морських милі;

води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні;

обмежена лінією державного кордону частина вод рік, озер та інших водоймищ, береги яких належать Україні[13].

Відповідно до статті 5 Закону України «Про державний кордон» до територіальних вод України належать морські води шириною 12 морських миль, що відраховуються від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, що з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами України, а при відсутності договорів - відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права [13].

Повітряна територія держави - це стовп повітря над сухопутною і водною територією держави в межах її державних кордонів. Таким чином, нижньою межею повітряної території держави є її сухопутний і водний кордони. Слід зауважити, що верхня межа повітряного кордону, що відокремлює державну територію від космічного простору, котрий є міжнародною територією, дотепер конвенційно не визначена. У законодавстві України це питання також не урегульоване.

Проблема визначення верхньої межі повітряної території особливо актуалізувалася в останні десятиліття й обумовлена появою літаків, що літали за межами досяжності протиповітряної оборони держав, і появою супутників та космічних кораблів, орбіта яких знаходилася над територією багатьох держав і змінити яку було практично неможливо. Існує звичайна норма міжнародного права, відповідно до якої верхня межа повітряної території держави знаходиться на висоті 100-110 км над рівнем моря, оскільки саме на такій висоті знаходяться мінімальні перигеї орбіт штучних супутників Землі (найближча до Землі точка орбіти, що знаходиться на межі космічного і повітряного простору, після перетинання котрої космічні апарати згорають у повітряних шарах атмосфери). Правовий режим її повітряного простору установлюється винятково даною державою. Слід пам'ятати, що повітряний простір над сухопутною територією, внутрішніми водами і територіальним морем держави - невід'ємна частина її державної території [6].

Висновки. Враховуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що територія - одна з основних ознак держави, що визначає простір, на який поширюється суверенітет і влада держави. Кожна держава зацікавлена в ясному визначенні меж своєї території, оскільки територіальні суперечки із сусідами породжують багато труднощів, а часом здатні викликати військові конфлікти. Для держав правове закріплення своєї території має не лише міжнародно-правове, а й внутрішнє, державно-правове значення. Від цього залежать кордони державного суверенітету, тобто поле дії законодавства, виконавчої та судової влади. Поняття території держави тісно пов'язане з інститутом держави, тому тема державної території завжди буде актуальною для наукових досліджень.

Список використаних джерел

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року: за станом на 02.03.2014 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Проблеми теорії держави і права [Електронний ресурс]. - Режим доступу^Мр:// pidruchniki.com/12590605/pravo/substantsionalno-prostorovi_oznaki_derzhavi.

3. Бабурин С.Н. Территория государства: Теоретико-правовые проблемы: автореф. дис. ... д-ра юр. наук. Специальность 12.00.01 - Теория права и государства; История права и государства; История правовых и политических учений / С.Н. Бабурин. - М.,1998. - 50 с.

4. Конвенції про права й обов'язки держав, підписаної 26 грудня 1933 р. у Монтевідео на VII Міжнародній конференції Американських держав. Набула чинності 26 грудня 1936 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://znaimo.com.ua.

5. Долматов І.В. Просторове буття сучасної держав [Електронний ресурс]: автореф. дис. ... канд. юр. наук, спец.: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень / І.В. Долматов. - Одеса: Одеська національна юридична академія, 2009. - Режим доступу: http://ua.convdocs.org/docs/index-116445.html.

6. Основи теорії держави [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki. com/15290527/pravo/osnovi_teoriyi_derzhavi.

7. Адміністративний поділ України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// znaimo.com.ua.

8. Адміністративно територіальний поділ України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://geoswit.ucoz.ru/index/0-72.

9. Міжнародне право [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://readbookz.com/ book/166/5050.html.

10. Кодекс України про надра від27.07.1994 № 132/94-ВР: за станом на 26.04.2014 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 89. - Ст. 3591.

11. Гірничий закон України від 06.10.1999 № 1127-XIV: за станом на 09.06.2014 р. // Відомості Верховної Ради України. -1999. - № 50. - Ст. 433.

12. Водний кодекс України від 06.06.1995 № 213/95-ВР: за станом на 26.04.2014 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 89. - Ст. 3591.

13. Про державний кордон України: Закон України від 04.11.1991 № 1778-XII: за станом на 04.07.2013 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 2. - Ст. 5.

Размещено на Allbest.ru