Норми права: поняття, ознаки, види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Норми права: поняття, ознаки, види

1.1 Поняття правової норми

1.2 Ознаки правової норми

1.3 Види правових норм

Розділ 2. Структура правової норми

2.1 Гіпотеза та диспозиція норм права

2.2 Санкція норм права

Розділ 3. Спеціалізовані норми права: поняття, види та їх співвідношення з класичними нормами

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Докорінні зміни, котрі відбуваються в Україні суттєво вплинули на розвиток права у всіх його проявах. Сьогодні, дотримання соціальних норм - це саме те, без чого не можна уявити сучасне цивілізоване життя. Соціальні норми допомагають уникнути певних суперечок, заперечень і т.д. між людьми. На будь-якому етапі розвитку суспільства виникає потреба впорядкування існуючих в ньому відносин. Уся поведінка суспільства ґрунтується на виконанні певних правил затверджених зразками або нормами права. Невід'ємною частиною суспільства являється нормативність. Нормативність - це властивість, що визначає сенс та призначення права.

Норми права можна поділити на дві групи: соціальні та технічні. Технічні-регулюють діяльність людини, яка пов'язана з використання природних ресурсів і знарядь праці. Соціальні норми, в свою чергу, регулюють відносини людей між собою. Ефективність тих чи інших норм права можна визначити, по-перше: науково-обґрунтованою системою спеціалізації кожної галузі права, по-друге: співвідношенням загальних, спеціальних та спеціалізованих норм.

Правові норми поділяються на види, кожний з яких вирішує специфічні завдання та виконує функції, які притаманні тільки даним видам.

Питання про правові норми - це питання про їх роль в механізмі правового регулювання. Тому дослідження природи правових норм в цілому та відносно специфічних норм права зокрема, відокремлення їх особливостей, пізнання шляхів, форм і методів реалізації, без сумніву, буде сприяти більш ефективному використанню норм права у вирішенні складних завдань самого права.

Проблема визначення норми права у юридичному полі стала предметом дослідження багатьох вчених, зокрема: І.О. Гайдамака, А.Т. Чегери, А.В. Єгоров, Г.О. Христова, та ін.

Об'єкт дослідження: норма права як юридична категорія.

Предмет дослідження: поняття, вид, структура, ознаки норм права, структура правової норми: гіпотеза та диспозиція,

Мета роботи: проаналізувати поняття норми права, визначити їх роль у сучасному суспільному житті, види та структуру та ознаки.

Завдання наукового дослідження:

· визначити поняття норми права та її основні ознаки;

· визначити та проаналізувати види норма права;

· дослідити структуру нор права;

· розібрати складові структури правової норми, с саме: гепотеза, диспозиції та санкція

Методи дослідження. Для всебічного та обґрунтованого дослідження даної теми виникла необхідність звернутися до загально-теоретичних методів, таких як аналіз та синтез, а також до застосування логічного та компаративного підходу.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел

Розділ 1. Норми права: поняття, ознаки, види

1.1 Поняття правової норми

Система права складається зі складної системи окремих правових норм. Правові норми являють собою ті первинні структурні "цеглинки", з яких складаються "нібито будівлі" різні інститути, комплекси, галузі і вся система права.

Норма права - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою і забезпечене його примусової силою". [1]

Соціальні норми утворюють єдину систему, і в своїй системі вони забезпечують всесторонній і глибокий вплив на життя суспільства, на всі його сфери. Ці норми розраховані на те, щоб направляти поведінку людей в майбутньому, тобто в наперед незафіксованих випадках. Важливим є розподіл норм за сферами регулюючих відносин.

Норми-звичаї - це історично склалися і в результаті багаторазового повторення ввійшли в звичку природні правила поведінки людей. Звичай опирається на силу звички і існує в силу наявності фактичних відносин. Тут права і обов'язки співпадають - це є головною відмінністю його від інших соціальних норм. У цьому виражається його регулятивна особливість.

Норми моралі - це принципи, в яких виражені: відносини чи погляди на гуманізм, справедливість, гідність людини і життя.

Норми моралі за своїм походженням не пов'язані з державною владою, вони існують усно і реалізуються на основі внутрішніх переконань людини, на основі внутрішньої суспільної думки. В нормах моралі нема вказівки на вид можливої чи обов'язкової поведінки, так як я вже відмітив, вони не пов'язані з державою.

Корпоративні норми - це загальні правила поведінки громадських організацій. Ці норми, як правило, формалізовані, тобто містяться в статутах цих громадських організацій. За регулятивними особливостями близькі до норм права - в них вимальовуються права і обов'язки членів цих об'єднань. Корпоративні норми забезпечуються способами, що передбачені даною громадською організацією. Виділяючи різновиди соціальних норм необхідно вказати на особливе місце норм права в цій системі. Норми права виступають в якості основних пунктів зосередження, визначають риси всієї системи і характер взаємовідносин між її частинами.

Важливо розуміти, що норма права відрізняється від норм моралі і інших соціальних норм своєї формальною визначеністю, чіткої письмовій фіксацією і, найголовніше, - можливістю державного примусу для забезпечення виконання. Норма права набуває своє загальнообов'язкове значення не тільки в силу примусовості, а тому, що охоплює найбільш типові, найбільш повторювані, що зустрічаються соціальні процеси, причинно-наслідкові зв'язки, зразки поведінки. Норма права - це правило поведінки не тільки для одиничного випадку, а для всієї маси таких однотипних випадків. І в цьому полягає її велика соціальна роль. [2]

Норми права мають загальні ознаки соціальних норм:

· являють собою правила поведінки людей у суспільстві

· виступають правилами поведінки загального характеру.

Загальний характер правової норми, полягає в тому, що вона регулює певний вид суспільних відносин, звернена до невизначених особам, розрахована на заздалегідь не відоме число типових випадків і діє безперервно. Вона повинна виконуватися щоразу, коли виникнуть, передбачені, нею умови. У силу цього правова норма виступає загальним масштабом, єдиною мірою поведінки людей. [3]

Правова норма визначає типові риси життєвих ситуацій, в яких підлягає реалізації, видові ознаки суспільних відносин і їхніх учасників, чиє поводження регулюється нормою; саме правило виражене в загальній формі як модель поведінки; в загальній формі визначені і заходи примусу, які застосовуються до порушників норми. Норма права ще й тому створює соціально-рівноважний стан, що у кожного з індивідів формує передбачувана поведінка, яке дозволяє будувати і свою поведінку, і своє ставлення до іншого члена суспільства. [4]

Володіючи всіма якостями соціальних норм, юридичні норми мають специфічні риси, які визначаються їх нерозривному зв'язком з державою і купують виключно регулюючі можливості. Юридична норма має такими характерними особливостями: право поведінка суспільний

1. Норма права є міра свободи волевиявлення та поведінки людини. Розуміння і засвоєння даного моменту конкретним індивідом залежить як від внутрішніх чинників (стану його розуму, типу характеру, рівня культури), так і від зовнішніх обставин (ступеня впорядкованості суспільних відносин, забезпеченості норми авторитетом, силою). Найбільша ефективність реалізації правової норми досягається при збігу цілей окремої особистості і суспільства, поєднанні загальнолюдських і соціально-групових, класових інтересів в умовах стабільності суспільних відносин. [5]

2. Це форма визначення і закріплення прав і обов'язків. Останні виступають як орієнтири, що позначають діапазон свободи дій суб'єктів права, бо реальне регулювання відносин між людьми та їхніми організаціями здійснюється саме через наділення правами одних і покладання обов'язків на інших. Найбільш яскраво представницько-зобов'язуючий характер виражений у регулятивних нормах. Різні суб'єкти правовідносин зазвичай володіють комплексом прав і одночасно несуть велику кількість обов'язків. Не може бути прав без обов'язків і немає обов'язків без прав. Це один з принципів побудови і функціонування будь-якої правової системи.

3. Норма права являє собою правило поведінки загальнообов'язкового характеру, тобто вона:

а) вказує, яким чином, в якому напрямку, протягом якого часу, на якій території необхідно діяти того чи іншого суб'єкту;

б) наказує правильний з точки зору суспільства і тому обов'язковий для конкретного індивіда образ дій;

в) носить загальний характер, виступає в якості рівного, однакового масштабу для всіх і кожного, хто опиняється у сфері її дії.

Норма права звичайно не вказує персоніфікованих виконавців міститься в ній. Інакше кажучи, вона розрахована на невизначене коло уповноважених і зобов'язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права як абстрактна модель поведінки передбачає її неодноразову дію, а, отже, і "захопити" в поле свого притягання вона може потенційно кожного члена суспільства.

4. Це формально-визначене правило поведінки. Внутрішня визначеність норми виявляється в змісті, обсязі прав і обов'язків, чітких вказівках на наслідки її порушення. Зовнішня визначеність полягає в тому, що будь-яка норма закріплена в статті, главі, розділі офіційного документа - нормативно-правовому акті. Слід зазначити, що формальна визначеність дозволяє не тільки виділяти норму права з словесної оболонки джерела права, але і визначати структуру конкретної норми, відокремити її від норми моралі, співвіднести норму права з конкретною ситуацією, її учасниками, тобто реалізувати той самий вплив, яке надає відповідне правило на конкретний вид суспільних відносин.

5. Норма права є правило поведінки, гарантоване державою. Можливість державного правового примусу у випадках порушення прав громадян, правопорядку є однією з важливих гарантій дієвості права. Ця ознака не означає, що норми права проводяться в життя лише за допомогою державного примусу. Вони виражають волю всього народу і тому, як правило, дотримуються у добровільному порядку. Охорона державою, полягає в тому, що право передбачає можливість застосування заходів державного примусу, тобто у правовій системі закріплюються юридичні санкції, які застосовуються компетентними органами (наприклад, прокуратурою, судом, органами внутрішніх справ та ін) у випадках недотримання правових норм. Заходи державного примусу, застосовувані у випадках порушення правових норм, різноманітні: вони спрямовані на відновлення порушеного права або на реалізацію невиконаного обов'язку, а також на покарання правопорушника.

6. Вона володіє якістю системності, яка виявляється у структурній побудові норми, в спеціалізації і кооперації норм різних галузей та інститутів права. Ця ознака характеризує властивість норми права: бути в певному зв'язку, в певному відношенні з іншими нормами, з правовим інститутом, галуззю права. Конкретні правила поведінки, знаходяться як в певних зв'язках з іншими матеріальними нормами права, так і з процедурними, процесуальними нормами права. Системність характеризує також ієрархію правових норм, їх первинність і вторинність. Зокрема, деякі норми конституції конкретизуються в законах, ті в свою чергу - в підзаконних актах, постановах, інструкціях і т.п. [5]

Зміст юридичних норм приймає певну форму. Такий найбільш поширеною формою є законодавчі нормативні приписи, що містять у собі правила поведінки. Будь-яка система права, в тому числі і наша, переповнена приписами, які навряд чи можна назвати правилами поведінки (тобто не містять самої моделі поведінки), тобто еталоном, з яким повинні слідувати люди в своїх вчинках. Це приписи, які закріплюють певні юридичні поняття (дефініції), принципи права, завдання і цілі правового регулювання, описи правил юридичної техніки, приписи, які виводять, обставини, що сприяють дії норм містять саме правило поведінки. Зіставлення таких приписів з правилами поведінки показує, що вони в більшості своїй безпосередньо не впливають на поведінку людей, не закріплюють прав і обов'язків і так далі, не завжди можуть бути покладені в основу юридичної справи. Але всі вони нор і мають правовий характер.

Інтелектуально-вольові змісти норм права характеризується наявністю інтелектуального моменту, що є віддзеркаленням тієї моделі суспільних відносин, яку "запрограмував" законодавець. Також характеризується наявністю вольового моменту, який містить в собі активний, наказовий початок, спрямованість законодавця до того, щоб ці відносини реально виникли. Юридичний зміст норм права як би оформляє інтелектуальний і вольовий моменти, надають їм юридичний "образ". [6] Юридичний зміст норми права може розглядатися, як виражене у самій нормі права правило поведінки і для його виявлення потрібно всього лише прочитати законодавчий текст. C цієї точки зору юридичний зміст - це безпосередній зміст норми. Правило поведінки що міститься в нормі зумовлює юридичні наслідки, пов'язані з дією цієї норми права та обов'язки учасників відносин, регульованих нормою.

Інформаційний зміст норми права виявляється з точки зору того, яка модель поведінки (інформація про майбутнє) в них закладена. Зміст норм права може бути, розглянуто з точки зору теорії пізнання. Тут слід зазначити, що поряд із регулятивною функцією існує ще й пізнавальна функція.

Баранов В.М. говорить про можливість незалежного існування пізнавальної функції від регулятивно: "Від того, що норма права перестає бути регулятором, її пізнавальне значення не зникає, що міститься в ній значення залишається, хоч і втрачає одну зі своїх практичних функцій". [7]

1.2 Ознаки правової норми

В попередньому розділі мною було розкрито питання щодо поняття норма права та визначено, що норми права є особливим видом соціальних норм. Саме через норми права держава здійснює вплив на суспільство, на їх основі визначаються повноваження державних органів, завдяки їм конкретизуються та реалізуються суб'єктивні права. Тепер треба визначити, які ж ознаки притаманні нормам права?

Норма права є первинним структурним елементом системи права, за допомогою якої відображається і закріплюється найпростіше правило юридично значущої поведінки.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на врегулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків. [5]

Основні ознаки норми права:

1) державно-владний характер, тобто норми права встановлюються або санкціонуються державою та відображають її волю. Встановлення норми права здійснюється шляхом безпосередньо державою або делегуванням правотворчості, а санкціонування являє собою державне затвердження вже існуючих у суспільстві правових принципів та надання їм певного ступеню обов'язковості. Норма права визначає важливі суспільні відносини і регулює їх. Вона завжди відображає волю певної соціальної групи чи всього населення країни, закріплює її та охороняє;

2) загальнообов'язковий характер, тобто норми права виходять від держави, поширюються на всіх суб'єктів суспільних відносин і повинні сприйматися ними як вказівки до дії, що не підлягають обговоренню щодо доцільності чи раціональності;

3) формальна визначеність, тобто норми права закріплюють права і обов'язки суб'єктів суспільних відносин, а також санкції, які застосовуються у випадках порушень настанов норми. Формально визначена норма завжди являє собою припис, який письмо-во закріплюється у тексті нормативно-правового акту у вигляді статті чи частини статті або ж у формі іншого джерела права. Вона формулюється державою від імені всього суспільства;

4) загальний характер, тобто дія норми права поширюється на не-обмежене коло суб'єктів суспільних відносин. В залежності від компетенції державного органа, що видає норму права, та конкретної мети, що ставиться перед нормою права, коло суб'єктів, на яких поширюється дія тієї або іншої норми права, може бути різ-ним - від населення країни загалом до невеликих його груп;

5) системність, тобто кожна норма права характеризується ієрархічним підпорядкуванням, структурною будовою та спеціалізацією, яка виявляється в особливостях сфери суспільних відносин, що регулюються нормою. Вона нерозривно пов'язана з іншими нормами, утворюючи цілісну систему національного чи міжнародного права;

6) Гарантованість, тобто норми права забезпечуються створенням державою необхідних 'мов для добровільного виконання приписів відповідними суб'єктами, а також можливістю застосування державного примусу у разі невиконання норм права. Норми права за своїм змістом досить різноманітні, кожна з них призначена вирішувати специфічні завдання, реалізовувати ті чи інші функції права. [6]

1.3 Види правових норм

Класифікація норм права на види дозволяє розглядати їх, як більш високий рівень структури права, порівняно із структурою окремих норм права. Цей підхід дозволяє більш системно підійти до вивчення права, розуміння його властивостей, функцій і ролі окремих норм права. Це має надзвичайно важливе значення не тільки для практики реалізації і застосування права, але і для діяльності правотворчих органів. Наукова класифікація як логіко-предметна, творча аналітична робота по осмисленню правових знань дозволяє упорядити їх, розмежувати і узагальнити, а це в свою чергу дозволяє більш ефективно їх вивчати.

Така класифікація дозволяє:

1) більш чітко визначити місце кожного виду юридичних норм в системі права і їх взаємозв'язки;

2) з'ясувати функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання;

3) мати схему шляхів і засобів правового впливу на суспільні відносини;

4) точно визначити межі можливості регулюючого впливу права на суспільні відносини;

5) значно покращити правотворчу і правозастосовчу діяльність в суспільстві і державі.

Правильність і повнота класифікації залежить, перш за все, від вибору її основи або критеріїв класифікації. Найбільш суттєвим критерієм розмежування правових норм є їх функціональна роль. За цим критерієм юридичні норми спеціалізуються на регулюванні тих чи інших суспільних відносин. В процесі спеціалізації обособлюються групи норм, які виконують ті чи інші функції при здійсненні правового регулювання[7].

Такий критерій, як функціональна роль, обумовлює інші підстави класифікації.

І. По функціональній ролі в механізмі правового регулювання норми права класифікують:

а) отправні, первинні і похідні (доповнюючи і конкретизуючи). Перші визначають основи правового регулювання суспільних відносин, а другі конкретизують їх. При допомозі цих норм визначаються цілі (мета), завдання, принципи, направлення, правові поняття і категорії. Всі ці норми неоднорідні. Серед них можна виділити: норми-начала, нор-ми-принципи; норми-аксіоми; норми-презумпції; норми-дефініції; [8]

б) норми - правила поведінки. Це норми безпосереднього регулювання поведінки людей і суспільних відносин. Вони вказують на взаємні права і обов'язки суб'єктів, умови їх реалізації, вид і міру реакції (санкції) держави по відношенню до правопорушника.

в) загальні і спеціальні. Ці норми відрізняються за ступенем загальності і об'ємом (сферою) дії. Наприклад, в Кримінальному кодексі і в інших кодексах є дві частини: загальна і особлива. В першій частині закріплюються загальні норми, а в другій - конкретні норми.

II. По предмету правового регулювання.

Їх іноді називають галузеві норми права. До них відносять: конституційні, адміністративні, цивільні, трудові, кримінальні, процесуальні тощо.

Галузеві норми права в залежності від змісту і характеру предмета регулювання поділяються на матеріальні і процесуальні норми права. Матеріальні норми права, на думку Маркса, мають свої процесуальні форми. Один і той же дух повинен надихнути судовий процес і закони, так як процес є тільки форма життя закону, прояв його внутрішнього життя 1. Процесуальні норми не завжди можна виділити в окрему галузь права. Разом із тим існують вони в Цивільно-процесуальному кодексі, Кримінально-процесуальному, Арбітражно-процесуальному кодексах.

III. По методу правового регулювання. Ці норми поділяються на імперативні, диспозитивні, заохочуючи і рекомендуючі.

Існує чотири способи впливу на поведінку суб'єктів через механізм правового регулювання:

1) державно-владний (або імперативний), направлений на забезпечення юридичних обов'язків, встановлених державою;

2) автономний - дозволяє самим суб'єктам встановлювати юридичні права і обов'язки і їх виконувати;

3) заохочуючий - цей метод стимулює бажану і необхідну для держави і суспільства, соціально-позитивну і активну діяльність і поведінку;

4) рекомендуючий - він пропонує найбільш доцільну з позицій держави і суспільства поведінку.

IV. За формою вираження припису норми поділяються на управомочні, зобов'язуючі і заборонні.

Управомочні (правоустановчі) - дають суб'єктам право на здійснення позитивних дій, передбачених законом. Наприклад, громадянин має право прийняти або відмовитись від заповіту на протязі 6 місяців з моменту його відкриття.

Зобов 'язуючі норми - зобов'язують суб'єктів виконати певні позитивні дії. Наприклад, по договору купівлі-продажу покупець зобов'язаний оплатити вартість майна, а продавець - продати якісну річ.

Заборонні - ці норми встановлюють обов'язок особи утриматись від певного роду дій. До них відносяться норми особливої частини Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення.

V. По суб'єктах правотворчості: норми представницьких органів державної влади; норми глави держави (Президента); норми органів державного управління; норми, встановлені громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, загальнонародним чи місцевим референдумом.

VI. По сфері дії в просторі: загальнодержавні і локальні (місцеві); по сфері дії в часі: постійні - не визначені в часі, тимчасові - норми, які прийняті на невеликий строк.

VII. Норми за дією на коло суб'єктів: загальні норми - вони розповсюджують свою дію на всіх громадян, спеціальні - розповсюджують свою дію тільки на певну групу суб'єктів; виняткові - ці норми у передбачених законом випадках вилучають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів.

Це основні критерії класифікації норм права. Можуть бути й інші критерії класифікації. Наприклад, можна виділити норми позитивного і природного права; по соціальному змісту - економічні, політичні тощо.

Розділ 2. Структура правової норми

2.1 Гіпотеза та диспозиція норм права

Для досягнення цілей правового регулювання норма права повинна виразити сам зміст правила поведінки, визначити умови, за яких зміст правової норми повинен здійснюватися, установити негативні наслідки порушення правової норми.

Структура правової норми - ідеальна логічна конструкція, яка виражає взаємозв'язок її складових елементів. Особливості, зміст і призначення більшої частини правових норм тісно пов'язані з їх структурою. Будь-яка така норма встановлює для учасників суспільних відносин взаємні права й обов'язки; передбачає фактичні обставини, за яких ці права й обов'язки вступають у дію; попереджає про наслідки порушення тієї чи іншої норми. Цьому змісту норми права відповідає притаманна тільки їй структура - внутрішня будова, що характеризується єдністю і взаємозв'язком трьох її складових елементів - гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), при наявності або відсутності яких і реалізується норма. Гіпотеза - передумова практичного функціонування права, його втілення в життя у формі правовідносин. У ній указуються юридичні факти, наявність яких служить основою виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Встановлюючи обставини і сферу дії норми, гіпотеза одночасно окреслює коло суб'єктів відносин, яких диспозиція "пов'язує" взаємними правами й обов'язками. Тим самим за допомогою гіпотези передбачений диспозицією абстрактний варіант поведінки пристосовується до конкретних осіб, до того чи іншого життєвого випадку, події, дії, місця, часу, віку й інших конкретних життєвих обставин.

Залежно від будови гіпотези поділяються на прості та складні. Проста гіпотеза припускає якусь одну умову, через яку реалізується юридична норма. Якщо гіпотеза пов'язує дію норми з наявністю двох чи більше умов, вона називається складною. Різновидом складної гіпотези є альтернативна гіпотеза. Її подібність до інших складних гіпотез полягає в тому, що вона також передбачає дві чи більше умови здійснення правової норми. Але для вступу норми права в дію досить однієї з наведених у ній фактичних обставин.[11]

За формою вираження гіпотези поділяються на абстрактні й казуальні (від слова "казус" - випадок). Абстрактна гіпотеза, вказуючи на умови дії норми, акцентує увагу на їх загальних, родових ознаках. Казуальна гіпотеза пов'язує реалізацію юридичної норми з окремими, чітко визначеними певними випадками, які важко або неможливо відобразити за допомогою абстрактної гіпотези.

Диспозиція містить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасники правових відносин. Вона є головним елементом, серцевиною юридичної норми. Залежно від форми вираження диспозиції поділяються на ті, що уповноважують, зобов'язують і забороняють. Диспозиції, що уповноважують, надають суб'єктам право на здійснення передбачених у них позитивних дій, визначають той чи інший варіант їхнього можливого, дозволеного поводження. Ці диспозиції містять слова "вправі", "має право", "може".

Диспозиції, що зобов'язують, покладають на суб'єктів обов'язок здійснення визначених в нормі позитивних дій, наказують здійснити той чи інший варіант належного поводження. Ці диспозиції містять слова "зобов'язаний", "повинен", "підлягає".

Диспозиції, що забороняють, містять заборону здійснення визначених в нормі протиправних дій (чи бездіяльності). Ця диспозиція містить вимогу утримуватися від певного варіанта негативного поводження, що законом визнається правопорушенням. Як правило, ці диспозиції містять слова "забороняється", "не вправі", "не може", "не допускається".

За способом викладення диспозиція може бути прямою (прямо вказує на права й обов'язки), альтернативною і бланкетною. Альтернативна диспозиція дає можливість учасникам правових відносин варіювати свою поведінку в межах, встановлених нормою. Бланкетна диспозиція містить правила поведінки в найзагальнішій формі, відсилаючи суб'єкта реалізації до інших правових норм. [12]

2.2 Санкція норм права

При порушенні диспозиції застосовуються санкції. Санкція - це складова частина норми права, яка передбачає юридичні наслідки для суб'єкта за виконання чи невиконання правила поведінки, передбаченого диспозицією цієї норми.

Санкція є логічно завершальним елементом норми права, яка обумовлена існуванням диспозиції. Вона є виразом осуду і примусу, яка застосовується державою до суб'єкта суспільних відносин при порушенні ним вимог норми права. Тобто основне призначення санкції - це забезпечення реалізації диспозиції правової норми.

Залежно від ступеня визначеності, санкції поділяються на:

1) абсолютно визначені - це коли санкція чітко і вичерпно вказує на вид та міру юридичної відповідальності, яка повинна бути застосована до правопорушника за порушення норми права;

2) відносно визначені - це коли санкція передбачає мінімальну і максимальну (або лише максимальну) межу юридичної відповідальності, яка повинна бути застосована до правопорушника за порушення норми права;

3) альтернативні - це коли у санкції названі або перелічені декілька видів юридичної відповідальності, яка повинна бути застосована до правопорушника за порушення норми права, з яких правозастосовний орган обирає лише один - найдоцільніший до випадку, що розглядається.

За характером наслідків санкції поділяються на:

1) штрафні (каральні) - це санкції, які застосовуються уповноваженими суб'єктами до осіб, винних у вчиненні правопорушення;

2) правовідновлювальні - це санкції, які спрямовані не на покарання правопорушника, а на відновлення попереднього стану порушених прав і законних інтересів, виконання правопорушником покладених на нього невиконаних або неналежним чином виконаних обов'язків; 3) попереджувальні - це санкції, які забезпечують запобіганню правопорушенню (затримання підозрюваного, арешт майна тощо), проведенню профілактичної роботи правоохоронними органами та іншими уповноваженими суб'єктами, з метою недопущення протиправної поведінки суб'єктів суспільних відносин. Отже, гіпотеза - це припущення, диспозиція - розпорядження, а санкція - стягнення. Усі ці елементи логічно випливають один з одного, утворюючи цільну упорядковану систему, яку можна викласти у вигляді словосполучення "якщо - то - інакше". Тобто, якщо (гіпотеза) існують певні обставини, то (диспозиція) варто прийняти запропоновану лінію поведінки, інакше (санкція) настануть зазначені несприятливі наслідки. Наприклад, ст. 335 КК України говорить: "Ухилення від призову на строкову військову службу - карається обмеженням волі на термін до трьох років". Повну логічну структуру цієї норми можна виразити так: "Якщо призовника призивають на строкову військову службу, то обов'язок призовника з'явитися для проходження строкової військової служби, інакше за невиконання цього обов'язку до нього буде застосоване покарання у вигляді обмеження волі на термін до трьох років".

Цей приклад показує, що норма права не завжди збігається зі статтею закону. Поняття "норма права" і "стаття закону" не тотожні, бо правова норма - це теоретична конструкція норми, а стаття закону - це форма і спосіб фактичного викладу правової норми. Більшість статей нормативно-правових актів мають лише двочленну структуру правової норми - гіпотезу і диспозицію або диспозицію і санкцію. Тому норма права може бути викладена у різних статтях закону або навіть у різних нормативно-правових актах. Це обумовлено тим, що норми права мають неоднакові способи свого виразу, але при цьому вони зберігають свою логічну структуру. [13]

Залежно від наявності чи відсутності у статті нормативно-правового акту всіх структурних елементів правової норми розрізняють прямий, відсильний і бланкетний способи їх викладення.

При прямому способі викладення усі три елементи структури норми права викладені в одній статті закону і в такому разі логічна структура правової норми збігається зі структурою статті нормативно-правового акту.

Прикладом такого викладення є ст. 432 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за мародерство: "Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (мародерство), - карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років". Гіпотезою тут є поле бою і речі, що знаходяться при вбитих чи поранених, диспозицією - заборона викрадення цих речей, а санкцією - позбавлення волі.

При відсильному способі викладення не всі структурні елементи норми права викладені у статті нормативно-правового акта і для її заповнення робиться відіслання до іншої статті цього ж акта, в якій розміщена відсутня частина цієї норми.

Відсильною є, наприклад, норма передбачена ч. 1 ст. 12 КК України, яка говорить: "Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що причинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років". Отже, ця стаття відсилає до ст.121 КК України, яка передбачає покарання за спричинення умисних тяжких тілесних ушкоджень.

При бланкетному способі викладення окремі структурні елементи норми права (як правило, гіпотеза і санкція) викладені в статті одного нормативно-правового акта, а інші (як правило, диспозиція) - у статтях іншого нормативно-правового акту.

Наприклад, ст. 271 КК України - "Порушення вимог законодавства про охорону праці" самих цих вимог не називає, а відсилає до тих нормативно-правових актів, якими вони передбачені. [11]

У юридичній науці існують й інші підходи щодо способів викладення норми права у статтях нормативно-правового акта (наприклад, залежно від рівня узагальнення фактичних обставин та їхньої деталізації виділяють казуальний та абстрактний спосіб).

Розділ 3. Спеціалізовані норми права: поняття, види та їх співвідношення з класичними нормами

Крім зазначених видів загальних норм права є так звані спеціалізовані (такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це - нетипові правові розпорядження, тобто розпорядження "нестандартного" характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно притаманні класичній моделі норми права.

Ознаки спеціалізованих норм:

1. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним нормам додати праву вивершеність і повноту;

2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові',

3. Утворюються на основі "первинних", "вихідних" норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. За характером утворення вони є похідними від основних норм.

Якими є причини створення спеціалізованих норм права? - Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент).

Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово нові норми (суб'єктивний момент).

Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) правових норм дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин. [15]

Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити таким чином.

1. Ідея, норма, відносини: тут спеціалізовані норми спрямовані на вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною мірою правом;

2. Відносини, ідея, норма: тут необхідно охопити спеціалізованими нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами.

Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізованої (допоміжної, або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або (і) диспозиції основної (первинної, вихідної) норми права. У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної, вихідної) правової норми.

Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання.

Розрізняють такі спеціалізовані норми:

· Загальнозакріпні норми, або норми-начала - норми, що містять положення, які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в узагальненому вигляді виражають певні елементи регульованих відносин. Розвиток цього різновиду норм пов'язаний з ростом законодавчої культури, законодавчих узагальнень, із "винесенням за дужки" деяких загальних моментів. Наприклад, норми загальної частини кримінального права вказують на певні однакові ознаки злочину, покарання, умови звільнення від покарання та ін. Загальнозакріпні норми нерідко збігаються з фундаторськими (установчими) нормами.

· Установчі норми, або норми-принципи - норми, у яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру, що стосуються усіх або більшості інститутів або норм галузі права. Наприклад, норми-принципи функціонування соціально-економічного і громадсько-політичного ладу, взаємовідносини держави й особи. Так, нормою-принципом є ст. З Конституції України, яка проголошує: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

· Прогностичні норми, або норми-цілі - норми, які містять прогнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Норми-цілі можна вважати різновидом фундаторських норм. Разом вони служать нормами-еталонами, які дозволяють установити відповідність цілей і засобів конкретних правових розпоряджень об'єктивним закономірностям суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить: "Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою".

· Декларативні норми, або норми-оголошення - норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення.

· Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) - норми, які містять визначення правових категорій і понять. Наприклад, поняття юридичної особи, злочину, угоди та ін. Такі визначення мають загальнообов'язкове значення. Так, у ст. З Закону України "Про звернення громадян" вказується: звертання - викладені в письмові або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Серед спеціалізованих норм слід виділити:

- оперативні,

- або норми-інструменти

- колізійні,

- або норми-арбітри

Їхня специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми: Оперативні норми, або норми-інструменти - норми, роль яких виражається у встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк. Вони мають назву "оперативних", тому що забезпечують регулювання суспільних відносин оперативним шляхом: не через видання нових регулятивних норм, а через прийняття нормативно-правових актів, 'їхню зміну, доповнення, скасування, поширення сфери і строку дії, тобто регулюють їх рух.

· Колізійні норми, або норми-арбітри - норми, які у разі наявності протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми.

Вони покликані вирішувати колізії (конфлікти норм, пов'язані з особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними правовими актами):

1) між конституцією й іншими нормативно-правовими актами; між законами і підзаконними актами; між актами того самого органа, виданими в різний час; між загальним і спеціальним актом;

2) в унітарній державі з автономними утвореннями, наділеними правотворчими повноваженнями - між загальнодержавними актами і актами автономного утворення (наприклад, України і Автономної Республіки Крим); у федеративній державі -між загально федеральними актами і актами суб'єктів федерації (наприклад, Російської Федерації і Татарстану);

3) між різними державами.

Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнародного приватного права (наприклад, є колізійний механізм регулювання зовнішньоекономічних договорів).[17]

Прив'язки колізійних норм визначаються за принципами:

- "власного закону" (закон громадянства та ін.);

- "закону місцезнаходження речі";

- "закону, вибраного особами, що вступають в угоду";

- "закону місця вчинення акта" (закон місця вчинення договору;

- закон місця вчинення угоди;

- закон місця вчинення зобов'язання;

- закон місця вчинення правопорушення, закон суду та ін.).

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Сутністю соціальних норм є не просто привила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Норма права - правова дійсність навіть в тому випадку, коли вона жодного разу не застосовувалась для регулювання фактичних відносин. Можна зробити висновок, що праву відомі норми, які застосовуються безпосередньо та опосередковано - через інші норми.

Таким чином, норми права - це загальне правило, яке вбирає в себе багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманітність особливого, індивідуального, окремого.

Норма права являє собою науковий, об'єктивно обґрунтований припис - модель суспільних відносин, яка відображає інтереси суспільства в розвитку даних відносин.

Загальний характер норми права не виходить з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, яке об'єктивно існує в чисельних окремих матеріальних відносинах даного виду, які є виробничими відносинами.

В сучасних умовах вдосконалення норм права йде по двом основним напрямкам: покращення змісту норм, зміцнення їх "істинності", впорядкування їх структури та системи вцілому.

Перший напрямок характеризується тенденцією до все більш точного відображення потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення змісту стосується всього комплексу норм - зобов'язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. В рамках кожної різноманітності норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносин з допомогою всіх елементів правової норми.

Основними умовами, які дозволяють добитися вдосконалення норм права, є:

1. Точне відображення в правових приписах закономірностей розвитку державно-правової побудови.

2. Відповідання норм права умовам моралі та правосвідомості.

3. Додержання умов системності (непротиріччя) та інших закономірностей діючої системи права при прийняті нових норм.

4. Врахування в процесі нормотворчості загальних принципів регулювання і управління суспільними процесами.

Список використаної літератури

1. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права: навчальний посібник. Львів. 1997

2. Венгеров А.Б. Теория государства и права. - М. - 2004.

3. Гойман-Калинский И.В., Иванец Г.И., Червонюк В.И. Элементарные начала общей теории права. - М. - 2003.

4. Горьова С.Л. Норми адміністративного права в системі соціальних норм. - В кн.: Проблеми законності Респ., Вип. 46-X, 2001.

5. Котюк В.О. Теорія права. - К. - 1996.

6. Конституція України від 28 червня 1996р.

7. Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001р.

8. Котюк В.О. Основи держави і права: Навчальний посібник для ВЗН. - К., 2001.

9. Копейчеков. ""Основи теорії держави і права", 1996.

10. Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих у вузи. - М.: Юрист, 1996.

11. Карпунов В.М. Теорія держави і права: навчальний посібник ВУЗів 2-ге видання, Луганськ, 2005

12. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права. - К. - 2004.

13. Охримович Ю. Теорія права. - К., 1981.

14. Прокопчук О.Ю. Поняття та особливості заохочувальних норм права // Законодавство України - 2004 - №7.

15. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - Тернопіль, 2002.

16. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / - Харків: Консул, 2001.

17. Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред. Профессора М.Н. Марченко - М. Юридический колледж МГУ, 1995.

18. Теория права и государства: Учебник для вузов /Под ред. Профессора Г.Н. Манова - М. БЕК, 1996.

19. Цивільний кодекс України від 1 січня 2004р.

20. Усенко І.Б. "Основи правознавства". - Київ "Ірпінь", 1999р.

Размещено на Allbest.ru