Місце друкованих засобів масової інформації в інформаційному середовищі України: правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.95:366.636(477)

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Досліджуються друковані засоби масової інформації як особливі суб'єкти інформаційної діяльності та їх місце в інформаційному середовищі. Розмежовано поняття «інформаційний простір», «інформаційне середовище» та «інформаційна сфера», виявлено, що друковані засоби масової інформації є одними із основних засобів формування та поширення масової інформації.

Ключові слова: друковані засоби масової інформації інформація, інформаційний простір, інформаційне середовище, інформаційна сфера, інформаційне законодавство

Аннотация

Харенко О.В. Место печатных средств массовой информации в информационной среде Украины: правовой аспект

Исследуются печатные средства массовой информации как особенные субъекты информационной деятельности и их место в информационной среде. Отделены понятия «информационное пространство», «информационная среда» и «информационная сфера», выявлено, что печатные средства массовой информации есть одними из основных средств формирования и распространения массовой информации.

Annotation

Kharenko О. V. The Role of Print Media in the Information Environment of Ukraine: Legal Aspects

It was examines print media as special subjects of information activity and their place in the information environment. Distinguishes such concepts as «information space», «information environment» and «information sphere», identifies print media as one of the main means of formation and distribution of mass information.

Одним із засобів формування інформації є друковані засоби масової інформації (преса), які поширюють інформацію у вигляді таких інформаційних продуктів, як журнали, газети, бюлетені, альманахи, збірники, календарі, дайджести та додатки до них.

Питання правової природи інформаційного простору, національного інформаційного середовища та їх складових досліджували

0. В. Арістова, Л.І. Біловус, К.І. Беляков, В.М. Брижко, А.В. Манойло, Р.А. Калюжний, О.В. Олійник та інші. їх напрацювання стали базисом для подальшого наукового пізнанім інформаційних процесів, інформаційної діяльності суб'єктів інформаційних правовідносин та розвитку поняттєво-категоріального апарату інформаційного права в Україні. Однак до сьогодні ні на законодавчому рівні, ні у правовій доктрині не вирішена проблема правового розмежування інформаційного простору, інформаційного середовища та інформаційної сфери як одних зі стрижневих понять в інформаційному законодавстві. Відсутні ґрунтовні дослідження правового регулювання інформаційної діяльності друкованих засобів масової інформації, їх місця в інформаційному середовищі, ролі масової інформації в інформаційному забезпеченні. Тому метою даної статті є вивчення законодавчої та доктринальної позиції щодо правової природи інформаційного простору та місця у ньому друкованих засобів масової інформації. Її новизна полягає в розмежуванні з правової точки зору понять «інформаційний простір», «інформаційне середовище» та «інформаційна сфера» шляхом застосування ієрархічного методу; доведенні, що ознака «національний» може застосовуватися лише до поняття «інформаційне середовище». Обґрунтовано, що друковані засоби масової інформації формують та поширюють масову інформацію в інформаційному середовищі, а сама масова інформація є невід'ємною частиною інформаційного простору. Результатами дослідження також стали пропозиції щодо вдосконалення поняттєво- категоріального апарату інформаційного права, зокрема, щодо понять «інформаційний ресурс», «інформаційний продукт», «інформаційна послуга», «інформаційна діяльність» та «інформаційне законодавство».

Для визначення місця друкованих засобів масової інформації в інформаційному середовищі України потрібно, насамперед, з'ясувати, що таке інформаційне середовище, яку інформаційну діяльність здійснюють друковані засоби масової інформації та виконати аналіз значення такої діяльності з правової точки зору.

У чинному законодавстві України відсутнє нормативне визначення термінів «інформаційний простір», «інформаційне середовище» та «інформаційна сфера». Проте, різні суб'єкти нормотворчості використовують їх без визначення змісту, інтерпретують їх неоднозначно, часто замінюють одне поняття іншим, ставлять у синонімічний ряд або використовують усі разом в одному й тому ж самому контексті, що ускладнює правозастосування та стає перепоною на шляху становлення уніфікованого поняттєво-термінологічного апарату інформаційного права.

Закон України «Про інформацію» у п.8 ч.І ст.З зазначає, що серед основних напрямів державної інформаційної політики є сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору [1]. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства на 2007-2015 роки» оперує наступними поняттями: «глобальний інформаційний простір», «світовий інформаційний простір», «науково-технічний інформаційний простір», «національний науково-технічний інформаційний простір», а поняття «інформаційний простір» розглядається у контексті механізмів інтеграції України у світовий інформаційний простір [2].

У Законі України «Про Концепцію національної програми інформатизації» є норми про входження України у світове інформаційне середовище на паритетно-правовій основі, про інтеграцію України у світовий інформаційний простір, про труднощі формування єдиного інформаційного середовища [3]. Закон України «Про Національну програму інформатизації» зазначає, що Національна програма спрямована на створення умов для інтеграції України у світовий інформаційний простір відповідно до сучасних тенденцій інформаційної геополітики [4].

Серед основних напрямів державної політики з питань національної безпеки інформаційній сфері Закон України «Про основи національної безпеки України» визначає наступне: вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери здійснюється шляхом створенім нормативно- правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну; вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України [5].

У Рішенні про розробку проекту Концепції формування інформаційного простору Співдружності Незалежних Держав, підписаному 03.11.1995 року, зазначається, що інформаційний простір держав-учасниць Співдружності є складовою частиною світового інформаційного простору [6].

У 2013 році Кабінет Міністрів України постановив організувати у 2013-2014 роках проведення у Київській та Вінницький облас тях експерименту зі створення єдиного інформаційного середовища соціальної сфери [7].

Стратегія розвитку інформаційного суспільства, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України [8], містить наступні поняття: «глобальний інформаційний простір», «глобальний світовий інформаційний простір», «національна інформаційна сфера», «сфера інформаційно-комунікаційних технологій», зокрема, робиться висновок про те, що національна інформаційна сфера перебуває у стані активного становлення, гармонійного включення у глобальний світовий інформаційний простір та є основою розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Метою створення Науково-експертної ради з питань розвитку інфраструктури відкритих ключів України при Міністерстві юстиції України є розробка науково обґрунтованих рекомендацій для забезпечення розвитку транскордонного співробітництва та інтеграції України у світовий електронний інформаційний простір [9].

Так само поняттям «світовий електронний інформаційний простір» оперує Концепція реформування законодавства у сфері використання інфраструктури відкритих ключів та надання електронних довірчих послуг, затверджена Наказом Міністерства юстиції України [10], де зазначено, що метою Концепції, із-поміж іншого, є вирішення завдань інтеграції України у світовий електронний інформаційний простір.

Активне використання нормотворцями протягом останніх кількох років такого системоутворюючого поняття для інформаційного права як «інформаційний простір» свідчить про збільшення уваги до ролі інформації та інформаційних процесів і про необхідність нормативного закріплення цього терміну на рівні закону, щоб уникнути неоднозначності у правовому використанні та практичному розумінні цього поняття. Ми погоджуємось, що у протилежному випадку неможливим є встановлення цивілізованих міжнародних інформаційних відносин і подальше системне вдосконалення інформаційного законодавства України [11, с.535].

Системні теоретичні доробки щодо визначення правового статусу інформаційного простору зроблені вже досить давно. Так, І.В. Аріс- това розглядає інформаційний простір України як соціальне середовище, у якому здійснюється виробництво, збирання, зберігання, поширення та використанім інформації і на яке розповсюджується юрисдикція України [12, с. 11].

Вчена зазначає, що єдиний інформаційний простір являє собою сукупність баз та банків даних, технологій їх ведення і використання, інформаційно-телекомунікаційних систем та мереж, які функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечує інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб. Іншими словами, єдиний інформаційний простір складається з таких головних компонентів:

1) інформаційні ресурси (IP) - бази і банки даних, усі види архівів, системи депозитаріїв державних IP, бібліотеки, музейні сховища та ін.;

2) інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура:

- територіально розподілені державні і корпоративні комп'ютерні мережі, телекомунікаційні мережі і системи спеціального призначення та загального користування, мережі і канали передачі даних, засоби комутації та управління інформаційними потоками;

- інформаційні, комп'ютерні і телекомунікаційні технології - базові, прикладні і забезпечувальні системи, засоби їх реалізації;

- науково-виробничий потенціал в галузях зв'язку, телекомунікацій, інформатики, обчислювальної техніки, поширення і доступу до інформації;

- організаційні структури, включаючи кадри, що забезпечують функціонування і розвиток національної інформаційної інфраструктури;

- ринок інформаційних технологій, засобів зв'язку, інформатизації і телекомунікацій, інформаційних продуктів і послуг;

- система взаємодії інформаційного простору України зі світовими відкритими мережами;

- система забезпечення інформаційного захисту (безпеки);

- система масової інформації;

- система інформаційного законодавства [12, с. 119-120].

Під інформаційним простором А.В. Ма- нойло розуміє таку сукупність: І) інформаційна взаємодія або вплив; 2) власне інформація, призначена для використання суб'єктами інформаційної сфери; 3) інформаційна інфраструктура, що забезпечує можливість здійснення обміну інформацією між суб'єктами; 4) суспільні відносини, що складаються у зв'язку з формуванням, передачею, розповсюдженням та зберіганням інформації, обміном інформацією всередині суспільства [ІЗ, с.73].

О.В. Олійник визначає інформаційний простір як сукупність структурних елементів, до яких входять: І) національні інформаційні ресурси; 2) інформаційна інфраструктура у складі: організаційні структури, що забезпечують формування, функціонування і розвиток інформаційного простору; інформаційно- телекомунікаційні системи; інформаційні технології; система засобів масової інформації; правове забезпечення інформаційної діяльності [14, с.9].

Таким чином, нормотворці та науковці об'єднують у поняття інформаційного простору інформацію, її джерела і ресурси, інформаційну діяльність, інформаційні продукти, інформаційні технології, навіть інформаційне законодавство та кадрове забезпечення. Вважаємо, що слід усі названі складові, що знаходяться у постійній взаємодії, розглядати окремо, кожен з яких є об'єктом правового дослідження, у тому числі - інформаційний простір. Більше того, у національному законодавстві навіть при наявності визначення понять відсутня єдина система поняттєво- категоріального апарату, що негативно відображується на застосуванні інформаційного законодавства.

Пропонуємо наступний поняттєво-категоріальний апарат у системі інформаційного права з такими поясненнями:

1) інформація сукупно та об'єктивно утворює інформаційний простір;

2) інформаційний ресурс - це створена та/або зібрана та певним чином упорядкована інформація, отримана з інформаційних джерел. При цьому інформаційні ресурси стають інформаційними джерелами для нових інформаційних ресурсів;

3) інформаційний продукт - це виокремлений, створений спеціально для задоволення інформаційних потреб суб'єктів результат інформаційної діяльності. Інформаційний продукт не обов'язково повинен бути матеріалізований, тобто уречевлений, як це закріплює стаття 23 Закону України «Про інформацію» [І]. Таке вагоме обмеження мало б правові результати в регулюванні матеріальної площини, але інформація до неї не належить, і наше дослідженім ширше за носії інформації, що дійсно мають речову форму. Як і інформація, інформаційний продукт не має вичерпного переліку форм зберігання та способів передачі. Інформаційний продукт, призначений бути об'єктом купівлі-продажу, обміну - це інформаційний товар. Інформаційна продукція - це збірне поняття, що означає сукупність інформаційних продуктів;

4) інформаційна послуга - це спрямована на забезпечення інформаційних потреб суб'єкта сукупність дій інформаційного характеру щодо інформаційного продукту та/або виконання певного інформаційного процесу. Не можемо погодитись, що інформаційна послуга - це діяльність із надання інформаційної продукції споживачам із метою задоволення їхніх потреб [І], оскільки інформаційний продукт можна не лише надати та отримати, щодо нього можливі й інші дії - його можна знищити, охороняти, передавати, зберігати та виконувати інші можливі інформаційні процеси. Т. Хілл зазначав, що послуги - це зміна стану особи або товару, що належить певній економічній одиниці, яка виникає у результаті діяльності іншої економічної одиниці з попередньої згоди першої. Іншими словами, це сукупність робіт, що виконуються для задоволення потреб клієнта і мають певну вартість [15, с.67]. Дійсно, результатом інформаційної послуги не завжди є надання визначеного кінцевого інформаційного продукту, часто це процес, наприклад, зміна стану, форми інформаційного продукту, зміна стану суб'єкта за допомогою інформаційного процесу або певні інформаційні процеси щодо інформаційного продукту: шифрування даних, навчання, зберігання інформації у «хмарному» сервісі тощо. Відкритим залишається питання, чи має правовий інтерес поняття «інформаційні роботи» як безпосереднє виконання на задоволення інформаційних потреб дій інформаційного характеру щодо створення інформаційного продукту;

5) інформаційна діяльність полягає у формуванні та доведенні інформації до належного користувача, що включає дії суб'єктів щодо збирання, обробки, створення, перетворення, використання, збереження, передачі, поширення, отримання, охорони, захисту та знищення інформації. Під час інформаційної діяльності застосовують інформаційні технології;

6) інформаційне законодавство є спеціально створеним, особливим інформаційним ресурсом для врегулювання прав та обов'язків суб'єктів інформаційної діяльності, та який складає собою сукупність усіх нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні правовідносини.

Інформація, яка у цілому утворює інформаційний простір, може бути частково знищена, невідома, недоступна (з об'єктивних чи суб'єктивних причин) або обмежена у доступі (з легальних чи незаконних підстав). Але інформаційний простір не має фізичних чи умовних меж, наприклад, у формі державних кордонів та інших бар'єрів.

Поняття інформаційного простору є похідним від поняття інформації. Для правозасто- сування поняття інформації необхідно мати його формалізоване нормативно-правове закріплення, проте не розраховувати при цьому на аксіоматичність, оскільки поняття має відповідати державному рівню, тобто закріплювати тільки найбільш істотні, юридично значущі властивості та якості, необхідні для застосування у правовому полі. Також ми зазначили, що інформація сукупно та об'єктивно утворює інформаційний простір.

Із точки зору права, інформація - це знакові комбінації, подані у формі відомостей та/або даних, та які є об'єктами публічного або приватного інтересу. Це визначення об'єднує у собі наступні особливості: І) закріплює, що інформація має знакову форму, що охоплює всеосяжність форм фіксації та передачі інформації у людському суспільстві; 2) відзначає, що інформація для правового регулювання повинна мати смисл, бути цінною та корисною; 3) відсутня прив'язка до обов'язкової здатності інформації бути закріпленою на матеріальному носії або відображеною в електронній формі, що сьогодні є недоречним, адже, по-перше, не можливо і не потрібно встановлювати вичерпний перелік форм зберігання та способів передачі інформації (науково-технічний розвиток постійно відкриває нові можливості), а по-друге, ця прив'язка є недоцільною, обмежуючою; крім того, дані вже передбачають технічний пристрій для їх запису, зберігання, передачі та обробки, а сприймання відомостей сенсорною системою людини, безумовно передбачає можливість їх фіксації на придатному носії); 4) враховано поділ на ієрархічні рівні інформації, зокрема, поняття відповідає державному рівню, має державно-правовий характер та відображає інформацію як об'єкт суспільних відносин, який потребує правового захисту [16, с.122].

Таким чином, враховуючи дане визначення поняття інформації, можемо дати таке визначення інформаційного простору - це об'єктивне загальна сукупність знакових комбінацій, поданих у формі відомостей та/або даних, що є об'єктами публічного або приватного інтересу.

Також вважаємо, що слід розмежовувати поняття «інформаційний простір», «інформаційне середовище» та «інформаційна сфера», тому що і в теоретичних працях, і в законодавстві ці поняття не мають однозначного трактування, через що виникають законодавчі колізії та ускладнюється правове регулювання.

Беручи до уваги дослідження Л.І. Біловус, у центрі інформаційного середовища стоїть суб'єкт, який у процесі своєї діяльності створює, накопичує, передає, зберігає інформацію. Таким суб'єктом може бути як людина чи соціальна група, так і компанія чи навіть державний орган [17, с. 189].

Таким чином, інформаційне середовище - це частина інформаційного простору окремого суб'єкта інформаційної діяльності. Тобто у центрі інформаційного середовища стоїть певний суб'єкт: держава чи їх об'єднання, окрема особа та групи осіб тощо, а також передбачається взаємодія та взаємовплив оточення з цим суб' єктом.

Розвиваючи ієрархічний метод, ми можемо виокремити таку ієрархічну структуру організації інформації: інформаційний простір - інформаційне середовище - інформаційна сфера.

На макрорівні ми виокремлюємо інформаційний простір як об'єктивну сукупність існуючої інформації.

На мезо-рівні знаходиться інформаційне середовище - це частина інформаційного простору, яка виокремлюється у залежності від суб'єкта інформаційної діяльності. Інформаційне середовище також можна поділити на рівні:

1) міжнародний рівень - міжнародне інформаційне середовище, де суб'єкт: дві та більше держави, їх об'єднання, спільність, союз;

2) державний рівень - національне інформаційне середовище, де суб'єкт: окрема держава в особі її державних органів та посадових осіб;

3) локальний рівень - особисте інформаційне середовище, де суб'єкт: фізична чи юридична особа, їх угрупування, наприклад, громадські об'єднання, у тому числі всеукраїнські, політичні партії, релігійні організації та інші організаційно-правові форми та види.

Інформаційне середовище, в залежності від об'єкта, складається з окремих інформаційних сфер. Таким чином, виокремлюємо третій рівень організації інформації - мікро-рівень, а саме: інформаційна сфера.

Починаючи з XVI століття і до сьогоднішнього дня у нашому суспільстві спеціально створюються особливі суб'єкти - засоби масової інформації, - метою діяльності яких є формування та поширення масової інформації. Масова інформація зазвичай, але не обов'язково, формується та поширюється засобами масової інформації.

Засоби масової інформації - це особливі суб'єкти інформаційної діяльності, які створюються з метою формування і поширення масової інформації та які діють на підставі й у спосіб, визначений законодавством.

Закон України «Про інформацію» визначає засоби масової інформації як засоби, призначені для публічного поширенім друкованої та аудіовізуальної інформації [І].

Під друкованими засобами масової інформації розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію [18]. У Правилах розповсюдження періодичних друкованих видань під періодичними друкованими виданнями розуміються газети, журнали, альманахи, бюлетені, збірники, календарі, дайджести, які виходять під постійною назвою з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію [19].

Отже, інформаційна сфера друкованих засобів масової інформації є важливою частиною у національному інформаційному середовищі. Друковані засоби масової інформації - одні із основних засобів формування та поширення масової інформації, яка є невід'ємною частиною інформаційного простору.

Література

1. Закон України «Про інформацію» : від 02.10.1992 р., № 2657-ХІІ // ВВР України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

2. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 09.01.2007 р., № 537-V // Урядовий кур'єр. - 2007. - № 28.

3. Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 04.02.1998 р., № 75/98-ВР // ВВР України. - 1998. -№27-28. - Ст. 182.

4. Закон «Про Національну програму інформатизації» : від 04.02.1998 р., № 74/98-ВР // ВВР України. -1998. - № 27-28.

5. Закон України «Про основи національної безпеки України» : від 19.06.2003 р., № 964-IV // ВВР України. - 2003. - № 39. - Ст. 351.

6. Рішення Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав «Про розробку проекту Концепції формування інформаційного простору Співдружності Незалежних Держав» : від 03.11.1995 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. - 2006. - № 5. - Ст. 675.

7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення єдиного інформаційного середовища соціальної сфери та забезпечення обміну інформацією між центральними органами виконавчої влади» : від 11.09.2013 р., № 718. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/718- 2013-%D0%BF.

8. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні» : від 15.05.2013 р., № 386-р // Офіційний вісник України. - 2013. - № 44. - Ст. 79.

9. Наказ Міністерства юстиції України «Про Науково-експертну раду з питань розвитку інфраструктури відкритих ключів України при Міністерстві юстиції України» : від 13.06.2014 р., № 932/5 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/v932-323-14.

10. Наказ Міністерства юстиції України

«Про затвердження Концепції реформування законодавства у сфері використання інфраструктури відкритих ключів та надання електронних довірчих послуг» : від 10.04.2013 р., № 668/5 [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http: // zakon2. rada.gov.ua/laws/ show/

V668-323-13.

11. Олійник О. В. Політико-правові аспекти формування інформаційного суспільства суверенної і незалежної держави / О. В. Олійник, О. В. Соснін, Л. Є. Шиманський // Держава і право. Юрид. і політ, науки : зб. наук, пр. -2001,-Вип. 13.-С. 534-541.

12. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно- правові засади : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.07 / Арістова Ірина Василівна ; Нац. унт внутр. справ. - Харків, 2002. - 476 с.

13. Манойло А. Государственная информационная политика в особых условиях : монография / А. Манойло. -М.: МИФИ, 2003. - 388 с.

14. Олійник О. В. Організаційно-правові засади захисту інформаційних ресурсів України : автореф. дне. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / О. В. Олійник ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2006. - 20 с.

15. Маркова В. Д. Маркетинг услуг /

В. Д. Маркова. - М. : Финансы и статистика, 1996. - 126 с.

16. Харенко О. Поняття «інформація» в юридичній науці та законодавстві України / О. Харенко // Часопис Київськ. ун-ту права. - 2014.-№ З,-С. 119-124.

17. Біловус Л. Український інформаційний простір / Л. Біловус // Науковий журнал Ін-ту журналістики і міжнародних відносин КНУКІМ.-2013.-Т. 1.-Ч. 1.-С. 188-191.

18. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» : від 16.11.1992 р., № 2783-ХП // ВВР України. - 1993. -№ І.-Ст. 1.

Наказ Державного комітету зв'язку України, Міністерства інформації України, Міністерства транспорту України «Про затвердженім Правил розповсюдження періодичних друкованих видань» : від 10.12.1998 р., № 169/81/492 // Офіційний вісник України. - 1998.-№52.-Ст. 86.

Размещено на Allbest.ru