Корупція: історичні витоки та сучасні прояви

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Корупція: історичні витоки та сучасні прояви

А.В. Волошенко

У статті проаналізовано історичні витоки виникнення корупції. Встановлено, що корупційні прояви та діяння супроводжують всю економічну історію людства. Еволюціонуючи, корупція з окремих, спорадичних проявів у вигляді хабарництва, з часом перетворилася на складне, системне, багатогранне явище як в локальному, так і глобальному вимірах. Доведено, що політико-економічна та фінансова масштабність корупцій- них проявів потребує невідкладного впровадження системно дієвих механізмів протидії як у державному, так і приватному секторах.

Ключові слова: корупція; глобальний вимір; транспарентність; приватний сектор. корупція державний приватний

В статье проанализированы исторические корни возникновения коррупции. Установлено, что коррупционные проявления и деяния сопровождают всю экономическую историю человечества. Эволюционируя, коррупция из отдельных, спорадических проявлений в виде взяточничества, со временем превратилась в сложное, системное, многогранное явление как в локальном, так и глобальном измерениях. Доказано, что политико-экономическая и финансовая масштабность коррупционных проявлений требует безотлагательного внедрения системно направленных механизмов противодействия как в государственном, так и в частном секторах.

Ключевые слова: коррупция; глобальное измерение; транспарентность; частный сектор.

The paper investigates the historical roots of corruption. It is established that manifestations of corruption could be tracked throughout the entire economic history of mankind. While evolving, corruption in its sporadic manifestations in the form of bribes has transformed into a complex, systemic and multifacetedphenomenon with local as well as global dimensions. It has been proved that political, economic and financial scale of corruption manifestations requires immediate implementation of efficient resistant mechanisms in both public and private sectors.

Keywords: corruption; global dimension; transparency; private sector.

Постановка проблеми. Сучасний кризовий стан економіки України значною мірою обумовлений руйнівним впливом такого чинника, як корупція, латентне, довготривале і широкомасштабне розповсюдження якої призвело до загрози національній безпеці та існуванню державності в Україні взагалі. Корупція в нашій країні перетворилася на складову частину практик в політиці, економіці та суспільному житті.

З використанням корупційних схем розкрадаються або витрачаються за нецільовим призначенням кошти державного бюджету, знищуються державні підприємства і ліквідуються цілі галузі, що мають стратегічне значення для розвитку національного господарства. Останнім часом все більшою загрозою стають соціальні, економічні та політичні наслідки використання службового стану керівниками, фінансовими директорами та іншими високопосадовцями великих компаній та установ. Незважаючи на існуючу загрозу, боротьба з корупційними проявами на даний час зводиться лише до публічних обговорень у засобах масової інформації, гучних скандалів, пов'язаних із хабарами і зловживаннями державних посадових осіб і службовців, що є лише часткою системного явища корупції. Як наслідок, корупція сприймається в органах влади й управління, а через засоби масової інформації і суспільством, як незаконна або аморальна економічна діяльність, пов'язана з отриманням фінансових ресурсів або матеріальних надбань лише суб'єктами державної влади.

Аналіз останніх досліджень і публікацій; невирішені раніше частини загальної проблеми. Пріоритет у науковому дослідженні корупційної проблематики належить науковцям країн з розвиненою економікою. Необхідно відмітити фундаментальні дослідження таких іноземних вчених, як: С. Алатас [23], Ш. Вей [5], Ж. Картье-Брессон [24], Х. Мілкевич [5], Г. Мюрдаль [25], Ф. Фукуяма [20] та ін.

Вивчення корупції як історичного багаторівневого феномену проводять російські вчені Ю. Жданов [11] та В. Клейнер [12].

Окремі аспекти корупційної проблематики в Україні розглядаються в працях Л. Гулемюк [9], Є. Невмержицького [16], І. Ревака [14] та ін.

Разом з тим, на даний час на науковому рівні недостатньо досліджено питання сегментації корупції в залежності від сфер її розповсюдження і впливу. Існуючий підхід до дослідження корупції обмежений колом впливу державних посадових осіб, виключає відповідальність посадовців і службовців приватного сектору за виникнення корупційних зв'язків, що унеможливлює ефективне проведення антикорупційної політики.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні історичних витоків виникнення корупції в глобальному та локальному вимірах, а також вивченні сучасних поглядів науковців на категорію корупції з визначенням сфер її впливу та наслідків.

Основні результати дослідження. Корупція в Україні за останні роки охопила всю вертикаль економіки, включаючи процеси прийняття рішень держапаратом, функціонування бізнесу і життєдіяльність домогосподарств, перетворившись в найгострішу проблему суспільства. Характерним для національної економіки є формування все більш складних за ієрархічною побудовою корупційних систем, створення та існування яких можливо лише завдяки зрощенню державновладних та кримінальних структур.

Корупція не є новим феноменом. Як атрибутивне явище вона виникла одночасно з утворенням та розвитком владних і грошових взаємовідносин у суспільстві. Перша згадка про корупцію як негативну форму здійснення державної служби міститься в найстарішому з відомих людству історичних пам'яток державності: архіві стародавнього Вавилону, що датується другою половиною XXIV ст. до н.е. В епоху шумерів і семітів Цар Лагаша (древнього міста-держави в Шумері на території сучасного Іраку) Урукагіна реформував державне управління з метою припинення зловживань чиновників і суддів, а також зменшення здирництва незаконних винагород храмового персоналу з боку царської адміністрації, зменшення та впорядкування платежів за обряди [6].

Антична спадщина доводить, що проблема корупції існувала також і в ті часи. Так, давньогрецькі філософи Платон і Арістотель у своїх роботах неодноразово згадували про руйнівний вплив зловживання владою та хабарництва на економіку, політичне і духовне життя суспільства. Арістотель у роботі «Політика» виділяв корупцію як найважливіший фактор, здатний привести державу якщо не до загибелі, то до виродження. Боротьбу з корупцією Арістотель розглядав як основу забезпечення державної стабільності: «Найголовніше при всякому державному устрої -- це за допомогою законів та інших норм влаштувати справу таким чином, щоб посадовим особам неможливо було наживатися ... Тільки ті державні устрої, -- писав він, -- які мають на увазі загальну користь, є, згідно з суворою справедливістю, правильними» [2].

У римському праві "corrumpere" означало ламати, псувати, пошкоджувати, фальсифікувати показання, а також підкуп судді (претора) [3].

Саме підкуп суддів як проблема моралі вказується в П'ятикнижжі Мойсеєвому, що лягло в основу двох світових релігій -- іудаїзму і християнства -- та вплинуло на третю світову релігію -- іслам. У книзі буття християн -- Біблії вказується: «А хабара не візьмеш, бо хабар осліплює зрячих і викривляє слова справедливих» [19]. «Не пожирайте незаконно майна одне одного та не підкуплюйте суддів, щоб свідомо, шляхом гріха, привласнити частину майна інших людей» - наставляє священна книга мусульман - Коран [17].

Церква у середні віка була найбільшим і найвпливовішим власником майна, але саме її багатство та процвітання стали джерелом спокуси та корупції. При цьому, в той час поняття «корупція» мало перш за все релігійне значення -- омана, спокуса диявола. Корупція в католицизмі вважалась проявом гріховності. На думку Апостола Іоанна, гріх корупції є беззаконня. Практика торгівлі індульгенціями, купівлі та продажу церковних санів не тільки суперечила основам християнського віровчення, а сама й була корупцією в сучасному розумінні феномену.

Початок Нового часу, поява в Європі централізованих держав ознаменували новий етап розвитку явища корупції. Індустріалізація призвела не тільки до економічного зростання, а й до збільшення спектру громадського розподілу і підвищенню значення владних рішень. Політична влада все частіше ставала товаром на зростаючому ринку. Буржуазія активно брала участь в корумпуванні вищих посадових осіб, а часом і купувала державні посади.

Проблема корупції знайшла відображення в роботах просвітителів- енциклопедистів: Ж.Ж. Руссо, Ш. Монтеск'є, Ф. Бекона та інших. У цих працях корупція розглядається як соціальна хвороба, дисфункція суспільства. З точки зору прихильників теорії природного права корупція представляла собою один з наслідків розбіжності між природними і позитивними законами. Т. Гоббс у своєму основному творі «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської» писав: «люди, що хизуються своїм багатством, сміливо скоюють злочини в надії, що їм вдасться уникнути покарання шляхом корумпування державної юстиції або отримати прощення за гроші або інші форми винагороди» [7].

У стародавніх джерелах російського права хабарництво як окремий самостійний злочин зустрічається нечасто. Перші офіційні згадки обіцянки як протиправної винагороди за виконання офіційних владних повноважень в російському законодавстві з'являються в Двінській статутній грамоті 1397--1398 рр., ст. 6 якої забороняла привласнення грошової компенсації за затримку крадія, що призначалася наміснику за виконання правосуду. Деякі вчені вважають, що дана норма забороняла наміснику за хабар відпускати впійманого крадія. Значна кількість дослідників історії російського законодавства вважає, що поняття обіцянки в сенсі хабара починає вживатися з Псковської Судної грамоти 1397 року. У подальшому настанови про заборону брати хабарі можна зустріти в Новгородській Судній грамоті та в Судебнику Іоанна ІІІ 1497 р. [1].

Соборним Укладом 1649 р. царем Олексієм Михайловичем вводиться заборона приймати обіцянки боярам та воєводам, а також штрафні санкції за хабарництво. Так, відповідно до Укладу, за неправий суд викриті у хабарництві судді з думних людей позбавляються сану, сплачують штраф у розмірі потрійної ціни позову на користь позивача і, крім того, вносять в казну судове мито; суддів не з числа думних людей воно присуджує до торгової страти і відмови від посади. Суворо переслідувалися також Укладом фальсифікація документів і затягнення справ з боку підкуплених д'яків і піддячих [10].

Указом від 24 грудня 1724 р. «Про заборону хабарів і обіцянок і про покарання за оне» Петро Великий перший розділив (а в деяких випадках карав їх нарівні) тих, хто дає хабар (лиходателей), і тих, хто його отримує (лихоїмцев). Постанови даного документа, що містяться в главі шостій розділу V, мають назву «о мздоимстве и лихоимстве». Вони стосуються: 1) посадових осіб, одержуючих хабар (мзду) (пасивне хабарництво); 2) осіб, що сприяють хабарництву; 3) приватних осіб, що схиляють посадових осіб до викрадення, приховання або винищення паперів, які відносяться до справ присутнього місця або до вчинення підроблення в документах (активне хабарництво) [21].

Таким чином, проводиться розподіл хабарництва: отримання неправомірних переваг за виконання законних дій «мздоїмство» (активне хабарництво) або незаконних дій «лихоїмство» (пасивне).

До офіційних проявів корупції на території сучасної України можна віднести зловживання з боку дружинників, зафіксовані у XI--XII ст.ст. у Київській Русі. У період татарської орди хабарництво тимчасово силовими методами усунув хан Батий [8].

За часів Польщі хабарництво мало «середньоєвропейський» характер, прояви якого були незначними. Тоді від «справедливого» королівського суду (який завжди ставав на бік багатшої сторони) постраждав сам Б. Хмельницький. Після його перемоги над Річчю Посполитою в Гетьманській державі також почало процвітати хабарництво. Однак воно було значно меншим, аніж в Росії, де панували бояри, а згодом узаконеним хабарництвом став «інститут годівлі», тобто спосіб утримання «державницьких осіб», використовуючи населення. У російському суспільстві мало не на генетичному рівні закріпилась норма, що служба в органах влади -- це спосіб «прогодуватись».

Імператриця Катерина Велика в Указі від 18 червня 1762 р. писала про зловживання владою державної бюрократії. Україна, яка в той період входила до імперії, теж не була винятком [14, 29].

Одним з найбільш поширених злочинів у дореволюційній Росії було саме хабарництво. Злочинцями вважались як «хабарник», так і «хабародавець». Окремим видом хабарництва було також вимагання грошей і подарунків за дії, що стосувались служби винуватого. Революція, яка відбулася нібито з метою розв'язання соціальних проблем, спричинила ще більше зростання хабарництва. Найжорстокіші репресії і винищення цілих поколінь бюрократичних еліт, наркомів і голів сільських рад не допомогли. За часів Радянського Союзу коло осіб, які мали дозвіл зловживати владою, було доволі незначним, інформація щодо цього приховувалась від народу і була дозованою [9].

У 1950--1980-х рр. на корупційних засадах відбувалося зрощування партійно-радянської і чекістської еліт, особливого розмаху це явище досягло в національних республіках. Виходячи з наведеного, не дивує той факт, що абсолютна більшість енциклопедій і словників радянської епохи, які тлумачать термін «корупція», акцентують на тому, що явище корупції характерне та притаманне буржуазній державі та суспільству, в якому відбувається експлуатація людини людиною, державний апарат підпорядковується монополіям і для неї закладені умови в самій економічній і політичній системах капіталістичного суспільства.

В Енциклопедичному словнику того часу корупцію визначено як процес прямого використання посадовою особою прав, пов'язаних з її посадою, з метою особистого збагачення [18].

Відсутність юридичного терміну в Кримінальному кодексі Української РСР [15, 111], та у Кодексі про адміністративні правопорушення Української РСР [13, 101] доводить, що корупція як злочин не розглядалася на практиці. Поняття корупції у радянські часи асоціювалося із поняттям хабарництва, розглядалося як злочин, що полягає в одержанні службовою особою особисто або через посередників матеріальних цінностей або будь-якого іншого майна чи майнових вигод за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабар, будь-якої дії, яку службова особа повинна була або могла вчинити, використовуючи своє службове становище [22, 601].

На відміну від радянського устрою, як вказує в своєму дослідженні Ю. Жданов, капіталізм намагався довести свою перевагу, а для цього факти корупції довелося замовчувати. І тільки в останні десятиріччя ХХ ст. на Заході усвідомили, яку шкоду завдає корупція усім сферам життєдіяльності суспільства, але на той час не було жодних наукових шкіл з їх надбаннями у вивченні цього явища [11].

Аналіз корупції і методів боротьби з нею привернули особливу увагу дослідників в кінці ХХ -- на початку ХХІ століття. Значний розрив у доходах населення між розвиненими країнами і країнами третього світу призвів до потреби в міжнародних програмах допомоги бідним країнам. При аналізі їх реалізації були виявлені шокуючи факти низької ефективності в силу корупції в країнах з низьким рівнем доходів, що призводило до розкрадання значної частини міжнародної допомоги місцевими корумпованими елітами [12].

У другій половині ХХ ст. корупція перетворилася на принципово значущу проблему в умовах глобалізації. Тема боротьби з корупцією перейшла з національного рівня на міжнародний. Боротися локальними методами з руйнуючими наслідками корупційної діяльності стало практично неможливо. Дослідниками доведено існування функціональної залежності між масштабом розповсюдження корупції та інтересу до її дослідження. Дана залежність проявляється особливо, коли рівень корупції сягає критичної межі, а вона сама та її наслідки усвідомлюються суспільством як соціальна проблема. Суспільство починає пошук відповідей на питання про причини росту корупції, намагаючись виробити практичні міри боротьби з нею.

На початку 2014 р. Україна ввійшла до числа держав, які знаходяться у стані конфлікту. Необхідно враховувати, що конфліктні та пост-конфліктні держави відрізняються від стабільних правових та демократичних держав саме деградацією або повним знищенням державних та суцільних механізмів забезпечення основоположних прав людини, різким зниженням рівня доходів, політичною нестабільністю та невпевненістю в майбутньому, що призводить до того, що причиною існування корупції стає не лише неадекватність законів умовам економічної діяльності, але й потреба у виживанні в надскладних умовах.

Сучасна неокласична економічна теорія, заснована на моделі раціональної поведінки людини, яка забезпечує максимальну вигоду, визначає центральну роль її вибору. Отже, люди приймають рішення маючи власний раціональний інтерес [20, 104]. Часто виникають ситуації, коли невиконання закону стає нормою. Так, на даний час громадяни бажають припинити корупційні практики для «інших», але залишити її у виключних випадках для «себе»: наприклад, у військових комісаріатах не повинні брати хабарів, але будь-які засоби добрі, аби не мобілізували до лав збройних сил рідних.

Висловлювання авторів щодо сутності поняття «корупція» різнобічні, оскільки вони оцінюють це суспільне явище за різними критеріями. Однак спільним є те, що за макроекономічного підходу його оцінюють з точки зору державних інтересів, розглядаючи корупцію як суспільну небезпеку. Проте з позицій особистості та сім'ї корупція приносить додатковий прибуток, що і є спонукальним мотивом у вчиненні цього діяння. Російський вчений В. Клейнер вважає, що корупцію необхідно розглядати як кутовий камінь функціонування російського економіки, коли корупційні взаємовідносини виступають в значній мірі її двигуном, завдяки чому формуються основні грошові і ресурсні потоки та здійснюється економічне управління [12].

Вперше спроба при аналізі корупції відійти від моральної оцінки була зроблена М. Вебером, який, досліджуючи в рамках економічної антропології явище відкупу державних податків, що є одним з механізмів нормального функціонування суспільства, зазначав, що хоча і воно пов'язане з довільним наданням вигод фаворитам короля, тобто індивідам, які мають достатню економічну і фінансову владу, але така практика, що сприяла формуванню раціональної бюрократії, була історично необхідною. У зв'язку з цим автор ввів поняття «толерантний функціоналіст» стосовно відносин між приватною і державною сферами і прийшов до висновку про функціональність і прийнятність корупції за умови, що вона підсилює позицію еліт, які гарантують прискорення змін, що відбуваються в суспільстві. Таким чином, М. Вебером були закладені основи функціонального підходу до дослідження цього феномена [4].

З точки зору функціоналістів, корупція являє собою екстралегальний інститут, який використовується індивідами або групами для впливу на політику, що проводиться адміністрацією. Корупція свідчить лише про те, що ці групи більш інтенсивно беруть участь у процесі розробки рішень, ніж якби вони поступали по-іншому [24].

Корупція, на переконання функціоналістів, визначає ступінь політичного та економічного розвитку, а не є специфічною політичною культурою. Однак деякі прихильники функціонального підходу, визнаючи певний позитивний вплив корупції на економічний розвиток, вказували, що загальне поширення корупції створює серйозні перешкоди і навіть зупиняє розвиток. Зокрема, цю думку висловлював один з основоположників економічних досліджень корупції Г. Мюрдаль, який підкреслював, що корупція є перешкодою для модернізації суспільства та його розвитку. Вона вносить елемент ірраціональності у виконання плану, впливаючи на фактичний розвиток в протилежному напрямку або звужуючи горизонт планування [25].

З прихильниками аналізу позитивних ефектів від корупції різко полемізував відомий дослідник корупції С. Алатас. Він справедливо відмічав, що такі погляди вводять в оману людей, оскільки розглядають тільки окремі прояви даного явища [23]. Зауважимо, що корупція є складним полісистемним явищем. Її форми і прояви взаємопов'язані та взаємозалежні. Якщо окремим проявам приписувати позитивний вплив, то тим самим стимулюється зростання інших форм корупції, негативний ефект від яких обов'язково і багатократно перевищуватиме очікуваний позитивний ефект. На наш погляд, відшукування «корисних» проявів корупції насправді означає ніщо інше, як блокування боротьби з цим антицивілізаційним явищем. Як в короткостроковій перспективі, так і в довгостроковій, толерантне ставлення до корупції знижує сприймання її як девіації суспільством, що в подальшому призводить до її ще більшого розповсюдження.

Також спірним серед науковців питанням є визначення корупції як використання тільки державної влади в корисних цілях, що призводить до обмеження корупції колом посадових осіб державного сектору. Але скандали, які вибухнули в останній час, пов'язані з бухгалтерськими шахрайствами на приватних підприємствах у США та інших країнах, доводять, що корупція може існувати також у приватному секторі. Особливо це відчутно на великих підприємствах, де власники віддалені від керівництва, а сама власність розподілена між тисячами акціонерів. Прикладом є крах корпорації «Енрон», яка була сьомою по величині в США та «Глоубал кроссинг» - однієї з найбільших у світі ІР-мереж, що охоплювала 5 контінентів, понад 27 країн і 200 міст. У 2003 р. обидві потерпіли крах у результаті фінансових проблем, спричинених внутрішніми угодами декількох робітників корпорації, які скористувалися не транс- парентністю бухгалтерських процедур. Можливість використання службового стану керівниками, фінансовими директорами та іншими високопосадов- цями задля власного збагачення призвели до того, що тисячі робітників і акціонерів лишилися накопичених за все життя заощаджень і пенсійних пільг, крім того, ці скандали підірвали ціни активів інших компаній.

Дослідження, проведене Ш. Вей та Х. Мілкевич, показало, що чим менше транспарентність держави (а це є одним з найголовніших чинників виникнення та розвитку корупційних проявів), тим у більших масштабах спостерігається відплив капіталів з неї під час криз [5].

Остання фінансова криза, що мала руйнівні наслідки для економік країн всього світу, довела важливість інститутів, які регулюють вільну підприємницьку діяльність і орієнтовані на державні та суспільні інтереси. Міжнародні фінансові організації ведуть активну боротьбу з ризиками виникнення корупційних проявів шляхом збільшення прозорості діяльності корпорацій і держави в країнах-членах цих організацій, а також забезпечують більшу відкритість їхньої діяльності.

Проблема корупції в приватному секторі враховується також у визначенні, що подається Міждисциплінарною групою з корупції Ради Європи: «Корупція -- це хабарництво та будь-яка інша винагорода особі, якій доручено виконання певних обов'язків у державному або приватному секторі, що веде до порушень зобов'язань, покладених на неї за статусом державної посадової особи, приватного співробітника, незалежного агента, або іншого роду відносин з метою отримати будь-які незаконні вигоди для себе та інших».

Розширює коло дій корупції на недержавні інститути і український вче- ний-політолог Є. Невмержицький: «Це соціально небезпечне явище, змістом якого є система негативних поглядів, настанов і діянь службових осіб інститутів влади та управління, державних і недержавних підприємств, організацій і установ, політичних партій та громадських організацій, спрямованих на задоволення особистих, групових або корпоративних інтересів шляхом використання свого службового становища, всупереч інтересам суспільства та держави» [16].

Висновки

Можна констатувати, практики, що розглядаються вченими як корупційні, супроводжують всю економічну історію людства. Еволюціонуючи, корупція від окремих, спорадичних проявів у вигляді хабарництва, перетворилася на складне, системне, багатогранне явище як локального так і глобального виміру.

Корупція розпочинається з заміщення інтересів і цілей держави і суспільства інтересами посадових осіб і здійснюється в наслідок умисного, незаконного використання, зловживання посадовими особами своїм статусом, наданими їм правами та повноваженнями заради власного збагачення. Виходячи з викладеного, корупція -- це зловживання службовим становищем з метою отримання неправомірної вигоди.

На даний час в Україні стан конфлікту і невизначеності призводить до деградації або повного знищення державних та суспільних механізмів забезпечення основоположних прав людини, різке зниження рівнів доходів, політична нестабільність та невпевненість в майбутньому призводять до того, що причиною існування корупції стає не лише неадекватність законів реальним умовам економічної діяльності, але й потреба у виживанні у складних умовах.

Проведене дослідження доводить, що політичні, соціальні та економічні наслідки від корупційних проявів потребують розробки та впровадження дієвих механізмів протидії корупції як в державному, так і в приватному секторах.

Список літератури

1. Андреев А. Иван ІІІ // oldrushistory.ru.

2. Арістотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. -- К.: Основи, 2000. -

3. 239 с.

4. Бартошек М. Римское право. Понятие. Термины, определения. -- М., 1989. -- 448 с.

5. Вебер М. Хозяйство и общество / Пер. с нем.; Под научн. ред. Л.Г. Ионина. -- М.: ГУ-ВШЭ, 2010. - 456 с.

6. Вей Ш.Й., Милкевич Х. Глобальное шествие «энронита»: как непрозрачные внутренние сделки подрывают финансовые рынки в мире // Transition -- Экономический вестник о вопросах переходной экономики.-- 2004.-- №2. -- С. 8--10.

7. Всемирная история. Энциклопедия / Ред. А. Белявский, Л. Лазаревич, А. Монгайт, И. Лурье, М. Полтавский. - М.: Государственное издательство политической литературы, 1956. -- 1565 с.

8. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского // royallib.com.

9. Грушевський М. Історія України-Руси // litopys.org.ua.

10. Гулемюк Л.Й. Теоретико-соціальний аналіз корупції як загрози національній безпеці України // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. -- 2009.-- №2. -- С. 1--10.

11. Епифанов П.П., Тихомиров М.Н. Соборное уложение 1649 года. -- М.: Моск. ун-т, 1961 // hist.msu.ru.

12. Жданов Ю.А. Исторические формы коррупции // Междунар. науч.-практ. конференція «Борьба с коррупцией на Юге России как системная проблема. Препятствия и стратегии». -- Ростов на Дону, 2001. -- С. 21.

13. Клейнер В. Коррупция в России, Россия в коррупции: есть ли выход? // Вопросы экономики.-- 2014.-- №6. -- С. 81--96.

14. Кодекс про адміністративні правопорушення Української РСР. -- К.: Політвидав, 1989. --140 с.

15. Корупція: теоретико-методологічні засади дослідження / Керівник авт. кол. доц. І.О. Ревак. -- Львів: ЛьвДУВС, 2011. -- 220 с.

16. Кримінальний кодекс Української РСР. -- К.: Політвидав, 1990. -- 270 с.

17. Невмержицький Є.В. Корупція як соціально-політичний феномен: Автореф. дис... докт. політ. наук: 23.00.02 / НАН України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. ім. І.Ф. Кураса. -- К., 2009. -- 34 с.

18. Преславний Коран / Переклад смислів українською мовою, здійснений Михайлом Якубовичем // ru.scribd.com.

19. Советский энциклопедический словарь/ Гл. ред. А.М. Прохоров. -- 4-е изд. -- М.: Сов. Энциклопедия, 1988. -- 1600 с.

20. Українська Біблія // www.ukrainian-bible.co.uk.

21. Фукуяма Ф. Великий разрыв. -- М., 2004. -- 200 с.

22. Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. -- СПб., 1890. -- 1907 с.

23. Яблоков Н.П. Криминалистика: Учебник для вузов и юрид. факультетов. -- М.: ЛексЭст, 2003. -- 376 с.

24. Alatas, S.H. (1986). The problem of corruption. Singapore, Times Books International.

25. Cartier-Bresson, J. (1993). Elements analyse pour une ecenomic de la corruption. Rev. tiers- monde, 131: 581--609.

26. Myrdal, G. (1968). Asian drama: An inquiry into the Poverty of Nations. N.Y. Vol. 2. 707 p.

Размещено на Allbest.ru