Права та обов'язки учасників освідування в кримінальному праві Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Висвітлено дискусійні питання щодо видів освідування як самостійної слідчої (розшукової) дії у світлі нового Кримінального процесуального кодексу України та можливості його проведення в примусовому порядку. Здійснено порівняльний; аналіз правового регулювання слідчої (розшукової) дії за КПК Росії, України та інших країн.

До групи слідчих (розшукових) дій, які спрямовані на отримання нонвербальної інформації, відповідно до чинного КПК України, відносять освідування особи. Цю слідчу дію розглядають як різновид слідчого огляду, специфічним об'єктом якого виступає тіло живої людини. За час її використання у кримінальному провадженні науковці розробили тактичні рекомендації та прийоми щодо порядку й тактики її проведення з метою отримання бажаних результатів для формування судових доказів. Прийняттям нового КПК України низка пропозицій щодо удосконалення правового регулювання цієї слідчої (розшуко- вої) дії знайшла своє закріплення. Законодавчо розширені завдання освідування, що відповідає потребам слідчої практики. Відбулися певні зміни в порядку залучення до її проведення судово-медичного експерта або лікаря, а також понятих. Разом з тим, окремі положення цієї правової норми викладено недостатньо чітко та однозначно, що викликає певні ускладнення в їх реалізації на практиці, потребує наукового тлумачення та обґрунтування пропозицій щодо подальшого удосконалення цієї правової норми, а отже обумовлює актуальність розглядуваних питань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Правові та організаційні питання проведення освідування розглядалися в працях таких науковців, як В.Д. Берназ, В.І. Галаган, В.А. Колесник, І.В. Кубарев, О.П. Кучинська, Д.П. Письменний, М.А. Погорецький, В.О. Попелюшко, Д.О. Савицький, В.М. Тертишник, Л.Д. Удалова, С.В. Харченко, К.О. Чаппинський, М.Є. Шумипо та ін. Ними піддавалися дослідженню поняття, правова природа, підстави проведення й учасники освідування, особливості використання спеціальних знань і залучення спеціаліста. Проте ряд питань залишаються невирішеними, потребують додаткового дослідження та обґрунтування.

Мета дослідження полягає в аналізі проблемних питань, що виникли у зв'язку з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України та обґрунтуванні пропозицій щодо подальшого правового унормування даної слідчої (розшукової) дії.

Освідування особи є різновидом слідчого огляду, але виділяється в самостійну слідчу (розшукову) дію завдяки специфіці об'єкта, що підлягає обстеженню - тіло живої людини. Віднесенню освідування до різновиду слідчого огляду за КПК України 1960 р. певного мірою слугувало те, що стаття, у якій визначався порядок Його проведення було розміщено в главі 17 «Огляд, освідування, відтворення обстановки та обставин події» після статей, якими регулювалися окремі види слідчого огляду. Цим, з одного боку, підкреслювалася належність освідування за своїми пізнавальними можливостями до слідчого огляду, а з іншого - освідування виділялося як самостійна слідча дія, що має специфічний об'єкт, визначену мету й порядок проведення. Розробниками чинного КПК України цей ланцюжок порушено. Статтю, що визначає порядок освідування розміщено між статтями, присвяченими Віідчому експерименту та проведенню експертизи. У процесі подальшого удосконалення КПК України це положення доцільно врахували для виділення групи слідчих (розшукових) дій для отримання відомостей нонвербального характеру. Такий підхід сприятиме викладенню системи слідчих (розшукових) дій у певній логічній послідовності, відповідно до застосованих під час їх проведення пізнавальних прийомів і методів.

Порядок, умови Й правила освідування визначаються ст. 241 КПК України. Його проведення можливе за наявності фактичних та юридичних (правових) підстав. Під фактичними підставами прийняття рішення про проведення даної слідчої (розшукової) дії розуміють наявність у слідчого певної інформації, що на тілі особи (підозрюваного, потерпілого, свідка) можуть були виявлені сліди кримінального правопорушення або особливі прикмети. Відомості про наявність на тілі особи відповідних слідів можуть міститися в різноманітних джерелах і мали не тільки імовірний, як вважають деякі науковці, а й достовірний характер [1, с. 537]. Таких відомостей у матеріалах провадження має бути достатньо, щоб у слідчого сформувався обґрунтований висновок про те, що на тілі особи можуть були виявлені особливі прикмети або сліди злочину, установлення яких мас значення для розслідування.

Юридичною підставою проведення оєвідування є постанова прокурора (ч. 2 сл. 241 КПК України). Він може винести її як за власного ініціативою, так і за клопотанням слідчого. Така постанова с обов'язковою для особи, яка підлягає освідуванню. У більшості випадків особа, щодо якої винесена подібна постанова погоджується добровільно пройти освідування. Проте мають місце непоодинокі випадки, коли особа відмовляється від освідування. У цьому разі освідування може проводилися в примусовому порядку (ч. З ст. 241 КПК). Оскільки подібні дії пов'язані зі втручанням в особисту недоторканність, науковці висловлюють різні думки щодо примусового освідування осіб, які можуть мали різний процесуальний статус. Можливість застосування примусу щодо підозрюваного, зазначає Д. О. Савицький, не викликає сумніву за наявності відповідних підстав для проведення освідування. Для примусового освідування потерпілого підставою мас бути обґрунтоване припущення щодо неправдивості його показань і наявність достатніх даних уважали, що це дозволить виявили фактичні дані на підтвердження або спростування такої версії. Примусове освідування свідка можливе за наявності даних уважали, що на його тілі можуть бути виявлені сліди злочину або інші докази, що мають значення для встановлення його обставин, а також оцінки правдивості його показань [2, с. 25].

Звернення слідчого з клопотанням до прокурора для отримання постанови про проведення освідування обумовлюється суттєвим утручанням в особисті права людини, у першу чергу, на її тілесну недоторканність та особисту свободу, необхідністю убезпечити від розголошення відомості про інтимні сторони її життя, наявність на тілі ознак хвороби тощо.

Відповідно до КПК 1960 р. Є. Г. Коваленко слушно зазначав, що освідування, як слідча дія, полягає в огляді слідчим або за його дорученням певними особами тіла живої людини з метою виявити або засвідчити наявність у неї особливих прикмет, а також слідів злочину [З, с. 319]. Кримінально-процесуальне законодавство того часу передбачало два види освідування залежно від суб'єкта, який його проводив: слідче - могли проводити слідчий, орган дізнання, прокурор; судово-медичне - міг проводити судово-медичний експерт, а за його відсутності лікар, що мас відповідні спеціальні знання. За результатами проведеного нами дослідження, освідування судовим медиком проводилося по 49,0 %, а лікарем по 7,8 % вивчених матеріалів кримінальних проваджень при розслідуванні злочинів проти особи.

При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або небезпечні для її здоров'я. Захисту прав особи сприяє припис КПК, за яким слідчий, прокурор не мас права бути присутніми при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю її оголювати та оглядати інтимні ділянки на тілі, навіть за наявності такої згоди з боку освідуваної особи. Отже, порядок освідування особи однієї статі зі слідчим або особою, якій він це доручає зробити не викликає будь-яких сумнівів та непорозумінь.

Деякі неузгодженості та суперечливості вбачаються у викладенні ч. 2 ст. 241 КПК України. З одного боку у ній міститься припис про те, що «освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюється особами тієї ж статі». Разом з тим, із цього загального положення передбачено виняток - проведення освідування «лікарем і за згодою особи, яка освідується». Постає питання про те, чому законодавець не згадує у цьому випадку судово-медичного експерта, а також як слід розуміти згоду особи, яка освідується. По-перше, зі змісту цієї норми слідує висновок про неможливість самостійного освідування особи судово-медичним експертом, що с недостатньо логічним та послідовним. По-друге, чи має поширюватися згода особи тільки на проведення освідування лікарем чи і слідчим? За загальним правилом стать лікаря не мас значення для визнання принизливим факту оголювання освідуваного. Тоді така згода може стосуватися лише слідчого. Проте, незважаючи на таку згоду, слідчий і прокурор не можуть бути присутніми під час освідування особи іншої статі, якщо це пов'язано з її оголенням (ч. 2 ст. 241 КПК). Тому подібний припис у КПК слід уважати недоречним і таким, що підлягає вилученню.

На викладення змісту ч. 2 ст. 241 КПК України, на нашу думку, справили вплив положення ст. 193 КПК України 1960 р. Цією нормою передбачалося два види освідування: слідче та судово-медичне. Судово-медичне освідування за вказівкою слідчого проводив судово-медичний експерт або лікар. Про результати проведеного освідування судово-медичний експерт складав акт, а лікар видавав довідку.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство не згадує про судово-медичне освідування, а тому з упевненістю можна вести мову лише про один вид освідування - слідче, що повного мірою відповідає загальним положенням щодо визначення слідчих (розшукових) дій та суб'єктів їх проведення. Думка про єдиний вид освідування - слідче ґрунтується на тому, що: а) законодавець не передбачив право слідчого своєю вказівкою доручати освідування судово-медичному експертові або лікареві, як було раніше; б) закріпив лише одну форму фіксації його результатів - протокол (ч. 5 ст. 241). Складання протоколу слідчої (розшукової) дії с прерогативою слідчого, або іншої особи, яка проводила слідчу (розшукову) дію за його дорученням.

Отже, сьогодні може йтися лише про один вид освідування - слідче, проводити яке може тільки слідчий (прокурор), але не лікар, навіть за згодою освідуваної особи. Для участі в освідуванні, як будь-якої іншої слідчої (розшукової) дії, може бути запрошений спеціаліст (судово-медичний експерт, лікар або криміналіст). Проведення освідування за участю судово-медичного експерта мас певні переваги Й може бути більш результативним. Така діяльність с його професійним обов'язком і повсякденною роботою. У зв'язку із викладеним, положення про проведення освідування особисто лікарем мас бути вилучено з даної статті.

Проведення освідування передбачає необхідність і можливість оголення тіла (або його частин) освідуваної особи. У цьому зв'язку спостерігається обмеження права особи на її тілесну недоторканність, що враховано законодавцем у визначенні правит його проведення. Під час проведення освідування забороняється застосовувати ДІЇ, що принижують гідність людини або небезпечні для неї. Особа, яка здійснює кримінальне провадження може доручити проведення освідування особи іншої статі слідчому відповідної статі.

Освідування, як слідча (розшукова) дія, частенько пов'язане з необхідністю встановити на тілі .людини подряпини, сліди укусів, хірургічних операцій, крові та інших слідів кримінального правопорушення.

Цьому сприяє використання спеціальних знань у галузі медицини. У таких випадках, за КПК України 1960 р., слідчий доручав проведення освідування судово-медичному експертові або лікареві. Останні за результатами огляду тіла людини складали відповідно акт або довідку. Такі дії Л.Д. Удалова називає медичним освідуванням [4, с. 182]. Слід звернути увагу на те, що судово-медичний експерт і лікар до виконання завдання слідчого підходять більшою мірою з медичної точки зору і менше уваги звертають на встановлення та фіксацію особливих прикмет і слідів, які можуть у подальшому мати значення для проведення трасологічних досліджень із метою встановлення механізму заподіяння тілесних ушкоджень. У цьому зв'язку доцільно підтримати думку С.О. Софронова, про проведення освідування безпосередньо слідчим із залученням до участі в ньому судово-медичного експерта або лікаря [4, с. 13-14]. Це сприятиме поєднанню юридичних і медичних знань під час проведення освідування, щоб встановити наявність і характер тілесних ушкоджень - ран (вогнепальних, різаних або колотих, рубаних або заподіяних тупим предметом); саден, подряпин, синців, слідів дії отруйної речовини, визначити їхні розміри, локалізацію на тілі та правильно й повно відобразити встановлені обставини у протоколі слідчої (розшукової) дії.

Віднесення судово-медичного освідування до слідчих (розшукових) дій, визначення його сутності і завдань не залишилося поза увагою науковців. Так, С.А. Шейфер зазначає, що таке освідування не може вважатися самостійною слідчою дією й проводитися поза рамками судової експертизи. Головний аргумент автора полягає в тому, що обслідування живих осіб шляхом медичного спостереження частенько пов'язано з вирішенням складних завдань, які вимагають глибоких професійних знань [6, с. 24-25].

Дійсно, у ході розслідування можуть виникати складні завдання медичного характеру, які не можуть бути вирішені освідуванням особи, оскільки останнє с різновидом огляду, об'єктом якою виступає тіло людини. Для вирішення таких завдань треба призначати судово-медичну експертизу. Але, зазначає А.Я. Дубинський, можуть виникати завдання й меншої складності (визначення стану сп'яніння, виявлення зовнішніх змін організму людини тощо), які можуть бути успішно вирішені без експертного дослідження [7, с. 91]. Подібних висновків можна дійти з аналізу норм про освідування за КПК Росії. У них завдання освідування, у порівнянні з попередніми, значно розширені та включають виявлення на тілі людини особливих прикмет, слідів злочину, тілесних ушкоджень, установлення стану сп'яніння та інших властивостей та ознак, які мають значення для справи, якщо для цього не потрібно проведення експертизи (сг. 179 КПК РФ).

Розширення завдань, які можна вирішувати освідуванням мало б позитивно сприйнятися практиками та науковцями, але викликало сумніви та заперечення, які не можна визнати безпідставними. На цю обставину слушно звертає увагу С. А. Шейфер і зазначає, що слідчий простим спостереженням не може виявити в особи стану сп'яніння. Звичайні ознаки такого стану: запах алкоголю, невпевнена хода, плутана мова, червоний колір обличчя тощо - багатозначні й можуть бути притаманні іншим станам людини: хворобі, яка супроводжується прийомом ліків, утомленості, страху тощо. Тому в подібній ситуації слідчий повинен направити особу до відповідної медичної установи, де з застосуванням прийомів судово-медичного дослідження спеціаліст дійде висновку з цього питання [8, с. 92].

Поділяючи зазначену думку, зауважимо, що ні чинний, ні КПК України 1961 р. установлення стану і властивостей особи не відносять до завдань освідування. Дійсно, у ст. 241 КПК завдання освідування розширюється й полягає у виявлення на тілі особи окрім особливих прикмет ще й слідів злочину, але обмежується пізнавальними можливостями (огляд тіла) даної слідчої (розшукової) дії. Воно повною мірою відповідає вимогам ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, яка гарантує захист від катувань чи жорстоких або таких, що принижують гідність, поводження чи покарання, зокрема, жодна особа не повинна без її добровільної згоди піддаватися медичним чи науковим дослідам.

Визначення стану організму людини, зокрема сп'яніння, наркотичного збудження, потребує використання спеціальних знань і має вирішуватися проведенням судово-медичної експертизи, а не освідуванням (слідчим або судово-медичним). Адже освідування, як слідча дія, не передбачає й не може передбачати будь-які дослідження над людиною. Не випадково норма про освідування розміщена в тій самій главі КПК України, де й огляд. За пізнавальними прийомами і сутністю огляд і освідування мають багато спільного й розрізняються лише об'єктом пізнавальної діяльності. Для освідування це тіло живої людини. Звичайно, простим оглядом тіла людини можливо виявити лише зовнішні ознаки, а не внутрішні властивості, стани організму, що потребують спеціального дослідження. Оскільки ні слідчий, ні судовий медик таких досліджень не проводять, а лише документують передбаченими засобами зовнішні ознаки на тілі людини, виявлення, так званих ознак сп'яніння або вживання наркотичних речовин може викликати потребу у призначенні експертизи. Саме тому науковці Росії висловлюють слушні пропозиції про вилучення з відповідної статті КПК положення про те, що освідування призначається для виявлення стану сп'яніння [9, с. 13-14].

Окремого розгляду погребує питання про учасників освідування, яких можна виділити у дві групи: обов'язкові та факультативні. До першої групи відносять слідчого, особу, яка підлягає освідуванню та понятих, а до другої - спеціаліста (судово-медичний експерт, лікар, криміналіст тощо). Коло осіб, які можуть бути піддані освідуванню, визначено в сл. 241 КПК України - це підозрюваний, потерпілий і свідок. Вивчення матеріалів кримінальних проваджень щодо злочинів проти особи показало, що освідування проводилося у 78,4 % випадків. Освідування підозрюваного проводилося у випадках, коли: а) потерпілі вказували на особливі прикмети злочинця (наявність шрамів, родимих плям, татуювання тощо); б) з матеріалів провадження вбачалося, що на літі нападника могли залишилися або утворилися сліди речовин, що були на місці події (фарба, сипучі речовини тощо); в) у показаннях потерпілого міститься інформація, що на літі підозрюваного внаслідок боротьби з ним могли залишилися подряпини, поранення, укуси тощо. Під час освідування в таких осіб вилучають піднігтьову речовину або нігті коротко зрізують та направляють для дослідження. При огляді літа та одягу уважно обстежують місця, на які менше уваги звертає підозрюваний (кишені, манжети, рант и взуття, козирок кашкета, волосся, вушна раковина тощо).

Для проведення освідування слідчий зобов'язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) або застосувати безперервний відеозапис цієї слідчої дії (ч. 7 ст. 223 КПК). Дещо інакше це питання вирішувалося за КПК України 1960 р. Відповідно до ст. 193 КПК присутність понятих у процесі освідування не передбачалася. Проте в ч. 2 ст. 127 КПК зазначалося, що залучення понятих до участі в освідуванні здійснюється в разі, якщо слідчий визнає це за необхідне. З аналізу зазначених норм І. М. Бацько доходить висновку, що слідчий може провести освідування, не запрошуючи понятих [10, с. 181-184]. Інші автори дотримуються думки, відповідно до якої освідування мас проводитися за участю понятих, оскільки супроводжується оголенням тіла особи [11, с. 383].

При вирішенні питання про доцільність залучення понятих до проведення освідування, слід виходити з етичних міркувань, на що звертають увагу науковці й практики. З почуття сором'язливості не кожна особа з захватом ставиться до того, що під час огляду її літа крім слідчого та спеціаліста будуть присутні інші учасники (поняті), які, відповідно до закону с обов'язковими. Уважаємо, що саме тому КПК України 1960 р. вирішення цього питання відносив до повноважень слідчого, який мав можливість запросити понятих, якщо визнає це за необхідне (ч. 2 ст. 127 КПК України). Таке формулювання норми дозволяло з'ясувати питання про запрошення понятих з освідуванню особою, урахувати її думку в прийнятті рішення. На жаль, КПК не визначав, якими мають бути такі випадки. Про участь понятих у слідчих діях написано достатньо робіт, а тому в цьому дослідженні не будемо звертатися до цієї проблеми. Зазначимо, що запрошення понятих уважають необхідним, щоб у подальшому слідчий мав можливість убезпечити себе від неправомірних скарг від заінтересованих осіб. У розв'язанні означеного питання, на нашу думку, слід погодитися з пропозицією В.Г. Дрозд, яка зазначає, що запрошення понятих до участі в освідуванні доцільно погоджувати з особою, виходячи з етичних міркувань, однак остаточне вирішення залежить від слідчого [12, с. 10]. Спід мати на увазі, що не кожній особі, яка надала згоду добровільно пройти освідування, приємно, щоб її оголене тіло оглядав не тільки слідчий, а ще й поняті, які с сторонніми особами, запрошеними з вулиці. У тих випадках, коли в освідуванні бере участь судовий медик або лікар, узагалі немає необхідності в залученні понятих, що не може викликати сумніву. В інших випадках це, дійсно, право слідчого, яким він користується залежно від слідчої ситуації, що склалася на конкретний момент розслідування. Зазначене положення про участь понятих у проведенні освідування мас знайти відображення в процесі подальшого удосконалення цієї статті КПК України. Необхідність участі понятих в освідуванні вирішує слідчий з урахуванням слідчої ситуації й думки освідуваної особи.

Понятим роз'яснюють право бути присутніми при всіх діях слідчою й обов'язок засвідчити підписами у протоколі факт проведення освідування та його результат. Учасникам слідчої дії роз'яснюють право робити зауваження з приводу освідування й правильності його фіксації, які заносяться до протоколу. Про проведене освідування складається протокол (ч. 5 ст. 241 КПК) згідно з вимогами статей 104 - 106 КПК України.

У протоколі слід описати сліди крові, указуючи їхній вигляд за механізмом утворення (патьоки, помарки, краплини, бризки), розмір і локалізацію. Крім цього, спід застосовувати технічні засоби фіксування слідчої дії (фототрафування, відеозапис чи інші технічні засоби) (ст. 107, ч. 4 ст. 241 КПК). Для цього доцільно використовувати кольорові фотознімки, що дозволить більш природно фіксувати колір подряпин, синців, різноманітних татуювань. Адже пошкодження існують обмежений час, перебувають у динаміці й характеризуються визначеними кольоровими змінами. Треба зафіксувати стан одягу, характер наявних ушкоджень, їх розташування. Доцільно здійснювати зйомку окремих частин тіла, на яких с пошкодження (синці, крововиливи, кіптява пострілу тощо) детальним методом.

У разі неповного фіксування технічними засобами процесу та результатів слідчої дії відображеними можуть бути не всі обставини, а тільки ті, що мають значення наочності - місця зі слідами злочину або особливими прикметами, місця, на яких відсутні сліди злочину, але про них давали показання допитані особи й передбачалася їх наявність.

Результати технічного фіксування освідування оформляють у вигляді додатків до протоколу слідчої дії. Зображення, демонстрація яких стороннім особам може розглядатися як образлива для освідуваного, зберігаються в запечатаному й завіреному підписом слідчого, прокурора конверті. Такі додатки не надаються учасникам провадження для ознайомлення й можуть бути надані лише суду під час судового розгляду.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що освідування особи є самостійною слідчою (розшуковою) дією, яка проводиться слідчим. Учасники освідування поділяються на дві групи: обов'язкові та факультативні. У разі необхідності слідчий може залучити до проведення освідування спеціаліста (судово-медичного експерта, лікаря або криміналіста), який володіє необхідними спеціальними знаннями. Освідування може проводитися у примусовому порядку, але без порушень прав та законних інтересів освідуваної особи. Перед застосуванням примусу слідчий має використати всі наявні в нього можливості для переконання особи добровільно пройти освідування. Увага науковців до дослідження цієї слідчої дії сприятиме розв'язанню дискусійних питань щодо порядку й умов її застосування на практиці та унормуванню в КПК України.

Література

освідування прокурор юридичний слідчий

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М. Є. Шумила. - К.: Юстініан, 2012. - 1224 с.

2. Савицький Д.О. Захист прав особи при проведенні освідування / Д.О. Савицький // Розкриття злочинів за новим Кримінальним процесуальним кодексом України : зб. матеріалів наук-практ. конф. (Київ, 8 листоп. 2012 р.). - К. : Нац. акад. внутр. справ, 2012. - С. 24-26.

3. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України / Є.Г Коваленко. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 576 с.

4. Удалова Л.Д. Кримінальний процес України / Л.Д. Удалова. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2007. - 280 с.

5. Сафронов С.О. Методика розслідування умисного заподіяння тяжкого і середньої тяжкості тілесних ушкоджень : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / С.О. Сафронов. - К., 1999. - 20 с.

6. Шейфер С.А. Следственные действия: Система и процессуальная форма / С.А. Шейфер. - М. : Юрид. .лит., 1981. - 128 с.

7. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы / А.Я. Дубинский; [отв. ред. Г.И. Чангули]. - К.: Наукова думка, 1984. - 182 с.

8. Шейфер С.А. Проблемы развития системы следственных действий // Уголовное право / С.А. Шейфер. - 2002. - № 3. - С. 90-92.

9. Букаев Н. Проблемы производства освидетельствовании как следственного действия по УПК РФ / Н. Букаев, Н. Гребнева // Закон и жизнь. - 2004. - № 10. - С.13-14.

10. Бацко И.Н. Сравнительный анализ правил освидетельствовании по уголовно-процессуальным кодексам Российской Федерации, Республики Беларусь и Украины / И.Н. Бацко // Вестник Академии МВД Республики Беларусь. - 2003. -№ 2 (6). - С. 181-184.

11. Бурлака В.В. Тактика проведення освідування при розслідуванні незаконного позбавлення волі або викрадення людини / В.В. Бурлака // Актуальні проблеми кримінального процесу, криміналістики, судової експертизи та оперативно-розшукової діяльності. - Одеса, 2011. - С. 69-72.

12. Дрозд В.Г. Організаційні і тактичні аспекти розслідування умисних тяжких тілесних ушкоджень: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / В.Г. Дрозд. - К., 2009. - 17 с.

Размещено на Allbest.ru