Особливості проведення прямого та перехресного судового допиту свідків і потерпілих

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Кафедра правосуддя юридичного факультету

Особливості проведення прямого та перехресного судового допиту свідків і потерпілих

Костюченко О.Ю., кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

У статті визначається сутність понять «прямий» і «перехресний» допит свідків і потерпілих. Аналізується проблема участі обвинуваченого (підсудного) в «прямому» і «перехресному» допиті свідків і потерпілих на підставі положень міжнародних конвенцій та практики Європейського суду з прав людини та наводиться висновок, що обвинувачений, оскільки він належить до сторони захисту, повинен мати право, навіть за наявності захисника, прийняти участь у допиті свідків і потерпілих.

Ключові слова: суд, сторони, свідок, потерпілий, прямий допит, перехресний допит.

обвинувачений допит суд право

З набранням чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 р. в судовій практиці постала проблема правильного розуміння змісту понять «прямий» та «перехресний» допит свідків і потерпілих, які були запозичені з країн зі змагальною формою кримінального процесу та ролі суду в контролі за належним дотримання процесуального порядку його проведення сторонами під час судового кримінального провадження. Як показує судова практика, сутність та порядок прямого та перехресного допитів свідків, потерпілих викликає багато спірних питань та не є однозначною. Допит цих учасників судового провадження і надалі часто проводиться за правилами, визначеними на рівні КПК України 1960 року. Бувають випадки відкритого «нехтування» нормами чинного КПК України 2012 року. Виправити ситуацію може більш розгорнута законодавча регламентація правил проведення судового допиту свідків, потерпілих, відповідні роз'яснення та рекомендації науковців та вивчення суддями, прокурорами та адвокатами міжнародного досвіду проведення прямого і перехресного допиту та позицій Європейского суду з прав людини.

Під час судового розгляду учасники кримінального провадження повинні звернутися до суду та висловити свою думку щодо обсягу та послідовності дослідження конкретних доказів, в тому числі черговості допиту свідків і потерпілих. Слід наголосити, що для сторони обвинувачення важливо, в першу чергу, провести прямий допит осіб, які володіють найбільшим обсягом інформації щодо обставин, які підлягають доказуванню, відповідно до оголошеного обвинувачення та підтвердити його. Докази сторони обвинувачення повинні досліджуватися в першу чергу, а сторони захисту - в другу (ч. 1 ст. 349 КПК України). Більше законодавець не дає жодних, обов'язкових до виконання, вказівок щодо обсягу та черговості дослідження доказів. Допит потерпілого повинен проводитися згідно з положеннями ч. 2 ст. 352 КПК України за правилами допиту свідків. Щодо черговості допиту потерпілих та свідків М.С. Строгович слушно зазначав, що потерпілий має допитуватися до допиту свідків, оскільки, в такий спосіб усувається вплив показань, даних свідками в суді, на показання потерпілого, який, на відміну від свідків, до допиту не видаляється із зали судового засідання. Окрім того, дані ним показання, щодо обставин вчинення злочину, від якого він постраждав, в значній мірі обумовлюють порядок і зміст допиту підсудного, свідка та перевірки інших доказів [1, с. 296]. Більшість науковців наголошують на тому, що допит обвинуваченого, якщо тільки він не відмовляється давати показання, доцільно проводити в першу чергу. Слід наголосити, що послідовність проведення допитів повинна залежати від обставин вчиненого кримінального правопорушення та обсягу обізнаності з ними потерпілого та свідків. Суду варто в ухвалі про визначення обсягу та порядок дослідження доказів максимально повно задовольняти бажання сторін, оскільки вони ґрунтуються на розроблених ними правових позиціях і продуманій стратегії та тактиці проведення дослідження доказів.

За чинним КПК України свідки та потерпілі допитуються за правилами прямого та перехресного допиту. Незважаючи на те, що питання проведення прямого та перехресного допиту регулюють лише положення ч.ч. 6-8 ст. 352 і ст. 353 КПК України, за цими нормами стоїть справжня революція в допиті свідків і потерпілих, проведення якого тепер має здійснюватися за абсолютно новими стандартами.

Аналізуючи нормативні положення нового КПК України можна прийти до висновку, що прямий допит свідка, потерпілого відрізняється від прямого допиту обвинуваченого, експерта. Причому деякі автори Науково-практичного коментаря Кримінального процесуального кодексу України не вбачають між ними особливої різниці. Так, вони зауважують, що «після проведення підготовчої частини допиту.., головуючий пропонує свідкові розповісти про всі відомі йому обставини кримінального провадження. Під час цих пояснень ніхто із представників сторін не вправі втручатися у їх виклад або переривати свідка, окрім головуючого, якщо той виходить за межі обставин, щодо яких дає показання» [2, с. 89]. Однак, з такою позицією не можна погодитись, оскільки у ст. ст. 352, 353 КПК України законодавець прямо передбачив саме прямий і перехресний допит сторонами, а не вільний виклад показань свідком чи потерпілим суду.

Зазначені помилкові положення коментаря фактично можуть звести нанівець намагання законодавця щодо запровадження реальної змагальності та процесуальної активності сторін, формування у суддів та учасників судового провадження помилкового розуміння процесуального порядку проведення допитів свідків і потерпілих. Те, що в ході встановлення обставин кримінального правопорушення в судовому засіданні під час допиту свідків вже не використовується форма вільного викладу показань саме і є однією з новел КПК України 2012 року. Свідка повинна починати допитувати, в першу чергу та сторона, за ініціативою якої він був викликаний, тобто свідка обвинувачення - прокурор, а свідка захисту - захисник, обвинувачений. Суд не проводить допит, а тільки контролює дотримання правил його здійснення сторонами, щоб уникнути зайвого витрачання часу, захистити свідків від образи та забезпечує необхідний порядок судового засідання. Суд не повинен втручатися у здійснення сторонами допиту, тобто, суддя може тільки за протестом сторони знімати питання, які не стосуються суті кримінального провадження.

У разі нечіткості в показаннях свідка щодо наявності або відсутності конкретних обставин, суд може вимагати від свідка, потерпілого однозначної відповіді на питання - «так» або «ні» (ч. 10 ст. 352 КПК України), але задавати свої питання головуючий та судді можуть, відповідно до ч.ч. 11 і 13 ст. 352 КПК України, тільки після того, як свідку поставлять питання потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники та законні представники або при дослідженні інших доказів. Слід зауважити, що у ст. 352 України взагалі нічого не зазначено стосовно пропозиції головуючого свідку чи потерпілому щодо вільного викладу ними показань, це положення стосується тільки допиту обвинуваченого, оскільки у ч. 1 ст. 351 КПК України законодавець прямо вказує, що допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Слід зазначити, що законодавець взагалі не передбачає щодо допиту обвинуваченого використання термінів «прямий» і «перехресний» допит. Як слушно наголошує В. Бабунич, при допиті свідок дає свої показання не в формі послідовної розповіді, а у вигляді відповідей на запитання сторін. Суд у допиті не бере участі, він може лише відвести поставлене стороною запитання. Кожна із сторін сама допитує представлених нею свідків прямий допит (головний допит), залишаючись в межах тих обставин, які вона бажає довести показами даного свідка; після головного допиту починається протилежний або перехресний допит під час якого дозволяється задавати навідні запитання [3, с. 323].

Законодавець не дає визначення «прямого допиту». Зміст цього поняття намагаються розкрити науковці, наприклад, «прямий допит - це допит, який здійснюється між двома учасниками судового процесу, тобто одна особа (прокурор, захисник або обвинувачений) ставить запитання, а інша (свідок) - відповідає» [2, с. 89], проте, таке визначення не можна вважати дуже вдалим, оскільки воно не відтворює всіх ознак прямого допиту. Слід додати, що прямий допит проводить саме та сторона, яка викликала свідка, тобто, свідка обвинувачення першим допитує прокурор, а свідка захисту - захисник, якщо обвинувачений взяв захист на себе - обвинувачений. Під час прямого допиту не дозволяється ставити навідні запитання, тобто запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї. Таким чином, можна зробити висновок, що «прямий допит - це допит свідка обвинувачення, потерпілого прокурором, а свідка захисту - захисником, обвинуваченим під час кримінального судового провадження». Відповіді свідка обвинувачення під час проведення прямого допиту повинні розкрити всі ті обставини, які підлягають доказуванню в реалізацію правової позиції обвинувачення, а свідка захисту - правової позиції захисту. Якщо сторона не поставить потрібного питання, інформація залишиться нерозкритою і не встановленою, адже відтепер суд не повинен забезпечувати повноту судового розгляду і в підсумку суд не зможе посилатися на данні, які не були озвучені свідком. Характерно, що чи не найпоширенішою помилкою в ході прямого допиту свідка є використання навідних запитань, проте останні - є виключною прерогативою перехресного допиту.

Щодо сутності перехресного допиту між науковцями також не має єдності. Так, на думку В.О. Попелюшка перехресний допит свідка зводиться до допиту свідка сторонами з приводу одних і тих саме обставин. Кожний учасник судового розгляду має право ставити свідкові додаткові запитання для з'ясування або доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб [4, с. 150]. С. Дуда під перехресним допитом розуміє такий допит, за якого учасники судового розгляду можуть почергово задавати одній і тій самій особі питання щодо будь-яких епізодів (фрагментів) його показань, з метою їх уточнення, доповнення та перевірки. Цей допит, на його думку, починається, зазвичай, після того як допитуваний у вільній розповіді повідомить все відоме у справі [5, с.154]. Слід уточнити, що мова повинна йти не про вільну розповідь свідка, а про його відповіді на питання сторони під час прямого допиту. Автори Науково-практичного коментаря Кримінального процесуального кодексу України за ред. В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумило слушно наголошують, що після прямого допиту сторонам надається можливість перехресного допиту свідка, тобто відбувається його допит сторонами кримінального провадження з приводу одних і тих саме обставин. Проведення перехресного допиту свідка дозволяє перевірити його свідчення і з точки зору обвинувачення, і з точки зору захисту, виявляє окремі неточності і суперечності в показаннях, усуває їх неповноту, допомагає уникнути помилок при з'ясуванні окремих обставин справи [6, с. 733].

В. Бабунич пропонує наступне визначення перехресного допиту - «це один із видів судового допиту, що проводиться за особливими правилами та який повинен обмежуватися з'ясованими під час прямого допиту обставинами або стосуватися питань достовірності показань і може бути проведеним лише учасниками процесу, які згідно закону мають право ініціювання судового допиту, а інтерес яких відрізняється від інтересу особи, яка провела прямий допит [3, с. 325, 326].

Науковці слушно наголошують на високих пізнавальних можливостях даного виду допиту. Проте, як зазначає В.О. Попелюшко, перехресний допит, як правило, характеризується досить високим психологічним навантаженням. Він відчутно впливає на психіку свідка, що заважає йому адекватно сприймати запитання та критично ставитися до своїх показань. Неодноразове з'ясування однієї і тієї ж обставини з цих причин може призвести до навіювання сумнівів свідка у правильності його показань, а звідси - до зміни ним показань на догоду тій стороні, що допитує. Тому головуючий мусить ретельно стежити за правильністю перехресного допиту, не допускати виходу його за межі коректності та ділового русла [4, с. 151]. Проте, необхідно зауважити, що за дотриманням правил допиту повинна перш з все слідкувати протилежна сторона, проявляючи процесуальну активність та реалізуючи, таким чином, принцип змагальності. Слід наголосити, що згідно з положеннями ч. 8 ст. 352 КПК України тільки за протестом сторони під час допиту свідка головуючий має право зняти питання, які не стосуються суті кримінального провадження.

Основна мета перехресного допиту, дискредитувати свідка протилежної сторони, продемонструвавши повну неспроможність його показань, за допомогою навідних питань довести, що свідок або дає неправдиві свідчення, або сумлінно помиляється. Проте, основною проблемою такого допиту є те, що до нього складно підготуватися заздалегідь, адже навідні запитання треба формулювати «на місці» і задавати відразу після проведення прямого допиту. Це складна аналітична робота, в якій все залежить від володіння тактикою допиту, професіоналізму, навіть акторської майстерності того, хто його проводить. Головне пам'ятати, щоб отримати бажану відповідь, необхідно правильно поставити запитання, і в разі потреби провести певну перевірку озвучених раніше показань. З метою перевірки правдивості показань свідка, потерпілого та з'ясування розбіжностей з показаннями, наданих слідчому судді, вони можуть бути оголошені при його допиті під час судового розгляду (ч. 5 ст. 225 КПК України). Крім того, в судовому засіданні можливо продемонструвати свідкові певний предмет і поцікавитися, з якої відстані і наскільки чітко він його бачить. У ході такої перевірки може виявитись, що особа не могла бути свідком тих чи інших подій, що, в свою чергу, нівелює всі озвучені раніше показання. Втім, використовувати певну тактику і відповідні прийоми допиту, зокрема захиснику потрібно дуже обачно, щоб випадково не погіршити становище обвинуваченого або не дискредитувати свідків захисту. Захиснику необхідно використовувати всі можливі не заборонені законом засоби захисту інтересів клієнта, але реалізовувати свої процесуальні права та обов'язки досить обережно.

Проблемним у судовій практиці може бути питання права обвинуваченого самостійно поставити, необхідні на його думку, питання під час прямого чи перехресного допиту, який проводить його захисник. Положення ч. 6 ст. 352 КПК України спрямовують на те, що свідка захисту під час прямого допиту допитує захисник, якщо обвинувачений взяв захист на себе - обвинувачений. Слід зауважити, що тлумачити будь-які норми кримінального процесуального законодавства належить, виходячи із положень міжнародних декларацій та загальних засад кримінального провадження. Так, згідно з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7] кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення (п. d ч. 3 ст. 6), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [8] кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення допитувати свідків, які дають проти нього показання, або мати право на те, щоб цих свідків було допитано, і мати право на виклик і допит його свідків на тих самих умовах, які існують для свідків, що дають показання проти нього (п. е ч. 3 ст. 14). Таким чином, можна зробити висновок, що обвинувачений повинен мати право, навіть за наявності захисника, самостійно поставити необхідні питання при прямому допиті свідків захисту. Положення ч. 7 ст. 352 КПК України взагалі не мстять будь-яких обмежень участі обвинуваченого у проведенні перехресного допиту свідка обвинувачення чи потерпілого - «після прямого допиту протилежній стороні кримінального провадження надається можливість перехресного допиту свідка». Тобто, оскільки обвинувачений належить до сторони захисту, то не повинно бути ніяких перешкод його участі у перехресному допиті.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях займає позицію, що обвинувачений повинен мати можливість допитати свідків обвинувачення під час судового провадження. Наприклад, у справі Луценко проти України («Lutsenko v. Ukraine» No. 30663/04, § 52, 18 December 2008), було припущено порушення права на перехресний допит, оскільки заявника було засуджено переважно на показаннях особи, яку він не мав можливості допитати у суді. Суд зазначив, що «з огляду на те, що М. Л., якого заявник не міг допитати в суді, дав викривальні показання за відсутності процесуальних гарантій не давати проти себе показань, і саме вони переважно були використані для встановлення фактів, які мали значення для кваліфікації дій заявника... право на захист було обмежено настільки, що це поставило під сумнів справедливість провадження в цілому» [9].

Щодо необхідності дотримання права обвинуваченого заявляти клопотання про виклик свідків та ставити їм запитання можна навести ще рішення у справі «Лука проти Італії». Так, Європейський суд з прав людини визнав незаконним засудження заявника через те, що в основу вироку покладено свідчення тільки однієї особи, яку підсудний не мав можливості допитати [10, с. 282]. Порушення даного права повинно тягнути за собою визнання рішення суду незаконним.

Значення перехресного допиту є досить великим, що підтверджується також і рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Люді проти Швейцарії» «42.. .Заявник стверджував, що його засудження ґрунтувалося передусім на матеріалах доповідей агента і записах його телефонних розмов з агентом, хоча на жодному етапі провадження він не мав можливості допитати його чи домогтися його допиту. 49. ... ані слідчий суддя, ані суди першої інстанції не могли чи не бажали вислухати Тоні як свідка і провести очну ставку, яка дала б змогу зіставити свідчення Тоні з твердженнями пана Люді; до того ж ані пан Люді, ані його захисник не мали жодної можливості протягом усього провадження допитати його і піддати сумніву достовірність його свідчень. 50. Іншими словами, права сторони захисту були обмежені такою мірою, що заявник не здійснив свого права на справедливий судовий розгляд. Отже, відбулося порушення пункту 3 (d), взятого у поєднанні з пунктом 1 статті 6.» [11].

Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили, коли ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, має і преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Положення КПК України, які встановлюють правила допустимості доказів, не дозволяють суду використовувати позасудові свідчення (п. 5 ч. 2 ст. 87; ч. 8 ст. 95 КПК України). Суд може в обгрунтування рішення використовувати лише свідчення, які «він безпосередньо сприймав під час судового засідання» оскільки лише допит свідка під час судового розгляду надає можливість стороні провести перехресний допит такого свідка. Свідчення, отримані в порядку ст. 225 КПК України, також мають бути визнані недопустимими, якщо під час допиту у слідчого судді сторона захисту не мала змоги провести перехресний допит.

Право на перехресний допит гарантовано обвинуваченому, що випливає з того, що всі передбачені у ч. 2 ст. 87 КПК України порушення є прикладами «істотних порушень прав людини і основоположних свобод». Порушення права на перехресний допит є безумовним істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод (п. 5 ч. 2 ст. 87 КПК України), відповідно, суд зобов'язаний визнати показання свідка чи потерпілого, отримані з порушенням права на перехресний допит недопустимим доказом під час будь-якого судового розгляду та не має права посилатися на них у судовому рішенні. Проте, існує позиція, що порушення права сторони обвинувачення на перехресний допит не підпадає під дію цього правила про допустимість. [12, с. 230]. Спірною є вищенаведена позиція, якщо мова йде про опосередкований захист інтересів потерпілого (фізичної особи) через представництво публічного інтересу прокурором.

Слід погодитися з позицією авторів Науково-практичного коментаря до Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року за ред. О.А. Банчука, Р.О. Куйбіди, М.І. Хавронюка, що положення ст. 87 КПК України, які зобов'язують виключити із судового процесу докази, отримані внаслідок істотного порушення основоположних прав і свобод, втілюють в наше законодавство доктрину «плодів отруєного дерева», за якою визнаються недопустимими не лише ті докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, похідні докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі первинні докази, стають недопустимими. Законодавець не ставить питання допустимості доказів, отриманих в результаті істотного порушення, в залежність від того, було це порушення свідомим; тобто навіть неумисне порушення тягне недопустимість доказів. Також КПК України не вважає за необхідне брати до уваги, чи був би отриманий «плід» незалежно від «отруєного дерева» [12, с. 225].

Варто наголосити, що прокурору та захиснику в судовому кримінальному провадженні для забезпечення ефективності виконання їх процесуальних функцій обвинувачення і захисту особливу увагу потрібно приділити дотриманню процесуального порядку, правильній стратегії та тактиці проведення прямого та перехресного допиту свідків і потерпілих, оскільки в умовах більш широкого застосування елементів змагальності за новим КПК України. є більша вірогідність отримання від допитуваних осіб необхідної інформації для підтвердження правових позицій сторін.

У цьому випадку повнота відомостей, що входять до предмету доказування і підлягають з'ясуванню в ході судового розгляду, буде залежати від процесуальної активності прокурора і захисника, наскільки якісно вони підготуються до дослідження доказів у судовому засіданні, зокрема, прямого і перехресного допиту свідків, потерпілих. Особливо це стосується сторони захисту. С. Дуда слушно зазначає, що в умовах досудового допиту у сторони обвинувачення є більше можливостей для використання психологічного впливу на допитувану особу [5, с. 154]. Проте, в умовах застосування нового КПК України 2012 року показання суд повинен сприймати безпосередньо у судовому засіданні та оцінювати у сукупності з іншими доказами, дослідженими сторонами у суді та не вправі посилатися у своєму рішенні та обґрунтовувати його показаннями, наданими слідчому, прокурору, крім показань даних слідчому судді в порядку ст. 225 (ч. 4 ст. 95 КПК України). Н. Максимишин щодо оцінки результатів судового допиту, справедливо наголошує, що цей вид процесуального спілкування відбувається в особливому режимі. Тут мають місце зіткнення різних інтересів, виникнення суперечливої інтерпретації тих або інших фактів. Тому суддя (прокурор, адвокат) повинен вміти виокремити головне, усунути змістовно - вербальні спотворення допитуваними особами інформації, відрізнити емоції від існуючих реальностей. [13, с. 297-302] Ще одним різновидом допиту є одночасний допит двох чи більше вже допитаних свідків, потерпілих, обвинувачених (в минулому очна ставка). Суд має право призначити такий допит для з'ясування причин розбіжності в їхніх показаннях (ч. 14 ст. 352 КПК України).

Список використаних джерел

1. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса / М.С. Строгович. - М.: Издательство «Наука», 1970. - Том ІІ. - 516 с.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т / Є. М. Блажівський, Ю.М. Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. - Х.: Право, 2012. - Т 2. - 664 с.

3. Бабунич В. Суть та значення перехресного допиту. Процесуальні особливості проведення перехресного допиту при розгляді кримінальної справи в суді / В. Бабунич // Вісник Львівського університету. - 2011. - Випуск 53. - С. 322-328.

4. Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи: навч. посібник / ВО. Попелюшко. - К.: Кондор, 2006. - 234 с.

5. Дуда С. Судовий допит, його сутність і види / С. Дуда // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 2. - С. 153-155.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. В. Г Гончаренко, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. - К.: Юстиніан, 2012. - 1224 с.

7. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод / Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 04.11.1950 р.

8. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права / ООН; Пакт, Міжнародний документ від 16.12.1966 р.

9. Рішення Європейського суду з прав людини у справі Луценко проти України («Lutsenko v. Ukraine» No. 30663/04, § 52, 18 December 2008)

10. Макбрайд Д. Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес / Д. Макбрайд. - К.: «К.І.С.», 2010. - 576 с.

11. Рішення Європейського суду з прав людини від 22 січня 1992 року в справі «Люді проти Швейцарії» (Case of Ludi v. Switzerland)

12. Науково-практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року / За ред. О.А. Банчука, Р.О. Куйбіди, М.І. Хавронюка. - X.: Фактор, 2013. - 1072 с.

13. Максимишин Н. Психологічні особливості судового допиту / Н. Максимишин // Вісник Львівського університету. - 2012. - Випуск 55. - С. 297-302.

Размещено на Allbest.ru