Вплив юридичної деонтології на формування активної поведінки судді в цивільному судочинстві щодо застосування правильного способу захисту цивільного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив юридичної деонтології на формування активної поведінки судді в цивільному судочинстві щодо застосування правильного способу захисту цивільного права

С.О. Короєд

доктор юридичних наук

Як відомо, на першому курсі навчання у вищих навчальних закладах майбутні студенти-юристи вивчають таку дисципліну, як юридична деонтологія, що має допомогти формуванню їхнього майбутнього образу правника (судді, прокурора, адвоката, нотаріуса, слідчого, юрисконсульта тощо). Вчені зазначають, що юридична деонтологія зосереджує увагу на службовому обов'язку. Для юриста це система обов'язкових, самостійних і правових дій у різних соціальних ситуаціях, пов'язаних з духовною, моральною й великою внутрішньою потребою служіння суспільству, своїй нації. При цьому майже всі науковці порівнюють і фактично ототожнюють за значимістю діяльність юриста із роботою лікаря, зазначаючи, що: а) робота юриста прямо впливає на долі людей, на їх взаємовідносини, що споріднює професію юриста з професією лікаря; б) гуманістична спрямованість діяльності юриста, як і лікаря, вимагає прояву доброти і чуйності, відповідальності юриста за долю клієнта; в) професійно-правові обов'язки юриста мають визначатися аналогічно до тих вимог, які стосуються лікаря Гусарєв С.Д. Юридична деонтологія. Основи юридичної діяльності: навч. посіб. / С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров. - К.: Знання, 2010. - 495 с.; Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: підручник / Скакун О.Ф. - Х.: Еспада, 2008. - 390 с.; Сливка С.С. Юридична деонтологія: підручник / Сливка С.С. - К.: Атіка, 2006. - 304 с..

Водночас не всі види юридичної діяльності, які прямо впливають на долю і взаємовідносини людей, характеризуються гуманістичною спрямованістю, а відтак й мову про ототожнення окремих юридичних спеціальностей із роботою лікаря вести однозначно не можна. Як приклад, можна навести процесуальні обов'язки судді в цивільному судочинстві, які зводяться до пасивної поведінки судді в процесі, зокрема його пасивної участі в процесі доказування (адже закон забороняє судді збирати докази з власної ініціативи без необхідного клопотання сторони або наполягати на наданні конкретних доказів чи з'ясуванні інших обставин, коли сторона проти цього заперечує), а також з власної ініціативи виходити за межі заявлених вимог (адже закон забороняє суду з власної ініціативи змінювати або уточнювати підставу або предмет позову, в тому числі змінювати заявлений позивачем спосіб захисту його права).

На думку законодавця і більшості вчених-процесуалістів, такі пасивні повноваження судді в цивільному процесі, які забезпечують неупередженість суду щодо кожної зі сторін, мають компенсуватися участю в цивільній справі адвокатів (представників-юристів), які надаватимуть сторонам правову допомогу, зокрема консультації щодо правильного визначення предмета доказування і подання необхідних доказів та правильного визначення способу захисту порушеного цивільного права, який повинен застосувати суд при вирішенні справи. З цього випливає, що відсутність у сторони можливості отримати правову допомогу може унеможливити отримання стороною захисту своїх порушених або оспорюваних прав.

Останнім часом почастішали випадки ухвалення судами рішень про відмову в позові з мотивів обрання (зазначення в позовній заяві) позивачем неправильного способу захисту його цивільних прав, з приводу чого навіть вироблена усталена судова практика Верховного Суду України Шадура Д.М. Судова практика застосування Цивільного процесуального кодексу України (2006-2009 рр.): практ. посіб. / Д.М. Шадура, О.І. Менів. - Т. 1: Загальна частина. - Х.: Харків юридичний, 2010. - С. 16, 21, 23, 29, 31.. Навіть на рівні Пленуму ВСУ існує роз'яснення, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб Про незалежність судової влади: постанова Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0008700-07.. У такому випадку факт порушення прав позивача має місце, але в захисті відмовляється фактично через юридичну необізнаність позивача, який помилився в способі захисту своїх прав, але необхідність захисту яких є очевидною. Тобто йдеться про те, коли задекларована у ст. 1 ЦПК мета цивільного судочинства - захист порушеного права - не досягається через юридичну неграмотність позивача та несправедливу бездіяльність юридично грамотного судді, на якого ЦПК й покладає виконання завдань і мети цивільного судочинства, а це суперечить вищенаведеним деонтологічним засадам професії юриста.

Тільки уявімо собі ситуацію, коли пацієнт (позивач) буде вимушений приходити до лікарні (суду) за допомогою зі своїм власним лікарем (адвокатом) і при цьому вимушений буде не лише описати симптоми хвороби (обставини справи) та подати на їх підтвердження відповідні аналізи (докази), а й запропонувати разом зі своїм лікарем (адвокатом) правильний спосіб лікування (спосіб захисту порушеного права). Лікарня (суд) ж, у свою чергу, або погодиться із запропонованим пацієнтом (позивачем) способом лікування (способом захисту порушеного права) та надасть пацієнту (позивачу) медичну допомогу (судовий захист), або ж через неправильно обраний ним спосіб лікування (спосіб захисту порушеного права) відмовить пацієнту (позивачу) в медичній допомозі (в судовому захисті). Але ж ми знаємо, що в медицині така ситуація неприпустима, оскільки саме на державу покладено Конституцією обов'язок забезпечити громадянам надання доступної медичної допомоги без будь-яких додаткових перешкод. В юриспруденції теж Конституція гарантує своїм громадянам право на судовий захист, проте тут все навпаки. Така «несправедлива» ситуація прямопередбачена процесуальним законом, хоча й суперечить деонтологічним засадам юридичної професії і фактично стає перешкодою в доступі до правосуддя. До того ж актуальним є питання не просто забезпечення доступності правосуддя, а доступності саме до ефективного правосуддя.

Загальна декларація прав людини встановила право кожної людини на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, будь-який захист порушених цивільних прав, що здійснюється судом в порядку цивільного судочинства, має бути ефективним, що безпосередньо залежить від ефективності способів захисту, застосовуючи які, суд має враховувати правову позицію Конституційного Суду України, згідно з якою правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-03..

Питання, які стосуються судового захисту прав, є ключовими для науки цивільного процесуального права, адже ефективність судового захисту пов'язана із належним виконанням судом завдань цивільного судочинства, є критерієм оцінки його ефективності. Крім того, захист порушеного права як мета цивільного судочинства виступає одним загальним об'єктом системи цивільних процесуальних правовідносин Курс цивільного процесу: підручник / В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін.; за ред. В.В. Комарова. - Х.: Право, 20і1. - С. 407., а тому має універсальне значення для всього цивільного судочинства.

Спробуємо розібратися, в яких випадках судовий захист порушених прав в порядку цивільного судочинства слід вважати ефективним, а також окреслити деякі шляхи підвищення ефективності судової процесуальної діяльності щодо здійснення захисту прав учасників цивільних правовідносин правильним способом, визначеним судом з власної ініціативи.

Розглядаючи юридичну категорію «судовий захист права» (що є метою цивільного судочинства), ми керувалися передусім тим, що зазначене поняття має два аспекти: матеріально-правовий та процесуальний. У даному випадку нас цікавить саме матеріально-правовий аспект, згідно з яким основна увага при здійсненні правового захисту повинна бути зосереджена на самому суб'єктивному праві та недоторканності правопорядку. Тобто у випадку застосування засобів захисту основним є охорона самого права уповноваженої особи або (і) правопорядку Охорона і захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб в цивільних правовідносинах / за заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Харків юридичний, 2011. - С. 12, 17.. Із цього випливає, що в матеріально-правовому аспекті застосований судом спосіб захисту має породжувати для сторін матеріально-правові наслідки і бути дійовим засобом охорони суб'єктивного цивільного права уповноваженої особи.

Саме із таким матеріально-правовим результатом цивільної процесуальної діяльності, коли відбувається фактичний захист порушених прав ефективним способом, вищенаведені міжнародні акти пов'язують право на ефективне поновлення в правах. При цьому ми вважаємо, що з огляду на функціональне призначення правосуддя і місце судової влади в державі не будь-який застосований судом захист, а лише ефективне поновлення у правах за допомогою ефективного способу захисту є метою цивільного судочинства в розумінні ст. 1 ЦПК. Оскільки суд здійснює захист порушених цивільних прав та інтересів способом, встановленим законом чи договором (ст. 16 ЦК, ст. 4 ЦПК), то і застосований судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним.

Як відомо, способом захисту права є визначені матеріальним правом (законом чи договором або такі, що випливають з їх положень) примусові заходи, спрямовані на відновлення порушених чи підтвердження оспорюваних чи невизнаних прав, припинення їх порушення, компенсацію заподіяної потерпілому шкоди, або інші заходи, здатні ліквідувати несприятливі для потерпілого наслідки і впливати на порушника. А.П. Вершинін зазначає, що ці дії безпосередньо спрямовані на усунення перешкод на шляху здійснення прав суб'єктами, та поділяє способи захисту прав на заходи відповідальності й заходи захисту, не пов'язані із застосуванням відповідальності Вершинин А.П. Выбор способа защиты гражданских прав / Вершинин А.П. - СПб.: Специальный юридический факультет по переподготовке кадров по юридическим наукам Санкт-Петербургского государственного университета, 2000. - С. 32-33..

З цього випливає, що спосіб захисту права, який застосовується судом, має бути здатним реально відновити або іншим шляхом захистити порушене право позивача. Верховний Суд України зазначає, що, «дійшовши висновку про те, що порушене право позивача підлягає судовому захисту, суд повинен вирішити питання, чи може воно бути захищене у обраний позивачем спосіб і чи може ухвалене судом рішення бути виконано у примусовому порядку» Шадура Д.М., Менів О.І. Цит. праця. - С. 21., і таким чином фактично допомогти позивачу правильно обрати належний спосіб захисту його прав у конкретних правовідносинах та здійснити таким способом судовий захист.

Як зазначає А.Г. Ярема, ефективний захист цивільних прав судами сприяє відновленню порушеного права та ліквідації шкідливих наслідків порушення. В кінцевому підсумку ефективний захист повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування Ярема А.Г. Право особи на ефективні засоби судового захисту цивільних прав та інтересів / А.Г. Ярема // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». - Т. 20 (59). - 2007. - № 1. - С. 195, 200..

З огляду на функціональне призначення судової влади і зміст правосуддя ефективним буде такий спосіб судового захисту, який призведе до потрібних матеріально-правових наслідків, а також створить найбільший юридичний ефект для позивача, якого він очікує від звернення до суду. Тому при перевірці адекватності обраного позивачем способу захисту необхідно виходити передусім з мети, яку переслідує позивач, звернувшись до суду з відповідним позовом, тобто враховувати його заінтересованість, яка повинна мати матеріально-правовий характер.

Отже, суд має з'ясовувати дійсні причини виникнення спору і причини звернення позивача до суду з відповідним позовом (із зазначенням конкретного способу захисту). Адже саме від цього залежить визначення заінтересованості позивача отримати судовий захист, а також спосіб, який у спірних правовідносинах здатен задовольнити вимоги позивача, тобто буде ефективним.

Звісно, позивач має зазначати у своїй позовній заяві зміст позовних вимог, проте це для суду не повинно бути вирішальним, якщо суд дійде висновку, що за конкретних обставин справи усунути правовий спір і захистити порушені права позивача можливо лише в інший спосіб, передбачений законом чи договором. Адже цього від суду вимагає визначена цивільним процесуальним законодавством мета цивільного судочинства.

Враховуючи диспозитивні й змагальні засади цивільного судочинства, можна констатувати, що суд не може задовольнити позов і застосувати вказаний позивачем у позовній заяві спосіб захисту, якщо такий спосіб не відповідає характеру спірних матеріальних правовідносин сторін або не приведе до ефективного поновлення в правах, тобто припинення конфліктної ситуації, що стала предметом судового розгляду.

Отже, неефективність способу захисту, заявленого позивачем, неминуче спричиняє неефективність правосуддя в цивільних справах, вимагає від позивача додаткових зусиль і часу для пред'явлення нового позову з іншим («правильним») способом захисту порушеного права або пошуку інших шляхів (як правових, так і неправових) вирішення правового конфлікту.

Водночас ефективність правосуддя в цивільних справах залежить від найбільш повного виконання завдань цивільного судочинства, які повинен реалізувати суд. При цьому ми підтримуємо думку окремих вчених про те, що метою діяльності всієї судової системи є саме усунення правових конфліктів у суспільстві Дегтярев С.Л. Реализация судебной власти в гражданском судопроизводстве: теоретико-прикладные проблемы / Дегтярев С.Л. - М.: Волтерс Клувер, 2007. - С. 249.. З огляду на це вважаємо, що саме суд від імені держави і має забезпечити громадянам їх право на ефективне поновлення в правах і ефективний спосіб судового захисту, що гарантовано міжнародним правом і національним законодавством.

Такий обов'язок держави не може перетворювати суд у пасивного учасника цивільних процесуальних правовідносин і усувати його з процесу реалізації сторонами своїх диспозитивних і змагальних прав. З огляду на місце суду в правовій, соціальній державі, де людина є найвищою соціальною цінністю, а забезпечення її прав і свобод є головним обов'язком держави, а також функціональне призначення правосуддя і його правову природу, саме на суд має бути покладена повна відповідальність за ефективне поновлення в правах, а отже, обов'язок визначення (вибору) правильного способу захисту порушеного права, ефективного та адекватного в конкретних спірних правовідносинах сторін, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи.

Наш висновок про те, що обов'язок визначення правильного способу захисту права має покладатися саме на суд, випливає також із визначення формизахисту Васильев С.В. Гражданский процесс: учеб. пособ. / Васильев С.В. - Х.: Одиссей, 2007. - С. 10., оскільки саме суд застосовує відповідні норми права і при ухваленні рішення визначає спосіб захисту. Окремі науковці також роблять висновок, що вибір способу захисту є виключною компетенцією суду незалежно від волі позивача, оскільки спосіб захисту передбачений нормою матеріального права, правильне застосування якої є обов'язком суду Ненашев М.М. Способ защиты права: процессуальные вопросы / М.М. Ненашев // Арбитражный и гражданский процесс. - 2011. - № 8. - С. 44-48; № 12. - С. 10-14.. В цьому аспекті необхідно також приєднатися до думки тих учених-процесуалістів, які слушно зауважують, що треба не лише розглядати справу, а й знайти законний шлях вирішення конфлікту, який відповідатиме інтересам сторін Решетникова И.В. Гражданское право и гражданский процесс в современной России / И.В. Решетникова, В.В. Ярков. - М.: Норма, 1999. - С. 27, 28.. Адже саме судді, які є юристами і діють іменем України як носії судової влади, враховуючи деонтологічні засади юридичної професії, мають створити громадянам всі умови щодо реалізації ними права на справедливий судовий розгляд та ефективний судовий захист.

Тому ми переконані, що втручання суду в диспозитивні й змагальні права позивача матиме соціально справедливий і необхідний в правосудних цілях та інтересах позивача характер. Адже, звернувшись до суду з позовом за судовим захистом і маючи за мету вирішити спір, відновивши через суд свої права або спонукавши відповідача до вчинення певних дій, позивач погоджується на таку «послугу держави», оскільки головним завданням суду якраз і є вирішення правового спору, в результаті чого останній має остаточно припинятися або шляхом підтвердження наявності між сторонами певних правовідносин, або присудження позивачеві компенсації, або спонукання відповідача до примусового виконання обов'язку в натурі.

Концептуальною основою може стати Постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-20цс11, в якій Верховний Суд не погодився з практикою судів, які відмовляють у позові у зв'язку з тим, що позивач, звертаючись до суду, обрав спосіб захисту, не встановлений законом або договором для захисту права чи інтересу, що порушене, не визнане або оспорюється. У таких випадках слід виходити із загальних засад захисту прав, свобод та інтересів, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України : Узагальнення Верховного Суду України [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховного Суду України. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/%28documents%29/6AF1EBA6 DF621DEDC2257CE60053FF..

Саме така модель поведінки щодо застосування способів захисту порушеного права, коли судам фактично буде заборонено відмовляти в позові з мотивів неправильності способу захисту та дозволено не враховувати «неправильний» спосіб захисту, заявлений позивачем, а вирішувати спір, виходячи із загальних засад захисту прав, свобод та інтересів, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, відповідатиме деонтологічним засадам юридичної професії та соціальному призначенню правосуддя. Адже, як було відзначено Прем'єр-міністром України А.П. Яценюком на виїзному засіданні уряду в приміщенні Верховного Суду України 13 жовтня 2014 р. за участю суддів Верховного Суду України, «хочеться, щоб громадянин, який приходив до нашого суду, чи міського, чи окружного, чи Верховного Суду, гордо виголошував слова «Ваша честь», щоб він знав, що суддя його захистить, щоб він відчував, що це - те місце, де він може прийти, поскаржитися, отримати захист, і що цей захист буде на підставі закону і справедливості» Вступна частина засідання Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2014 року [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Кабінету Міністрів України. - Режим доступу: http://www. kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=247674680&cat_id=244823857..

право судочинство конституція

Размещено на Allbest.ru