Верховенство закону чи моралі? Проблема правової футурології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Верховенство закону чи моралі? Проблема правової футурології

Олександр Костенко, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України, завідуючий відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України

Криза соціального порядку, що вразила сьогодні Україну, мотивує до виявлення факторів, які породжують цю кризу. Досить поширеною в українському суспільстві є ідея, що одним з таких факторів є відсутність в Україні стану, який називається «верховенством права», і зокрема реалізується через «верховенство закону». Однак, у зв'язку з цим постає питання: чому в Україні до сих пір не вдається забезпечити «верховенство закону»? Уявляється, що відповідь на це питання можна знайти у світлі соціального натуралізму [1], який надає методологічний інструментарій для пізнання соціальних явищ, у тому числі для прогнозування шляхів розвитку соціального феномену «право» у майбутньому в контексті правової футурології, тобто науки про майбутнє соціального феномену «право».

Відповідно до соціального натуралізму забезпечити «верховенство закону» у суспільстві можна лише «у парі» з «верховенством моралі», а не протиставляючи їх одне одному чи виключаючи будь-яке з них. Бо «верховенство закону» і «верховенство моралі» - це «пара», яка відображає з двох різних сторін одне і те ж - ЗАКОНИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРИРОДИ. З цього випливає, зокрема, що «верховенство закону» не може бути реалізоване без зв'язку з «верховенством моралі». Без «верховенства моралі» спроби реалізувати «верховенство закону» відкривають шлях до зловживання законом, одним з найнебезпечніших проявів якого є корупція. Цей висновок можна обґрунтувати, зокрема, наступним чином...

Очевидно, існує соціальна закономірність, згідно з якою стан суспільного життя є результатом боротьби між двома класами людей - класом людей аморальних і класом людей моральних. Який клас перемагає, той і визначає стан суспільного життя: при перемаганні класу моральних людей над аморальними - суспільство прогресує, а при перемаганні класу аморальних людей над класом моральних - навпаки: деградує.

Якщо поглянути у світлі цієї закономірності на стан суспільного життя в Україні сьогодні, то можна побачити, що він є результатом перемагання у соціальній боротьбі класу людей аморальних над класом людей моральних. Інтегральною ознакою, що свідчить про це є, зокрема, той очевидний факт, що сьогодні в Україні нечесні люди живуть краще, ніж чесні. У цьому суть Великої Соціальної Драми, що розгорнулася сьогодні на теренах України.

До речі, як показує досвід, запропонована К.Марксом «теорія класової боротьби», згідно з якою рушійною силою суспільного розвитку є боротьба між класом буржуазії і класом пролетаріату, виявилася помилковою. Насправді рушійною силою суспільного розвитку є боротьба між класом людей чесних і класом людей нечесних.

Помилковою є також «теорія боротьби між багатими і бідними як двигуна суспільного розвитку», бо природною для соціуму є лише боротьба з тими, хто багатіє нечесним чином, тобто за рахунок збіднення чесних людей. До речі, німецький вчений Макс Вебер у своїй праці «Протестантська етика і дух капіталізму» переконливо доводить, що капіталістична економіка є настільки прогресивною, наскільки вона засновується на етиці (зокрема, протестантській).

Клас чесних людей - це «сіль землі», у тому числі землі української. Проте нечистий на руку люд пригнічує чесних, паразитуючи на них і позбавляючи українську землю цієї життєдайної «солі». Саме чесні люди створюють усе, що потрібно для нормального життя суспільства, а нечесні здатні лише відбирати блага у своїх ближніх. Суспільство, у якому домінують ті, хто сам не здатен створювати блага, але відбирає їх у тих, хто їх створює, є нежиттєздатним. І це слід усвідомлювати, інакше - українське суспільство продовжуватиме рухатися до межі, за якою - соціальна катастрофа. Ще старогрецький філософ Антисфен помітив закономірність: «держави гинуть тоді, коли перестають розрізняти людей хороших і поганих» [3, с. 120].

Чому ж такі небезпечні «погані», тобто нечесні люди? Відповідно до соціального натуралізму усе суще на світі має існувати за правилами, даними Матір'ю-Природою. У фізичній природі ці правила мають вигляд законів фізичної природи, у біологічній природі вони мають вигляд законів біологічної природи, у соціальній природі - це закони соціальної природи, які люди мусять відкривати і втілювати у форму норм моралі і законодавства.

Людське суспільство виникло і може прогресувати на основі так званого «золотого правила» моралі: «чини щодо інших так, як би ти хотів, аби вони чинили щодо тебе!». Таким чином, зазначене моральне правило відіграє соціогенну роль, тобто воно є надає людям здатність жити суспільним життям. Без дотримання цього морального закону нормальне суспільне життя людей не можливе: ті, хто порушує це правило є джерелом небезпеки для людського суспільства.

Отже, критерієм для розрізнення людей «хороших» (чесних, тобто моральних) і «поганих» (нечесних, тобто аморальних) має бути узгодженість поведінки людини із «золотим правилом» моралі: «не чини ближньому своєму того, чого ти б не хотів щоб твій ближній чинив тобі». Поділ людей на класи за цим критерієм жодним чином не порушує принципу поваги до людської гідності - навпаки, він є проявом справжнього гуманізму.

Нечесні люди - це ті, хто не дотримується «золотого правила» моралі: вони «грають не за правилами», зокрема не за моральними правилами, призначенням яких є забезпечення нормального життя людей у суспільстві. Порушення соціальних «правил гри» нечесними людьми руйнує соціальний порядок, без якого - деградація суспільства.

Сьогодні у нашому суспільстві досить ознак того, що тих, хто ігнорує соціальні «правила гри» стає усе більше. Зокрема, ЗМІ майже щоденно доносять до нас факти, що свідчать про поширення «зоологізації» людини, тобто перетворення людини на істоту, яка користується соціальним статусом людини, але сама живе за тваринними «правилами гри», так звану «зоолюдину» - тварину з людською подобою. Такі людиноподібні істоти, уражені соціальною патологією, називаються соціопатами, тобто людьми, які втратили здатність жити за соціальними правилами, і зокрема за нормами моралі і законодавства!

Отже: у суспільстві основним джерелом небезпеки є не «влада» (хоч, звичайно, вона може бути теж), а наші нечесні ближні: це вони, проявляючи нечесність, загрожують нам вже самі по собі і, крім того, відкривають можливість для існування нечесної «влади», яка стає для нас загрозою з їхньої вини. Нечесна «влада» існує лише тому, що цьому сприяють нечесні громадяни, які домінують над чесними людьми, позбавляючи їх можливості привести до «влади» чесних. Нечесним громадянам потрібна нечесна «влада», а нечесній «владі» потрібні нечесні громадяни! Так виникає «союз нечесних», що дозволяє паразитувати і нечесним громадянам і нечесній «владі» на чесних людях! Тому очікування чесної «влади» в умовах домінування нечесних громадян над чесними є примарним. Так само як і сподівання на «громадянське суспільство» - воно сьогодні в нашій країні так само уражається «вірусом» нечесності, як і влада. Про це свідчать, зокрема, факти небезпечного ураження корупцією не лише «влади», а й інститутів «громадянського суспільства», у тому числі політичних партій.

Аморальність, поширюючись у суспільстві, спотворює усі соціальні цінності: без моралі свобода перетворюється на свавілля, тобто вседозволеність, і стає небезпечною; інститути демократії стають засобами для зловживань у руках нечесних людей; слово перетворюється на засіб для введення людей в оману; гроші із засобу для забезпечення нормального життя перетворюються на мету життя і т.п. Саме тому, що, наприклад, демократія може бути спотворена аморальними людьми, у своїй Енцикліці «Євангеліє життя» Папа Йоан Павло II застерігав «не переоцінювати демократії, роблячи з неї замінник моралі»[3, с.102]. А для тих, хто перебільшує, наприклад, роль Конституції у формуванні прогресивного соціального порядку в країні, можна додати: жодна Конституція не може замінити собою благотворну роль моралі у суспільному житті людей, тому що нечесні люди здатні перетворити будь-яку Конституцію на інструмент для зловживань. І це стосується не лише Конституції, а й Кримінального кодексу чи будь-якого іншого законодавчого акту. Мораль не можна замінити нічим! Оволодіваючи людьми, вона є необхідним соціогенним фактором, що забезпечує можливість нормального існування соціуму. Зокрема, як свідчить досвід, ніякими законодавчими актами чи репресіями не можна забезпечити ефективну протидію корупції, якщо у суспільстві не буде культивуватися антикорупційна моральність. Тобто, для протидії корупції слід притримуватися формули: «антикорупційна мораль плюс антикорупційне законодавство».

Нечесні люди нав'язують суспільству ідеологію, що мораль - це пережиток минулого, який заважає людям «хорошо жити». Начебто політика, бізнес, юстиція, навіть релігія не сумісні з мораллю. Тому пропагується ідея свободи від моралі. Це сприяє формуванню у суспільстві культу вседозволеності: якщо моралі немає, то все дозволено! Так, зокрема, виправдовується збагачення чи використання державної влади аморальними способами, тобто не за моральними правилами, а шляхом, обману, зловживань, насильства тощо.

Внаслідок цього формується суспільство, у якому лікує аморальний лікар, судить аморальний суддя, сповідує аморальний священик, агітує аморальний партійний лідер, охороняє аморальний міліціонер, вчить аморальний вчитель, перевозить аморальний водій, годує аморальний кухар, керує аморальний керівник, інформує аморальний журналіст і т.п. Ось хто є джерелом загроз для кожного з нас. За цих умов загрози кожного чекають звідусіль, де є «людський фактор»: від аморальних друзів, сусідів, співробітників, начальників, чиновників, політиків, підприємців, навіть від рідних і близьких людей тощо.

Зокрема, поширеність в Україні беззаконня - це теж наслідок деморалізації нашого суспільства: аморальні люди неодмінно перетворюють будь-які закони на інструмент для зловживань у власних інтересах. Якщо сьогодні в Україні якась чесна людина, що багато працює, живе попри це в злиднях, то у цьому винною неодмінно є якась інша нечесна людина, що оббирає чесну з дозволу нечесної «влади». І це дає чесним людям природне («священне») право на необхідну оборону від нечесних, у тому числі і від нечесної «влади», адекватними засобами, достатніми для визволення чесних з-під гніту нечесних.

Очевидно, виникнення християнства, яке засновувалося на новій, прогресивній моралі, було природною реакцією на фарисейство (тобто, на свавільне тлумачення Закону Мойсея, що сіяло в народі так звані «ілюзії легітимності»), яке уразило тодішнє суспільство. Сама християнська мораль по суті своїй є антифарисейською, вона стала противагою фарисейському використанню «верховенства закону».

Ключ для виживання і прогресу народів - у моралі! Аморальні ж люди, поборюючи моральних, позбавляють народ цього ключа, і тоді його вражає соціальна криза, як це і відбувається сьогодні в Україні.

Саме соціальний натуралізм вказує на те, що моральні правила - це не плід людської фантазії, що начебто спрямований на пригнічення свободи людини і заважає їй «хорошо жити», а відкриті людьми природні закони соціального життя людей, яким вони каюто підкорятися рак само, як вони підкоряються законам фізики чи біології.

Очевидно, існує наступна моральна закономірність суспільного життя людей: за усі соціальні біди сьогодення винні аморальні (нечесні) люди! Як же має відбутися визволення народу з-під їхнього домінування?

Відповідно до правової футурології, заснованої на методології соціального натуралізму, під тиском необхідності виживання і соціального прогресу в Україні має утворитися еліта, яка у майбутньому буде культивувати в масах чесність як основу прогресивного соціального порядку. Культивування чесності має здійснюватися двома шляхами: через соціальне просвітництво і соціальну практику. Це приведе до утворення в Україні нового соціального порядку, сприятливого для чесних людей і несприятливого для нечесних, що й забезпечуватиме благополуччя в суспільстві. Лише за цієї умови в Україні з'явиться і чесне громадянське суспільство, і чесна «влада»!

Як зазначав британський філософ Томас Карлейль, «будь-яка реформа, крім моральної, є марною» [4, с. 471]. Історичний досвід засвідчує, що клас нечесних людей, якщо він домінує на людьми чесними, неодмінно оберне будь-яку реформу на свою користь. А Бенджамін Франклін вніс значний внесок у розвиток політичної культури у США, запроваджуючи у практику принцип «чесність - найкраща політика».

Без «моральної» реформи усі інші реформи приречені на провал, бо вирішальним для нормального суспільного життя людей завжди є моральний зміст так званого «людського фактору». Моральна людина - це той соціогенний фактор, який забезнечує соціальний прогрес. Тому такою актуальною є сьогодні для нашого суспільства анологія моралі, спрямована на утвердження в Україні прогресивного морального порядку.

Виходячи з ідеї єдності («парності») «верховенства моралі» і «верховенства закону», слід критично розглянути існуючу концепцію «правової держави» через її однобічність, що, розриваючи зазначену «парність», проявляється у врахуванні «верховенства закону» і ігноруванні «верховенства моралі». Виходячи з цього у майбутньому має розвиватися концепція «морально-правової держави». Певним чином ця концепція має бути в перспективі (відповідно до прогнозування у світлі правової футурології) відображена і в Конституції України та в іншому законодавстві, зокрема в законодавстві, що стосується кримінальної юстиції. Наприклад, сьогодні це законодавство передбачає, що «...суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права». (стаття 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р.). Отже, за чинним законодавством України суддя зобов'язаний керуватися «верховенством закону» і не зобов'язаний керуватися мораллю, чинником якої є його совість. Звідси виникає питання: чи потрібна судді совість? Виходить, що український суддя може приймати рішення, не керуючись совістю, отже йому совість не потрібна, її він має пригнічувати у собі і керуватися лише «верховенством закону». Уявляється, що це відкриває шлях до юридичного позитивізму, що зокрема проявляється в різноманітних зловживаннях законодавством і корупції.

І, між іншим: та прогресивна ідеологія (чи «національна ідея»), що може вказати українцям вихід на шлях соціального прогресу, як би вона не формулювалась, неодмінно має бути такою, що сприятиме утвердженню у суспільстві прогресивного морального порядку. А критерій для оцінки того чи іншого «слуги народу» має бути таким: найбільше для України може зробити той, хто здатен сприяти формуванню у суспільстві прогресивного морального порядку, за якого чесні люди зможуть жити краще, ніж нечесні.

Для формування прогресивного морального порядку в Україні потрібна моральна реформа, яка має здійснюватися з допомогою соціального просвітництва і соціальної практики, спрямованих на культивування у суспільстві прогресивної моралі. Отоді, виходячи з правової футурології, і постане в країні «морально-правова держава», здатна забезпечити прогресивний соціальний порядок, заснований на «парності» (парній єдності) «верховенства закону» і «верховенства моралі».

На нашу думку, у контексті правової футурології можна, зокрема, прогнозувати, що у майбутньому ідея морально-правової держави може отримати конституційне закріплення шляхом відображення у вигляді конституційної норми, яка визначатиме основою морально-правового порядку в країні принцип верховенства законів соціальної природи, до яких відносяться і закони природної моралі і природного права. Саме цей принцип є тим «спільним знаменником», який забезпечує природний зв'язок (парну єдність) законів з мораллю.

Список використаних джерел

натуралізм закон мораль беззаконня

1. Детальніше про принцип соціального натуралізму див.: Костенко О. М. Культура і закон - у протидії злу / О. М. Костенко. - К.: Атіка, 2008. - 350 с.

2. Великие мысли великих людей. Том первый. Древний мир. - М.: Рипол Классик, 2007. - 478 с.

3. Йоан Павло ІІ. Енцикліка Evangelium Vitae / Енцикліка Evangelium Vitae Святішого Отця Йоана Павла ІІ до єпископів, священників і дияконів, ченців і черниць, світських католиків та до всіх людей доброї волі про вартість і недоторканність людського життя / Пер. з польської та німецької К. Демчук, В. Паскевич, В. Дивнич. Редактор доктор теології о. Софрон Мудрий ЧСВВ. - Liberia Editrice Vaticana, 1995 - 160 с.

Костенко О.М. Верховенство закону чи моралі? Проблема правової футурології

У статті на основі методологічного принципу соціального натуралізму розглядається тенденція зближення у майбутньому закону і моралі відповідно до прогнозування в контексті правової футурології. Це зближення буде відбуватися у міру наближення закону і моралі до «спільного знаменника» - законів соціальної природи. Завдяки цьому буде формуватися «морально-правова держава».

Ключові слова: верховенство закону, верховенство моралі, соціальний натуралізм, правова футурологія.

Костенко А. Н. Верховенство закона или морали? Проблема правовой футурологии

В статье на основе методологического принципа социального натурализма рассматривается тенденция сближения в будущем закона и морали в соответствии с прогнозированием в контексте правовой футурологии. Это сближение будет происходить по мере приближения закона и морали к «общему знаменателю» - законам социальной природы. Благодаря этому будет формироваться «морально-правовое государство».

Ключевые слова: верховенство закона, верховенство морали, социальный натурализм, правовая футурология.

Kostenko A. The rule of law or morality? The problem of legal futurology

On the basis of the principle of methodological naturalism is considered a social trend of convergence in the future of law and morality in accordance with the prediction in the context of legal futurology. This convergence will occur as we approach the law and morality to the "common denominator" - the laws of social nature. This would form "the moral and legal state."

Key words: rule of law, the rule of morality, social naturalism, legal futurology.

Размещено на Allbest.ru