Конституційний Суд України та реалізація Конституції України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.565.2: 340.131.5

Конституційний Суд України та реалізація Конституції України

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри адміністративного, фінансового, інформаційного та європейського публічного права

Постановка питання про взаємозв'язок Конституційного Суду України із реалізацією конституції є традиційною, хоча вона не притаманна конституційній юстиції. Це пов'язано з тим, що конституційна юстиція забезпечує насамперед інтерпретацію конституції, зокрема шляхом вирішення конституційно- правових спорів і захисту прав людини й основоположних свобод. Адже питання реалізації конституції, на перший погляд, є питанням суспільно-політичних дебатів і законодавчого регулювання, конституційної культури і свідомості тощо.

Ми виходимо з робочої гіпотези, що нормативність конституції пов'язана не стільки з її текстом (хоча екзегеза, inter alia, семіотика тексту також важлива, особливо при конституційному дискурсі), скільки з реальним змістом конституційної доктрини та юриспруденції органу конституційної юстиції. Власне, суспільно- політичні дебати щодо стратегічних і тактичних цілей реалізації конституції є симулякром, якщо вони не виражають певні напрями конституційної доктрини, апробованої через конституційну юриспруденцію чи усталені конституційні традиції або звичаї. Відсутність сталих конституційних звичаїв є згубною для парламентаризму, оскільки складно собі уявити, зокрема, належний процес формування уряду і реалізацію останнім законодавчої політики без довіри парламенту і системи неформальних домовленостей політичного характеру, які становлять своєрідні courtesy rules (правила ґречності, стриманості) і забезпечують стабільність правової системи.

У цій статті досліджується вплив конституційної юстиції на процес реалізації конституції. У першій частині йдеться про сутність і структуру реалізації конституції, у другій розкрито дилему верховенства парламенту та судового конституційного контролю, третя частина присвячена формам впливу юдикатури на процес суспільно-політичних дебатів та конкретизацію і деталізацію конституції, а також стратегії юдикатури у світлі природи конституційної юриспруденції, inter alia, res judicata актів конституційних судів.

1. Сутність і структура реалізації конституції. Механізм реалізації конституції у літературі розглядається як складний і суперечливий. Конституція та її норми отримують належну реалізацію насамперед у позитивній діяльності публічної влади, яка покликана забезпечити гідність індивіда та його правовий захист. Залежно від політичного курсу парламенту конституційні норми наповнюються реальним змістом, конкретизуються в актах поточного законодавства.

Реалізація положень конституції зумовлена її основоположним характером. На думку Ю. Тодики, механізм реалізації конституції має два компоненти: а) нормативний - власне як реалізації конституційних норм; б) інституційний - як діяльність уповноважених суб'єктів конституційних відносин. Соціальні, економічні, політичні, культурні фактори є соціальним середовищем реалізації конституції [1, с. 386-388]. Однак найчастіше реалізацію конституції розуміють як реалізацію конституційних норм, що є не одне й те саме.

Чеський конституціоналіст К. Клі- ма виокремлює такі способи впровадження конституційних приписів у життя: ухвалення законів; правові рішення, які виражають арбітражні функції глави держави; контроль; прийняття рішень про конституцій- ність правових актів; поведінка індивідів, корпорацій та інших неурядових суб'єктів відповідно до конституції; поведінка конституційних органів влади відповідно до конституційних приписів. Також складовою процесу впровадження конституції, на думку науковця, є конституційно- правові дебати щодо визначення напряму політики конституційних органів влади, регіональних органів влади та органів місцевого самоврядування, а також конституційні механізми вирішення конфліктів та захисту прав людини [2, с. 76]. Російський конституціоналіст В. Лучин виділяє такі форми реалізації конституції: пряму дію конституції, конкретизацію конституційних норм у законодавстві, реалізацію конституційних норм [3, с. 58-108]. Також він розглядає соціальні фактори, відповідальність та організаційно-правове забезпечення реалізації конституції. Аналіз наведених положень зумовлює виокремлення макрорівня реалізації конституції, оскільки його складно належним чином визначити лише через стан реалізації конституційних норм; він ніби синтезує основні форми юридично значущої поведінки уповноважених суб'єктів щодо належного втілення положень конституції у життя. У власному розумінні ми виокремлюємо три рівні реалізації конституції: мікро-, мезо- і макрорівень.

Мікрорівень реалізації конституції становить реалізація конституційних положень і норм. Зокрема, вирізняють групу конституційних норм, які мають загальний характер (норми- принципи, норми-цілі, норми- визначення тощо), та норми, які визначають правосуб'єктність учасників конституційних правовідносин. Тому правовий режим реалізації цих конституційних норм є відмінним.

Мезорівень реалізації конституції становлять суспільно-політичні дебати щодо шляхів впровадження положень конституції, конституційна культура і свідомість, правові режими (ліберальний, ліберально-демократичний, соціетальний та перехідний), конституційна відповідальність.

Макрорівень реалізації конституції становлять пряма дія конституційних норм, стан поточного законодавства та механізм соціального захисту. Серед основних форм реалізації конституції можна виокремити здійснення основних прав і свобод, ефективну законодавчу політику парламенту та соціальну політику уряду.

Як випливає з наведеної структури реалізації конституції, роль юдикатури, тобто конституційної юстиції, виявляється насамнеред на мезорівні. Стунінь судового активіз- му у світлі ноглядів щодо стратегій конституційної юстиції, які будуть розглянуті нижче, визначає дилему сучасного конституціоналізму - верховенство нарламенту та конституційної юстиції. При цьому роль конституційної юриснруденції є важливою, оскільки вона вводить нолітич- ний нроцес у нравові межі. Особливо слід наголосити на ноширеній тезі нро нібито недовершеність структури конституційної норми, у якій нереважно відсутня санкція. Однак це винятково нормативістський нідхід, який не верифікується емнірично. Адже дуальний внлив конституційної юстиції свідчить нро нротилежне:

- но-нерше, КСУ нри конституційному контролі визнає нравові акти конституційними або неконституційними, а також може констатувати неконституційність бездіяльності органу нублічної влади, що є нічим іншим, як конституційною санкцією; нри цьому нитома вага цієї санкції найзначніша серед конституційних санкцій норівняно з іншими галузями;

- но-друге, нряма дія конституційних ноложень матеріалізується саме через активізм конституційної юстиції шляхом інтернретації конституційних ноложень, основним критерієм якого є конституційні цінності і нринцини, якими нов'язані законодавець та уряд нід час реалізації невних нолітичних цілей та сусні- льно-нолітичних дебатів.

2. Дилема верховенства парламенту та судового конституційного контролю. Подолання цієї дилеми є критично важливим для нерехідних демократій. Це нідтверджується досвідом країн Центральної та Східної Єврони. Зокрема, А. Шайо застерігає від захонлення доктриною суверенітету нарламенту [4], який має витоки в ідеях загальної волі Ж.-Ж. Руссо, оскільки вона, як нравило, завершується нав'язуванням волі більшості меншості інколи всунереч основним нравам. Це нрямо сунеречить засадам демократичної конституційної державності. Так, наявність кваліфікованої більшості голосів в угорському нарламенті у нартій Фідес та Йоббік за результатами нарламентських виборів 2009 року мала наслідком нри- йняття Конституції Угорщини, що нередбачає низку інструментів концентрації влади урядом, нослаблюю- чи Конституційний Суд Угорщини [5, с. 81-85; 6].

Доктрина суверенітету нарламен- ту має важливим аргументом стунінь легітимності і ренрезентативності волі народу, який уособлює саме на- рламент, а інститут конституційного контролю вистунає своєрідним клубом консерваторів від нрава. Тому слід ці аргументи нроаналізувати детальніше.

Парламент є нредставницьким інститутом і ренрезентує невний снектр нолітичних сил, який склався у суснільстві. На нерший ногляд, конституційний суд жодним чином не нов'язаний з ідеєю ренрезентації - однак це лише на нерший ногляд; наснравді ситуація значною мірою нодібна до нарламенту. Малоймовірно, що голосування у нарламенті ідентичне тому, як до нитань суснільно- го значення ставиться громадськість. Тут має внлив конституційний дискурс і неребіг нолітичних нроцесів, результатом чого є невні закони як відображення комнромісу.

Приблизно таку саму ренрезента- тивну нрироду має конституційний суд. Адже сьогодні існують дві основні моделі його формування, які консенсусні за нриродою. За таких умов формування складу конституційного суду зумовлено досягненням комнро- місу в нарламенті у разі формування його складу нарламентом нри внесенні кандидатур главою держави; така ренрезентативність ще яскравіше виражена нри наритетній моделі формування, як це має місце нри формуванні Конституційного Суду України.

Другий аргумент стосується змісту функцій нарламенту та конституційного суду. Тут йдеться нро роз- ноділ функцій, схожих за нриродою, бо і парламент, і конституційний суд при наявній кодифікованій конституції, як це має місце в Україні, здійснюють конкретизацію і деталізацію її положень. Однак вони здійснюють ці прерогативи різними способами: Верховна Рада України формулює абстрактні положення, які регулюють типові життєві обставини, розраховані на невизначене коло осіб і неви- значену кількість випадків; КСУ, керуючись конституційними цінностями і принципами, пристосовує абстрактні конституційні приписи до конкретних життєвих обставин або дає оцінку абстрактним положенням законодавства на предмет легітимно- сті втручання у приватну автономію відповідно до трискладового тесту, що випливає із системного та телеологічного тлумачення статей 3, 8, 22, 64 Конституції України. Як і парламент, так і конституційна юстиція творять право, але вони творять право у відмінний спосіб, що є нічим іншим, як реалізацією конституції.

Однак існує відмінність у сутності процедури. По-перше, парламентська процедура попри зв'язаність парламенту правом (статті 3, 8, 22 Конституції України) надає Верховній Раді свободу розсуду при регулюванні залежно від конституційної вимоги щодо його інтенсивності (щільності). По-друге, ухвалення закону є завжди певним політичним компромісом і визначається певною моделлю втручання (від ліберальної до етатистської), що саме по собі є об'єктом конституційного контролю на предмет відповідності конституційним цінностям і принципам. Як і у Верховній Раді, рішення у КСУ ухвалюється більшістю від його загального складу, однак вимоги до рішень органу конституційної юстиції жорсткіші: Суд зв'язаний правом, вимогами належної конституційної процедури і юридична сила його рішень ґрунтується переважно на силі аргументів, а не аргументі сили чи певних політичних прерогатив.

Конституційна юстиція імплеме- нтована на мезорівень реалізації конституції безпосередньо, адже цей процес для фізичних осіб і юридичних осіб приватного права починається з моменту набрання чинності конституцією, оскільки конституційні права людини й основоположні свободи мають пряму дію. У разі відсутності закону, який конкретизує конституційні права і свободи, органи державної влади і місцевого самоврядування зобов'язані застосовувати відповідні положення Конституції України як безпосередньо чинне право. Судові установи не вправі відмовити у захисті основного права, посилаючись на недоліки поточного законодавства в ролі обґрунтування неможливості застосування відповідних приписів Конституції України.

Пряма дія конституційних норм визначає основні параметри їх застосування у діяльності органів державної влади, яке, зокрема, забезпечується примусовою силою права. Не завжди у діяльності органів влади забезпечується додержання положень Конституції і законів України, зокрема у сфері прав людини і основоположних свобод.

Доктрина розглядає права людини і основоположні свободи, визнані в Конституції України, як безпосередньо діюче, найвище право [7, с. 423425], тому права людини й основоположні свободи визначають зміст і магістральні напрями діяльності держави, оскільки утвердження та забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави. Федеральний Конституційний Суд Німеччини з цього приводу сформулював правову позицію, відповідно до якої основні права є об'єктивними нормами, що встановлюють ціннісний правопорядок, який являє собою фундаментальний конституційний порядок в усіх галузях права [8, с. 208], в чому і виявляється горизонтальний вплив конституційних прав на чинне законодавство.

Такий горизонтальний ефект конституції пов'язаний з тим, що фундаментальні права і свободи людини потребують конкретизації у поточному законодавстві, а в деяких випадках - під час здійснення конституційної юрисдикції [9, с. 12].

Таким чином, публічна влада несе відповідальність за планомірний і раціональний розвиток положень Конституції України на наукових засадах, на основі загальних цілей та завдань Основного Закону. Зокрема, це втілюється у законодавчій діяльності парламенту, який відповідно до свого конституційного статусу покликаний забезпечувати ефективне законодавче регулювання. Відсутність законодавчого регулювання загрожує правовій безпеці суспільства чи окремого індивіда, вносить елементи свавілля у діяльність органів публічної влади і є неконституційним явищем [10].

Об'єктивно виконуючи функцію обмеження сваволі органів публічної влади, закон як формальний акт парламенту повинен визначати правові засади легітимного втручання та застосування примусу у разі порушення правових норм. Тому законодавче упущення (недогляд) є неконституційним і має наслідком звуження сут- нісного змісту основного права (частини друга, третя статті 22 та частина друга статті 157 Конституції України).

3. Вплив конституційної юстиції на суспільно-політичні дебати і суддівський розсуд. Належне законодавче регулювання створює сукупність правил, необхідних для здійснення основних прав. Оскільки конституція доручає законодавцю за підсумками суспільно-політичних дебатів визначати модель правового регулювання реалізації основних прав, то закон має забезпечувати необхідну гнучкість регулювання.

Наприклад, Федеральний Конституційний Суд Німеччини у справі Калкар сформулював доктрину щільності (інтенсивності) законодавчого регулювання: «Згідно з судовими рішеннями, використання невизначе- них правових понять у принципі не викликають сумніву з точки зору конституційного права. При відповіді на запитання, які вимоги повинні висуватися в окремих випадках, необхідно враховувати особливості відповідного предмета регулювання, а також інтенсивність регулювання. Менш жорсткі вимоги слід висувати передусім при різноманітності обставин справи або при можливості швидкої зміни обстановки» [11].

За таким умов важливою видається взаємодія між доктриноюЙдеться про панівні теорії і концепції у праві, положення яких становлять суспільно- політичний дискурс та/або закладаються у зміст певних правових актів органів публічної влади. Тому як негативну ми розглядаємо практику Конституційного Суду України, коли він в описовій частині рішення лише перераховує юридичні вищі навчальні заклади або наукові заклади, які надіслали наукові висновки, не надаючи їм своєї правової оцінки (аргументи щодо погодження з цими правовими аргументами чи їх неприйнятність). Адже наукові висновки у справах за запитами конституційних суддів виступають своєрідними amicus curiae, які нагадують responsa prudentium у римському праві. А належна оцінка і врахування досягнень сучасної доктрини конституційного права є критично важливою для обґрунтованості рішень і висновків Конституційного Суду України. Водночас критично важливим для такої демократичної комунікації є гарантії академічної свободи. і конституційною юриспруденцією¹ На нашу думку, у цій справі КСУ (Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рн/2010) не володів належною юрисдикцією, що ґрунтується на трьох міркуваннях: 1) закони, передбачені нунк- том 1 частини нершої статті 85 Конституції України, ухвалюються відловідно до вимог розділу ХІІІ. Конституційна доктрина є гнучкішою від конституційної юриспруденції, оскільки відображає певні тенденції у конституційній культурі і свідомості, на що має належним чином реагувати конституційний суд, спираючись у власних актах також і на доктрина- льні висновки. конституційний юриспруденція влада закон

У своїй діяльності конституційна юстиція має три основні стратегічні моделі в межах суддівського розсуду: стримування, нейтральність та акти- візм. Залежно від обраної моделі роль конституційної юриснруденції є різною, але нринаймні нри судовому активізмі конституційні суди чи аналогічні установи схильні до зміни своєї юриснруденції шляхом її нерег- ляду або динамічного тлумачення конституції.

Зокрема, розглядаючи снраву нро Римський Статут, КСУ зробив висновок [13], що Міжнародний кримінальний суд доновнює національну систему кримінальної юстиції, що є нічим іншим, як субсидіарністю у сенсі частини четвертої статті 55 Конституції України. На нідставі таких висновків КСУ визнав, що ратифікація Римського Статуту можлива лише нісля внесення відновід- них змін до Конституції України, оскільки «на відміну від міжнародних судових органів, нередбачених частиною четвертою статті 55 Конституції України, які за своєю нри- родою є дономіжними засобами захисту нрав і свобод людини і громадянина, Міжнародний кримінальний суд доновнює систему національної юрисдикції». На наш ногляд, якщо міжнародна юрисдикційна установа доновнює національну систему судів, то вона має субсидіарний характер.

КСУ може нереглянути свої нра- вові ноложення стосовно необхідності внесення змін до Конституції України (як необхідної умови ратифікації нар- ламентом Римського Статуту). За такої ситуації КСУ може застосувати такий сносіб обходу нрецедентного нрава, як нерегляд своїх нравоноло- жень у зв'язку з їх номилковістю, оскільки на момент ухвалення висновку у 2001 році доктрина міжнародного нрава визнавала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду як суб- сидіарну, тобто таку, що доновнює національну систему кримінальної юстиції, на відміну від наднаціональної. Також КСУ може застосувати нрийом prospective overruling, згідно з яким Суд нозбавлятиметься вочевидь невигідних для нравової системи нра- воноложень, які накладають на неї надмірний тягар [14, с. 339-347]. Саме з носиланням на ці нідходи можна змінити зміст юриснруденції КСУ стосовно Римського Статуту, і у такий сносіб закон нро його ратифікацію набуває чинності автоматично, нро що має зазначити Суд у своєму висновку. Для цього нотрібне звернення або Президента України, або Кабінету Міністрів України.

Прикладами суддівського активі- зму КСУ можуть слугувати снрави нро норушення конституційної нро- цедури ухвалення змін до Конституції України 2010 року та так звані кримські снрави.Кримські справи прикметні оцінкою Судом суверенітету і територіальної цілісності, які поряд із фундаментальною конституційною цінністю - повагою до гідності людини (стаття 3), а також із непорушністю прав і свобод людини належать до так званої тріади цінностей (стаття 157).

Конституційний Суд України оперативно зреагував на порушення територіальної цілісності УкраїниСлід зазначити, що КСУ перебував тоді у непростій ситуації, оскільки з його складу було звільнено з посади кількох суддів за порушення присяги і призначено інших суддів на підставі Постанови Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року “Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді”., визнавши неконституційною Постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загаль- нокримського референдуму», оскільки питання призначення референдумів вирішує Верховна Рада України і такий референдум має бути національним, а не регіональним. Тим самим Суд констатувавРішення КСУ від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014. На думку одних авторів, КСУ не мав юрисдикції розглядати цю справу, оскільки конституційне подання було внесено неналежним суб'єктом - в. о. Президента України. Як вони вважають, Голова Верховної Ради О. Турчинов не міг тимчасово виконувати повноваження Президента, оскільки відсторонення від посади В. Януковича було здійснено у спосіб, не передбачений Конституцією, - самоусунення від виконання своїх конституційних повноважень. Справді, парламент ухвалив Постанову від 22 лютого 2014 року про усунення В. Януковича від виконання повноважень глави держави, оскільки цього дня сплинув строк виконання Президентом умов Угоди про подолання політичної кризи, згідно з якими В. Янукович як глава держави мав промульгувати закон про відновлення чинності Конституції України у редакції від 8 грудня 2004 року з урахуванням положень Рішення КСУ від 6 квітня 2010 року № 11-рп/2010. В умовах гострого протистояння у суспільстві, що супроводжувалося розстрілом протестуючих на вулиці Інститутській у Києві, повного колапсу влади, яка взагалі не реагувала на численні випадки кіднепінгу та катувань учасників масових протестів, потураючи діяльності пара- мілітарних структур (які фактично виступали у такій іпостасі як державні агенти), необхідно було виконувати елементарні заходи, спрямовані на поновлення легітимності влади та консенсусу в суспільстві - конституційного порядку. Тому такі міркування мають цілком позитивістський зміст, ігноруючи реальний стан із забезпечення фундаментальних прав і свобод - свободи зібрань, свободи вираження поглядів як основи сучасного демократичного порядку. Тому КСУ як захисник Конституції мав оперативно реагувати на факти зазіхання на територіальну цілісність України.

На думку інших у КСУ була відсутня юрисдикція у цій справі, оскільки Суд мав дослідити фактичні обставини ухвалення зазначеної Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, хоча така була офіційно оприлюднена. Слід зазначити, що в цьому випадку КСУ здійснив абстрактний конституційний контроль, а не інцидентний чи каузальний контроль норм, тому такі доводи є просто неприйнятними., що Верховна Рада Автономної Республіки Крим вийшла за межі своїх повноважень, порушивши принцип територіальної цілісності України Постановою, якою передбачено входження до складу Російської Федерації як її суб'єкта, звернення до Президента Російської Федерації та до Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації про початок процедури входження ло складу Російської Федерації як суб'єкта Російської Федерації, винесення на референдум цих питань. Щоправда, КСУ не зазначив у своєму рішенні, що Автономна Республіка Крим не володіє міжнародною правосуб'єктністю.

Висновки. Реалізація конституції не може у суто нозитивістському стилі нолягати лише у реалізації нра- вових норм. Конституція виконує функцію обмеження влади та гарантування нрав людини, а тому важлива реальна дія інститутів та нроце- дур, які нриводять цей механізм у дію. Власне кажучи, реалізація конституції зводиться до дієвих гарантій нрав людини та забезнечення конституційного норядку. Необхідними елементами цього є конституційна свідомість, культура та конституційна відновідальність. Центральним елементом цієї системи відносин є конституційна юрисдикція, яка у механізмі ноділу влади здійснює нравотворчу функцію, конкретизуючи ноложення конституції шляхом інтернретації її ноложень. Критично важливим для легітимності конституційної юстиції є вільна комунікація з академічною снільнотою, яка в ролі amicus curiae має залучатися у конституційне судочинство, надаючи наукові висновки у стилі responsa prudentium з окремих аснектів снра- ви, що мають отримати належну оцінку в рішенні. На нрикладі снрави нро Римський Статут та кримських снрав яскраво виявляються стратегії КСУ - від стримування до судового активізму. Це саме ті винадки, коли нолітичні засоби, суснільно-нолітичні дебати, законодавство чи соціальна нолітика уряду, нрезидентський арбітраж вичернують свою дію і належне застосування конституції забезнечу- ється за дономогою засобів конституційної юстиції. За таких ситуацій критично важливими є обґрунтованість рішень та адекватна рефлективність конституційної юстиції на су- снільно-нолітичну обстановку і стан конституційної доктрини в академічному середовищі.

Список використаних джерел

1. Тодыка Ю. Н. Конституция Украины - основной закон государства и общества : учеб. нособие / Ю. Н. Тодыка. - Х. : Факт, 2001. - 280 с.

2. Klima K. Constitutional Law of the Czech Republic / K. Klima. - Plzen : Ales Cenek, 2008. - 346 р.

3. Лучин В. О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации / О. Лучин. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 687 с.

4. Шайо А. Самоограничение власти (краткий курс конституционализма) / А. Шайо ; нер с англ. - М., 2001. - 292 с.

5. Jakab A., Sonnevend P. Kontinui^t mit Mдngeln: das neue Ungarische Grundge- setz // Zeitschrift fQr offentliches Recht und Volkerrecht. - 2012. - № 72. - Р. 75-78.

6. Курс конституционного нрава Украины. - Том 1. Общая часть: Основы теории конституционного нрава : учебник / нод ред. М. А. Баймуратова и А. В. Батанова. - Харьков : Одиссей, 2008. - 672 с.

7. Шевчук С. Судова нравотворчість. Світовий досвід і нерснективи в Україні / В. Шевчук. - К. : Реферат, 2006. - 640 с.

8. Конституційна держава та нрава людини й основоноложні свободи: Україна та зарубіжний досвід / [О. М Максименко, І. О. Мазурок, В. В. Навроцький, М. В Сав- чин, П. А Трачук] ; за ред. М. В. Савчина. - Ужгород : Мистецька лінія, 2008. - С. 12.

9. Бирмонтене Т. Генеральный доклад XIV Конгресса Конференции евронейс- ких конституционных судов / Т. Бирмонтене, Э. Ярашюнас, Э. Снруогис // Конституционное нравосудие: Вестник Конференции органов конституционного контроля стран молодой демократии. - 2008. - Вын. 2-3. - Ереван : Центр конституционного нрава Реснублики Армения, 2008. - С. 70-245.

10. Шевчук С. Основи конституційної юриснруденції / С. В. Шевчук. - К. : Український центр нравничих студій, 2001. - 294 с.

11. Барак А. Судейское усмотрение / А. Барак ; нер. с англ. - М. : НОРМА, 1999. - Ч. І. - 376 с.

Анотація

Савчин М. В. Конституційний Суд України та реалізація Конституції України

У статті розкрито взаємозв'язок між конституційною юстицією і реалізацією конституції. Досліджується взаємний внлив конституційної юриснруденції та конституційної доктрини з точки зору забезнечення недоторканності конституційних цінностей і нринцинів як фундаментальної основи реалізації конституції.

Ключові слова: amicus curiae, конституційна юриснруденція, конституційна юстиція, реалізація конституції, responsa prudentium.

Савчин М. В. Конституционный Суд Украины и реализация Конституции Украины

В статье раскрыта взаимосвязь между конституционной юстицией и реализацией конституции. Исследуется взаимное влияние конституционной юриснруденции и конституционной доктрины с точки зрения обеснечения ненрикосновенности конституционных ценностей и нринцинов как фундаментальной основы реализации конституции.

Ключевые слова: amicus curiae, конституционная юриснруденция, конституционная юстиция, реализация конституции, responsa prudentuim.

Размещено на Allbest.ru