Проблемні питання реалізації повноважень прокурора із забезпечення прав неповнолітніх на стадії досудового розслідування

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.123

Проблемні питання реалізації повноважень прокурора із забезпечення прав неповнолітніх на стадії досудового розслідування

Олександр Гогусь,

старший науковий співробітник відділу досліджень проблем ювенальної юстиції Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України

Гогусь О. В. Проблемні питання реалізації повноважень прокурора із забезпечення прав неповнолітніх на стадії досудового розслідування

Розглядаються питання реалізації повноважень прокурора із забезпечення прав неповнолітніх на стадії досудового розслідування. Зокрема досліджуються особливості реалізації прокурорських повноважень щодо забезпечення безпеки неповнолітніх, які беруть участь у кримінальному проваджені, встановлення кола осіб, які несуть субсидіарну відповідальність, а також виявлення майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Ключові слова: прокурор, досудове розслідування, цивільний позов, кримінальне провадження, неповнолітні.

прокурорський безпека неповнолітній кримінальний

Гогусь А. В. Проблемные вопросы реализации полномочий прокурора по обеспечению прав несовершеннолетних на стадии досудебного расследования

Рассматриваются вопросы реализации полномочий прокурора по обеспечению прав несовершеннолетних на стадии досудебного расследования. В частности исследуются особенности реализации прокурорских полномочий по обеспечению безопастности несовершеннолетних, которые принимают участие в уголовном производстве, установления круга лиц, которые несут субсидиарную ответственность, а также выявления имущества, на которое может быть обращено взыскание.

Ключевые слова: прокурор, досудебное расследование, гражданский иск, уголовное производство, несовершеннолетние.

Hohus O. Problematic issues of implementing powers of the рrosecutor to ensure the rights of minors in the pre-trial investigation

There are consider the questions issues of implementing powers of the prosecutor to ensure the rights of minors in the pre-trial investigation. In particular there are implementation of prosecutorial discretion to ensure the Safety of minors who participate in criminal proceedings, explore the features of establishing the individuals who bear subsidiary responsibility, and identifying the property that can be foreclose upon.

Key words: prosecutor, prejudicial inquiry, civil claim, criminal proceedings, minors.

Серед важливих заходів із протидії злочинності варто виокремити забезпечення реальної можливості реалізації повноважень прокурора із забезпечення прав неповнолітніх. Особливого значення набуває реалізація таких повноважень на початковому етапі досудового розслідування. Характер цих заходів залежить від багатьох факторів як, зокрема, вид злочину, який розслідується, його суспільна небезпека, ступінь тяжкості наслідків, статус неповнолітнього у певному кримінальному провадженні тощо.

Так, скажімо, якщо неповнолітній є підозрюваним, то провадження щодо нього ведеться відповідно до спеціальних норм Кримінального процесуального кодексу України [4, глава 38], а прокурор, наглядаючи за законністю в ході досудового розслідування, повинен узгоджувати свою діяльність із вимогами галузевого наказу Генерального прокурора України № 16 гн, що закріплює необхідність більш уважного ставлення до можливості забезпечення прав та законних інтересів неповнолітнього [5, пункти 2-3, 6-9]. Це ж стосується і випадків, коли неповнолітній, вчинивши суспільно- небезпечне діяння, не досяг віку кримінальної відповідальності, але до нього можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру.

Відповідно до Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” на початковому етапі досу- дового розслідування за допомогою невідкладних процесуальних дій слід вияснити наявність чи відсутність загроз щодо життя, здоров'я, житла та майна цих осіб. У разі наявності таких загроз треба невідкладно застосувати до цих неповнолітніх заходи безпеки [8, ст. 20]. Це сприятиме більш об'єктивній позиції цих осіб у їх показаннях щодо обставин злочину та його мотивів, а також ускладнить можливість перекладання дорослими співучасниками своєї вини на цих неповнолітніх, які досягли, або навіть і не досягли віку кримінальної відповідальності (опосередковане виконання) [2, ч. 2 ст. 27].

Корисно було б удосконалити норми статті 20 зазначеного вище Закону стосовно приводів і підстав застосування заходів безпеки, передбачивши можливість застосування заходів безпеки не лише щодо тих неповнолітніх, щодо яких уже виявлено відповідні загрози їх життю, здоров'ю. житлу та майну, але у певних категоріях кримінальних проваджень щодо насильницьких чи резонансних злочинів можна було б саме до неповнолітніх застосовувати такі заходи безпеки превентивно, не очікуючи виявлення цих загроз. А у кримінальних провадженнях щодо особливо резонансних злочинів заходи безпеки треба було б застосовувати і без зазначених у статті 20 цього закону приводів з моменту, як тільки набуває неповнолітній статусу суб'єкта такого провадження, а в необхідних випадках і до набуття ним цього статусу [8, ст. 20]. Загрози можуть носити латентний, скритий характер, і після їх виявлення не завжди можна встигнути відвернути небезпеку, яку ці загрози створюють. Адже комплекс заходів щодо нейтралізації зазначених загроз може потребувати значних сил, ресурсів та коштів, які у короткий проміжок часу вишукати не завжди вдається. На превентивні заходи безпеки витрачалося б менше таких ресурсів, оскільки це були б очікувані планові заходи в ході кримінального провадження. І саме головне, потенційні правопорушники, розуміючи, що до неповнолітніх суб'єктів кримінального провадження у певних категоріях справ застосовуються заходи безпеки, утримувалися б від незаконного тиску на них з метою вплинути на результати кримінального провадження.

Прокурор, який наглядає за законністю проведення досудового розслідування, крім вирішення питання щодо застосування чи не застосування заходів безпеки, має проконтролювати забезпечення прав неповнолітнього підозрюваного на охорону та піклування його майна (особливо, якщо до підозрюваного застосовується запобіжний захід, що пов'язаний з ізоляцією від суспільства), повідомити рідних та близьких неповнолітнього про застосування до нього запобіжного заходу, вирішити питання перебування, навчання та виховання неповнолітнього як у період досудового розслідування, так і проявляти активну правову позицію з цих питань і в ході судового розгляду.

У разі прийняття судами неправомірних рішень прокурор має вирішувати у законний спосіб питання щодо їх оскарження, особливо якщо вони порушують права та законні інтереси неповнолітніх. Також треба ставити питання про юридичну (дисциплінарну, або навіть кримінальну) відповідальність суддів, які винесли ці рішення [4, ст. 36; 9, ч. 2 ст. 25].

Більшість із зазначеного спектру проблем реалізації повноважень прокурора на початковому етапі досудового розслідування стосується не лише тих неповнолітніх, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, але і тих, які є потерпілими, свідками, цивільними позивачами чи відповідачами, а також особами, які повідомили про злочин чи іншим чином сприяли його виявленню, розкриттю чи розслідуванню [8, ст. 2].

Враховуючи нестійкість та несформованість психіки неповнолітніх, вони легко можуть піддаватися психологічному впливу, погрозам, обману, навіюванню тощо. Водночас, із особистого досвіду роботи слідчим органів прокуратури автору відомо, що неповнолітні у більшості своїй більш відверті, не схильні до обману, здатні до запам'ятовування найменших дрібниць обставин справи, на яких дорослі нерідко не завжди звернуть увагу. Нерідко розкриття злочинів і провадження у справах ускладнюється соціальним становищем їх суб'єктів, як, зокрема, посадове, матеріальне, політичне тощо. Неповнолітні особи, які володіють інформацією щодо таких злочинів, не завжди беруть участь у правоохоронних заходах, оскільки побоюються помсти. Залежно від ролі тієї чи іншої особи у зазначених правовідносинах можна було б застосовувати до Неповнолітніх такі заходи безпеки. Так, для випадкових очевидців чи непрямих свідків факту злочину можна застосовувати, за необхідності, зміну анкетних даних у матеріалах справи; впізнання чи інші слідчі дії за їх участю новинні проводитися лише поза можливістю візуального спостереження їх з боку інших учасників цих дій; закритий судовий розгляд; у разі необхідності, й інші заходи безпеки (зміна прізвища, зміна номерних знаків автомобіля, яким пересувається неповнолітній, зміна телефону, зміна місця роботи або служби, переселення в інше місце проживання або до місць, що унеможливлюють вплив на цих осіб, фізична охорона, видача засобів сповіщення про небезпеку та засобів особистої охорони тощо). При чому, забезпечувати безпеку цих осіб варто не лише в ході провадження у справі, але і в разі необхідності, но його завершенню доти, поки не зникне загроза небезпеки їх життю, здоров'ю, житлу чи майну. В кримінально-процесуальному законі слід закріпити норму, відповідно до якої захисник підозрюваного чи обвинуваченого не мав би змоги під час впізнання бачити ту особу, котра впізнає. Наведені заходи мали б свій ефект і щодо тих обвинувачених, котрі співробітничають зі слідством і не перебувають під вартою. Стосовно ув'язнених Неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, то логічним було б тримання їх під вартою у різних установах з тим, щоб унеможливити обмін інформацією між ними щодо обставин справи. А от такий захід безпеки як зміна зовнішності щодо неповнолітнього може бути психотравмуючим, тому навряд чи його доцільно застосовувати, хоча законодавчих заборон на його застосування щодо Неповнолітніх не має.

Для дієвого забезпечення безпеки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності потрібно вживати не лише правових, але і психологічних, пронагандистських, виховних, організаційних та інших заходів з тим, щоб не суб'єкти судочинства боялися незаконного впливу, а щоб самі потенційні правопорушники утримувалися від незаконних дій, усвідомлюючи невідворотність юридичної відповідальності. За фактами незаконного впливу на Неповнолітніх суб'єктів кримінального провадження, членів їх сімей та близьких родичів, перешкоджання законній діяльності слідчого або прокурора треба встановлювати винних та притягувати їх до відповідальності, не залишаючи без уваги жоден факт такої протиправної поведінки.

Удосконалення системи державного забезпечення безпеки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності дозволило б Неповнолітнім особам, котрі бажають повідомити про правопорушення, не боятися за наслідки своїх активних дій, що сприяло б посиленню правоохоронної роботи у цій сфері.

Підвищенню ефективності забезпечення безпеки житла та майна неповнолітніх суб'єктів кримінального провадження, членів їх сімей та близьких родичів, від реалізації загроз щодо його знищення чи пошкодження сприятиме комплекс наступних заходів: 1) своєчасність прийняття рішень про заходи безпеки та своєчасне виконання таких рішень; 2) оперативні та роз'яснювальні заходи щодо усунення мотивів таких загроз у зацікавлених осіб; 3) охоронні заходи щодо майна осіб, взятих під захист; 4) заходи кримінально-процесуального реагування на протиправні дії щодо життя, здоров'я, житла та майна цих осіб; 5) заходи по усуненню причин і умов, що сприяли виникненню загроз як майну, так і життю, здоров'ю та житлу осіб, взятих під захист.

Органи прокуратури на початковому етапі кримінального провадження мають координувати такі напрями державного забезпечення безпеки неповнолітніх суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності [8, ст.ст. 3. 17. 22; 9, ч. 2 ст. 25]:

вивчення характеру і спрямованості загроз щодо неповнолітніх суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, членів їх сімей та близьких родичів, а також прийняття щодо них рішень про забезпечення їх безпеки ще на початкових етапах провадження; - внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань інформації про наявний незаконний вплив на неповнолітніх та своєчасне клопотання перед судом про застосування необхідних запобіжних заходів щодо осіб, від яких виходять зазначені загрози; - вивчення характеру і спрямованості загроз щодо суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, а також прийняття щодо них рішень про забезпечення їх безпеки;

нагляд за дотриманням законів при прийнятті чи виконанні рішень про державне забезпечення безпеки. Прокурору для ретельнішого вивчення обставин провадження в ході проведення невідкладних слідчих дій слід здійснити особистий допит неповнолітніх, використавши власний досвід та професійну майстерність, а також із залученням до проведення слідчих дій відповідних фахівців (психологів, педагогів та ін.), та забезпечити належне процесуальне закріплення результатів таких дій.

Для забезпечення майнових прав потерпілих та цивільних позивачів, а також для забезпечення можливості виконання судового рішення (вироку) про задоволення їх цивільного позову на початковому етапі кримінального провадження слід вжити заходів щодо виявлення майна та інших активів підозрюваних і цивільних відповідачів, процесуально оформити (зокрема, і в судовому порядку) заборону на відчуження таких активів.

Необхідність такої заборони на відчуження майна існує і в тому випадку, коли неповнолітній є винуватцем заподіяння шкоди. Адже нерідко трапляються випадки, коли через неналежний догляд неповнолітні надані самі собі, і чи то із хуліганських, корисливих чи інших мотивів вдаються до протиправних дій як, наприклад, псування чи викрадення майна. При цьому неповнолітні особи можуть діяти як за власною ініціативою, так і використовуватися дорослими як виконавці таких протиправних діянь. Навіть можливі випадки залучення для виконання суспільно небезпечних діянь осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. У такому разі виконавцями цих злочинів слід вважати дорослих осіб, за вказівкою яких діяли ці неповнолітні [2, ч. 2 ст. 27]. Навіть матеріальна шкода (не кажучи вже про моральну), що заподіюється злочинами неповнолітніх, часто є неспівмірною за своїми обсягами із вартістю того майна, що перебуває у їх власності. Тому законодавчо закріплено субсидіарну відповідальність батьків чи осіб, що їх заміняють, за шкоду, що заподіяна злочином неповнолітнього [1, ч. 6 ст. 41]. Така відповідальність є за своєю сутністю додатковою, тобто такою, що доповнює ту суму коштів, якої не вистачає неповнолітньому до повного відшкодування заподіяної ним шкоди. Якщо ж у неповнолітнього достатньо власного майна чи доходів для повного відшкодування такої шкоди, то стягнення на майно батьків чи осіб, що їх заміняють, не звертається [12, ч. 1 ст. 1177].

Відповідно до сімейного законодавства під батьками розуміються не лише кровні батько та мати, але і усиновителі, оскільки у актових записах та свідоцтвах про народження саме вони значаться батьками, а таємниця усиновлення охороняється законом, і за її розголошення передбачається юридична відповідальність [11, ст. ст. 207, 226, 229]. Особами, що заміняють батьків, є опікуни та піклувальники [11, ч. 2 ст. 243]. У випадку, якщо батько та мати проживають окремо і не ведуть спільного господарства, а їх майно, на яке може бути звернуто стягнення для субсидування відшкодування заподіяної їх дітьми шкоди, розподілено між ними, їх спільна відповідальність по такому субсидуванню є солідарною. Тобто стягнення для субсидування цивільної відповідальності їх дітей можна звернути на майно будь-кого із цих батьків, а вони між собою, в тому числі і в судовому порядку, можуть визначати, яку саме частку має надати кожен із них на субсидування відшкодування шкоди, заподіяної їх неповнолітньою дитиною [11, ст. 41, ст. 180]. Для виникнення у батьків обов'язку субсидіарної відповідальності за шкоду, заподіяну їх дітьми, зовсім не важливим є факт досягнення неповнолітнім віку юридичної відповідальності, оскільки така відповідальність батьків наступає без вини [12, ст. ст. 1178 - 1183, 1206].

З метою забезпечення можливості реального виконання цивільних позовів у кримінальних провадженнях про злочини неповнолітніх потрібно органам, які проводять досудове розслідування чи органам, які наглядають за додержанням ними законів (органам слідства [4, ч. 1 ст. 38] та прокуратури [9, пункти 2-3 ч. 1 ст. 2]) як за власною ініціативою, так і за ініціативою цивільних позивачів та потерпілих чи їх представників вживати невідкладних заходів для виявлення і встановлення:

- обсягу і характеру шкоди (необхідно провести ретельні огляди місця події, вилучити у кримінально- процесуальному порядку необхідні речові докази, допитати очевидців чи інших осіб, яким можуть бути відомі відповідні відомості, призначити та провести судово-технічні, судово- товарознавчі, судово-економічні та судово-бухгалтерські, судово-психологічні експертизи);

кола осіб, які, відповідно до законодавства, зобов'язані нести цивільну субсидіарну відповідальність за шкоду неповнолітніх (треба дослідити відповідні акти цивільного стану для встановлення їх родинних зв'язків, в органах опіки та піклування вияснити наявність рішень відповідних органів щодо встановлення опіки чи піклування над неповнолітніми);

наявність та місцезнаходження рухомого чи нерухомого майна і джерел доходів у неповнолітніх та осіб, які несуть за них субсидіарну відповідальність (слід звернутися із відповідними запитами до районних підрозділів податкових органів Державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України, Державної реєстраційної служби, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, органів внутрішніх справ, бюро технічної інвентаризації, банків (розкривши у встановленому порядку банківську таємницю), інших кредитно-фінансових установ тощо);

доказів, що є допустимими для підтвердження вини неповнолітнього у заподіянні шкоди, її обсягу і характеру, приналежності майна чи доходів, на які може бути звернуте стягнення, особі, яка має нести таку цивільну відповідальність за заподіяну неповнолітнім шкоду. Також треба виявляти і встановлювати докази щодо причин і умов, що сприяли вчиненню неповнолітніми злочинів (наявність належної охорони, своєчасність заходів реагування на виявлені правопорушення, аналіз прорахунків попередніх посягань неповнолітніх на об'єкти власності, достатність виховних чи інших профілактичних заходів до неповнолітніх, що вживалися за результатами такого аналізу).

Складаючи позовну заяву, до обсягу позовних вимог, можна включати матеріальне відшкодування фізичної, прямої матеріальної шкоди (в натурі чи в грошовому еквіваленті, але без упущеної вигоди) а також моральної шкоди (зокрема, моральних страждань, моральних переживань та зміни звичного укладу життя) [12, ч. 1 ст. 167]. Позивачам при поданні цивільного позову до органів, що ведуть провадження у справі треба враховувати, що позовна заява має відповідати усім вимогам до таких документів, що закріплені в цивільному процесуальному законодавстві. До неї треба додати необхідну кількість копій за кількістю відповідачів та третіх осіб (наприклад, якщо шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відповідачем має бути володілець такого джерела, а сам винуватець правопорушення може бути залучений як третя особа на стороні відповідача) [ІЗ, ст. ст. 119-120]. Судовий збір за позовними заявами про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, не стягується [10, п. 6 ч. 1 ст. 5].

За результатами вжиття зазначених вище заходів потрібно:

направити до органів, що ведуть провадження у справі, уточнення до раніше поданого цивільного позову із деталізацією інформації щодо персональних даних правопорушників чи осіб, які несуть за них субсидіарну відповідальність, обсягу та характеру шкоди та способу відновлення порушених прав (наприклад: відшкодування шкоди в натурі чи відшкодування збитків (збитки - це майновий еквівалент шкоди)) [12, ст. 1192];

забезпечити неможливість до набрання законної сили судовим рішенням (вироком чи рішенням суду) відчуження виявленого майна неповнолітніх, майна їх батьків чи майна осіб, що їх заміняють шляхом встановлення відповідних заборон у виді накладення арешту на це майно, видаткову частину банківських рахунків, тощо. При визначені майна, що не підлягає опису треба керуватися відповідним переліком, закріпленим у Законі України "Про виконавче провадження", а не Додатком до Кримінального кодексу України 1960 року, у якому міститься Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком [3, Додаток];

стягувачам, а саме - юридичним чи фізичним особам, яким було завдано шкоди неправомірними суспільно-небезпечними діями неповнолітніх, або їх представникам одразу після набрання судовим рішенням про відшкодування шкоди негайно звернутися до органів Державної виконавчої служби [7, ст. 1] із заявою про відкриття виконавчого провадження, про накладення відповідних заборон на відчуження виявленого майна, якщо такі заборони раніше не накладались, про звернення стягнення на усі види доходів боржників. У разі повернення виконавчого листа без виконання через відсутність майна важливо стягувачам не пропустити річний строк давності виконання рішення суду і повторного звернутися до виконавчої служби до спливу цього строку [6. п. 2 ч. 1 ст. 22]. У разі, якщо такий строку було пропущено із поважних причин, в судовому порядку можна просити про його поновлення, подавши докази поважності причин пропуску [6. ч. 2 ст. 24]. При конкуренції вимог про стягнення заборгованості за виконавчими документами декількох стягувачів пріоритет надається виконанню тих, що забезпечують відшкодування шкоди, заподіяної злочином [6. п. 2 ч. 1 ст. 44];

власникам майна потрібно вжити профілактичних заходів для його охорони та збереження, а також технічної фіксації можливих протиправних посягань на нього (відеоспостереження і запис тощо);

підрозділам державних органів, служб, установ, представникам відповідних організацій, до профілю яких входить робота із неповнолітніми, посилити профілактично-виховних вплив на цих неповнолітніх з метою недопущення в подальшому вчинення ними протиправних дій та забезпечення окремої і загальної превенції для запобігання правопорушенням.

Для забезпечення інтересів держави важливо було внести відповідні законодавчі зміни до відповідних норм цивільного права (зокрема, до статті 1177 Цивільного кодексу України), у яких передбачити можливість відшкодування із неповнолітнього правопорушника чи осіб, які несуть за нього цивільну відповідальність, не лише прямої шкоди, але і непрямих збитків, в тому числі й упущеної вигоди. Адже несправедливим буде стягнення, наприклад, із неповнолітнього злочинця, якщо значно більшу упущену вигоду через його протиправні дії ніхто не відшкодовуватиме.

Реалізація зазначених пропозицій допомогла б не лише посилити захист прав та законних інтересів неповнолітніх, але і протидію злочинності в цілому.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341 -III // Відомості Верховної Ради України, 2001, № 25-26, ст. 131.

3. Кримінальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР, 1961, N 2. ст. 14 .

4. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України, 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст. 88.

5. Наказ Генерального прокурора України від 06. 12. 2014 р. №16гн “Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей”. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/ua/gl.html?_m=publications& _t=rec&id=94102

6. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.1999 р. № 606-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 24. - ст. 207.

7. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24.03.1998 р. № 202/98- ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 36-37. - ст. 243.

8. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Закон України від 23.12.1993 р. № 3782-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - ст. 51.

9. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 р. № 1697-VII // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-18.

10. Про судовий збір: Закон України від 08.07.2011 р. № 3674-VI // Відомості Верховної Ради України, 2012, № 14, ст. 87.

11. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-III // Відомості Верховної Ради України, 2002, № 21-22, ст. 135.

12. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України, 2003, №№ 40-44, ст. 356.

13. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України, 2004, № 40-41, 42, ст. 492.

Размещено на Allbest.ru