Актуальні проблеми відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним притягненням до кримінальної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальні проблеми відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним притягненням до кримінальної відповідальності

Тімуш І.С.

Анотації

У статті розглядаються актуальні проблеми відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Ключові слова: незаконне кримінальне переслідування, майнова шкода, моральна шкода, відновлення порушеного майнового стану потерпілого.

In the article the actual problems of harm compensation which was caused for person by the illegal calling to criminal account are considered.

В статье рассмотрены актуальные проблемы возмещения вреда, причиненного гражданину незаконным привлечением к уголовной ответственности.

Основним гарантом закріплених за громадянами правових можливостей виступає держава Україна, яка вимагає неухильного дотримання законності, насамперед, від службових осіб державних установ та організацій. Тенденція, що намітилася у нашій країні на створення законодавчих норм, спрямованих на посилення організованості і правопорядку, свідчить про новий етап розвитку законності в Україні, подальше зміцнення прав і свобод громадян.

Проголошення пріоритету захисту загальнолюдських цінностей та інтересів особи є найважливішим фундаментальним завданням правової держави. Важливим є створення відповідних умов, забезпечення певних гарантій та здійснення контролю за неухильним дотриманням законності, насамперед, службовими особами державних органів. У разі допущених порушень завдання держави полягає у швидкій і повній ліквідації їх наслідків. За таких умов роль правоохоронних органів щоденно зростає. Здійснення органами внутрішніх справ заходів щодо захисту законних прав та свобод громадян від злочинних посягань, попередження і розкриття злочинів, якими завдається шкода фізичній або юридичній особі, створює необхідні умови для фактичного відшкодування завданої шкоди.

Ось чому аналіз норм права, які регулюють відносини з відшкодування шкоди, виявлення основних тенденцій їхнього розвитку, розробка рекомендацій, спрямованих на їх удосконалення, та практика їх застосування виступають як важливе й актуальне завдання науки цивільного права. Актуальність цієї проблематики обумовлена також новизною нормативного матеріалу, складністю суспільних відносин, що виникають при відновленні майнового стану потерпілого, особливою правовою і політичною значимістю питань захисту інтересів громадян.

Громадянин має право обрахувати, обґрунтувати документально і вимагати від держави грошової компенсації будь-яких збитків, походження яких перебуває в причинному зв'язку з кримінальним переслідуванням невинуватого і в сукупності є, так би мовити, мінусом, дефектом певного матеріального блага, упущеною вигодою, у тому числі і в сфері підприємницької діяльності право цивільний втрата

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. містить дещо нові положення про збитки як один з універсальних способів захисту цивільних прав та інтересів. Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене [1].

Перший вид збитків називають реальними збитками, а другий - упущеною вигодою (не одержана заробітна плата, авторський гонорар тощо). За загальним правилом, відшкодуванню підлягають реальні збитки й упущена вигода в сукупності, що означає відшкодування в повному обсязі. Оскільки законом закріплюється принцип повного відшкодування збитків, необхідно виходити з того, що збитки підлягають відшкодуванню з урахуванням індексації грошових доходів громадян. Під моральною шкодою розуміють такі наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту і вартісної форми. Моральна шкода полягає у (ст. 23 ЦК України): фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Отже, моральна шкода може бути фізичною і духовною, і її розмір визначається судом.

Правильність визначення завданих збитків, здійснення їх розрахунку так, щоб сторона, яка потерпає в результаті неправомірних дій контрагента, змогла отримати справедливу компенсацію, є однією з нагальних проблем сучасного цивільного права. Належний і аргументований розрахунок спричинених збитків стане в нагоді, коли потерпіла сторона звертатиметься до суду, оскільки на неї процесуальне законодавство покладає обов'язок доказувати свої твердження [2]. З іншого боку, такий розрахунок допоможе їй спростувати необґрунтовані вимоги свого недобросовісного контрагента. Однією з проблем, що виникла з 1 січня 2004 р., є наявність суперечностей у положеннях про збитки Цивільного та Господарського кодексів України від 16 січня 2003 р. Річ у тім, що ГК України передбачає інший, розширений та більш деталізований склад збитків. Стаття 225 ГК України до складу збитків відносить не лише вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткові витрати потерпілої сторони, неодержаний прибуток, а й додаткову матеріальну компенсацію моральної шкоди у випадках, передбачених законом [3]. Згідно з нормами ГК України до додаткових витрат належать штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання іншою стороною. Взагалі ГК України припускає наявність багатьох виключень і деталізуючих положень порівняно з ЦК України, зокрема: можливість закріплення в законі щодо окремих видів господарських зобов'язань обмеженої відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань; інші вимоги до ціни, що враховується при відшкодуванні збитків; можливість для сторін за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню (у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами); можливість встановлення Кабінетом Міністрів України методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання; самостійне визначення відшкодування збитків у внутрішньогосподарських відносинах, тобто в межах одного підприємства; порядок і умови відшкодування збитків.

Відмінності між положеннями обох кодексів негативно впливають на практику правозастосування, і поки що важко уявити, як ці проблеми вирішуватимуться.

Звичайно, окреслені положення здебільшого стосуються договірної відповідальності, але спільним щодо досліджуваної нами проблеми є недосконалий порядок і умови відшкодування збитків, відсутність у національному законодавстві чіткої методики визначення розміру відшкодування збитків, завданих службовою особою ОВС. За таких умов конкретного визначення потребує поняття "характер шкоди".

У літературі зазначається, що викладені ознаки характеру завданої шкоди як у кримінальних, так і в цивільних справах дозволяють визначити лише сферу суспільних відносин, яким завдана шкода (матеріальний, політичний, моральний тощо). Іншими словами, поняття шкоди вживається тут у широкому розумінні цього слова [4, с. 32-34]. Характер шкоди може визначатися в кожному конкретному випадку по-різному залежно від того, з якими обставинами спеціальні норми пов'язують обмеження чи перевищення повного відновлення порушеного майнового стану потерпілого. Тому можна виділити кілька чинників, що визначають характер шкоди.

По-перше, характер шкоди визначається об'єктом порушення. Залежно від соціально-економічної значимості предметів матеріального світу на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, при виконанні політичних завдань держава в спеціальних нормах установлює відповідальність за вчинене правопорушення, відмінне від загальних правил цивільно-правової відповідальності. Значення характеру шкоди в даному випадку полягає в тому, що залежно від нього встановлюється майнова відповідальність, що не збігається з об'єктивною юридичною категорією обсягу шкоди. Встановлений спеціальними нормативними актами характер шкоди визначається об'єктом правомірного впливу правопорушника, який впливає на розмір відшкодування. По-друге, характер шкоди може визначатися одночасно декількома обставинами-ознаками: об'єктом порушення, способом завдання шкоди. По- третє, обставиною, що визначає характер шкоди і впливає на обмеження відшкодування, є суб'єкт відповідальності. Відповідно до ст. 1193 ЦК України суду надане право, залежно від майнового положення заподіювача-громадянина, зменшувати розмір відшкодування завданої ним шкоди, крім випадків, коли шкода завдана злочином. По-четверте, на характер шкоди впливають не тільки дії заподіювача шкоди, а і дії потерпілого. На підставі ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом

Ще більшою своєрідністю ознак визначається характер шкоди, завданої громадянинові незаконними діями службових осіб правоохоронних органів, передбачених Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" [5] та Положенням про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" [6].

По-перше, не всяка шкода, завдана незаконними діями згаданих органів, підлягає відшкодуванню, а лише ті її види, що передбачені вищеназваним Законом України. По-друге, завдана шкода відшкодовується державою, а не правоохоронними органами. По-третє, шкода відшкодовується незалежно від вини заподіювача. Таким чином, поняття характеру шкоди тут є надзвичайно широким і динамічним. Воно не укладається в межі даного наукового визначення, під яке можна було б підвести будь-які правовідносини. Під характером шкоди слід розуміти комплекс юридичних ознак (обставин), зумовлюваних соціальними, економічними і політичними потребами розвитку громадянського суспільства, передбачених у спеціальних нормах інституту деліктних зобов'язань для врегулювання деяких видів відносин інакше, ніж це зроблено у загальних нормах, з метою обмеження або збільшення розміру відшкодування збитків.

Наступний проблемний аспект у відносинах з відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, полягає у тому, що відповідно до ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, якщо інше не передбачено законом. Крім цього, вимоги громадянина про відшкодування шкоди, завданої йому у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, повинні ґрунтуватися на конкретних фактах і обставинах, що підтверджують, по-перше, факт завдання шкоди, по-друге, його розмір і, по-третє, причинно-наслідковий зв'язок між незаконним кримінальним переслідуванням і шкідливими наслідками. Належним чином упоратися з цим завданням досить складно. Але особливу складність доказова діяльність набуває в тих випадках, коли притягнутий до кримінальної відповідальності громадянин здійснював підприємницьку або іншу не заборонену законом діяльність, специфіка якої робить вельми скрутним визначення та документальне підтвердження заподіяної йому шкоди. Розмір доходів, одержуваних підприємцем, як правило, нестабільний і багато в чому залежить від ступеня його особистої участі у цій діяльності, від належного виконання покладених на нього функцій, в тому числі, зокрема, від особистого контролю за діяльністю підлеглих, оперативного та ефективного вирішення юридичних, виробничих або організаційних питань, проведення переговорів з контрагентами тощо. Неможливість особистого вчинення перелічених дій у зв'язку з необхідністю участі в судовому розгляді, що іноді займає досить тривалий час, може призвести (і нерідко призводить) до руйнування сформованих ділових зв'язків, зривів термінів виконання прийнятих на себе цивільних зобов'язань, неотримання передбачуваного прибутку і навіть до визнання громадянина банкрутом. При цьому надзвичайно складно, як уже зазначалося, не тільки визначити, підрахувати, підсумувати і документально підтвердити розмір всіх понесених громадянином збитків, тобто коштів, які він втратив у результаті кримінального переслідування, а й довести, що ці втрати стали прямим наслідком незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Дуже важко довести також наявність інших витрат, понесених громадянином у зв'язку з незаконним кримінальним переслідуванням. До таких витрат, зокрема, належать витрати на придбання ліків та надання різних видів медичної допомоги через виникнення або загострення у громадянина захворювань соматичного характеру, викликаних тривалим психотравмуючим стресом, що вчиняють руйнівну дію на різні органи і системи організму, в першу чергу - центральну нервову систему. Реакція громадянина на важкі переживання може виявитися і в пристрасті до алкогольних напоїв, яка, у свою чергу, призводить до погіршення стану здоров'я, провокує і посилює депресивний стан і нерідко призводить до необоротної деформації особистості.

Такого роду негативні наслідки доволі часто є наслідком незаконного кримінального переслідування, проте довести наявність причинно-наслідкового зв'язку неможливо, що стає ще однією перешкодою для відшкодування реабілітованому заподіяної йому майнової шкоди в повному обсязі, як того вимагає закон.

Ще більше проблем виникає при компенсації завданої громадянинові моральної шкоди. У літературі пропонуються різні критерії та способи визначення глибини й ваги моральних і фізичних страждань, заподіяних громадянинові, і їх грошової оцінки, але не з усіма сформульованими висновками можна беззастережно погодитися, як, наприклад, з пропозицією брати до уваги не тільки індивідуальні, психологічні особливості особи потерпілого, які спричиняють характер страждань, а і його майновий стан. Але навіть задоволення в повному обсязі позову потерпілого про компенсацію перенесених ним фізичних і моральних страждань (що досить рідко зустрічається на практиці, тому що суди, як правило, задовольняють заявлені позовні вимоги частково, а нерідко допускають випадки невиправдано занижених сум компенсації) далеко не завжди може повністю усунути тяжкі негативні наслідки допущеного стосовно громадянина беззаконня. У літературі справедливо підкреслюється, що компенсація моральної шкоди не може відновити добре ім'я громадянина.'У зв'язку з цим не зайвим буде нагадати, що дореволюційні цивілісти відкидали можливість грошової компенсації завданої громадянинові образи чи приниження його честі. І в даний час для багатьох громадян почуття зневаженої людської гідності переважає над її грошовою компенсацією (тим більше, що стягнення її в розмірі, еквівалентному ступеня перенесених страждань, малоймовірно). Набагато більш важливим для них є визнання незаконності дій, скоєних посадовими особами органів досудового слідства, прокуратури тощо, і публічне принесення відповідних вибачень.

Ще один аспект обговорюваної проблеми полягає в тому, що незаконне притягнення громадянина до кримінальної відповідальності викликає моральні страждання не тільки у потерпілого, а й у членів його родини - дружини, дітей і батьків, які відчувають широкий спектр негативних емоцій - почуття образи, страху, обурення, гіркоти та ін. Питання про те, чи мають названі особи право вимагати компенсації заподіяної їм моральної шкоди, має велике наукове і практичне значення.

У ст. 33 Декларації прав і свобод людини і громадянина закріплено важливе положення: "Права жертв злочинів та зловживання владою охороняються законом. Держава забезпечує їм доступ до правосуддя та якнайшвидшу компенсацію за завдану шкоду". Все сказане дозволяє сформулювати висновок про необхідність легального визнання ще й права на компенсацію моральної шкоди, завданої особам, які спільно проживають з громадянином, якого незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності. Це стане ще одним важливим кроком на шляху гуманізації вітчизняного законодавства, вдосконалення всіх його норм, які забезпечують захист і охорону невід'ємних прав громадян.

Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс України. - К.: Паливода А.В., 2014. - 380 с.

2. Цивільний процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 6 бер. 20і4 р.: - К.: Паливода А.В., 2012. - 204 с.

3. Господарський кодекс України. Господарський процесуальний кодекс України. Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 303 с. - (№ 4/2003. Бюлетень законодавства і юридичної практики України).

4. Прокудина Л.А. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями правоохранительных органов. - М.: НИИ проблем укрепления законности и правопорядка при Генеральной прокуратуре Российской Федерации, 1997. - С. 32-34.

5. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 1. - Ст. 1 (Назва Закону із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI (4652-17) від 13.04.2012).

6. Спільний Наказ Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. № 6/5/3/41 "Про затвердження Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada/gov.ua.

Размещено на Allbest.ru