Система законодавства про адміністративні правопорушення: проблеми та шляхи їх розв’язання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система законодавства про адміністративні правопорушення: проблеми та шляхи їх розв'язання

Самбор Микола Анатолійович - кандидат юридичних наук, старший інспектор штабу Прилуцького МВ Управління МВС України в Чернігівській області

Анотація

адміністративний правопорушення нормографія законопроектний

У даній статті розглядаються питання, пов'язані із реформуванням законодавства України про адміністративні правопорушення. Наголошується на тому, що не дивлячись на наявні проблеми у країні, неможливо зупиняти реформу законодавства про адміністративні правопорушення. Вказується на необхідності використання теоретичних здобутків під час розробки законопроектів, а також необхідності дотримання нормографії як під час законопроектних робіт, так і під час правозастосування.

Ключові слова: система права і законодавства, система законодавства про адміністративні правопорушення, реформа законодавства про адміністративні правопорушення.

Аннотация

Система законодательства об административных правонарушениях: проблемы и пути их решения

Самбор Н.А.

В данной статье рассматриваются вопросы, связанные с реформированием законодательства Украины об административных правонарушениях. Указывается необходимость использования теоретических достижений при разработке законопроектов, а также необходимости соблюдения нормографии как при законопроектных работах, так и во время правоприменения.

Ключевые слова: система права и законодательства, система законодательства об административных правонарушениях, реформа законодательства об административных правонарушениях.

Annotation

The system of law on administrative offenses: problems and solutions

This article discusses issues related to the reform of the law of Ukraine on Administrative Offences. Points to the need for theoretical achievements in the development of legislation and the need to respect normgraphik as in the Legislative Drafting and during enforcement.

Keywords: law system and legislation, law system of administrative offenses, reform legislation on administrative offenses.

Україна перебуває на зламі епох, і шлях який вона сьогодні обере визначить подальшу долю української державності на десятиліття, а то й століття уперед. Звісно, сьогодні вся увага суспільства прикута до подій, які відбуваються на Сході країни, до зони проведення антитерористичної операції (далі - АТО), де вирішується питання не лише територіальної цілісності держави, а можливо, й взагалі - існування української держави. Однак, на наш погляд, неможливо кидатися «з одного кутка в інший», у такий спосіб неможливо побудувати по- справжньому незалежну, демократичну, сильну, правову і соціальну державу. Дійсно, у той чи інший бік можуть тяжіти пріоритети, однак, поряд з цим повинні надійно, безвідмовно крокувати у перед і інші напрямки соціально-економічного та політико-правового розвитку держави. Очевидним є те, що сьогодні в Україні забувають про все за виключенням воєнних дій у зоні АТО та можливості наповнення бюджету. Звісно, це на сьогодні є чи не найпершим пріоритетом, однак, вважаємо, що «розхитувати» у такий спосіб корабель під назвою Україна непотрібно, доцільно завжди приділяти увагу й іншим напрямкам розвитку державно-правових та соціально- економічних чинників. Адже рано чи пізно антитерористична операція завершиться й потрібно буде замислюватися про те, як продовжувати розбудовувати суспільні відносини, вибудовувати державний апарат у такий спосіб, щоб якнайповніше забезпечувати права і свободи громадян, утверджувати верховенство права, усувати корупційні прояви тощо.

Сучасні проблеми юридичної науки безпосередньо пов'язані і залежать від стану розвитку держави і суспільства, умов реального життя людини, забезпечення її прав і свобод, а також здійснення головних постулатів конституційного правопорядку, реалізації верховенства права в діяльності всіх суб'єктів влади, особливо тих, хто здійснює судові і правоохоронні функції. Юридична наука не може стояти осторонь болючих проблем суспільного буття, державного будівництва, формування законодавчої основи демократичної держави, особливо якщо це стосується конституційного ладу, народного суверенітету, територіальної цілісності держави, охорони прав і свобод громадянина [8, с. 4]. У наслідок цього увага акцентується саме на цих проблемах, що охопили українське суспільство і державу у цілому. Поряд цим у нашому суспільстві продовжує існувати ціла низка громадських та державних інститутів, завданням яких є прогнозування, винесення на обговорення ініціатив щодо проведення реформ усіх сфер суспільного життя. Вказані реформи повинні слугувати утвердженню високих ідеалів справедливості, гуманізму, верховенства права, полегшення життя громадян України. поряд з цим хотілося б відмітити той факт, що в Україні досить поширеною є практика здійснення реформ від «великого» до «малого», хоча, знаємо, що великий механізм, велика система складається з дещо менших механізмів і систем, і коли ми хочемо, що б такий механізм чи система діяли продуктивно, безвідмовно тривалий час, очевидним, є необхідність впровадження реформаторських ідей саме із малого до великого, а не навпаки.

Про реформування правового поля, розбудову власної правової системи в Україні говорять з моменту здобуття незалежності. Не меншого розголосу здобула й адміністративно-правова реформа. До слова годиться сказати, що основна увага у адміністративно-правовій реформі зосереджується на «управлінському» її аспекті, хоча не слід «відмітати» й адміністративно- деліктну її складову. Однак, остання чомусь не здобула належного опрацювання, винесення на широке її обговорення та законодавчого розв'язання наявних правових проблем. Не дивлячись на те, що на розв'язання вказаних питань виділяються неабиякі суми бюджетних коштів, кінцевого результату не побачити, хоча виділені кошти на це регулярно та своєчасно освоюються. І це тоді, коли питання адміністративних правопорушень є чи не одними з найактуальніших під час обрання напрямків дисертаційних досліджень. На наш погляд, прискіплива увага з боку науковців, особливо молодих дослідників, до вказаної проблематики, сподіваємось, обґрунтовується важливістю вказаного питання у суспільному та державницькому житті, й аж ніяк не спрощеним шляхом до здобуття наукових ступенів. Та як би там не було, дослідження актуальних питань адміністративних правопорушень у переважній своїй більшості стосуються питань науково-теоретичного та емпірико-прикладного характеру у вузькому спектрі, зокрема досліджуються окремі правопорушення, окремі види правопорушень, природа окремих видів правопорушень тощо, тоді як системне розуміння змін, яких потребує адміністративно-деліктне законодавство не знаходять як загальнонаукового, так і практичного (у розумінні законодавчих перетворень) втілення. Навіть вказані розробки не узагальнюються, не вивчаються законодавцем для можливого їх подальшого впровадження у чинне законодавство чи використання окремих здобутків під час провадження реформи законодавства про адміністративні правопорушення.

Дехто спробує заперечити про те, що кількість змін та доповнень, які внесені до Кодексу України про адміністративні правопорушення, свідчить про неабияку увагу законодавця до цього питання. Однак, кількість не завжди обумовлює якість, адже саме якість закону впливає на його можливість дієвого регулювання суспільними відносинами. А якість таких змін далека від досконалості. Наведемо лише один із таких прикладів: законодавець декриміналізуючи таке правопорушення, як спекуляція, не позбавляє права органи внутрішніх справ затримувати за дрібну спекуляцію осіб (п. 1 ч. 2 с. 262 КУпАП). Крім цього, хочемо зауважити, що більшість таких змін не має системного характеру, оскільки більшість таких змін обумовлена встановленням або виключенням адміністративної відповідальності за ті чи інші діяння та не більше того.

Загальним проблемам кодифікації адміністративного законодавства присвятили свої наукові праці В. Авер'янов, С. Алєксєєв, Д. Бахрах, Ю.Битяк, І. Голосніченко, С. Гончарук, Р.Калюжний, С. Ківалов, Л. Коваль, Т. Коломоєць, В. Колпаков, І. Коліушко, Д. Лук'янець, Н. Нижник, В. Пєтков, Ю. Тихомиров, М. Тищенко. У межах робіт зазначених авторів, досліджувалися проблеми систематизації адміністративного законодавства України під різними аспектами, у той же час систематизація адміністративно-деліктного законодавства не знайшла належного висвітлення.

У зв'язку з цим поза увагою залишаються концептуальні базові питання, зокрема щодо самого бачення сучасної системи та структури адміністративного права у цілому та адміністративно-деліктного права і законодавства України зокрема. На наш погляд, це зумовлено тим, що галузь адміністративно-деліктного права і законодавства належним чином не сформована, як самостійна галузь, а відтак, у більшості робіт сприймається як частина чи елемент галузі адміністративного права у цілому.

Виходячи зі сказаного, метою статті обрано дослідження питання системно-структурних зв'язків адміністративно-деліктного законодавства України та відпрацювання на цій основі подальших перспективних напрямків розвитку даної галузі законодавства України на основі здобутків юридичної науки.

Забезпечення впровадження змін та доповнень до законодавства у цілому та законодавства про адміністративні правопорушення (адміністративно-деліктне законодавство) повинно мати ґрунтовно теоретичну базу, котра дозволить створити не лише комплексність та системність, послідовність законодавства, а також створить ефективні можливості для внесення змін та доповнень до чинного законодавства, яке гармонійно входитиме у систему позитивного права України.

Вагомий масив теоретичних знань потрібен юристам-практикам, які потребують доктринального визначення нормографії, оскільки важливою складовою діяльності державних органів є нормотворча діяльність. Доктрина нормографії повинна зайняти особливе місце і в системі юридичних наук, оскільки є допоміжною до загальної теорії держави і права, а також і до галузевих наук - конституційного, фінансового, земельного права тощо. Все це основа якості законодавства [8, с. 6]. Відсутність такого досвіду у юристів-практиків зумовлюється не лише відсутністю ґрунтовних теоретичних знань, а й тим, що їх намагання виправити ту чи іншу законодавчу похибку не мають далекоглядного стратегічного значення, а зумовлюються фактично необхідністю урегулювання прав та обов'язків у конкретних відносинах. При цьому стратегічне споглядання взаємодії внесених змін із іншими нормами чинного законодавства інколи втрачають логічність та послідовність, що не найкращим чином позначається на нормах чинного законодавства України про адміністративні правопорушення. До того ж, на наш погляд, настав час до внесення суттєвих змін до процесуальних норм законодавства про адміністративні правопорушення. Назріла потреба в законодавчому закріпленні процесуальної форми провадження адміністративно-процесуальних дій. Очевидним є необхідність визначення адміністративного розслідування. Крім того, вважаємо за необхідне перерозподілити повноваження щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення та їх розгляду, аби не допустити «узурпації» повноважень однією посадовою особою. Потребує нових підходів до доказування вини правопорушника, збору доказів, слід відійти від практики, коли рішення про накладення стягнення ґрунтується виключно на протоколі про адміністративне правопорушення, який складає уповноважена особа, і який не містить свідків правопорушення, матеріальних доказів правопорушення тощо. Заслуговує на увагу й виклад змісту постанови у справі про адміністративне правопорушення, а саме встановлення всіх необхідних елементів складу правопорушення (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони), адже у більшості постанов у справах про адміністративні правопорушення відсутні відомості про суб'єктивну сторону особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, хоча вказане питання у деяких складах правопорушень має визначальний характер. Крім того, слід виключити практику внесення до постанови та протоколу про адміністративне правопорушення відомостей, які жодним чином не мають відношення до складу правопорушення, наприклад, за вчинення адміністративного правопорушення за ст. 53¹ КУпАП, уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати вказані справи про адміністративні правопорушення посадові особи вимагають у громадян номер картки платника податків, п. 63.1 ст. 63 розділу ІІ Податкового кодексу України від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями, облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Настає потреба в переопрацюванні концептуальних основ інноваційної політики в Україні з її адекватним правовим забезпеченням. Рух до європейського співтовариства, бажання кардинальних змін не можуть увінчатися успіхом у тому правовому середовищі, де поряд із сучасним прогресивним підходом до введення нових правових моделей зберігаються застарілі схеми радянського періоду [7, с. 9]. Представники органів, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати справи про адміністративні правопорушення, не полишають переконання того, що достатнім доказом вини особи у вчиненні правопорушення залишається протокол про адміністративне правопорушення, особливо коли у ньому містяться відомості про те, що особа, відносно якої складено цей протокол про адміністративне правопорушення визнає свою вину у вчиненні правопорушення, навіть не стільки визнає свою вину, скільки просто погоджується із тим, що написав посадовець. На наше переконання, слід давно відійти від ганебної практики, коли протокол про адміністративне правопорушення виступає вирішальним доказом у справі про адміністративне правопорушення, а визнання вини особою у вчиненні правопорушення є вичерпним для прийняття рішення про накладення адміністративного стягнення.

Сучасна система законодавства являє собою надзвичайно складне явище, котре стрімко розвивається у останні роки, спрямована на реалізацію принципів правової держави та здійснення корінних перетворень у різних сферах суспільного життя. Тепер в умовах політичної та економічної кризи цей розвиток відбувається доволі складно і суперечливо [2, с. 58]. Хотілося б, щоб зміни не являли собою певну декларацію тієї чи іншої політичної сили, а заповнювали б ті прогалини, усували колізії у законодавстві про адміністративні правопорушення.

Кожній самостійній галузі права притаманні цілісність, системність і структура. Єдиний предмет і єдиний метод правового опосередкування реальних суспільних відносин визначили взаємозв'язок юридичних норм, що утворюють галузь [1, с. 70]. У зв'язку з цим, хотілося б, щоб зміни до законодавства про адміністративні правопорушення були підпорядковані єдиній меті та являли собою взаємопов'язані норми, котрі у своїй сукупності відтворювали формально існуючий дієвий механізм реалізації прав, свобод та обов'язків у реальних правовідносинах, пов'язаних із вчиненням протиправних діянь.

Адміністративно-деліктне право охоплює процеси відносин, що виникають при застосуванні мір адміністративного примусу уповноваженими органами та посадовими особами до суб'єктів, котрі порушили правові норми [1, с. 125]. Ураховуючи сказане, системність взаємозв'язків адміністративно-деліктного права, у тому числі змін, які до нього вносяться, повинні не лише узгоджуватися між собою, а й гармонійно вливатися у чинне законодавство та підпорядковуватись загальновідомим та задекларованим принципам права. Такі взаємозв'язки норм утворюють їх систему, що формує єдино цілій простір нормативного матеріалу, який регулює однотипні суспільні відносини, й з точки зору системності законодавства, утворює відповідну галузь. У теорії права вказане питання отримало назву правова система.

Бачило І. Л. виказала точку зору на правову систему, як організований соціальний інформаційний ресурс життєдіяльності соціуму [3, с. 90]. Ідеальний феномен «право», вихідною формою відображення якого є правосвідомість з параметрами: справедливість, порядок, довіра, відповідальність утворюють середовище поведінки та відносин людей з різним балансом законного і протизаконного. Все це визначає завдання та механізми інституційно організованого життя соціуму та його правової системи [3, с. 94]. Питання функціонування нормативно вираженої сутності права - закону та законодавства, не менш складний, ніж вироблення та реалізація доктрин [3, с. 103]. Отже, правова система повинна являти собою логічно узгоджену систему юридичних норм, у якій кожна норма має своє місце, а їх взаємозв'язки формулюють цілісний комплекс регулювання суспільних відносин, у якому наявні зв'язки норм відтворюють типову необхідну поведінку учасників суспільних відносин, у наслідок чого останні набувають ознак правових відносин.

Найважливіше достоїнство законів, особливо кодифікованих, що виступають у якості правових засобів юридико-інтелектуального характеру, здатність цілеспрямовано оснащувати юридичну систему сучасними правовими цінностями [4, с. 369]. Саме у письмових документах, що мають статус «закону», відкривається можливість по максимуму реалізовувати, поряд з іншими перевагами права «в законі», найважливішу з таких переваг - забезпечувати сувору визначеність, відносин і порядків, що складуються у суспільстві [4, с. 370]. Разом з цим норма закону має містити у собі прогностичну функцію, котра полягала б можливості логічного включення змін та доповнень до всієї системи таких взаємопов'язаних норм, котрі покликані регулювати фактичні відносини, забезпечуючи сталість системи у цілому.

Закони у сфері права одночасно являють собою не лише та не просто «запис», але й у зв'язку з цим - продукти свідомої діяльності людини, його творчості, цілеспрямованого програмування поведінки людей на майбутнє [4, с. 371]. Отож під час прийняття законів, особливо змін до них, необхідно враховувати об'єктивні можливості належного у подальшому забезпечення урегулювання суспільних відносин. У зв'язку з цим, інтелектуальний момент логічного влиття змін у чинне законодавство, виступає провідним елементом під час розробки таких змін, опрацювання можливості внесення таких змін до чинного законодавства та надання відповідних пропозицій до законодавчого органу. На цьому етапі законотворчої діяльності формуються первинні системні зв'язки, котрі повинні якісно зафіксувати єдність системи законодавства, якість і повноту регулювання суспільних відносин, у наслідок чого останні набудуть властивостей правових відносин.

Єдність правових норм, що об'єднуються у складну конструкцію, поділену за принципом ієрархії на певні правові утворення, пояснюється: єдністю державної волі; правової системи; механізму правового регулювання та принципів права; єдністю кінцевих цілей та завдань, які стоять перед суспільством [5, с. 372]. Система права є сукупністю впорядкованих і взаємоузгоджених між собою норм права, які характеризують його внутрішню будову [6, с. 387]. Всі ці якості та характеристики особливо важливі для законодавства, яке регулює застосування до громадян заходів державного примусу, пов'язаного із реалізацією мір юридичної відповідальності, що тягне за собою певні обмеження або ж і позбавлення певних прав і свобод людини і громадянина. Оскільки законодавство про адміністративні правопорушення безпосередньо пов'язано із формально-юридичним закріпленням складу правопорушення, що полягає у законодавчому закріпленні ознак діяння, котре несе суспільну шкоду, а також визначає порядок встановлення таких юридичних ознак у діянні конкретної особи, притягнення винної особи до адміністративної відповідальності, наслідком чого є застосування заходів державного примусу (а інколи й у процесі встановлення таких ознак відбувається застосування примусу, наприклад заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення), тому надзвичайно важливо аби всі норми знаходили свою повну та об'єктивну реалізацію, спрямовану перш за все на гарантування, охорону та захист прав, свобод та інтересів людини і громадянина, й саме у такому порядку, який перерахований нами.

Безперечно, теперішній стан розвитку норм КУпАП далекий від досконалості, навіть не досконалості, а об'єктивного відображення суспільного життя, яке на нинішньому етапі розвитку країни, змінюється реорганізується надзвичайно швидко. Натомість норми КУпАП навіть не встигають відображати не цілісні зміни, а хоча б тенденції такого розвитку.

Теоретична наука, її наукові розробки акумулюють в собі не лише статичні дані, а й відображають прогностику розвитку подій, спрямовану у бік утвердження основоположних принципів демократичного розвитку суспільства, захисту прав, свобод та інтересів людини. У зв'язку з цим вважаємо, що слід зорганізувати теоретичне знання у напрямку розбудови перспективних тенденцій розвитку суспільних явищ та можливих шляхів реагування на такі суспільні зміни поглядів законодавця у частині щодо регулювання питань адміністративної відповідальності, котре являтиме собою глибинне розуміння предмета не лише наукового дослідження, а й законотворчої діяльності, що істотно вплине на якість законопроектних робіт, а відтак й на саме законодавство. Такий підхід позначиться не лише на якості законодавчих норм, а й на ефективності регулювання ними суспільних процесів, що є першочерговим завданням, котре повинно стояти перед законодавцем.

Сучасна правова система і система законодавства, зокрема законодавство про адміністративні правопорушення, повинні сприяти об'єднанню суспільства, виражаючи загальноприйнятне ставлення до суспільно негативних явищ. У цих суспільно-економічних та політико-правових процесах неабияка роль належить саме інтелектуально-вольовій складовій частинам владної еліти, яким, власне, й здійснювати відповідні законодавчі реформи. Разом з цим у жодному разі не слід проголошувати політичні гасла, котрі, хоча й знаходять певну підтримку серед окремих верств населення, однак найближчим часом не будуть впроваджені у законодавчий простір. Адже такі політичні вислови можуть «розколоти» суспільство, призвести до невиконання законних вимог тих таки представників правоохоронних органів тощо.

Крім того, не можемо оминати увагою те, що законодавство України про адміністративні правопорушення потребує не поодиноких «залатувань» законодавчих прогалин чи колізій, а відбудови власної системи законодавства, котра, у першу чергу базуватиметься на стовпах, котрими стануть норми матеріального і процесуального законодавства про адміністративні правопорушення. Далі необхідно привести у відповідність до принципу верховенства права загальні положення вказаного законодавства, а вже потім формувати безпосередньо заборонні норми особливої частини матеріального законодавства про адміністративні правопорушення. У контексті сказаного заслуговує на детальне визначення будь-які процедури, що пов'язуються із обмеженням або позбавленням прав, свобод людини і громадянина, зокрема такі як доставлення, вилучення речей та предметів, та зрештою, найпростіше, складання протоколу про адміністративне правопорушення за умови, коли особа здатна керувати своїми діями, усвідомлювати їх наслідки (наприклад, недопущення складання протоколів відносно осіб, які перебувають у п'яному стані до витвереження останніх тощо).

У наслідок цього виникає нагальна потреба у законодавчому закріпленні положень, котрі позитивно сприйматимуться суспільством та не приноситимуть дисбаланс у загальносуспільні та приватні інтереси. Лише у такий спосіб можливо сформувати ефективно діючу систему законодавства про адміністративні правопорушення, яка знаходитиме свій логічний вияв у фактичних відносинах. У той же час з іншого боку така система законодавства позитивно сприйматиметься громадянами України.

Сьогодні перед українським народом постало надзвичайно багато непростих проблем, які потребують негайного їх вирішення. Вважаємо, що лише одночасне їх розв'язання (а останнє на наш погляд, цілком можливе, виходячи із кількості наявних державних інституцій, посадових осіб, лишень аби останні мали політичну волю та незбориме бажання працювати на благо українського народу) забезпечить поступальних рух українського суспільства уперед до європейських демократичних ідеалів.

Підсумовуючи вищесказане, вважаємо за необхідне, констатувати, що законодавець повинен активізувати роботу із формування нового законодавства про адміністративні правопорушення (незалежно від того, чи це будуть кардинальні зміни до чинного КУпАП, чи новий кодифікований акт про адміністративні правопорушення або декілька таких законодавчих актів), при цьому законопроектні роботи повинні спиратися на науково-теоретичну базу та суспільне визнання, яке можна здобути завдяки широкому обговоренню (й не лише з залученням високих державних та недержавних інституцій, а й із залученням широкого кола суб'єктів, починаючи від представників правозастосовних організацій, правозахисників (й не лише відомих всій країні, а знаних на рівні територіальних громад, рівномірно представляючи останні у таких слуханнях). Лише у такий спосіб можливо створити міцну та дієву правову систему та систему законодавства України про адміністративні правопорушення, котра забезпечить урегулювання відповідних відносин у суспільстві, пов'язаних із вчиненням адміністративних правопорушень у відповідності до проголошених принципів верховенства права, поваги до прав і свобод людини та громадянина, а також забезпечить дієвий механізм урегулювання поведінки посадових осіб, недопущення свавілля під час провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Список використаних джерел

1. Административное право: ученик / Д. Н. Бахрах, Б. В. Россинский, Ю. Н. Старилов. - [3-е изд., пересмотр. и доп.]. - М. : Норма, 2008. - 816 с.

2. Титова А. А. Еще раз о системе российского законодательства/ А. А. Титова // Вестник Саратовской государственной академии права. - 2010. - № 4 (74). - С. 58-62.

3. Бачило И. Л. Правовая система как нормативная форма жизни права (в продолжение разговора о Праве и Законе) / И. Л. Бачило // Вопросы правоведения. - 2013. - № 3(19). - С. 90122.

4. Алексеев С. С. Собрание сочинений. В 10 т. [+ Справоч. том]. Том 5: Линия права. Отдельные проблемы концепции / С. С. Алексеев. - М. : Статут, 2010. - 549 с.

5. Кельман М. С. Загальна теорія держави та права: підруч. / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин, Н. М. Хома. - [3-тє вид., стереотип.] - Львів : «Новий світ - 2000», 2007. - 584 с.

6. Теорія держави і права. Академічний курс: підруч. / [О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.]; за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

7. Тацій В. Українська держава і право на початку ХХІ століття / В.Тацій // Право України. - 2010. - № 1. - С. 6-14.

8. Селіванов А. Нові виклики - нова стратегія журналу / А.Селіванов // Право України - 2008. - № 5. - С. 4-8.

Размещено на Allbest.ru