Соціально-демографічна характеристика осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Соціально-демографічна характеристика осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі

Анотація

Визначено соціально-демографічні ознаки особи, засудженої до довічного позбавлення волі: вік, освіта, соціальний стан і рід занять, місце проживання, а також сімейний стан. На підставі дослідження встановлено, що особи, які відбувають довічне позбавлення волі, мають певні загальні ознаки.

Ключові слова: особа злочинця, особа, яка відбуває довічне позбавлення волі, соціально-демографічні ознаки засуджених до довічного позбавлення волі.

Аннотация

Определены социально-демографические признаки личности приговоренного к пожизненному лишению свободы: возраст, образование, социальное положение и род занятий, место проживания, а также семейное положение. На основании исследования установлено, что лица, которые отбывают пожизненное лишение свободы, в основном это лицо мужского пола, украинец, средний возраст 30-50 лет, имеет образование, по социальному положению рабочий, на момент совершения преступления не работал.

Ключевые слова: личность преступника, лицо, отбывающее пожизненное лишение свободы, социально-демографические признаки осужденных к пожизненному лишению свободы.

Annotation

In the article the author studies the various classifications regarding signs offender, proposed by scientists and based on these studies and studies of persons serving a sentence of life imprisonment by socio-demographic characteristics person sentenced to life imprisonment. Installed socio-demographic characteristics person sentenced to life imprisonment by such indicators as age, education, social status and occupation, place of residence, and marital status. This approach allowed the person described sentenced to life imprisonment as a young man aged 25 to 35 years (47.4%) of the prevailing negative traits, who lives in the city (88.7%) and only 11.3% lived in rural areas. The smallest number of persons appointed by the sentence of life imprisonment, is in the age group 35 to 60 years (23.8%). Family situation formed under the influence of severity and perpetuity punishment because social relationships with spouses lost (91.1%), yet closely maintains relationships with parents (44%) and other relatives (88%). Certainly, the court-appointed perpetuity sentence does not enhance socially beneficial relationships in the family, and vice versa violates them. To effectively achieve the goal of punishment drawn attention to the lack of skills in such prisoners. By condemning such persons were not working and were free lifestyle did not have a permanent job (62%), which resulted from the absence of mandatory education (23%), indicating a high degree desocialization such person. The study found that a person who is serving a life sentence, basically a person masculine article, Ukrainian, average age of 30-50 years, has education, social status worker at the time the crime was not working.

Keywords: offender, person who is serving a life sentence, socio-demographic characteristics of persons sentenced to life imprisonment.

Постановка проблеми. Одним із ключових вчень кримінологічної науки є поняття особи злочинця, яке протягом тривалого часу і донині є предметом дослідження чималої когорти вчених у галузі кримінології та кримінально-виконавчого права. У кримінологічній науці до сьогоднішнього дня немає єдності науковців у розумінні сутності поняття «особистість злочинця» і, як наслідок, структурі ознак, які має містити дане поняття.

Аналізуючи існуючі точки зору щодо сутнісного розуміння ознак особи злочинця, зазначимо, що серед основних ознак, притаманних особі злочинця, його соціально-демографічна характеристика залишається однією із важливих та значущих. Проте вона є малодослідженою щодо засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі (далі ДПВ).

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Питанням дослідження соціально-демографічних ознак щодо осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, приділяли свою увагу такі вчені: К. Бабак, І. Богатирьов, О. Двойнос, Т. Денисова, О. Климчук, А. Кокурин, О. Колб, Н. Лєйкіна, Н. Мірошниченко, Ю. Олійник, О. Питлюк-Смеречинська, В. Селіверстов, С. Скоков, А. Степанюк, О. Фролов, С. Халимон, С. Царюк, М. Шаргородський та інші.

Метою даної статті є дослідження соціально-демографічної характеристики осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, за допомогою таких показників як вік, рівень освіти, соціальне положення і рід занять, місце проживання, а також сімейний стан.

Виклад основного матеріалу. З огляду на кримінологічні позиції, можна виокремити декілька важливих аспектів у вивченні даної кримінологічної категорії. По-перше, при дослідженні особи злочинця відбувається філософське осмислення причин злочинної діяльності особи; по-друге, при кримінологічній характеристиці того чи іншого виду злочинів особа злочинця вивчається як криміногенно важливий елемент; по-третє, як соціально-психологічний феномен антисуспільних проявів, суб'єкт специфічних соціально-психологічних відносин, носій особливих рис, які повинні враховуватися у процесі розслідування і судового розгляду кримінальних справ, при виконанні кримінального покарання, а також виявленні причин і умов вчинення злочинів та проведенні профілактичної роботи, зазначають кримінологи [3, с. 84]. Значний теоретичний досвід і напрацювання вчених-кримінологів варто застосовувати і під час вивчення теоретико-прикладних аспектів дослідження процесу виконання та відбування окремих видів кримінальних покарань, адже, враховуючи значущість кримінологічної науки для інших суміжних наук, С. А. Шалгунова слушно зазначає: «Зміст кримінології як науки це дослідження та оцінка злочинності, її змін, регіональних та соціально-групових відмінностей...» [14, с. 292]. Таким чином, надаючи оцінку внутрішнім змінам, які відбуваються в особистості засудженого, ми можемо говорити про ефективне застосування основних засобів виправлення і ресоціалізації та досягнення складових мети покарання як кінцевого результату.

Сучасна кримінологічна наука не виробила єдиного наукового підходу до дослідження особи злочинця. Це обумовлюється існуванням чималої кількості кримінологічних теорій, які вміщують різні погляди на причини та умови протиправної поведінки й інші чинники, які спонукають до вчинення злочину. Кримінологічне вивчення особи злочинця здійснюється, головним чином, для виявлення і оцінки тих її властивостей і рис, які породжують злочинну поведінку, з метою її профілактики. У цьому виявляється найтісніша єдність трьох вузлових проблем кримінології: особи злочинця, причин і механізму злочинної поведінки, запобігання злочинам. У свою чергу, нам варто розглядати особистість злочинця як категорію, на яку здійснюється вплив соціально-виховних, психолого-педагогічних та інших факторів, із якими невід'ємно пов'язаний процес виконання кримінального покарання.

Варто погодитися із О.М. Джужею, який на основі комплексного бачення визначає особу злочинця як систему демографічних, соціально-рольових, психологічних, кримінально-правових властивостей суб'єктів злочинів, а сам злочин як вольовий акт, свідомо обраний результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а переломлюючись через внутрішні фактори [4, с. 4].

Зміст поняття особи злочинця постійно змінюється і збігається з моментом вчинення злочину. Отже, до місць позбавлення волі, згідно з логікою, потрапляє саме особа злочинця у кримінологічному її розумінні. Це підтверджує наше припущення про можливість використання для вивчення засудженого структури характерних ознак, до яких окремі науковці відносять такі: соціально-демографічні, особистісно-рольові, соціально-психологічні, риси моральної і правової свідомості, психічні відхилення і аномалії, кримінально-правові, загальнозначущі позитивні людські якості [7, с. 62].

Зважаючи на багатогранність особистості людини, яка вчинила злочин, окремі дослідники пропонують таку схему вивчення особи злочинця: демографічні ознаки (стать, вік, соціальний та сімейний стан); ознаки, які характеризують особистість в аспекті освітнього рівня; якості морально-психологічного характеру (чесність, порядність, принциповість, готовність узяти на себе відповідальність і т. ін.); психічні властивості (емоційна стійкість, внутрішня дисциплінованість, тверезість характеру і т. ін.); біофізичні властивості (стан здоров'я, особливості фізичної конституції і т. ін) [1, с. 66]. Зазначимо, що дана схема, на нашу думку, не позбавлена певних недоліків, оскільки не відображає соціально-рольові та соціальні чинники, які впливають на загальну характеристику особи злочинця та мають значення у процесі відбування ним покарання.

Перебування засудженого протягом тривалого строку в умовах постійної ізоляції та із значним колом правообмежень, пов'язаних із відбування ДПВ, зумовлює необхідність вирізнення нами із всього розмаїття найбільш значущих ознак, тих, які б максимально відображали процес особистісних змін. З огляду на вищевикладене, ми не можемо оминути увагою дослідження сучасних науковців, які вивчали окремі аспекти виконання кримінальних покарань.

Так, відомий науковець І. Г. Богатирьов слушно стверджує, що вивчення особи злочинця має науково-пізнавальне і практичне значення, яке необхідне для успішного вирішення комплексу заходів щодо запобігання правопорушенням, у тому числі і серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції [2, с. 116]. Ним вироблено власну структуру ознак особи злочинця, яка включає у себе такі елементи: соціально-демографічні, кримінально-правові, соціально-психологічні ознаки. довічний позбавлення воля соціальний

Інший провідний учений в галузі кримінально-виконавчого права О.Г. Колб, досліджуючи проблеми запобігання злочинності в умовах позбавлення волі, виділяє п'ять підсистем індивідуальних властивостей особистості, а саме: демографічні ознаки (вік, стать, сімейне становище тощо); ознаки, що характеризують особистість в аспекті освітнього рівня, знань і т. ін.; властивості морально-психологічного характеру (непорядність, нечесність і т. ін.); психічні властивості (емоційна нестійкість, внутрішня недисциплінованість і т. ін.); біофізіологічні властивості (стан здоров'я, особливості фізіологічної конституції і т. ін.) [6, с. 245-246]. Така структура вбачається нами вельми розгорнутою, вона містить вичерпний перелік ознак, що повною мірою характеризують особу, проте не завжди у дослідницький діяльності є можливість вивчити та узагальнити отриману інформацію, а іноді і застосувати її на практиці.

Проаналізувавши існуючі точки зору щодо сутнісного розуміння ознак особи злочинця, зазначимо, що серед основних ознак, притаманних особі злочинця, його соціально-демографічна характеристика залишається однією із важливих та значущих. Проте вона є малодослідженою щодо засуджених, які відбувають покарання у виді ДПВ.

Відомості про стать, вік, сімейний стан та освітній рівень засудженого у запропонованій нами структурі соціально-демографічної характеристики посідають чільне місце. Для з'ясування цих ознак нами було проведено вибіркове анкетування 673 засуджених до ДПВ, що становить 38 % від загальної чисельності засуджених до даного виду покарання. Станом на 1 грудня 2014 р. їх нараховувалося 1777 осіб [5]. Крім того, для репрезентативності дослідження ми порівнювали результати вивчення засуджених Державною пенітенціарною службою України протягом 2008 та 2009 років.

Вивчаючи соціально-демографічні ознаки засуджених до ДПВ, звернемо увагу на їх вік, рівень освіти, соціальне положення та рід занять, місце проживання, а також сімейний стан. При цьому слід розуміти, що соціально-демографічні властивості самі по собі не криміногенні, в них не закладені причини злочинної поведінки. Однак у цих характеристиках особи злочинця, як говорилося вище, простежуються певні кореляційні залежності й закономірності, що дозволяють створити загальне уявлення про цю особистість, відтак, допомогти персоналу УВП у виборі форм і методів організації соціально-виховної роботи та нагляду за ними, покамерному розподілі засуджених тощо.

Вікова характеристика засуджених виглядає так. Найбільшу вікову групу становлять засуджені віком від 25 до 35 років (47,4 %) та особи, яким на момент опитування виповнилося від 18 до 25 років (30,8 %). Як вважають кримінологи, в осіб даних вікових груп сформовані раніше негативні риси набувають стійкого характеру, зв'язки з морально неблагополучним середовищем стають міцнішими [8, с. 11], а це, у свою чергу, призводить до зростання ймовірності вчинення ними злочинів. Це підтверджується і результатами анкетних даних. Так, 30,6 % мають 2 судимості, 10,5 % три судимості. Тривалий строк покарання, призначений судом, обумовлює необхідність відображати зміни в особистісній, мотиваційній та інших сферах життя в установі виконання покарань. Адже висновки, які робитимуться персоналом, дозволять усунути недоліки та прогалини у виховній роботі із засудженими саме молодого віку; подальша перспектива звільнення чи переведення на полегшені умови тримання має для них першочергове значення.

Найменша кількість осіб, яким призначено досліджуваний вид покарання, припадає на вікову групу від 35 до 60 років (23,8 %). Це пов'язано насамперед із тим, що кримінальна активність осіб даної вікової групи у всій масі злочинності є найменшою. Загалом у цьому віці люди мають значний життєвий досвід, різноманітні та стійкі соціальні зв'язки, що дозволяє їм у складних життєвих ситуаціях обрати правильну лінію поведінки та діяти відповідно до вимог закону, не порушуючи норм співіснування у суспільстві.

Ми погоджуємося із думкою С. В. Царюка, який слушно говорить про проблему осіб цієї вікової групи, які відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки. Зокрема, він зазначає, що незважаючи на те, що виправна колонія стала для них свого роду домівкою, вони не позбавлені власних проблем. Серед таких майже цілковита втрата соціально корисних зв'язків і надія реалізувати себе у постпенітенціарний період [13, с. 60], адже перспектива звільнення для них є доволі примарною.

У контексті нашого дослідження ми знову змушені звернутися до проблеми застосування даного виду покарання до осіб, яким незабаром виповниться 65 років, адже серед науковців і практиків це питання є невирішеним на сьогоднішній день [10, с. 64]. У свою чергу, нами вбачається за доцільне звернути увагу на таке: 1) тлумачення ст. 64 КК України дає підстави вважати, що законодавець прямо не забороняє виконувати покарання у виді ДПВ до осіб, які досягли 65-річного віку, а лише забороняє суду засовувати цей вид покарання до таких осіб; 2) міжнародний досвід свідчить про широку практику розповсюдження призначення покарання у виді декількох довічних строків ув'язнення (США); 3) у нормах КВК України також відсутня заборона виконувати даний вид покарання стосовно осіб, яким виповнилося 65 років. Підводячи підсумок, зазначимо, що, незважаючи на дискусійність питання, варто дотримуватися букви закону, а отже, ця категорія осіб має відбувати покарання на загальних підставах. Тому врахування вікових характеристик допомагає правильно здійснити розподіл засуджених по камерах для сумісного їх проживання та зменшити ризик створення конфліктних ситуацій та агресивних проявів з боку засуджених, сприяє нормальному спілкуванню з персоналом УВП.

Розглядаючи соціально-демографічні ознаки особи злочинця, ми вирішили дослідити, як характеризуються засуджені до ДПВ залежно від місцевості, на якій вони проживали на момент вчинення злочину, і отримали такі результати. Переважна більшість засуджених це жителі міст (88,7 %) і тільки 11,3 % проживали у сільській місцевості. На наш погляд, перевага у частці злочинців жителів міст пояснюється тим, що молоді люди в умовах міста та постійного наростаючого бажання до збагачення і задоволення своїх матеріальних потреб більшою мірою схильні до вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, на відміну від сільських жителів. Також немаловажну роль відіграють сталі традиції поваги до ближнього, що збереглися у селі.

Наявність сім'ї відіграє важливу роль у житті кожної людини. Не є винятком із цього правила і засуджені. Аналіз проведеного нами дослідження показує, що 35 % засуджених не одружені, а ще 56,6 % є розлученими і лише 8,4 % мають сім'ю. Безумовно, що безстроковість призначеного судом покарання не сприяє зміцненню соціально корисних зв'язків у сім'ї, а навпаки порушує їх. І сам факт вчинення особливо тяжкого злочину психологічно важко переживається членами сім'ї. Це стосується не тільки засуджених чоловічої статі, але і жінок, які ще гостріше переживають розлучення та небажання рідних спілкуватися з ними [11]. Порівнюючи результати досліджень, які були проведені ДПтС України, варто зазначити ідентичність отриманих даних щодо сімейного статусу досліджуваної категорії осіб.

Характерною особливістю засуджених до ДПВ є те, що вони не мають наміру створювати сім'ї. З одного боку, це логічно можна пояснити тим, що жінки не наважаться на подібний крок, знаючи, що засуджений невизначений строк може перебувати за ґратами. Проте з психологічної точки зору особа, яка мріє про створення сім'ї, є соціально позитивною, і це підтримує в ній жагу до життя, спонукає до пошуку різного роду контактів та самовдосконалення. Цікавим, на наш погляд, є дослідження особистості засуджених до ДПВ, які проведені кафедрою соціальної педагогіки Інституту соціальної роботи та управління. За їх результатами, у таких осіб спостерігаються відхилення у світосприйнятті основних життєвих цінностей звичайної людини, головною їх цінністю залишається власний внутрішній світ [9, с. 25-27]. Враховуючи вказані психологами особливості, відповідним чином варто будувати і соціально-виховну роботу із ними, де основний акцент робити на формуванні у них соціально корисних установок, формування почуття «частини соціуму», а не навпаки. Варто пам'ятати і про можливість подання клопотання щодо помилування такої особи, у якому обов'язково зазначається інформація про сімейне положення та інші дані про особу.

Під час проведення особистих бесід нами було з'ясовано, що близькі й теплі стосунки серед таких засуджених підтримуються з батьками (44 %); дружиною та дітьми (29,7 %); іншими родичами (88 %); значний відсоток засуджених (29,3 %) взагалі не підтримує і не прагне підтримувати жодних стосунків із рідними та близькими. Така ситуація є типовою для засуджених, які відбувають тривалі строки позбавлення волі.

Вагомим чинником соціалізації індивіда і формування особистості, моральних поглядів і принципів, уміння правильно співвідносити власні інтереси та потреби із суспільними слугує трудова діяльність. Дані про особу крізь призму її трудової зайнятості дають змогу судити про інтереси засудженого, а її відсутність вказує на підміну соціально корисної діяльності злочинною. До такого висновку ми можемо дійти шляхом аналізу взаємозалежності між отриманою освітою та трудовим стажем до засудження. Так, абсолютна більшість (62 %) засуджених не працювали до засудження і вели вільний спосіб життя або не мали постійної роботи, що відповідає 23 % засуджених, які мають лише початкову освіту і не були працевлаштовані. Знову ж таки, з опитаних нами засуджених мають незначний трудовий стаж (від 6 місяців до одного року) 18 % респондентів. Така ситуація пов'язана із чималим відсотком молоді, яка відбуває довічне позбавлення волі (30,8 %). Отже, вчинення злочину і засудження стали причинами, які унеможливили працевлаштування таких осіб. Крім того, спостерігається низький рівень освіти. Лише 2 % засуджених мають повну вищу освіту, що є вкрай незадовільним явищем, адже загальновідомо, що наявність вищої фахової освіти полегшує пошук роботи і збільшує ймовірність її отримання. Майже співпадають за чисельними показниками співвідношення осіб, які мають трудовий стаж від 5 до 10 років (9,5 % ) та засуджених, які мають неповну вищу освіту 7,7 %. Слід погодитися із думкою окремих дослідників проблем виконання покарань, які слушно наголошують на деяких причинах низької трудової зайнятості засуджених до тривалих строків позбавлення волі. У своїх дослідженнях вони логічно доходять висновку про те, що трудовий стаж взаємопов'язаний із місцем проживання до засудження, адже знайти роботу в місті набагато легше, ніж у сільській місцевості [15, с. 283].

Вивчаючи соціально-демографічні ознаки засуджених до ДПВ, зазначимо, що протягом останніх 10 років їх трудова та освітня характеристики майже не змінилися. О. Фролов, здійснивши одну з перших спроб дослідити такі характеристики, зазначає, що тільки 14,4 % засуджених працювали до засудження, 0,5 % навчалися у вищих та середніх спеціальних закладах, 77,7 % не навчалися і не працювали [12, с. 73-77]. Таким чином, слід констатувати, що спостерігається стала тенденція, яка характеризується тим, що засуджені до ДПВ мають низький рівень освіти, незначний трудовий досвід і якщо не докласти відповідних зусиль, то проблема їх ресоціалізації у перспективі може постати дуже гостро. Тому варто приділити належну увагу організації навчання таких засуджених та їх трудової реабілітації як складових елементів режиму відбування даного покарання.

Висновки

Дослідивши соціально-демографічну характеристику осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, встановлено таке:

1. За результатами аналізу соціально-демографічної характеристики засуджених до довічного позбавлення волі встановлено, що переважну вікову групу становлять молоді чоловіки віком від 25 до 35 років (47,4 %), далі йде молодь від 18 до 25 років (30,8 %) та чоловіки від 35 до 60 років (23,8 %). Зроблено висновок, що для даної категорії засуджених основним напрямом виховного впливу є підтримання їхнього психоемоційного стану, формування соціально-позитивних установок на майбутнє.

2. Встановлено, що переважна більшість засуджених це жителі міст (88,7 %) і тільки 11,3 % проживали у сільській місцевості. На наш погляд, перевага у частці злочинців жителів міст пояснюється тим, що молоді люди в умовах міста та постійного наростаючого бажання до збагачення і задоволення своїх матеріальних потреб більшою мірою схильні до вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, на відміну від сільських жителів. Також немаловажну роль відіграють сталі традиції поваги до ближнього, що збереглися у селі.

3. Зазначено, що сімейне становище сформувалося під впливом суворості та безстроковості покарання. Загалом, 91,1 % засуджених є розлученими або такими, котрі не перебувають у шлюбі. Стосунки з рідними намагається підтримувати переважна більшість із них (88 %).

4. Виявлено, що засудженим до довічного позбавлення волі притаманний низький рівень інтелектуального розвитку через відсутність освіти (30 % мають середню освіту і 49,7 % початкову і неповну середню), що свідчить про високий ступінь десоціалізації такої особи, як наслідок, запропоновано використати вже існуючий досвід дистанційного навчання засуджених.

5. Для ефективного досягнення мети покарання звернено увагу на відсутність трудових навичок у таких засуджених. Встановлено, що 62 % не мають трудового стажу, тому для ефективного застосування праці як засобу виправлення і ресоціалізації засуджених належить удосконалити існуючі можливості для роботи засуджених у виробничих камерах виправних колоній максимального рівня безпеки.

Бібліографічні посилання

1. Бандурка А. М. Преступность в Украине: причины и противодействие : монография / А. М. Бандурка, Л. М. Давыденко. Х., 2003.

2. Богатирьов І. Г. Теорія і практика виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі : монографія / І. Г. Богатирьов. К., 2005.

3. Ведерников Н. Т. Изучение личности преступника в процессе расследования / Н. Т. Ведерников. Томск, 1968.

4. Джужа О. М. Кримінологія як наука: кримінологія : підручник / О. М. Джужа. К., 2000.

5. Загальна характеристика Державної пенітенціарної служби України. Офіційний веб-сайт ДПтС України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/artide/628075

6. Колб О.Г. Запобігання злочинності у місцях позбавлення волі : навч. посібник / О. Г. Колб. Луцьк, 2005.

7. Курс советского уголовного права. Т.3. Наказание / А.А. Пионтковский, Н.А. Стручков, П.С. Ромашкин и др. М., 1970.

8. Лейкина Н. С. Криминология о преступнике / Н. С. Лейкина. Л., 1978.

9. Мірошниченко Н. О. Особливості застосування технологій виховної роботи із особами, засудженими до довічного позбавлення волі / Н. О. Мірошниченко // Матеріали круглого столу «Соціально-виховні та психологічні аспекти діяльності пенітенціарного персоналу із засудженими до довічного позбавлення волі в Україні» (Біла Церква, 11 грудня 2008 року) / ДДУ ПВП, Швейцарське бюро співробітництва в Україні, 2008. С. 24-28.

10. Степанюк А. Х. Довічне позбавлення волі як еквівалент смертній карі : материалы семинара «Пожизненное заключение: Международные стандарты и практика в Украине и зарубежом» (Донецк, 18-19 июня 2001 г.). Донецк, 2001.

11. Костенко Т. «Комсомольская правда в Украине» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.zib.com.ua/article/1166527188220/

12. Фролов О. Кримінологічна характеристика осіб, засуджених до довічного ув'язнення / О. Фролов // Материалы семинара «Пожизненное заключение: Международные стандарты и практика в Украине и зарубежом» (Донецк, 18-19 июня 2001 г.). Донецк, 2001.

13. Халимон С. І. Вдосконалення організації оперативно-розшукової діяльності в органах і установах виконання покарань / І. П. Баглай, С. І. Халимон // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ : зб. наук. праць. 2011. № 2. С. 112-120.

14. Шатунова С. А. Дослідження особи злочинця в кримінології / С.А. Шалгунова // Науковий вісник Юридичної академії МВС. 2005. № 4. С. 291-296.

15. Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность / М.Д. Шаргородский. Л., 1973.

Размещено на Allbest.ru