Участь органів самоврядування Херсона та Миколаєва в розбудові міського господарства в другій половині ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь органів самоврядування Херсона та Миколаєва в розбудові міського господарства в другій половині ХІХ ст.

Антоніна Дорошева

Постановка наукової проблеми та її значення. Проблема міста викликає постійний інтерес у дослідників на різних етапах розвитку історичної науки, адже міста відіграють визначальну роль у розвитку державотворення, виконуючи при цьому політико-адміністративні, соціально-економічні й культурні функції. З іншого боку, вагоме місце серед найактуальніших проблем історичної науки займає історія окремих регіонів не лише з науково-пізнавальної точки зору, а й у контексті виявлення історичних коренів сучасних регіональних проблем і способів їх розв'язання.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Серед вітчизняних дослідників питаннями місця та ролі органів міського самоврядування в розбудові муніципального господарства на Півдні України в ХІХ ст. займаються Л.О. Цибуленко [10, 16, 17], О.О. Марущак [14], В.В. Сальдо [23] й ін. Але переважно всі наявні праці являють собою комплексний аналіз історичного розвитку міст. Досі ще не існує окремого цілісного дослідження стосовно зазначених проблем.

Мета публікації - проаналізувати й оцінити дії місцевої влади під час розв'язання питань формування бюджету, функціонування комунального господарства та підприємств промисловості.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Протягом другої половини ХІХ ст. у Миколаєві намагалися розв'язати одну із загальніших для міста проблем - замощення площ і вулиць. Ще в 1863 р. впроваджено спеціальний комітет для розв'язання цього завдання. У 1868 р. затвердили «Правила» для устрою тротуарів та бруківок на вулицях Миколаєва, які надрукували в «Николаевском вестнике». Але в 1869 р. з усіх вулиць замощені були лише Адміральська й Соборна [1, с. 53]. Зазначені «Правила» постійно порушувалися домовласниками, у зв'язку з чим міська дума прийняла рішення про видання обов'язкових постанов щодо дотримання домовласниками змісту розробленого законодавства [2, арк. 1-4]. На початку 70-х рр. ХІХ ст. органами Миколаївського муніципалітету приймається постанова про ремонт дороги, що вела на Польську слобідку, а також Херсонської та Рибної вулиць [3, арк. 7; 4, арк. 1]. У 1880 р. розробляється черговий проект обов'язкових постанов про устрій тротуарів на міських вулицях, згідно з яким домовласники протягом восьми місяців із моменту його оприлюднення зобов'язані були впорядкувати тротуари поруч із власними будівлями [5, арк. 3]. У 1882 р. міська дума вела переговори з підприємцями товариства «Зібер і К» про можливість замощення вулиць [6, арк. 44]. Виконання необхідних робіт потребувало чималих коштів. Так, за попередніми розрахунками на замощення лише Млинової та Заводської вулиць потрібно було асигнувати 71.065 крб. Саме тому на початку 1880-х рр. Миколаївське міське громадське управління за дозволом уряду приймає на себе зобов'язання весь збір із вивезених із Миколаївського порту зернових продуктів, за виключенням 10 % цього податку, використовувати на оплату робіт підрядчиків, які займалися будівництвом мостових та водостоків у місті. Указані 10 % передбачалися на ремонт мостових і портових споруд та на витрати для здійснення технічного нагляду за виконанням робіт [7, арк. 26]. Такі нововведення дали змогу значно прискорити темпи робіт із ремонту й розбудови вулиць, тротуарів, мостових. Лише протягом 1886 р. замощено 14.301,21 квадратних сажня мостових [8, арк. 160]. Усі ці заходи позитивно вплинули на зовнішній вигляд міста та подальший розвиток міського господарства.

До повноважень Миколаївського громадського самоврядування входило втілення й контроль за електричним освітленням у місті. Згідно з наказом військового губернатора у 1895 р. силами муніципалітету Миколаєва проведено перевірку з техніки безпеки експлуатації електричного освітлення в місті. Аналізуючи звіт проведеної перевірки, ми бачимо що в 90-х рр. ХІХ ст. електричне освітлення в Миколаєві існувало на паровому млині Оберемченко на Малій Морській вулиці (Морська поліцейська дільниця Миколаєва), театрі Я. Шиффера на Адміралтейській вулиці, заводі братів Донських на Херсонській вулиці в Московській частині, приміщенні Механічного заводу на Кар'єрній вулиці в Одеській частині, паровому млині, що належав миколаївському купцю К. Кобякову по Севастопольській вулиці в другій Адміралтейській частині, Чорноморському заводі Товариства механічного виробництва на Півдні Росії та ін. підприємствах [9, арк. 38, 47, 52, 93, 110], тобто впровадити освітлення за допомогою електрики могли собі дозволити переважно власники прибуткових промислових підприємств. Приватні будинки отримали електричне освітлення лише на початку ХХ ст.

Після провадження міської реформи 1870 р. значно збільшується показник міських прибутків Миколаєва. Так, на початку ХІХ ст. прибутки міста коливалися в межах 10000 на рік, до кінця 60-х рр. ця цифра зросла майже до 70000, у 1879 р. - уже понад 290000, у 1880-х рр. - зросла із 350000 до 500000, а наприкінці століття - коливалася в межах 600 000. Тобто лише за 30 років (із кінця 60-х рр. до кінця 90-х рр. ХІХ ст.) фінансові статки Миколаєва зросли у 8,5 раза. Яскравим доказом прибутковості господарчого комплексу міста є такий приклад. У 1870-х рр. надходження до Миколаївської міської казни були найбільшими серед усіх міст Херсонської губернії, не враховуючи Одеське градоначальство. Вони становили 32 % від загальної суми надходжень на баланс міст губернії. У 1890-х рр. указаний показник зріс до 36 %. Друге місце по губернії займав Херсон.

Розвиток освіти, охорона народного здоров'я, благодійна діяльність, розбудова муніципальних споруд потребували значних коштів. Саме тому, формуючи свій бюджет, громадське управління містом постало перед проблемою пошуку нових джерел прибутків. Із цією метою в Миколаєві починають організовувати бійні. Щорічно їх оренда приносила місту до 2 тис. крб. Подальший розвиток скотобоєнь значно поповнив міську казну. Уже в 1887 р. прибутки становили 21.244 крб. на рік [10, с. 111], або 4,5 % від загальної суми міських прибутків.

У 1895 р. в місті почали діяти спеціалізовані заклади - свинобойні, на яких щорічно забивали в середньому до 7 тис. голів. Зважаючи на наявний досвід та великі прибутки, що приносило виробництво з переробки худоби, Миколаївська управа в 1894 р. піднімає питання про необхідність модернізації цього сектору. А вже в 1901 р. розпочали будівництво нових боєнь, які б відповідали санітарним вимогам. Одним із досягнень виробництва з переробки худоби стало зниження цін на м'ясо та покрашення якості відпускної продукції.

Протягом першої половини ХІХ ст. мешканцям Миколаєва доводилося використовувати солону воду з річок та колодязів, питну ж воду, яку спеціально завозили в місто, миколаївці купували по 30 коп. за відро. Лише в 1850-х рр. стан водопостачання дещо покращився, але централізованої системи водопроводу не було. Про активізацію діяльності міської влади щодо розв'язання цієї проблеми можна говорити лише з упровадженням міського Положення 1870 р. До кінця ХІХ ст. в місті, за проектом відомого російського вченого та інженера В. Шухова, побудовано водопровід із центральною водонапірною вежею [11, с.16].

11 січня 1879 р. у Миколаєві починає працювати міська пошта, що розмістилася на розі Фалеєвської й Католицької вулиць. 1 січня 1890 р. відкрито міську телефону станцію на два комутатори по 50 номерів кожний. Телефонним зв'язком користувалося 60 абонентів. Станція перебувала в підпорядкуванні поштово-телефонної контори [12, с. 45].

Для господарчого комплексу Херсона ще в 60-х рр. ХІХ ст. було характерна наявність добре облаштованих, порівняно з іншими містами Новоросійського краю, мостових, водопроводу та освітлення [13, с. 99]. З уведенням Положення 1870 р. процеси щодо розбудови зазначених об'єктів активізувалися.

Треба зазначити, що, згідно з наказом Катерини ІІ (1782 р.), для розбудови майбутньої фортеці Херсону передано близько 40 000 десятин землі. Після ліквідації фортеці в 1835 р. всі землі в повному обсязі передано місту, а з 1870 р. - у розпорядження міського громадського управління [14, с. 39]. Будь-які маніпуляції з міським земельним фондом регламентувались урядовим указом від 2 листопада 1842 р. («Правила о раздаче земель, принадлежащих городам Новороссийского края и Бессарабии, для разведения садов и виноградников»), який діяв до початку ХХ ст. Згідно з «Правилами» право розподілу та відчуження міських земель належало міським думам і ратушам. Але в приватну власність можна було передати не більше десятої частини всієї землі, що належала місту. Розмір ділянки для однієї особи становив 1 десятину. Прохання на отримання землі розглядалося в міських думах, а потім потрапляли до генерал-губернатора, який виносив остаточне рішення. Про всі відведені ділянки генерал-губернатор щороку звітував до Міністерства внутрішніх справ. При відчуженні землі приватним особам міська дума надавала свідоцтво на тимчасове користування, видавала екземпляр «Правил» і знімала щорічний податок [15, арк. 7].

Міське Положення 1870 р. закріплювало право власності міст на міський земельний фонд, право визначати суму оренди та ціни за користування землею. Окрім цього, лише органи міського муніципалітету мали право надавати концесії на будівництво підприємств і закладів із використанням міських земель. Як наслідок, прибутки міста за цією статтею значно зростають. Так, у 1871 р. прибутки з орендованої землі Херсона становили 35000 крб., у 1883 р. - 45498 крб., а в 1892 р. - 112252 крб.

У зв'язку зі збільшенням попиту на зерно, зростають орендні ціни на землю. Якщо протягом 1871-1880 рр. орендна плата становила 0,74-1,70 крб., то в наступному десятилітті вона зросла до 1,78-4,65 крб. Як наслідок, у 1892 р. прибуток з орендних земель у Херсоні збільшився в 3,2 раза та становив 112252 крб. [16, с. 27]. Це було вагомим внеском до бюджету міста, якщо враховувати, що загальна сума прибутків Херсона в 1892 р. виразилась у цифрі 354794 крб., У 90-х рр. ХІХ-на початку ХХ ст. прибутки від експлуатації землі складали від 32 до 58 % загальної суми бюджету міста. Це пояснювалося тим, що земельний фонд Херсона був значно більшим, ніж в Одесі та Миколаєві й слаборозвиненістю інших форм муніципальної власності [17, с. 67].

Бюджет Херсона протягом 60-80-х рр. поповнювався за рахунок зборів і податків із таких закладів і товариств: РТПіТ, яке винаймало в міста землю для розміщення складів й адміністративних приміщень; фабрик та заводів; промислових і торговельних закладів та ін. Найбільші прибутки приносили збори за оренду землі. Утримання міського громадського управління найвідчутніше відбивалося на витратах Херсона. У цілому в 1880-х рр. у міському бюджеті Херсона чітко простежувалася тенденція до збільшення прибутків, яких, як правило, вистачало на покриття всіх запланованих і незапланованих витрат. Так, у 1883 р. до скарбниці міста перераховано 231919 крб., у 1887 р. - 290297 крб., а в 1890 р. - уже 331144 крб. За 10 років прибуткова частина бюджету збільшилася на 45 %, витратна - відповідно, на 43 %.

Загальні прибутки міст Херсонської губернії, не враховуючи Одесу та Миколаїв, у перший рік дії Положення 1892 р. становили 1505185 крб., а витрати - 1443476 крб. [18, с. 40]. Наведені цифри свідчать, що прибутки Херсона в 1892 р. складали 29 % від загальної суми прибутків міст Херсонської губернії, а витрати - 28 % від загальної суми витрат. Це є яскравим доказом високого рівня розвитку міського господарства. Збільшити прибутки в 1892 р. муніципальним установам Херсона вдалося завдяки багатому врожаю, що дав можливість оговтатись орендаторам міських земель після неврожаю 1891 р. Прибуток від експлуатації нерухомого майна та оброчних статей збільшився на 50500 крб. Як і в попередній період, операції з нерухомим майном Херсона були найбільш прибутковими й становили понад 30 % від загальної суми прибутків. До того ж зросли надходження від оподаткування трактирних закладів, постоялих дворів і продуктових крамничок. Головною статтею витрат міста було утримання міського управління та приміщень для нього. Так, у 1897 р. витрати на утримання міського громадського управління становили 47625 крб., або майже 15 % від загальної суми витрат (328048 крб.). Друга вагома стаття витрат міста - це утримання громадських приміщень. У 1897 р. вона становила 22229 крб., або 7 %.

На кінець 70-х рр. ХІХ ст. припадає початок роботи щодо розбудови міського водопроводу. Міський уряд оголошує про конкурс відповідних проектів. Зі своїми пропозиціями будівництва водопроводу у місті в Херсонську думу зверталися брати Вадон, інженер Фосс та ін. [19, с. 27-30]. Згідно з рішенням міського громадського самоврядування вся відповідальність за розбудову водопровідної мережі покладалася на міську управу. Як наслідок, у 1887 р. в Херсоні починає діяти водопровід.

Подальше будівництво міського водопроводу в Херсоні активізувалося після проведення міської реформи 1892 р. На 1 січня 1894 р. його довжина складала 24 версти. До складу водопровідної мережі входило 11 будок, 385 водопроводів, улаштованих безпосередньо в будинках (у 1892 р. їх нараховувалося 364), дві колонки для пиття, 204 пожежних крани, із яких шість установлено за кошти міста [20, с. 214]. Зі звіту міського контролера за 1896 р. бачимо, що довжина водопроводу не змінилася (24 верстви), а ось кількість домашніх водопроводів збільшилася на 31. Пожежних кранів нараховувалося 215 [21, с. 149].

Збільшити довжину водопроводу вдавалося завдяки діяльності пожежних команд і пожежного нагляду в місті (із 1894 р. в Херсоні діяло добровільне пожежне товариство). На початку 1890-х рр., виконуючи основні пункти інструкції пожежної безпеки, власники лісопильних заводів у Херсоні продовжили водопровідну мережу берегом Дніпра до своїх заводів й установили 12 пожежних кранів.

Вагомими витратами для Херсона протягом другої половини ХІХ ст. були постійні роботи щодо замощення вулиць та площ і заготівля граніту та каменю для цих потреб. У 1895 р. на ці роботи витрачено 144879 крб., а всього замощено протягом року 20729 кв. сажнів. У 1898 р. міська влада взяла кредит у Бессарабському банку на суму 225000 крб., певну частину якої використано на замощення набережної та ремонт інших муніципальних споруд [22, с. 37]. Херсонське міське управління в 1898 р. на замощення набережної й Кошового спуску виділило 35973 крб., на побудову приміщення для пожежної частини - 24234 крб., нову будівлю для центрального училища - 15691 крб., кам'яні лавки на пристані - 11109 крб.

Органи самоврядування ініціювали роботу щодо устрою парку на заболоченій місцевості біля річки Кошевої. У 1896 р. це місце огороджено та засаджено деревами, на це з міської казни витрачено 500 крб.

Продовжуючи планомірну політику, спрямовану на благоустрій міста, у 1896 р. на черговому засіданні Херсонської міської думи розглянуто звіт управи щодо пропозиції інженера Лихачова та купця Шульца про устрій у місті електричного освітлення вулиць й електричних трамваїв. План затверджено та впроваджено спеціальну комісію для його реалізації [21, с. 7]. У 1897 р. у місті почав діяти телефонний зв'язок (у цьому ж році приватних абонентів нараховувалося 85, урядових - 31, службових - п'ять), а на початку ХХ ст. вперше почали використовувати радіозв'язок (між Херсоном та Голою Пристанню) [23, с. 6].

Отже, у межах господарської політики міській владі Херсона й Миколаєва в другій половині ХІХ ст. вдалося реалізувати проекти щодо будівництва водогону, бруківки та ремонту вулиць. Освітлення за допомогою електрики з'явилось у 90-х рр. ХІХ ст. переважно на підприємствах, фабриках і заводах. В означений період прибутки міст збільшились у декілька разів, порівняно з першими десятиліттями ХІХ ст.

Перспектива подальшого вивчення цієї проблеми пов'язана з дослідженням процесу розбудови південноукраїнських міст-портів на початку ХХ ст. та ролі органів міського самоврядування в зазначеному процесі.

Джерела та література

місцевий влада комунальний господарство

1. Николаеву 200 лет. 1789-1989 гг.: [сб. док. и материалов / редкол.: Матвеев В. и др.]. - Киев: Наук. думка, 1989. - 399 с.

2. Державний архів Миколаївської області, ф. 222, оп. 1, спр. 1528. Отношение городской Управы о проекте постановлений о соблюдении домовладельцами правил по устройству тротуаров (февраль 1875 г.).

3. Державний архів Миколаївської області, ф. 222, оп. 1, спр. 1304. Дело о ремонте дороги, идущей через овраг по Госпитальной улице (25 февраля 1870 г. - 21 января 1873 г.).

4. Державний архів Миколаївської області, ф. 222, оп. 1, спр. 1501. Предложение городской управы о произведении ремонта моста между улицами Херсонской и Рыбной (22 февраля 1874 г.).

5. Державний архів Миколаївської області, ф. 222, оп. 1, спр. 1610. Проект обязательных постановлений по устройству тротуаров на городских улицах (март - апрель 1880 г.).

6. Державний архів Миколаївської області, ф. 222, оп. 1, спр. 1617. Протоколы заседаний Николаевской городской Думы (19 января - 21 декабря 1882 г.).

7. Державний архів Миколаївської області, ф. 216, оп. 1, спр. 1954. Дело об улучшении портовых сооружений и устройстве мостовых за счет сбора с отвозимых за границу товаров (27 февраля 1881 г. - 12 января 1884 г.).

8. Державний архів Миколаївської області, ф. 216, оп. 1, спр. 2029. Переписка с Министерством Внутренних Дел, военным Губернатором о замощении улиц г. Николаева (9 января 1897 г. - 26 июня 1899 г.).

9. Державний архів Миколаївської області, ф. 216, оп. 1, спр. 2006. Дело об освидетельствовании электрического и другого освещения частных домов (2 сентября 1895 г. - 17 февраля 1904 г.).

10. Цибуленко Л.О. Становлення муніципального скотопереробного виробництва у містах: Одесі, Миколаєві та Херсоні у кінці ХІХ-на початку ХХ ст. / Л.О. Цибуленко // Південний архів: зб. наук. пр.: Іст. науки. - 1991. - Вип. 1. - С. 109-117.

11. Гуйван В.У. Город корабелов Николаев : [путеводитель] / Василий Устинович Гуйван. - Одесса: Маяк, 1976. - 108 с.

12. Лифанов В.Р. Николаев: 1789-1989: страницы истории / В.Р. Лифанов, В.А. Миющенко. - Одесса: Маяк, 1989. - 164 с.

13. Сведения исторические, географические, статистические и метеорологические // Новороссийский календарь на 1866 г. - Одесса, 1866. - С. 61-129.

14. Марущак О.О. Праці гласного Херсонської міської думи П.Я. Белякова в архівах та бібліотечних фондах / О.О. Марущак // Південний архів: зб. наук. пр.: Історичні науки. - 2003. - Вип. 12. - С. 28-41.

15. Державний архів Херсонської області, ф. 4 (Херсонская Городская Управа), оп. 1, спр. 2. Договор на отвод земли для арендного пользования Херсонскому мещанину Евдокимову В.Е. и план земельного участка (25 сентября 1885 г., 8 августа 1916 г.).

16. Цибуленко Л.О. Органи самоврядування Одеси, Миколаєва, Херсону у розбудові муніципальної земельної та виробничої власності в кінці ХІХ-на початку ХХ ст. / Лариса Олександрівна Цибуленко. - Херсон : Айлант, 2003. - 159 с.

17. Цибуленко Л.О. Муніципальне землеволодіння та землекористування Херсона в кінці ХІХ-на початку ХХ ст. / Л.О. Цибуленко // Південний архів: зб. наук. пр.: Історичні науки. - 2003. - Вип. 12. - С. 65-72.

18. Обзор Херсонской губернии за 1892 г. (Приложение к всеподданнейшему отчету Херсонской губернии). - Херсон: Тип. Губернского правления, 1893. - 87 с.

19. Памятная книжка Херсонского городского общественного управления. К. 16. - Херсон: Тип. Н.О. Ващенко, 1879. - 131 с.

20. Отчет Херсонской городской управы за 1893 г. - Херсон: Тип. О.Д. Ходуминой, 1894. - 363 с.

21. Отчет Херсонской городской управы за 1896 г. - Херсон: Тип. О.Д. Ходуминой, 1897. - 262 с.

22. Обзор Херсонской губернии за 1898 г. (Приложение к всеподданнейшему отчету Херсонской губернии). - Херсон: Тип. Губернского правления, 1899. - 96 с.

23. Сальдо В.В. Херсону - 225 / В.В. Сальдо // Південний архів: зб. наук. пр.: Історичні науки. - 2003. - Вип. 12. - С. 5-6.

Размещено на Allbest.ru