Уніфікація та тлумачення норм міжнародних морських конвенцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 341.244.8:341.942

УНІФІКАЦІЯ ТА ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ МІЖНАРОДНИХ МОРСЬКИХ КОНВЕНЦІЙ

Жорник І.В.

Аспірант. Національний університет «Одеська юридична академія»

Науковий керівник - к.ю.н., доцент С.О. Кузнецов

Історія міжнародного приватного права свідчить про те, що невід'ємною властивістю його як системи є розвиток. Матеріально-правові норми, уніфіковані міжнародним договором, складають частину міжнародного приватного права, яка нині визнається спеціалістами такою, що найбільш динамічно розвивається.

Уніфікація, як окреме явище в історії міжнародного приватного права, йде з глибини століть. Однак в якості глобального процесу, властивого сучасному етапу розвитку міжнародного приватного права, уніфікація пов'язується, як правило, з кінцем XIX - початком XX ст. Саме в цей період розгортається діяльність міжнародних органів, що призвела до значних результатів в сфері гармонізації та зближення законодавств низки європейських та інших країн у певних галузях права [1, 32]. Уніфікація виступає закономірною тенденцією вдосконалення і прогресивного розвитку міжнародного приватного права, дія якої, як здається, закладена в самій його суті [1, 30].

Під уніфікацією права прийнято розуміти створення однакових правових норм. Предметом уніфікації в галузі міжнародного приватного права можуть виступати колізійні, матеріальні та процесуальні норми (в різних обсягах і поєднаннях).

Слід зазначити, що питання тлумачення міжнародних договорів стояло на порядку денному ще з моменту укладення першого з них. Різні погляди щодо розуміння суті однієї і тієї ж норми дуже часто ставали причиною конфліктів, навіть воєн. Людство по-різному намагалося вирішити цю проблему. Для уніфікації розуміння міжнародних договорів створювалися міжнародні організації, які мали уніфікований підхід до формування міжнародних договорів, давали можливість різним сторонам обмінятися думками щодо розуміння сторонами цих договорів, створювали навіть спеціальні органи, найбільш відомим з яких є Міжнародний Суд ООН. Важливим кроком на шляху до вирішення проблеми уніфікації тлумачення міжнародних договорів стало прийняття Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, яка намагається дати відповідь на це питання. Однак, на жаль, на сьогодні не можна чітко сказати, що в світі існує якась одна точка зору щодо того, яким чином слід розуміти те чи інше положення міжнародного договору, якщо воно виписане нечітко і має різні тлумачення [2, 30].

Ці проблеми є надзвичайно різними, починаючи з глобальної, яка полягає в тому, що в світі існує не одна правнича традиція (англо-скасонська, континентальна, мусульманська тощо), які різним чином розуміють саме поняття «міжнародний договір» і його роль в національному законодавстві, до більш приземлених проблем, які характерні як для англо-саксонської, так і для континентальної традицій, наприклад, чи варто тлумачити певну норму відповідно до сформульованої фрази в договорі (текстуалізм), чи також брати до уваги наміри, мотиви сторін, якими вони керувалися під час укладення відповідного договору (теорія мотивації або договірна теорія) [2, 30].

Текстуалісти виступають за чітку відповідність тлумачення міжнародного договору букві права. Вони виходять із позицій, що особа, яка тлумачить норму міжнародного договору (як і будь-якого іншого акта), має бути абсолютно нейтральною, тобто рівновіддаленою від усіх сторін, і застосовувати під час тлумачення загальноприйняті розуміння слів, які містяться у формулюванні норми [2, 30 - 31].

Прихильники договірної теорії розглядають міжнародний договір як «контракт між суверенними сторонами» і вважають, що для його тлумачення не тільки можна, але й треба застосовувати всі так звані «позатекстуальні» джерела (реальні мотиви сторін, обставини, за яких договір було укладено, тощо). Однак при цьому орган, який тлумачить відповідний договір, має керуватися трьома правилами: добросовісності, врахування минулої практики та використання зовнішніх доказів [3, 846].

Як вбачається, найбільш ефективним підходом до тлумачення норм міжнародних договорів видається поєднання текстуалізму із положеннями договірної теорії, однак знайти більш-менш чіткі критерії для такого оптимального поєднання надзвичайно важко. Звісно, перше джерело, до якого слід звертатися в цьому разі, - Віденська конвенція про право міжнародних договорів, яка в статтях 31, 32 та 33 наводить правила тлумачення міжнародних договорів. Конвенція робить наголос на зверненні до тексту договору передусім, і лише в тому разі, коли значення тексту залишається двояким чи неясним або тлумачення призводить до результатів, які є явно абсурдними чи нерозумними, вона дозволяє звертатися до додаткових засобів тлумачення (підготовчих матеріалів, обставин укладення договору). Крім цього джерела, варто звертатися до принципів права, норм основоположних законодавчих актів (конституцій), а також враховувати як фактично написане, так і те, що малося на увазі. Звісно, зробити це на практиці здатен далеко не кожен правозастосувач. Часто під час правозастосування уповноважені особи (насамперед судді) намагаються знайти якусь певну основу, структуру, яка вважається правилом, чітко зафіксована, і відповідно порівняти з цим еталоном реальні події у справі, яку необхідно вирішити. Текстуальний підхід дає їм можливість завжди звернутись до конкретного формулювання, що міститься у конкретній нормі конкретного документа, який має, як правило, назву, номер, а норма міститься у якійсь пронумерованій статті чи її частині. Такий підхід вирішує питання часу судочинства, оскільки дає можливість швидко знайти відповідну норму і застосувати її. Однак такий дуже популярний нині підхід не узгоджується з принципом верховенства права, згідно з яким жодна норма, навіть чинна, яка, однак, перебуває в конфлікті з іншою такою ж нормою, не може бути застосована (особливо тоді, коли ця друга норма міститься або у неписаному джерелі права, або у маловідомому міжнародному договорі, або в будь-якому іншому джерелі, яке застосовується нечасто, а тому може легко опинитися поза увагою уповноваженої особи, яка має цю норму застосувати) [2, 32].

Для конвенцій з уніфікації морського права найбільш характерним є метод прямої уніфікації, суть якого полягає в тому, що в міжнародному договорі встановлюються завершені правові норми (матеріальні та, рідше, колізійні), готові без перетворення до застосування в системі внутрішнього права держав-учасниць договору, а ці держави приймають на себе обов'язок забезпечити їх застосування. Шляхом створення таких уніфікованих норм досягається високий ступінь однаковості правового регулювання одного й того ж самого виду відносин в державах, які беруть участь у конвенції. Уніфіковані норми мають двоїсту природу. Вони не є міжнародно-правовими, оскільки призначені регулювати відносини між суб'єктами внутрішньодержавного права (юридичними, фізичними особами) і розраховані на їх застосування в системі цього права та з використанням внутрішньодержавного механізму. За змістом ці норми можуть бути різними - цивільними, трудовими, процесуальними і т. ін. В конвенціях про уніфікацію морського права переважають цивільно-правові норми. З іншого боку, уніфіковані норми визначають зміст зобов'язання, прийнятого на себе учасниками міжнародного договору, тому є елементом такого зобов'язання і в цій якості потрапляють під дію права міжнародних договорів [4, 5].

Якщо за непрямої уніфікації положення договору не можуть бути приведені в дію інакше, ніж як шляхом видання норма внутрішнього законодавства, що їх відповідають, то за прямої уніфікації достатнім та єдино можливим способом приведення в дію уніфікованих норм, що містяться в міжнародному договорі, є їх санкціонування договірною державою [5, 12].

Достатність простого санкціонування уніфікованих норм державою-учасницею договору, щоб забезпечити їх застосування в сфері юрисдикції такої держави, випливає з того, що вже в міжнародному договорі ці норми існують у вигляді правил, розрахованих на застосування у внутрішньодержавній сфері. Коли, наприклад, у Конвенції про зіткнення суден 1910 р. [6] встановлюється норма про те, що «якщо зіткнення сталося випадково, якщо воно сталося внаслідок непереборної сили або є сумнів щодо причин зіткнення, то збитки несе той, хто їх зазнав» (ст. 2), для застосування цієї норми судом або арбітражем будь-якої держави не потрібно, щоб така держава включила цю норму до свого законодавства, виклала її іншою мовою або на доповнення до неї встановила власні норми, що її розвинуть. Те саме можна сказати про правило, відповідно до якого «розмір винагороди (за рятування) визначається угодою сторін, а за відсутності такої - суддею (Конвенція про рятування 1910 р. [7], ст. 6), або про правило, яке передбачає, що «власник судна не відповідає за шкоду від забруднення, якщо доведе, що збиток: ... був цілком викликаний дією або бездіяльністю-третіх осіб з наміром заподіяти шкоду ... » (Конвенція про цивільну відповідальність 1969 р. [8], п. 2 ст. ІІІ), та про безліч подібних норм, що містяться в конвенціях про уніфікацію морського права. При цьому, зазвичай, виникають питання належного розуміння норм, їх адекватного тлумачення, а, отже, й відповідного застосування. Тут необхідно погодитися з О. Л. Маковським, який пропонував у практиці опублікування міжнародних договорів у державах притримуватися двох основоположних засад: коли автентичний текст договора складений мовою, що не є в цій державі офіційною, крім офіційного перекладу договору необхідно публікувати й його автентичний текст; крім тексту самого договору, слід публікувати зроблені та такі що будуть зроблені його учасниками застереження, оскільки вони призводять до зміни змісту договору у відносинах із державою, що їх зробила [5, 16].

Список літератури:

морський право уніфікація договір

1. Ануфриева Л.П. Международное частное право: в 3-х т. Том 1. Особенная часть: Учебник. - М.: БЕК, 2002. - 288 c.

2. Звєрєв Є. Тлумачення міжнародних договорів: текстуалізм чи договірна теорія? Американська дискусія / Є. Звєрєв // Вибори та демократія. - 2009. - № 4 (22). - С. 30 - 33.

3. Curtis J. M. Treaties as Contracts: Textualism, Сontract Theory, and the Interpretation of Treatie / J. M. Curtis // The Yale Law Journal. - 2007. - Vol. 116. - №4. - P. 824 - 857.

4. Маковский А.Л. Природа норм конвенций об унификации морского права / А.Л. Маковский // Материалы по морскому праву и международному торговому мореплаванию: (Нормативные материалы, практика, комментарий). - Вып. 18. - 1979. - С. 3 - 18.

5. Маковский А.Л. Международные конвенции об унификации морского права и внутригосударственное право / А.Л. Маковский // Материалы по морскому праву и международному торговому мореплаванию. - М.: Транспорт, 1980. - С. 3 - 18.

6. Конвенция для объединения некоторых правил относительно столкновения судов 1910 года. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://lawrussia.ru/texts/legal_557/doc557a375x504.htm

7. Конвенция для объединения некоторых правил относительно оказания помощи и спасении на море 1910 года. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.conventions.ru/view_base.php?id=1011

8. Международная Конвенция о гражданской ответственности за ущерб от загрязнения нефтью 1969 года. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_806/print1333565692734241

Размещено на Allbest.ru