Удосконалення основних форм суспільно-владних взаємодій в умовах сучасних глобальних тенденцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Удосконалення основних форм суспільно-владних взаємодій в умовах сучасних глобальних тенденцій

Постановка проблеми. Сучасне українське суспільство характеризується зростанням невизначеності та нестабільності, що спричинене впливом глобалізації, розширенням конфліктного простору, підвищенням напруженості в міжнародних відносинах, у руйнуванні усталених структур, а також зміною характеру відносин у людському суспільстві. Для розуміння нинішнього стану суспільно-владних взаємовідносин й особливо перспектив їх розвитку надзвичайно важливим є розуміння причин громадянської активності, рівня свідомості населення та форм можливої співпраці з громадськістю. Державно - управлінська діяльність передбачає взаємодію з різними суспільними групами в процесі прийняття рішень, наслідком чого є компроміси та конфлікти в суспільно-владних відносинах. Для

Виклад основних результатів та їх обґрунтування. Дж. Шарп описує методи ненасильницьких дій, тобто способів впливу на владу та групує їх на методи соціального неспівробітництва, економічного неспівробітництва, політичного неспівробітництва, ненасильницького втручання.

На нашу думку, з точки зору державного управління слід говорити про форми взаємодії між владою та суспільством. На основі методів, запропонованих Дж. Шарпом, можна сформувати форми суспільно-владних взаємодій. Основні форми суспільно-владних взаємодій можна систематизувати таким чином: інформаційні, правові, організаційні, інституційні, матеріально-фінансові, що відображено в таблиці.

Форми суспільно-владних взаємодій

Аналіз останніх публікацій за проблематикою та визначення невирішених раніше частин загальної проблеми. Дослідженню питання становлення взаємовідносин громадянського суспільства з державою присвячені роботи українських науковців, зокрема: Л. Гонюкової [1], О. Корнієвського [5], О. Пухкала [12], С. Серьогіна [15]. Докладно цю проблему розкрили у своїх наукових працях зарубіжні вчені О. Цисардж, Ф.Мікш, І. Навратіл [3]. Інформаційна взаємодія стала предметом вивчення Г. Почепцова [7]; публічний діалог досліджувався такими вченими, як

О. Радченко, О. Крутій, І. Парубчак [13], неурядова дипломатія - І. Сухорольською [16]. Найбільш повна характеристика методів впливу суспільних груп на владу представлена в роботах Дж. Шарпа [23; 19]. Сьогодні існує необхідність застосування нових, більш сучасних форм взаємодії для швидкого реагування на виклики цивілізації та оперативного управління змінами.

Метою статті є аналіз та систематизація нових форм суспільно-владних взаємодій, які допоможуть віднайти неординарні підходи до ухвалення рішень, співпраці влади і громадянського суспільства у розв'язанні суспільних проблем.

Розглянемо окремі нові форми суспільно - владних взаємодій як можливий інструментарій формування державної політики за участі інститутів глобального громадянського суспільства.

1. Інформаційні форми. Проблематика впливу завжди залишатиметься в центрі всіх комунікативних професій, у тому числі й державних службовців, оскільки використовує такі засоби, як інформування, реклама, PR, спічрайтерство.

Спічрайтерство досягло високого рівня на Заході. Промови президентів перевіряються там на фокус-групах, що дає змогу виокремити ті частини виступу, що найбільш сильно вплинули на слухачів. Далі Адміністрація Президента відсте - жує, які основні ЗМІ відгукнулися на промову, що саме вони цитували. Є випадки, коли президенти входять в історію завдяки окремим фразам із промов [7, с. 2-3].

Вплив на рішення через інформаційну діяльність може сприйматися як форма втручання в дії влади, і це створює конфлікт у процесі ухвалення рішень. Тому міжнародні неурядові організації повинні мати легітимність і авторитет - два суттєвих чинники, що впливають на їх діяльність. Міжнародні організації можуть передавати інформацію про ситуації, з якими вони стикаються, проводити заходи на користь населення та здійснювати експертизу у сфері своєї діяльності.

Низка міжнародних організацій здійснює експертизу, яка є переконливим аргументом, оскільки підкріплюється фактами, дослідженнями, аналізом і науковими доказами і націлена на допомогу урядовцям в ухваленні рішень. Американські та європейські мозкові центри, фонди, науково-дослідні центри та університети є джерелами «інтелектуального виробництва», з якими міжнародні організації та лобістські фірми співпрацюють.

Інформаційні заходи можуть спровокувати конфлікт. Зовнішній інформаційний тиск на ухвалення політичних рішень може призвести до кризи управління й ухвалення рішень, які не дуже добре пристосовані до національних реалій.

Державне управління взяло на озброєння теорію підштовхування Талера-Санстейн [22]. Інформаційні операції мають справу з впливом і менеджментом сприйняття. Сфера переконання практично повністю змінилася за останні десять років, як доводить Б. Фогг, який очолює лабораторію технологій у Стенфорді, що займається просуванням новин за допомогою інтернет-технологій. Він є автором простої схеми просування змін, що має три складові: достатня мотивація; здатність завершити бажану дію; тригер, який активує дію. Б. Фогг запропонував концепцію масового міжособистісного переконання (ММП), маючи на увазі охоплення аудиторії за допомогою мас-медіа, зокрема Facebook. У результаті він вибудував модель змін ставлення та поведінки, що складається з таких шести компонентів: досвід переконання, автоматична структура, соціальний розподіл, швидкий цикл, велике соціальне охоплення, вимірювання впливу.

У сучасному світі будь-які події в країні співвідносяться з міжнародною системою цінностей, які закріплені в міжнародних документах. Для України важливим завданням сьогодення є створення нової ціннісної системи, яка б, базуючись на цінностях більшості українських громадян, водночас була максимально наближеною до європейських норм і стандартів. Ці цінності необхідно культивувати за допомогою інформаційних засобів шляхом упровадження громадянської освіти.

У Хартії Ради Європи про виховання демократичної громадянськості й освіти в галузі прав людини, затвердженій Комітетом міністрів Ради Європи, зазначається: «Виховання демократичної громадянськості - це освітня практика і діяльність, які спрямовані на підготовку молоді та дорослих для того, щоб вони відігравали активну роль у житті демократичного суспільства і здійснювали свої права і обов'язки в цьому суспільстві [14, с. 10]». Громадянська освіта повинна сприяти примиренню і консолідації суспільства.

Всеукраїнське опитування громадської думки на тему «Громадянська обізнаність в Україні», яке було проведено у липні-вересні 2016 р. Київським міжнародним інститутом соціології в рамках проекту Програми розвитку ООН «Демократизація, права людини та розвиток громадянського суспільства», засвідчило, що найважливішими цінностями для громадян України є: повага до життя (48%); права людини (42%) та особиста свобода (31%). Хорошим громадянином своєї держави українці вважають людину, яка добре знає свої права і обов'язки (87%), є законослухняною (85%), завжди сплачує податки (84%) та голосує на виборах (74%). Однак для 52% опитаних важливо, щоб хороший громадянин брав активну участь у громадській діяльності. Переважна більшість опитаних (90%) переконана, що навчання з питань громадянських знань є дуже важливим в Україні. Найбільш бажаними темами для населення є права людини (29%), іноземні мови (14%), бізнес та підприємництво (11%) [2].

Дж. Роулз вважає, що «ліберальна думка має позбавити виборчу програму тих питань, що викликають найбільший розбрат та здатні підірвати основи соціального співробітництва» [21, с. 73]. Це досягається шляхом домовленостей, переговорів та встановлення мораторію на обговорення тем, які викликають розбрат і суперечності у суспільстві.

Окремо слід назвати дві теми, підтримка переважної більшості яких спостерігається в Україні:

- децентралізація української влади, передавання повноважень та ресурсів на місцевий рівень;

- повернення до політики європейської інтеграції.

Сьогодні існує необхідність у згуртуванні суспільства навколо об'єднуючих цінностей та встановити табу на теми, що викликають стан загальнонаціонального конфлікту. Для цього потрібно під час формування та впровадження державної політики на чільне місце поставити не конфлікт та політичне протистояння, а консенсус.

Громадянське суспільство в Україні може взяти на себе розробку й реалізацію Стратегії громадянської освіти як запит суспільства в умовах воєнного конфлікту на нову ефективну державну політику та створення системи громадянської освіти.

2. Саме громадянське суспільство має стати інструментом державної політики, а завданням органів державної влади є використання його потенціалу. Організаційні форми. Ефективною організаційною формою владно-суспільних взаємодій можна вважати публічний діалог, результати якого мають подальше втілення. О. Крутій вважає одним зі шляхів здійснення державного управління на наукових засадах - «втілення в практику діалогової природи соціальної взаємодії, що забезпечує збалансований двосторонній зв'язок між громадянами та владою» [6, с. 12]. О. Радченко,

О. Крутій, І. Парубчак переконують, що «завдяки публічному діалогу держава може скоротити кількість конфліктів та забезпечити стабільність у політичній та соціально-економічній сферах» [13, с. 158]. За результатами проведеного публічного діалогу розробляються рекомендації для влади та громадянського суспільства із зазначенням терміновості їх виконання (нагальні, короткотермінові та довготермінові). Рекомендації мають бути викладені з орієнтацією на різні сфери впровадження (економічну, гуманітарну тощо) і, відповідно, різні території впровадження.

Для організації діалогів важливим є виконання двох функцій - організації та фасилітації. Для другої найважливіше - мати миротворчу позицію [10].

Ще однією ефективню формою є дискусії щодо можливої ролі ОБСЄ та інших міжнародних організацій з підтримки ініціативи з налагодження національного діалогу в Україні. У березні 2014 р. ОБСЄ на запрошення України і в рамках проекту «Національний діалог» направила в країну групу з 15 міжнародних експертів для визначення напрямів подальшої діяльності у сфері розбудови довіри між різними групами українського суспільства. Упродовж чотирьох тижнів група експертів працювала в п'яти регіонах України та на засіданні Постійної ради у Відні 30 квітня 2014 р. і представила всім країнам-учасницям ОБСЄ, у тому числі Україні, рекомендації [4], у яких зазначається, що публічний діалог має стати регулярним і сприяти досягненню як короткотермінових цілей (протидія зомбуванню та маніпуляції громадською свідомістю через ЗМІ та миттєвий достовірний інформаційний обмін), так і довготермінових (спонукання громадян до активного усвідомленого залучення в життя держави та формування громадської думки).

3. Правові форми. Обговорення законопроектів із громадськістю проводяться з метою залучення громадян до управління державними справами, підвищення якості підготовки та прийняття рішень із важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням думки громадськості. Особливе значення мають питання взаємодії інститутів громадянського суспільства з органами публічної влади в Україні.

Оскільки більшість населення висловилася за європейську орієнтацію України, то поступове впровадження в законодавство європейських стандартів може стати об'єднавчим мотивом для українців. Так, О. Шпакович зазначає: «Норми «м'якого права», що зазвичай містяться в резолюціях міжнародних організацій та формально не є обов'язковими, найчастіше дотримуються державами-членами та імплементуються в національне право через включення аналогічних за змістом норм у національне законодавство. Це пояснюється тим, що норми «м'якого права» мають вагому політичну та моральну значимість і зазвичай створюються організаціями, що мають значний авторитет» [18, с. 150]. Так, підготовка нормотворчих документів, таких як проект Закону України «Про публічні консультації» [8] та Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства, що затверджена Указом Президента України від 26 лютого 2016 р. №68/2016 [9], відбувалася спільними зусиллями Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України за фінансової підтримки ОБСЄ.

Одним із видів впливу, законодавчо й організаційно не оформленим в Україні, є лобіювання. Метою лобіювання конкретних пропагандистських заходів є вплив на політичне об'єднання задля зміни точки зору особи чи організації. Лобіювання - це певна діяльність, що полягає у проведенні заходів, здатних прямо чи опосередковано впливати на процес розробки, доповнення або інтерпретацію законодавчої бази, стандартів, правил і взагалі на будь-яку дію або рішення уряду.

Тиск можна організовувати за допомогою кількох форм: публікації звітів, мобілізації громадян, денонсації та судових розглядів; усі групи тиску здатні впливати на політику. Прикладом може бути діяльність таких організацій, як Amnesty International, Грінпіс, Human Rights Watch та ін.

Інша, ще не достатньо поширена в Україні, форма впливу - неурядова дипломатія. «Неурядова дипломатія» - термін, який використовується для позначення дій інститутів громадянського суспільства на міжнародному рівні та форм їх діяльності, таких як вплив, переговори й дипломатична практика. Інститути громадянського суспільства є партнерами держав у міжнародній дипломатії, оскільки вони не мають виконавчої відповідальності. Близькими, але більш ширшими термінами є «громадська дипломатія» та «публічна дипломатія».

Відомий американський вчений, професор Гарвардського університету Дж. Най вважає, що важливим завданням публічної дипломатії є розвиток довгострокових відносин «шляхом надання стипендій, обмінів, тренінгів, семінарів, конференцій, а також доступу до каналів ЗМІ» [20, с. 10]. У цих сферах найкраще і найуспішніше працюють неурядові організації. Прикладом можуть бути діяльність таких організацій, як Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX), Transparency International та ін.

Неурядова дипломатія має певну цільову аудиторію, насамперед молодь, політиків, державних службовців, журналістів, науковців, підприємців, активістів неурядових організацій. Найактивнішими країнами із застосування недержавної дипломатії щодо України є США, Російська Федерація, Великобританія й Німеччина.

4. Інституційні форми суспільно-владних взаємодій - взаємовідносини, що складаються між інститутами громадянського суспільства та певними органами державної влади (інститутом Президентства, структурними підрозділами Верховної Ради, Кабінету Міністрів, судової влади) та місцевого самоврядування. Поширеною та водночас такою, що потребує вдосконалення, інституційною формою суспільно-владних взаємодій є консультативно-дорадчі органи, які утворюються для узгодженого вирішення питань щодо реалізації державної політики з певного соціально-економічного напряму та координації діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства.

Повноваження консультативно-дорадчого органу, основні напрями діяльності, персональний склад визначаються положенням про цей орган, що затверджене спеціальним актом (указ, постанова, розпорядження, рішення, наказ тощо) державного органу, при якому створений і діє консультативно-дорадчий орган у формі комісій, комітетів, рад, робочих груп, служб тощо.

5. Матеріально-фінансові форми. До матеріальних форм владно-суспільної взаємодії можемо віднести такі форми, як надання органами публічної влади муніципальних грантів через конкурсний відбір, виконання соціального замовлення чи робіт за контрактом. Міжнародні фонди інвестують кошти для розв'язання соціально-економічних проблем в Україні в рамках реалізації проектів українських громадських організацій.

Важливою формою владно-суспільної взаємодії, що з'явилася наприкінці ХХ ст., є парти - сипаторний бюджет (participatory budgeting), який споріднений за значенням з термінами «громадський бюджет» та «бюджет участі», які розуміються як інструменти прямої демократії, що передбачає участь громадян у прийнятті рішень щодо розподілу бюджетних коштів.

Уперше в практику партисипаторний бюджет був запроваджений у Бразилії у м. Порто-Алегро в 1989 р., 10-те місце по населенню в Бразилії, налічує 1,5 млн жителів. З того часу партисипаторний бюджет поширився у світі. Такий підхід популяризували також муніципалітети Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, Великобританії, Канади. Механізми застосування партисипаторного бюджету різняться в країнах і муніципальних утвореннях.

Переваги партисипаторного бюджету: участь у прийнятті рішень громадян, новий майданчик для діалогу влади і громади, досвід спільного розв'язання проблем, благоустрій мікрорайонів, вулиць, зон відпочинку, покращення умов проживання людей, організація дозвілля, покращення екологічної ситуації в місті, збереження та відновлення історико-культурної спадщини міста.

Для вдосконалення суспільно-владних взаємовідносин є потреба в упровадженні нових форм впливу громадськості на рішення влади, які необхідно розглянути докладніше.

1. Он-лайн платформи впливу на життєдіяльність громади. Електронне врядування та спілкування за допомогою інформаційних технологій є ще однією актуальною формою взаємодії влади з громадськістю. Упровадження цифрового паспорта громадянина в Україні (ID passport); упровадження е-демократії, зокрема, блокчейн vs класична модель (централізована система) має позитивні можливості та загрози. Civil Society app 1.0 (громадянське суспільство) - це новий інструмент для прийняття та реалізації рішень громадянським суспільством. Civil Society app стане корисним для впровадження так званого активного громадянства (life-long active citizenship), електронної демократії (e-democracy), соціального інвестування (social investment), соціального підприємництва (social entrepreneurship) для реагування на місцеві проблеми і глобальні виклики. Механізми прийняття рішень можуть використовуватися членами різних об'єднань (ОСББ, ОСН, громадські організації, партії, співінвестори, територіальні співтовариства), органами місцевого самоврядування, а також для проведення територіальних праймеріз, виборів і екзит-полів. Civil Society app можна використовувати для різноманітних цільових груп та проектних завдань, і разом створювати тематичні кейси за результатами [11]. Необхідно провести дебати з цих питань та поширювати сучасні ідеї та аргументи. Останнім часом в органах публічної влади набувають все більшого поширення такі форми контролю, як адміністративний аудит та контролінг. Поєднання методів державного та громадського контролю формує новий управлінський метод - державно-громадський контролінг. Його метою є підвищення ефективності роботи органів влади шляхом запровадження зворотного зв'язку з громадськістю.

Збільшення участі громадськості призводить до швидкого зростання та появи нових інтересів населення, що може призвести до «гіперплюралізму», де інтереси груп домінують над суспільними інтересами. Участь громадськості повинна мати свої межі.

2. Застосування методів медіації та фасилітації конфліктів, створення інститутів вирішення конфліктів. Технології участі (technology participation) стимулюють до формування культури участі та отримання нових інструментів та методів співпраці, зокрема сфокусовані дискусії, мозковий штурм, планування дій і стратегічне планування за участю третіх осіб зі спеціальною освітою.

Метод медіації (ненасильницького спілкування) розроблений Маршаллом Розенбергом і є результатом пошуку способів миротворчості. Медіатор (посередник) спрямовує конфлікт у бік його вирішення, спочатку послаблюючи конфлікт, далі - спонукаючи до прийняття компромісних рішень і, третій етап - розв'язання проблеми. Таким чином медіатор допомагає сторонам дійти до примирення чи згоди.

Прикладами для інституту вирішення конфліктів, який пропонується створити в Україні, може бути Центр дорадчої демократії та глобального управління (Centre for Deliberative Democracy and Global Governance), який є провідним світовим центром дорадчої демократії, що розташований в Університеті Канберри (Австралія) і є зосередженням учених, які спеціалізуються на управлінні, орієнтованому на громадян. Необхідність створення інституту деліберативної демократії продиктована постійно зростаючим обсягом політичної комунікації (особливо в мережі Інтернет), що кидає виклик демократії та формуванню й впровадженню ефективної політики.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Підсумовуючи, констатуємо, що використовуючи різні форми співпраці влади і громадянського суспільства, зокрема глобального громадянського суспільства, можна віднайти неординарні підходи до ухвалення рішень, співпраці влади і громадянського суспільства у розв'язанні суспільних проблем. Форми суспільно-владних взаємодій слід поділити на: інформаційні, правові, організаційні, інституційні, матеріально-фінансові. Нині необхідним є застосування нових форм суспільно-владних взаємодій, зокрема таких, як: консультування з представниками територіальних громад, представниками громадських об'єднань, упровадження он-лайн платформ впливу на життєдіяльність громади, державно - громадського контролінгу, неурядової дипломатії, партисипаторного бюджету, методів медіації та фасилітації конфліктів, створення центрів (інститутів, комітетів) вирішення конфліктів.

Для України важливим завданням сьогодення є створення нової ціннісної системи, яка б, базуючись на цінностях більшості українських громадян, водночас була максимально наближеною до європейських норм і стандартів, які необхідно культивувати за допомогою інформаційних засобів шляхом упровадження громадянської освіти.

Список використаних джерел

суспільство правовий громадянський владний

1. Гонюкова Л. Базові принципи взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів державної влади у здійсненні нормотворчої діяльності / Л.В. Гонюкова // Актуальні проблеми державного управління, педагогіки та психології. - 2013. - Вип. 2. - С. 31-36. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ apdyptp_2013_2_7.

2. Громадянська обізнаність в Україні: короткий огляд дослідження [Електронний ресурс] // Програма розвитку ООН в Україні. - Режим доступу: http://www. ua.undp.org/content/ukraine/uk/home/presscenter/ pressreleases/2016/12/16/how-much-do-you-know - about-your-civil-rights-time-for-more-effective - citizenry/.

Размещено на Allbest.ru