Актуальні проблеми призначення покарання неповнолітнім: шляхи удосконалення

Аннтотация. В статье проанализировано законодательство Украины и некоторых зарубежных стран по вопросу назначения наказания несовершеннолетним. Особое внимание уделяется специальным принципам назначения наказания несовершеннолетним. Были выявлены пробелы в действующем УК Украины и предложены пути решения этих пробелов.

Ключевые слова: отставание в развитии, возрастная вменяемость, несовершеннолетний, наказание, санкции.

N. Myroshnychenko

Summary. The legislation of Ukraine and other countries based on the issue of sentencing minors was analyzed in this article. Particular attention was paid to the special principles of sentencing minors. The gaps of the current Criminal Code of Ukraine were found and the ways of its solving were proposed.

Keywords: the gap in intelligence, sanity age, minor penalties, sanctions.

Постановка проблеми. Сучасні показники злочинності серед неповнолітніх свідчать про необхідність реформування підходів до кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх в Україні. Останні десятиріччя кількість злочинів серед неповнолітніх залишаються на високому рівні, хоча за статистичними показниками вбачається динаміка у кращій бік, але це може бути пов'язано із ростом латентної злочинності.

Актуальною проблемою на сьогодні залишається рецидивна злочинність. Значна кількість неповнолітніх осіб, які були засуджені за кримінальне правопорушення, повторно вчинюють злочин. У більшості випадків причиною рецидиву злочину є неправильне призначення покарання за перший злочин, оскільки суд часто недостатньо досліджує обставини кримінального провадження, а також особистість винного.

Стан дослідження. Окремі питання інституту призначення покарання неповнолітнім особам, розгадалися у наукових працях таких науковців, як: В.М. Бурдін, Н.Л. Березовська, Є.М. Вечьорова, Т.О. Гончар, А.Ю. Коновалова, Н.А. Мирошниченко, Є.С. Назимко, Т.В. Сахарук, Н.С. Юзікова, О.С. Яцун та інші.

Не зважаючи на пильну увагу зазначеної теми з боку науковців та практиків, а також значну кількість наукових публікацій з цього питання, у судової практиці залишаються деякі проблеми застосування кримінальноправових норм про призначення покарання неповнолітнім.

Мета статті. Метою даної статті є проаналізувати діюче законодавство України та деяких зарубіжних країн, виявити певні прогалини і запропонувати шляхи вдосконалення інституту призначення покарання неповнолітнім.

Виклад основних досліджень.

При призначенні покарання неповнолітньому суд обов'язково повинен дотримуватися загальних засад призначення покарання, які встановлені у ст. 65 Кримінального кодексу України (далі -- КК України). Тобто суд повинен враховувати ступень тяжкості злочину, норми Загальної та Особливої частини КК України, пом'якшуючи та обтяжуючи обставини (ст.ст. 66-67 КК України), також особистість винного. Крім зазначених положень суд зобов'язаний враховувати спеціальні засад призначення покарання, які встановлені в ст. 103 КК України, а саме: умови життя та виховання неповнолітнього, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи. Доцільно зупинитися більш детально саме на спеціальних засадах, оскільки обставини, що встановлені в ст. 103 КК України мають особливе значення при вирішенні питання про кримінально-правові заходи неповнолітнім. Саме зазначені характеристики особистості неповнолітнього, допомагають максимально індивідуалізувати покарання і досягти мети покарання, а саме виправлення неповнолітнього, а також попередження вчинення нових злочинів.

Суд повинен ретельно дослідити зазначені обставини при розгляді кожного кримінального провадження, але, нажаль, суди іноді деякі обставини залишають поза увагою, або недостатньо враховують при призначенні покарання. Такі висновки були зроблені Вищим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ, який зазначив: «що всупереч вимогам закону у жодній із вивчених під час узагальнення кримінальних справ судово-психіатричні, психолого-психіатричні експертизи неповнолітніх обвинувачених не проводились. У кращому випадку органи слідства, суди робили запити до відповідних психіатричних медичних закладів для з'ясування, чи не перебувають неповнолітні, щодо яких порушено кримінальні справи, на обліку з приводу психічного захворювання, алкоголізму, наркоманії» [1].

Напевно, це обумовлено тим, що законодавство чітко не встановлює, як само такі характеристики можуть впливати на призначення покарання. Наприклад, відповідно ст. 103 КК України суд повинен встановити рівень розвитку неповнолітнього, а ст. 485 КПК деталізує дане положення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 485 КПК необхідно встановити рівень розвитку неповнолітнього, а також ступень розуміння своїх дій під час вчинення кримінального правопорушення. Робиться акцент саме на особах, які відстають у розумовому розвідку не внаслідок психічних захворювань. Проте ні матеріальні, ні процесуальні норми законодавства України не встановлюють, як саме необхідно враховувати рівень розвитку неповнолітнього.

Слід відмітити, що багато країн більш чітко зазначають у своєму законодавстві, як слід враховувати рівень розвитку неповнолітнього при вирішенні питання про відповідальність і покарання неповнолітнього. У багатьох країнах відставання у розвитку, яке не пов'язано із психічними розладами є підставою звільнення від кримінальної відповідальності або покарання (наприклад, Голландія), деяких країнах відставання від розвитку є підставою пом'якшення покарання або підставою для застосування інших виховних заходів (наприклад, Узбекистан), а Росія, Таджикистан, Білорусь неповнолітніх, які відстають у розвитку, при певних умовах, взагалі не визнають суб'єктом злочину.

На нашу думку, зазначену категорію неповнолітніх, необхідно визнавати суб'єктом злочину, проте, у першу чергу, слід ставити питання про можливість звільнення їх від кримінальної відповідальності або покарання із обов'язковим застосовуванням примусових заходів виховного характеру. Такі висновки обумовлені тим, що законодавча міжнародна практика йде по шляху зменшення сурових заходів до неповнолітніх правопорушників і робиться акцент на виховних і реабілітаційних заходах, особливе місце займає заходи пробації. Зокрема такі висновки випливають з Рекомендацій CM/REC (2008) 11 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо європейських правил стосовно неповнолітніх правопорушників, які підлягають призначенню санкцій чи заходів.

Проте, якщо із матеріалів кримінального провадження вбачається неможливим і недоцільним таке звільнення необхідно ставити питання про призначення покарання, але не можна призначати однаково покарання неповнолітнім, як мають нормальний розвиток для свого віку і неповнолітнім, які мають певні відставання у розвитку, що непов'язані із психічними розладами або захворюваннями, особливо коли такі відхилення вплинули на здатність усвідомлювати чи керувати своїми діями під час вчинення кримінального правопорушення. Тому є необхідність у внесені змін в КК України, а саме уточнити правові наслідки встановлення у неповнолітнього відставання розвитку, яке не пов'язано з психічними розладами.

Оскільки кримінальна політика України останнього десятиліття іде шляхом пом'якшення покарання за наявності обставин, що зменшують суспільну небезпеку діяння та особи злочинця, наприклад, призначення покарання при незакінченому злочині (ст. 68 КК), призначення більш м'якого покарання (ст. 69 КК), призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання (ст. 69-1 КК), тому доцільно при встановлені відставання у розвитку неповнолітнього, яке не пов'язано із психічними розладами ставити питання також про зниження міри покарання.

Зазвичай законодавець до умов пом'якшення покарання, у першу чергу, відносить наявність обставин, що пом'якшують покарання. На нашу думку, вчинення злочину неповнолітньою особою, а також наявність відставання у психічному розвитку, яке знижує рівень усвідомлення підлітка під час вчинення суспільно небезпечного діяння (бездіяльність) є обставинами, які істотно знижують суспільну небезпеку діяння, а також небезпечність особи.

Тому пропонується закріпити у КК України окрему заохочувальну норму, в якій будуть передбачені спеціальні пільгові умови призначення покарання неповнолітнім особам, які мають відставання у розвитку, що не пов'язано із психічними розладами чи захворюваннями. Оскільки така норма стосується тільки неповнолітніх осіб, її доцільно закріпити у розділі, якій встановлює особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Так, необхідно доповнити КК України статтею 103-1 «Призначення покарання неповнолітнім, які мають відставання у психічному розвитку» такого змісту: -- «При встановленні у неповнолітнього відставання у психічному розвитку, яке не пов'язано з психічними розладами (захворюваннями), що знижують рівень здатності усвідомлення суспільної небезпеки або фактичний характер свого діяння або керування своїми діями (бездіяльністю) строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш сурового виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу». Запропонована норма може виступати, як спеціальна до ст. 69-1 КК України, яка передбачає умови призначення покарання за наявності декількох пом'якшуючих обставин.

Запропоновані зміни до діючого КК відповідають меті покарання, яка передбачена у ч. 2 ст. 50 КК України. Із змісту цієї норми вбачається, що метою покарання є кара, виправлення засудженого, а також попередження (превенція) вчинення нових злочинів як засудженим, а так і іншими особами.

Застосування будь-якого виду покарання, а також в обмеженому обсязі, відповідно до запропонованих змін, тягне за собою певні обмеження прав и свобод неповнолітньої особи, у чому і проявляється мета покарання -- кара.

Запропоновані зміни також не суперечать меті -- спеціальній превенції, оскільки призначення покарання навіть 2/3 від максимального розміру покарання, передбаченого у санкції статті, мають виховний вплив на особу і в неповнолітнього не залишається відчуття безкарності, що може утримувати його від скоєння нових злочинів.

Змістом такої мети покарання, як виправлення, є процес позитивних змін, які відбуваються в особистості та створюють у неї готовність до самокерованої правослухняної поведінки, тобто за допомогою покарання неповнолітній повинен осмислити свою негативну поведінку і в подальшому не вчиняти такі дії і стати на шлях виправлення. Тому призначене покарання не має бути занадто суворим, щоб в особи не склалося негативне ставлення до суспільства, не викликати агресію, внаслідок якої підліток буде вчиняти нові злочини. Виправлення більшості неповнолітніх осіб, які відстають у психічному розвитку, можливе за допомогою більш лояльних заходів ніж виправлення неповнолітніх з нормальним психічним розвитком, і ці заходи повинні поєднуватися з виховним впливом. Тому недоцільно неповнолітніх з ознаками вікової осудності позбавляти волі на тривалий строк, оскільки не слід забувати, що основний процес становлення особистості пройде у місцях позбавлення волі, що може негативно вплинути на подальшу поведінку, особливо, якщо неповнолітній має відставання у психічному розвитку. Запропоновані зміни допоможуть виправити неповнолітню особу і водночас не дадуть сформувати негативне ставлення підлітка до існуючої системи.

Також у кримінально-правовій доктрині актуальним є питання застосування деяких санкцій при призначені покарання неповнолітньому. У судовій практиці виникають певні труднощі із застосуванням санкцій статей, що встановлюють тільки таки види покарань, які неможливо застосувати до неповнолітнього. Наприклад, ч. 1 ст. 204 КК встановлює покарання тільки у вигляді штрафу, а ч. 1 ст. 302 КК або ч. 1 ст. 311 КК передбачає покарання у виді штрафу або обмеження волі. Відповідно до ст. 98 КК України до неповнолітнього обмеження волі не можна застосовувати, тобто залишається тільки штраф у зазначених випадках, але відповідно до ст. 99 КК штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути зверненого стягнення. Однак у більшості випадків, неповнолітні не мають особистого доходу, тому даний вид покарання також не можна призначати.

Отже, зазначені санкції не передбачають жодного покарання, що можна застосувати до неповнолітнього. Виникає питання, як у такому випадку вирішити питання про відповідальність та покарання?

Відповідь на це питання надає Постанова Пленуму Верховного Суду «Про практику призначення судами кримінального покарання», у якому зазначено, що у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно ст. 7 КПК повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання. Суд також у даному випадку не вправі перейти до більш м'якого виду покарання на підставі ст. 69 КК України. Схоже рішення встановлено в Рекомендаційних роз'ясненнях Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення кримінально провадження щодо неповнолітніх» від 23.12.16 року. Проте зазначені акти мають суто рекомендаційний характер і не є обов'язковими для суду.

Крім того, зазначена постанова пленуму ВСУ посилається на норми кримінально-процесуального законодавства, що втратили свою юридичну чинність. Тому не можна застосовувати ці положення. Також із змісту постанови пленуму ВСУ и роз'яснення ВССУ, вбачається, що необхідно звільняти неповнолітнього від покарання у випадку, якщо санкція не передбачає покарання, яке можна застосовувати до цієї особи. Однак, у ч. 1 ст. 74 КК України зазначено, що підстави звільнення від покарання прямо передбачені у КК України, за винятком підстав, які зазначені у Законі «Про амністію» чи акту про помилування. Тому не можна звільняти особу від покарання на підставі Постанови Пленуму ВСУ.

Зазначене свідчить про неможливість застосування цього положення постанови Пленуму ВСУ. Вирішення цієї проблеми можливо за допомогою внесення певних змін до КК України, і чітко зазначити правові наслідки неможливості застосування покарання, якщо санкція містить види покарань, які не можна застосовувати до винної особи. Тому пропонується ст. 74 КК України доповнити частиною шостою наступного змісту: «Якщо санкцією Особливої частини даного кодексу, за якою засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані, такі особи звільняються від покарання».

Крім того у судовій практиці виникають ситуації, коли санкція є альтернативною, але до деяких категорій осіб, із всіх видів покарань, що вказані у санкції статті, можна застосувати тільки позбавлення волі, у зв'язку тим що інші покарання зазначені у санкції не можна застосовувати до такої особи на підставі норм Загальної частини КК України. В більшості випадків така ситуація стосується неповнолітніх осіб від 14 до 16 років, оскільки у даному році може бути застосоване тільки позбавлення волі на певний строк або штраф (при певних умовах). Зокрема, така проблема виникає при призначенні покарання за злочини, які передбачені у: ст. 116, ст. 117, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 350, ч. ст. 377, ч. 398, ч. 1, 2 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 189, ч. 1 ст. 277 КК України. Зазначені санкції передбачають поряд із позбавленням волі інші більш м'які види покарань, але які не можна застосовувати до неповнолітніх осіб у віці від 14 до 16 років.

В даному випадку порушуються принців рівності всіх перед законом, а також принцип гуманізму та деякі інші принципи. Оскільки неповнолітні знаходься не в рівному становищі з повнолітніми, їх становище погіршується, а саме повнолітнім особам за такі злочини можна призначити покарання не пов'язане із позбавленням волі, а неповнолітньому тільки позбавлення волі, або ставити питання про звільнення їх від покарання, якщо будуть такі підстави, але вони не завжди є.

Для усунення цих прогалин, на нашу, думку доцільно розширити перелік основних видів покарань, що можна застосовувати з 14 років. Слід погодитись з думкою деяких вчених, які пропонують до неповнолітніх осіб застосовувати покарання у вигляді домашнього арешту, зокрема таку позицію підтримують: В.М. Бурдін, Н.Л. Березовська та інші. Даний вид покарання містить в собі, як виховній характер так й обмежую свободу осіб.

Отже вважаємо необхідним внести зміни у статтю 98 КК України і доповнити перелік видів покарань, що застосовуються до неповнолітніх з 14 років покаранням у вигляді домашнього арешту. Крім того всі санкції, які передбачають поряд із позбавлення волі також інші види основних покарань, доповнити їх покаранням у вигляді домашнього арешту, зокрема це: ст. 116, ст. 117, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 350, ч. ст. 377, ч. 398, чч. 1, 2 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 189, ч. 1 ст. 277 КК України. Це надасть змогу суду на підставі всіх обставин справи та особистості винної особи обирати покарання яке позбавляє волю неповнолітнього, або покарання яке обмежую волю.

Висновки. Отже викладене вказує на необхідність вдосконалення діючих кримінальних норм про призначення покарання неповнолітнім. Враховуючи міжнародний та зарубіжний досвід, доцільно у діючому КК України чітко сформулювати правові наслідки встановлення у неповнолітнього відставання у розвитку, яке не пов'язано з психічними розладами та захворюваннями. У тих випадках, коли в наслідок такого відставання, неповнолітній не може повністю усвідомлювати свої дії чи керувати ними, необхідно ставити питання про застосування примусових заходів виховного характеру, якщо такі заходи є недостатні для виправлення особи, тоді необхідно обов'язково пом'якшувати покарання таким неповнолітнім. Тому пропонується закріпити спеціальну норму, яка буде встановлювати спеціальні привила призначення покарання особам, які мають відставання у розвитку, яке не пов'язано із психічними захворюваннями.

Для вирішення окремих спірних питань при застосуванні санкцій до неповнолітніх, необхідно розширити перелік видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх з 14 до 16 років, а саме доповнити цей перелік покаранням у виді домашнього арешту.

Взагалі є необхідність у пом'якшені кримінальних норм про відповідальність та покарання неповнолітніх, зокрема розширяти перелік підстав застосування виховних та попереджувальних заходів, а також скоротитикількість застосування сурових заполітика щодо неповнолітніх правоходів, зокрема покарання у виді позпорушників повинна мати виховний, бавлення волі. Кримінально-правова а не каральний характер.

Список викорастаних джерел

1. Узагальнення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практики розгляду судами справ про злочини, вчинені неповнолітніми у 2010 році.» -- Режим доступу: http://sc.gov.ua/ua/uzagalnennja_sudovoji_praktiki.html

Размещено на Allbest.ru