Антимонопольне законодавство України та напрями його вдосконалення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Антимонопольне законодавство України та напрями його вдосконалення

Створення правової бази конкурентної політики в Україні відбувалося у складних умовах, оскільки були відсутні фахівці, а досвід розвинених країн неможливо механічно перенести в умовах перехідної економіки. Однак, за порівняно короткий строк в Україні були розроблені та прийняті відповідні закони. Відповідно до ст. 42 Конституції України в нашій країні гарантується підтримка конкуренції та не допускається зловживання монопольним становищем [18].

Важливе місце в антимонопольній діяльності України займає Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", який введений в дію з 15 березня 1992 року [1]. В 1993 році Верховна Рада України прийняла також Закон "Про Антимонопольний комітет України" [2]. Правові норми щодо конкурентного регулювання містяться також у Законах України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996), "Про природні монополії" (2000). У 2002 році в Україні набув чинності новий базовий Закон "Про захист економічної конкуренції", згідно з законодавством монопольне становище підприємств на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями в межах адміністративної одиниці. Голову Антимонопольного комітету України призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Указом Президента України "Про регулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України" від 27.06.1999 року його було віднесено до центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом [18]. правовий конкурентний монопольний

Зрозуміло, що вимоги конкурентного законодавства виконуватимуться лише в тому випадку, якщо відповідні державні органи виявлятимуть його порушників і притягуватимуть їх до відповідальності. На відміну від конкурентних відомств розвинених країн, становлення таких інституцій в Україні відбувалось одночасно з кардинальними змінами в економіці країни. Якщо головне завдання антимонопольних органів у Західній Європі, США, Японії - підтримка працюючої конкуренції, то в Україні йшлося про створення конкурентного середовища. Тому функції конкурентних відомств України значно ширші, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою.

До них належать такі:

-- державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства;

-- розробка та впровадження заходів з попередження, обмеження та запобігання монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції;

-- сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції та підприємництва;

-- захист законних інтересів громадян (споживачів і підприємців) від проявів монополізму та недобросовісної конкуренції.

Зловживання монопольним становищем - це передусім нав'язування таких умов договору, які ставлять конкурентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі нав'язування товару, непотрібного контрагентові. Це обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін. І, нарешті, зловживанням є часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін.

Неправомірними угодами між підприємствами визнаються угоди (погоджені дії), спрямовані на: встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), скидок, надбавок, націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом реалізації чи закупівель, за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їхньої монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

Дискримінацією підприємців органами влади та управління передусім визнається заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва у будь-якій сфері діяльності, примушення підприємців до укладення певних договорів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів тощо.

Недобросовісною конкуренцією передусім визнається неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування або маркірування продукту, а також копіювання форми, упаковки і т. ін. Крім того, зумисне поширення неправдивої або спотвореної інформації, що може завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, а також отримання, використання та розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця, некоректне порівняння товарів, що виробляються та реалізуються, введення споживачів в оману відносно характеру, споживчих властивостей та якості товарів.

За порушення антимонопольного законодавства накладаються штрафи на підприємців і посадових осіб. На підприємства вони накладаються за: ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України; неподання чи несвоєчасне подання інформації Антимонопольному комітету і його територіальним управлінням або свідоме подання недостовірних даних. За аналогічні порушення несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу і посадові особи органів влади та управління, а також керівники підприємств.

Про дію антимонопольного механізму в Україні свідчить чимало фактів. Так, Антимонопольний комітет України 2002 року припинив 411 порушень конкурентного законодавства з боку владних структур. Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування частіше за все допускають такі порушення: надання суб'єктам господарювання необґрунтованих пільг, створення несприятливих чи дискримінаційних умов діяльності підприємців, встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, заборони або обмеження міжрегіональної торгівлі. Антимонопольні органи України мають повноваження видавати органам виконавчої влади, місцевого самоврядування обов'язкові для виконання рішення про скасування та зміну прийнятих ними неправомірних актів, припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, а також накладати штрафи на посадових осіб [18].

Загальний підсумок здійсненої в Україні демонополізації можна оцінити так: на початку 1990-х років частка монопольного сектора в національній економіці була практично стовідсотковою, і сьогодні в економіці України ще не створено ефективного конкурентного середовища. Держава не гарантує суб'єктам господарювання однакові "правила гри". Частка монопольного сектора економіки у ВВП перевищує 40%. Залишаються неефективними та малодієвими механізми державного регулювання природних монополій, не відповідають економічним розрахункам ціни і тарифи на їхні послуги, структура витрат виробництва. Вжиті державою протягом останніх років правові та організаційні заходи в Україні дали можливість створити умови для практичної реалізації положень Конституції України щодо забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобіганню зловживання монопольним становищем та неправомірному обмеженню конкуренції.

Література

1. Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", прийнятий 18.02.1992 р.

2. Закон України "Про антимонопольний комітет України", прийнятий 26.11.1993 р.

3. Кравченко Ю. Ринкам природних монополій - ефективне регулювання // Економіка України. - 2006. - № 6. - С. 12--19.

4. Архангельський Ю. Чи є шкода від монополій? // Економіка України. - 2006. - № 11. - С. 62--69.

5. В. Лагутін. Шкода від монополій і користь від конкуренції: чи все так просто? // Економіка України. - 2007. - № 4. - С. 55--61.

6. В. П.Супрун. Деякі проблеми антимонопольно-конкурентної політики в Україні. // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 7. - С. 14--21.

7. Основи економічної теорії. / За ред. Предборського В.А. - К.: Кондор. - 2002. - 621 с.

8. Основи економічної теорії: Навч. посіб. Мельник Л.Ю. і ін. - К.: ЦНЛ, 2005. - 528 с.

9. Крупка М. І. і ін. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Атіка, 2001. - 344 с.

10. А.Ф. Косік. Мікроекономіка: 2-ге вид., перероб. і доп. Навч. посіб. - К.: ЦУЛ, 2008. - 438 с.

11. Кулішов В.В. Мікроекономіка: Основи теорії і практикум: Навч. посіб. - Львів: "Магнолія Плюс", 2006. - 331 с.

12. Стеблій Г.Я. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: "Фірма "ІНКОС"; ЦНЛ, 2007. - 221 с.

13. Базілінська О. Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: ЦНЛ, 2005. - 352 с.

14. Косік А. Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навч посіб. - К.: ЦНЛ, 2004. - 416 с.

15. Основи економічної теорії. / За ред. С.В. Мочерного: Посіб. для студ. вузів. - К.: ВД "Академія", 2002. - 472 с.

16. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка. Навч. посіб. / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. - К.: Альтернативи, 2005. - 608 с.

17. Мельникова В. І. і ін. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: ВД "Професіонал", 2005. - 400 с.

18. Дзюбик С.Д. Основи економічної теорії: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 481 с.

19. Павленко І. М. Мікроекономіка. Навч. посіб. - К.: ЦНЛ, 2006. - 288 с.

20. Лісовий А.В. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: ЦНЛ, 2003. - 208 с.

21. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: ЦУЛ, 2002. - 236 с.

22. Мікроекономіка та макроекономіка: Підручник для студ. вузів. - К.: Вид-во "Основи", 2001. - 517 с.

23. Піндайк Р. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1996. - 646 с.

Размещено на Allbest.ru