Система управління агропромисловим виробництвом у процесі формування регіональної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія муніципального управління

Система управління агропромисловим виробництвом у процесі формування регіональної політики

О. В. Сахаров,

аспірант,

Анотація

регіональний агропромисловий конкурентоспроможний продовольчий

Визначено особливості формування регіональної політики держави. Проаналізовано систему управління агропромисловим виробництвом.

Ключові слова. Агропромислове виробництво, органи виконавчої влади, регіональна політика, система управління, удосконалення,формування

Annotation

The features of forming of regional policy of the state are certain. The control system by agroindustrial production is analysed.

Вступ

Глибокі соціально-економічні перетворення у процесі здійснення аграрної реформи на селі спрямовані на перехід сільськогосподарського виробництва на ринкові засади. Це вимагає повнішого використання природного, економічного, трудового, наукового та інших потенціалів регіонів країни, підвищення ролі й відповідальності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування за успішне розв'язання завдань створення і розвитку конкурентоспроможного виробництва на внутрішньому і зовнішньому продовольчих ринках.

Аналіз останніх наукових досліджень.

Значний внесок у дослідження проблеми розвитку раціонального розміщення й підвищення ефективності аграрного виробництва, його спеціалізації та удосконалення управління у різний час зробили відомі вітчизняні вчені-економісти: І.Н. Романенко, П.П. Борщевський, П.Г. Дубінов, І.І. Жадан, С.Й. Кутіков, М.М. Паламарчук, О.М. Онищенко, К.Г. Телешик, О.П. Канєвський, К.О. Сироцінський, В.П. Ситник, П.Т. Саблук, О.М. Смолянов, І.Г. Кириленко, М.Ф. Кропивко, П.І.Гайдуцький, Л.М.Клецький, О.В.Крисальний, П.К.Канінський, М.Я.Кушвід, В.П.Рябоконь, А.Ф.Чайковський, І.Ф.Мукомель, Є.В.Ніколаєв, Г.О.Колісник, В.Я.Месель-Веселяк, С.О.Тивончук, М.І.Щур та інші.

Постановка завдання

- визначити особливості формування регіональної політики держави;

- проаналізувати систему управління агропромисловим виробництвом.

Результати

Завдання регіонів і їх місце в народногосподарському комплексі країни чітко визначені в Концепції державної регіональної політики, схваленої Указом Президента України 25 травня 2001 року. Головна мета державної регіональної політики, яка є складовою національної стратегії соціально-економічного розвитку країни, це - здійснення системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним і соціальним розвитком.

Регіональна політика держави, як передбачено Концепцією, ґрунтується на низці важливих принципів, серед яких чільне місце посідає поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. У розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку важливе значення має підтримання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Тут передбачається диференційоване надання державної підтримки регіонам відповідно до умов, критеріїв і строків, визначених законодавством.

Таким чином, управління регіональним розвитком агропромислового виробництва формується в поєднанні, забезпечуючи при цьому чітке розмежування повноважень державних органів влади і місцевих органів самоврядування.

Слід відмітити, що у формуванні й розвитку державної аграрної політики набули широкого вжитку поняття “регіони” і “регіональна політика”, які потребують тлумачення змістовної сутності. Необхідність визначення цих термінів зумовлюється неототожненням їх з поняттям “область” як адміністративно-територіальної одиниці держави. Територіально межі “регіону” і “області” часто не збігаються. Адже регіон - це частина території країни з характерними і певною мірою однорідними грунтово-кліматичними та економічними умовами, з близькими за рівнем розвитку і схожими за сутністю продуктивними силами, їх демографічними, соціальними та історичними особливостями [4, c. 129]. На території окремої адміністративної одиниці, зокрема області, часто спостерігаються досить відмінні природні умови для сільськогосподарського виробництва, врахування яких важливо при організації територіального розміщення виробничої діяльності. Разом з тим за наявності близьких за сутністю природних і економічних умов кілька областей можуть утворювати територіально широкий регіон, характерний як за структурою засобів виробництва, так і виробництвом товарної продукції.

Вважаємо за доцільне вказати на ці особливості формування регіональної організації агропромислового виробництва в Україні у зв'язку з тим, що районування має важливе значення для управління розвитком конкурентоспроможної ринкової системи господарювання. За цих умов удосконалення управління агропромисловою діяльністю слід спрямовувати на розмежування повноважень між державними органами управління аграрним сектором, органами регіонального управління розвитком агропромислового виробництва та органами місцевого управління.

Органи державного управління здійснюють важливі політичні функції щодо забезпечення законодавчої бази соціально-економічного розвитку агропромислового виробництва, визначення стратегічних напрямів та обґрунтування прогнозних обсягів нарощування продовольчих ресурсів, розроблення й організації реалізації цільових комплексних програм державної підтримки розвитку пріоритетних галузей. До функцій державних органів управління входить забезпечення розвитку науково-технічного прогресу, переведення аграрного виробництва на інноваційну модель, яка нині набуває визначального характеру в конкурентному виробництві продукції як на внутрішньому державному, так і на міждержавному продовольчих ринках. Тут завдання полягає у різкому збільшенні випуску аграрної продукції, яка відповідає вимогам широкого кола споживачів.

Зарубіжна практика переконливо свідчить, що у розвинених країнах світу значна частина приросту внутрішнього валового продукту забезпечується через виробництво і експорт наукоємної продукції. “Україна, посідаючи за кількістю науковців одне з перших місць у світі, поки що розвивається без суттєвого використання результатів наукових досліджень. Частка вітчизняної наукоємної продукції становить близько 0,1% на світовому ринку високотехнологічної продукції”.

Слід відмітити, що внутрішній ринок наукоємної продукції в державі деградує. Серед причин, які впливають на таку ситуацію, можна вказати низький рівень попиту на інноваційну продукцію в країні, а також невисокий рівень конкуренції на внутрішньому ринку з боку виробників і постачальників нової техніки та технологій [1, c. 52].

Отже, розвиток науково-технічного прогресу та прискорення інноваційної діяльності, організація широкого застосування досягнень науки у виробництві - це визначальний напрям і досить важлива функція державного управління аграрною сферою виробництва. Ця науково-господарська сфера набуває розвитку на всіх етапах управлінської діяльності агропромислового виробництва.

Управління сільськогосподарським виробництвом взагалі і всією сукупністю його складових водночас визначається характером і результативністю його демократичних засад: якістю соціального зв'язку сільськогосподарських товаровиробників і держави, впливом громадських організацій, асоціацій, органів територіального самоврядування на аграрну політику. Це робить реальною таку ситуацію, за якої, якщо в цьому виникає необхідність, удосконалення управління зумовлює необхідність вибору досконалішої моделі більш загального управління і забезпечення його ефективного функціонування, спираючись на потреби економічного і соціального розвитку галузі, досвід розвинутих країн світу, потреби товаровиробників. У цьому знаходить відображення загальновизнаний взаємозв'язок та взаємовплив на кінцеві результати загального і часткового, часткового й загального в умовах системного управління. Незалежно від того, що обирається вихідним, а що похідним від нього, управління має ґрунтуватися на достатньо відпрацьованих і всебічно узгоджених між собою загальних (державних), регіональних (стосовно кожного окремо визначеного регіону), вертикальних (по всій завершеності вертикалі) та безпосередніх виробничих інтересів, а також на підходах до їх забезпечення [3, c. 73].

Розвиток громадського професійного управління і регіонального самоврядування не послаблює центральні органи управління сільським господарством, а, навпаки, звільняє їх від невластивих функцій, ставить в рамки правової поведінки і дозволяє зосередитись на вирішенні сучасних питань цивілізованого виконання владних повноважень: розробці стратегії розвитку галузі, вивіреного політичного курсу, визначення місця агропромислового комплексу в економічному просторі країни, світу, посилення інформаційно-аналітичної роботи. Багато функцій управління аграрним сектором, як показує світовий досвід, відповідні міністерства делегують громадським організаціям, асоціаціям, органам місцевого самоврядування, на основі громадського договору, місцевого самоврядування, що дає змогу збалансувати різні інтереси як окремих товаровиробників так і галузей АПК та держави.

Як свідчить практика, в процесі широкої демократизації влади національні уряди багатьох країн Центральної та Східної Європи передали широке коло повноважень з охорони довкілля органам місцевого самоврядування. Нині у більшості цих країн за водопостачання і каналізацію, теплозабезпечення, збирання, вивезення та переробку сміття, догляд за зеленим господарством, планування землекористування відповідають муніципалітети. Все це відкрило не лише великий простір для експериментів, але й сприяло опануванню нових навичок, розвиткові нових громадських інститутів і методів роботи [2, c. 14].

Як відомо, принципи демократії передбачають широку участь громадян, громадських організацій, асоціацій та об'єднань товаровиробників у вирішенні державних справ; забезпечують активну і рівноправну їх участь у здійсненні всіх заходів щодо захисту прав, свобод та інтересів, формуванні відповідної політики, управлінні державою і суспільством у поєднанні з широкими політичними правами і свободами.

Нині в аграрному секторі Україні функціонує близько тридцяти громадських професійних організацій, таких як Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств, Асоціація фермерів і землевласників України, Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб та ін., створена Сільськогосподарська палата, які беруть участь в управлінні аграрним сектором економіки і захищають інтереси сільськогосподарських товаровиробників. Останнім часом набуває розвитку місцеве самоврядування. Завдання органів місцевого самоврядування спрямовуються на: поліпшення умови проживання громадян на сільській території завдяки впровадженню конкретних і економічно ефективних стратегічних заходів; підвищення потенціалу місцевих органів влади і неурядових громадських організацій у вирішенні проблем соціального розвитку сільських територій; налагодження партнерських зв'язків між громадянами, представниками влади, неурядових громадських організацій, опанування навичок співпраці при розв'язанні нагальних місцевих проблем; розробка місцевих планів дій з переліком конкретних заходів для розв'язання проблем і пропаганди бачення громадою свого майбутнього.

Участь громадян у вирішенні питань розвитку сільських територій і співробітництво з ними органів місцевої влади сприяє виробленню громадянами власних рішень, бачення громадою свого майбутнього, визначення можливих рішень щодо розвитку сільської території.

Важливим чинником демократизації управління є критика діяльності державних органів управління, їх прорахунків, невиконання або неналежне виконання покладених на них функціональних обов'язків і повноважень, надання переваг окремим товаровиробникам або групам товаровиробників та нехтування правами інших; їх самокритика, визнання власних помилок у діяльності, безсилля у вирішенні тих чи інших життєво важливих питань. У зв'язку з цим важливого значення набуває інформованість суспільства про діяльність органів управління та його вплив на розвиток агропромислового комплексу. Мається на увазі щорічне видання показників, де була б відображена результативність діяльності сільськогосподарських підприємств, розвитку сільських територій, захисту навколишнього середовища від прийнятих управлінських рішень і вжитих тих чи інших заходів.

З метою реалізації державної політики щодо регулювання розвитку галузей агропромислового виробництва, концентрації фінансових, матеріально-технічних та інших видів ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу, а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян для розв'язання найважливіших проблем галузей агропромислового виробництва розроблено низку Державних програм. Так, у минулому році була розроблена і затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року “Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року”.

На її основі повинна бути вироблена і реалізовуватись ефективна регіональна соціально-економічна політика, яка ґрунтується на позиціях розширення прав регіонів у вирішенні регіональних проблем. Важливою проблемою регіональної політики є розробка методів і забезпечення управління соціально-економічними процесами в областях, яка охоплює три складові: взаємовідносини центру і регіонів; взаємовідносини між регіонами; взаємовідносини усередині регіонів.

Така побудова і законодавче затвердження взаємовідносин між владними структурами держави, регіонів, сіл, селищ забезпечує ефективне управління, виконання Законів України, розв'язання соціально-економічних, науково-технічних, екологічних та інших завдань.

Вирішення цих питань потребує також розробки і реалізації ефективної державної регіональної політики, яка забезпечує поєднання інтересів держави та регіонів, передбачаючи визначення прав і функціональних обов'язків владних структур усіх регіональних рівнів, які б забезпечували повну реалізацію як державних, так і місцевих завдань.

За таких умов може запрацювати механізм взаємодії центральних і місцевих органів влади та поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів. Складовими частинами такої регіональної політики повинні стати державна регіональна політика і власна соціально-економічна політика регіонів [5, c. 217].

У цілому регіональна політика повинна забезпечувати вирішення економічних і соціальних проблем розвитку АПК та об'єднувати державні й місцеві інтереси розвитку сільських територій. Одним із важливих принципів такої політики діяльності держави є те, що вона в особі своїх центральних органів не може й не повинна підміняти як обласні органи виконавчої влади, так і органи місцевого самоврядування. Для розробки регіональної політики слід брати не тільки територіальні утворення, а й управління соціально-економічними процесами в регіонах. При виробленні і реалізації державної регіональної політики повинні одночасно вирішуватись і питання забезпечення ефективного управління в державі та інтеграційних зв'язків по горизонталі між усіма регіонами і по вертикалі з державними структурами.

Економічний розвиток регіонів має відповідати природним умовам, ресурсним можливостям, інфраструктурі та здійснюватись з урахуванням створеного виробничого потенціалу та спеціалізації виробництва.

Головним критерієм оцінки результативності регіональної економіки, а, відповідно, і управління нею, є приріст виробництва, віддача регіональних ресурсів, економія пально-енергетичних ресурсів і приріст національної продукції на споживчому ринку товарів і послуг, збільшення технологічно-замкнутих циклів, що забезпечують випуск високоякісної та конкурентоспроможної продукції та приріст ВВП на душу населення.

Разом з тим економічні відносини в державі повинні ґрунтуватись на верховенстві загальнодержавних законів і чітко визначених правах щодо забезпечення самостійності регіонів. Водночас слід чітко перерозподілити права між центральними органами влади, передавши на регіональний рівень ряд напрямів соціально-економічного реформування.

Одним із основних завдань регіональних органів державної влади є разом із здійсненням державної політики на місцях забезпечення функціонування та ефективного розвитку економічного потенціалу відповідного регіону. З цією метою необхідно чітко визначити важелі впливу на розміщення на території суб'єктів господарювання з позицій забезпечення комплексного розвитку регіонів, впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій.

В управлінських структурах усіх рівнів повинен забезпечуватися баланс державних, регіональних галузевих інтересів з інтересами громадян.

Органи місцевого самоврядування мають вирішувати питання місцевого значення, здійснювати право володіння, користування і розпорядження муніципальною власністю, забезпечувати формування та виконання місцевих бюджетів, установлення місцевих податків і зборів, забезпечення охорони громадського порядку. У зв'язку з цим має бути розроблений механізм взаємодії державних владних структур і місцевого самоврядування, яке не входить в систему органів державної виконавчої влади і діє в межах своїх повноважень самостійно.

Висновки

Таким чином, держава повинна забезпечувати розвиток інтеграційних процесів між сільськогосподарськими підприємствами (зв'язки по горизонталі) та їхнього кооперування й впорядкування та поглиблення вертикальних зв'язків - зв'язки держави з регіонами на основі нової інвестиційної, науково-технічної, бюджетної, податкової, фінансової, зовнішньоекономічної політики. Для цього в Україні потрібно законодавчо створити механізм регулювання інтеграційних взаємовідносин між галузями АПК, областями і взаємовідносин областей з державою.

Ефективний розвиток агропромислового виробництва залежить значною мірою від системи управління господарською діяльністю. Практика організації управління суспільним виробництвом у різних галузях і сферах, при різних державних соціально-економічних устроях переконливо доводить важливість удосконалення управлінської системи на всіх ієрархічних рівнях функціонування виробничих структур.

Література

1. Аграрна реформа в Україні: здобутки і прорахунки (Аналітична доповідь УЦЕПД). - Національна безпека і оборона. - 2001. - № 5.- 80 с.

2. Гурне Б. Державне управління / Гурне Б. ; пер. з франц. В. Шовкуна. - К. : Основи, 1993. - 165 с.

3. Кваша С. Стан аграрного ринку та продовольча безпека України / С. Кваша, В. Хоменко // Економіст. - 2006. - № 7-8. - С. 72-78.

4. Мостовий Г. І. Агробізнес: державне регулювання : монографія / Мостовий Г. І. - X. : Основа, 2002. - 300 с.

5. Саблук П. Т. Економічна ситуація в АПК України та основні напрями аграрної політики в перехідний період до ринкових відносин / Саблук П. Т. // Економіка України та шляхи її подальшого реформування. - К. : Генеза, 2005. - С. 213-223.

Размещено на Allbest.ru