Деякі питання спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Держава для реалізації економічної політики, виконання програм економічного розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Одним із головних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є ліцензування. Відносини пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності регулюються законом.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», серед іншого визначає повноваження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, повноваження органів ліцензування та види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

З метою реалізації державної політики у сфері ліцензування Кабінет Міністрів визначає як спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, так і органи ліцензування зазначених у законі видів господарської діяльності.

На даний час Кабінетом Міністрів України визначено спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування Міністерство економічного розвитку і торгівлі, яке одночасно є органом ліцензування деяких видів господарської діяльності. Зазначена ситуація потребує нормативно-правового врегулювання з внесенням відповідних змін до нормативно-правоих актів.

Питання повноважень спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та повноважень органу ліцензування у своїх наукових працях розглядають багато вітчизняних науковців, таких як П. Пальчук, І. Пастух, Н. Саніахметова, А. Шпомер, Л. Шестак. Разом з тим, проблема суміщення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та органу ліцензування в одній установі розглядається вперше.

Метою статті є надання пропозицій щодо врегулювання певної неузгодженості у нормативно-правових актах, внаслідок якої центральний орган виконавчої влади уповноважений виконувати одночасно функції спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування і функції органу ліцензування.

На виконання поставленого Президентом України завдання з відновлення економічного зростання та модернізації економіки України розроблено Програму економічних реформ на 2010-2014 роки, завданням якої є побудова конкурентоспроможної економіки, формування ефективної системи державного управління і, як наслідок, підвищення добробуту громадян. Серед запланованих Програмою перетворень - формування режиму максимального сприяння бізнесу шляхом зменшення втручання держави в економічні процеси, зокрема зменшення адміністративних бар'єрів розвитку підприємництва.

В цьому плані, одним з актуальних напрямків змін в системі державного управління є проведення адміністративної реформи - комплексу політико-правових заходів, які полягають у структурних, функціональних та державно-службових перетвореннях, насамперед у сфері виконавчої влади, з метою її трансформації з владно-репресивного механізму на організацію, що служить суспільству, та створення на цій основі ефективної системи державного управління [1, с. 7]. Адміністративна реформа спрямована на формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях. Нині здійснюється її перший етап - реформування системи центральних органів виконавчої влади.

Підтримуючи в цілому здійснення оптимізації структури центральних органів виконавчої влади, варто звернути увагу на деякі прорахунки, що в подальшому можуть призвести до суттєвого послаблення діалогу між владою і бізнесом, і, як наслідок, до погіршення умов ведення підприємницької діяльності в Україні. Мова йде про ліквідацію Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва, функції і завдання якого передбачено покласти на Міністерство економічного розвитку і торгівлі.

Зазначимо, що комітет був правонаступником Державного комітету України з питань розвитку підприємництва та Ліцензійної палати України, які до прийняття Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» були центральними органами виконавчої влади, що забезпечували формування і реалізацію політики у сфері ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів господарювання.

Після прийняття вказаного Закону Держкомпідприємництва також виконув фунції спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Одним з головних завдань Держкомпідприємництва в останні роки було налагодження діалогу та узгодження позицій між органами виконавчої влади і суб'єктами підприємницької діяльності, зменшення адміністративних бар'єрів для започаткування і розвитку бізнесу. Зокрема, комітетом узагальнювалась практика застосування нормативно-правових актів з питань ліцензування, забезпечувалось надання інформаційних і правових послуг та консультацій у межах своєї компетенції, проводилась активна і плідна взаємодія із спілками та асоціаціями підприємців.

Разом з тим, нормативно-правова база України містила певну правову неузгодженість, яка полягала в тому, що функції реалізації державної політики у сфері ліцензування було покладено одночасно на Держкомпідприємництва і на Міністерство економіки України згідно з відповідними Положеннями про ці центральні органи виконавчої влади.

В рамках адміністративної реформи, з метою усунення дублювання повноважень центральних органів виконавчої влади, указом Президента України від 09.12.2010 року було ліквідовано Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва.

Оскільки правонаступником комітету визначено Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, то відповідно саме на це міністерство покладено функції спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Одночасно це міністерство, як і раніше, визначено органом ліцензування деяких видів господарської діяльності. Ситуація, що склался виявила прогалини в законодавчому полі, які потребують нормативного врегулювання.

Слід зазначити, що Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» не визначає певний центральний орган виконавчої влади як спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та не передбачає порядок його затвердження, натомість в Законі передбачено, що органи ліцензування визначаються Кабінетом Міністрів України.

В зазначеному Законі України також відсутня пряма норма щодо заборони здійснення одночасно функцій спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та функцій органу ліцензування певного виду господарської діяльності.

Разом з тим, неможливість поєднання цих функцій в одній установі випливає із самого змісту положень цього Закону. По-перше, повноваження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування і органу ліцензування передбачені різними статтями; по-друге, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, серед іншого, здійснює нагляд за додержанням органами ліцензування законодавства у сфері ліцензування, а також погоджує за поданням органу ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності і порядок контролю за їх додержанням.

Отже, міністерство як орган ліцензування має розробляти ліцензійні умови провадження певних видів господарської діяльності та відповідні порядки контролю, а як спеціально уповноважений орган з питань ліцензування має їх погоджувати, здійснювати державний нагляд за власною діяльністю та проводити позапланові перевірки своєї ж діяльності.

Таким чином, у разі суміщення Міністерством економічного розвитку і торгівлі функцій спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та органу ліцензування, нівелюються функції нагляду за додержанням законодавства у сфері ліцензування в частині нормативно-правових актів, розроблених Міністерством як органом ліцензування. Крім того, зауваження та пропозиції суб'єктів господарювання щодо цих нормативно-правових актів можуть враховуватись не належним чином або не у повній мірі.

Також необхідно зазначити, що до функцій спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування належить розробка основних напрямів розвитку ліцензування, проектів нормативно правових актів з питань ліцензування, узагальнення практики застосування нормативно-правових актів з питань ліцензування тощо. Отже на міністерство покладається значне коло нових повноважень.

На даний час Кабінетом Міністрів України тільки на центральному рівні визначено 33 органи ліцензування. Це передбачає розгляд і погодження міністерством проектів нормативно-правових актів з питань ліцензування, що розробляються цими органами, які в свою чергу містять організаційні, кваліфікаційні та інші спеціальні вимоги при провадженні видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Значний обсяг функцій міністерства як спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування може вплинути на дієве здійснення міністерством функцій органу ліцензування. А недостатня реалізація на практиці контролюючої функції спеціального дозволу здатна позбавити ліцензування ролі державного регулятора і надати йому виключно фіскального характер.

Вважаємо, що при при вирішенні питання щодо уповноваження Міністерства економічного розвитку і торгівлі здійснювати функції спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування також не було враховано напрями та специфіку роботи, що здійснювались Держкомпідпримництвом.

Так, правовідносини, які виникають між органами ліцензування і суб'єктами господарювання належать до правовідносин «по вертикалі», оскільки виникають у порядку державного регулювання економіки при здійсненні особливого виду публічної діяльності - ліцензійної. Разом з тим, діяльність спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування повинна бути направлена на узгодження позицій органу ліцензування і суб'єктів господарювання та одночасно враховувати інтереси громадян.

Окремо слід зауважити, що система ліцензування має дуже велике значення для розвитку підприємництва, а значить і для економіки в цілому. Кожна країна приділяє велику увагу вирішенню питань обмеження підприємництва, наприклад, у всіх розвинутих країнах Європи, є єдині загальнодержавні методологічні органи, що займаються цими питаннями [5, с. 8].

Таким чином, вважаємо, що завданням Міністерства економічного розвитку і торгівлі повинно бути формування державної політики економічного і соціального розвитку держави, забезпечення її реалізації, а функція щодо узгодження інтересів органів ліцензування і суб'єктів господарювання повинна бути покладена на структуру, яка може мобільно, в режимі реального часу виконувати функцію посередника між бізнесом і владою. адміністративний реформа ліцензування

На думку автора, Міністерство економічного розвитку і торгівлі в силу обширності покладених на нього завдань і функцій, відсутності досвіду безпосереднього діалогу і співпраці з суб'єктами господарювання та їх об'єднаннями не зможе ефективно та у повній мірі проводити роботу, започатковану Держкомпідприємництва.

Вважаємо, що міністерство не може суміщувати повноваження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування і органу ліцензування. У зв'язку з цим пропонуються наступні альтернативні шляхи нормативно-правового врегулювання зазначеної проблеми:

- внесення змін до переліку органів ліцензування з метою передачі від Міністерства економічного розвитку і торгівлі функцій органу ліцензування деяких видів господарської діяльності іншим центральним органам виконавчої влади;

- передача функцій спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування від міністерства окремо визначеному органу з питань ліцензування, з унесенням відповідних змін до Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Також видається доцільним розглянути питання про можливе відновлення Держкомпідприємництва.

Література

1. Коліушко І.Б. Воконвча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Моногр. - К.: Факт, 2002. - 260 с.

2. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. №1, 2010. Ліцензування господарської діяльності в Україні / Ю.Крупка. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 304 с.

3. Шпомер А.І. Ліцензування господарської діяльності (господарсько-правовий аспект): дис...канд. юрид. Наук: 12.00.04 / Шпомер Алла Іванівна. - К., - 2006.

4. Іонова Ж.А.. Правові проблеми легетимізації підприємницької діяльності/ Держава і право. - 1997. - № 5. - С.48.

5. Довідник по ліцензуванню виді господарської діяльності в Україні (видання друге). Під редакцією к.т.н. С.І.Третьякова. - К.: Держпіжприємництва, 2002 - 472с.

Размещено на Allbest.ru