Особливості криміналізації деяких статевих злочинів у нових соціальних реаліях

Актуальність обраної теми

У рамках інтеграції України в європейський соціальний, культурний, цивілізаційний простір постає ряд питань адаптації вітчизняних реалій до загальноєвропейських тенденцій.

Вітчизняна правова практика, у тому числі - її криміналістична складова, все ще доволі часто опирається на реалії минулого, неадаптовані, а інколи вже й неприйнятні до сьогоднішнього стану справ, а тим більше - до перспектив подальшої трансформації нашого суспільства. Одним з таких прикладів можна вважати питання наявності у кримінальному законодавстві України двох різних норм, що передбачають відповідальність за зґвалтування та за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Наразі необхідність перегляду згаданих норм є вимогою часу, адже сучасна суспільна мораль однаково ставиться до природних і неприродних статевих актів, що свідчить про однакову суспільну небезпечність зазначених діянь, а дедалі більше кримінологів вважає ознаки складу цих злочинів майже тотожними.

Мета дослідження

Дослідити питання соціальної зумовленості криміналізації зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом у нових соціальних реаліях, обґрунтувати необхідність внесення змін до законодавства України щодо ототожнення цих видів діянь.

Основний зміст дослідження

У науковій літературі побутує думка, що криміналізація, як процес, є частиною предмету кримінології, а криміналізація, як результат, - предмету науки кримінального права [1, с. 20]. З таким твердженням варто погодитися, адже аналіз передумов кримі- налізації суспільно небезпечних діянь належить до сфери досліджень кримінологічної спрямованості, а саме питань запровадження кримінологічної експертизи існуючих та нових кримінально-правових законів. Така позиція ґрунтується також на поширеній серед науковців-кримінологів думці, що була озвучена у 1989 р. у рішеннях Всесоюзної науково-практичної конференції з обговорення проблем кримінологічного обґрунтування кримінально-правових норм, про те, що «соціальне обґрунтування кримінально-правової норми за значущістю його зумовлювальних елементів є переважно кримінологічним, становить кримінологічне підґрунтя останньої і є предметом не кримінального права, а широкого спектра суспільних наук, у тому числі соціології, а в юридичній їх царині - предметом кримінології» [2, с. 12].

З-поміж теоретико-прикладних проблем криміналізації діянь, які наразі мають місце, на думку О.М. Готіна, однією із найбільш дискусійних і такою, що потребує глибинного системного дослідження, є проблема підстав криміналізації діянь [3]. Під підставами криміналізації необхідно розуміти дійсні передумови, соціальні причини виникнення або зміни кримінально-правової норми.

Найбільшого поширення набули погляди О.І. Коробєєва, який пропонує виділяти три групи підстав, що зумовлюють криміналізацію суспільно небезпечного діяння:- 1) юридично-кримінологічні; 2) соціально-економічні; 3) соціально-психологічні [4, с. 210]. Тричленної класифікації обставин криміналізації дотримується також П.Л. Фріс:- 1) оцінювання діяння як суспільно небезпечного; 2) визнання доцільності здійснення боротьби з конкретним видом поведінки заходами кримінально-правового впливу;- 3) констатація збігу в оцінці конкретної поведінки як суспільно небезпечної між законодавцем та соціально-правовою психологією народу [5, с. 258].

О.М. Готін, аналізуючи існуючі підходи до вирішення цієї проблеми, услід за Н.О. Лопашенко, С.Г. Келіною та А.В. Наумовим, називає такі підстави криміналізації: 1) існування суспільно небезпечної поведінки, яка потребує кримінально-правової заборони; 2) відносна поширеність суспільно небезпечних діянь; 3) зміна уявлень про ступінь суспільної небезпеки діяння; 4) зміна загальновизнаної моральної оцінки відповідного діяння; 5) виконання державою міжнародно-правових обов'язків з охорони прав людини. Між тим автор зазначає, що наведений вище перелік підстав криміналізації діянь не є вичерпним [3].

Як, на нашу думку, доречно зауважує Ю.І. Шевчук, підставою для криміналізації може бути лише сукупність основних чинників, без встановлення яких кримінально-правова заборона буде недоцільною. При цьому можна виділити основні та другорядні чинники. Основними, без яких неможливе виникнення питання про встановлення кримінально-правової заборони, є суспільна небезпечність посягань та їх поширення (кримінологічний чинник), доцільність боротьби з ними засобами кримінальної репресії (чинник доцільності), усвідомлення суспільної потреби у криміналізації діянь та рівень підготовленості населення до неї (соціально-психологічний чинник). До другорядних, наявність яких ще не є достатньою для встановлення кримінальної відповідальності, на наш погляд, слід віднести нормативний, міжнародний, історичний та інші чинники криміналізації діянь [6].

Статева злочинність становить сукупність злочинів, спрямованих проти статевої свободи та статевої недоторканості, які вчиняються із застосуванням фізичного, психічного насильства або з використанням безпорадного стану потерпілої особи з метою задоволення сексуальної потреби у природній або збоченій формі [7, с. 112].

Статевими злочинами зазвичай називають злочини, спрямовані проти життя, здоров'я, свободи та гідності особистості. У главі IV Кримінального кодексу України вказана група злочинів, об'єктом яких є статева недоторканість і статева свобода особи (ст. ст. 152-156 КК) [8]. Зазначені злочини досить різнорідні як за своїм змістом, так і за своєю спрямованістю. Кожен з цих злочинів має певну специфіку в механізмі слідоутворення, а також у колі обставин, що підлягають з'ясуванню й доведенню.

Статеве насильство все частіше розглядається як модель насильницької поведінки взагалі, а не як окремі, випадкові емоції. Ця модель характеризується дуже строкатою розмаїтістю, що бере початок із вроджених спотворених прагнень або задатків, гіпертрофованих статевих потреб, які активізуються зовнішніми впливами, зокрема негативними соціальними умовами, які супроводжуються нервовими і психічними захворюваннями, вживанням наркотиків, пияцтвом тощо.

Насильницькі статеві злочини можна визначити як «злочини, вчинені шляхом здійснення статевого акту або задоволення статевої пристрасті проти волі потерпілого, із застосуванням фізичного або психічного насильства або з використанням безпомічного стану потерпілого». Так, при зґвалтуванні має місце дійсне, активне посягання на статеву волю чи статеву недоторканість потерпілої особи, що за своїм психологічним змістом і загальною спрямованістю є саме насильницьким вчинком, який завдає моральної чи морально-фізичної шкоди. Ця шкода, а також її підвищена суспільна небезпека зумовлені специфікою фізіологічної та соціальної суті зґвалтування. Зрештою, зґвалтування в абсолютній більшості випадків спричиняє або може спричинити ще додаткові специфічні моральні та фізичні наслідки фізіологічної спрямованості - вагітність, що ганьбить потерпілу, болісну дефлорацію, травматичний вагінізм тощо, які різко поглиблюють психічну травму, а також розвиток різних сексуальних розладів. Ще А.Ф. Коні зазначав, що «там, де існує зґвалтування, - там безрозсудне нахабство, там відсутність будь-якого почуття і одна жорстока, зла хіть, одна тваринна пристрасть» [9].

У кримінальному законодавстві України містяться дві норми, що передбачають відповідальність за зґвалтування та за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, закріплену у статтях 152, 153 Кримінального кодексу України [8]. Водночас, склад цих злочинів характеризується низкою спільних рис. Це дає можливість стверджувати, що діяння, заборонені цими нормами, майже тотожні. Так, обидва злочини посягають на один і той самий основний об'єкт - статеву свободу особи. Об'єктивна сторона: склади обох злочинів сконструйовані як формальні. Тому до обов'язкових ознак об'єктивної сторони відносять: а) діяння - статевий акт; б) спосіб - погроза, насильство або використання безпорадного стану потерплої особи.

Відмінність складів злочинів, що досліджуються, полягає в тому, що при зґвалтуванні статеві зносини можливі лише природним способом, а при насильницькому задоволенні статевої пристрасті - неприродним. Згідно з керівними положеннями Пленуму Верховного Суду України, «насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом виключає природний статевий акт і може полягати у вчиненні акту мужолозтва, лесбійства, а також в інших діях сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті суб'єкта злочину (чоловіка або жінки) неприродним способом. Тоді як під зґвалтуванням слід розуміти природні статеві зносини між особами різної статі» [10, с.128-129].

Наслідками як зґвалтування, так і насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом можуть бути: смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею репродуктивної здатності або інших функцій організму та органів, психічна хвороба або інший розлад здоров'я. Суб'єктом обох злочинів може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі, яка досягла 14 років. Суб'єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу. Суб'єкт злочину усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею у статеві зносини і бажає цього. Таким чином, єдине, що відрізняє ці два злочини,- це способи задоволення статевої пристрасті - природний та неприродний [10, с.129]. Однак, статева норма, як і будь-яка інша, не може бути завжди стабільною. Так, «у системі людської діяльності статева поведінка з її нормою та відхиленнями займає достатньо важливе місце; статевість вивчається в біологічному, психічному, соціальному, психолого-педагогічному та в низці інших аспектів» [11, ст. 229]. Відносна рухомість статевої норми пояснюється передусім неоднозначною складністю структури; шлях від нормальної форми статевої поведінки до її патологічних форм проходить через багаторівневу систему статевих відхилень, які різняться за своїм характером та соціально-правовими наслідками [12, c.182].

Останнім десятиліттям неприродний спосіб у статевих зносинах сприймається суспільством значно толерантніше, про що свідчать як зміни в національному законодавстві (декриміналізація мужолозтва; пом'якшення термінологічного забарвлення складу злочину, передбаченого ст. 153 із збоченського способу (КК 1960 р.) на неприродний), так і «популяризація» в суспільстві гомосексуальних та неприродних статевих зносин між особами різної статі.

Кримінологи також зазначають, що неприродний спосіб вважається нормальним явищем. Тож доходимо до висновку, що ознаки складів розглянутих злочинів вже стали тотожними. Сучасна суспільна мораль європейських країн однаково ставиться до природних і неприродних статевих актів, що свідчить про однакову суспільну небезпечність аналізованих діянь. Це дає змогу стверджувати, що охорона одного й того самого об'єкта від тотожних діянь за допомогою двох кримінально-правових норм є зайвою, а ознаки зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом можна поєднати в одній статті: «Насильницьке задоволення статевої пристрасті». Неприродний спосіб, у разі необхідності, можливо передбачити як кваліфікуючу ознаку, що вже пропонували деякі автори [10, с.129-130].

Таке вдосконалення відповідатиме сучасним європейським тенденціям, становить оптимізацію вітчизняного законодавства, адаптацію його до норм європейських країн.

Висновки