Визначення розміру та відшкодування витрат, пов’язаних із пересиланням речей та документів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визначення розміру та відшкодування витрат, пов'язаних із пересиланням речей та документів

Поліщак Н.І. - аспірант кафедри кримінального процесу Львівського державного університету внутрішніх справ

У статті розглянуто види процесуальних витрат, пов'язаних із пересиланням речей та документів. Встановлюється співвідношення документів, речей та речових доказів. Досліджено правові підстави відшкодування витрат, пов'язаних із пересиланням речей та документів.

Ключові слова: процесуальні витрати, відшкодування, стягнення, документи, речові докази.

В статье рассмотрены виды процессуальных издержек, связанных с пересылкой вещей и документов. Устанавливается соотношение документов, вещей и вещественных доказательств. Исследованы правовые основания возмещения расходов, связанных с пересылкой вещей и документов.

Постановка проблеми

З прийняттям 13 квітня 2012 року нового Кримінального процесуального кодексу України було запроваджено багато новел, серед яких зміна початку проведення до- судового розслідування, введення Єдиного реєстру досудових розслідувань, тощо. У свою чергу, зазнав змін також інститут процесуальних витрат, який включає у себе набагато більше коло витрат, які виникають під час кримінального провадження, у порівнянні з КПК 1960 року. В умовах сьогодення особливого значення набуває раціональне витрачання коштів на боротьбу зі злочинністю. У зв'язку з цим постає досить важлива проблема процесуальних витрат у кримінальному провадженні як частини витрат держави на боротьбу зі злочинністю, що можуть бути їй відшкодовані [1, с.47]. Стягнення процесуальних витрат не є додатковим заходом покарання за вчинений злочин. Не є воно і цивільно-правовим заходом, оскільки стягнення витрат відбувається не за договором чи цивільно-правовим зобов'язанням.

Стан дослідження

Проблема визначення та відшкодування процесуальних витрат, у тому числі і витрат, пов'язаних із пересиланням речей та документів, не є новою для теорії та практики кримінального процесу. Так, досліджуване питання висвітлювалось у працях таких науковців, а зокрема: Г.І.Алієва, І.О. Барсукова, О.В.Бауліна, В.П.Б ож'єва, Н.А. Власова, О.В.Горбачова, А.Я. Грун, В.М. Демидова, В.А. Дуніна, Ю.М. Дьоміна, Л.Л.Круглікова, В.Т.Нора, А.Павлишина, В.М.Тертишника, Т.Томіна, Л.Д.Удалової, Р.І. Шевейка, В.В.Шубіна, Р.Х.Якупова та інших. Разом із тим, дослідження вищевказаних авторів базувались на аналізі КПК 1960 року або зводились до коментування окремих положень кримінального процесуального законодавства чи до фрагментарного аналізу питань обраної тематики.

Тому основним завданням цієї статті є визначення розміру та відшкодування витрат, пов'язаних із пересиланням речей та документів.

Виклад основних положень

Під час з'ясування змісту витрат, пов'язаних із пересиланням речей і документів, у першу чергу, необхідно визначити зміст понять «річ» та «документи». Так, у відповідності до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) [2], річчю вважається будь-який предмет матеріального світу (ст.179). Вони поділяються на нерухомі (земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації) та рухомі речі (їх можна вільно переміщувати у просторі) (ст.181 ЦК України).

У КПК 1960 р. були передбачені витрати, які складалися із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів (ч.2 ст.91) [3]. Однак, з аналізу змісту ст.179 ЦК України випливає, що правовий зміст поняття «річ» є значно ширшим ніж поняття «речовий доказ». Тому законодавець при прийнятті чинного КПК України справедливо вирішив обмежитись лише вказівкою на перше поняття, оскільки воно охоплює друге поняття. У чинному КПК України вказується, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч.1 ст.98 КПК України). Предмети, які можуть бути речовими доказами, найчастіше виявляються під час проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій.

Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів також можуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні); матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; складені в порядку, передбаченому КПК України, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; висновки ревізій та акти перевірок (ч. 1, 2 ст. 99 КПК України). Окрім того, у ч.2 ст.98 КПК України передбачено, що документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, які зазначені у ч.1 ст.98 КПК України. Зокрема, науковець А.О.Ляш пропонує проводити розмежування документів самостійних джерел доказів і документів речових доказів за характером їх формування, за змістом, за способом їх процесуального оформлення в кримінальному провадженні, а також за сукупністю тих ознак, які притаманні документам - самостійним джерелам доказів: офіційність, дійсність, обумовленість їхньої доказової сили виключно тим значенням змісту, завдяки якому річ стає документом [4, с.87].

Що стосується поняття «пересилати», то воно трактується як передавати, посилати кому-небудь, через когось, із кимсь; відправляти, висилати кого-небудь на інше місце, відсилати прислане для передачі, доставки іншій особі, в інше місце [5, с.274].

У теорії кримінального процесу зазначається, що процесуальні витрати, які пов'язані з пересиланням речей та документів, мають місце у тих випадках, коли з метою забезпечення успішного провадження у кримінальному провадженні, докази та інші предмети пересилаються від одного органу досудового розслідування - іншому чи до суду або передаються на експертизу чи пересилаються для повернення їх законним власникам. Віднесення відповідних витрат до процесуальних не залежить від того, чи таке пересилання здійснювалося поштою чи будь-яким іншим способом [6, с.122-123]. пересилання речовий доказ документ

У чинному кримінальному процесуальному законодавстві не описуються особливості визначення розміру та відшкодування витрат, пов'язаних із пересиланням речей та документів. Однак така позиція законодавця видається справедливою, оскільки витрати на пересилання речей та документів у кожному конкретному випадку є різними та залежать від способу пересилання, виду речових доказів, їх ваги та об'єму тощо.

Органи досудового розслідування у своїй практичній діяльності зустрічаються з різного роду труднощами, що стосуються доставки речових доказів з місця їх вилучення до місця їх належного зберігання. Так, у цьому випадку слід відмітити проблему щодо визначення розміру та відшкодування витрат, пов'язаних із перевезенням пошкоджених, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, двох вантажних автомобілів з причепами. Зокрема, складним є вирішення наступних питань: 1) хто повинен здійснювати перевезення відповідних транспортних засобів?; 2) яку техніку необхідно залучити для їх перевезення?

Аналіз слідчо-судової практики України засвідчує, що законодавством не регламентовано, як повинні діяти органи досудового розслідування для вирішення вищевказаних питань. Окрім того, чітко не визначено, яким чином повинен бути оформлений факт надання послуг з перевезення великогабаритних речових доказів до місця їх зберігання. У даному випадку мова йде про наступне: 1) хто уповноважений укладати від імені органу досудового розслідування, прокурора чи суду договір (інший документ) про перевезення речових доказів;- 2) визначати умови надання послуг та порядок їх оплати; 3) яка установа повинна здійснити оплату? 4) яка уповноважена особа та якого органу повинна виносити рішення про оплату послуг? Як засвідчує практика, установи, які мають змогу надати відповідні послуги, відмовляються це робити з причин відсутності гарантій, що їх послуги будуть оплачені, а також невизначеності часу оплати за надані послуги.

Неврегулювання вказаних питань змушує слідчого самостійно вирішувати проблему перевезення речових доказів. Як правило, слідчий передає відповідні речові докази їх власнику, оскільки не має можливості забезпечити їх перевезення з місця вилучення до місця їх зберігання. Така ситуація може призвести до затягування ходу досудового розслідування (ненадання власником для експертного дослідження речового доказу, обмеження до нього доступу), втрати слідової інформації, яка міститься на речовому доказі (наприклад, зміна пошкоджень транспортного засобу, пошкодження гальмівної системи та механізмів управління) чи втрати речового доказу. Для прикладу, проілюструємо таку ситуацію. Органом досудового розслідування проводиться розслідування кримінального провадження за фактом дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якого були вантажний автомобіль та комбайн, які зазнали значних технічних пошкоджень. Слідчим було проведено огляд місця події, в ході якого зафіксовано слідову інформацію, однак через неможливість забезпечити перевезення вказаних транспортних засобів до місця їх зберігання було прийнято рішення про повернення їх власникам. У подальшому було призначено ряд експертиз, об'єктами дослідження яких були вказані транспортні засоби. Однак, як виявилось, власником вантажного автомобіля проведено ремонт- но-відновлювальні роботи, в ході яких було повністю знищено слідову інформацію, що унеможливило проведення експертизи та як наслідок, недоведеність вини винної особи. Таким чином, неналежне врегулювання питання перевезення речових доказів, а зокрема, визначення розміру та відшкодування витрат на відповідне перевезення, змушує органи досудового розслідування йти на ризик, приймаючи рішення про передачу на зберігання речового доказу його власнику.

Практиці відомі випадки, коли для зберігання та перевезення речових доказів було залучено підприємство, однак не було здійснено відшкодування витрат, що змусило вказане підприємство звертатися з позовом про стягнення відповідних витрат. Так, у червні 2013 року НГВУ «Пол- таванафтогаз» звернулося до суду з клопотанням про вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку в частині повернення речових доказів, вказуючи, що за вироком суду їх зобов'язано повернути газовий конденсат, що знаходився в автомобілі «Камаз». Передача газового конденсату відбулася на підставі постанови старшого слідчого в ОВС СВ СУ УМВС України в Полтавській області. За двома актами прийому - передачі газовий конденсат був переданий на зберігання до цеху попередньої підготовки нафти і газу НГВУ «Полтаванафтогаз», який був доставлений на місце транспортом підприємства.

У подальшому встановлено, що власником частини вищевказаного конденсату є ПП «Даймлер», у результаті чого підприємство понесло затрати по доставці газового конденсату і несе витрати по його зберіганню, але питання відшкодування витрат не було вирішено вироком суду, у зв'язку з чим підприємство змушене звертатись до суду про зобов'язання СВ Гадяцького РВ УМВС України в Полтавській області відшкодувати прямі витрати, пов'язані з виконанням вироку суду. У судовому засіданні представник НГВУ «Полтаванафтогаз» ОСОБА_1 клопотання підтримав, пояснив суду, що підприємство понесло затрати на транспортування та зберігання нафтопродуктів, які їм не належать, та просив стягти 31 876 грн. 11 коп. зі слідчого відділення Гадяцького РВ УМВС у Полтавській області.

Однак, начальник слідчого відділення Гадяцького РВ проти заявленого клопотання заперечив та вказав, що рішення про передачу газового конденсату до ЦППНіГ НГВУ «Полтаванафтогаз» приймав старший слідчої групи - старший слідчий в ОВС СВ СУ УМВС України в Полтавській області, оскільки саме ним була винесена постанова про визнання газового конденсату речовим доказом та передачу його на відповідальне зберігання, слідчі СВ Гадяцько- го РВ процесуальних рішень з даного приводу не приймали. Також кошторисом на 2013 рік не передбачені витрати, пов'язані зі зберіганням, пересиланням, схороненням тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження. На підставі наведеного суд постановив клопотання НГВУ «Полтаванафтогаз» про вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку щодо стягнення з СВ Гадяцького РВ УМВС України в Полтавській області, залишити без задоволення [7].

У подальшому НГВУ «Полтаванафто- газ» звернулося з позовом про стягнення із засуджених витрат, пов'язаних із транспортуванням та зберіганням нафтопродуктів. Вказані особи проти заявленого клопотання заперечували, посилаючись на те, що даний конденсат вони не викрадали і відповідно не повинні відшкодовувати витрат на його перевезення та зберігання.

Гадяцький районний суд Полтавської області постановив відповідне клопотання залишити без задоволення з наступних підстав: 1) у довідці наявність сум, пов'язаних зі зберіганням речових доказів, слідчим вказано не було; 2) по кримінальному провадженні процесуальні витрати за зберігання речових доказів на час постановлення вироку заявлені не були, окрім цього в межах пред'явленого обвинувачення, викрадення газового конденсату підсудним не інкримінувалося [8].

За таких обставин підприємством було понесені збитки за зберігання та перевезення речових доказів, які не були відшкодовані.

Окрім того, аналізуючи слідчо-прокурорську практику, слід звернути увагу, що в переважній більшості слідчими, при розслідуванні кримінальних проваджень, не проводиться визначення розміру витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, а при складенні та скеруванні обвинувального акту в суд ними не зазначаються розмір витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, оскільки відповідне положення не передбачено у ст. 291 КПК України (у п.8 ч.2 ст.291 КПК України лише вказується, що обвинувальний акт повинен містити відомості про розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування). Також судами в переважній більшості випадків, при постановленні вироку, не вирішується питання про відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів. За таких обставин, пропонуємо внести відповідні доповнення до п.8 ч.2 ст.291 КПК України та викласти його в такій редакції: «розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування) та розмір витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів».

Окрім того в КПК України, взагалі не врегульоване питання щодо перевезення та подальшого зберігання диких тварин, які стали предметом злочину. В даному випадку мова йде про те, що немає чітко визначених установ, які повинні забезпечити їх перевезення та зберігання. Слід зазначити, що п. «і» ч. 6 «Правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української РСР*» від 17 червня 1980 року [9] вказується, що власники собак, котів і хижих тварин зобов'язані у випадках падежу собак, котів чи хижих тварин негайно повідомляти ветеринарну установу і здавати трупи тварин, реєстраційні посвідчення. Однак у вищевказаних Правилах не відображено порядку зберігання та перевезення диких тварин, які є речовими доказами.

Не встановлений також порядок розрахунку витрат, понесених підприємством за надання відповідних послуг. Так, наприклад, водієм автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної події було збито дику тварину (олень), внаслідок чого пасажиром було отримано тілесні ушкодження. Під час огляду місця події у слідчого виникла проблема з приводу перевезення та подальшого зберігання туші збитої тварини, оскільки законодавцем не визначено конкретної установи, яку повинен залучати слідчий. Як правило, в такій ситуації слідчий на власний розсуд залучає єгерську службу або фермерське підприємство.

З аналогічною проблемою слідчий зустрічається і по зберіганню та пересиланню інших речових доказів (великогабаритних транспортних засобів, предметів релігійного культу, сировина, зерно, овочі тощо). За таких умов, видається, необхідно завчасно укладати договори, у яких відображати умови перевезення та зберігання, а також порядок визначення розміру та відшкодування витрат за відповідні послуги. Це надасть можливість слідчому в найкоротший термін, з моменту вилучення речових доказів, забезпечити належне їх перевезення та зберігання, а також збереження на них слідової інформації.

Висновки

Таким чином, пропонуємо доповнити «Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження» від 19 листопада 2012 р. № 1104 пунктом 26-1 та викласти його у такій редакції: «З метою забезпечення належного зберігання та пересилання речових доказів, зазначених у п.п.18, 20, 21,22, 23, 24 Порядку від 19 листопада 2012 р.- № 1104, керівники правоохоронних органів, у яких функціонує орган досудового розслідування, зобов'язані укласти договори по зберіганню та перевезенню речових доказів, які вилучені органами досудового розслідування під час проведення слідчих дій. Затвердити типовий зразок договору».

Література

1. Дьомін Ю.М. Процесуальні витрати за новим КПК України / Ю.М. Дьомін // Європейські перспективи. - №3. - ч.3. - 2012 р. - С.47-51.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/435-15

3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 № 1001-05. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1001-05/page5

4. Ляш А.О. Докази і доказування у кримінальному судочинстві: Навч. посіб./ А.О. Ляш, С.М. Стахівський; За наук. ред. Ю.М. Грошевого. - К.: Університет «Україна», 2006. - 185 с.

5. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1970- 1980.-Т. 6. - 654 с.

6. Павлишин А. А. Судові витрати у кримінальному процесі України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / А. А. Павлишин. - К, 2002. - 20 с.

7. Постанова Гадяцького районного суду Полтавської області від 08 липня 2013 року. Справа № 1603/2271/2012. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/32235367

8. Постанова Гадяцького районного суду Полтавської області від 25 липня 2013 року. Справа № 1603/2271/2012. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32593732

9. Правила тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української РСР* від 17 червня 1980 року. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ n0001303-80

Размещено на Allbest.ru