Право особи на повагу до гідності: міжнародно-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 341

ПРАВО ОСОБИ НА ПОВАГУ ДО ГІДНОСТІ: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Н.В. Марущак,

кандидат юридичних наук, Чернігівський державний технологічний університет

У статті аналізуються положення про право на повагу до людської гідності у міжнародному та європейському праві.

Ключові слова: особа, гідність, повага, захист.

Подано до редакції 25 листопада 2014 р.

The article analyzes the position of the right to respect for human dignity in international and European law.

Keywords: personality, dignity, respect, protection.

Гідність - це моральна властивість людини, яка відображає її унікальну, неперевершену цінність. З моменту народження кожного його гідність є однаково рівною з гідністю інших людей. І, як правильно зазначає О. Дашковська, усвідомлення цього всіма веде до формування в особи почуття власної гідності, очікування поваги до неї з боку інших людей, установку на відстоювання своїх прав, а також визнання рівних прав усіх інших людей [1, с. 204].

Кожна людина як індивідуальність є самоцінністю, їй притаманні певні моральні та інтелектуальні риси, які вона схильна сприймати як позитивні і значущі для суспільства, що означає наявність у неї почуття власної гідності. На самоцінність людини та її почуття власної гідності має зважати оточення. Відомий дослідник у галузі прав людини О. Лукашева у цьому зв'язку зазначає, що гідність - це визнання суспільством соціальної цінності, унікальності конкретної людини, значущості кожної особи як частки людського співтовариства [2, с. 144]. Приниження гідності особи - це вчинення щодо неї принизливих дій, приписування людині негідних вчинків, принизлива характеристика її розумових та інших особистих рис, виставлення її у невигідному світлі перед оточенням тощо. Уявлення про рівну гідність усіх людей є ідеологічним джерелом їх рівноправності, заслоном на встановлення безпідставних привілеїв чи обмежень. Тому держава повинна створити належні умови і засоби додержання принципів та норм права, які забезпечують реалізацію, охорону та захист права особи на повагу до її гідності. гідність моральний держава законодавчий

Змістом права на повагу до гідності людини є законодавчо встановлена та гарантована державою сукупність норм, які дають кожній людині впевненість у своїй суспільній цінності, можливість усвідомлювати себе як особистість, поважати власні моральні принципи й етичні норми, наполягати на повазі до себе інших людей, державних органів та їх посадових і службових осіб, а також вимагати, щоб будь-які сумніви щодо її моральних якостей та етичних принципів були належним чином обґрунтовані [3, с. 152]. Існує цілий комплекс елементів, умов і передумов дотримання гідності, найважливішою серед яких є особиста недоторканність людини, котра може бути порушена внаслідок застосування до неї примусу як у публічній, так і в приватній сферах життя.

Невипадково сьогодні поняття «гідність людини» знаходить втілення у конституціях багатьох сучасних держав. Чинна Конституція України у статті 28 закріпила право кожного на повагу до його гідності [4]. Поява цієї норми безпосередньо пов'язана з визнанням Україною міжнародно-правових актів, прийнятих у рамках міжнародних і регіональних організацій, та запровадженням їх у систему національного права.

До початку XX століття права людини, у тому числі і право на гідність, регулювалися винятково внутрішньодержавним правом. Проблема взаємин між державою і її громадянами вважалася внутрішньою справою кожної держави. Але гідність особи є загальнолюдською цінністю і людство постало перед необхідністю її захисту.

Метою даної статті є спроба проаналізувати розуміння права на повагу до гідності особи у міжнародному та європейському праві.

Міжнародний захист гідності особи став можливим після закінчення Другої світової війни, коли в суспільній свідомості утвердилася концепція прав людини, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей і правової держави. Легітимація права на повагу до гідності була здійснена шляхом прийняття Загальної декларації прав людини 1948 р., роль якої у світовій історії і правовій науці важко переоцінити.

У положеннях документа знайшла відображення природна концепція прав людини, що не могло не позначитись на внутрішньому законодавстві країн-учасниць. Ратифікована великою кількістю держав, Загальна Декларація прав людини затвердила права людини як невіддільну частину гідності людської істоти. У преамбулі зазначається, що народи Об'єднаних Націй підтвердили свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресу і поліпшенню умов життя при більшій свободі [5, с. 18]. А у ст. 1 закріплюється: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства» [5, с. 19].

Важливим, на нашу думку, є підтвердження Загальною Декларацією права на соціальне забезпечення особи і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для її вільного розвитку прав в економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави. Новелою можна вважати також закріплення права кожної людини на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття, при справедливій і задовільній винагороді для працюючих, яка забезпечує гідне існування людини та її сім'ї [5, с. 22].

Водночас, аналіз змісту цього міжнародно-правового документа показує, що право на повагу до гідності особи розглядається в ньому під впливом подій Другої світової війни та пам'яті жертв фашизму. Виходячи з цього гарантією забезпечення права на повагу до гідності є заборона тортур або жорстокого, нелюдського поводження чи покарання.

Ідея «поваги до властивої людській особі гідності» міститься і в ряді інших документів універсального характеру. Вона згадується, наприклад, у ст. 10 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: «всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі» [5, с. 41]. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права проголошує в ст. 13: «освіта повинна спрямовуватись на повний розвиток людської особи та усвідомлення її гідності»[5, с. 30].

Особливе місце в системі міжнародно-правової регламентації права на повагу до гідності особи займає Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція), прийнята Радою Європи у листопаді 1950 р. У преамбулі Конвенції підкреслюється, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами і що одним із засобів досягнення цієї мети є реалізація прав людини й основних свобод. Прихильність цим основним свободам, що є основою справедливості і миру в усім світі, як зазначається у Конвенції, в основному залежить, з одного боку, від існування справді демократичної системи, а, з іншого - від загального розуміння і дотримання прав людини в суспільстві [6, с. 28].

У Конвенції також стверджується, що вона бере до уваги Загальну декларацію прав людини і що уряди, які підписали дійсну Конвенцію, роблять перші кроки на шляху колективного здійснення прав і свобод, сформульованих у Загальній декларації. Це зауваження не випадкове, тому що в Конвенції в основному йдеться про громадянські і політичні права. В наступні роки цілий ряд соціально-економічних і культурних прав людини був закріплений у додаткових протоколах до Конвенції, а головне - у Європейській соціальній хартії, що була прийнята в 1961 р. і вступила в силу в 1965 р. У хартії зазначено, що члени Ради Європи повинні забезпечити як громадянські і політичні, так і соціальні права людини без будь-якої дискримінації [6, с. 66], враховуючи і право на повагу до гідності. Підкреслюється, що всі працюючі мають право на безпечні і здорові умови роботи, на справедливу оплату своєї праці, достатню для підтримки пристойного життєвого рівня для себе і членів своєї родини, а також - на вільне об'єднання в національні і міжнародні організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

У цілому важливість і новизна положень Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод полягає у тому, що це перший міжнародний документ з прав людини, що носив обов'язковий, нормативний характер. Основна цінність Конвенції визначається насамперед тим, що в ній закріплюється механізм, який забезпечує реалізацію цілого ряду прав і основних свобод людини, проголошених у Загальній декларації прав людини.

Водночас положення Конвенції знаходяться у постійному розвитку у зв'язку з появою нових постанов Європейського Суду з прав людини, що роз'яснюють значення норм Конвенції, тому часто її називають «живим організмом» [7, с. 391].

Безпосередньо право особи на повагу до гідності та її недоторканність врегульовані статтею 3 Конвенції. Вона охороняє одну із найважливіших цінностей демократичного суспільства - гідність особи, яку пов'язує із забороною катування, нелюдського поводження чи покарання, таким, що принижує гідність, поводженням чи покаранням.

На відміну від більшості положень Конвенції та протоколів N° 1 і 4 до неї, стаття 3 не передбачає винятків (згідно із статтею 15 вона не припиняє своєї дії навіть у випадку надзвичайного стану, що загрожує життю нації). Необхідно звернути увагу також на те, що стаття 3 Конвенції забороняє катування, нелюдське поводження чи покарання незалежно від поведінки потерпілого.

Комісія з прав людини у справі Данія, Франція, Норвегія, Швеція та Нідерланди проти Греції (Грецька справа (1969)) визначила такі види недозволеної поведінки:

катування - нелюдське поводження, метою якого є одержання інформації, зізнання чи накладення покарання;

нелюдське поводження або покарання - таке поводження, що навмисно спричинює тяжке розумове чи фізичне страждання, яке за даних обставин є невиправданим;

таке, що принижує гідність, поводження чи покарання - поводження, що грубо принижує особу перед іншими або примушує її діяти всупереч власній волі чи сумлінню [8, с. 18-19].

У справі Ірландія проти Сполученого Королівства (1978) Європейський Суд дещо переглянув стандарти і визначив, що:

катування - умисне нелюдське поводження, що призводить до дуже серйозних та жорстоких страждань;

нелюдське поводження чи покарання - спричинення тяжких фізичних та розумових страждань;

таке, що принижує гідність, поводження - знущання, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання і почуття власної неповноцінності, а також принизити її гідність та, по можливості, зламати її фізичний і моральний опір [8, с. 18-19].

Це дає підстави кваліфікувати як катування лише навмисне нелюдське поводження, що призводить до дуже серйозних і жорстоких страждань. Цей термін включає навмисні дії, що завдають особі сильного болю, фізичних або моральних страждань, а також залякування та примус з метою отримання від неї або третьої особи інформації чи зізнання, покарання за дії, вчинені нею або третьою особою, якщо цей біль і страждання завдаються або заохочуються державним службовцем чи іншою особою з офіційним статусом. На відміну від негуманного поводження чи покарання, заподіяння страждань, яке здійснюється з певною метою, наприклад, отримання інформації чи зізнання, кваліфікується як катування. Поводження або покарання вважається нелюдським, якщо воно бу-ло навмисним, застосовувалося щоразу протягом кількох годин підряд і спричиняло якщо не реальні тілесні пошкодження, то, принаймні, сильні фізичні та душевні страждання. Негуманне поводження повинно мати ознаки певного мінімального рівня суворості, щоб на нього поширювалася дія статті 3 Конвенції. Таким, що принижує гідність, Європейський Суд визначає поводження, яке викликає у жертви почуття страху, пригніченості та неповноцінності, може образити і принизити її та зламати фізичний і моральний опір [9, с. 9-10].

Почуття страху, страждання і неповноцінності переживається кожним у процесі повсякденного життя. Але більшість людей не вважає, що вони зазнають образи чи приниження через переживання таких почуттів, хоч у одних вони виникають дуже легко, а в інших - лише через більш вагомі причини. Поводження, що принижує гідність, повинно означати дещо образливе, принизливе для людської гідності або зневажливе. Як слушно зазначив суддя Фіцморіс, «ображають і принижують гідність не суб'єктивні почуття, що виникають у особи, а об'єктивний характер тих дій чи поводження, якими викликаються такі почуття, - якщо вони справді викликаються та, навіть, якщо й ні: адже фанатики, з одного боку, і святі, мученики та герої - з іншого, можуть зазнавати найбільш принизливого поводження і при цьому почувати себе не ображеними чи приниженими, а навіть духовно піднесеними...»[10, с. 135].

При вирішенні питання про те, чи несе держава відповідальність за неспроможність забезпечити особі правовий захист проти жорстокого поводження з боку приватних осіб, Європейський Суд вважає, що держава зобов'язана за-провадити таку правову систему, яка здатна забезпечувати фізичну та моральну цілісність особи. Механізм контролю за виконаннями державами своїх зобов'язань за Конвенцією можна назвати наднаціональним, так як вимагає від держав-членів Ради Європи відмовитись від абсолютизації суверенітету. Рішення Суду, що мають характер прецеденту, справляють значний вплив на розвиток національного права європейських держав, ними у повсякденній практиці керуються судові та адміністративні органи держав-учасниць, члени Ради Європи постійно корегують своє законодавство та адміністративну практику під впливом рішень Суду [11, с. 290-291].

Основне завдання, що стоїть перед світовим співтовариством та його органами, - вимагати від кожної держави і її урядових органів визнання людської гідності, рівних та невід'ємних прав особи. Дані права становлять основу свободи, справедливості та всезагального миру, вони випливають із гідності, притаманної кожній особистості. Для реалізації прав людини держава зобов'язана створювати такі умови, при яких кожен може користуватися своїми економічними, соціальними та культурними правами подібно до того, він користується громадянськими і політичними.

Безумовною правовою кульмінацією ідеї гідності і людських прав є принцип 7 Заключного акта Наради по безпеці і співробітництву в Європі 1975 р., де стверджується, що держави будуть сприяти ефективному здійсненню людських прав і свобод [5, с. 192], а також постанова преамбули Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, де говориться, що права людини прямо «випливають з властивої людській особі гідності», а «визнання гідності, рівних і невід'ємних прав людини є основою свободи і справедливості» [5, с. 36]. Крім того, згідно зі ст 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права «кожна держава, що бере участь у Пакті, зобов'язується прийняти необхідні заходи у відповідності із конституційними процедурами та положеннями чинного Пакту для прийняття таких законодавчих чи інших заходів, які можуть бути необхідними для здійснення прав, визнаних у чинному Пакті» [5, с. 37-38].

Аналіз текстів міжнародно-правових документів з прав людини показує, що поняття гідності вживається у них:

у зв'язку з визнанням гідності, властивій людині, і вказівкою на те, що з неї випливають усі невід'ємні права людини (Преамбула Загальної декларації прав людини, Преамбула Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Преамбула Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права);

у зв'язку з закріпленням рівності всіх людей у своїй гідності (ст. 1 Загальної декларації прав людини);

у зв'язку з забороною піддавати людину катуванням або жорстокому, нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню і забороною проведення на людині без її згоди медичних і наукових експериментів (ст. 5 Загальної декларації прав людини 1948 р., ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Декларація про захист всіх осіб від катувань і іншого жорстокого, нелюдського або принижуючого гідність видів поводження чи покарання 1975 р., Принципи медичної етики, що відносяться до ролі працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання 1982 р., Європейська конвенція по попередженню катувань і нелюдського або принижуючого гідність поводження чи покарання 1987 р., Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 р. та інші );

у зв'язку з правом на гідне існування (ст. ст. 22, 23 Загальної декларації прав людини).

Таким чином, поняття людської гідності у міжнародних документах з прав людини є

досить універсальним і пов'язане насамперед з ідеалами соціальної та правової держави.

Сьогодні Україна переживає новий період переосмислення природного права, пов'язаний з прийняттям України у 1995 р. до Ради Європи та ратифікацією Верховною Радою України 1997 року Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод та протоколів до неї. А отже, основним чинником розвитку системи захисту фундаментальних прав та свобод в Україні повинні бути єдині для всієї Європи правові цінності та розуміння юридичної природи фундаментальних прав та основних свобод. Україна не може бути винятком з цього процесу, зокрема в питаннях однакового розуміння та застосування положень Конвенції, а також застосування прецедентного права Європейського суду з прав людини як при визначенні змісту та обсягу відповідних конституційних положень при їх реалізації, так і у правотворенні.

Список використаної літератури

1. Дашковська О. Право на гідність та особисту недоторканність особи: гендерний аспект / О. Дашковська // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - N° 4 (39). - С. 198-204.

2. Права человека: учеб. для вузов / [ответственный редактор член-корр. ВАН, доктор юридических наук Е. А. Лукашева]. - М.: Издательская группа НОРМА - ИНФРА^М, 1999. - 573 с.

3. Рабинович П.М. Права людини і громадянина: навч. посіб. / П.М. Рабинович, М.І. Хавронюк. - К.: Атіка, 2004. - 464 с.

4. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

5. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / [упоряд. Ю.К. Качуренко]. - К. : Наук. думка, 1992. - 200 с.

6. Збірка договорів Ради Європи. - К.: Парламентське вид-во, 2000. - 656 с.

7. Права человека: энциклопедический словарь / [отв. ред. С.С. Алексеев]. - М.: Норма, 2009. - 656 с.

8. Гом'єн Донна. Короткий путівник по Європейській конвенції з прав людини / Гом'єн Донна; [пер. з англ. Т. Іваненко та О. Павличенка]. - Львів: Кальварія, 1998. - 182 с.

9. Огляд практики Європейського суду з прав людини: Норми та стандарти Конвенції про захист прав і основних свобод людини / М-во юстиції України. - К.: Видавничий Дій «Ін Юре», 2001. - 64 с.

10. М. Дженіс. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі; [пер. з англ.]. - К.: «АртЕк», 1997. - 624 с.

11. Права человека и процессы глобализации современного мира / [отв. ред. чл.-корр. РАН, д.ю.н. Е. А. Лукашева]. - М.: Норма, 2005. - 464 с.

Размещено на Allbest.ru