Пропозиція надання неправомірної вигоди згідно діючого антикорупційного законодавства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОПОЗИЦІЯ НАДАННЯ НЕПРАВОМІРНОЇ ВИГОДИ ЗГІДНО ДІЮЧОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

О.О. Титаренко

Одним із пріоритетних напрямів розбудови України як демократичної держави була, є і залишається боротьба з корупцією. Проте ця діяльність відзначається здебільшого періодичним характером та залежністю від політичної ситуації. Рішучий крок на шляху до подолання корупції зроблено у 2009 р. з прийняттям ряду антикорупційних законів. Так, Верховною Радою України 11 червня 2009 р. прийнято пакет з трьох антикорупційних законів: «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

Однак окремі положення цих законів не відповідали чинному законодавству, запропоновані у них заходи відзначалися безсистемністю, заплутаністю і неефективністю, неодноразово піддавалися критичним зауваженням з боку громадськості та експертів. Наголошувалося на неможливості застосування цих актів, оскільки вони порушували гарантовані Конституцією України права і свободи громадян.

Суперечливість та незрозумілість цих законів створювали передумови для обмеження прав і свобод громадян, у тому числі протиправним втручанням до їх приватного життя. Деякі положення законів є запозиченими з чинних міжнародних договорів, однак не адаптовані належним чином до українського законодавства.

Певна частина правопорушень, які цими законами визнаються корупційними, такими за своєю суттю бути не можуть. Зокрема, це стосується норм щодо порушень обмежень суб'єктом відповідальності, в яких передбачено фізичну особу - підприємця. Усе це спричинило їх скасування. Так, 21 грудня 2010 року прийнято Закон України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції» [3].

Президентом України до ВРУ надано новий проект антикорупційного закону, який 23.12.2010 р. був прийнятий за основу та направлений на доопрацювання [10]. 2 лютого 2011 р. Комітет з питань законодавчого забезпечення боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України на своєму засіданні вирішив рекомендувати Верховній Раді прийняти у другому читанні і в цілому проект Закону «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» (реєстр. № 7487)Лист від 4 лютого 2011 р. № 04-12/3-2848 [12], а 07.04.2011 р. прийнято два базових закони: «Про засади запобігання і протидії корупції» № 3206-VI (далі - Закон № 3206-VI) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» № 3207-VI (далі - Закон № 3207- VI), які з 1 липня 2011 р. набули чинності [4; 5].

Питанням аналізу нового антикорупційного законодавства з кримінально-правової позиції протягом 2009-2010 років приділяли увагу такі вчені, як: П. Андрушко, В. Борисов, Л. Брич, М. Мельник, В. Мисливий, А. Пришко, Л. Скалозуб, В. Тацій, В. Тютюгін, М. Хавронюк та інші [1; 2; 11; 13; 15].

Аналіз Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (Закон № 3206-VI) свідчить, що на відміну від попередніх антикорупційних законів, прийнятих 11 червня 2009 р. та скасованих 5 січня 2011 р., він має суттєві відмінності [3]. Так, у ньому передбачається визначення основних принципів, на яких ґрунтується діяльність із запобігання та протидії корупції; розширюється коло суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення; здебільшого враховано пропозиції, висловлені Групою країн Ради Європи проти корупції (GRECO), застереження Конституційного Суду України [12], експертів, практиків, науковців та громадськості; адаптовано окремі положення Конвенції ООН проти корупції (2003 р.), Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції (1999 р.) і Додаткового протоколу до неї; конкретизовано види обмежень суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення щодо використання ними службового становища, роботи близьких осіб, суміщення посад та сумісництва, а також щодо одержання такими суб'єктами дарунків; запроваджується механізм виявлення корупційних діянь, установлення видів відповідальності за корупційні правопорушення та визначення порядку притягнення винних осіб до такої відповідальності; запроваджується фіксація відомостей про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення, тощо.

Однак окремі положення Закону № 3206-VI збігаються (частково дублюються) з вже викладеним у законах України від 11.06.2009 № 1506-VI, № 1507-VI та № 1508-VI. Одним з таких положень є встановлення відповідальності за пропозицію надання неправомірної вигоди окремим категоріям осіб, а саме: службовим особам; службовим особам юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету; особам, які здійснюють діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг. На науково-практичних конференціях (Дніпропетровськ, 26.11.09 р., Запоріжжя, 10.12.09 р.) ^Г

План інформаційної кампанії «Роз'яснення основних норм Закону України „Про засади запобігання протидії корупції”: правозастосовні та організаційні аспекти» листопад 2009 -- січень 2010 рр. [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Головдержслужби України. -- Режим доступу : www.guds.gov.ua. вчені-криміналісти під час обговорення колишніх антикорупційних законів у частині криміналізації діянь, пов'язаних з пропозицією надання неправомірної вигоди або хабара, неодноразово наголошували на недоцільності такої надмірної криміналізації.

Чинним Законом України N° 3207-VI адміністративну та кримінальну відповідальність за пропозицію надання неправомірної вигоди запроваджено такими нормами:

- ст. 17 2-3 КУпАП «Пропозиція або надання неправомірної вигоди», в якій визначаються розміри цієї вигоди: за ч. 1 - до 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (далі н.м.д.г), що станом на 2011 р. становить 2352, 5 грн, а за ч. 2 - від 5 до 100 н.м.д.г. (відповідно від 2 352, 5 до 47 050 грн). Така пропозиція стосується безпосередньо окремих службових осіб, визначених у п. 1-3 ч. 1 ст. 4 Закону № 3206-VI;

- ст. 368-2 КК України «Комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету», ч. 1 якої наголошує на встановленні відповідальності за пропозицію надання неправомірної вигоди цим особам за вчинення дій чи бездіяльності з використанням наданих їм повноважень в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб;

- ст. 368-3 КК України «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», ч. 1 якої також наголошує на встановленні відповідальності за пропозицію надання неправомірної вигоди аудитору, нотаріусу, оцінювачу, які здійснюють надання публічних послуг, за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їм повноважень в інтересах особи, яка пропонує таку вигоду, або в інтересах третіх осіб;

- ст. 369 КК України «Пропозиція або давання хабара», ч. 1 якої передбачено відповідальність саме за пропозицію хабара¹.

Зазначене свідчить, що в новому антикорупційному законодавстві зберігається принцип криміналізації діянь, пов'язаних із пропозицією надання неправомірної вигоди суб'єктам корупції, що є нонсенсом для вітчизняного кримінального права. Сама пропозиція надання зазначеної вигоди за своїм змістом у більшості випадків є виявленням умислу. Автори більшості підручників з кримінального права під виявленням умислу однозначно розуміють прояв особою тим чи іншим засобом (усно, письмово) наміру вчинити певний злочин [6, с. 176]. У нашому випадку цей злочин пов'язаний з наданням незаконної вигоди або з даванням хабара, що, до речі, охоплюється зазначеними вище складами злочинів. Як зазначають В.П. Тихий, В.І. Борисов, П.С. Матишевський, П.Л. Фріс та інші, в умислі відсутня сама дія або бездіяльність, тому виявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину, а отже, не тягне за собою кримінальної відповідальності. Також чинна кримінально-правова теорія і законодавча практика (принаймні до прийняття нового антикорупційного закону) категорично заперечують можливість встановлення такої відповідальності лише за «думки» [7, с. 155; 16, с. 156-157]. Як зазначає професор П.Л. Фріс, право громадян на відповідний спосіб мислення є суб'єктивним конституційним правом, закріпленим ст. 34 Конституції України, яка базується на виробленому ще юристами Стародавнього Риму принципі права кожного громадянина на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань [16, с. 157].

У наведених нормах терміни «вигода» та «хабар» мають спільні риси. Якщо буквально тлумачити термін «вигода», то це те, що дає щось корисне, дає добрі наслідки, зручність у чомусь, сприятливі умови [12, с. 95] Термін «хабар» у науково-практичних коментарях трактують як незаконну винагороду матеріального характеру, що включає в себе незаконну вигоду матеріального характеру (безоплатне надання послуг, санаторних чи туристичних путівок, відмова від права на майно тощо) [6, с. 824; 7, с. 970].

Водночас збереження у новому антикорупційному законодавстві кримінальної відповідальності за розглядувані дії частково можна пояснити особливістю обов'язків, які взяла на себе Україна з ратифікацією Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції (18.10.2006). Так, ст. 37 «Застереження» акцентує на обов'язковому визнанні державами- учасницями у національному законодавстві кримінальними злочинами дій, згаданих у відповідних статтях, у тому числі і ст. 2 «Дача хабара національним державним посадовим особам», якою визначається відповідальність за пропозицію надання неправомірних вигод державним посадовим особам. Але щодо ст. 7 Конвенції «Дача хабара у приватному секторі», в якій також наголошується на визнанні злочином пропозиції надання неправомірної вигоди особам, які обіймають керівні посади у приватних підприємствах, то згідно з п. 1 ст. 37 Конвенції держава може повністю або частково не визнавати (підкреслено нами - О.Т.) кримінальним злочином у своєму національному законодавстві дії, передбачені цією статтею. Чому цього не враховано вітчизняним законодавцем - залишається питанням.

Збереження кримінальної відповідальності за дії, пов'язані з пропозицією надання незаконної вигоди, на нашу думку, може спричинити ряд проблем, а саме:

1) збільшення кількості корупційних проявів в Україні, які визначені такими самою державою;

2) появу реальної загрози можливості документування цих злочинів суб'єктами, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції та уповноважені вести оперативно-розшукову діяльність. Аналіз ст. 368-2, 368-3, 369 КК України в частині встановлення відповідальності за пропозицію надання незаконної вигоди або хабара свідчить про віднесення таких пропозицій до злочинів невеликої тяжкості¹, що унеможливлює в повному обсязі документування злочинних дій осіб оперативними підрозділами ОВС, СБУ, податкової міліції;

3) відсутність реальної можливості системи кримінальної юстиції реалізувати запропоновану заборону;

4) створення необґрунтованої конкуренції між окремими нормами КК України та КУпАП.

Щодо останнього, то необхідно звернути увагу на конкуренцію ст. 172-3 «Пропозиція або надання неправомірної вигоди» КУпАП та ч. 1 ст. 369 КК в частині пропозиції хабара. Річ у тому, що ст. 172-3 КУпАП фактично визначає розмір неправомірної вигоди, варіюючи його від 5 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що в подальшому призводить до встановлення мінімального розміру пропозиції хабара за ч. 1 ст. 369 КК. Водночас це правило не поширюється на ст. 368-3, 368-4 КК, в яких визначено інше коло осіб, якім пропонується незаконна вигода, ніж передбачена ст. 172-3 КУпАП. І це при тому, що види та розміри санкцій в ч. 1 ст. 368-3, 368-4, 369 КК України є однаковими. Це також свідчить на користь доцільності перегляду видів покарання за ці діяння.

Підсумовуючі, можемо дійти висновку, що розробники нового антикорупційного законодавства частково проігнорували пропозиції, які з досліджуваного питання вже робилися Головним науково-експертним управлінням (2006 р.), Головним юридичним Управлінням Верховної Ради України (2008 р.), Верховним Судом України (2006 р.) стосовно проектів попередніх антикорупційних законів, прийнятих 11 червня 2009 р., що в подальшому неоднозначно може вплинути на ефективність боротьби з корупцією. Проте ми розглянули лише одне з багатьох проблемних питань щодо встановлення кримінальної відповідальності за корупційні прояви, які потребують окремого наукового розгляду [17].

За ч.1 ст. 368-2, ч.І ст. 368-3, ч.І ст. 369 КК України передбачена однакова санкція: штраф від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років.

антикорупційний законодавство кримінальний відповідальність

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрушко П. Корупційні правопорушення та корупційні злочини як їх різновид: співвідношення і диференціація відповідальності за їх вчинення / П. Андрушко // Право України. 2010. - № 9. - С. 90-101.

2. Брич Л. Кримінально-правова кваліфікація корупційних діянь (з урахуванням диференціації юридичної відповідальності за новим антикорупційним законодавством України) / Л.Брич // Юридичний вісник України. - 2010. - № 19. - С. 14-15.

3. Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції: Закон України від 21.12.2010 № 2808-VI [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. - Режим доступу: www.zakon1.rada.gov.ua.

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення: Закон України від 07.04.2011 № 3207-VI [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. - Режим доступу: www.zakon1.rada.gov.ua.

5. Про засади запобігання і протидії корупції: Закон України від 07.04.2011 № 3206- VI [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. - Режим доступу: www.zakon1.rada.gov.ua.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / [М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.]; за ред. професорів Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. - 416 с.

7. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: підруч. для студ. юрид. вузів і фак. / П.С. Матишевський. - К.: А.С.К., 2001. - 352 с.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / відп. ред. С.С. Яценко [2-ге вид., переробл. та доповн.] - К.: А.С.К., 2002. - 968 с.

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - [4-те вид., переробл. та доповн.] - К.: Юридична думка, 2007. - 1184 с.

10. Про прийняття за основу Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні»: Постанова ВРУ від 23.12.2010 № 2858-VI [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. - Режим доступу: www.zakon1.rada.gov.ua.

11. Пришко А. Боротьба з корупцією: проблемні питання застосовування та юридичні недоліки пакету нових антикорупційних законів / А. Пришко //Вісник прокуратури. - 2010. -№ 1. - С. 22-28.

12. Про засади запобігання і протидії корупції в Україні: Проект Закону України від23.12.2010 реєстр. № 7487 [Електронний ресурс] /Верховна Рада України. -Режим доступу: www.w1.c1.rada.gov.ua.

13. Скалозуб Л. Проблеми застосування новоприйнятих законів України про протидію корупції оперативними підрозділами органів внутрішніх справ / Скалозуб Л., Василенчук В., Хібовський В. // Науковий вісник КНУВС. - 2009. - № 6. - С. 267-277.

14. Сучасний тлумачний словник української мови: 60 000 слів / [за заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В.В. Дубічинського]. - Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. - 832 с.

15. Тацій В. Актуальні проблеми сучасного розвитку кримінального права / Тацій В., Борисов В., Тютюгін В. // Право України. - 2010. - № 9. - С. 4-16.

16. Фріс П. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник для студентів вищих навчальних закладів / П.Л. Фріс. - К.: Атіка, 2004. - 488 с.

17. Хавронюк М. Доборолися / М. Хавронюк // Дзеркало тижня. - 2011. - 14 січня.

Размещено на Allbest.ru