Шан Ян і його концепція держави

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Шан Ян і його концепція держави

Сергій Кошовий

Анотація

держава управління легізм ян

Стаття присвячена проблемі реформаторських рухів та пошуку оптимальних методів і засобів управління періоду Чжаньго в історії Стародавнього Китаю. Автор розглядає причини, витоки та особливості формування концепції держави у зазначений період. Особливий наголос робиться на аналізі підходу послідовника легізму Шан Яна до управління державою використовуючи оригінальний твір «Шан цзюнь шу».

Ключові слова: Історія Стародавнього Китаю, період Чжаньго, реформи Шан Яна, «Книга Шан цзюня» (Шан цзюнь шу), легізм.

Аннотация

Статья посвящена проблеме реформаторских движений и поиска оптимальных методов и средств управления периода Чжаньго в истории Древнего Китая. Автор рассматривает причины, истоки и особенности формирования концепции государства в указанный период. Особый акцент делается на анализе подхода последователя легизма Шан Яна к управлению государством используя оригинальное произведение «Шан цзюнь шу».

Ключевые слова: История Древнего Китая, период «Чжаньго», реформы Шан Яна, «Книга Шан цзюнь» (Шан цзюнь шу), легизм.

Annotation

The article is devoted to the problem of reform movements and finding best practices of governor of Warring States period in Ancient China. The author examines the causes, origin and characteristics of the formation of the concept of State in mentioned period. Particular emphasis is placed on Shang Yang approach for government in «The Book of Lord Shang».

Keywords: History of Ancient China, Warring States period, reforms of Shang Yang, «The Book of Lord Shang» (Shang jun shu), legalism.

Політичні та соціальні трансформації періоду Чуньцю «Весни і осені» (VIII-V ст. до Р.Х.) передбачали нові раціоналізаторські підходи в питаннях державного управління. У колі радників правителя поставало питання необхідності покращення показників ведення сільського господарства, збільшення врожаю, зокрема, посилення ефективності збору податків, зміцнення державної скарбниці.

Появі нових підходів передували два століття надзвичайно драматичного та творчого розвитку політичної і філософської думки, які визначили обличчя та стиль інтелектуальної традиції Піднебесної до сьогоднішнього дня. У традиційній китайській хронології цей період відповідає етапу історії Стародавнього Китаю, який називається епоха Чжаньго «борючі царства» (V-ІІІ ст. до Р.Х.).

То був час глибинних змін у суспільному ладі. Сфера суспільної свідомості характеризувалася часом формування класичних шкіл китайської філософії та, за визначенням Малявіна, періодом «невиданої ні до, ні після свободи думки».

Особливою ознакою політичної думки доби Чжаньго є те, що вона зосередила свою увагу на питаннях вивчення організації держави, взаємовідносин людини і суспільства, проблемах управління державою, суспільними процесами і народом, концепції державного управління, форми та змісту ідеології.

Об'єктивні історичні тенденції вказували на те, що політична ситуація вимагала посилення авторитарної влади правителя, створення згуртованого, енергійного, підготовленого та ефективного адміністративного апарату, посилення військової сили. Ці завдання визначали існування найсильніших царств тієї доби, а правителі потребували нового ідеологічного підґрунтя для їх здійснення.

Розквіт суспільно-політичної думки другої половини I тис. до Р.Х. співпадає у часі з формуванням основних політичних вчень Стародавнього Китаю. Серед них: конфуціанство, моїзм, легізм (фа цзя), даосизм, представники логіки, натурфілософи та інші. Більшість з них намагалися запропонувати власне бачення концепції державного управління. Найбільш послідовними у цьому були представники конфуціанської школи і практики легістських методів управління, які здійснили визначальний вплив на теорію держави та права. Дана практика державного управління проіснувала впродовж всієї китайської історії, аж до ХХ сторіччя.

З IV ст. до Р.Х. легізм став основним конкурентом конфуціанських ідей, а згодом першою справжньою офіційною ідеологією Стародавнього Китаю.

Легісти були не апологетами закону як такого, а практиками-адміністраторами, реформаторами і міністрами, які намагалися знайти оптимальні методи і засоби управління.

Поновлення зацікавленості до спадщини суспільно-політичної думки школи фа цзя (легістів) і її окремих знакових представників в останній час зумовлено практичними результатами, які були досягнуті завдяки реалізації головних постулатів таким мислителем-управлінцем як Шан Яном (390-338 рр. до Р.Х.), а згодом розвинуті у концепти іншими представниками цієї впливової течії Стародавнього Китаю. Спільними зусиллями на різних історичних проміжках їм вдалося практично реалізувати ідею перетворення держави Цінь в системі правлячого дому Чжоу у державу, довкола якої і на основі якої була розбудована перша в історії Стародавнього Китаю об'єднана імперія. Цей задум і план вдалося реалізувати завдяки інноваційним, нестандартним крокам легістів, які мали на меті сформувати нові моделі суспільного буття, соціального устрою, нової форми держави відійшовши багато у чому від традиційних форм, які домінували в суспільній свідомості і управлінських практиках, доповнивши їх, в певній мірі, раціоналізмом і практичністю. Шан Яну вдалося закласти такі основи держави Цінь, яка була спроможна вистояти викликам й існуючим загрозам того часу, вирішуючи стратегічно-життєві питання існування і розвитку в умовах конкурентної боротьби, протистояння, досягши лідерства та гегемонії в Піднебесній. Стратегія Шан Яна полягала у тому, що він розглядав державу Цінь як сильне утворення, а не країну яка перебувала на маргінальних позиціях у системі «китайського світу» Хуася.

Найкращі зразки впровадження принципів легізму були представлені у державі Цінь. їх реалізація йшла через сприяння і посилену увагу до сталого господарського розвитку держави Цінь, який був життєво необхідний для підтримання внутрішньої стабільності, створення умов для розбудови військового потенціалу, виправданих політичних змін, що, врешті, мало знаменувати посилення економічної й політичної конкурентоспроможності Цінь у стосунках з державами сусідами та перетворення Цінь на одну з передових і сильних держав періоду Чжаньго. Не копіювати ритуальну практику стародавніх часів, а діяти в інтересах сьогоднішнього дня сучасними методами. Минуле не повинно бути зневажено, адже це спадщина, проте модель минулого не може знайти практику застосування в умовах, які змінюються - це, на думку Шан Яна, шлях до успіху.

Реформи Шан Яна були реалізовані у царстві Цінь і передбачали подвірну організацію населення (шиу, система десяток та п'ятірок), поділ великих сімей, впровадження колективної відповідальності (шиу лянцзо), існування практики доносів і стеження (хусян цзяньду), система спільної відповідальності перед законом (гун тун шоуфа), запровадження централізованої системи влади і уніфікація системи адміністративного поділу (цзюнь та сянь, створення структурних одиниць - повітів), нагородження за військові заслуги шляхом отримання чергового соціального рангу і матеріальних благ, заохочення землеробства і ткацтва, обробіток запустілих земель, обмеження прав купців, посилення державного апарату тощо.

Теоретичним підґрунтям, пов'язаним із дослідженнями по історії Стародавнього Китаю в добу Чжаньго і характерних змін того часу, слугують роботи радянських, російських та зарубіжних дослідників синологів, зокрема таких, як Л. С. Переломов, В. В. Малявін, В. А. Рубін, Б. І. Панкратов, К. В. Васильєв, Р. В. В'яткін, В. С. Таскін, А. І. Іванов, М. В. Крюков, Л. С. Васильєв, Ю. Л. Кроль, С. Р. Кучера, М. Л. Титаренко, А. І. Кобзєв, А. Є. Лук'янов, С. Л. Тихвинський, М. С. Целуйко, Ю. А. Пінес, П. Голдін, Дж Нідем, П. Шогнессі, Е. Льове, Б. Уотсон, М. Сміт та інших.

Значний внесок у питання формування, становлення і розвитку суспільно-політичного вчення легізму зробили американські дослідники: Д. Твітчет, Д. Феірбенк, Д. Бодде, Ч. Санфт, П. Фішер, М. Е. Льюїс, французькі: Е. Шаванн, А. Масперо, Л. Вандермерш, Е. Балаш, голандські: Я. Ю. Л. Дай-вендак, А. Ф. П. Хульсве та численна група китайських науковців: Ян Куань, Чжу Чжухоу, Лю Цзехуа, Лі Сюецінь, Бай Тундун, Сінь Жень, Фу Чженюань та ін. У дослідженнях зазначених авторів розкриваються питання аналізу причин та мотивів зародження легізму чи фа цзя в китайській традиції.

Разом з тим, аналіз проблем суспільно-політичних течій і легізму зокрема в закордонній, вітчизняній і китайській науковій літературі дозволяє зробити висновок про те, що, незважаючи на достатню розробленість цього питання, проблемне поле її не вичерпане. Особливо у частині тлумачення текстів, які покликані розкрити зміст тогочасних реформ.

Методологічна основа дослідження спирається на загальноприйняті концепції суспільного розвитку та конкретно-історичного аналізу дослідження фактологічного джерела «Шан цзюнь шу», що дало змогу всебічно розкрити як особистість Шан Яна, так і проаналізувати його діяльність, теоретичні напрацювання та практичні кроки реалізації в державі Цінь.

Шан цзюнь шу (Shang Jun shu) - «Книга правителя Шан» або «Книга Шан цзюня» - філософсько-політичний трактат, який приписують головному міністру держави Цінь належить до стародавніх письмових пам'яток китайської літератури. Структурно цей твір ділиться на п'ять «цзюаней» (свитків) та 26 розділів. Кожний розділ присвячено окремому питанню або проблематиці, проте досить часто зустрічаються повтори, що є наслідком нашарування різних редакцій і тлумачень.

Ця книга є не лише цінним посібником для вивчення основних принципів легізму у викладі Шан Яна, але і розгорнутим поясненням суті його реформ, описаних Сима Цянем.

У досліджуваний період ізраїльський професор Ю. А. Пінес вважає цей твір одним з найкращих ідеологічних текстів періоду Чжаньго. Через весь текст червоною ниткою проходить ідея суспільства «підпорядкованого державі», виключає будь-яку незалежну владу, втручається у життя власних мешканців у всіх мислимих сферах, спонукає займатися сільським господарством і військовою справою і створює тим самим нову соціальну структуру і політичний порядок.

В 3 розділі «Нун чжань» (попд zhаn, ЖЩ, Землеробство та війна) представлені роздуми про термін І (Єдине, yi, Й) суть якого зводиться до того, що єдиним заняттям яке варте уваги є землеробство та війна. Лише ті хто має заслуги в цих сферах заслуговують на відповідні винагороди. Весь народ має зосередитися на Єдиному. Ремісники, торговці, інтелектуали-книжники, чиновники, які уникають Єдиного не повинні користуватися повагою в суспільстві. Вводиться в обіг термін «паразити», які послаблюють державу та ведуть суспільство до бідності та поразок. До таких реформатор відносить красномовних інтелектуалів, знавців «Шицзіна» та «Шуцзіна», любителів музики, тих хто розмірковує про традиції та минуле. Власне мова йде про «жуцзя» (конфуціанців).

«Держава досягає процвітання двома шляхами [за допомогою двох засобів] землеробства і війни»1.

«Говорячи про управління державою, найбільша складність коли населення розпорошене і коли неможливо його об'єднати. Саме тому правитель зосереджує зусилля на Єдиному з метою об'єднання. Держава, яка спромоглася зосередження всіх зусиль населення на Єдиному хоч би на рік, буде сильною впродовж 10 років; держава, яка зосередила всі зусилля населення на Єдиному впродовж 10 років, буде сильною впродовж 100 років, держава, яка зосередила всі зусилля населення на Єдиному в продовж 100 років, буде сильною в продовж 1000 років; а той хто сильний впродовж 1000 років стане володарем в Піднебесній»2.

В 4 розділі «Цюй цян» (qu qiang, Ж Й, Усунення сильних) твору, мова йде про послаблення народу та посилення держави. Основа сили держави - її багатство та військова міць. В разі якщо багате і сильне царство не воює, воно гине із-за внутрішніх процесів, які спричинені діями «паразитів». Якщо вдасться послабити їх то і держава стає сильною. Коли держава сильніше свого народу, його військо також стає сильним. Для ослаблення народу існують різні способи і насамперед це вміле використання нагород та покарань. Мудра формула - на десять покарань лише одна нагорода, причому покарання мають бути суворими навіть за дрібні правопорушення. Тоді мешканці будуть боятися і серйозні правопорушення зникнуть. Ослаблення населення досягається також системою перепису з урахуванням всього, крім цього чіткими та беззастережним виконанням законів, тобто розпоряджень влади.

«В разі якщо війська здійснюють дії, на які противник не наважиться, країна сильна, дії, які супротивник осоромиться здійснити, держава буде в виграші»3.

У розділі 5 «Шо мінь» Роздуми про народ) автор продовжує думку яку розпочав в попередньому розділі, а саме про послаблення мешканців.

«В державі, де одночасно існують всі вісім паразитів, населення (мешканці) сильніші за владу; в державі, де відсутні ці вісім паразитів, влада сильніше мешканців. Коли населення сильніше влади - держава слабшає; коли влада сильніше населення - армія посилюється. Тому, якщо у державі існують всі ці вісім паразитів. Правитель буде не змозі змусити мешканців захищати країну або вести наступ і як наслідок держава буде розчленована і загине. Якщо в державі не буде цих восьми паразитів, правитель завжди зможе змусити населення обороняти країну і вести наступ і тоді держава неодмінно буде процвітати і правитель досягне володарювання у Піднебесній»4.

«Про державу, яку шанує силу, кажуть, що на неї важко напасти; про державу, яку шанує [пусті] слова і промови, кажуть, що на неї легко напасти і її заволодіти»5.

«Нагороди [повинні бути] суворими, а ранги знатності - почесні, нагороди - незначні, а покарання - вселяти страх»6.

«Якщо карати за дрібні правопорушення як за тяжкі, то покарання будуть ліквідовані; якщо запровадити постійні правила призначення на посади, то утвердиться хороше управління»7.

У розділі 6 «Суань ді» (suаn, Обрахунок землі) наголошується, «якщо земля приносить прибуток, то населення буде віддавати свої сили землеробству, в разі якщо на війні можна прославиться, то мешканці будуть воювати не жаліючи власного життя»8.

В наступному 7 розділі «Кай сай» (каі sаi, ^ S , Відкриття стратегічних шляхів) наголошується:

«В зразково керованій державі багато покарань і мало винагород. [За пропозицією Переломова, в державі в якій відсутній будь-який порядок, багато нагород і мало покарань]. Тому в [державах, які прагнуть] володарювати в Піднебесній, кожним дев'яти покаранням відповідає одна винагорода, а в державах [приречених на] розчленування, кожним дев'яти нагородам відповідає одне покарання»9.

«Шлях, завдяки якому можливо стати правителем, - повсюдне посилення закону. Для того щоб посилити закон, немає більш нагального завдання як ліквідація правопорушень, а для ліквідації правопорушень, не існує більш глибинної першопричини, як сурові покарання. Саме тому, той хто прагне володарювати у [Піднебесній] забороняє нагороди і стимулює покарання; вишукують правопорушення і не шукають правильних вчинків; застосовують покарання для викорінення покарань»10.

У розділі 8 «І янь» (Роздуми про єдине) констатується:

«Якщо [керівництво] основною справою зосереджено в одних руках, мешканці будуть радіти землеробству і полюблять війну»11.

«Той, хто, управляє своєю державою, спроможній зосередити всю силу в одних руках і направити мешканців на Єдине, перетворить [свою державу] на могутню; той, хто, спроможній змусити населення займатися основною справою і заборонити другорядне, перетворить [її] на заможну»12.

В котре автор наголошує про два головні принципи школи фа цзя «сила держави і міць армії».

«Для правителя зосередження всіх сил держави в одних руках означає перетворити державу на заможну, а армію на сильну (боєздатну)»13. І ще один пасаж про систему «винагород і покарання», «Правитель у своїх відносинах з населенням перш за все має застосовувати покарання, а вже потім роздавати нагороди»14.

У розділі 10 «Чжань фа», Військова стратегія) автор постає досвідченим військовим стратегом з неперевершеним стратегічним мисленням і баченням дій. Тому, він рекомендує, що воїни повинні бути самовідданими та ненавидіти смерть. Слід уважно оцінувати міць та весь потенціал супротивника, передбачити все наперед.

«Коли піднімаєш війська, зваж сили противника. В разі якщо [методи] управління поступаються [методам] управління противника, не втягуйся в війну. В разі якщо з продовольством гірше, ніж у противника, не затягуй по часу військових дій. В разі якщо військо противника численне, не будь його гостем. В разі якщо противник поступається по всіх вище згаданих параметрах, нападай без найменшого сумніву. Саме тому стверджують: «На війні саме головне правило - передбачливість. В разі якщо визначити [сили] противника і перевірити [свої власні] війська, то цілком прогнозовано завчасно можна передбачити перемогу чи поразку»15.

«Армія того, хто прагне володарювати в Піднебесній, не хизується своїми перемогами, але і не нарікає на поразки»16. Важлива не лише сила армії, але й талант воєначальника, точний попередній прорахунок. Немає потреби вести бойові дії одночасно на декількох фронтах, з різними ворогами. В разі оборони слід покластися на місцеве населення, включаючи потенціал жінок, а також похилих людей та дітей. «Було б помилкою для армії заглиблюватися на територію противника; коли все військо опинилося в небезпечній місцевості і немає куди відступати; коли люди надто втомилися, а до того страждають від голоду і спраги; коли з'являються складні хвороби. Все це веде до поразки. Тому той, хто планує використовувати народ, подібний до того хто керує добрими кіньми: [народ і коней] не можна розпускати»17.

У розділі 11 «Лі бень» (Встановлення основних правил) акцентується:

«Порядок в державі залежить неодмінно від її міці, а міць існує лише там, де існує порядок; заможність держави залежить неодмінно від порядку, а порядок може бути лише в заможній державі; заможною може бути лише [сильна] держава, а сильна держава неодмінно заможна»18.

«Якщо встановлено зразкове управління, то багато товарів накопичуються. Коли ж накопичуються багато товарів, нагороди стають більш щедрими. Якщо нагороджувати лише за зайняття Єдиним, ранги знатності стануть шанованими. Якщо вони шановані, то нагороди будуть приносити користь [державі]. Тому і кажуть: «Якщо армія народжена в державі з хорошим правлінням, вона досягне неперевершених [результатів]; якщо традиція виникає із-за закону, тоді легко здійснити десять тисяч змін; якщо люди будуть прагнути всім серцем до міці, вони самі підготують все необхідне для цього». Якщо обговорити ці три положення, можна досягти міці»

У розділі 13 «Цзінь лін» (jm Nng, , Суворі накази) стверджується: «Хорошого управління досягають шляхом покарань; війну [слід] вести за допомогою нагород»20.

«Держава, яка нападає за допомогою сили, направляючи [війська в похід] всього один раз, отримує десятикратну вигоду; держава, яка нападає за допомогою [пустих] промов, направляючи [війська в похід] десять разів, несе стократну втрату. Про державу, яку шанує силу, говорять, що [це держава] на яку важко напасти; про державу, яка шанує [пусті] промови, говорять, що [це держава] на яку легко напасти»21.

У розділі 14 «Сю цюань» (xiu quаn, ШШ, Розбудова влади) наголошується, що мудрість Яо та Шуня, які передали престол не в спадок в тому, що вони добре розуміли як забезпечити порядок та передбачити безпорядки. «Нині, в наш буремний час, правителі і чиновники розмірковують лише про користь власної держави і кожний використовує свою посаду для досягнення корисливих цілей, в цьому причина бідувань держави. [Доля] держави залежить від [вмілого] поєднання суспільного і приватного інтересів» 22.

«Прислів'я каже: «Якщо в дереві розплодилось багато черв'яків, дерево загине, якщо в стіні велика тріщина, стіна розвалиться». Тому там, де чиновники змагаються із-за приватних інтересів і не проявляють піклування про народ, нижчі прошарки віддаляються від вищих. Коли нижчі віддаляються від вищих, це значить, що в державі з'явилася тріщина. Коли чиновники різних рангів вчинили побори з мешканців крадькома і в прихованій формі, це і є черви, які завилися серед народу. Саме тому, мудрий правитель, започатковуючи закони, знешкоджує приватні інтереси, позбавляючи тим самим державу від тріщин і червів»23.

У розділі 15 «Лай мінь» (Сприяння переселенню людей [в державу Цінь]) пропонується сміливіше звільнювати переселенців від повинностей, включаючи військові, на три покоління і надавати їм податкові і інші пільги. В такому разі не лише будуть освоєнні пустуючи землі, але держава отримає сотні тисяч нових підданих, значну кількість сільського господарської продукції і за рахунок цього посилиться. А корінні мешканці будуть мати змогу піти в армію і отримувати перемоги. «Нині, якщо Ви проявите милість і виголосите всім клич про звільнення від оподаткування і ратної справи в продовж трьох поколінь тим, хто довірившись справедливості, прибуде в [державу Цінь] з сусідніх держав, а також про те, що в межах чотирьох кордонів Цінь з населення, яке мешкає в горах, на схилах гір, на пагорбах і болотах впродовж десяти років не будуть стягуватися жодні податки, і якщо все це буде записано у вигляді закону, то в державі Цінь буде мільйон працівників»24.

«Біда [держави] Цінь прихована в тому, що коли вона піднімає своє військо і виступає в похід, держава бідніє; коли ж [люди] спокійно живуть на одному місці і оброблюють землю, супротивник отримує можливість відпочити. Ви не спроможні досягти успіху відразу у двох починаннях»25.

«Не зважаючи на те, що Цінь отримувала перемоги в продовж чотирьох поколінь, вона так і не спромоглася володарювати в Піднебесній. Старе [корінне населення] Цінь слід задіяти на війні, а нове населення має займатися основною [землеробською] справою. Тоді, якщо військо буде знаходиться за межами [держави] навіть впродовж сто [днів] і ночей, в межах кордонів [держави] не буде втрачено ні однієї миті. Відтак, ви досягнете успіху [відразу] у двох [починаннях]: збагатите [державу] і зробите [армію] сильною»26.

«Коли я розмірковую про воїнів, то я не маю на увазі піднімати [в похід] всіх до одного, проте коли мова йде [про чисельність] піших воїнів, бойових колісницях і вершниках, які можна забезпечити в межах кордонів, [слід] наказати старим [корінним мешканцям] Цінь стати воїнами, а новим [прибулим] мешканцям - забезпечувати [армію] продовольством і сіном»27.

У розділі 17 «Шан сін» (shаng хіпд, Й И , Нагороди та покарання) детально розповідається про нагороди та покарання, за військові та інші досягнення, успіхи та невдачі.

«Мудрий, управляючи державою, встановлює єдині [правила] нагород, єдині [правила] покарань, єдині [правила] повчань (настанов). Якщо встановити єдині [правила] нагород, то армія не матиме собі рівних; якщо встановити єдині [правила] покарань, то накази будуть виконуватися; якщо встановити єдині [правила] настанов, то нижчі будуть підпорядковуватися (чути) вищих. Якщо нагороди зрозумілі (чіткі), [правитель] не буде витрачати задарма [кошти]; якщо покарання зрозумілі (чіткі), зникне смертна кара, якщо настанови зрозумілі (чіткі), їх не потрібно буде змінювати, а мешканці будуть знати, на чому їм слід зосередити зусилля і в державі не будуть шанувати різні традиції. Коли буде встановлено зрозумілі (чіткі) уявлення про нагороди, зникне [потреба] в самих нагородах; коли буде встановлено зрозумілі (чіткі) уявлення про покарання, зникне [потреба] в самих покараннях; коли буде встановлено зрозумілі (чіткі) уявлення про настанови, зникне [потреба] в самих настановах»28.

«Те, що називається «встановити єдині [правила] нагород», означає: [всі] привілеї і плата, чиновницькі посади і ранги знатності повинні надаватися лише через військову службу, інших шляхів не існує. Саме таким шляхом з розумного і нікчемного, знатного і простолюдина, хороброго і боязливого, достойного і нікчемного, з кожного з них повністю взяти внутрішню силу, всю силу їх м'язів і змусити, якщо потрібно життя заради правителя»29.

Ніхто не має права порушувати закон, навіть за великі заслуги в минулому ви не можете бути позбавлені покарання. Закон найважливіший і ніхто не має права його порушувати, всі зобов'язанні його дотримуватися та виявляти його порушників.

Шлях до багатства і знатності має пролягати лише через ворота війни. Ті з них, хто зуміє воювати, підуть через ворота війни до багатства і знатності, тих хто упирається і не слухняних слід карати без поблажливості. І тоді батьки-старші брати, брати, знайомі, родичі по жіночій лінії, однодумці - всі стануть стверджувати: «саме головне, до чого слід прагнути, - це війна і тільки». І тоді змужнілі присвятять себе війні, старі і слабкі почнуть обороняти державу; померлих не будуть оплакувати, а живі будуть старатися з усіх сил. Саме це і називається «встановити єдині [правила] настанов»30.

У розділі 18 «Хуа це», МЖ, Про основи політики) як і в розділі 7, мова йде про нагадування про норми первісних часів. Зокрема, мова йде про Яо, Шуня та Юю (Фу Сі, Хуанді, Шень нуна) та стверджується, що порядок досягається лише після перемоги над власним народом. В основі впорядкування суспільства знаходяться закони, які оберігають людей від проступків, закони та покарання мають бути суворими, лише це забезпечить порядок, а гуманності та справедливості не достатньо. Потрібні закони.

«В стародавні часи навести лад в Піднебесній міг лише той, хто перш за все спроможній навести лад у власній державі; спроможній здолати сильного ворога лише той, хто перш за все переміг власний народ. Основа підпорядкування народу - наведення порядку в народі, подібно тому як основа плавлення металу - руда, а основа гончарних виробів - глина. Якщо основа не міцна, то люди подібні летючим птахам і тваринам. Хто спроможній навести лад серед них? Основою для людей є закон. Таким чином, досвідчений правитель за допомогою закону захищає людей від правопорушень, тому його репутація і його земля процвітає»31.

Автор розмірковує над величчю одних правителів і не авторитетним статусом інших і намагається встановити різні підходи у досягненні мети - володарювання у Піднебесній.

«Яка причина того, що ім'я [одного правителя] оточено шаною і повагою, володіння обширні і навіть він встановлює своє володарювання в Піднебесній? (Це відбувається тому, що він перемагає в війні). Яка причина того, що інші правителі ганьблять власну репутацію, втрачають володіння і навіть гинуть? (Це відбувається тому, що вони спустошують війнами силу держави). З стародавніх часів і аж до тепер, жодного разу не траплялося так, щоб хтось спромігся досягти володарювання в Піднебесній, не перемігши або хтось загинув, не відчувши гіркоти поразки. Якщо населення хоробре, він буде перемагати в двобоях, а якщо боязке населення, він буде програвати і терпіти поразки. Той, хто спроможній зосередити всі думки і наміри на війні - [має] населення хоробре, а той, хто не в змозі зосередити думки на війні - [має] населення боязливе. Саме тому, мудрий правитель розуміє, що гегемонії у Піднебесній він зможе досягти лише завдяки зусиллям своїх воїнів і піднімає [всіх мешканців] держави, і зобов'язує їх служити в армії»32.

Автор встановив, що шлях до володарювання в Піднебесній - це перетворення держави на потужну військову організацію, коли все підпорядковане цій меті і можливість привити населенню бажання воювати. Тобто створити умови і показати переваги держави, коли її населення задіяне у військових діях.

«Під час відвідування будь-якої держави, коли відбувається знайомство з [існуючою системою] управління, розумієш, що сильною державу робить використання мешканців. Як можна зрозуміти, що мешканці використовуються? В разі якщо мешканці дивляться на війну як голодні вовки на м'ясо, то це підтверджує факт використання мешканців. Побутує явище, що мешканці ненавидять війну; той, хто буде спроможним привити мешканцям любов [і прихильне ставлення] до війни, досягне гегемонії у Піднебесній»33.

В армії автор пропонує систему взаємної відповідальності за схожим принципом як і в державі.

«В сильній державі, батько підправляючи сина на війну, старший брат молодшого, дружина чоловіка, всі наставляй їх однаково: «Без перемоги не повертайся» при цьому додаючи: «В разі якщо порушиш закон або не виконаєш наказ, то разом з тобою помремо і ми». Коли повітом управляють як слід, то дезертирам з армії не буде [місця] де сховатися, а тим, хто надумається переселитися, не буде куди подітися. Для боротьби з дезертирством слід сформувати з воїнів групи по п'ять осіб [на основі їх взаємної відповідальності]; їх слід розпізнавати за спеціальними знаками [емблемами]; об'єднати їх дії спільним наказом, щоб не було у них можливості відступити і полишити місце бою, і не виникло жодної небезпеки, пов'язане з виснаженням. І тоді, воїни всіх трьох [правого, лівого, центрального] армійських підрозділів будуть віддані наказам, як течія води і навіть у випадку смертельної загрози не [будуть] накивати п'ятами»34.

Окрім дій по посиленню військових підрозділів, Шан Ян розумів, що посилення лише самої армії не достатньо. Ці кроки мають бути доповнені серією політичних, економічних, і найвагоміше адміністративних змін, заходи які слід здійснити з метою включення нових завойованих земель в систему розширеної території держави. Завданням для адміністративної реформи було посилення централізованого управління на приєднаних територіях і здійснення в їх межах управління.

«Якщо в державі панує безлад, то це не від того, що невпорядковані закони, а тому, що законів не дотримуються. Кожна держава має закони, проте ніде немає закону, який би гарантував безпосереднє виконання законів»35.

«Якщо держава в безладді, то це тому, що більшість людей мають особисту думку про те, що таке обов'язок; якщо армія слабка, то це тому, що більшість людей демонструють хоробрість у відстоюванні лише власних інтересів, [як результат] армія втрачає боєздатність, державу ділять на частини. Якщо можливостей до отримання титулів і винагород багато, [це шлях] до загибелі держави»36.

У розділі 19 «Цзін ней» (jmg пеі, , В межах кордонів) автор вимагає обліку та контролю, перепису та чіткості. Ті хто має високі ранги отримують відповідну винагороду, включаючи право на залежних від них і обслуговуючих їх людей.

«В межах чотирьох кордонів чоловіки і жінки [зобов'язані] повідомити [зареєструвати] свої імена правителю. При народженні імена вносяться [в реєстр], після смерті стираються. Тим, хто має ранг знатності, дозволено мати підлеглих із числа тих, хто немає рангів знатності. Для кожного рангу передбачається один підлеглий. В той час коли володар рангу не задіяний у військових діях, його підлеглий виконує службові доручення шість днів на місяць; під час участі у військових діях [відбування військової повинності], підлеглий супроводжує володаря рангу, [останній] піклується про його утримання»37.

«Військові звання присвоюються від першого ступеня аж до дрібних префектів [посадовців сяо фу] і називаються сяо, ту, цао і ши. Цивільні ранги присвоюються від другого ступеня і вгору [сходження по кар'єрній драбині] до ступеня бу ген і називаються цзу»38.

В військах воїни організовані за принципом п'ятірок, причому за життя кожного відповідають його четверо товаришів. П'ятки об'єднуються в сотні на чолі з сотниками, сотні в формування по 500 воїнів. Згадується про участь в організації війська та ведення війни повітових та інших начальників. Детально розповідається про те, хто із воїнів та воєначальників отримує нагороди і яка нагорода передбачена за певну кількість відрубаних голів супротивника.

«Під час ведення бойових дій кожні п'ять осіб об'єднуються в [загін, який формує] п'ятки, в разі якщо одного буде вбито, інших чотирьох вб'ють [будуть покарані, шляхом перерізування їм горла]. Якщо хто-небудь [зуміє стяти] голову [ворога], то він звільняється від сплати податків. Кожна п'ятка очолюється командиром [тунь чжаном], кожна сотня очолюється сотником [цзяном]. Під час невдалого ведення бойових дій відсікаються голови командиру п'ятки і сотнику; [в разі якщо їх загін] обезголовить тридцять три ворога або більше, вважати, що завдання виконано, сотник і командири п'яток отримують підвищення на один ранг»39.

«Командир загону в п'ятсот осіб має п'ятдесят воїнів з короткими мечами; командир у двічі більшого загону має сто воїнів з такими ж мечами. Начальник повіту [лін], який отримує тисячу дань* [зерна], має в своєму підпорядкуванні сто воїнів з мечами, начальник повіту, який отримує вісімсот дань [зерна], має в своєму підпорядкуванні вісімдесят воїнів з мечами, начальник повіту, який отримує сімсот дань [зерна], має в своєму підпорядкуванні сімдесят воїнів з мечами, начальник повіту, який отримує шістсот дань [зерна], має в своєму підпорядкуванні шістдесят воїнів з мечами. Начальник військ округу [го вей] має в своєму підпорядкуванні тисячу воїнів з мечами, командуючий армії [да цзян] має в своєму підпорядкуванні чотири тисячі воїнів з мечами. В разі якщо командуючий армією буде вбитий під час бою, то всі воїни з мечами будуть [також] вбиті [покарані, шляхом пере різання їм горла]; якщо хто-небудь [зуміє відрубати] голову [ворога], то він звільняється від сплати податків»40.

«В разі наступу чи облоги великого міста [армія] буде спроможна обезголовити вісім тисяч або більше осіб, то слід вважати, що вона виконала завдання; в разі якщо [армія] у відкритому бою обезголовить дві тисячі осіб, то слід вважати, що вона виконала завдання. Всі командири [у званні] від цао до сяо і аж до головнокомандуючого, отримують винагороди у вигляді чиновницьких рангів. Хто мав ранг гун ши [перший ранг]41 отримує шан цзао [другий ранг]; [хто мав ранг] шан цзао [другий ранг] отримає цзань і [третій ранг]; [хто мав ранг] цзань і [третій ранг] отримає бу ген [четвертий ранг]; [хто мав ранг] бу ген [четвертий ранг] отримає дай фу [п'ятий ранг] знатності. Коли військового піднято до рівня начальника військ повіту [призначено на посаду сянь вей], одночасно йому надається шість полонених рабів і на додачу п'ять тисяч вояків і дохід [у розмірі] шістсот дань [зерна]. Володарю рангу дай фу присвоюється ранг го вей. Той хто мав ранг дай фу отримує ранг гуань дай фу; [відповідно] гуань дай фу отримує [ранг] гун чен; [відповідно] гун чен отримує [ранг] у да фу і право збирати податки з трьохсот сімей. Той хто мав ранг у да фу підвищується до шу чжан; [відповідно] шу чжан отримує [ранг] цзо ген, один з трьох ген[ів] у ранзі да лян цзао. У всіх цих випадках [власникам рангів] дарується місто на триста сімей або право збору податків з трьохсот сімей. [Чиновнику у ранзі] у дай фу надається право збору податків з шістсот сімей і присвоюється звання другого радника правителя. Всі, хто їздив на колісниці і супроводжував військового командувача отримують третій ранг знатності. Той хто мав раніше [ранг] ке цін сян [другий радник правителя] в разі виконання обов'язку присвоюється ранг чжен цін [фактично головного радника правителя]»42.

Згадується і про покарання, від пониження в званні і до смертної кари. Відомо, що Шан Ян приділяв значну увагу створеній ним системі винагород і покарань як одному з найбільш ефективних засобів впливу на жителів царства Цінь і особливо на воїнів.

У розділі 20 «Жо мінь» (гио тіп, іій, Послаблення мешканців) в черговий раз згадується про те, що коли народ слабкий, держава сильна і навпаки.

«Коли населення слабке, держава сильна. Коли держава сильна, населення слабке. Саме тому держава, яка рухається у правильному напрямку, прагне послабити населення»43.

Слід навчитися вміло використовувати людей, створити їм всі умови для насолоди життям, активно заохочувати за успіхи в землеробстві.

«Армію легко послабити і надзвичайно важко посилити. Населення насолоджується життям і почувається щасливим під час дозвілля, проте надзвичайно складно змусити його жертвувати життям у разі небезпеки. В разі якщо вони будуть це сприймати за легку дію, [армія] посилиться»44.

У розділі 25 «Шень фа», МЙ, Повага до законів) мова йде про повагу до закону, про обмеження свавілля чиновників, які зобов'язані не покривати один одного, а чітко дотримуватися букви закону.

«Якщо у всьому дотримуватися закону, держава буде насолоджуватися порядком»»45.

«Країна, яка володіє тисячею бойових колісниць, спроможна вціліти, навіть якщо перейде до оборони; країна , яка володіє десятьма тисячами колісниць, може вціліти, навіть якщо буде вести наступальну війну. В таких умовах [навіть такий поганий] правитель, як Цзе, спроможній здолати супротивника, не застосовуючи словесних премудростей. Якщо країна не спроможна ні вести наступ, ні оборонятися, навіть якби був правителем [прекрасний] Яо і то він би не зміг використати цю миролюбну стратегію. З цього слідує, що саме сила викликає повагу до держави, а правителю приносить визнання»46.

«Моя доктрина базується на наступному: [слід видавати такі закони], що ті хто прагнуть до заможності могли розбагатіти лише завдяки землеробству, а ті які прагнуть позбутися покарань могли досягти цього лише беручи участь у війні. І тоді в межах кордонів не знайдеться жодного, хто б не прагнув перш за все до землеробства і війни, щоб потім отримати за це те, що він любить. Тому, якщо навіть землі мало, в такій державі буде багато зерна, армія [такої держави] буде сильною. Той, хто в межах кордонів зможе використати ці два [принципи], неодмінно стане на шлях гегемона в Піднебесній»47.

Закон в доктрині Шан Яна не розглядався як кодекс прав і обов'язків громадянина притаманне для європейської практики, а це система жорстких регламентів обов'язкових для виконання всіма. При цьому закон має бути чітким, зрозумілим, жорстким і універсальним. Всі схиляються перед законом і все регулюється законом, таким чином закон перетвориться на природню норму для усіх мешканців. Для цього слід уніфікувати бажання і наміри людей, зосередивши їх зусилля на одному.

Сила і міць політичної влади важливі не самі по собі, а з огляду як засіб досягнення визначеної мети - гегемонії. Досягти її можна шляхом активної зовнішньої політики і прагнення ведення війни з сусідами. Саме на полях битви укріплюється дух спільного мислення, реалізується прагнення отримати ранг і посаду, які активно стимулювалися головним міністром держави Цінь. Натомість відсутність війни, послаблює державу, сприяє розквіту культури, торгівлі, підприємництва і врешті решт веде до ослаблення держави.

На переконання нідерландського синолога А. Хульсве, розквіт філософських і суспільно-політичних шкіл у період Чжаньго був зумовлений радикальними змінами у політичній сфері і соціальній організації суспільства Стародавнього Китаю. Численні держави, різні за розмірами в процесі еволюційних змін були замінені більшими, сильнішими, спроможними і готовими до викликів державами, так званими сімома найсильнішими, які врешті стали однією об'єднаною територією під управлінням однієї особи. Найбільш важливим на думку дослідника у цьому зв'язку - це поява нового типу правителя, які направляв свої зусилля на зміцнення своєї влади шляхом зменшення впливу старих родів і місцевої аристократії. Цьому також сприяло усвідомлення важливості і залучення нового типу мислителів до прийняття управлінських рішень, які не були відсторонені від дійсності і в меншій мірі займалися вивченням питань теорії знань, сутності існування, метафізики. Поява такого типу мислителів була зумовлена затребуваністю такого роду діячів, які головним чином були зосереджені на методах організації суспільства і пошуку нового соціального порядку. Саме представниками цього нового типу мислення і були легісти, державні діячі реальної політики48, найяскравішим представником яких був головний міністр держави Цінь Шан Ян. Для нього застосування практики і методів закону головним чином полягало у використанні їх як політичному інструментарії. А головна увага була зосереджена на використанні цього інструментарію для забезпечення реалізації досконалого управління державою.

Таким чином, розглянута концепція держави і управління неї у баченні головного міністра держави Шан Яна доводить, що стратегія держави Цінь щодо Піднебесної була націлена на перетворення цього царства у середньостроковій перспективі на потужного гравця шляхом нарощування військово-політичної й економічної могутності.

Він розглядав її як сильну державу, а не країну, що перебуває на периферії «китайського світу». Аргументуючи обґрунтовував, що сталий господарський розвиток держави Цінь, життєво потрібний для підтримання внутрішньої стабільності, посилення економічної і політичної конкурентоспроможності цього царства у системі правлячого дому доби Східна Чжоу. А в разі нехтування цими важливими питаннями, це створювало загрозу як безпеці самої Цінь, так і її існуванню.

Під час розгляду питання визначено, що політико-філософська концепція легізму (фа цзя) знайшла своє подальше становлення і отримала новий поштовх для розвитку як у системі стратегічного китайського мислення, так і в основних управлінських підходах у державі Цінь у зв'язку з формуванням нового типу держави у добу Чжаньго.

Размещено на Allbest.ru