Соціальне партнерство як механізм взаємодії громадянського суспільства та влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальне партнерство як механізм взаємодії громадянського суспільства та влади

С.Ю. Олефіров, магістр державного управління

Анотація

У статті здійснено аналіз соціального партнерства як механізму взаємодії громадянського суспільства та влади, визначено національні особливості функціонування соціального партнерства та виділено комплекс заходів, спрямованих на формування ефективної системи соціального партнерства в Україні.

Ключові слова: соціальне партнерство, громадянське суспільство, держава, суб'єкти соціального партнерства.

Постановка проблеми. Особливим інститутом соціальної правової держави виступає соціальне партнерство, яке демонструє можливість забезпечення балансу інтересів найманих робітників, підприємців і влади на користь усього суспільства. Соціальне партнерство є важливим механізмом ефективної взаємодії між громадянським суспільством і влади.

У сучасних складних умовах політичного, соціального, економічного розвитку існуюча національна модель соціального діалогу є недостатньо ефективною. Фахівці акцентують свою увагу на тому, що зростання соціальної нерівності та напруги в суспільстві породжує велику кількість проблем у соціально-трудовій сфері. Випробуваним способом вирішення протиріч в суспільстві, як свідчить світова практика, є соціальне партнерство, яке демонструє можливість забезпечення балансу інтересів найманих робітників, підприємців і влади на користь усього суспільства.

Аналіз досліджень і публікацій. Істотний внесок до формування і розвитку основ соціального партнерства зробили такі дослідники як: Н. Діденко, С. Жданенко, Г. Задорожний, О. Крутій, Ю. Куц, В. Мамонова, В. Мартиненко, О. Чаплигіна тощо. Разом із тим, значна частина проблемних питань щодо змісту соціального партнерства, особливостей його функціонування в Україні потребує більш докладного вивчення. Ринкові перетворення в Україні викликали об'єктивну необхідність подальшого розвитку теоретичних засад соціального партнерства як механізму взаємодії громадянського суспільства та влади з урахуванням особливостей сучасного розвитку.

Метою статті є аналіз проблем розвитку соціального партнерства як механізму взаємодії громадянського суспільства і влади.

Виклад основного матеріалу. Соціальне партнерство є необхідною умовою розвитку громадянського суспільства як сукупності незалежних, рівноправних громадян, які взаємодіють, спілкуються, добровільно самоорганізуються на підставі спільних приватних інтересів у громади і об'єднання та захищені необхідними законами від прямого втручання і обмежень з боку держави. На думку дослідників, ключовим аспектом соціального партнерства в широкому сенсі є відносини громадянського суспільства із державою [7, с. 41].

Модельний закон про соціальне партнерство, прийнятий на 27 пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї держав-учасників СНД визначає соціальне партнерство як взаємодію органів державної влади, об'єднань роботодавців і профспілок у визначені і впровадженні в життя узгодженої соціально - економічної політики, політики в галузі трудових відносин, а також двосторонні відносини між роботодавцями і профспілками, спрямовані на забезпечення узгодження їх інтересів в порядку, що визначається законодавством [6].

Інститут соціального партнерства складається із сукупності соціальних суб'єктів. Традиційно до суб'єктів соціального партнерства відносять найманих працівників, роботодавців і державу. Їх функції як соціальних партнерів виконують, як правило, представницькі органи: профспілки, об'єднання роботодавців, органи державного управління та місцевого самоврядування. Діяльність кожного із суб'єктів партнерства має певні особливості, які впливають на виконання функцій партнерства і їх роль у цьому процесі.

Державу у цьому процесі представляє Кабінет Міністрів України, який є повноцінною інституцією в системі соціально-трудових відносин. Інтереси роботодавців у соціально-трудових відносинах на національному рівні представляє Федерація роботодавців України - найпотужніше всеукраїнське об'єднання, до складу якого входять близько 470 територіальних і галузевих об'єднань роботодавців, які охоплюють понад 10 млн. найманих робітників. Основна мета їхньої діяльності - це представництво і захист своїх інтересів [4, с. 76-77].

Інтереси найманих працівників представляє Федерація професійних спілок України (ФПУ), яка є найбільш чисельним профспілковим об'єднанням в Україні, нараховує понад 10 млн. членів профспілок. Метою діяльності ФПУ є вираження, представлення інтересів і захист прав організацій - членів ФПУ, координація їхніх колективних дій, представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади й органах місцевого самоврядування, у стосунках з роботодавцями, їх організаціями і об'єднаннями, а також з іншими об'єднаннями громадян [4, с. 78].

Як особливий інститут ринкової економіки і соціальної правової держави, соціальне партнерство виконує функції регулювання різних аспектів трудових відносин, забезпечує розв'язання трудових спорів, конфліктів, суперечностей, сприяє злагоді в суспільстві. На думку Лебедєва І.В., соціальне партнерство має стратегічний характер, оскільки дозволяє сформувати і безконфліктно реалізувати довгострокові завдання уряду, націлені на забезпечення соціально-економічного розвитку [5, с. 13].

Визначаючи роль соціального партнерства у громадянському суспільстві дослідник Н.Діденко зазначає, що ідеологія соціального партнерства ґрунтується на визнані мирного співіснування соціальних груп з різними соціально-економічними інтересами; можливості вирішення конфліктів шляхом взаємоприйнятних компромісів; взаємодії між соціальними партнерами у цивілізованих, конструктивних формах [1, с. 25].

Виділяють три рівня здійснення соціального партнерства: на загальнодержавному, на галузевому або регіональному та безпосередньо на виробничому, стосуючись окремої фірми чи підприємства.

- На загальнодержавному рівні представники соціальних партнерів - працівники найманої праці, роботодавці, державні представники - зустрічаються в межах спеціально створених інститутів або регулярних тристоронніх зустрічах нарадах для обговорення і прийняття рішень.

- На рівні регіону механізм узгодження інтересів здійснюється переважно на двосторонній основі. Головними учасниками переговорів виступають представники бізнесу та галузеві профспілки, а головним засобом регулювання суперечностей колективний договір.

- На рівні окремих підприємств або фірм механізм регулювання відносин між соціальними партнерами виявляє себе як в інституціолізованій формі, так і в неформальному вигляді [8, с. 177].

Аналіз наукових праць дозволяє у визначені специфіки соціального партнерства виокремити три аспекти, розглядаючи його як специфічний тип суспільних відносин, притаманних цивілізованому суспільству з ринковою економікою, як ідеологію такого суспільства і як метод цивілізованого вирішення соціально-виробничих конфліктів, що містить у собі механізм досягнення соціальної стабільності [2, с. 114].

Соціальне партнерство як тип суспільних відносин та ідеологія, як правило, здійснюється на загальнодержавному рівні, являючи собою узгодження інтересів різних груп, що складають соціальну структуру суспільства, завдяки взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства на основі принципів соціального співробітництва, згоди тощо. Організаційною і правовою базою тут виступає соціальна політика держави, спрямована на розроблення цільових соціальних програм та законодавство, що відображує як інтереси держави, так і потреби та інтереси різних соціальних груп.

Соціальне партнерство як метод цивілізованого вирішення конфліктів здійснюється, як правило, у сфері виробничих відносин і характеризує взаємодію роботодавців, найманих працівників і органів державної влади та місцевого самоврядування з метою обговорення, вироблення і прийняття рішень із соціально-виробничих і пов'язаних із ними економічних питань, запобігання конфліктам та забезпечення соціальної згоди. У даному контексті соціальне партнерство виступає як особливий тип соціально-виробничих відносин, що притаманний ринковій економіці, який забезпечує на основі співробітництва найманих працівників і роботодавців оптимальний баланс і реалізацію їхніх інтересів. Таке співробітництво отримало назву трипартизму [8, с. 176].

На думку дослідників, соціальне партнерство як трипартійний інститут виконує такі завдання:

- визначення задовільного для всіх сторін партнерства рівня оплати праці;

- встановлення оптимальної системи оподаткування;

- створення гідних людини умов праці;

- забезпечення сприятливого соціального клімату для виробничої діяльності людини, у якому б вона могла реалізувати себе [3].

Впровадження в Україні концепції соціального партнерства відбувається відмінних, ніж в розвинених країнах Заходу, умовах, тому аналіз особливостей розвитку соціального партнерства в Україні потрібен, щоб виявити проблеми його розвитку та знайти нові шляхи вдосконалення.

Не зважаючи на той факт, що для формування ефективної системи соціального партнерства в Україні склалися всі необхідні умови, а саме: здійснився перехід до ринкових форм господарювання; сформувався клас підприємців; розроблена правова основа для розвитку соціального партнерства; держава виступає в якості посередника у відносинах між працівниками і роботодавцями; для представництва і захисту інтересів працюючих є профспілки тощо, вона є недосконалою. Чітко проявляється одностороння монополізація ринку праці роботодавцем, яка супроводжується ростом соціальної незахищеності працюючих і, як наслідок, соціальною напруженістю в суспільстві, появою нових форм трудових конфліктів.

Суттєвою перешкодою на шляху цивілізованого соціального партнерства є високий рівень корупції, домінування корпоративних інтересів, зрощення бізнесу з державними структурами. Внаслідок цього розвивається ситуація, за якої держава не захищає інтереси підприємців, підприємці не дотримуються законів, а від цього страждають працівники. За умов кризи, безробіття, падіння рівня добробуту працюючого населення, працівники не можуть реально протистояти роботодавцям, серед яких найбільшим є держава. Остання, виступаючи одночасно з трьох позицій - власника, адміністратора і гаранта інтересів громадян, на сьогодні не має ефективних механізмів захисту інтересів найманого працівника. Зокрема це проявляється у низьких рівнях оплати праці (в тому числі висококваліфікованої) на державних підприємствах (передусім у галузях освіти, культури, охорони здоров'я, науки).

Негативно впливає на соціальне партнерство і слабкість профспілок як представника та захисника інтересів працівників та сторони соціального діалогу. На думку дослідників, одними із причин неефективності українських профспілок є: традиційна орієнтація переважної більшості профспілок не на відстоювання прав та інтересів працівників, а на конформістське співробітництво з адміністраціями підприємств; внутрішня конкурентна боротьба в профспілковому середовищі між “офіційними” профспілками (ФПУ) та незалежними профспілками [9, с. 93-95].

В Україні гостро відчувається недосконалість законодавчого забезпечення системи партнерських відносин, склалася стійка практика ігнорування, невиконання чинних законів різними суб'єктами. За умов тотального ігнорування законів, важко сподіватися на дієвість і чинність договорів і угод. Суттєвою перешкодою для становлення соціального партнерства стає розмивання ціннісно-нормативної системи суспільства, обумовлене масовим порушенням законів і соціальних норм.

Зазначені особливості української дійсності свідчать, що партнерські відносини в нашій країні розвиваються у складних умовах. У зв'язку з цим актуальності набуває цілеспрямований пошук оптимальних моделей соціального партнерства у вітчизняних реаліях, розробка ефективного механізму взаємодії громадянського суспільства та влади.

Модернізація системи соціального партнерства в Україні має включати пошук шляхів переорієнтації взаємовідносин із вузькокорпоративних у відкрите партнерство (по формату учасників, підконтрольністю суспільству, гласністю, дієвістю зворотних зв'язків з громадськістю тощо). На думку дослідників, розвиток інституційних основ соціального партнерства в економіці, що трансформується повинно відображати її специфіку і логіко-історичні трансформації відносин соціального партнерства і відбуватися за двома напрямками: розвиток трипартизму і розвиток вільного асоціювання, що дозволить сформувати систему соціального партнерства, яка б була адекватною соціальній ринковій економіці [10].

Можна виділити наступний комплекс заходів, спрямованих на формування ефективної системи соціального партнерства в Україні:

1. Створення сприятливого економічного клімату, зокрема шляхом послаблення податкового тиску і боротьби з корупцією, що зумовить оздоровлення національної економіки, її детінізацію і поступовий вихід з кризи.

2. Забезпечення сприятливих умов для розвитку середнього класу, а також підвищення трудових доходів населення, подолання бідності.

3. Удосконалення чинної нормативно-правової бази соціального партнерства, зокрема в Закон України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», Кодекс законів про працю України внести норми щодо обов'язкового узгодження із профспілками рішень, які стосуються найважливіших для працівників питань - зміни умов праці, звільнення або скорочення працівників тощо, а також розробити і прийняти Закон України “Про соціальну відповідальність бізнесу”, заклавши в ньому демократичні механізми залучення бізнесу до розв'язання ключових соціальних питань персоналу підприємства тощо.

4. Формування ідеології і культури соціального партнерства, що передбачає формування у громадян соціальної компетентності й нормативно-правової підготовленості у питаннях прав людини, взаємодії з роботодавцем, працевлаштування, соціального захисту, трудового права, діяльності профспілок, пенсійних, страхових та інших фондів тощо.

Висновки. Таким чином, соціальне партнерство виступає важливим механізмом взаємодії громадянського суспільства та влади. Система соціального партнерства в Україні є недосконалою і потребує проведення ряду заходів, серед яких: залучення до системи партнерських відносин соціальних груп, які в даний час в неї не включені; реформування чинної нормативно-правової бази з питань соціального партнерства й соціально-трудових відносин, з метою приведення їх у відповідність із нормами міжнародного права; проведення додаткових заходів з боку держави, щодо мотивації роботодавців до участі в соціальному діалозі; проведення заходів по підвищенню поінформованості широких мас суспільства про соціальне партнерство тощо.

соціальний партнерство профспілка

Список використаних джерел

1. Діденко Н. Державне управління і соціальне партнерство: актуальні проблеми теорії і практики: монографія / Н. Діденко. - Донецьк, 2007. - 404с.

2. Жданенко С.Б. Партнерское взаимодействие в процессе становления гражданского общества / С.Б. Жданенко. - Х., 2006. - 168 с.

3. Задорожний Г.В. Соціальне партнерство - шлях до відкритого суспільства / Г.В. Задорожний, О. Коврига, В.В. Смоловик. - Х. : Вид-во ХІГМ, 2000. - 192 с.

4. Колосок А.М. Інституційне забезпечення соціального партнерства / А.М. Колосок // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 10. - С. 74-79.

5. Лебедєв І.В. Соціальне партнерство як спосіб подолання економічної кризи / І.В. Лебедєв // Економіка і держава. - 2009. - № 4. - С. 12-15.

6. Модельный закон о социальном партнерстве : постановление №27-14 от 16.11.2006 г. Межпарламентской Ассамблеи государств-участников СНГ // ІПС“Законодавство України”. - 2011. - №2.

7. Соціальне партнерство і державна політика: від теорії до практики демократизації державного управління : монографія / [В.Ф. Мартиненко, О.М. Крутій, С.Л. Кирій та ін.]; за заг.ред. В.Ф. Мартиненка. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ ”Магістр”, 2009. - 252 с.

8. Сталий розвиток територіальної громади: управлінський аспект: монографія / Ю.О. Куц, В.В. Мамонова, О.К. Чаплигіна та ін - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2008. - 236 с.

9. Кинько Е.Н. Институт социального партнерства в Украине: параметры состояния и проблемы развития / Е.Н. Кинько // Економічний простір. - 2008. - №14. - С. 92-99.

10. Губин К.Г. Формирование институциональных оснований социального партнерства в трансформационной экономике / К.Г. Губин // Научные труды ДонНТУ. - 2006. - Выпуск 103-3. - С. 107-111.

Размещено на Allbest.ru