Офіційне тлумачення конституційних норм щодо прав людини у парадигмі юридичної герменевтики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університету ДФС України

Кафедра кримінального права та кримінології

Офіційне тлумачення конституційних норм щодо прав людини у парадигмі юридичної герменевтики

Василь Топчій; доктор юридичних наук, професор

Анотація

Стаття присвячена теоретичному аналізові правової природи офіційного тлумачення нормативних актів, реалізації Конституційним Судом України даного повноваження при інтерпретації конституційних норм щодо прав людини. Представлена сучасна модель уявлення про об'єкт, предмет, принципи юридичної герменевтики. Здійснена екстраполяція вказаної моделі на діяльність Конституційного Суду України при виконанні ним правозахисної функції. Запропоновані авторські дефініції понять «конституційна герменевтика», «конституційно-герменевтичний процес». Представлені шляхи удосконалення діяльності Конституційного Суду України у ході реформи конституційної юстиції, спрямовані на оптимізацію внутрішнього і зовнішнього контуру застосовуваної парадигми юридичної герменевтики.

Ключові слова: Конституційний Суд України, права людини, офіційне тлумачення тексту Конституції України, юридична герменевтика, конституційна герменевтика, конституційно-герменевтичний процес.

Динаміка змін в українському суспільстві новітнього часу характеризується двома протилежно спрямованими процесами. На даному етапі вкрай важливим є налагодження громадянського миру з опорою на віру у дієвість правового механізму держави. Одним із елементів цієї великої справи виступає дотримання законності, яке базується на єдиній позиції щодо розуміння закріплених у Конституції і законах України правових норм. У такий спосіб суттєво зростає питома вага офіційного тлумачення окремих положень Основного Закону України. Цілком зрозуміло, що самі по собі рішення Конституційного Суду України ( далі - КСУ), визначення відповідності окремих законів Конституції, інтерпретації окремих правових норм в процесі офіційного тлумачення, не спроможні змінити ситуацію в суспільстві, але завдяки цим рішенням створюється той фундамент, на якому базуватимуться усі подальші дії уповноважених органів, компетентних осіб і окремих громадян. Тож наукове дослідження феномену офіційного тлумачення конституційних норм, зокрема щодо прав людини, сприятиме подальшому удосконаленню діяльності Конституційного Суду України, може стати окремим елементом конституційної реформи, а значить, і ствердженню законності в Україні в цілому.

Проблема тлумачення норм права викликає інтерес і у теоретиків держави та права, і у фахівців з окремих галузей права, і у практиків, до яких певною мірою можна віднести й суддів КСУ, і у мовознавців, які спеціалізуються на питаннях юридичної лінгвістики. У цьому напрямі вітчизняними вченими зроблені вагомі наукові розвідки, зокрема: О. Балинською, Л. Бірюком, А. Головіним, В. Гончаровим, С. Гурак, Т. Дудашем, О. Копиленком, В. Косовичем, О. Марцеляком, Р. Марчуком, О. Мироненком, Н. Оніщенком, П. Рабіновичем, М. Савчиним, О. Скакун, І. Сліденком, Ю. Тодикою, О. Тупицьким, Л. Чуліндою, В. Шаповалом, С. Шевчуком, Ю. Шемшученком та ін.

Було б невірним стверджувати, що тлумачення норм права знаходяться в центрі уваги лише українських вчених. Актуальність проблеми, що існує з часів римського права, з урахуванням конкретно історичних і соціальних умов кожного суспільства на різних етапах його розвитку спонукала й продовжує спонукати до її розв'язання науковців різних країн.

Попри значну кількість наукових досліджень у питаннях інтерпретації юридичних текстів, проблема офіційного тлумачення конституційних норм щодо прав людини з її екстраполяцією на парадигму юридичної герменевтики залишилася у лакуні правової науки та потребує свого розв'язання.

Об'єктом дослідження є конституційний процес в аспекті офіційного тлумачення норм, закріплених в Основному Законі України. Предметом виступає офіційне тлумачення конституційних норм щодо прав людини у парадигмі юридичної герменевтики.

Метою статті є здійснення теоретичного аналізу право інтерпретацій- ної практики Конституційного Суду України при офіційному тлумаченні конституційних норм щодо прав людини з позицій юридичної герменевтики й обґрунтування ролі даної функції у реалізації реформи конституційної юстиції.

Досягнення поставленої мети потребує виконання наступних завдань: 1) спираючись на теоретичні основи юридичної герменевтики, екстраполювати їх на діяльність КСУ, спрямовану на офіційне тлумачення норм, пов'язаних із сутністю прав людини, їх реалізацією і захистом; 2) увести до наукового обігу авторські дефініції понять «конституційна герменевтика», «конституційно-герменевтичний процес»; 3) визначити роль рішень і ухвал КСУ в механізмі правозахисту; 4) обґрунтувати значення діяльності з офіційної інтерпретації текстів нормативних актів у перспективах реформи конституційної юстиції.

Відповідно до ст. 147 Конституції України [1], а також до ст. 13 Закону України «Про Конституційний суд України» [2] до повноважень КСУ належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Проте вже на цьому етапі виникає принаймні два питання: що розуміти під терміном «тлумачення» і чим вирізняється саме «офіційне тлумачення», якщо у п. 6 розділу XV Конституції «Перехідні положення» встановлюється, що «до створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює Верховна Рада України»?

Як слушно зауважує В. Гончаров, посилаючись на наукові праці

А.Барака і Є. Врублевського, «термін «тлумачення» сам потребує тлумачення», [3, с. 47] і відстежує, що «у юридичній літературі тлумаченням називають і діяльність із з'ясування змісту положень законодавства, і діяльність щодо його пояснення іншим суб'єктам, а також результат цього процесу». [3, с. 47] Натомість не менш важливим є розуміння, чому законодавець з широкого синонімічного ряду, в якому представлені поняття «трактування», «коментування», «пояснення», «з'ясування», «роз'яснення», «інтерпретація», «екзегеза» та ін. віддає перевагу саме тлумаченню.

Семантику поняття «офіційне тлумачення» окреслив сам КСУ (до речі лише у 2010 році), наголосивши на тому, що офіційне тлумачення і застосування правових норм є різними видами юридичної діяльності. Згідно з ухвалою Конституційного Суду України у справі № 2-11/2010 від 31.03.2010 «офіційним тлумаченням вважається діяльність компетентного органу державної влади щодо з'ясування і роз'яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права (усвідомлення та роз'яснення смислу норм права з метою найбільш правильної їх реалізації)» [4].

Дотепер серед фахівці в галузі конституційного права не дійшли згоди щодо диференціації понять «права людини та громадянина» і «конституційні права людини та громадянина» попри те, що ще у 2002 р. М. Костицький висловлював думку щодо нагальної потреби у чіткому розмежуванні цих понять та їх законодавчого визначення [5, с. 53-65].

Зазначене вище спонукає до з'ясування природи тлумачення. Ми дотримуємося думки, що необхідність інтерпретації текстів правових актів, тлумачення смислу окремих понять, що містяться в них, зумовлена символьною природою мови, яка є невід'ємним компонентом семіотичної, тобто знакової сфери.

Наведені розсуди переконливо свідчать, що навіть у ключових поняттях, які детермінують усю діяльність КСУ, неможливо оминути юридичної герменевтики, під якою, консолідуючись із Н. Волковою, пропонується розуміти «особливий метод тлумачення правової норми, який включає не лише буквальне розшифрування тексту норми, що тлумачиться, а й оцінку правової ситуації, що супроводжує реалізацію цієї норми» [6, с. 80].

Тож поняття юридичної герменевтики поглинає поняття тлумачення текстів, які містять правові норми, і передбачає певну реконструкцію дискурсу, тобто відтворення обставин і розуміння ідеї, що скеровує законотворця на вживання тих чи інших правничих категорій, термінів, юридичних конструкцій і формул з проекцією на подальше їх правоза- стосування. При цьому було б занадто спрощеним вважати, що у процесі тлумачення відбувається звичайне «декодування» закладеної в законодавчому тексті інформації, як це робилося у радянському праві, адже юридична герменевтика як синкретична галузь знань конгломерує в собі відомості з юридичної логіки, лінгвістики, юридичної техніки, легістики (науки про способи викладу й оформлення нормативних актів) і спрямована на комплексний підхід до інтерпретації законодавчих актів.

У такий спосіб умовно в якості компонентів юридичної герменевтики (в широкому її розумінні) можна виділити: 1) відомості про шляхи і засоби вербалізації та письмового оформлення правових норм; 2) знання про способи тлумачення текстів законодавчих актів; 3) стандарти і процедури правової експертизи юридично значущих текстів; 4) правила створення інтерпретаційних актів, репрезентації в них усіх елементів тлумачення. Наданий перелік укладається у так зване герменевтичне коло, яке характеризується своєю циклічністю і рівневістю. Це дає підстави стверджувати, що у герменев- тичному процесі відбувається не тільки і не стільки пізнання, скільки інтелектуально-творча модифікація думки, яка базується на глибинних компетенціях тлумача. Не можна не помітити й того, що юридична герменевтика ґрунтується на двох взаємно спрямованих процесах: руху від системи права до окремо взятої норми і навпаки, що відбиває нерозривний взаємозв'язок між цілим і частиною.

Зазначене створює підстави для наукової дискусії з А.М. Колодієм щодо розуміння юридичної герменевтики. У відповідній словниковій статті, розміщеній в «Юридичній енциклопедії», відомий професор трактує юридичну герменевтику лише з позицій доктрини теорії природного права, посилаючись на погляди А. Кауфмана і В. Хассемера. На підставі цього висновується, що «вказана теорія спирається не на норми, а на правовідносини, правові рішення, правову поведінку» [7, с. 579]. Подібна інтерпретація здається дещо фрагментарною, оскільки звужується об'єкт і предмет юридичної герменевтики, за дужки виноситься уся її історія з античних часів і перспективи розвитку, що зароджуються у сьогоденні. Серед таких тенденцій найбільш рельєфно проступає тяжіння до подальшого розгалуження юридичної герменевтики, зокрема поява конституційної герменевтики як галузі, яка має свої специфічні особливості, що виокремлюють її з-поміж таких галузей, як цивілістична, адміністративна, кримінально-правова та ін.

Спираючись на концепції сутності конституційної герменевтики, розроблені О. Бобильовим [8], І. Кравцем [9], В. Круссом [10] та ін., пропонуємо розуміти під нею «галузь юридичної герменевтики, що слугує офіційному тлумаченню норм Конституції в процесі її реалізації і здійснення Конституційним Судом своїх повноважень, а також науковій інтерпретації смислів, закладених у тексті Основного Закону України та інших нормативно-правових актів, що потрапляють до сфери конституційної юрисдикції, у цілях усунення конфлікту інтерпретацій, а також удосконалення законотворчості й правозастосування».

Специфіка конституційної герменевтики виявляється якнайменше у двох аспектах: 1) наявність притаманних лише їй властивостей та якостей, зумовлених чітко визначеними процедурами офіційного тлумачення; 2) масштабність та значущість висновків, які виходять далеко за межі конституційного права і впливають на усю правову систему держави.

Існування герменевтичного кола, що екстраполюється на регламент діяльності з офіційного тлумачення Конституції, дає підстави ввести до наукового обігу поняття «конституційно-герменевтичного процесу», який, за нашим розсудом, можна визначити як «науково обґрунтований багатокомпонентний інтелектуально-творчий процес інтерпретації уповноваженими суб'єктами права і науковцями тексту Конституції з урахуванням дискурсу його створення з метою встановлення релевантного смислу конституційних норм й подальшої оптимізації діяльності з підтримання правопорядку».

Процес офіційного тлумачення норм, закріплених у Конституції України, слугує не лише розв'язанню правових колізій, що виникають у правозастосуванні, а й унеможливлює виникнення подібних ситуацій у подальшому. Тож можна стверджувати, що конституційно-герменевтичний процес має водночас констатуючий, імперативний і випереджуючий характер. Без цього діяльність Конституційного Суду України певною мірою втрачала б свій сенс.

Натомість зовсім недавно була спромога вилучити функцію офіційного тлумачення з повноважень зазначеного вище органу. Так, описуючи новації, запропоновані Конституційною Асамблеєю, В.Коваленко у статті «Конституційний суд України як ключова інституція в механізмі гарантій прав і свобод людини в Україні» наводить внутрішньо суперечливе положення: «...слід відзначити пропозицію про необхідність розширення кола повноважень Конституційного Суду України, вилучивши офіційне тлумачення законів України, положеннями щодо розгляду: - конституційних скарг з питань відповідності Конституції України (конституційності) законів України, застосування яких порушило конституційні права і свободи людини та громадянина; - звернень органів місцевого самоврядування з конституційними поданнями щодо конституційності законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, які стосуються місцевого самоврядування, захисту прав та інтересів територіальних громад.» [11, с. 66-74.].

Не заперечуючи ролі та значення конституційної скарги, ми тим не менш ставимо питання: яке ж це розширення повноважень, якщо анулюється одна з найважливіших функцій Конституційного Суду України? Знову ж таки, розгляд конституційних скарг носить характер post factum, тобто він позбавляє можливості працювати на упередження, даючи розширене офіційне тлумачення правової норми. До того ж необхідно враховувати, що скарги виникають на тлі конфліктогенних чинників, сам їх модус апріорі спрямований на здійснення правосуддя, якнайменше - арбітраж, медіацію, а не на роз'яснення норм. У зв'язку з цим доречно навести висловлювання О. Климович про те, що Конституційний суд України «не розглядає справу по суті, і результатом розгляду заяви не може бути компенсація шкоди конкретному громадянинові...» [12, с. 35].

Ми повністю розділяємо погляди судді Конституційного Суду у відставці М. Козюбри в тому, що у конституційній юрисдикції в силу її специфіки має домінувати не принцип змагальності, а дослідницький принцип [13]. При цьому не слід абсолютизувати дослідництво й дорівнювати діяльність Конституційного Суду до діяльності власне наукової чи науково- дослідної установи. Річ у тім, що при формуванні рішення з метою всебічного розгляду справи Конституційний Суд враховує як правову позицію окремих органів державної влади, так і думку авторитетних науковців. У такий спосіб при офіційному тлумаченні конституційних норм відбувається органічне поєднання легального і доктринального тлумачення.

Особливий інтерес викликає питання щодо ролі Конституційного Суду України в механізмі захисту прав і свобод людини. Як зазначає О. Петрів, «навколо правозахисної функції КСУ ведеться жвава дискусія» [14, с. 88], оскільки одні вчені (О. Калініченко, Р. Мартинюк, О. Климович та інші) вважають, що функція захисту прав і свобод людини не притаманна Конституційному Суду України, а інші (А. Селіванов, А. Стрижак, В. Тихий, А. Гусєв) дотримуються думки, що зазначена функція йому властива. Наші погляди збігаються із науковою позицією представників другої групи, оскільки ми переконані в тому, що захист прав людини починається з праворозуміння, а тому є безпідставним зведення правозахисної функції лише до прийняття певних нормативно-правових актів, контролю за дотриманням окремих положень законів і підзаконних актів або розгляду справ щодо конкретних правопорушень у цій сфері.

Ми не розділяємо поглядів І. Петріва, що «функцію офіційного тлумачення КСУ важко віднести до дієвих засобів захисту прав і свобод громадян.» [14, с. 88]. Його аргументація базується на складності без кваліфікованої допомоги більшості громадян реалізувати право на конституційне звернення, а також розгляду Конституційним Судом України справи лише за наявності фактів неоднозначного застосування положень Конституції або законів України судами чи іншими органами державної влади.

Вбачаємо в даному випадку певну логічну похибку, яку за аналогією можна порівняти з умовиводом, коли через недосконалість окремої деталі ставлять під сумнів доцільність застосування усього агрегату. Навіть у ситуаціях, коли приймаються ухвали КСУ про відмову у відкритті конституційного провадження у справах за конституційним зверненням громадян, відбувається детальний аналіз такого звернення і до тексту ухвали включається вмотивована аргументація, що ґрунтується на роз'ясненнях правових норм, описі правового механізму держави. Завдяки цьому встановлюються нечітко визначені положення нормативних актів, виявляються певні юридичні колізії і прогалини в законодавстві, що, по суті, є глибинним процесом, який опосередковано впливає на реалізацію право- захисних функцій на рівні законодавства. У зв'язку з цим вважаємо, що формулювання, надані при аргументації позиції КСУ в ухвалах, можна кваліфікувати як різновид офіційного тлумачення. Це означає, що визначені в ухвалах Конституційного Суду України позиції щодо конституційних засад функціонування правового механізму держави, пошуки шляхів його удосконалення з метою оптимізації захисту прав людини є не менш важливим, аніж така очевидна форма, як традиційне офіційне тлумачення тексту Конституції.

Проведений нами аналіз ухвал КСУ у справах щодо захисту прав людини за період з 1997 року (з моменту початку випуску «Вісника Конституційного Суду України» як офіційного видання) до 2015 року дозволив виявити, що при розгляді конституційних звернень охоплювалися не лише власне конституційні норми, а й майже усі суміжні сфери правовідносин: цивільні, адміністративні, кримінальні, інформаційні тощо.

За цей період змінилося й саме змістовне наповнення ухвал про відмову у відкритті конституційного провадження. Якщо наприкінці 90-х - початку 2000 років основний акцент робився на описовій частині обставин справи, то тепер у тексті ухвал значна увага приділяється юридико-лінгвістичному, логічному, системному тлумаченню правових норм, що відповідає основним засадам юридичної герменевтики, надає такому текстові більшої переконливості, позбавляє від спромоги автора звернення докорити Конституційному Судові в упередженому ставленні або у суб'єктивізмі.

Безумовно, конституційно-герменевтичний процес є складним, багатогранним, неповторним у кожній новій справі. Зазначене зумовлює необхідність у щільній інтеграції здобутків науки і практики у діяльності Конституційного Суду України.

Виходячи з проведеного нами аналізу, можна підсумувати, що при удосконаленні діяльності КСУ із захисту прав людини, зокрема на рівні офіційного тлумачення текстів законодавчих актів, варто було б зосередитися на двох контурах парадигми: внутрішньому: оптимізації застосування принципів, правил і прийомів юридичної герменевтики - і зовнішньому: - спонуканні органів державної влади до неухильного виконання букви закону, своєчасному реагуванні на рішення й ухвали Конституційного Суду, в тому числі з усунення вад чинного законодавства, що створюють бар'єри на шляху реалізації в Україні прав і свобод людини.

суд юридичний герменевтика

Список використаних джерел

1. Конституція України

2. Про Конституційний суд України: Закон України від 16.10.1996 № 422/96-ВР (Редакція від 26.04.2015)

3. Гончаров В.В. Динамічне тлумачення юридичних норм / В.В. Гончаров // Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України / Редкол.: П. М. Рабінович (голов. ред.) та ін. - Серія І. Дослідження та реферати. - Вип. 27. - Львів: СПОЛОМ, 2013. - 252 с. - С. 47.

4. Ухвала Конституційного Суду України від 31.03.2010 р. № 15- у/2010

5. Костицький М. Правові проблеми судового захисту щодо людини і громадянина в Конституційному Суді України / М. Костицький, В. Годованець // Вісник Конституційного Суду України. - 2002. - № 2-3. - С.53-65.

6. Волкова Н.С. Приемы формирования правовой позиции Конституционного Суда РФ / Н.С. Волкова // Журнал российского права. - 2005. - № 9. - С. 79 - 85. - С. 80.

7. Колодій А.М. Герменевтика юридична / А. М. Колодій // Юридична енциклопедія: В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: «Укр. енцикл.», 1998. - Т.1: А-Г. - 672 с. - С. 578-579. - С. 579.

8. Бобылев А.И. Современное толкование системы права и системы законодательства / А.И. Бобылев // Государство и право. - 1998. - № 2. - С. 27-38.

9. Кравец И.А. Конституция и герменевтика: вопросы и теории / И.А. Кравец // Правоведение. - 2003. - № 5. - С. 38-49.

10. Крусс В.И. Юридическая техника - юридическая герменевтика - конституционный порядок / В.И. Крусс // Проблемы юридической техники: Сб. статей / Под ред. В.М. Баранова. - Н. Новгород. 2000. - С. 88-97.

11. Коваленко В. Конституційний Суд України як ключова інституція в механізмі гарантій прав і свобод людини в Україні /В. Коваленко // Вісник Конституційного Суду України, № 2 /2014. - С. 66-74.

12. Климович О. Система національних засобів захисту прав людини (в контексті положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) / О. Климович // Право України. - 2001. - № 1. - С. 35.

13. Козюбра М. Якою має бути Конституційна реформа в Україні: судоустрій, правосуддя та Конституційний суд України

14. Петрів І. Конституційний Суд України в механізмі захисту прав людини / І. Петрів // Вісник Конституційного Суду України. - 2014. - № 1. - С. 87-94. - С.88.

Размещено на Allbest.ru