Правове становище суб’єктів забезпечення конкурсного провадження: вітчизняний та зарубіжний досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове становище суб'єктів забезпечення конкурсного провадження: вітчизняний та зарубіжний досвід

Ю.В. Чорна

Досліджено взаємодію трьох ключових суб 'єктів в процесі здійснення правового регулювання відносинами неплатоспроможності та банкрутство: суду, конкурсного управляючого та державного органу з питань банкрутства. На прикладі зарубіжного законодавства було встановлено взаємозв'язок між ефективністю правового регулювання та узгодженням управлінсько-контрольних повноважень між суб'єктами забезпечення конкурсного провадження. Визначено шляхи вдосконалення вітчизняної системи конкурсного провадження

Ключові слова: банкрутство, неплатоспроможність, керуючий, законодавство, суд, провадження, суб'єкт, право, конкурс, узгодження

It was investigated the interaction between the three key players in the bankruptcy procedure: the court, bankruptcy manager and the public body for bankruptcy. On the example of foreign law was found the relation between the effectiveness of law regulation and the coordination of the management and control powers between entities of providing a bankruptcy procedure. It was determined the ways of improving the domestic system of bankruptcy procedure

Keywords: bankruptcy, insolvency, bankruptcy, law, court, proceedings, subject, law, competition, agreement

Вступ

Правова система регулювання банкрутства не обмежується тільки ефективним законодавством, вона досягається спільними зусиллями трьох складових успішного регулювання конкурсними відносинами: арбітражними керуючими, судом та державним органом з питань банкрутства. Взаємозв'язок в їх діяльності має виключне значення для вдалого регулювання відносин неплатоспроможності. Не дивлячись на комбінацію правових механізмів конкурсного провадження кожної країни, все ж їх практичне застосування безумовно здійснюється в ході діяльності судових органів, арбітражних керуючих та органу виконавчої влади, що віддує питаннями банкрутства.

Аналіз літературних даних і постановка проблеми

Актуальність дослідження зарубіжного досвіду зумовлена періодом активного розвитку та становлення конкурсного законодавства України. Крім того, встановлення зв'язків між державним органом з питань банкрутства, судом та арбітражними керуючими не було предметом комплексного дослідження у вітчизняній правовій доктрині. Безумовно чимало праць науковців присвячено висвітленню цього питання.

Серед головних можна виокремити напрацю- вання Аверча К., Бандурін В. В. [1], Іщенка І. А., Степанова В. В., Полякова Б. М. [2], Джуня В. В. [3], Николаева А. Ю., Бірюкова О. М., Карелиної С. А. [4], Миронов В. В., Филатов А. М., Hart O., Martin N., Warren E., Kempson E. [5], Chance Cl [6]. та інших. Однак, необхідність пошуку новий шляхів покращення ефективності такого правового регулювання обумовлює мету дослідження.

Відповідно до п. 3 Інформаційного листа ВГСУ «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від 22.12.2011 № 4212 - VI, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (зокрема статтею 3) дещо звужено порівняно з попередньою редакцією цього Закону повноваження державного органу з питань банкрутств.

В першій (Німеччина, Франція, Японія, Китай, Італія) головний регуляторний каркас відносин неплатоспроможності покладають на судові органи та арбітражних керуючих. В другій країни англо- американської правової сім'ї, що підходять до державного органу з питань банкрутств як до важливої фігури конкурсного процесу. Розглянемо підходи вказаних країн більш детально.

США. У 1983 році разом із Комісією з цінних паперів і бірж, як державним органом із питань банкрутства, у США почали діяти державні федеральні конкурсні керуючі, завдання яких, серед іншого, полягають у контролі за діяльністю незалежних конкурсних керуючих та її належною оплатою, а також у запобіганні шахрайству, нечесності й порушенням законності під час здійснення процедур банкрутства [7].

Канада. В Канаді, державний орган з питань банкрутств посідає важливе місце в системі банкрутства, в силу правильного позиціювання держави своєї ролі в конкурсних правовідносинах. Головна мета його діяльності полягає в підвищенні інвестиційної привабливості канадської економіки шляхом створення та забезпечення діяльності системи відновлення виробничих активів підприємства-банкрота, реабілітації боржника, запобіганні шахрайства при банкрутства та веденні необхідної статистики та реєстрів.

Державний орган з питань банкрутств в Канаді - це адміністративна система, що складається з місцевих відділень та центрального органу з питань банкрутств. Голова кожного відділення є працівником судової влади та наділений відповідними повноваженнями для провадження своєї діяльності [8].

В канадській системі банкрутства досить ефективно збалансовані повноваження ключових суб'єктів обслуговування неплатоспроможного підприємства. Судові органи разом з державним органом та арбітражними управляючими є представниками виконавчої, законотворчої та судової влади, що при правильному розподіленні повноважень працюють на підвищення економічного зростання країни. Державний орган з питань банкрутства наділений контрольними, нормотворчими та адміністративними повноваженнями. Він забезпечує проведення всіх процедур банкрутства.

Німецьким законодавством питання вибору конкурсного управляючого досить детально опрацьоване. Хоча ст. 56 Закону Німеччини «Про неспроможність» визначає тільки загальні вимоги до кандидатури керуючого, детально регламентують дане питання спеціалізовані директиви.

Конкурсним керуючим призначається виключно фізична особа, що є незалежною від кредиторів, боржника та добре обізнана в економічних справах. Франк Фрінд, суддя суду неспроможності в м. Гамбург зазначає, що вибір конкретного конкурсного керуючого повинен відповідати потребам відповідного процесу щодо неспроможності, автоматизоване вивчення списків та спонтанний вибір повинні бути виключені [10]. Безумовно, такий підхід кардинально відрізняється від принципів відбору кандидатури конкурсного управляючого в українській системі банкрутства.

Кожен кандидат повинен мати свідоцтво про наявність спеціальних знань у сфері неспроможності та управління, високу кваліфікацію, діяти згідно правилам професійної етики та мати територіально вигідне місце проживання, адже оплата транспортних розходів підвищує вартість послуг управляючого. Окрім того, німецький конкурсний процес апелює принципом недопущення «тіньового» управління майном. Мова йде про те, що всі дії пов'язані з виконанням керуючим своїх повноважень повинні здійснюватися особисто. банкрутство державний суд конкурсний

У французькій системі і в системах, що беруть від неї свій початок, основну роль при банкрутстві грає суд, а вплив кредиторів на процес дуже незначний. В основі такого законодавства лежить той аргумент, що суд може краще реалізувати суспільні інтереси. Зокрема вважається, що суд більш повно враховує такі макроекономічні інтереси як, наприклад, необхідність збереження робочих місць [1].

Італія. Судовим органом, що здійснює провадження у справі про банкрутство э суд загальної юрисдикції. Проте, в Італії в судові системі передбачений окремий відділ в судах загальної юрисдикції, що займається виключно справами про банкрутство (Tribunale fallimentare) [13]. Представником суду, що виконує законотворчу функцію, призначається конкурсний управляючий в якості делегованого судді.

Варто наголосити на тому, що конкурсним управляючим є суддя, що має виключну спеціалізацію у справах про банкрутство, а управляючий є спеціалістом у справах про неспроможність, що призначається також судом, однак, обирається зі списків юристів місцевої колегії адвокатів або асоціації аудиторів та бухгалтерів [14].

Управляючий має статус державного службовця та зобов'язаний виконувати свої функції самостійно. Як зазначалося вище, він може отримати додаткову професійну допомогу з боку експертів з дозволу конкурсного управляючого. Управляючий отримує винагороду за рахунок конкурсної маси боржника в розмірі, що встановлений в офіційному приказі, і оплата такої винагороди має пріоритетний статус відносно кредиторських вимог боржника [12].

Японія. В Японії систему інституцій, що обслуговують та забезпечують функціонування конкурсного процесу складають судові органи та конкурсні керуючі. Спеціального органу виконавчої влади, наділеного певними контролюючими функціями у сфері неспроможності немає. Натомість, суди разом з інститутом конкурсного управління складають головний регуляторний каркас японської системи неспроможності. Залежно від процедури конкурсні керуючі набувають статусу управляючого або піклувальника [15].

Конкурсний управляючий здійснює контроль за реабілітацією боржника та перевіряє всі домовленості та їх виконання останнього з кредиторами. Управляючий також має право голосу щодо шляхів реабілітації фінансового становища боржника та політики його управління. Варто зауважити, що управляючий є важливим елементом узгодження реабілітаційної процедури, саме на основі його висновків щодо доцільності обраної процедури, суд приймає остаточне рішення про її затвердження.

Китай. Загалом, роль судових органів в китайському конкурсному процесі є досить класичною, хоча й з нетиповими, як для нашої правової традиції, повноваженнями суду. Наприклад, на розсуд суду віднесена оцінка достатності тих обставин, на підставі який виноситься рішення про фінансову неплатоспроможність боржника та відкриття провадження у справі; також суд може окремо надати право голосу кредитору на зборах кредиторів, вимоги якого перевіряються чи розширювати межі компетенції кредиторських зборів. Підсудність, в свою чергу, визначається за місцем проживання боржника, тоді як справи про банкрутство підвідомчі виключно громадським судам.

Особливу увагу, привертає правовий статус конкурсного керуючого (управляючого неплатоспроможним боржником) визначений Законом КНР «Про банкрутство». Так з 2006 року визначено, що конкурсний управляючий призначається судом. На відміну від більшості сучасних законодавств про неспроможність, що притаманні США, ФРН, Росії, Україні, Франції, в Китаї конкурсним управляючим може бути не тільки фізична особа, а й юридична організація (ліквідаційна група), що займається наданням юридичних чи бухгалтерських послуг [16].

Відповідно до законодавства про банкрутство Китаю, конкурсним управляючим є юридична (ліквідаційна група) чи фізична особа (юридичний представник боржника). Юридичний представник боржника призначається судом одразу після відкриття провадження у справі, та вступає у розпорядження та управління майном боржника [17]. Права та обов'язки конкурсного управляючого в Китаї становлять досить типовий перелік повноважень, що в цілому направлені на пошук та захист майнових активів боржника, управління справами неспроможного та вчинення інших фінансових операцій, спрямованих на максимально ефективне проходження процедури банкрутства боржника.

Державний орган з питань банкрутств за прикладом Канади, США та Великобританії повинен приймати безпосереднє діяльність в процедурі банкрутства, за умови, що така участь є обумовлена певними обставинами.

На прикладі зарубіжних країн видно, що така фігура є чудовим способом залучення державного органу з питань банкрутств до процедури неспроможності та фактичної взаємодії виконавчої та судової влади з метою підвищення ефективності всього процесу правового регулювання. Наприклад, за умови недостачі коштів у ініціатора справи про банкрутство на покриття судових витрат та внесення на рахунок нотаріуса авансового платежу на покриття витрат розпорядника майна, державний керуючим став би незамінним учасником справи про банкрутство. За аналогією практики Сполучених штатів, оплата державного керуючого в реорганізаційній процедурі могла б набувати статусу поточних платежів, в процедурі розпорядження покриватися державою.

Саме таким чином могло б бути забезпечене на практиці гарантоване ст. 55 Конституції України право на судовий захист.

Важливо, щоб державний орган фактично приймав участь в процедурі банкрутства, недостатньо завідувати лишень ліцензуванням арбітражних управляючих, а всі інші функції виконувати опосередковано, як це відбувається в Українській системі банкрутства. Приймаючи активну участь в процедурах банкротства, державний орган зможе реалізувати також й свій обов'язок по узагальненню практики банкрутств, це, в свою чергу, надало б йому змогу виступити компетентною стороною на етапі реформування відповідного законодавства.