Інститут нотаріату в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Навчально-науковий інститут права

Кафедра АГПФЕБ

Курсова робота

З дисципліни: “Організація судових та правоохоронних органів”

на тему: “ Інститут нотаріату в Україні”

1-й курс, група Ю-63

Савченко Єлизавета Олексіївна

Науковий керівник: д. ю. н., доцент

Бурбика М. М.

Суми 2017



Зміст

нотаріальний контора нотаріат нотаріус

Вступ

1. Правові засади діяльності нотаріату в Україні

1.1 Виникнення та розвиток інституту нотаріату в Україні

1.2 Нотаріат в Україні: поняття, завдання та функції

2. Правовий статус нотаріусів в Україні

2.1 Вимоги до кандидатів на посаду нотаріуса. Права та обов'язки

2.2 Приватна нотаріальна діяльність в Україні та державні нотаріальні контори

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність теми дослідження. Як відомо, свій головний обов'язок із захисту прав та свобод людини держава виконує через правові інститути, з-поміж яких, безумовно, і такий важливий, як нотаріат. Його роль, значення, авторитет невпинно зростають із розвитком нашої державності, що обумовлюється новими економічними відносинами, виникненням приватної власності на засоби виробництва, на землю. Нотаріат покликаний створювати належні умови для ефективної реалізації норм права фізичними та юридичними особами, захищати їхні суб'єктивні права і законні інтереси, надаючи правочинам публічної довіри і більшої доказової сили документам. Крім того, нотаріат виконує превентивне завдання, запобігаючи суперечкам між сторонами цивільних правовідносин, захищаючи права осіб від можливих порушень у майбутньому, утверджуючи між ними стабільні й передбачувані відносини. Відтак він є одним із важливих чинників формування правової держави.

Метою курсової роботи є характеристика інституту нотаріату в Україні.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

- дослідити виникнення та розвиток інституту нотаріату в Україні;

- визначити поняття нотаріату, його завдання та функції;

- з'ясувати вимоги до кандидатів на посаду нотаріуса, його права та обов'язки;

- дати характеристику приватній наторіальній діяльності та державним наторіальним канторам.

Об'єктом дослідження курсової роботи є наторіат в Україні.

Предметом дослідження курсової роботи є нормативно-правові основи функціонування нотаріату в Україні

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі наукові методи дослідження як формальний, історизму, узагальнення та метод аналізу. Формальний метод дозволив визначити поняття нотаріату в України. За допомогою аналізу були розглянуті завдання та функції нотаріату. Використовуючи метод історизму, слід зважати на досвід минулого, його позитивні та негативні аспекти.

Стан наукової розробки. Питання ролі судової практики і судового прецеденту у формуванні права у правовій науці розглядались у наукових працях М. Дяковича, В. Котюка, І. Марочкіна, П. Павлика, Л. Радзієвської, С. Пасічника, Л. Сміяна, С. Фурси та інших, що дало можливість оцінити стан досліджуваної теми і відтворити цілісну картину того, що було зроблено, визначити коло питань, які залишилися поза межами дослідження.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи 28 сторінок. Список використаних джерел містить 21 найменування.



1. Правові засади діяльності нотаріату в Україні

1.1 Виникнення та розвиток інституту нотаріату в Україні

Важливу роль у здійсненні правозахисної та правоохоронної функції в державі відіграє нотаріат України. Захист прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, запобігання правопорушенням є основним завданням нотаріату, авторитет і значення якого невпинно зростає в нинішніх умовах реформування соціально-економічних відносин. Його діяльність має великий вплив на різні сторони суспільного життя країни, на нормальне функціонування цивільного обороту.

Поняття «нотаріат» лексично походить від латинського слова «note», що в перекладі означає «знак». Як інститут права він вперше з'явився в Стародавньому Римі в ІІІ столітті до н.е. Перша згадка про професію «табеліонів» прийшла з часів римського імператора Костянтина (316 рік до н.е.). Це були особи, які не були державними службовцями, але під контролем держави складали за винагороду юридичні акти, судові папери, проекти правочинів. Саме цей найдавніший інститут придбав пізніше назву «нотаріат» [21, с. 49].

Історія виникнення та розвитку нотаріату сягає своїм корінням у сиву давнину. Разом із утворенням первісного суспільства виникали і певні відносини між людьми, котрі характеризувалися не тільки формуванням єдності суспільних поглядів, а й розбіжностей як між окремими особистостями, так і між групами людей. З часом поступово почали виникати перші рукописні правила поведінки, що стали основою для утворення правових інститутів, а це, у свою чергу, посприяло появі нотаріату, тобто коли нагальною стала потреба публічного посвідчення приватних актів.

Поява українського нотаріату бере свій початок із часів України-Руси в період феодальної роздробленості (XII ст.). Писемні документи почали складати так звані «дяки». Спочатку це були люди, які, кажучи сучасною мовою, працювали на громадських засадах, а з розвитком приказної системи стали постійними членами державних органів. Їхня думка та вказівки впливали на хід судових і адміністративних справ. Дяки відповідали за ведення діловодства в державних установах, складання і підписання грамот, за подання оригіналів, складання копій документів і довідок. Також дяки виконували і нотаріальні дії щодо нерухомості (ХІІІ ст.) [18, с. 16].

У XV ст. виник інститут «площадних піддячих». Це вже були професійні писарі, які спеціалізувалися на оформленні угод, пов'язаних із переходом прав на окремі види майна та оформленням їх належним чином. Катерина II у 1775 р. нотаріальні функції визначила за судами. У подальшому вони неодноразово передавались різним установам, цивільним, повітовим судам, кріпосним відділенням, що свідчить про те, що нормативно-правове регулювання нотаріальної діяльності мало несистемний та суперечливий характер. Це був другий етап історії розвитку нотаріату.

Третій етап розпочався одночасно із судовою реформою 1864 р., яка характеризується появою Положення про нотаріальну частину (1866 р.), згідно з яким нотаріальна частина відокремлюється від судової, тобто стає автономною. Уводилися посади нотаріусів, на які призначалися чиновники на конкурсних засадах головою судової палати. Нотаріус перед призначенням на посаду присягав та вносив страхову заставу на випадок заподіяння шкоди клієнтові своїми некваліфікованими діями [17, c. 14-15].

Революція 1917 р. змінила не тільки долю країни. Нотаріат набуває статусу державного. В Україні було прийнято декілька законодавчих актів про нотаріат, які регулювали його діяльність. Верховна Рада Української РСР 25 грудня 1974 р. вперше в історії України ухвалила вищий акт державної влади, який регулював діяльність нотаріальних органів - Закон УРСР «Про державний нотаріат», який збільшував перелік нотаріальних дій більше ніж до 20 різноманітних видів.

За часи радянської влади нотаріат уже не мав тієї ваги, як раніше, оскільки було ліквідовано приватну власність на землю. Серед органів, котрі так чи інакше були пов'язані з юриспруденцією та правоохоронною діяльністю, він посідав останнє місце, бо його діяльність переважно стосувалася людини, тобто її власності, прав та інтересів.

Після проголошення незалежності України спостерігаємо новий етап у розвитку інституту нотаріату, що посилюється потребою держави в утворенні стабільної системи захисту прав та законних інтересів своїх громадян. З появою ринкових відносин, визнанням на законодавчому рівні рівноправності всіх форм власності, розвитком підприємницької діяльності і процесів приватизації виникла суспільна необхідність у приватному нотаріаті і, відповідно, законодавчого закріплення положень, які надавали б змогу проводити нотаріальну діяльність без допомоги державних органів.

Наступним етапом у розвитку нотаріату став прийнятий Верховною Радою України 2 вересня 1993 р. Закон України «Про нотаріат», який набув чинності з 1 січня 1994 р. Цей Закон став одним із історичних кроків у напрямі правової реформи в Україні, коли нарівні із державними нотаріальними органами повноправним учасником правозастосовної практики став й інститут приватного права.

Історія нотаріату України невід'ємна від історії розвитку світового нотаріату. Сучасний правовий світ має дві основні системи - латинську та англосаксонську.

Нотаріуси України сумлінно виконують свою роботу відповідно до складеної присяги: «Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса» [2].



1.2 Нотаріат в Україні: поняття, завдання та функції

Проблеми визначення правового забезпечення організації та діяльності органів нотаріату в Україні, насамперед, потребують з'ясування поняття та сутності нотаріату, а також його завдань та функцій.

П. М. Павлик зазначає, що нотаріат - це правовий інститут, носії якого - нотаріуси - уповноважені державою здійснювати і посвідчувати юридичні акти, надаючи їм публічної сили [9, с. 10].

Існує і нормативне визначення поняття нотаріату та його змісту. Зокрема, у 1993 р. було прийнято Закон України «Про нотаріат», відповідно до якого нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності [11].

Враховуючи нормативне визначення поняття «нотаріат», Л. К. Радзієвська та С. Г. Пасічник виділяють суб'єктивну і об'єктивну сторони поняття нотаріату. Суб'єктивна сторона полягає у сукупності органів і посадових осіб, яким надано повноваження на вчинення нотаріальних дій. До них, зокрема, належать державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси. Крім того, у населених пунктах, де немає нотаріусів право на вчинення певного кола нотаріальних дій мають посадові особи органів місцевого самоврядування. На консульські установи України покладається обов'язок вчинення нотаріальних дій за кордоном, а у випадках, передбачених чинним законодавством - на дипломатичні представництва України. Крім того, в Законі України «Про нотаріат» містить вичерпний перелік дій, прирівняних до нотаріальних, які можуть вчинятися іншими посадовими особами.

Об'єктивна сторона поняття «нотаріат» означає коло нотаріальних дій, які зазначені органи та посадові особи мають право вчиняти відповідно до чинного законодавства. При цьому наголошується на тому, що такі нотаріальні дії мають бути безспірними, тобто не мають викликати спору. Але, все ж таки, якщо спір виникає, то він має розглядатися у судовому порядку, а на цей час нотаріальна дія, щодо якої виник спір зупиняється до набрання законної сили рішення суду [12, с. 7].

Натомість іншими науковцями такий підхід до визначення сутності поняття «нотаріат» підданий кри- тиці. Так, на думку С. Я. Фурси та Є. І. Фурси, воно не розкриває нерозривний зв'язок нотаріату зі спеціальною процедурою, не підкреслюється характер взаємовідносин системи нотаріальних органів із державою. Автори вважають, що під поняттям «нотаріат» доречніше було б розуміти структуру нотаріальних органів, на яку покладається правоохоронна і правозахисна функції, що мають здійснюватись відповідно до чітко визначеного змісту та процесу, передбаченого чинними законодавством України [19, с. 37].

Л. С. Сміян, Ю. В. Нікітін, П. Г. Хоменко, підтримуючи таку позицію, наголошують на тому, що в це визначення поняття «нотаріат» було додано низку доповнюючих ознак, але авторам все ж не вдалося повністю уникнути деяких притаманних йому недоліків та формальних ознак. На їх думку, «нотаріат в Україні - це правовий інститут, покликаний забезпечувати позасудову охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави, шляхом вчинення в межах безспірних правовідносин нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами»6. Таким чином підкреслюється основна функція нотаріату, а також вказується на те, ким саме ця функція має виконуватись [17].

ЗУ «Про нотаріат» регулюється діяльність нотаріату в Україні, визначається, хто може бути нотаріусом, встановлюється коло прав та обов'язків нотаріусів. Законом вперше було передбачено запровадження приватного нотаріату.

Також нотаріуси у своїй діяльності керуються постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами та інструкціями Міністерства юстиції.

Норми, що регулюють організацію і діяльність нотаріату, становлять самостійну галузь законодавства. Разом з тим законодавство про нотаріат тісно пов'язано з такими галузями законодавства, як цивільне, цивільне процесуальне, шлюбно-сімейне і трудове. При здійсненні будь-яких нотаріальних дій нотаріусам доводиться використовувати не лише правила нотаріального провадження, а й звертатись до норм зазначених галузей законодавства.

Здійснення нотаріальних дій за кордоном визначається консульськими конвенціями, міжнародними угодами та договорами, а у певних випадках можуть бути застосовані норми іноземного законодавства.

Завданням нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередження правопорушень [15].

Три основні завдання, що їх виконує нотаріат.

Перше завдання - захист і охорона власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення несплати чеків. Виконання цього завдання буде ефективним, якщо воно реалізуватиметься відповідно до процесуальних норм, установлених Законом України "Про нотаріат", який гарантує захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій при вчиненні нотаріальних дій. Порушення цих процесуальних норм веде до недійсності нотаріального акту.

Друге завдання - дії, що їх вчиняють нотаріальні органи, забезпечують захист і охорону важливих прав та інтересів громадян і організацій, які пов'язані з їхнім буттям, існуванням, діяльністю, бо стосуються їхніх майнових прав та гарантування подальшої реалізації інших суттєвих прав громадян.

Отож, підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує і третє завдання - запобігає можливим правопорушенням.

Третє завдання - запобігання правопорушенням виконується також через правові консультації, роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії.

Виходячи з завдань, що їх виконують нотаріальні органи, можна зробити висновок, що сутність нотаріальної діяльності полягає в посвідченні та підтвердженні певних прав і фактів, у юридичному закріпленні цивільних прав із метою запобігання можливим порушенням або є засобом захисту вже порушених прав [13].

Важливим є з'ясування функцій, які здійснює нотаріат. М. М. Дякович зазначає, що функції нотаріату - це основні напрями його діяльності, що відображають його особливості як унікального правового інституту, який має своїм завданням охорону та захист суб'єктивних прав громадян і юридичних осіб у приватноправовій сфері.

Автор виділяє дві категорії функцій: ті, що походять із публічно-правового та приватноправового харак- теру нотаріальної діяльності. Першу категорію складають наступні:

1) правоохоронна функція, що полягає публічно-правовій діяльності по забезпеченню законності і правомірності юридичних дій громадян і юридичних осіб у сфері цивільного обороту;

2) правозастосовна функція, тобто владна правова діяльність нотаріальних органів держави, спрямованих на реалізацію правових приписів;

3) попереджувально-профілактична функція, змістом якої є те, що нотаріат виконує роль органу попереджувального правосуддя з питань безспірного характеру;

4) фіскальна функція, тобто нотаріат розглядається як допоміжний орган держави, який контролює сплату фізичними і юридичними особами, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, податків та зборів, визначених законом.

До другої категорії функцій нотаріату, автор відносить такі:

1) правовстановлювальна функція, яка полягає в тому, що нотаріус перевіряє факт дієздатності особи, яка звернулася до нього за вчиненням нотаріальної дії, її повноваження та ін.;

2) правореалізаційна функція, яка полягає в забезпеченні нотаріусом реалізації прав і законних інтересів громадян;

3) консультаційна функція, за якої на нотаріуса покладено обов'язок роз'яснювати права і обов'язки учасників цивільного обороту, попереджувати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій [3, с. 11].

Деякі автори більш широко розглядають функції органів нотаріату. Так, Л. С. Сміян, Ю. В. Нікітін, які відносять нотаріат до правоохоронних та правозахисних органів залежно від виконуваних ним функцій вважають, що функції нотаріату полягають в наступному:

1) в охороні та захисті прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, територіальних громад та держави;

2) в регулюванні певних відносин між суб'єктами, використовуючи при цьому матеріальні та процесуальні норми чинного законодавства. Прикладом такого регулювання може бути посвідчення певного договору, в якому закріплюються права та обов'язки сторін, тобто фактично регулюється їхня поведінка один щодо одного;

3) в тому, що нотаріус при виконанні своїх функцій повинен розглянути та проаналізувати волевиявлення суб'єктів, що до нього звернулися, щодо його законності;

4) в запобіганні можливим правопорушенням. Йдеться про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, які суперечать закону;

5) в підвищенні правосвідомості та правової культури громадян. З огляду на те, що велика кількість правопорушень здійснюється саме через правову необізнаність громадян, нотаріус в ході вчинення нотаріальних дій роз'яснює чинне законодавство з метою з'ясування сутності та правових наслідків певних дій, які бажають вчинити громадяни;

6) у впливі на законотворення, адже нотаріат - це той інститут, який в своїй діяльності може торкатися майже всіх галузей права, і шляхом спроб та помилок своєю практикою показує законодавцю на що йому слід звернути увагу [16].

Отже, історія розвитку і реформування нотаріату сучасної, незалежної України тісно переплітається з історією двох великих подій, які дали можливість українським нотаріусам самостійно вирішувати свою долю - прийняття в 1993 році Верховною Радою України Закону України «Про нотаріат» та заснування у квітні того ж року Української нотаріальної палати - єдиного всеукраїнського об'єднання нотаріусів. Ці події дуже вплинули на життя нотаріату, адже як інститут, який функціонує у сфері перетину приватних і публічних інтересів, нотаріат має володіти організаційною структурою, що відповідала б його унікальній природі. В наукових колах немає єдиної думки щодо визначення поняття «нотаріат», його змісту та функцій. При цьому нормативне визначення цього поняття не відповідає реаліям сьогодення та його потребує внесення відповідних змін до чинного законодавства.



2. Правовий статус нотаріусів в Україні

2.1 Вимоги до кандидатів на посаду нотаріуса. Права та обов'язки

Нотаріус -- це посадова особа, на яку покладено обов'язок вчиняти нотаріальні дії. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, яка надала йому відповідні повноваження [14].

Відповідно до Закону України «Про нотаріат», нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності [11].

Вимогою до займання посади нотаріуса є складання кваліфікаційного іспиту після проходження стажування, що дає можливість перевірити знання кандидата в нотаріуси та його готовність до нотаріальної діяльності.

Від складання кваліфікаційного іспиту звільняються нотаріуси, які на день набрання чинності Законом України "Про нотаріат" працювали в державних нотаріальних конторах, а також посадові особи Міністерства юстиції України, управлінь юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, робота яких безпосередньо пов'язана з керівництвом і контролем за діяльністю нотаріату.

Наступною вимогою для заняття посади нотаріуса є одержання свідоцтва про право на заняття цієї посади. Це свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Особа, яка має намір розпочати нотаріальну діяльність, не повинна мати судимість. Тому однією з підстав анулювання свідоцтва про право на нотаріальну діяльність є винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, що набрав чинності, а також винесення постанови про закриття кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав.

Нотаріуси в їхній діяльності повинні бути неупередженими і незалежними. Тому дуже важливою вимогою для забезпечення об'єктивності в діяльності нотаріуса є заборона перебувати у штаті інших державних, приватних і громадських підприємств та організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу. Ця вимога усуває можливість впливати на нотаріусів, використовуючи їхнє підлегле становище в інших установах, де вони працювали б за сумісництвом. Заборона підприємницької та посередницької діяльності спрямована на те, щоб забезпечити нотаріусові можливість кваліфіковано виконувати його прямі обов'язки і не принижувати свої професійну гідність і авторитет [8].

Законом передбачено винятки з цього правила, які стосуються надання права нотаріусам складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів і виписки з них, давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій та консультації правового характеру. Ці права безпосередньо стосуються компетенції нотаріуса і сприяють законному та об'єктивному вчиненню кожної конкретної нотаріальної дії.

За сумісництвом нотаріуси мають право на викладацьку та наукову діяльність у вільний від роботи час.

Крім того, треба брати до уваги і певні психологічні аспекти діяльності нотаріуса. Праця нотаріуса - складна інтелектуальна діяльність. Він має справу з гамою пристрастей, з різними, часом драматичними, ситуаціями, з різними за характером і мораллю людьми. Усе це вимагає знання психології людей, вміння розібратись у складних обставинах нотаріальної дії, дохідливого і переконливого роз'яснення питань, що стосуються вчинюваної нотаріальної дії. Нотаріус повинен бути тактовним, стриманим у вияві власних емоцій, мати велике терпіння. Особливо це треба враховувати у конфліктних ситуаціях, скажімо, за необхідності відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Таким чином, з наведеного вище можна вказати на певні вимоги, яким має відповідати посада нотаріуса: він повинен бути компетентним та ерудованим, вміти спілкуватися з людьми і встановлювати з ними психологічний контакт, відзначатися високими морально-етичними якостями [7].

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про нотаріат» нотаріус має право:

ѕ витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

ѕ одержувати плату за надання додаткових послуг правового та технічного характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, плату за вчинення інших дій, покладених на них відповідно до закону, а також за вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій;

ѕ складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права [11].

Стаття передбачає право нотаріуса на витребування відомостей та документів. При цьому це право пов'язується законодавцем саме із вчиненням нотаріусом нотаріальних дій. Таким чином, нотаріус не має повноважень на отримання вказаної інформації чи документів для іншої мети, ніж вчинення нотаріальних дій (наприклад, у випадку надання ним консультацій).

Зазначені у статті права є необхідними для повноцінної реалізації нотаріусом наданих йому законом повноважень. Досить часто для вчинення нотаріальної дії нотаріус стикається з необхідністю ознайомлення з документами чи інформацією, додатковими до поданих йому особою, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Так, визначення беззаперечності правовідносин і волевиявлення сторін іноді потребує надання довідок, що підтверджують факт видачі певного документа, довідок про те, що відносно особи не встановлено опіки або піклування, тощо. Більше того, окремі відомості можуть бути отримані для вчинення нотаріальної дії виключно за запитом нотаріуса (наприклад, інформація про наявні у спадкодавця банківські рахунки). Правом на витребування відомостей і документів для вчинення нотаріальних дій наділені також і посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії (див. коментар до ст. 46 Закону України "Про нотаріат").

У статті 4 Закону України "Про нотаріат" також встановлено право нотаріуса на отримання плати за надання консультацій правового характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, за вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій, за надання додаткових інформаційно-технічних послуг. Слід звернути увагу на деяку неточність вказаної норми. У буквальному її розумінні отримання плати за вчинення нотаріальної дії приватним нотаріусом є правом нотаріуса. Але у ч. 1 ст. 42 цього ж Закону визначено, що нотаріальні дії вчиняються тільки після їх оплати. Останнє означає, що приватний нотаріус фактично не має права вчиняти нотаріальну дію без попередньої її оплати, тому положення ст. 4 відносно права на плату видається таким, що сформульовано невірно. Стягнення плати за вчинення нотаріальної дії є обов'язком нотаріуса, що повинен виконуватися до її вчинення. У випадку відмови або неможливості особи здійснити оплату нотаріус повинен відмовити у вчиненні нотаріальної дії [5].

Згідно зі ст. 5 Закона України «Про наторіат» нотаріус зобов'язаний:

ѕ здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики;

ѕ сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

ѕ зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій;

ѕ відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам;

ѕ вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса відповідно до встановлених правил;

ѕ дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення;

ѕ надавати документи, інформацію і пояснення на вимогу Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі при здійсненні ними повноважень щодо контролю за організацією діяльності та виконанням нотаріусами правил нотаріального діловодства;

ѕ постійно підвищувати свій професійний рівень, а у випадках, передбачених пунктом 3 частини першої статті 29-1 цього Закону, проходити підвищення кваліфікації;

ѕ виконувати інші обов'язки, передбачені законом [11].

Коло обов'язків нотаріуса, передбачених цією правовою нормою, визначає порядок правомірного здійснення ним нотаріальної діяльності. Кожен з обов'язків закріплює належну професійну поведінку нотаріуса в процесі вчинення нотаріальних дій, під час надання консультацій, ведення діловодства, зберігання архіву тощо, а загалом зазначені обов'язки окреслюють міру і вид його поведінки протягом всього періоду здійснення нотаріальної діяльності.

Перший з обов'язків, визначений у статті, передбачає здійснення нотаріусом професійних обов'язків відповідно до цього Закону і принесеної присяги. Закон України "Про нотаріат" нині є спеціальним нормативно-правовим актом, який безпосередньо встановлює обов'язки нотаріуса, тому їх виконання повинно ґрунтуватися саме на цьому Законі. Разом з тим обов'язки нотаріуса не вичерпуються даним законодавчим актом і в окремих випадках виходять з норм інших законів. Присяга нотаріуса є традиційним атрибутом інституту нотаріату, який виступає як гарантія від самого нотаріуса сумлінно виконувати свої професійні обов'язки.

Одним з найважливіших обов'язків нотаріуса, що одночасно є гарантією належного здійснення нотаріальної діяльності і одним з головних засобів захисту і охорони прав та інтересів осіб, що звернулися до нотаріуса, є додержання нотаріальної таємниці.

Відмова у вчиненні нотаріальної дії є обов'язком нотаріуса, якщо вона не відповідає чинному законодавству України або міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Україною у встановленому порядку. Такий обов'язок ґрунтується на принципі законності здійснення нотаріальної діяльності. Очевидно, що допущення порушень у системі нотаріату значно ускладнює виконання цим інститутом превентивної функції та функції підтримання законності, знижує рівень довіри суспільства до нотаріуса та органів юстиції взагалі. Закон України "Про нотаріат" чітко визначає випадки відмови від вчинення нотаріальної дії нотаріусом.

Слід зазначити, що саме коло прав і обов'язків є визначальним критерієм для встановлення повноважень особи. Останні ж покладено в основу порядку визначення юридичної відповідальності за вчинювані протиправні діяння [5].



2.2 Приватна нотаріальна діяльність в Україні та державні нотаріальні контори

Закони та інші нормативно-правові акти створюють необхідний правовий режим забезпечення публічних та охорони приватних інтересів, чітко виділяють публічні інтереси та запроваджують засоби їх забезпечення і охорони. Це і повноваження державних органів, і порядок вирішення справ, і критерії оцінки актів та дій, і процедури призупинення, відміни актів, які порушують інтереси держави, і стимулювання суспільно корисної діяльності. З ними кореспондуються відповідні обов'язки суб'єктів господарювання, а також громадян. Приватний нотаріат був покликаний створювати належні умови для ефективної реалізації.

З часу прийняття зазначеного Закону у правовому житті суспільства з'явився новий суб'єкт нотаріальної діяльності - приватно практикуючий нотаріус. Приватний нотаріус здійснює діяльність від імені держави, що делегує йому спеціальні повноваження і наділяє його відповідними правами та обов'язками. Приватний нотаріус не перебуває у штаті державного апарату, а організовує свою діяльність самостійно. Аналізуючи сучасний стан законодавства про нотаріат та адміністративно-правових норм, що регулюють приватну нотаріальну діяльність, слід пам'ятати, що конституційні основи відповідної діяльності закріплюються встановленням Конституцією України організації влади (ст.6), конкретних цілей побудови демократичного суспільства, правової держави (ст. 1), суспільне життя в якій ґрунтується на засадах політичної, економічної і ідеологічної різноманітності (ст. 15) [4].

Приватний нотаріус може укласти угоду з іншим приватним нотаріусом про його заміщення. Про укладення такої угоди він зобов'язаний повідомити управління юстиції. Заміщення приватного нотаріуса означає можливість виконання обов'язків одного приватного нотаріуса іншим із цього самого нотаріального округу на підставі укладеної угоди чи наказу управління юстиції. При цьому нотаріус, якого заміщують, не має права виконувати службові обов'язки на встановлений строк заміщення. Припинення приватної нотаріальної діяльності регулює ст. 30 Закону. Із припиненням приватної нотаріальної діяльності реєстрацій не посвідчення приватного нотаріуса анулюється і особа перестає ним бути. У ч. 1 ст. 30 Закону зазначено перелік випадків, коли приватна нотаріальна діяльність припиняється. Цей перелік вичерпний і не підлягає розширеному тлумаченню [11].

Приватна нотаріальна діяльність припиняється в таких випадках:

- за поданням приватним нотаріусом письмового клопотання про припинення своєї діяльності;

- у разі анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;

- коли приватний нотаріус не уклав угоду службового страхування або не вніс страхову заставу для забезпечення відшкодування шкоди, що передбачається ст. 28 Закону, або не поповнив страхову заставу до встановленого розміру;

- якщо приватний нотаріус без поважних причин не виконує своїх обов'язків протягом двох місяців і не повідомив про це управління юстиції;

- у разі невідповідності приватного нотаріуса займаній посаді або виконуваній роботі через стан здоров'я, що на тривалий час перешкоджає нотаріальній діяльності.

Приватний нотаріус, діяльність якого припиняється, у місячний строк зобов'язаний передати документи, що стосуються вчинених ним нотаріальних дій, до державного нотаріального архіву. Законодавство містить також положення про призупинення приватної нотаріальної діяльності. Таке можливе лише у разі припинення права власності чи права користування приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Призупинити нотаріальну діяльність може особисто нотаріус, який подає відповідну заяву до управління юстиції не пізніше одного тижня після закінчення прав на приміщення, або управління юстиції за наявності таких відомостей. Нотаріальна діяльність вважається відновленою з моменту внесення відповідних змін до реєстраційного посвідчення щодо нової адреси робочого місця приватного нотаріуса. Контроль за законністю виконання приватними нотаріусами їхніх обов'язків здійснюється відповідними управліннями юстиції. Згідно із ст. 31 Закону за вчинення нотаріальних дій приватні нотаріуси справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом і громадянином або посадовою особою. З набранням чинності Указу Президента України «Про впорядкування справлення плати за вчинення нотаріальних дій» розмір плати за вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом не може бути менший від розміру ставок державного мита, яке справляється державним нотаріусом за аналогічні нотаріальні дії [10].

Таким чином, адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності є специфічним різновидом правового регулювання спрямованим на втілення організаційно-правових засобів забезпечення вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій. На сучасному етапі адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності забезпечено системою норм, яка за предметною і цільовою ознаками поєднує різнорідний правовий матеріал, пов'язаний із здійсненням органами виконавчої влади та місцевого самоврядування публічно-владних повноважень у сфері приватної нотаріальної діяльності, застосуванням конкретних форм і методів адміністративної діяльності, здійсненням органами державної влади та місцевого самоврядування організаційних повноважень щодо окремих приватних нотаріусів, об'єктів приватної та комунальної форм власності.

Органами, які здійснюють більшість нотаріальних дій, є державні нотаріальні контори, що утворюються в містах і великих населених пунктах.

Державні нотаріальні контори створюються і ліквідуються Міністерством юстиції України.

Штати державних нотаріальних контор затверджуються Головним
управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах
Києві та Севастополі в межах встановленої для державних
нотаріальних контор штатної чисельності і фонду заробітної плати [11].

На відміну від приватних, державні нотаріальні контори є юридичними особами, які утримуються коштом державного бюджету.

Приватний нотаріус не отримує заробітної плати з бюджету, він лише самостійно визначає платню за вчинення нотаріальних дій, яка визначається самостійно між нотаріусом та його клієнтом.

Потрібно пам'ятати, що відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу забороняється здійснювати підприємницьку діяльність. Він повинен бути неупередженим і рівною мірою надавати допомогу усім особам, які до нього звертаються [6].

Отже, професійна діяльність нотаріусів та інших осіб, які мають право вчиняти нотаріальні дії, не повинна зводитись лише до вчинення нотаріальних дій, а повинна спрямовуватись, перш за все, на захист прав та інтересів осіб, що звернулися до нотаріуса, а також сприяти останнім у найкращій реалізації наданих їм законом прав і недопущенні завдання шкоди їх законним інтересам.



Висновки

Діяльність нотаріату є необхідною у повсякденному житті, у випадках, коли виникає нагальна потреба здійснення певних дій, що потребують офіційного, юридичного засвідчення.

Нотаріальна діяльність забезпечує виконання засвідчувальної та контрольно-реєстраційної функції під час вирішення юридичних справ. Крім того, уході здійснення своїх функціональних повноважень органи нотаріату покликані зміцнювати режим законності в країні, сприяти підвищенню рівня правопорядку, охороняти відносини власності, створювати умови для всебічної реалізації прав, законних інтересів громадян, а також попереджувати факти скоєння правопорушень.

У своїй діяльності нотаріату керується певними принципами, виконує визначені законодавством Української держави завдання та функції, і на основі цих завдань визначаються функції нотаріусів.

Однією з основних ознак нотаріату є чітка правова регламентація його діяльності. Ця ознака стосується як державних так і приватних нотаріусів. Ця регламентація передбачає точність ведення обліку, належний режим зберігання, порядку підготовки, затвердження, проходження по інстанціях, а також виконання системи вимог щодо структури, мови, реквізитів, порядку використання технічних засобів, бланків тощо.

Діяльність нотаріату в Україні чітко регламентується Конституцією України, Законом України "Про нотаріат", іншими указами президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами міністерства юстиції тощо.

Законом України "Про нотаріат" визначає структуру нотаріусів. У ній визначені як державні, так і приватні нотаріуси. Цей поділ відбувся для демократизації суспільного та державного життя, для урівноваження позицій держави та суспільства.



Список використаної літератури

1. Гуледзе А.Г. Приватна нотаріальна діяльність в Україні: організаційно-правовий аспект / А. Гуледзе //Наше право. 2011. № 4. С. 54-57.

2. Давиденко А. Історія виникнення нотаріату в Україні / А. Давиденко // Вісник Запорізького національного університету. 2010. № 4. С. 22 -28.

3. Дякович М. М. Нотаріальне право України: Навч. посібник. К.: ЦУЛ, 2009. 686 с. С. 21.

4. Конституція України від 28. 06. 1996 р. № 254к / 96-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

5. Коротюк О. В. Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" [Текст] / О. В. Коротюк. К.: ОВК, 2013. 765 с.

6. Основні відмінності між державними нотаріальми канторами та приватною нотаріальною діяльністю // [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://3222.ua/article/osnovn_vdmnnost_mj_derjavnimi_notaralnimi_kontorami_ta_privatnoyu_notaralnoyu_dyalnstyu.htm.

7. Організація судової влади в Україні: навч. посіб. / за ред.: І. Є. Марочкін, Н. В. Сібільова, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого Нац. Х.: Право, 2009. 184 с.

8. Нотаріат в Україні: права та обов'язки нотаріуса, організація діяльності нотаріальних органів // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/law/9643/.

9. Павлик П. М. Нотаріат України: Навч. посібник / П. М. Павлик, Т. М. Кілічава. К.: Університет «Україна», 2007. 201 с. С. 13.

10. Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій: Указ Президента України під 10 липня 1998 р. № 762/98 // Офіційний вісник України.?1998.?№28.? Ст. 2 (з наступними змінами та доповненнями).

11. Про нотаріат: Закон України від 02. 09. 1993 р. № 3425-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 39. Ст. 383 (з наступними змінами та доповненнями).

12. Радзієвська Л. К., Пасічник С. Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп. ред. Л. К. Радзієвської. К.: Юрінком Інтер, 2000. 317 с.

13. Радзієвська Л. К. Нотаріат в Україні [Текст]: Навч. посіб. / Л. К. Радзієвська, С. Г. Пасічник ; ред. Л. К. Радзієвська ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К.: Юрінком Інтер, 2007. 528 с.

14. Семаков Г. С. Нотаріат в Україні [Текст]: Курс лекцій / Г. С. Семаков, С. П. Кондракова ; Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП). К.: МАУП, 2001. 120 с.

15. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України [Текст]: підручник / [В. Т. Білоус та ін.] ; відп. ред. В. Т. Маляренко, д-р юрид. наук, проф., чл.-кор. Акад. прав. наук України. К.: Юрінком Інтер, 2007. 350 с.

16. Сміян Л.С., Нікітін Ю.В, Хоменко П.Г. Нотаріат в Україні: Навчальний посібник (2-е вид., стереотип.)/ Заред. Ю.В. Шкітіна. К.: КНТ, 2008. 680 с.

17. Сміян Л.С. Нотаріат в Україні. Загальна частина: підручник / Сміян Л.С., Хоменко П.Г., Нікітін Ю.В. Київ: КНТ, 2009. 632 с.

18. Тодоров І.Я. Історія держави і права України: підручник / І.Я. Тодоров, В.Н. Суботін. Донецьк: ДГТ. 1998. 187 с.

19. Фурса С. Я., Фурса Є. І. Нотаріат в Україні: теорія і практика: Навч. посібник. К.: А.С.К., 2001. 976 с.

20. Цивільний кодекс України. Від 16 січня 2003 р. № 435-IV. З подальшими змінами // Відомості Верховної Ради (ВВР). 2003. № 40-44. Ст. 356.

21. Черниш В.М. Історико-правовий аспект вітчизняного нотаріату / В.М. Черниш // Мала енциклопедія нотаріуса: юридичний журнал. 2010. № 1. С. 49-51.

Размещено на Allbest.ru