Види території за міжнародним правом

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття та види територій за міжнародним правом

1.1 Державна територія

1.2 Міжнародна територія

2. Державний кордон та його види

3. Міжнародні ріки

4. Міжнародно-правовий режим Антарктики

Висновок

Література

Вступ

Слід зазначити, що в міжнародному праві вже цілком чітко склалися загальновизнані поняття, що стосуються території.

У широкому значенні слова, під територією в міжнародному праві розуміються різноманітні простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.

Таким чином, термін «територія» використовується в міжнародному праві для позначення земного, а також позаземного простору, відмежованого від інших просторів певними межами, і такого, що має визначений юридичний статус (наприклад, статус державної території) і відповідний йому правовий режим.

Для позначення земного, повітряного, та космічного простору як державної території використовують державний кордон.

Значення цих кордонів полягає, перш за все, в тому, що вони встановлюють межі належної державі території з усіма її ресурсами, а також визначають межі територіального верховенства держави.

Державний кордон - це зазначена на картах та закріплена на місцевості лінія і перпендикулярно проведена через неї вертикальна площина, що визначає зовнішні межі державної території, а також відділяє держану територію від інших просторів.

Закон України "Про державний кордон України" визначає державний кордон як лінію і вертикальну поверхню, яка проходить по цій лінії, що зазначає кордони території України -- суші, вод, надр, повітряного простору.

1. Поняття та види територій за міжнародним правом

У міжнародному праві під територією розуміють природні простори земної кулі (сушу, надра, морське дно, водяні простори), повітряний простір в атмосфері Землі, космічний простір, небесні тіла, а також штучні об'єкти та споруди (космічні об'єкти, стаціонарні платформи та ін.).

Немає нічийних територій. Територія або знаходиться під державним суверенітетом, або її статус визначають численні міжнародні договори. Оскільки територія є основною складової держави, котра в свою чергу є основним суб'єктам міжнародного права, то міжнародне право найбільше торкається права держав щодо володіння, користування чи розпорядження нею. (Основні міжнародні принципи, закріплені в Статуті ООН: принцип територіальної недоторканості, принцип мирного вирішення міжнародних суперечок, в тому числі територіальних, принцип заборони застосування сили та погрози силою.)

Територія в міжнародному праві поділяється на види за розташуванням і правовим режимом.

Види території за розташуванням:

· сухопутна;

· водна;

· повітряна;

· космічна.

Види території за правовим режимом:

· державна територія;

· міжнародна територія;

· територія з змішаним правовим режимом.

Сухопутна територія складається з сухопутної поверхні Землі.

Водна територія представлена акваторією морів і океанів, річками, водоймами.

Повітряна територія є повітряним простором над сухопутною і водною поверхнею. З повітряною територією межує космічна територія.

В міжнародному праві межа між повітряною і космічною територією не встановлена. При цьому вважається, що їх розмежовує умовна лінія, яка розташована на висоті 110 км над рівнем моря. Космічний простір включає в себе небесні тіла: планети і їх супутники. Фактично в міжнародному праві космос розглядається в межах Сонячної системи.

Державна територія за міжнародним правом - це територія, що належить певній державі, яка здійснює в її межах територіальне верховенство.

До міжнародної території належать простір, що знаходиться за межами державної території, що не належать комусь одному, а знаходиться в загальному користуванні всіх держав у відповідності з міжнародним правом. Це -- відкрите море, повітряний простір над ним, глибоководне морське дно за межами континентального шельфу, Антарктика і повітряний простір над нею, космічний простір, місяць та інші небесні тіла

До території з змішаним правовим режимом належить виключна економічна зона і континентальний шельф. Ці райони не належать до території держав, проте кожна прибережна держава має суверенні права на розробку природних ресурсів континентального шельфу та виключної економічної морської зони, а також на охорону природного середовища цих районів.

1.1 Державна територія

Державною територією є частина земної кулі, яка належить певній державі і в межах якої вона здійснює своє територіальне не верховенство. Саме тим підкреслюється подвійний характер державної території; об'єкт права власності та просторова межа державної влади. Ст.13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Як об'єкт права власності державна територія може бути предметом купівлі-продажу міни, дарування, оренди та ін. цивільно-правових угод.

Тобто, державна територія - це частина простору земної кулі і атмосфери, що є надбанням певного народу і у межах якого утворена цим народом держава здійснює належні їй суверенітет та територіальне верховенство.

Приналежність до держави та її територіальне верховенство є основними ознаками державної території, котрі, як правило співіснують одночасно. Проте окремі тимчасові винятки з цього правила можливі у випадках військової окупації та міжнародно-правової оренди території.

Приналежність території до держави означає, що держава виступає публічним володільцем належної їй території і будь-які зміни цієї території можливі виключно на публічно-правових підставах. Тобто вчинення приватноправовими власниками яких би то не було правочинів (купівля-продаж, міна, дарування, оренда тощо) щодо належних їм земельних чи водних ділянок жодним чином не впливає на територіальне верховенство відповідної держави.

Територіальне верховенство держави означає, що її влада є суверенною і вищою стосовно усіх фізичних та юридичних осіб, які знаходяться в межах її території, а також те, що на території однієї держави виключається можливість дії публічної влади іншої держави.

В окремих випадках на території певної держави можуть застосовуватися іноземні закони та рішення іноземних судів, проте підстави та межі такого застосування в будь-якому разі визначаються виключно цією державою. Уся законодавча, виконавча та судова влада держави поширюється як на власних громадян та організації-резиденти, так і на іноземців та організації-нерезиденти, що знаходяться на території цієї держави.

Територіальне верховенство держави містить у собі і юрисдикцію держави, тобто право її судових і адміністративних органів у межах своєї компетенції розглядати і вирішувати усі справи на визначеній території. У той час як повна і виключна влада держави обмежена його територією, юрисдикція держави в ряді випадків поширюється за межі його території. Зокрема, юрисдикція держави поширюється на морські судна, що плавають у відкритому морі під її прапором, на її повітряні судна, що знаходяться у повітряному просторі загального користування, на запущені державою у космічний простір космічні апарати та їх екіпаж. Таку ж юрисдикцію має прибережна держава у відношенні штучних островів, споруд і установок, що знаходяться у межах виключної (морської) економічної зони. Одним із проявів територіального верховенства держави є також її здатність забезпечувати виконання усіма фізичними та юридичними особами, які перебувають в межах її юрисдикції, своїх владно-правових розпоряджень, в т.ч. за допомогою засобів примусу.

До складу території держави входять:

· сухопутний простір, тобто сухопутна територія материка та островів;

· водна територія, яка складається із внутрішніх материкових і морських вод, а також територіального моря;

· повітряний простір держави, тобто частина атмосфери, що знаходиться над сухопутною та водною територіями держави. Верхня межа повітряного простору одночасно є лінією розмежування космічного та повітряного просторів. Висотний показник цієї лінії остаточно не визначений, але в силу звичаю вважається, що повітряний простір простягається до закінчення щільних шарів атмосфери, тобто орієнтовно до висоти в 100110км.;

· надра, тобто частина земної кори, що розташована під сухопутною та водною територією держави без обмеження по глибині. Тут має місце певна колізія норм міжнародного та внутрішнього права України, оскільки внутрішньодержавне законодавство України, зокрема ст. 1 Кодексу України про надра, все ж обмежує надра максимальною глибиною, доступною для геологічного вивчення та освоєння.

Державна територія представляє собою не лише простір, в межах якого здійснюється суверенна влада держави, але і природне середовище з її компонентами сушею, водами, повітрям, надрами та живими ресурсами. Все це складає матеріальний зміст державної території і перебуває у власності народу, який утворює конкретну державу. Ці компоненти державної території не можуть використовуватися іноземними державами, їх юридичними та фізичними особами без згоди територіального суверена. Відповідно до низки резолюцій Генеральної Асамблеї ООН держава в силу свого суверенітету самостійно вирішує питання про допуск іноземних осіб до експлуатації її природних ресурсів, а іноземні держави і особи зобов'язані поважати приналежність будь-яких природних ресурсів територіальному суверену та його право на власний розсуд визначати режим використання цих ресурсів.

У сфері користування державною територією застосовуються такі принципи міжнародного права:

· принцип непорушності кордонів;

· принцип цілісності та недоторканності державної території;

· принцип невтручання у внутрішні справи держави;

· принцип заборони агресії;

· принцип рівноправності і самовизначення народів;

· право народу розпоряджатися своїми природними ресурсами.

1.2 Міжнародна територія

Міжнародні території являють собою ділянки простору, на які не поширюється суверенітет жодної держави (напр., відкрите море та повітряний простір над ним, Міжнародний район морського дна, Антарктида, космічний простір з Місяцем та іншими небесними тілами включно). Особливістю правового режиму міжнародних територій є те, що вони, по-перше, не належать жодній державі, а по-друге, вони відкриті для дослідження та використання згідно з нормами міжнародного права усіма державами на основі принципу їх рівності.

Це означає, що міжнародна територія перебуває за межами юрисдикції держав, тобто за межами державної території даної держави, зокрема, за зовнішніми межами територіального моря, знаходяться великі простори морів і океанів, включаючи товщу морів і океанів, їхні надра і повітряний простір над ними, а також космічний простір, що не знаходиться під суверенітетом якоїсь держави.

Юридичний статус цих територій визначається в багатосторонніх міжнародно-правових актах і міжнародній доктрині як територія загального користування або загальна спадщина людства.

На практиці юридичний статус таких просторів визначається винятково нормами міжнародного права -- звичайно-правовими і конвенційними (договірними), а іноді також додатково угодами між суміжними державами. Наприклад, правовий статус: відкритого моря закріплений у Конвенції про відкрите море 1958 року й у Конвенції про континентальний шельф 1958 року; міжнародного району морського дна -- у Конвенції ООН з морського права 1982 року; Антарктики -- у Договорі про Антарктику 1959 року; повітряного простору -- у Чиказьких конвенціях про міжнародну цивільну авіацію 1944 року; міжнародних проток і каналів -- у Конвенції про режим Чорноморських проток 1936 року, у Договорі між Чилі й Аргентиною щодо Магелланової протоки 1941 року, у Конвенції щодо забезпечення вільного плавання Суецьким каналом (Константинопольська конвенція) 1888 року та ін.; космічного простору (включаючи Місяць та інші небесні тіла) -- у Договорі про принципи діяльності держав із дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 року; міжнародних рік -- у Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948 року та ін.;

територія міжнародний кордон антарктика

2. Державний кордон та його види

Територія однієї держави відокремлюється від території іншої держави за допомогою державних кордонів.

У міжнародній доктрині є різні визначення державних кордонів. Одні автори визначають державні кордони як лінію, що встановлює межі сухопутної або водної території держави, інші -- як юридично обґрунтовану умовну лінію, що визначає межі не тільки поверхні, але також і надр і повітряного простору, а треті -- як фактичні або уявлювані лінії на сухопутному, водному і повітряному просторах і надрах, що визначають межі дії державного суверенітету. Проте в цих підходах, що характеризуються поліоб'єктністю складу, можна знайти точки дотику: під державним кордоном розуміється лінія, яка не тільки встановлює просторові межі державної території, але і межі дії державної влади..

Слід відрізняти державні кордони, що розділяють і розмежовують території суміжних суверенних держав, і адміністративно-територіальні або адміністративні кордони, за допомогою яких здійснюється розмежування окремих частин однієї держави: адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів федерації і т.п.

Головне завдання державних кордонів полягає у визначенні просторових меж територіального верховенства держави й в обмеженні приналежної їй території, котра складає матеріальну основу життєдіяльності народу і самої держави. Належним чином закріплені і визнані, державні кордони підтверджують право держави на дану територію. В основі існування сучасних кордонів держав-членів світового співтовариства лежать принципи непорушності і недоторканності державних кордонів, недоторканності та цілісності державної території, особлива стабільність договорів про кордони.

Існують сухопутні, водні і повітряні кордони держави, що розрізняються в залежності від місця проходження.

За способами встановлення розрізняють кордони:

а) астрономічні -- вони проводяться по меридіанах і паралелях (наприклад, такий кордон проходить по 38 паралелі між КНДР і Південною Кореєю);

б) орографічні - що проходять по місцевості з рахунком її рельєфу (такі кодони є між переважною більшістю суміжних держав);

в) геометричні -- вони прокладаються шляхом нанесення прямих ліній (більшість таких кордонів існує в Африці: між Єгиптом і Суданом, між Єгиптом і Лівією, Лівією і Чадом та ін.; вони проходять також між Аляскою (США) і Канадою та ін.).

Сухопутні кордони встановлюються на основі Договорів між суміжними державами і, відповідно до цих договорів, позначаються на місцевості. Водні кордони поділяються на річкові, озерні, кордони інших водойм і морські. Кордони на ріках установлюються за згодою між прибережними державами: на судноплавних ріках -- по середині головного фарватеру або по тальвегу (лінії найбільших глибин), на несудохідних - по середині головного рукава ріки. На озерах і інших водоймах -- по прямій лінії, що з'єднує виходи сухопутного кордону до берегів озера або іншого водоймища. Морськими кордонами держави є зовнішні межі її територіального моря або лінія розмежування територіальних морів суміжних або протилежних держав. Зовнішні межі територіального моря встановлюються законодавством прибережної держави відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Повітряними кордонами державної території є бокові і висотні межі її повітряного простору. Боковою межею повітряного простору є вертикальна площина, що проходить по сухопутній і водній лініям державного кордону. У процесі встановлення кордону звичайно розрізняють два послідовних етапи:

1.делімітація -- це визначення в договірному порядку загального напрямку проходження лінії державного кордону з позначенням її на картах, схемах і планах. При делімітації складається докладний опис проходження лінії кордону, що виключє двояке тлумачення, із нанесенням її на карти і схеми (делімітаційні карти) за спеціально обраними і узгодженими природними або штучними точками або орієнтирами (ріками, ручаями, гірськими вершинами, хребтами і т.д.). Делімітаційна карта підлягає парафуванню і підписанню, вона також скріплюється гербовими печатками договірних сторін;

2. демаркація -- це проведення лінії державного кордону на місцевості з позначенням її спеціальними прикордонними знаками (пірамідами, стовпами, буями, створними знаками, маяками і т.п.). Роботи з демаркації знаходяться під контролем представників суміжних держав і здійснюються прикордонними військами. При демаркації складається протокол -- докладний опис проходження лінії кордону на місцевості зі схемами, фотографіями й описом кожного прикордонного знака та його відмітних характеристик (розміри, колір, характеристики вогнів і т.д.). Повітряні і підземні кордони не позначаються.

При позначенні лінії кордону на місцевості можливі невеличкі відхилення від делімітаційного опису (особливо поблизу населених пунктів), виникаючі розбіжності вирішуються змішаними комісіями, а в особливих випадках -- на дипломатичних переговорах.

Слід мати на увазі, що всі документи з делімітації і демаркації є складовими частинами договорів про територіальне розмежування, поступку, обмін, продаж територій і підлягають затвердженню вищими органами державної влади суміжних держав, що домовляються.

У разі виникнення необхідності уточнення територіальних кордонів суміжних держав проводиться редемаркація. Редемаркація здійснюється шляхом перевірки раніше демаркованого кордону з відновленням, ремонтом (заміною) раніше виставлених прикордонних знаків. Для забезпечення недоторканності державних кордонів і, відповідно, своєї території держава на кордоні установлює певний режим, що звичайно називається режимом державного кордону.

3. Міжнародні ріки

Всі ріки за їх географічним і правовим положенням діляться на:

а) національні - які протікають по території однієї держави і знаходяться під її суверенітетом, режими яких установлюються винятково цією державою на основі внутрішнього законодавства;

б) міжнародні - які протікають територією двох і більше держав чи розділяють такі території, при цьому кожна прибережна держава здійснює суверенітет над тією ділянкою міжнародної ріки, що про тікає по її території. У зв'язку з цим виникає необхідність міжнародно-правового регулювання цілого комплексу питань, пов'язаних із її використанням, тому що права і законні інтереси прибережних держав міжнародної ріки знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності. Тому правовий режим таких міжнародних рік установлюється заінтересованими державами на основі міжнародного акту.

У свою чергу, міжнародні ріки діляться на:

а) багатонаціональні ріки -- це ріки, у використанні яких зацікавлені винятково прибережні держави. Такі ріки не використовуються або використовуються дуже обмежено для міжнародного судноплавства, не завжди мають сполучення з морем, проте відіграють певну роль в економіці прибережних держав, їхній режим регулюється винятково прибережними державами, наприклад угода між Аргентиною й Уругваєм 1946 року з приводу ріки Уругвай. б) міжнародні ріки -- це ріки, що мають безпосередньо вихід до моря і які використовуються міжнародним співтовариством для інтенсивного річкового судноплавства (наприклад, Дунай і Рейн у Європі, Нігер, Конго в Африці, Амазонка і Ла-Плата в Америці та ін.). Такі ріки звичайно повинні відповідати трьом критеріям, необхідним для їхнього визнання в якості міжнародних:

1) політичному -- вони повинні перетинати території двох і більше держав;

2) географічному -- повинні мати вихід у море;

3) функціональному -- мати можливість здійснення регулярного судноплавства.

Слід зазначити особливу значимість третього критерію, що є вирішальним, тому що міжнародно-правові проблеми таких рік в основному зводяться до забезпечення свободи судноплавства по ним. Вони, як правило, відкриті для торгового судноплавства як прибережних, так і неприбережних держав і закриті, як правило, для проходу військових суден неприбережних держав (наприклад, Дунай, Нігер). На прибережні держави покладаються адміністративні обов'язки по управлінню такими ріками як у відношенні судноплавства, так і у відношенні їхнього господарського використання. У цих цілях прибережні держави створюють спеціальні річкові комісії (наприклад, Рейнська комісія, що складається з представників Франції, ФРН, Швейцарії, а також Дунайська комісія, що складається з представників прибережних держав).

Водночас слід зазначити, що підхід до питання про міжнародні ріки тільки з погляду використання їх у судноплавних цілях у даний час утратив свою актуальність. У даний час функціональний критерій міжнародних рік набув варіабельного тлумачення: вони можуть використовуватися не тільки для судноплавства, але і для промислового та сільськогосподарського виробництва, одержання електроенергії, скидання відходів і т.д. Зокрема, при будівництві гідротехнічних споруд (гребель) для електростанцій, іригаційних систем прибережні держави не повинні заподіювати шкоди навігації на ріках, створювати незручності іншим державам, у тому числі і тим, що хоча і не є прибережними, але мають право вільного плавання по цій річці. Тому, виходячи з поділу природного комплексу міжнародної ріки на відповідні ділянки, що знаходяться під суверенітетом певних держав, зростає об'єктивна необхідність різнобічного співробітництва заінтересованих держав з використання таких рік із метою гармонізації індивідуальних і загальних інтересів.

4. Міжнародно-правовий режим Антарктики

Правовий режим Антарктики визначено Договором про Антарктику від 1 грудня 1959 р. Цей Договір уклали уряди Аргентини, Австралії, Бельгії, Чилі, Франції, Японії, Нової Зеландії, Норвегії, Південно-Африканської Республіки, СРСР, Великобританії, США.

За цим Договором Антарктика використовується виключно в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, зокрема такі, як створення військових баз і укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї.

Договір не перешкоджає використанню військового персоналу або оснащення для наукових досліджень або в будь-яких інших мирних цілях.

Свобода наукових досліджень в Антарктиці і співпраця в цих цілях здійснюються згідно з положеннями Договору. Для сприяння міжнародному співробітництву в наукових дослідженнях у Антарктиці договірні сторони погодилися, що в максимально можливій і практично здійснюваній мірі:

· здійснюється обмін інформацією щодо планів наукових робіт в Антарктиці для того, щоб забезпечити максимальну економію коштів і ефективність робіт;

· здійснюється обмін науковим персоналом в Антарктиці між експедиціями і станціями;

· здійснюється обмін даними і результатами наукових спостережень в Антарктиці і забезпечується вільний доступ до них.

При виконанні зазначених правил всіляко заохочуються встановлення відносин ділового співробітництва з тими спеціалізованими установами ООН і іншими міжнародними організаціями, для яких Антарктика становить інтерес в науковому або технічному відношенні (ст.ст. 13 Договору про Антарктику)!.

Будь-які ядерні вибухи в Антарктиці і зберігання в цьому районі радіоактивних матеріалів забороняються. Положення зазначеного Договору застосовуються до району на південь від 60 паралелі південної широти.

Кожна договірна сторона має право призначати спостерігачів для проведення будь-якої інспекції. Спостерігачі повинні бути громадянами тих договірних сторін, які їх призначають. Прізвища спостерігачів повідомляються кожній з договірних сторін, що має право призначати спостерігачів. Таке повідомлення робиться і про закінчення строку їх призначення. Кожен спостерігач має повну свободу доступу в будь-який час в будь-який або в усі райони Антарктики.

Всі райони Антарктики, включаючи всі станції, установки і обладнання в цих районах, а також всі морські і повітряні судна в пунктах завантаження і розвантаження вантажів або персоналу в Антарктиці завжди відкриті для інспекції. Спостереження з повітря може здійснюватися в будь-який час над будь-яким або всіма районами Антарктики кожною договірною стороною, що має право призначати спостерігачів.

Кожна з договірних сторін повідомляє інші договірні сторони завчасно:

про всі експедиції в Антарктику або в межах Антарктики, що здійснюються її суднами або громадянами, та про всі експедиції в Антарктику, що організуються на її території або направляються з її території;

про всі станції в Антарктиці, на яких працюють її громадяни;

про будь-який військовий персонал або спорядження, призначені для направлення нею в Антарктику.

Спостерігачі, науковий персонал, особи, які їх супроводжують, знаходяться під юрисдикцією тієї договірної сторони, громадянами якої вони є, щодо всіх дій або упущень, що мають місце під час їх перебування в Антарктиці для виконання своїх функцій (ст.ст. 58 Договору про Антарктику)1.

Договірні сторони домовились про періодичні консультації і призупинення претензій щодо територіального суверенітету в Антарктиці на час дії договору.

Висновок

Таким чином, за допомогою цієї контрольної роботи ми визначили поняття та види території за міжнародним правом, з'ясували що таке державна та міжнародна територія, державний кордон, також визначили міжнародно-правовий режим Антарктики та міжнародних рік.

У широкому значенні слова, під територією в міжнародному праві розуміють різноманітні простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.

Немає нічийних територій. Територія або знаходиться під державним суверенітетом, або її статус визначають численні міжнародні договори. Оскільки територія є основною складової держави, котра в свою чергу є основним суб'єктам міжнародного права, то міжнародне право найбільше торкається права держав щодо володіння, користування чи розпорядження нею.

Територія однієї держави відокремлюється від території іншої держави за допомогою державних кордонів.

Головне завдання державних кордонів полягає у визначенні просторових меж територіального верховенства держави й в обмеженні приналежної їй території, котра складає матеріальну основу життєдіяльності народу і самої держави.

Якщо ріка протікає по території двох чи більше держав, для її використання може бути встановлений міжнародно-правовий режим.

Правовий статус Антарктики вперше в офіційному міжнародно-правовому порядку був визначений у 1959 р. на Вашингтонській конференції представників дванадцяти держав, на якій був укладений Договір про Антарктику.

Література

1. Конституція України. - К.:Видавець Фурса С.Я., 2006р.

2. Закон України «Про державний кордон України» від 04.11.1991р.

3. Кодекс України «Про надра» від 27.07.1994р.

4. Статут ООН від 24 жовтня 1945р.

5. Договір про Антарктику від 1 грудня 1959 р.

6. В.Г. Буткевич, В.В.Мицик, О.В.Задорожній Міжнародне право. Основи теорії: Підручник/ Під редакцією В.Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2002р.

7. Анцелевич Г.О., Покрещук О.О. Міжнародне публічне право: Підручник/Під редакцією Г.О.Анцевича. - К.:Алерта, 2005р.

8. Баймуратов М.О. Міжнародне публічне право. - Х.: Одісей, 2008р.

9. Цюрупа М.В., Дяченко В.І. Міжнародне гуманітарне право. Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2008р.

10. http://librarium.110mb.com/pravo/mijnar/mijpr_osngaluzi.html

11. http://librarium.110mb.com/pravo/mijnar/09/mijpubpr.html

12. http://librarium.110mb.com/pravo/mijnar/mijprmacko.html

Размещено на Allbest.ru