Принципи змагальності та рівності судового процесу

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Юридичний факультет

Кафедра судових і правоохоронних органів

Принципи змагальності та рівності судового процесу

РЕФЕРАТ

Виконала студентка

І курсу ІV групи

Шелепець Аліна

м. Ужгород 2017 р

Вступ

Усі сторони організації й діяльності суду регулюються нормами права. Серед них слід вирізнити норми, що визначають не окремі деталі устрою суду та його діяльності, а найбільш загальні і найбільш важливі їх сторони, які в силу цього набувають значення принципів судової влади.

Принципами судової влади є норми найбільш загального, керівного характеру, що визначають місце судової влади в системі єдиної державної влади, побудову її основних інститутів та спрямовані на реалізацію завдань, що стоять перед судовою владою. Принципи діють у межах єдиної цілісної взаємопов'язаної і взаємозалежної системи, тому порушення одного з них тягне за собою порушення й інших.

Таким чином, визначимо принципи (засади) провадження судочинства як загальні, керівні, вихідні положення, які визначають найбільш суттєві сторони даного виду державної діяльності.

Таке положення є головним для всіх приписів законодавства з питань організації судочинства, ролі і місця його в державному механізмі і в політичній системі суспільства.

На відміну від конкретних законодавчих приписів, специфіка положень що іменуються принципами складається також з того, що правила, які містяться в них, є обов'язковими не тільки для громадян, посадових осіб і органів, покликаних дотримуватись і виконувати закони, але й для законодавчого органу, який створює нові закони чи конкретизує їх. Останній у своїй діяльності повинен враховувати існуючі демократичні вимоги у сфері організації і провадження судочинства.

Важливою властивістю засад судочинства є їх правовий характер. Основні з них закріплені в ст. 129 Конституції України, але цей перелік не є вичерпним, оскільки окремо стаття 126 Конституції України визначає, як принцип судочинства, незалежність і недоторканність суддів. Крім цього принципи правосуддя детально регламентуються також і в Законі «Про судоустрій і статус суддів».

Усі засади судочинства у межах цілісної системи органічно й нерозривно пов'язані як з усією системою, так і з рештою засад, взаємодіють між собою і порушення будь-якої з них призводить, як правило, до порушення інших засад і тим самим до порушення законності при провадженні у справі загалом. Недодержання хоча б однієї із засад кримінального судочинства тягне за собою скасування постановлених у справі рішень.

Такої ж думки дотримуються і відомі правознавці В. Комаров та Н. Сібільова, які стверджують, що при здійсненні судочинства конституційні засади не допускають ніяких винятків, їм притаманна найбільша стабільність. Невиконання приписів процесуальних норм, що містяться у процесуальному законодавстві та ґрунтуються на конституційних засадах судочинства визнається безумовною підставою скасування судових рішень і повґязується з суттєвим порушенням судових процедур, які здебільшого не сумісні з правом на судовий захист та унеможливлюють належну його реалізацію.

Розкриваючи тему даного реферату зупинимось на закріплених в п. 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України та в п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України таких основних засадах судочинства як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність у судовому процесі.

Слід відмітити, що принцип здійснення судочинства на засадах рівності сторін та принцип змагальності в судочинстві відносяться до функціональних (судочинних) принципам судової влади

Розділ 1.Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом

Судочинство в Україні провадиться на засадах рівності сторін -- учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від походження, соціального, майнового й посадового стану, раси, національності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Сторони рівні в можливості користуватися процесуальними правами, що визначаються лише їх процесуальним статусом: цивільний позивач, цивільний відповідач, підсудний, потерпілий та ін. Ніхто з них не має ніяких переваг і не зазнає ніяких обмежень незалежно від раси, кольору шкіри, політичних та інших ознак.

Принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом обумовлено загальною конституційною рівністю громадян у всіх сферах життя: економічній, політичній, соціальній, культурній тощо. Рівність громадян перед законом і судом незалежно від будь-яких відмінностей і обставин й створює зміст даного принципу правосуддя, який складається з двох частин -- рівність перед законом і рівність перед судом.

1.1 Рівність усіх учасників судового процесу перед законом

Здійснення правосуддя на основі рівності всіх громадян перед законом означає застосування судом норм однієї системи права однаково по відношенню до всіх громадян.

Недопустимими є вилучення і винятки судом тих чи інших положень закону у зв'язку з якоюсь особливістю чи соціальною відмінністю громадян, у відношенні яких відправляється правосуддя.

Вищевказане породжує висновок, що рівність учасників судового процесу перед законом є похідною від інших норм Конституції України, а саме, ст.. 24 Конституції України, що визначає рівність конституційних прав і свобод громадян та рівність перед законом, а також, ст. 19 Конституції України, що зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з закріпленого в Конституції України принципу здійснення правосуддя на основі рівності всіх громадян перед законом, суд, на рівних началах, виходячи з обставин конкретної справи, визначає як права, так і обов'язки зацікавлених осіб.

Слід відмітити, що даним принципом гарантується і однакова відповідальність осіб, які піддаються на основі закону державному примусу за скоєні ними правопорушення,що робить її незаперечним правилом.

Суд вирішує конкретну справу з урахуванням того, що всі закони та інші нормативні акти в рівній мірі обов'язкові для всіх судів держави.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом передбачає єдиний правовий режим судочинства, який забезпечує реалізацію їх процесуальних прав.

1.2 Рівність усіх учасників судового процесу перед судом

Другу частину розглядуваного принципу складає здійснення правосуддя на засадах рівності всіх перед судом, тобто на засадах єдиного для всіх суду.

В державі не існує судів, створених на основі будь-яких соціальних відмінностей громадян і груп населення.

Виключаються всякі, переваги чи дискримінація, як мотив в організації судової системи, і послідовно приводиться в життя важливий принцип судоустрою -- принцип єдності судової системи.

Що стосується рівності учасників судового процесу перед судом то така рівність є похідною від засад визначених в інших нормах Конституції України, а саме, від закріпленої в ч. 1 ст. 55 Конституції України засади доступності судового захисту та наявності права на судовий захист, оскільки громадяни мають право звертатися до суду, юрисдикція якого, у відповідності до ч. 2 ст. 124 Конституції України є необмеженою і поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Рівність усіх учасників судового процесу перед судом також визначається фундаментальним конституційним положенням про інституалізацію судової системи як єдиної системи судів загальної юрисдикції і недопущення створення надзвичайних та особливих судів, що передбачено ст. 125 Конституції України.

По суті це означає існування єдиного та доступного для усіх суду, що завжди визнавалося необхідною умовою верховенства права та гарантованості основних прав і свобод людини і громадянина.

1.3 Загальний зміст принципу рівності учасників судового процесу перед законом і судом

Таким чином, рівність учасників судового процесу перед законом і судом є конкретизацією загального принципу рівності громадян перед законом і судом стосовно сфери здійснення судової влади і судочинства.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом як конституційна засада судочинства потребує конкретизації у процесуальному законодавстві. При цьому зміст цього принципу визначається таким:

-- учасники судочинства повинні мати рівний обсяг прав та обов'язків, які відображають їх процесуальне положення (сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, обвинувачений, державний обвинувач, свідки, експерти тощо);

-- процесуальне становище учасників судочинства має визначатися їх процесуальними функціями;

-- у судочинстві недопустимо «процесуальне сумісництво», оскільки статус учасника судочинства повинен бути єдиним;

-- у межах процесуального статусу того чи іншого учасника судочинства його дії з реалізації процесуальних прав спрямовані на досягнення тих самих юридичних наслідків. Що стосується обсягу процесуальних обов'язків, то вони у межах того самого процесуального статусу є рівними;

-- дії суду, спрямовані на дискримінацію того чи іншого учасника процесу, є недопустимими.

Розкриваючи загальний зміст та значення описуваного принципу слід відмітити, що навіть, якщо на перший погляд здається, що деякі громадяни фактично не рівні (оскільки вони можуть бути неповнолітніми, фізично чи психічно хворими або бути особами, які не можуть оплатити послуги адвоката, тощо), закон з метою неухильного слування принципу рівності усіх перед законом, передбачає механізми, що дозволяють таким громадянам стати процесуально рівними, тобто повністю реалізувати свої права.

Так, особі, яка не володіє мовою судочинства, обов'язково надається перекладач, неповнолітньому підсудному -- захисник. 

Механізм притягнення громадян до кримінальної відповідальності не завжди однаковий для всіх категорій громадян. Деякі особи з урахуванням їх соціального статусу потребують дотримання певної (додаткової) процедури притягнення до кримінальної відповідальності. Так, народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Судді не можуть бути без згоди Верховної Ради України затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом. Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, області, міст Києва й Севастополя.

Хоча, на перший погляд здається, що дані положення породжують певну нерівність цих категорій осіб щодо інших громадян, але слід розуміти, що такі положення передбачені з метою створення не привілеїв, а гарантій для здійснення службової діяльності цих осіб, захисту від штучного створення перешкод виконанню ними своїх обов'язків. 

Але на мою особисту думку, думку студентки першого курсу юридичного факультету УжНУ Аліни Шелепець, об`єм даних гарантій є дещо перебільшеним (завищеним), що призводить до зловживання особами наділеними ось таким, так званим, імунітетом, і доцільним виглядає його зменшення та спрощення законодавцем.

Розкриваючи загальний зміст принципу рівності учасників судового процесу перед законом і судом не можу не звернути увагу на Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року справа № 1-10/2012.

Суб'єкт права на конституційне звернення, у такому зверненні вказав, що суди України неоднозначно вирішують питання щодо можливості засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі, брати безпосередню участь у судових засіданнях під час розгляду справ, в яких вони є стороною (зокрема у цивільних справах).

Автор клопотання вважає, що недопущення його як позивача до особистої участі у розгляді судом справи у зв'язку з тим, що він відбуває кримінальне покарання у виді позбавлення волі на певний строк у кримінально-виконавчій установі закритого типу, є дискримінаційним і таким, що порушує конституційне право на рівний доступ до правосуддя.

Розглянувши дану справу Конституційний суд України вирішив:

В аспекті конституційного звернення положення статті 24 Конституції України стосовно рівності громадян у конституційних правах, свободах та перед законом у взаємозв'язку з положеннями частини першої статті 55, пункту 2 частини третьої статті 129 Основного Закону України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій, у тому числі й особа, яка засуджена і відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань.

2. Принцип змагальності в судовому процесі

змагальність судовий рівність

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості тлумачиться як основоположний принцип судочинства, притаманний судочинству в сферах окремих судових юрисдикцій.

Принцип змагальності характеризує таку організацію судового процесу, коли функції

обвинувачення й захисту, підтримання цивільного позову й заперечення проти нього, відокремлені від судової діяльності, виконуються суб'єктами, які користуються рівними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд виступає головним суб'єктом, що здійснює керівництво судовим засіданням і вирішує цю справу.

За своєю суттю принцип змагальності передбачає рівні можливості й умови для виконання функції обвинувачення та захисту, підтримання цивільного позову й відповіді на нього.

Отже, принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості означає, таку побудову процедури здійснення даного виду державної діяльності, яка забезпечує учасникам судового процесу при розгляді цивільних та кримінальних справ рівні можливості при відстоюванні ними своїх прав та законних інтересів.

Цей принцип розповсюджується не на всіх громадян, а лише на сторони, які приймають участь в судочинстві, тобто на тих, хто при розгляді кримінальних та цивільних справ судом виконує одну із процесуальних функцій: обвинувачення та захисту -- у кримінальному процесі; підтримання цивільного позову та заперечення проти нього -- у цивільному процесі.

Процесуальна рівність означає, що всі заходи, які вправі вжити обвинувач для доказування обвинувачення, захист має право застосовувати для його спростування, а все, що вправі робити цивільний позивач для підтримання позову, може робити цивільний відповідач для його заперечення.

Зміст даного принципу закріплюється у процесуальному законодавстві, але суттєвим для забезпеченості змагальності є визначення змагального типу судочинства, який характеризується перш за все змагальністю сторін.

Дія принципу змагальності у сфері цивільного судочинства є загальновизнаною, оскільки сама природа спору про цивільне право передбачає рівність прав сторін у відстоюванні власної позиції. Суд зобов'язаний приймати передбачені законом заходи до всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, пояснювати особам, які беруть участь у справі, їх права й обов'язки і сприяти здійсненню їх прав.

Що стосується кримінального судочинства, то наявність змагальних засад при провадженні судового розгляду кримінальних справ визнавалася не завжди. У кримінальному процесі завжди бере участь прокурор як представник держави, який підтримує державне обвинувачення. Але в процесуальному статусі він наділений такими ж правами, що і сторона захисту.

Надавши одній стороні конкретні процесуальні права, закон наділяє такими ж чи аналогічними правами іншу сторону і покладає на них рівні процесуальні обов'язки. Сторони (учасники) розгляду судової справи можуть активно і на рівних правах сперечатися, доказувати свою правоту, викладати вільно свої докази, давати своє тлумачення фактам і подіям, доказам, пов'язаним з розглядом справи, і тим самим допомагати відшукуванню істини, встановленню справедливості, забезпеченню законності і обґрунтованості актів правосуддя.

Проте процесуальна рівність прав не свідчить про однаковість завдань та обов'язків, які виконує сторона захисту.

Завдання й обов'язки прокурора вказують на його особливу роль у суді, але не створюють ніяких переваг при відстоюванні своїх міркувань і висновків по справі.

Процесуальна рівність відбиває лише рівне право обвинувачення і захисту відстоювати свій інтерес або інтерес, що представляється, перед судом. Обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники в судовому розгляді користуються рівними правами щодо надання доказів, участі в дослідженні доказів та заявлення клопотань.

Змагальність у судовому процесі вимагає, щоб суб'єкти обвинувачення й захисту, цивільний позивач і цивільний відповідач мали однакову можливість переконати суд у своїй правоті.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків передбачених процесуальними нормами (не потребують доведення наприклад факти встановлені судом в іншому судовому рішенні, що набуло законної сили).

Органічною частиною змагальності судочинства є участь сторін у дослідженні доказів. Тому в змагальному процесі встановлення обставин справи стає результатом як діяльності сторін (осіб, які беруть участь у справі) з надання доказів, так і дослідження цих доказів судом із наданням сторонам права брати участь у процедурах їх дослідження, а також оцінки судом лише доказів, наданих йому сторонами (самостійно чи за їх клопотанням за допомогою суду). При цьому невикористання стороною права брати участь у процедурах дослідження доказів вважається допустимою формою його реалізації.

Оскільки суду належить керівна роль у судовому розгляді, роль органа, який активно сприяє пошуку істини, контролює правомірність дій сторін, забезпечує неухильне дотримання всіх правил судового розгляду, встановлених законом, він сприяє повному, всебічному з'ясуванню обставин справи і виносить рішення на підставі внутрішнього переконання, керуючись законом.

Зважаючи на такі міркування, можна дійти висновку, що змагальність сторін -- це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обовґязків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Висновки

В основі принципів змагальності та рівноправності покладено конституційно закріплену юридичну рівність всіх і кожного щодо здійснення і захисту своїх прав, в тому числі і тими категоріями, які за соціальними, політичними, фізіологічними та іншими обставинами не мають рівних з іншими можливостей, притаманних всім людям.

Отже, можна дійти таких висновків щодо правової природи принципу змагальності та рівноправності сторін у процесі:

Принципи змагальності та рівноправності сторін є не лише конституційними, а й процесуальними принципами, оскільки пов'язані із здійсненням і захистом тих прав та інтересів, які надані особам матеріальним правом, причому принципу рівноправності сторін притаманна приватноправова природа, а принцип змагальності є загальним для усіх видів судочинства.

При забезпеченні дотримання принципів змагальності та рівноправності сторін суд повинен займати позицію «арбітра», всіляко сприяючи сторонам у задоволенні їх законних вимог і лише в окремих випадках спрямовувати їх діяльність в межі правового поля.

Характерними рисами принципу рівноправності сторін є наявність правового конфлікту, можливостей висунення вимоги щодо врегулювання цього конфлікту та діаметрально протилежних юридичних інтересів щодо результату спору.

Недотримання вищевказаних принципів при здійсненні правосуддя призводить до неможливості всебічного та об`активного розгляду справи судом, постановлення неправосудного рішення та є підставою для скасування такого рішення (вироку, постанови) судами вищестоячих інстанцій.

Це все наводить на думку про необхідність більш детального і комплексного дослідження інших конституційних принципів організації та функціонування судової влади та створення єдиної їх системи.

Размещено на Allbest.ru