Оцінка застосування механізмів державного регулювання земельних відносин в Україні на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка застосування механізмів державного регулювання земельних відносин в Україні на сучасному етапі

Д.М. Малихін,

аспірант Академії муніципального управління

Здійснено аналіз сучасного стану операцій на ринку землі. Визначено доцільність сприяння державою створення інтегрованих структур в агропромисловому комплексі для розвитку земельних відносин. Досліджено проблеми перетворень земельних відносин у сільському господарстві. Наголошено на проблемах раціоналізації земельних відносин на різних ієрархічних рівнях господарювання. Запропоновано напрями вдосконалення механізмів державного управління розвитком земельних відносин в Україні.

Ключові слова: Державне регулювання, земельні відносини, органи державної влади, сільське господарство, земля, агропромисловий комплекс, землекористування, ринок землі, власник землі.

The analysis of the current state of transactions in the land market. Determine the feasibility of promoting the creation of the state of the integrated structures in the agricultural sector for the development of land relations. The problems of transformation of land relations in agriculture. There are problems of rationalization of land relations in the different hierarchical levels of management. Directions of improving the mechanisms of state management of development of land relations in Ukraine.

Keywords: State regulation of land relations, public authorities, agriculture, land, agriculture, land use, the land market, the owner of the land.

Вступ

Невід'ємною складовою механізмів державного регулювання земельних відносин в Україні є державна земельна політика, що забезпечує важливі умови розвитку інфраструктури економіки та життєдіяльності суспільства, відіграє важливу роль у наповненні державного та місцевих бюджетів, може стати інструментом зміцнення адміністративного устрою України. Негативні явища, які зумовлені невиваженою державною політикою в країні відносно регулювання земельних відносин, породжують проблеми пов'язані з неефективним використанням земель, погіршенням стану навколишнього природного середовища, ускладнюють технологію розробки, узгодження та реалізації системних концептуальних, стратегічних і програмних документів, і, як наслідок, спричиняють невиконання основних положень концепції сталого розвитку.

Державна земельна політика - це діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, спрямована на раціональне використання та охорону землі, гарантування продовольчої безпеки країни і створення екологічно безпечних умов для господарської діяльності і проживання громадян держави.

Постановка завдання

Необхідність посилення ролі держави в регулюванні земельних відносин базується на розширенні поняття суспільних інтересів, які припускають вживання заходів правового регулювання, що обмежують права приватної власності на землю в інтересах усього суспільства. У цьому випадку держава, не скасовуючи приватну власність на землю, бере на себе все більше контрольних функцій за її використанням і розпорядженням, постійно шукає можливість у межах різних програм здійснення фінансової, організаційної й політичної підтримки своїх селян.

Тому, в роботі ставиться завдання здійснити оцінку застосування механізмів державного регулювання земельних відносин в Україні на сучасному етапі.

Результати

Державна земельна політика формується у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, землеустрою, ведення державного земельного кадастру, плати за землю, здійснення моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель. Земельна політика держави в конкретний період її розвитку багато в чому формується під впливом загальної соціально-економічної політики і виражається в правилах розподілу й використання земельного фонду, обмеженнях і стимулах розвитку у цій галузі [1, с. 206].

Регулювати відносини власності в земельній сфері необхідно для того, щоб створити передумови розумного використання основного ресурсу суспільства - земель сільськогосподарського призначення для виробництва продукції сільського господарства в інтересах суспільства. Необхідно, щоб земля не виснажувалася, зберігалася екологічна рівновага. Строки повноважень власника землі теоретично безмежні, крім того, потенціал землі може мати тенденцію до підвищення

Необхідним є й об'єктивний механізм земельних відносин, що встановлює правила поведінки із землею, на землі й з приводу землі. Якщо стан справ у цій сфері є незадовільним, то причини треба, насамперед, шукати у сформованих на практиці земельних відносинах, у механізмі прав і відповідальності щодо володіння, використання й розпорядження землею, у методах реалізації цього механізму. Значення землі не повинне бути зведене до рівня звичайного рядового товарного ресурсу. Земельна власність незалежно від її форми (приватна, державна, комунальна), певною мірою, є загальнонародним надбанням. Вона більше, ніж будь-який об'єкт власності, співпричетна до інтересів інших територіальних утворень, землекористувачів, орендарів. Тому земельні відносини вимагають особливого регулювання. З огляду на інтереси власників, користувачів власності, найманих робітників і суспільства в цілому можна виділити такі методи регулювання відносин власності: правові, адміністративні й економічні.

Під час удосконалення правових методів необхідно створювати передумови для задоволення розумних особистих інтересів усіх учасників виробничого процесу: власників, керівників підприємств, орендарів, інших користувачів, націливши їх на організацію видів діяльності, корисних суспільству, що не порушують екологічної рівноваги.

У законодавчій базі права й обов'язки кожного громадянина, групи громадян, юридичних осіб повинні перебувати в певній гармонії, взаємозв'язку. З одержанням більших прав зростають й обов'язки [2, с. 4].

Для успішного здійснення діяльності підприємства, регулювання відносин власності дуже важливо, щоб законодавчі акти, за допомогою яких держава здійснює правове регулювання, мали довгостроковий характер, а методи цього регулювання були тривалої дії. Наприклад, для підприємств важливо знати не тільки рівень тих або інших податків, ставки відсотків за кредит тощо, але й терміни дії цих економічних нормативів. За постійних і непередбачених змін законодавчих актів і встановлених ними економічних нормативів складно прогнозувати перспективи розвитку, визначати суми коштів, які можна направляти на розширення виробництва або у фонд споживання.

Приватна власність на землю служить об'єктивною передумовою функціонування земельного ринку, включаючи сільськогосподарські угіддя. В даному випадку мова не йде про абсолютну приватну власність. Приватна власність на землю не перетворює автоматично кожного землевласника в економічно вільного та ефективно діючого господарюючого суб'єкта. По-перше, тому, що в умовах ринку діють досить жорсткі економічні регламентації. По-друге, господарську діяльність сільського товаровиробника крім людського чинника визначають ступінь технічного та технологічного оснащення виробництва, прогресивність загальних умов праці. Але, ми вважаємо, що не враховувати інтереси власників землі, насамперед фермерів, власників особистих підсобних господарств, теж не можна. Вони в деяких випадках потребують покупки землі з різних причин, серед яких треба навести такі:

1) основна частина земель, що дісталися фермерам з фонду, перерозподілу, мають низьку продуктивність, розташовані далеко від селищ і доріг з твердим покриттям;

2) за роки фермерського господарювання якість землі, що знаходиться в користуванні погіршився;

3) збільшення площі дозволить компенсувати недостатню інтенсивність використання землі;

4) для фермерів, що інтенсивно використовують землю, неможливий перехід на багатопільні сівозміни.

Принципова можливість угод купівлі-продажу сільськогосподарських земель для тих, хто готовий у них брати участь, повинна бути створена. Для власника-підприємця цивілізований ринок землі так само необхідний, як і купівля-продаж господарського інвентарю, будівельних матеріалів, різноманітної техніки. Він повинен мати можливість вільно, без зайвих обмежень купити (а не тільки орендувати) ділянку землі, яка цікавить його в господарському відношенні.

Триває процес реорганізації сільськогосподарських підприємств та пошук нових форм господарювання. Якщо на першому етапі реформування спостерігалося розукрупнення господарств і масове створення дрібнотоварних господарств, то в даний час спостерігаються процеси кооперації та інтеграції.

Як повідомляє Державна служба України з питань геодезії, картографії і кадастру, середня вартість на послуги з оренди землі в Україні у квітні 2015 року складала 727,6 грн./га на рік. Найвищі ставки було зафіксовано у Полтавській області, де орендувати гектар землі сільськогосподарського призначення можна було в середньому за 1327 грн. на рік. Також було виділено регіони з найдорожчою землею сільськогосподарського призначення в оренді - Рівненська (1068,8 грн./га/рік) та Черкаська (1121,7 грн./рік) області.

Найдешевше можна було орендувати землю на Закарпатті, де середній платіж за оренду складав в цьому регіоні 296,6 грн./га. В Донецькій області середня вартість оренди складала 515,4 грн./га. Загалом ставки з орендної плати в Україні відрізняються в залежності від регіонів у 4,5 рази, або на 1000 грн. на кожному гектарі.

На сьогодні в Україні вже укладено майже 4,8 млн. договорів з оренди земельних паїв з загальною площею понад 17 млн. гектарів. У грошовому еквіваленті річна орендна плата за цими угодами складає 12490686,1 тис. грн. [3].

В умовах складної економічної ситуації за відсутності серйозної підтримки з боку держави виробники сільськогосподарської продукції з метою виживання, часто змушені об'єднувати свої зусилля і змінювати форми господарювання. Створення інтегрованих структур в агропромисловому комплексі нерозривно пов'язане з процесом інвестування в галузь. Основоположним принципом при створенні сучасних форм інтеграції виступає спосіб інвестування і, як наслідок, характер майнових відносин. Взаємозв'язок процесів створення інтегрованих формувань та інвестування відрізняється тим, що процес інтеграції йде з ініціативи інвестора, але зацікавлені в цьому процесі як сільгоспвиробник, так і інвестор.

Мотивами для організації інтегрованих корпоративних структур (агрофірм, агрохолдингів, агропромислових бізнес-груп) служать різні обставини, але основними з них є такі:

- участь у формуванні українського ринку сільськогосподарських земель та ринку сільськогосподарської продукції, насамперед, зерна;

- використання сільських жителів і залучення їх робочої сили з нижчим рівнем оплати праці, у порівнянні з галузями промисловості;

- використання податкових пільг, особливо до прийняття єдиного сільськогосподарського податку та можливості оптимізації товарних і фінансових потоків, перерозподілу фінансових коштів всередині інтегрованої групи.

Оскільки збільшення розмірів виробництва пов'язане з активізацією земельного ринку, ще більше зростає необхідність його державного регулювання, як з метою соціально-екологічної рівноваги окремих територій, відновлення ресурсно-відтворювального потенціалу господарюючих суб'єктів, вдосконалення управління земельною власністю, так і з метою впорядкування підприємницької діяльності в сільському господарстві, більш ефективного використання виділених на розвиток галузі бюджетних коштів та перерозподілу рентного доходу.

Удосконалення механізмів державного регулювання земельних відносин в Україні повинне бути засноване на коригуванні аграрної політики, подальшого розвитку правової бази на державному та регіональному рівнях, що сприяють її реалізації, а також на створення відповідного організаційного механізму з притаманною йому інфраструктурою для реалізації політики розвитку земельних відносин.

Головна мета реалізації процесу децентралізації в земельній сфері - ефективне використання та збереження українських земель у довгостроковому періоді, а також перетворення місцевих громад на їх повноцінного власника. Підвищення повноважень всіх місцевих органів влади у сфері земельних відносин підтримується на всіх рівнях, зокрема керівництвом Державної служби України з питань геодезії, картографії і кадастру, як основна складова реалізації загальнодержавної політики з розвитку децентралізації. Також, це дозволить ліквідувати підґрунтя для конфліктів на мікрорівні, що обов'язково виникають, коли земельні питання вирішує чиновник центрального відомства одноосібно на віддалі.

Глибоко моральна і професійно грамотна розробка стратегії з розвитку земельних відносин, а також чітка її тактична реалізація - запорука благополуччя і ефективного історичного розвитку та існування України, як суверенної держави. Тому поспішність у вирішенні питань розвитку земельних відносин не тільки не потрібна, але й не допустима.

У міру поглиблення ринкових відносин в сучасній Україні земля поступово стає товаром - об'єктом господарського обігу, тобто практично будь-який учасник ринку землі рано чи пізно може перейти до нового власника. Як будь-який товар, земля має споживчу і ринкову вартість. Споживча вартість відображає вартість землі для конкретного використання, а ринкова вартість - це найбільш ймовірна ціна продажу ділянки землі на відкритому і конкурентному ринку [4, с. 224].

Таким чином, реалізація механізмів державного регулювання земельних відносин в Україні повинні здійснюватися на основі ефективної взаємодії фінансової, правової та організаційної систем з врегулювання земельних відносин. Для цього повинна бути створена велика законодавча база, а також причини та умови, що регулюють земельні відносини.

Найважливішою проблемою перетворень земельних відносин у сільському господарстві є не стільки зміни організаційної структури суб'єктів господарювання, з метою підвищення ефективності ринкових реформ, а земельні відносини, що включають питання земельної політики, форм і методів землекористування, а також землеволодіння конкретних регіонів. У свою чергу земельні відносини неможливо формувати без визначення соціально-економічної сутності самої земельної реформи з її правовим обґрунтуванням.

Також треба зауважити, що сьогодні не визначені та законодавчо не закріплені пріоритети збереження землі у власності держави, що враховують загальнонаціональні інтереси, раціональне використання найбільш цінних сільськогосподарських угідь, а також особливості окремих регіонів країни, сформовані традиції місцевого населення в ряді регіонів України.

Багато в чому формально реалізується принцип платності землекористування. Стягуються земельні платежі, що не відображають реальної ціни землі, багато ділянок через неповноту обліку не потрапляють до складу земель, оподатковуваних податком. Значні площі земель виходять з обігу, але заходів відповідальності за це не передбачено.

Як показали результати проведеного дослідження, у процесі реформування в Україні і її регіонах рішення значної частини цих питань перекладено державними органами регіонам й основним виробникам сільськогосподарської продукції - сільгосппідприємствам різних форм власності, що не сприяє ні збереженню навколишнього середовища, ні підвищенню ефективності земельних угідь. На нашу думку, відповідним державним органам треба вирішити цілий ряд проблем з метою раціоналізації земельних відносин на різних ієрархічних рівнях господарювання.

Першою і, на наш погляд, однією з головних є проблема визначення видів й обсягів заходів щодо захисту територіальної цілісності, збереження й поліпшення якісних характеристик землі й охорони навколишнього середовища, забезпечення прав землевласників і землекористувачів. Для вирішення цієї проблеми необхідно чітко визначитися: що треба робити із землею, хто повинен це робити, скільки на це треба коштів і як їх використати. Вирішення цих та інших питань перебуває в компетенції наукових установ і державних органів.

Ключовим питанням напряму вдосконалення земельних відносин є раціоналізація економічних регуляторів земельних відносин у цій площині, головними з яких є ставки земельного податку й орендної плати, порядок їх установлення й застосування, що регулюється відносинами суб'єктів й об'єктів власності.

Висновки

земельний відносини сільський державний

Отже, основні механізми державного регулювання земельних відносин в Україні виявляються головним чином через систему земельного податку, оренду й ціну землі. Головною метою введення єдиного земельного податку для сільських товаровиробників є створення сприятливих організаційно-економічних умов для збільшення фактичного надходження коштів у бюджети всіх рівнів і державні соціальні позабюджетні фонди за стимулювання зростання рівня ефективності використання землі. Основними функціями земельного податку законодавство визначило стимулювання більш раціонального використання земель, вирівнювання умов господарювання на землях різної якості й місця розташування, акумуляцію коштів на фінансування землеохоронних заходів.

Тому, основними напрямами вдосконалення механізмів державного управління розвитком земельних відносин в Україні повинні бути: стимулювання цільового й високоефективного використання сільськогосподарських угідь, упровадження нових технологій, залучення інвестицій в аграрний сектор; захист інтересів учасників земельних відносин на рівноправній основі; більш досвідчений облік якості землі, кон'юнктури ринку під час встановлення земельних відносин; удосконалення забезпечення інформацією щодо якісного та кількісного стану земельних ділянок, землекористувачів та власників землі; забезпечення раціонального та збалансованого землекористування; підвищення дієвості механізмів з захисту прав власників під час оренди та продажу земель; встановлення матеріальної відповідальності за стан і збереження використовуваних земель і досягнення консолідації інтересів власників землі, землекористувачів та землевласників.

Література

1. Плаксін О.А. Особливості формування земельних відносин / О. А. Плаксін // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки) . - 2014. - № 1. - С. 205-208.

2. Новаковський Л. Сучасні проблеми регулювання земельних відносин в Україні / Л. Новаковський // Землевпорядний вісник. - 2013. - № 6. - С. 2-6.

3. Офіційний веб-сайт Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - Режим доступу: http://land.gov.ua.

4. Ільчак О.В. Облікові аспекти земельних відносин в умовах інтеграційних процесів / О.В. Ільчак // Бізнес Інформ . - 2014. - № 8. - С. 223-228.

1. Plaksin, O. A. (2014) “Features of formation of land relations”, Zbirnik naukovih prats Tavriyskogo derzhavnogo agrotehnologichnogo universitetu (ekonomichni nauki), vol. 1, pp. 205-208.

2. Novakovskiy, L. (2013), “Modern problems of regulation of land relations in Ukraine”, Zemlevporyadniy visnik, vol. 6, pp. 2-6.

3. The official site of State Service of Ukraine on Geodesy, Cartography and Cadastre, available at: http://land.gov.ua. (Accessed 26 May 2015).

4. Ilchak, O.V. (2014) “Accounting aspects of land relations in the conditions of integration processes”, Bіznes Inform, vol. 8, pp. 223-228.

Размещено на Allbest.ru