Проблеми впровадження концепції локальної демократії в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління при Президентові України

УДК 352.075.1(4:477)

Проблеми впровадження концепції локальної демократії в Україні

О.М. Бурін,

к. ф.-м. н., докторант кафедри регіонального

управління, місцевого самоврядування

та управління містом

У статті розглянуто концептуальні засади локальної демократії та її складові: основні теоретичні положення, міжнародно-правова база, інституціональні форми. Зазначається, що концепція динамічно розвивається на теоретичному та методологічному рівні, разом з тим, основні принципи набули формалізації у вигляді міжнародних стандартів, розроблених Радою Європи у низці міжнародно-правових актів основним з яких є Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 року. Аналізується вплив європейських стандартів локальної демократії на процес становлення місцевого самоврядування в Україні. Обґрунтовується, що створення власної моделі локальної демократії є необхідною умовою результативного реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні.

Ключові слова: локальна демократія, місцеве самоврядування, політичний інститут, громадянське суспільство, демократія участі.

O. M. Burin, PhD, doctoral student, National academy of public administration the President of Ukraine

PROBLEMS OF IMPLEMENTATION OF THE CONCEPT OF LOCAL DEMOCRACY IN UKRAINE

The article deals with the conceptual foundations of local democracy and its components: basic theoretical principles, the international legal framework, institutional forms. It is noted that the concept is developing dynamically at the theoretical and methodological level, however, the basic principles become formalization as international standards, developed by the Council of Europe in a number of international instruments such as European Charter of Local Self-government (1985). Influence of European standards of local democracy on the development process of local government in Ukraine analyzed. Justified that create own models of local democracy is a necessary condition for effective reform of local self-government and territorial power organization in Ukraine.

демократія локальний самоврядування

Keywords: local democracy, local self-government, political institutions, civil society, participatory democracy.

Постановка проблеми. Як на Заході, так і в країнах Центральної та Східної Європи відбувається відродження значущості концепції локальної демократії. Цей відновлений інтерес виник по ряду різних причин. У сталих демократичних державах виникли нові соціальні проблеми, пов'язані із глобалізацією, урбанізацію та масовою міграцією. Пошуки шляхів вирішення цих проблем призвели до перегляду того, як міста найбільш ефективно можуть реагувати на виклики глобалізованого світу. З іншого боку, у країнах, де відбувається демократичний транзит, є можливість фундаментальної перебудови системи місцевого самоврядування, і успіхи багатьох постсоціалістичних країн щодо створення ефективного місцевого управління у відповідності до європейських стандартів є загальновідомими.

Щодо України - діалектика процесу становлення громадянського суспільства свідчить, що демократія є змістом місцевого самоврядування, а місцеве самоврядування є формою, способом існування і здійснення демократії. Багато в чому цей зв'язок демонструє, наскільки важливим для держави є забезпечення стабільності «знизу-вгору», яка безпосередньо пов'язана із розвиненістю інститутів локальної демократії.

Таким чином, локальна демократія є підґрунтям для ефективного функціонування демократії на національному рівні. Про це, зокрема, йдеться у преамбулі до «Європейської хартії місцевого самоврядування», де зазначено, що саме місцеве самоврядування закладає підвалини демократичного режиму, найбільш повною мірою дозволяє реалізовувати право громадян на участь в управлінні державними справами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Після здобуття Україною незалежності у національній науковій школі муніципального права, почався процес формування сучасних поглядів на муніципально-правову проблематику, зокрема, на проблеми розвитку інститутів локальної демократії, що знайшло відображення в працях Б.П.Андресюка, М.А. Баймуратова, А.В. Батанова, В.І. Борденюка, М.П. Воронова, Р.К. Давидова, В.М. Кампо, А.А. Карлова, А.А. Коваленко, Н.І. Корнієнко, М.Ф. Орзіх, В.Ф. Погорілко, Н.А. Пухтинського та інших вчених.

Незважаючи на досить довгу історію вживання самого терміна «local democracy», та на все більшого поширення концепції локальної демократії на Заході, у вітчизняній політичній науці відсутнє глибоке осмислення концепції, а також існують проблеми визначення категорії «локальної демократії», що часто використовується як тотожна поняттям «місцеве самоврядування» «територіальна самоорганізація» тощо, що призводить до використання цього поняття у різних, деколи недоцільних контекстах. Визначальною рисою української традиції цих досліджень є переважання політико-правового підходу та історичних розвідок. Помітний брак робіт, у яких розглядається саме застосування концепції локальної демократії в політичній практиці. Загалом, у вітчизняній науковій літературі, очевидним є те, що українські вчені перевагу віддають питанням політичного процесу національного рівня, а не локального, що призводить до незбалансованості досліджень у цьому напрямку.

Мета роботи зумовлена необхідністю більш глибоко проаналізувати концепцію локальної демократії, виокремити її суттєві складові, актуальні напрямки розвитку. Також важливо дослідити вплив застосування концепції на процес формування консолідованої демократії в перехідних суспільствах, зокрема, в Україні.

Виклад основного матеріалу

Існує сучасне загальноєвропейське уявлення про те, як демократія реалізується на місцевому рівні. Проте, механізми забезпечення ефективного функціонування цієї демократії все ще не відпрацьовані. З одного боку, на теоретико - методологічному рівні існує загальна концепція локальної демократії (local democracy), вірніше набір взаємопов'язаних теоретичних положень про те, як повинна функціонувати ця демократія [1]. З іншого боку - в кожному конкретному випадку ми стикаємося з певною практикою, виробленої в рамках конкретної країни або регіону.

Розглядаючи наукову складову концепції локальної демократії, зазначимо, що проблеми ефективності органів місцевого самоврядування стали предметом активних наукових досліджень протягом останніх сорока років. Спочатку цій проблематиці, яка тісно пов'язана з розвитком федералізму і процесом регіоналізації, приділяли особливу увагу дослідники з США та Великобританії. Результатом цих досліджень стала розробка американським дослідником Кларенсом Стоуном теорії так званих «міських режимів» (Urban Regime Theory) з ідеєю коаліційної природи міської влади, яка формується складною взаємодією суб'єктів публічної влади, бізнесу та громадянського суспільства [2,3].

Теорія отримала свій розвиток в Європі у працях дослідника з Великобританії Алана Хардінга, який доповнив концепцію локальної демократії поняттям «міського управління» (Urban Governance) а також принципом переходу від уряду до управління (from Government to Governance) [4]. Основою дослідження Хардінга стало поширення змішаних (приватно-державних) структур, створюваних для реалізації міських економічних програм, а також тенденції до поступового перетворення місцевої влади з виконавчого органу на центр вироблення, спільної з організаціями недержавного сектору, стратегій, і координації зусиль щодо їх реалізації.

Суттєвою частиною концепції локальної демократії стали дослідження Робіна Хамблетона, який розвинув принцип «від уряду до управління» у теорії нового міського управління (New City Management), яка оперує термінами «продавець-споживач», «ефективність», а також передбачає передачу частини функцій, раніше властивих виключно інститутам влади, до приватних компаній, маючи на увазі трансформацію функцій політиків, управлінців та громадян у процесі управління [5].

При розгляді основних теорій, що власне складають концепцію локальної демократії, необхідно мати на увазі, що переважна частина досліджень проводилися в США та Західній Європі. Відповідно, більша частина понятійного апарату, на жаль, застосовна виключно в контексті країн, які були об'єктами відповідних наукових досліджень. Спроби застосування західного досвіду у сфері дослідження інститутів місцевого самоврядування в країнах Центральної та Східної Європи, які набули особливої актуальності в останні 10 років, відзначалися різним ступенем успішності, що залежала від історичного, культурного та соціально-економічного розвитку, а також від політичної системи країни, в якій дослідження проводилось. Тут можна згадати Угорщину, як приклад невдалого застосування моделей концепції локальної демократії. Для з'ясування причин цієї невдачі Рада Європи через Конгрес місцевих та регіональних влад запровадила у 2013 р. моніторинг стану локальної демократії в Угорщині [17]. Наразі, про результати говорити ще зарано.

Розвиток концепції локальної демократії на територіях національних держав та наявність певних теоретичних моделей, які легалізували принципи субсидіарності, децентралізації та регіоналізації, стимулювали розробку в рамках міжурядових організацій, зокрема, таких як Рада Європи, цілої низки міжнародно-правових актів, які формалізували принципи локальної демократії у вигляді міжнародних стандартів.

Вже згаданий Конгрес місцевих та регіональних влад (до 1994р. - Постійна конференція місцевих і регіональних влад) був створений Радою Європи (РЄ) як консультативний орган, на який покладено завдання нормативно-правової формалізації концепції локальної демократії, розробка та впровадження стандартів в національне законодавство.

Найпершим і найважливішим досягненням цього органу є розробка Європейської хартії місцевого самоврядування, відкритої для підписання країнами-членами РЄ 15жовтня 1985 року. Принагідно зазначимо, що перша спроба нормативної регламентації принципів муніципального управління на міжнародному рівні вперше була здійснена в 1980 році, коли держави-члени РЄ підписали Європейську (рамкову) конвенцію про основні принципи транскордонного співробітництва. Особливістю цього документа є насамперед те, що ще до закріплення принципів локальної демократії в Європейській Хартії 1985 року, держави-члени РЄ вже розробили і прийняли міжнародні стандарти з питань прикордонного співробітництва органів місцевого самоврядування, що є одним з найбільш інтенсивних і розвинених видів міжнародного співробітництва та одночасно найважливішим принципом Європейській Хартії місцевого самоврядування.

Сучасна система міжнародних стандартів локальної демократії складається з наступних політико - правових декларацій:

- Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво територіальних громадам або влад 1980 р.

- Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 р.

- Європейська хартія регіональних мов або мов меншин 1992 р.

- Європейська конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні 1992 р.

- Європейська Декларація міських прав 1992р.

- Європейська Хартія урбанізму 1993р.

- Європейської Хартії про участь молоді в муніципальному та регіональному житті, 1994 р.

- Європейська конвенція про регіональне самоврядування 1999 р.

- Європейська конвенція про ландшафти 2000р.

- Європейська стратегія інновацій та доброго врядування на місцевому рівні 2008р.

Ця система стандартів не є повною і завершеною, Радою Європи докладаються зусилля для її вдосконалення. Зокрема, на даний час опрацьовуються:

- Проект Хартії гірських районів;

- Проект європейської Хартії регіонального самоврядування, додатковий документ до європейської Хартії про місцеве самоврядування;

- Проект Хартії прав і обов'язків громадян.

Не розглядаючи окремо кожну із названих декларацій, зазначимо, що Україна, яка є членом РЄ, приєдналася лише до перших трьох угод, зокрема до Європейської Хартії про місцеве самоврядування, що узагальнює та визначає загальновизнані в Європі принципи здійснення демократії на місцевому і регіональному рівні.

В європейському контексті Хартія є керівництвом для реформи законодавства в країнах «нової демократії». Разом з тим, на основі Хартії може бути реалізовано безліч моделей місцевого самоврядування. При приєднанні до Хартії кожна з держав, дотримуючись загальноєвропейських стандартів, має виробити свою національну модель самоврядування виходячи з власних потреб і традицій.

Аналізу проблем міжнародно-правової регламентації в цій сфері присвячено чимало праць вітчизняних та зарубіжних учених. Значний внесок у дослідження даної проблематики зробили такі фахівці, як В.О. Антоненко, М.О. Баймуратов, Н.В. Камінська, B.C. Куйбіда, Лендьел М.О., Новоселов А.А., М.О.П ухтинський.

Таким чином, у Європі протягом ХХ століття утвердились певні форми державного устрою, які не лише є основою автономної місцевої (регіональної) політики, але й забезпечують їх ефективне функціонування. Держави з традиційно розвиненою демократією достатньо давно визнали переваги локальної демократії і відвели їй особливе місце в структурі національного і світового конституціоналізму.

Створення української конституціональної моделі локальної демократії за допомогою вибору оптимальних форм самоорганізації і самоврядування населення, могло б забезпечити усунення багатьох кризових явищ в житті суспільства і держави.

Важливим чинником, що стримує процес формування національної моделі локальної демократії є надзвичайно широкі розбіжності у визначеннях компетенції та призначення інститутів місцевого самоврядування. Цю проблему досліджував, зокрема, Баймуратов М.М., який, вказуючи на суперечливість різних доктринальних позицій, зазначив: «…представники конституційної і муніципальної доктрин, а також законодавець на даний час розглядають місцеве самоврядування в якості: одного з фундаментальних принципів конституційного ладу; однієї з форм народовладдя; специфічної підсистеми публічної влади; форми залучення громадян до участі в вирішенні питань місцевого значення; власне права на місцеве самоврядування; різновиду суспільного управління; інституту громадянського суспільства; фундаменту сучасної філософії прав людини; найважливішого соціально-політичного і соціально правового феномену; важливого конституюючого і інституційного чинника правової державності; суб'єкта міжнародних відносин; соціального і територіального простору, де продукуються системні локальні інтереси; соціального простору, де виникають, виявляються, формуються і реалізуються практично всі життєві устремління людини; сфери виникнення і прояву муніципальних прав і свобод людини; сфери реалізації компетенції місцевого самоврядування, його органів, посадових осіб, прав і обов'язків його суб'єктів; сфери реалізації практично всієї системи прав і свобод людини і громадянина; сфери реалізації функцій місцевого самоврядування; сфери реалізації відповідальності суб'єктів місцевого самоврядування тощо» [8].

Така різноманітність підходів фактично блокує розвиток методології та правової інституалізації концепції локальної демократії в нашій країні.

Як вже зазначалось, аналіз практик реалізації принципів концепції локальної демократії в різних країнах свідчить про відсутність універсальних моделей щодо інституційних форм і процедур. Історичні, культурні, державотворчі, географічні та інші особливості суттєво впливають на механізм унормування двох основних форм місцевого самоврядування: представницької і безпосередньої.

У фаховій літературі проблеми формування традиційних інститутів місцевого управління в цілому та представницьких органів, зокрема, досліджували вітчизняні вчені-правознавці, зокрема М. О. Баймуратов, О. В. Батанов, І. П. Бутко, І.В. Дробуш, В. Б. Євдокимов, В. М. Кампо, П. М. Любченко, В. Ф. Погорілко, М. І. Ставнійчук, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фрицький, Ю. С. Шемшученко.

Класифікація, яку дає класичне муніципальне право серед безпосередніх форм розрізняє імперативні (муніципальні вибори, місцевий референдум, загальні збори, відкликання) та консультативні (територіальна самоорганізація, публічні слухання, збори, конференції, опитування, звернення зі скаргами, заявами та пропозиціями, мітинги, демонстрації, ходи, пікетування). Представницькі форми представлені системою органів місцевого самоврядування. Зазначена класифікація визначена у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». Принциповим, з позицій концепції локальної демократії, є те, що українське законодавство визначає місцеве самоврядування як самостійний інститут публічної влади, що реалізує делеговані громадою повноваження і не входить в систему органів державної влади.

Актуальним питанням розвитку концепції локальної демократії є неконкурентне поєднання прямої та представницької форм народовладдя. Відповіддю на недосконалість існуючої системи представництва та нереалізовуваність прямої демократії стала нова форма, яка виникла у Західній Європі - партисипативна демократія (participatory democracy) або демократія участі. Сутність демократії участі вдало сформулював американський дослідник Бенджамен Барбер, що називав її сильною демократією”[15]. Форми партисипативної демократії - зустрічі громадян з представниками влади (у тому числі на прийомах і зборах), «гарячий телефон», громадські експертизи, участь громадян і громадських організацій у конкурсах з реалізації «соціального замовлення (гранту)», рекламні, агітаційні та «лобістські» кампанії.

Якщо в 60-70-х роках минулого століття про демократію участі говорили лише представники громадянського суспільства, які намагалися активно впливати на публічну владу за допомогою інститутів громадянського суспільства, то на початку XXI століття вже самі владні структури створюють нові механізми участі. Зокрема, Кабінетом Міністрів України в алгоритмі реалізації «Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» [19] одним з перших пріоритетів визначено запровадження механізмів демократії участі на місцях.

Розуміння того, що майбутнє демократії пов'язане з розвитком партисипативних форм є позитивним з точки зору концептуального сприйняття принципів локальної демократії та їх імплементації в українську практику місцевого управління.

Аналізуючи поточний стан правової інституалізації демократії на місцевому рівні з точки зору відповідності європейським стандартам зазначимо наступне. Стаття 7 Конституції України передбачає, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Розділ XI «Місцеве самоврядування» регулює засади організації та функціонування місцевого самоврядування, закріплює основні підходи до розмежування компетенції між різними рівнями органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Законодавча база, що визначає представницьку форму місцевої влади складається із Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» «Про статус депутатів місцевих рад», «Про столицю України -- місто-герой Київ», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про органи самоорганізації населення», «Про асоціації органів самоврядування». Крім того, Україна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування та Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування про право на участь у справах місцевого органу влади.

Очевидно, що правове регулювання та практики місцевої демократії не задовольняють сучасних потреб України і не відповідають Європейській хартії місцевого самоврядування. Про це йдеться у мотивувальній частині «Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» [19].

За результатами моніторингу, запровадженому Радою Європи у 2001р. ухвалено Рекомендацію №102 (2001) Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи «Щодо стану місцевої та регіональної демократії в Україні»[18], яка містила критичну оцінку стану місцевого самоврядування в Україні та комплексний перелік заходів, рекомендованих нашій державі для виправлення ситуації щодо виконання взятих зобов'язань по виконанню Хартії. Стан розвитку форм прямої демократії, виборчої та позавиборчої, характеризується як кризовий.

Попри окремі зроблені кроки, ситуація за останні 10 років не змінилася, у зв'язку з чим з весни 2012 року Україна знову перебуває під комплексним моніторингом з боку Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи щодо стану регіонального та місцевого управління й стану місцевої та регіональної демократії в Україні.

Висновки

Сьогодні в Україні склалася ситуація нагальної необхідності створення власної моделі локальної демократії, що викликано, з одного боку, об'єктивними зовнішніми чинниками, які політично мотивують державну владу, з іншого - повним вичерпанням місцевим самоврядуванням своїх внутрішніх ресурсів.

Євроінтеграційна стратегія ставить перед українською наукою вимогу досліджень в рамках концепції локальної демократії з метою підготовки політичних рішень. Методологічною основою цих досліджень мають бути базові для західної науки інструменти збору та аналізу кількісних і вивірених якісних даних; суб'єктний аналіз взаємодії на регіональному рівні соціально-політичних акторів - держави, інститутів місцевого самоврядування, громадянського суспільства, груп інтересів.

Такі дослідження актуальні із теоретико-методологічного, і з прикладного погляду, оскільки дозволять визначити чинники результативного використання в Україні кращих взірців демократичного врядування, та зменшать ризики запровадження невдалих моделей.

Подальші дослідження у даному напрямі необхідно зосередити на аналізі умов застосування концепції «локальної демократії» на політичному просторі пострадянських країн. Необхідно з'ясувати, як певні особливості, притаманні національним моделям, вписуються в концепцію в її загальноєвропейському розумінні. Отримані результати можуть бути використані в процесі формування практичної політики, що дозволить якісніше формувати концепцію реформування системи територіального управління в Україні.

Список використаних джерел

1. Європейська хартія місцевого самоврядування та розвиток місцевої і регіональної демократії в Україні: наук.-практ. посібник / за ред. М.О. Пухтинського, В.В. Толкованова. - К. : Крамар, 2003. - с. 224.

2. Stone C. N. Regime Politics: Governing Atlanta, 1946-1988. / Lawrence: University Press of Kansas, 1989.

3. Stone C.N. Urban Regimes and the Capacity to Govern: A Political Economy Approach // Journal of Urban Affairs. 1993. vol. 15. № 1. р. 1-28.

4. Alan Harding Business, Government and the Business of Urban Governance // Urban Studies. 2000. vol.37: p.975-994,

5. Hambleton, R. Enhancing local democracy. / In: Kitchin, H., ed. - Democratic Future. Local Government Information Unit, 2001 - p. 21-25.

6. Кампо В.М. Місцеве самоврядування в Україні : брошура / Володимир Кампо ; ред. кол. : Ю. С. Шемшученко та ін. НАН України, Ін-т держ. і права ім. В. М. Корецького. - К. : Ін-Юре, 1997. - с.32

7. Баймуратов М.А. Европейские стандарты локальной демократии и местное самоуправление в Украине / М.А. Баймуратов. - Х.: Одиссей, 2000. - С. 18-24.

8. Баймуратов М. М. Місцеве самоврядування як суб'єкт компетенції: до визначення парадигми повноважень / М. М. Баймуратов // Порівняльно-правові дослідження. - Маріуполь.- 2008. - № 2. - С. 120.

9. Лендьел М.О. Функціонування місцевої демократії у постсоціалістичних суспільствах Центральної і Східної Європи: автореф. дис. ... д-ра політ. наук : 23.00.02 / М. О. Лендьел ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. -- Л., 2011. -- 36 с.

10. Толкованов В.В. Посібник з питань партисипативної демократії (демократії участі) на місцевому рівні /Толкованов В.В. (ред.), Гук А.К., Олуйко В.M., Прошко В.Я. - К: Крамар, 2011. - 199 с.

11. Куйбіда В.С. Місцеве самоврядування України в контексті розвитку місцевої демократії / В. С. Куйбіда, М. С. Куйбіда, О. О. Бабінова. - Хмельницький : Вид-во ХУУП, 2008. - 468 с.

12. Мішина Н.В. Конституційно-правове регулювання діяльності органів самоорганізації населення: порівняльно-правове дослідження : монографія / Н. В. Мішина ; Одес. нац. юрид. акад. - Одеса : Друкар. дім, 2009. - 298 с.

13. Новоселов А.А. Применение концепции «местной демократии» в современном процессе государственного строительства европейских стран : автореф. дис. на сосискание учен. степени канд. полит. наук / А. А. Новоселов. - Н. Новгород, 2006. - 24 с.

14. Барбер Б. Сильна демократія: політика учасницького типу / Демократія: Антологія; [упорядник О. Проценко]. - К.: Смолоскип, 2005. - С. 254-262.

15. Чабан O.O. Демократія участі як якісний вимір політичної системи / O.O. Чабан // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, серія „Питання політології” - 2011- № 984.. - с. 83-89

16. Прес-реліз служби комунікації Парламентської асамблеї Ради Європи - AP081(2013). / [Електронний ресурс] - Режим доступу:https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=2059089&Site=DC&ShowBanner=no&Target=_self&BackColorInternet=F5CA75&BackColorIntranet=F5CA75&BackColorLogged=A9BACE

17. Рекомендація Конгресу місцевих та регіональних влад Європи «Про стан місцевої й регіональної демократій в Україні»102 (2001). / [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.coe.kiev.ua/docs/kmpbe/r102(2001).htm

18. Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. / [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-%D1%80

19. Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні : [кол. монографія] / В. О. Антоненко, М. О. Баймуратов, О. В. Батанов [та ін.] ; за ред. : В. В. Кравченка, М. О. Баймуратова, О. В. Батанова. - К. : Атіка, 2007. - 864 с.

20. Камінська Н.В. Місцеве самоврядування: теоретико-історичний і порівняльно-правовий аналіз: навч. посіб. / Н. В. Камінська ; Київ. ун-т туризму, економіки і права. - К. : КНТ, 2010. - 229 с.

References.

1. Pukhtyns'koho, M.O. and Tolkovanova, V.V. (2003), Yevropeys'ka khartiya mistsevoho samovryaduvannya ta rozvytok mistsevoyi i rehional'noyi demokratiyi v Ukrayini, Kramar, Kyiv, Ukraine, p. 224.

2. Stone C. N. Regime Politics: Governing Atlanta, 1946-1988. / Lawrence: University Press of Kansas, 1989.

3. Stone C.N. Urban Regimes and the Capacity to Govern: A Political Economy Approach // Journal of Urban Affairs. 1993. vol. 15. # 1. r. 1-28.

4. Alan Harding Business, Government and the Business of Urban Governance // Urban Studies. 2000. vol.37: p.975-994,

5. Hambleton, R. Enhancing local democracy. / In: Kitchin, H., ed. - Democratic Future. Local Government Information Unit, 2001 - p. 21-25.

6. Kampo, V.M. Shemshuchenko, Yu. S. and other (1997), Mistseve samovryaduvannya v Ukrayini, NAN Ukrayiny, In-t derzh. i prava im. V. M. Korets'koho, In-Yure, Kyiv, Ukraine, p.32

7. Bajmuratov, M.A. (2000), Evropejskie standarty lokal'noj demokratii i mestnoe samoupravlenie v Ukraine, Odissej, H, Ukraine, pp. 18-24.

8. Baymuratov, M. M. (2008), “Mistseve samovryaduvannya yak sub"yekt kompetentsiyi: do vyznachennya paradyhmy povnovazhen'”, Porivnyal'no-pravovi doslidzhennya, vol. 2, p. 120.

9. Lend'el, M.O. (2011), “Funktsionuvannya mistsevoyi demokratiyi u post·sotsialistychnykh suspil'stvakh Tsentral'noyi i Skhidnoyi Yevropy”, Ph.D. Thesis, 23.00.02, L'viv. nats. un-t im. I. Franka, L'viv, Ukraine, p. 36.

10. Tolkovanov, V.V. Huk, A.K. Oluyko, V.M. and Proshko V.Ya. (2011), Posibnyk z pytan' partysypatyvnoyi demokratiyi (demokratiyi uchasti) na mistsevomu rivni, Kramar, Kyiv, Ukraine, p. 199.

11. Kuybida, V.S. Kuybida, M. S. and Babinova, O. O. (2008), Mistseve samovryaduvannya Ukrayiny v konteksti rozvytku mistsevoyi demokratiyi, Vyd-vo KhUUP, Khmel'nyts'kyy , Ukraine, p.468.

12. Mishyna, N.V. (2009), Konstytutsiyno-pravove rehulyuvannya diyal'nosti orhaniv samoorhanizatsiyi naselennya: porivnyal'no-pravove doslidzhennya, Odes. nats. yuryd. akad., Drukar. Dim, Odesa : Drukar. dim, Ukraine, p. 298.

13. Novoselov, A.A. (2006), “Primenenie koncepcii «mestnoj demokratii» v sovremennom processe gosudarstvennogo stroitel'stva evropejskih stran”, Ph.D. Thesis , polit. Nauk, Novgorod, Russia, p. 24.

14. Barber, B. (2005), Sylna demokratiia: polityka uchasnytskoho typu, Smoloskyp, Kyiv, Ukraine, pp. 254-262.

15. Chaban, O.O. (2011), “Demokratiia uchasti yak yakisnyi vymir politychnoi systemy”, Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V.N. Karazina, seriia „Pytannia politolohii”, vol.984, pp. 83-89

16. “Pres-reliz sluzhby komunikatsii Parlamentskoi asamblei Rady Yevropy”, (2013), [Online], available at: https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?id=2059089&Site=DC&ShowBanner=no&Target=_self&BackColorInternet=F5CA75&BackColorIntranet=F5CA75&BackColorLogged=A9BACE

17. “Rekomendatsiia Konhresu mistsevykh ta rehionalnykh vlad Yevropy «Pro stan mistsevoi y rehionalnoi demokratii v Ukraini»”, (2001), [Online], available at: http://www.coe.kiev.ua/docs/kmpbe/r102(2001).htm

18. “Kontseptsiia reformuvannia mistsevoho samovriaduvannia ta terytorialnoi orhanizatsii vlady v Ukraini”, [Online], available at: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-%D1%80

19. Antonenko, V. O. Baimuratov, M. O. Batanov, O. V. and other (2007), Aktualni problemy stanovlennia ta rozvytku mistsevoho samovriaduvannia v Ukraini, Atika, Kyiv, Ukraine, p. 864.

20. Kaminska, N.V. (2010), Mistseve samovriaduvannia: teoretyko-istorychnyi i porivnialno-pravovyi analiz, Un-t turyzmu, ekonomiky i prava, KNT, Kyiv, Ukraine, p.229.

Размещено на Allbest.ru